Рішення від 14 жовтня 2026 р. у справі №990/151/26 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ф

РІШЕННЯ

Іменем України

15 жовтня 2026 року

м. Київ

справа №990/151/26

адміністративне провадження № П/990/151/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого (судді-доповідача) Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Васильєвої І.А., Ханової Р.Ф., Юрченко В.П.

розглянув як суд першої інстанції у порядку письмового провадження справу №990/152/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії

УСТАНОВИВ:

І. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, у якому позивачі просять суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 01.04.2026 №36/зп-26 «Про затвердження кодованих результатів виконання практичного завдання зі спеціалізації місцевого адміністративного суду (четвертий етап кваліфікаційного іспиту) кандидатами на посаду судді місцевого суду та суддями, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду» в частині затвердження кодованих результатів виконання практичного завдання зі спеціалізації місцевого адміністративного суду (четвертий етап кваліфікаційного іспиту) кандидатами на посаду судді місцевого суду ОСОБА_1 , ОСОБА_2, ОСОБА_3;

визнати протиправним та скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 01.04.2026 №37/зп-26 «Про затвердження загальних результатів кваліфікаційного іспиту зі спеціалізації місцевого адміністративного суду, складеного кандидатами на посаду судді місцевого суду та суддями, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду» в частині затвердження декодованих результатів виконання практичного завдання зі спеціалізації місцевого адміністративного суду (четвертий етап кваліфікаційного іспиту) та загальних результатів кваліфікаційного іспиту щодо кандидатів на посаду судді місцевого суду ОСОБА_1 , ОСОБА_2, ОСОБА_3;

зобов`язати Вищу кваліфікаційну комісію суддів України повторно призначити виконання практичного завдання зі спеціалізації місцевого адміністративного суду (четвертий етап кваліфікаційного іспиту) кандидатами на посаду судді місцевого суду та суддями, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду, в межах конкурсу оголошеного рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 11.12.2024 №366/ зп-24 «Про оголошення добору на посаду судді місцевого суду» щодо кандидатів ОСОБА_1 , ОСОБА_2, ОСОБА_3.

ІІ. ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА ТА ЗАПЕРЕЧЕННЯ ВІДПОВІДАЧА

В обґрунтування позову зазначено, що оскаржувані рішення є необґрунтованими, прийнятими без належної мотивації та такими, що порушують права кандидата на посаду судді місцевого суду на подальшу участь в конкурсі.

Вищою кваліфікаційною комісією суддів України при здійсненні підготовки проведення четвертого етапу кваліфікаційного оцінювання було допущено процедурні порушення ч. 4 ст. 74 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та пункту 2.5 розділу 2 Положення в частині несвоєчасного опублікування (пізніше встановленого 30ти-денного терміну до дня проведення четвертого етапу іспиту) переліку модельних судових рішень, зразків виконання практичних завдань, рішень з визначенням типу завдання, визначення максимально можливого балу та його коефіцієнту, що в сукупності становить програму іспиту. Оприлюднені пізніше модельні рішення та визначення типів завдань фактично є складовими змісту практичного етапу іспиту, оскільки саме вони дозволяють зрозуміти вимоги до виконання завдання. Порушення встановленого часового проміжку між публікацією програми іспиту та датою проведеного іспиту безпосередньо впливають на права кандидата щодо можливості підготовки до складання практичного завдання. Верховний Суд у постанові від 28 лютого 2020 року у справі № П/811/1015/16 також наголошував на тому, що принцип належного урядування має надзвичайно важливе значення для забезпечення правовладдя в Україні. Неухильне дотримання основних складових принципу належного урядування забезпечує прийняття суб`єктами владних повноважень легітимних, справедливих та досконалих рішень.

Комісія визнає істотними та суттєвими розбіжностями - розбіжність у 20% і більше від максимально встановленого бала. Водночас, реалізація Комісією можливості усунення недоліків при оцінюванні робіт щодо істотних розбіжностей у 20% і більше балів, надана Положенням лише за сукупністю всіх оцінок. У випадку наявності суттєвих розбіжностей у виставлених оцінках в межах кожного елементу оцінювання, таке питання підлягає дослідженню в судовому порядку на предмет порушення членами екзаменаційної комісії єдиних стандартизованих для всіх учасників іспиту підходів у їх виконанні та оцінюванні, та як наслідок для встановлення вмотивованості та обґрунтованості прийнятого рішення.

Різниця між виставленими членами екзаменаційної комісії балами в межах елементу оцінювання складає 100%, що свідчить про неоднакове застосування Методичних вказівок членами комісії, що порушує принципи рівності, передбачуваності та обґрунтованості процедури оцінювання та, як наслідок, про відсутність вмотивованості та обґрунтованості прийнятого рішення. У даному випадку має місце порушення рівності оцінювання як між членами екзаменаційної комісії в рамках однієї роботи, так і між членами екзаменаційної комісії при порівнянні з роботами інших учасників. За відсутності належного обґрунтування різниці у балах зазначене свідчить про неоднакове застосування Методичних вказівок членами комісії, що порушує принципи рівності, передбачуваності та обґрунтованості процедури оцінювання. Таким чином, оцінювання виконаного практичного завдання не відповідало принципам рівності, передбачуваності та обґрунтованості, що свідчить про порушення процедури проведення кваліфікаційного іспиту. З огляду на істотну різницю у виставлених оцінках членами екзаменаційної комісії з різницею з 33,33%, 25%, 100%, вказане свідчить про порушення членами екзаменаційної комісії єдиних стандартизованих для всіх учасників іспиту підходів у їх виконанні та оцінюванні.

Крім того, вбачається наявність непослідовності дій комісії щодо оцінки практичного завдання кандидатів. Членами комісії здійснювався поверхневий аналіз робіт без врахування критеріїв, які визначені Методичними вказівками. Суб`єктивне бачення кожного члена комісії має відповідати Методичним вказівкам та визначеним критеріям, інакший підхід виходитиме за межі дискреційних повноважень.

Позивачі зазначають, що рішення Комісії не є достатньо вмотивованим у зв`язку з відсутністю детального описання мотивів по кожному з критеріїв, а із того, що такі критерії, визначені Положенням і Методологією, оцінюються кожен окремо, за підсумком чого виставляється бал за виконане практичне завдання. Отже, рішення має містити оцінку та бали по кожному критерію, за яким проводиться оцінка практичного завдання та надавати можливість встановити, яких критеріїв не було дотримано кандидатом, що зумовило зменшення балів. Оцінка Верховним Судом мотивів та обґрунтованості оскаржуваного рішення ВККС України не є втручанням у її дискреційні повноваження. При цьому, частиною п`ятою статті 101 Закону № 1402-VIII прямо передбачено обов`язок ВККС України вмотивовувати рішення та зазначати у ньому, зокрема, питання, що розглядалося і результати поіменного голосування членів Комісії. Позивачі доводять, що вмотивованість рішення ВККС України та викладення його змісту у такий, спосіб, що надає можливість надати оцінку дотриманню Комісією вимог Методичних вказівок, є не лише формальним дотриманням вимог закону, а повинна забезпечити дотримання принципу правової визначеності. Відсутність таких мотивів та оцінки за критеріями у рішенні, свідчить про те, що спірне в цій справі рішення в частині, що стосується позивача не відповідає критеріям законності та обґрунтованості, визначеним статтею 2 КАС України, що є самостійною та достатньою підставою для визнання його протиправним і скасування у відповідній частині. На переконання позивачів, оскаржуване рішення ВККС не може бути визнане мотивованим, бо не відповідає таким принципам, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, як прийняття рішення: з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, а тому таке рішення підлягає скасуванню.

Позивачі звертають увагу на те, що у постанові від 18.04.2024 у справі №9901/110/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила про судовий контроль щодо дискреційних повноважень Комісії. Позивачі зазначають, що свобода розсуду реалізації дискреційних повноважень безпосередньо пов`язана з використанням таких повноважень на підставі, в межах та у спосіб, що визначені Конституцією та Законами України, обґрунтовано та пропорційно. Також, наділення ВККС свободою розсуду під час оцінки кандидата на посаду судді на предмет його відповідності встановленим законом критеріям компетентності, професійної етики та доброчесності не означає, що такий розсуд не має меж. У всякому випадку межа розсуду виключає свавільність дій та використання наданих повноважень не з легітимною метою, тобто не з метою, задля досягнення якої повноваження надані. Іншими словами, процедура оцінювання кандидата повинна бути правовою. Таку правову позицію Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово викладала у своїх постановах, зокрема від 18.11.2024 у справі № 990/92/24, від 20.03.2025 у справі № 990/85/24.

Позивачі покликаються на те, що Європейська комісія «За демократію через право» на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року) схвалила Доповідь «Верховенство права», у якій до елементів верховенства права віднесено, зокрема, юридичну визначеність та заборону свавілля (пункт 41). Щодо заборони свавілля у пункті 52 Доповіді мовиться про те, що хоча дискреційні повноваження є необхідними для здійснення всього діапазону владних функцій у сучасних складних суспільствах, ці повноваження не мають здійснюватись у свавільний спосіб; їх здійснення у такий спосіб уможливлює ухвалення суттєво несправедливих, необґрунтованих, нерозумних чи деспотичних рішень, що є несумісним із поняттям верховенства права.

Поряд з цим, позивачами зазначено, що враховуючи протиправність та невідповідність оскаржуваних рішень вимогам законодавства та неможливість здійснити повторну оцінку робіт, належним та ефективним способом захисту буде повторне виконання практичного завдання четвертого етапу позивачами, що дозволить дотримуватися анонімності, оскільки декілька осіб буде здійснювати «повторне виконання практичного завдання четвертого етапу», що нівелює можливість порушення анонімності, рівності учасників та в свою чергу дозволяє відновити порушене право кандидатів. Враховуючи, що відповідну вимогу заявлено трьома кандидатами, що становить групу осіб, роботи яких у випадку повторного складання іспиту будуть закодовані, вказана вимога сама по собі підтверджує можливість належного відновлення порушених прав позивачів та дотримання прав інших учасників конкурсу в розрізі анонімності складання іспиту (арк спр 1-61, том 1).

У відзиві на позовну заяву відповідач з доводами позивачів не погодився, просив у задоволенні позову відмовити повністю.

У своєму адміністративному позові позивачі стверджують про те, що Комісією при здійсненні підготовки проведення четвертого етапу кваліфікаційного оцінювання було допущено процедурні порушення в частині несвоєчасного опублікування переліку модельних судових рішень, зразків виконання практичних завдань, рішень з визначенням типу завдання, визначення максимально можливого балу та його коефіцієнту, що в сукупності становить програму іспиту. Відповідач указує, що Комісією було затверджено та оприлюднено на своєму офіційному вебсайті програму іспиту та перелік питань тестувань (крім тестування щодо когнітивних здібностей). Твердження позивачів про те, що модельні судові рішення та зразки виконання практичних завдань становлять «складову програми іспиту», є їх власним розширеним тлумаченням. Всі кандидати мали достатній час і рівні можливості для підготовки до виконання практичного завдання з урахуванням загальних принципів і формату завдань. Тому, твердження позивачів про порушення принципу прозорості та відкритості добору є декларативними та не підтверджені жодними належними і допустимими доказами.

Як вважають позивачі, відсутність належного обґрунтування різниці у балах свідчить про неоднакове застосування Методичних вказівок членами комісії та порушує принципи рівності, передбачуваності та обґрунтованості процедури оцінювання. Відповідач зазначає, що встановлений Положенням порядок оцінювання визначає зміст і спосіб перевірки практичного завдання, який полягає у встановленні відповідності виконаної роботи показникам, Методичним вказівкам. Зміст Методичних вказівок свідчить, що ними чітко визначено елементи практичного завдання, які підлягають оцінюванню, кількість балів за кожен елемент та показники оцінювання. Таким чином, оцінювання виконаного практичного завдання здійснюється шляхом поелементної перевірки кожної складової судового рішення, зокрема мотивувальної та резолютивної частин, дотримання стилістики, правил орфографії та пунктуації. Відповідно до екзаменаційних відомостей оцінювання практичного завдання, виконаного позивачами, кожним членом екзаменаційної комісії під час оцінювання практичного завдання було виставлено бали за кожен окремий елемент оцінювання у межах, визначених Методичними вказівками, на підставі чого сформовано загальну (сумарну) кількість балів. Отже, оцінювання виконаного позивачами практичного завдання здійснено з дотриманням вимог законодавства, регламентованої процедури та принципу рівності умов для всіх учасників добору.

Щодо доводів позивачів про суттєві розбіжності в оцінках членів екзаменаційної комісії за окремими елементами практичного завдання, що, на думку позивачів, свідчить про відсутність єдиних критеріїв оцінювання, відповідач зазначив, що перевірка практичного завдання полягає у встановленні членами екзаменаційної комісії відповідності змісту виконаного учасником завдання показникам (методичним вказівкам) з оцінювання цього завдання за їх внутрішнім переконанням в межах їх дискреційних повноважень та полягає в оцінюванні змістового наповнення відповідних робіт. У свою чергу, шкали балів за відповідні елементи є своєрідним орієнтиром членам екзаменаційної комісії для виставлення балів за відповідні елементи у межах відповідного діапазону. Результат оцінювання кожного з елементів фіксується у виді середнього арифметичного бала, обчисленого за встановленим порядком. Зазначене забезпечує об`єктивність підсумкового бала за кожним елементом, адже фактично «вирівнює» різність внутрішнього переконання кожного з членів Комісії щодо оцінювання відповідної роботи. Відтак, виставлення балів за практичне завдання - кожним членом екзаменаційної комісії - і є тим способом, який засвідчує рівень професійних знань кандидата, його аналітичні здібності і вміння застосовувати норми закону, а для нівелювання суб`єктивного фактору і об`єктивності оцінювання кандидата і передбачено механізм формування остаточного балу учасника добору (учасника іспиту) на підставі суми середніх арифметичних оцінок членів екзаменаційної комісії за кожен елемент. Доводи позивачів про відсутність у екзаменаційній відомості окремих пояснень, поміток чи коментарів членів екзаменаційної комісії також є безпідставними, оскільки Законом, Положенням, Методичними вказівками не передбачено обов`язку членів екзаменаційної комісії складати письмове мотивування щодо кожного виставленого бала за кожним елементом практичного завдання.

Відповідач не погоджується з твердженнями позивачів про те, що оскаржувані рішення є невмотивованими, зазначає, що в оскаржуваних рішеннях, Комісія відповідно до чинного нормативного врегулювання процедури кваліфікаційного іспиту, належним чином навела підстави, на яких воно ґрунтується, послалася на відповідні правові норми й описала обставини, щодо яких вони (норми) застосовані. У свою чергу, позивачі у своїх доводах акцентують увагу на

порушеннях, які, на їхню думку, допустила Комісія під час оцінювання виконаного ними практичного завдання. Водночас, Верховний Суд неодноразово зазначав, що повноваження Комісії у процедурі добору кандидатів на посаду судді є дискреційними. Велика Палата Верховного Суду у своїх рішеннях сформувала сталу практику щодо оцінювання рішень Комісії на предмет їхньої відповідності пункту 4 частини третьої статті 88 Закону (постанови від 14.11.2024 у справі № 990/139/24, від 20.03.2025 у справі № 990/134/24, від 05.06.2025 у справі № 990/117/24, від 04.09.2025 у справі № 990/123/24). Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, передбаченими у цій статті й інших законах, зокрема в Законі № 1402-VIII. Водночас оцінка Верховним Судом мотивів та обґрунтованості оспорюваного рішення Комісії не є втручанням у її дискреційні повноваження.

Відповідач зауважує, що наведені позивачами доводи фактично зводяться до незгоди з професійною оцінкою виконаного ними практичного завдання та спроби переоцінки змісту роботи і правильності виставлених балів. Незгода позивачів з виставленими оцінками сама по собі не свідчить про протиправність оскаржуваних рішень. Водночас, оцінювання практичного завдання передбачає здійснення членами екзаменаційної комісії професійного судження щодо рівня практичних навичок, здатності до правозастосування, мотивування правової позиції та формулювання судового рішення, що належить до дискреційних повноважень Комісії.

Як вважає відповідач, зміст оскаржуваних рішень є достатнім для розуміння їх правових підстав і правових наслідків, а також відповідає критеріям, що застосовуються до рішень Комісії такого виду. Відповідач стверджує, що позовна заява не містить посилань на жодну з підстав, прямо передбачених Законом, які могли б слугувати підставою для скасування оскаржуваних рішень. Доводи позивачів фактично зводяться до незгоди з результатами оцінювання та суб`єктивних тверджень про недотримання, на їхню думку, приписів Положення і Методичних вказівок, що саме по собі не є підставою для скасування рішень Комісії.

Відповідач звертає увагу, що ЄСПЛ у своїх рішеннях з приводу можливості оцінки судами актів та дій органів державної влади під час виконання ними дискреційних повноважень, зробив правовий висновок, згідно з яким у таких випадках судовий контроль є обмеженим. Зокрема, Суд указав, що за загальним правилом національні суди повинні утримуватися від перевірки обгрунтованості таких актів, однак повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обгрунтованість є ключовим питанням правового спору.

Таким чином, відповідач констатує, що фактичні обставини справи і зібрані докази свідчать про те, що Комісія при здійсненні своїх повноважень не вийшла за межі своєї компетенції і при реалізації дискреційних повноважень дотрималася вимог до діяльності суб`єктів владних повноважень, закріплених у частині другій статті 2 КАС України. Обставини спірних правовідносин вказують на законність прийнятих Комісією рішень, а тому вимоги позивачів про їх скасування є безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають (арк спр 16-27, том 3).

Позивачами подано відповідь на відзив. Як доводять позивачі, зміст практичних завдань є складовою програми іспиту, доступ до якого кандидатам для підготовки, забезпечується шляхом надання можливості ознайомитись завчасно за 30 днів до дня проведення кваліфікаційного іспиту з переліком модельних судових рішень, які будуть використані при написанні практичного завдання. Модельні судові рішення опубліковані за 21 день до першого дня іспиту, рішення ВККС, яким затверджено графік виконання практичного завдання, визначено тип завдання, визначено максимально можливий бал та його коефіцієнт - за 17 днів до першого дня іспиту. Таким чином, відповідачем не було дотримано встановлених Законом та Положенням строків завчасного оприлюднення складових програми практичного етапу кваліфікаційного іспиту, що порушило принципи правової визначеності, передбачуваності процедури. Затим, оскаржувані дії та рішення Комісії порушують право позивачів на справедливу, об`єктивну та передбачувану процедуру оцінювання під час проходження кваліфікаційного іспиту, що є складовою принципу належного урядування та права на правову визначеність.

Також, позивачі відзначають, що висновок у рішенні Верховного Суду від 17.04.2026 у справі №990/162/25 щодо дотримання принципів об`єктивності, рівності та передбачуваності оцінювання є релевантним у частині загальних правових підходів до оцінювання дискреції органу публічної влади та обов`язку забезпечення прозорості і обґрунтованості рішень. Доводи відповідача щодо здійснення оцінювання практичних завдань у межах дискреційних повноважень членів екзаменаційної комісії не спростовують аргументів позивачів, оскільки дискреційність повноважень при оцінюванні не є тотожною їх довільності та не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку забезпечити єдність підходів та передбачуваність застосування критеріїв оцінювання.

Крім того, у відповіді на відзив позивачі звертають увагу, що у позові не стверджується про обов`язковість детального опису мотивів рішення Комісії по кожному з критеріїв оцінювання практичного завдання та не обґрунтовано позов такою підставою. Натомість, предметом позову є істотні та необґрунтовані розбіжності у виставлених членами екзаменаційної комісії балах за однакові або тотожні елементи виконаного практичного завдання, що свідчить про відсутність єдиного та уніфікованого підходу до оцінювання. У адміністративному позові не заперечується факт визначення Комісією відповідного результату оцінювання, однак позивачі оспорюють його об`єктивність, достовірність та відповідність установленій процедурі. Позовна заява обґрунтована суттєвою відмінністю у виставлених балах за відповідний розділ між членами екзаменаційної комісії як в рамках однієї практичної роботи, так і в рамках аналізу та співставлення робіт позивачів. Тобто за однакове виконання розділів практичних завдань членами екзаменаційної комісії виставлені різні бали із суттєвою різницею від 25% до 100%, що є несумісним із принципами рівності, послідовності та передбачуваності оцінювання. Відповідач фактично підмінив зміст доводів позовної заяви, зосередившись на питаннях, які не були предметом позову, та не спростував ключового аргументу позивачів про істотні та необґрунтовані розбіжності у виставлених членами екзаменаційної комісії балах за однакове виконання практичного завдання.

Позивачі зауважують, що доводи відповідача про те, що жоден суб`єкт, у тому числі суд, не вправі втручатися в здійснення Комісією повноважень щодо оцінювання кандидатів на посаду судді, є юридично неточними та такими, що не відповідають змісту адміністративної юрисдикції. Справді, суд не здійснює переоцінку професійного судження членів екзаменаційної комісії та не підміняє собою суб`єкта оцінювання. Водночас, це не означає, що дії Комісії перебувають поза межами судового контролю. Предметом судового розгляду у цій справі є не правильність виставлення конкретних балів як така, а дотримання встановленої законом процедури оцінювання, єдності та послідовності застосування критеріїв, а також забезпечення об`єктивності та передбачуваності результатів іспиту. Таким чином, суд здійснює не «втручання в оцінювання», як помилково зазначає відповідач, а перевірку законності реалізації дискреційних повноважень Комісії, що прямо випливає з принципу верховенства права та завдань адміністративного судочинства.

Отже, позивачі вважають, що обгрунтування відповідача не спростовують позовних вимог і ґрунтуються на неправильній інтерпретації їх змісту, а також на ототожненні різних правових механізмів у межах процедури кваліфікаційного іспиту. Доводи відповідача про те, що Комісія діяла в межах компетенції та дискреційних повноважень і дотрималася вимог частини другої статті 2 КАС України, є загальними та не містять конкретного спростування аргументів позивачів щодо допущених порушень процедури оцінювання практичних завдань. За таких обставин, позовна заява містить належну аргументацію з посиланням на правові норми, що регулюють спірні правовідносини, релевантну практику Верховного Суду у спорах, предметом розгляду в яких є питання дотримання Комісією процедури проведення добору на посаду судді, та посилання на прецедентну практику Європейського суду з прав людини (арк спр 69-77, том 3).

У додаткових поясненнях позивачі покликаються на правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо послідовного розмежування, з одного боку, неприпустимого втручання суду у власне професійне оцінювання знань та практичних навичок учасника іспиту, а з іншого - обов`язку суду здійснити ефективний контроль за межами реалізації такого розсуду, якщо наведені обставини свідчать про можливу свавільність, упередженість, порушення принципів рівності та недискримінації, істотне порушення встановленої процедури, довільність або нераціональність висновків чи їх невідповідність фактичним обставинам.

Позивачі стверджують, що за однакового тексту, однакового елемента оцінювання та застосування одних і тих самих Методичних вказівок результат оцінювання виявився різним. Вказане демонструє, що різниця у виставлених балах була зумовлена різним підходом до оцінювання тотожного виконання. За умови застосування всіма трьома екзаменаторами одного й того самого показника Методичних вказівок до одного й того самого тексту роботи така відмінність оцінок об`єктивно потребує пояснення. За цих умов саме відповідач повинен надати суду переконливе пояснення того, яка конкретна об`єктивна обставина, пов`язана зі змістом виконання та передбачена Методичними вказівками, обумовила різне оцінювання, а також спростувати доводи про застосування до позивачів менш сприятливого стандарту. Водночас відповідач такого пояснення не надав, а єдиним обґрунтуванням різного оцінювання однакових відповідей називає необмежений «професійний розсуд», така позиція не усуває виявленої нерівності, а, навпаки, підтверджує відсутність об`єктивного та розумного виправдання диференційованого ставлення.

Відповідно до практики ЄСПЛ різниця у ставленні може бути виправданою лише за умови наявності об`єктивного та розумного виправдання. У справі Molla Sali v. Greece [GC] Суд зазначив, що таке виправдання передбачає дві складові: відмінність повинна переслідувати легітимну мету, а між застосованими засобами та цією метою має існувати розумне співвідношення пропорційності. Відповідач у цій справі не навів, яку саме легітимну мету переслідує виставлення різної кількості балів за однакове виконання та яким чином така різниця є необхідним і пропорційним засобом досягнення мети кваліфікаційного іспиту. Аналогічний критерій випливає і з рішення ЄСПЛ у справі Pichkur v. Ukraine: різне ставлення до осіб, які перебувають у релевантно подібних ситуаціях, є дискримінаційним за відсутності об`єктивного та розумного обґрунтування; при цьому Суд перевіряє наявність легітимної мети та пропорційність застосованих засобів.

На підставі викладеного, у додаткових поясненнях позивачі просять адміністративний позов задовольнити повністю (арк спр 122-128, том 3).

ІІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ, ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

01.05.2026 до Верховного Суду як суду першої інстанції через підсистему «Електронний суд» надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.05.2026 колегію суддів для розгляду цієї справи визначено у складі: головуючий (суддя-доповідач) Хохуляк В.В., судді: Бившева Л.І., Васильєва І.А., Ханова Р.Ф., Юрченко В.П.

Ухвалою Верховного Суду від 05.05.2026 відкрито провадження у справі №990/151/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . Постановлено здійснювати розгляд справи в судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання призначено на 08.06.2026.

21.05.2026 через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив Комісії на адміністративний позов.

26.05.2026 через підсистему «Електронний суд» надійшла відповідь позивачів на відзив.

Ухвалою від 08.06.2026 заяву позивача ОСОБА_2 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено.

У судовому засіданні 08.06.2026 розгляд справи відкладено на 27.07.2026. Надалі, оголошено перерву до 15.09.2026.

15.09.2026 у судовому засіданні суд заслухав пояснення позивачів та представника відповідача. З урахуванням позиції сторін, суд дійшов висновку розглядати справу у порядку письмового провадження.

IV. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ, ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Рішенням Комісії від 11.12.2024 № 366/зп-24 оголошено добір кандидатів на посаду судді місцевого суду з урахуванням 1800 прогнозованих вакантних посад суддів у місцевих судах (далі також - Добір) та затверджено текст відповідного оголошення.

Рішенням Комісії від 12.05.2025 № 105/зп-25 (зі змінами) призначено кваліфікаційний іспит для кандидатів на посаду судді місцевого суду та суддів, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду, та визначено таку черговість етапів його проведення: перший етап - тестування знань з історії української державності; другий етап - тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації відповідного суду; третій етап - тестування когнітивних здібностей; четвертий етап - виконання практичного завдання зі спеціалізації відповідного суду.

Також вказаним рішенням Комісії визначено прохідні бали етапів кваліфікаційного іспиту.

Рішенням Комісії від 04.07.2025 № 128/зп-25 призначено тестування знань з історії української державності у межах кваліфікаційного іспиту для кандидатів на посаду судді місцевого суду та суддів, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду, та визначено графік його складання, зокрема позивачам.

Рішенням Комісії від 25.07.2025 № 142/зп-25 затверджено кодовані та декодовані результати тестування знань з історії української державності, допущено до другого етапу кваліфікаційного іспиту - тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації відповідного суду 7 239 кандидатів на посаду судді місцевого суду та суддів, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду, що успішно склали тестування знань з історії української державності, в тому числі позивачів.

Рішенням Комісії від 11.08.2025 № 151/зп-25 затверджено кодовані та декодовані результати тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації місцевого адміністративного суду. До третього етапу кваліфікаційного іспиту - тестування когнітивних здібностей допущено 604 кандидатів на посаду судді місцевого адміністративного суду та суддів, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого адміністративного суду, що успішно склали тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації місцевого адміністративного суду і набрали прохідний бал, в тому числі позивачів.

Рішенням Комісії від 27.08.2025 № 162/зп-25 призначено тестування когнітивних здібностей у межах кваліфікаційного іспиту кандидатів на посаду судді місцевого суду та суддів, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду. Тестування когнітивних здібностей призначено для 4 842 кандидатів на посаду судді та суддів, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду, в тому числі позивачам.

Рішенням Комісії від 19.09.2025 № 173/зп-25 затверджено кодовані та декодовані результати тестування когнітивних здібностей, допущено до четвертого етапу кваліфікаційного іспиту - виконання практичного завдання зі спеціалізації: місцевого адміністративного суду 400 кандидатів на посаду судді місцевого адміністративного суду та суддів, які виявили намір бути переведеними до місцевого адміністративного суду, що успішно склали тестування когнітивних здібностей та набрали прохідний бал.

Рішенням Комісії від 01.04.2026 № 36/зп-26 затверджено кодовані результати виконання 07- 08.10.2025 практичного завдання зі спеціалізації місцевого адміністративного суду кандидатами на посаду судді місцевого суду та суддями, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду.

Надалі рішенням Комісії від 01.04.2026 № 37/зп-26, серед іншого: затверджено декодовані результати виконання 07- 08.10.2025 практичного завдання зі спеціалізації місцевого адміністративного суду кандидатами на посаду судді місцевого суду та суддями, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду), в тому числі позивачів які за результатами оцінювання практичного завдання:

ОСОБА_1 (код кандидата 0035539) отримала 56 балів, із застосуванням коефіцієнта - 112 балів;

ОСОБА_3 (код кандидата 0061920) отримав 53,67 балів, із застосуванням коефіцієнта - 107,34 бали;

ОСОБА_2 (код кандидата 00575000) отримала 55,33 бали, із застосуванням коефіцієнта - 110,66 бали.

Затверджено загальні результати кваліфікаційного іспиту зі спеціалізації місцевого адміністративного суду, складеного кандидатами на посаду судді місцевого суду та суддями, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду, зокрема позивачів.

Відповідно до додатку 1 рішення №37/зп-26 від 01.04.2026 кандидат ОСОБА_1 отримала бал за виконання практичного завдання зі спеціалізації місцевого адміністративного суду в інформаційній системі - 56, із застосування коефіцієнта - 112, результат етапу кваліфікаційного оцінювання - не складено. Визначено загальний результат складання кваліфікаційного іспиту кандидатом ОСОБА_1 - 337,68, не складено.

Відповідно до додатку 1 рішення №37/зп-26 від 01.04.2026 кандидат ОСОБА_2 отримала бал за виконання практичного завдання зі спеціалізації місцевого адміністративного суду в інформаційній системі - 55,33, із застосування коефіцієнта - 110,66, результат етапу кваліфікаційного оцінювання - не складено. У додатку 2 рішення №37/зп-26 від 01.04.2026 визначено загальний результат складання кваліфікаційного іспиту кандидатом ОСОБА_2 - 343,38, не складено.

Відповідно до додатку 1 рішення №37/зп-26 від 01.04.2026 кандидат ОСОБА_3 отримав бал за виконання практичного завдання зі спеціалізації місцевого адміністративного суду в інформаційній системі - 53,67, із застосування коефіцієнта - 107,34, результат етапу кваліфікаційного оцінювання - не складено. Визначено загальний результат складання кваліфікаційного іспиту кандидатом ОСОБА_3 - 336,02, не складено.

За результатами виконання практичного завдання зі спеціалізації місцевого адміністративного суду (четвертий етап кваліфікаційного іспиту), позивачі не отримали прохідний бал кваліфікаційного іспиту зі спеціалізації місцевого адміністративного суду, складеного кандидатами на посаду судді місцевого суду та суддями, які виявили намір бути переведеними до іншого місцевого суду в межах оголошеного рішенням Комісії від 11.12.2024 № 366/зп-24 добору кандидатів на посаду судді місцевого суду.

Вважаючи рішення Комісії, якими затверджено кодовані та декодовані результати, протиправними, позивачі просить їх скасувати та зобов`язати Комісію повторно призначити виконання практичного завдання.

V. НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД. ОЦІНКА СУДУ

Відповідно до частини першої статті 92 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі також - Закон) Вища кваліфікаційна комісія суддів України є державним колегіальним органом суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України.

Статтею 93 Закону визначено повноваження Комісії, до яких згідно з пунктами 2, 6 частини першої цієї статті належить проведення добору кандидатів для призначення на посаду судді і затвердження порядку складання кваліфікаційного іспиту та методики оцінювання кандидатів.

Згідно з частиною першою статті 85 Закону кваліфікаційне оцінювання включає такі етапи: складання кваліфікаційного іспиту, дослідження досьє та проведення співбесіди.

Відповідно до частини п`ятої статті 83 Закону порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються Вищою кваліфікаційною комісією суддів України.

Відповідно до частини першої статті 74 Закону кваліфікаційний іспит є тестуванням професійної компетентності кандидата на посаду судді з метою виявлення належних знань, рівня підготовки та здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Частинами другою-шостою статті 74 Закону передбачено, що підставою для допуску до складання кваліфікаційного іспиту є рішення Комісії.

Кваліфікаційний іспит проводиться шляхом складання анонімних тестувань та практичних завдань. Анонімне тестування проводиться щодо когнітивних здібностей, історії української державності, загальних знань у сфері права та однієї або кількох спеціалізацій суду на вибір: адміністративної, господарської та загальної (цивільної і кримінальної). Практичні завдання проводяться щодо вибраної (вибраних) кандидатом спеціалізації (спеціалізацій) суду. Форма та зміст тестувань, практичних завдань, а також порядок їх проведення затверджуються Комісією.

Комісія не пізніше ніж за 30 днів до дня проведення кваліфікаційного іспиту оприлюднює його програму та перелік питань тестування (крім тестування щодо когнітивних здібностей) на своєму офіційному веб-сайті.

Кандидат на посаду судді вважається таким, що склав кваліфікаційний іспит з вибраної спеціалізації суду, якщо він:

1) набрав не менше 75 відсотків максимально можливого бала за тестування щодо загальних знань у сфері права та відповідної спеціалізації суду;

2) набрав не менше 75 відсотків максимально можливого бала за виконання практичного завдання щодо відповідної спеціалізації суду;

3) успішно пройшов тестування щодо когнітивних здібностей та історії української державності.

Успішним проходженням вважається набрання кандидатом середнього допустимого бала тестування щодо когнітивних здібностей та історії української державності, встановленого Комісією.

На виконання вимог частини третьої статті 74 та пункту 6 частини першої статті 93 Закону рішенням Комісії від 19.06.2024 № 185/зп-24 затверджено Положення про порядок складання кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів (зі змінами, далі також - Положення), яке визначає організаційно-правові засади підготовки та проведення кваліфікаційного іспиту, форму та зміст тестувань, практичних завдань, методику оцінювання результатів іспиту під час добору на посаду судді місцевого суду, кваліфікаційного оцінювання та у зв`язку з наміром судді бути переведеним до іншого місцевого суду, а також засади формування рейтингу і резерву кандидатів на посаду судді місцевого суду.

Перелік питань тестування (крім тестування щодо когнітивних здібностей) оприлюднюється на офіційному вебсайті Комісії не пізніше ніж за 30 днів до дня проведення відповідного етапу іспиту (пункт 2.15 розділу 2 Положення).

Відповідно до пункту 2.7 розділу 2 Положення форма практичного завдання - відкрите завдання, що передбачає необхідність надання учасником самостійної відповіді щодо передбачених ним умов.

Пунктом 2.8 розділу 2 Положення визначено типи практичних завдань, а саме:

Тип 1 - модельна судова справа з сукупністю документів та достатніми даними (інформацією), на підставі яких учасник повинен підготувати модельне рішення суду та/або продовжити викладення запропонованої частини модельного судового рішення на підставі матеріалів модельної судової справи.

Тип 2 - модельне судове рішення, що складається зі вступної, описової (крім кримінального судочинства) та/або частково мотивувальної частини, на підставі даних якого учасник повинен продовжити його викладення. Кількість модельних судових рішень визначається рішенням Комісії.

Відповідно до пункту 2.9 розділу 2 Положення практичне завдання виявляє рівень практичних навичок та умінь у правозастосуванні, а саме: уміння критично мислити та правильно оцінювати фактичні обставини справи; уміння мотивувати свою позицію; уміння застосовувати джерела права, що релевантні до спірних правовідносин; уміння вирішувати правову проблему; уміння лаконічно викладати свою позицію; уміння дотримуватись норм мовних засобів офіційно-ділового стилю.

Під час виконання практичного завдання учаснику необхідно сформулювати правильне, на його думку, модельне рішення суду та/або продовжити викладення запропонованої частини модельного судового рішення на підставі матеріалів завдання (пункт 4.13 розділу 4 Положення).

Відповідно до підпункту 5.5.1 пункту 5.5 розділу 5 Положення, практичне завдання оцінюється екзаменаційною комісією, склад якої затверджується рішенням Комісії.

Згідно з підпунктом 5.5.4 пункту 5.5 розділу 5 Положення, методичні вказівки з оцінювання практичного завдання затверджуються Комісією та оприлюднюється на її офіційному вебсайті.

Відповідно до підпункту 5.5.5 пункту 5.5 розділу 5 Положення, перевірка практичного завдання полягає у встановленні відповідності змісту виконаного учасником завдання показникам (методичним вказівкам) з оцінювання цього завдання.

Згідно з підпунктом 5.5.6. пункту 5.5. розділу 5 Положення під час оцінювання практичного завдання члени екзаменаційної комісії виставляють оцінки за кожен передбачений елемент у кількості балів, визначених методичними вказівками. Оцінка члена екзаменаційної комісії за виконане учасником практичне завдання формується на підставі суми його оцінок за кожен елемент, передбачений методичними вказівками.

Рішенням Комісії від 30.04.2025 № 96/зп-25 (зі змінами) затверджено методичні вказівки з оцінювання практичного завдання (далі також - Методичні вказівки), зокрема з адміністративної спеціалізації, виконаного під час кваліфікаційного іспиту кандидатами на посади суддів місцевих судів та суддями, які мають намір бути переведеними до іншого місцевого суду (додаток 1 до рішення від 30.04.2025 № 96/зп-25).

Практичне завдання - модельне судове рішення (матеріальне право), оцінюється за шкалою 75 балів.

Рішенням Комісії від 01.10.2025 № 183/зп-25 внесено зміни, зокрема до додатку 1 затвердженого рішенням Комісії від 30.04.2025 № 96/зп-25 та викладено примітку в Методичних рекомендаціях у такій редакції: «залежно від обставини модельного судового рішення член екзаменаційної комісії може відступити від наведеної в методичних вказівках структури та кількості виставлених балів за одним чи кількома елементами оцінювання, але не більше як на 10%. У такому разі член екзаменаційної комісії не може виходити за межі загальної кількості балів (75)».

Після оцінювання практичного завдання усіма членами екзаменаційної комісії інформаційною системою визначаються середні арифметичні оцінки за кожним елементом, передбаченим методичними вказівками, на підставі оцінок членів екзаменаційної комісії за ці елементи. Бал учасника за практичне завдання формується інформаційною системою на підставі суми середніх арифметичних оцінок за кожен елемент, передбачений методичними вказівками, шляхом округлення бала до сотих (другої цифри після коми) (підпункт 5.5.8 пункту 5.5 розділу 5 Положення).

Член Комісії - доповідач при підготовці до розгляду питання про затвердження кодованих результатів виконаних практичних завдань досліджує оцінки членів екзаменаційної комісії за виконане учасником практичне завдання на предмет суттєвих розбіжностей в оцінках однієї роботи. При встановленні розбіжності між найвищою і найнижчою оцінками членів екзаменаційної комісії, виставленими за виконане учасником практичне завдання, у 20 і більше відсотків від максимально можливого бала така робота підлягає повторній перевірці іншою екзаменаційною комісією без участі осіб, які брали участь у первинному оцінюванні.

Екзаменаційна комісія при повторному оцінюванні роботи керується не «математичними», а змістовими міркуваннями щодо відповідної роботи (абзаци другий та третій підпункту 6.3.1 пункту 6.3 розділу 6 Положення).

Відповідно до підпункту 6.3.4 пункту 6.3 розділу 6 Положення учасник визнається таким, що не склав етап іспиту, у разі: набрання менше 75 відсотків від максимально можливого бала за тестування загальних знань у сфері права та з відповідної спеціалізації суду, а також за виконання практичного завдання з відповідної спеціалізації суду; набрання менше середнього допустимого бала за результатами тестування когнітивних здібностей та історії української державності; відмови від складання іспиту; порушення порядку складання іспиту, що рішенням Комісії визнано істотним; неявки на етап іспиту.

Підпунктом 6.8.1 пункту 6.8 розділу 6 Положення передбачено, що прохідний бал, зокрема, за виконання практичного завдання зі спеціалізації відповідного суду - 75 відсотків від максимально можливого бала.

Рішенням Комісії визначено загальний результат складання кваліфікаційного іспиту кандидатом ОСОБА_1 - 337,68, не складено; загальний результат складання кваліфікаційного іспиту кандидатом ОСОБА_2 - 343,38, не складено; загальний результат складання кваліфікаційного іспиту кандидатом ОСОБА_3 - 336,02, не складено.

Таким чином, за результатами виконання практичного завдання позивачі не отримали прохідний бал кваліфікаційного іспиту зі спеціалізації місцевого адміністративного суду, та не склали кваліфікаційний іспит.

Нормативне регулювання свідчить, що оцінювання практичного завдання є послідовною процедурою, яка передбачає перевірку роботи кожним членом екзаменаційної комісії за визначеними Методичними вказівками елементами та показниками, формування індивідуальної оцінки кожного члена екзаменаційної комісії, визначення остаточного бала учасника в установленому Положенням порядку, а також спеціальний механізм реагування на суттєві розбіжності між оцінками однієї роботи.

Отже, у межах цього спору завданням Суду є не визначення правильної, на його думку, кількості балів за окремі елементи виконаного позивачами практичного завдання та не заміна професійної оцінки членів екзаменаційної комісії власною оцінкою Суду, а перевірка того, чи здійснювалося оцінювання відповідно до встановленої процедури, за наперед визначеними критеріями, уповноваженими особами та з дотриманням принципів об`єктивності, прозорості й рівності умов для учасників іспиту, а також чи свідчать наведені позивачами обставини про такі порушення цієї процедури, які могли вплинути на затверджений результат їх практичного завдання.

Оцінюючи доводи сторін, Суд насамперед уважає за необхідне визначити межі судового контролю у спірних правовідносинах, оскільки доводи позивачів значною мірою стосуються об`єктивності та обґрунтованості оцінювання виконаного ними практичного завдання.

Суд ураховує, що практичне завдання є складовою кваліфікаційного іспиту, спрямованою на перевірку практичних навичок і вмінь учасника у правозастосуванні. Його оцінювання здійснюється членами екзаменаційної комісії шляхом установлення відповідності змісту виконаної роботи показникам, визначеним Методичними вказівками, з виставленням балів за кожен передбачений ними елемент.

Оцінювання таких складових, як повнота та правильність виявлення юридично значущих обставин, застосування норм матеріального і процесуального права, мотивування висновків, логічність та якість юридичного викладення, не зводиться виключно до механічної перевірки наявності наперед визначеної відповіді та передбачає професійне судження кожного члена екзаменаційної комісії в межах установлених критеріїв.

Відтак, визначення конкретної кількості балів, якої заслуговує виконана учасником робота за відповідним елементом оцінювання, належить до повноважень членів екзаменаційної комісії. Адміністративний суд не наділений повноваженнями здійснювати повторну змістовну перевірку практичного завдання, самостійно виставляти бали за його окремими елементами чи визначати інший результат на підставі власної оцінки роботи.

Водночас, наявність професійного розсуду під час оцінювання не означає виведення відповідної процедури з-під судового контролю. Такий розсуд реалізується в межах нормативно визначених правил, якими встановлено порядок проведення іспиту, критерії та елементи оцінювання, межі балів, спосіб формування остаточного результату та передбачені процедурні гарантії.

Тому, предметом судової перевірки у цій справі є не правильність професійної оцінки змісту практичного завдання як такої, а дотримання Комісією та членами екзаменаційної комісії встановлених меж реалізації відповідних повноважень, зокрема здійснення оцінювання за визначеними чинним законодавством правилами і критеріями, дотримання встановленої процедури формування результату, рівності умов для учасників.

Отже, для висновку про протиправність оскаржуваного рішення недостатньо самої незгоди позивачів з отриманими балами, відмінності між індивідуальними оцінками екзаменаторів чи іншої обставини, яка сама по собі відображає результат професійного оцінювання. Визначальним є встановлення конкретного порушення нормативно визначених правил або процедурних гарантій, яке стосується оцінювання практичної роботи позивачів та могло вплинути на його результат.

Позивачі пов`язують протиправність оскаржуваного рішення, зокрема, з суттєвими розбіжностями у виставлених балах за окремими елементами оцінювання, що вплинули на показники результатів виконання практичного завдання.

В адміністративному позові щодо практичної робити ОСОБА_1 зазначено, що з порівняльного аналізу виставлених балів членами екзаменаційної комісії встановлено суттєві розбіжності у виставлених балах .

Так, за елемент практичної роботи «Виклад правових норм та їх застосування у справі» різниця між мінімальним (7) і максимальним (12) балами становить 5 балів при максимально встановленому - 15, що складає різницю в 33,33% за вказаний елемент. «Мотивована оцінка судом аргументів учасників справи» різниця між мінімальним (12) і максимальним (17) балом становить 5 балів, при максимально встановленому - 20, що складає різницю 25% за вказаний елемент. «Розподіл судових витрат» різниця між мінімальним (0) і максимальним (3) балом становить 3 бали, при максимально встановленому - 3, що складає різницю 100% за вказаний елемент.

Викладені обставини, на думку позивачів, указують на порушення принципу передбачуваності та обґрунтованості процедури оцінювання та, як наслідок, про відсутність вмотивованості та обґрунтованості прийнятого рішення.

Крім того, позивач доводить, що ОСОБА_1 правильно та повністю відображено такий елемент виконання практичного завдання, як інформація про учасників справи, втім, членами екзаменаційної комісії допущено формальний підхід до оцінювання вказаного розділу, та виставлено 0 балів за повно описаний елемент практичного завдання. На переконання позивачів, у даному випадку має місце порушення рівності оцінювання як між членами екзаменаційної комісії в рамках однієї роботи, так і між членами екзаменаційної комісії при порівнянні з роботами інших учасників. Зокрема, інформація про учасників справи в роботах ОСОБА_1 та ОСОБА_3 визначена однаковим способом. При цьому відповідний розділ оцінено членами екзаменаційної комісії в роботі ОСОБА_1 - 0,0,0, в роботі ОСОБА_3 -2,1,0.

Також, у адміністративному позові вказується, що при проведенні оцінювання роботи кандидата ОСОБА_2 з порівняльного аналізу виставлених балів членами екзаменаційної комісії встановлено суттєві розбіжності у виставлених балах за елементи оцінювання. За елемент «Визначення ключового питання у спорі» різниця між мінімальним (2) і максимальним (4) балом становить 2 бали, при максимально встановленому - 5, що складає різницю 40% за вказаний елемент. «Виклад правових норм та їх застосування у справі» різниця між мінімальним (10) і максимальним (13) балами становить 3 бали при максимально встановленому - 15, що складає різницю в 20% за вказаний елемент. «Формулювання висновків суду щодо суті позовних вимог» різниця між мінімальним (4) і максимальним (6) балом становить 2 бали, при максимально встановленому - 6, що складає різницю 33,33% за вказаний елемент. «Розподіл судових витрат» різниця між мінімальним (0) і максимальним (3) балом становить 3 бали, при максимально встановленому 3, що складає різницю 100% за вказаний елемент. «Порядок та строки оскарження рішення» різниця між мінімальним (0) і максимальним (2) балом становить 2 бали, при максимально встановленому 2, що складає різницю 100% за вказаний елемент.

При цьому, роботу іншого кандидата ОСОБА_4 , яка виконувала це ж задання, та визначила ключове питання аналогічним чином в частині елементу оцінювання "визначення ключового питання у спорів" оцінено тими ж членами комісії як 0, 4, 2 відповідно.

Відтак, на переконання позивачів, незважаючи на визначення єдиних методичних вказівок з оцінювання практичного завдання з адміністративної, господарської та цивільної спеціалізацій, виконаного під час кваліфікаційного іспиту кандидатами на посади суддів місцевих судів та суддями, які мають намір бути переведеними до іншого місцевого суду та аналогічних за змістом робіт один і той же елемент роботи оцінено одним і тим же членом комісії різною оцінкою.

Оцінюючи ці доводи, Суд виходить із того, що передбачений Положенням та Методичними вказівками механізм оцінювання практичного завдання має індивідуальний характер. Оцінюванню підлягає зміст конкретно виконаної роботи за визначеними елементами та критеріями: кожен член екзаменаційної комісії самостійно виставляє відповідні оцінки, після чого інформаційною системою визначаються їх середні арифметичні значення та формується підсумковий бал учасника.

Отже, результат оцінювання конкретної роботи нормативно не поставлений у залежність від виставленого балу іншому кандидату. Положення також не передбачає, що відмінність між показниками кандидатів сама по собі свідчить про неналежне оцінювання виконаних завдань та є підставою для перегляду індивідуального результату учасника.

Водночас, Суд не залишає поза увагою, що наведені позивачами показники свідчать про істотну відмінність між результатами виставлених балів за елементами оцінювання практичного завдання. Відповідач не надав обгрунтовані пояснення про істотні розбіжності у виставлених членами екзаменаційної комісії балах за однакове виконання елементів практичного завдання. Разом з тим, із самої різниці наведених показників неможливо встановити, що нижчий виставлений бал був зумовлений недоліками практичного завдання, дефектом критеріїв його перевірки чи відступом екзаменаторів від установленої процедури. Для того щоб така статистична відмінність могла свідчити про порушення прав конкретного учасника, має бути встановлений її зв`язок із певним процедурним чинником, який стосувався оцінювання його роботи та міг вплинути на отриманий результат. За відсутності встановленого спільного процедурного дефекту, який позначився на оцінюванні робіт, це не є достатньою підставою для висновку про протиправність оскаржуваного рішення.

Суд нагадує, що перед затвердженням кодованих результатів член Комісії - доповідач досліджує оцінки членів екзаменаційної комісії щодо конкретної роботи на предмет суттєвих розбіжностей, а повторна перевірка передбачена у разі встановлення між найвищою та найнижчою оцінками за виконане учасником практичне завдання розбіжності у 20 і більше відсотків від максимально можливого бала. Саме такий механізм передбачений Положенням для реагування на істотну розбіжність в оцінюванні конкретної роботи.

Як убачається з наведеного вище правового регулювання, під час оцінювання практичного завдання члени екзаменаційної комісії виставляють оцінки за кожен передбачений Методичними вказівками елемент. Водночас оцінка члена екзаменаційної комісії за виконане учасником практичне завдання формується як сума виставлених ним оцінок за всі елементи. Отже, Положення розмежовує оцінку за окремий елемент практичного завдання та оцінку члена екзаменаційної комісії за виконане учасником практичне завдання в цілому.

Саме з останнім із цих показників підпункт 6.3.1 пункту 6.3 Положення пов`язує необхідність повторної перевірки роботи. За змістом цієї норми член Комісії - доповідач під час підготовки питання про затвердження кодованих результатів досліджує оцінки членів екзаменаційної комісії за виконане учасником практичне завдання на предмет суттєвих розбіжностей, а повторній перевірці підлягає робота у разі встановлення між найвищою та найнижчою такими оцінками розбіжності у 20 і більше відсотків від максимально можливого бала.

Таким чином, передбачений Положенням двадцятивідсотковий поріг визначається шляхом зіставлення не оцінок різних членів екзаменаційної комісії за кожен окремий елемент практичного завдання, а їхніх оцінок за виконане практичне завдання в цілому, кожна з яких формується із суми оцінок відповідного члена комісії за всі елементи роботи.

Аналогічний підхід до застосування підпункту 6.3.1 пункту 6.3 Положення висловлено Верховним Судом у справі № 990/28/26. Суд виходив із того, що встановлена цією нормою процедурна гарантія у вигляді повторної перевірки пов`язана із суттєвою розбіжністю саме між оцінками членів екзаменаційної комісії за виконане практичне завдання в цілому. При цьому Положення не встановлює окремого критерію для визначення суттєвості розбіжностей за окремими елементами практичного завдання, а тому такі розбіжності самі по собі не створюють підстав для повторної перевірки роботи.

Наведені позивачами показники розбіжності у відсртковому значенні мають іншу розрахункову основу, оскільки визначені шляхом зіставлення найвищої та найнижчої оцінок за окремий елемент із максимально можливою кількістю балів саме за цей елемент. Такі показники дійсно відображають істотну відмінність в оцінюванні окремих складових роботи, однак не відповідають критерію, з яким підпункт 6.3.1 пункту 6.3 Положення пов`язує необхідність повторної перевірки практичного завдання.

Інше тлумачення фактично означало б поширення встановленого підпунктом 6.3.1 пункту 6.3 Положення двадцятивідсоткового критерію на кожен окремий елемент практичного завдання, хоча відповідного правила Положення не містить.

Наведені розбіжності позивачі розглядають як підтвердження відсутності чітких, об`єктивних та прогнозованих критеріїв оцінювання, які б забезпечували єдність підходів членів екзаменаційної комісії.

Суд не вважає сам факт відмінності між оцінками, виставленими різними членами екзаменаційної комісії за окремі елементи однієї роботи, достатнім для такого висновку.

З аналізу правового регулювання, перевірка практичного завдання здійснювалася не за невизначеними чи довільно сформованими кожним екзаменатором критеріями. Методичними вказівками було визначено структуру оцінювання практичного завдання, перелік його елементів, що підлягали перевірці, показники оцінювання та максимальну кількість балів за кожен із них. Отже, предмет оцінювання, його складові та межі кількісної оцінки були визначені до здійснення перевірки робіт.

Аналогічний підхід щодо призначення Методичних вказівок висловлено Верховним Судом у справі № 990/28/26. Суд зазначив, що Методичні вказівки конкретизують порядок оцінювання практичного завдання шляхом визначення структури перевірки роботи, переліку її складових, відповідних показників та кількісного розподілу балів за кожним елементом, а отже виступають інструментом уніфікації підходів до перевірки та визначають змістові межі реалізації членами екзаменаційної комісії своїх повноважень.

Разом з тим, уніфікованість критеріїв оцінювання не означає необхідності тотожності оцінок, виставлених усіма членами екзаменаційної комісії за один і той самий елемент роботи.

Тому відмінність у кількості балів, виставлених різними членами екзаменаційної комісії за той самий елемент, сама по собі свідчить про відмінність їхньої індивідуальної оцінки ступеня відповідності виконаної роботи встановленим показникам, але не доводить, що кожен із них застосовував інші критерії оцінювання або що таких критеріїв взагалі не існувало.

Для висновку про відсутність єдиних чи прогнозованих критеріїв недостатньо встановити лише числову різницю між виставленими балами. Такий висновок мав би ґрунтуватися на обставинах, які свідчили б, зокрема, про застосування членами екзаменаційної комісії відступу від установленої шкали оцінювання або інше недотримання визначеної процедури.

Натомість наведені позивачами розрахунки щодо розбіжностей у відсотках відображають математичне співвідношення оцінок, виставлених різними членами екзаменаційної комісії за окремі елементи роботи. Самі по собі ці дані не дають можливості встановити, що відповідні оцінки були виставлені із застосуванням різних критеріїв або поза межами Методичних вказівок.

Крім того, як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.05.2026 у справі №990/143/25, з огляду на їх назву та зміст, Методичні вказівки за правовою природою є інструктивним і керівним документом, адресованим передовсім членам екзаменаційної комісії, яким визначено алгоритм оцінювання та уніфіковано процес перевірки таких робіт.

Суд також ураховує, що передбачений Положенням механізм формування остаточного результату побудований саме з урахуванням можливості відмінності індивідуальних професійних оцінок членів екзаменаційної комісії. Після виставлення кожним із них балів за відповідні елементи інформаційна система визначає середні арифметичні оцінки за кожним елементом, на підставі яких формується остаточний бал учасника. Такий порядок дає змогу врахувати оцінку кожного члена комісії та водночас зменшити вплив окремої індивідуальної оцінки на кінцевий результат.

Отже, наявність істотної різниці між окремими оцінками за певні елементи робіт позивачів, за відсутності встановлених обставин відступу від Методичних вказівок чи іншого порушення визначеної процедури та з огляду на близькість підсумкових оцінок членів екзаменаційної комісії, не є достатньою підставою для висновку про відсутність об`єктивних та прогнозованих критеріїв оцінювання практичного завдання.

Водночас, позивачі також пов`язують протиправність оскаржуваного рішення з відсутністю пояснення причин таких відмінностей, оскільки саме визначення середнього арифметичного значення не забезпечує обґрунтованості результату оцінювання.

Суд зауважує, що відсутність окремого письмового обґрунтування кожної індивідуальної оцінки сама по собі не свідчить про невмотивованість або свавільність результату оцінювання практичного завдання.

Положення та Методичні вказівки визначають спосіб здійснення та фіксації результатів оцінювання. Кожен член екзаменаційної комісії самостійно оцінює роботу за наперед визначеними елементами та в межах установленої для кожного з них кількості балів, а результати такого оцінювання фіксуються в екзаменаційній відомості окремо щодо кожного екзаменатора та кожного елемента практичного завдання.

Водночас, Положення і Методичні вказівки не передбачають обов`язку члена екзаменаційної комісії наводити окреме обґрунтування кількості балів, виставлених за кожен елемент.

Як установлено Судом вище, наведені позивачами розбіжності в оцінках за окремими елементами самі по собі не підтверджують застосування членами екзаменаційної комісії різних критеріїв оцінювання. Відсутність передбаченого процедурою обов`язку наводити текстове обґрунтування кожного бала не змінює правового значення таких розбіжностей та не свідчить про порушення встановленого порядку оцінювання.

Посилання в адміністативному позові на практику Верховного Суду наведеного висновку не змінюють. Наведена позивачами судова практика не спростовує визначених вище меж судового контролю у спірних правовідносинах.

Як зазначається позивачами, відсутність аргументації, вмотивованості та об`єктивності виставленої оцінки, зокрема, одним з членів комісії 7, порівняно з іншими членами екзаменаційної комісії, якими виставлено 12 та 11, прямо впливає на середній бал та свідчить про необ`єктивність виставленої оцінки.

Вимога частини другої статті 2 КАС України щодо перевірки обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень не змінює такого висновку. Критерій обґрунтованості вимагає перевірки того, чи прийнято рішення з урахуванням обставин, що мають значення для його прийняття, однак сам по собі не встановлює не передбаченої спеціальним нормативним регулюванням форми фіксації професійного судження кожного члена екзаменаційної комісії та не трансформує кожну індивідуальну оцінку за окремий елемент практичного завдання в самостійне владне рішення, яке повинно містити окрему мотивувальну частину.

Отже, за умови фіксації індивідуальних оцінок за наперед визначеними елементами та в межах установленої шкали, обставини у цій справі не свідчать про немотивованість, необґрунтованість чи свавільність оцінювання практичного завдання позивачів, та не є підставою для визнання оскаржуваного рішення протиправним.

У цій справі позивачі також доводять наявність підстав для скасування оскаржуваних рішень, з огляду на оприлюднення модельних судових рішень, зразків виконання практичних завдань, рішення з визначенням типу завдання, визначення максимально можливого балу та його коефіцієнту пізніше встановленого 30ти-денного терміну публікації до дня проведення четвертого етапу іспиту. Затим що, оприлюднені пізніше модельні рішення та визначення типів завдань фактично є складовими змісту практичного етапу іспиту, оскільки саме вони дозволяють зрозуміти вимоги до виконання завдання.

Поряд з цим, частина четверта статті 74 Закону встановлює обов`язок Комісії не пізніше ніж за 30 днів до дня проведення кваліфікаційного іспиту оприлюднити програму іспиту та перелік питань тестування (крім тестування щодо когнітивних здібностей). При цьому означена норма не містить вимоги щодо обов`язкового оприлюднення за 30 днів зразків практичних завдань (модельних судових рішень). Аналогічно й пункт 2.5 розділу 2 Положення передбачає оприлюднення програм етапів іспиту та таксономічних характеристик тестувань, однак не визначає, що будь-які допоміжні методичні чи організаційні матеріали є невід`ємною частиною програми іспиту у розумінні статті 74 Закону

Відповідно до пункту 2.7 Положення практичне завдання є відкритим завданням, що передбачає необхідність надання учасником самостійної відповіді щодо передбачених ним умов. Пунктом 2.8 цього Положення визначено, що практичне завдання може бути сформоване, зокрема, як модельна судова справа з відповідними документами та даними, на підставі яких учасник повинен підготувати модельне рішення суду, або як модельне судове рішення, викладення якого учасник повинен продовжити. Водночас під час виконання такого завдання учасник має сформулювати правильне, на його думку, модельне рішення суду на підставі матеріалів завдання.

Наведене нормативне регулювання свідчить, що практичне завдання має саме модельний, а не відтворювальний характер. Його метою є не перевірка здатності учасника відтворити результат розгляду конкретної реальної судової справи, а виявлення його практичних навичок у правозастосуванні: уміння оцінювати фактичні обставини, мотивувати правову позицію, застосовувати релевантні джерела права, вирішувати правову проблему та належно викладати свої висновки.

Водночас, саме по собі твердження щодо оприлюднення модельних судових рішень, зразків виконання практичних завдань, рішення з визначенням типу завдання, визначення максимально можливого балу та його коефіцієнту пізніше встановленого 30ти-денного терміну публікації до дня проведення четвертого етапу іспиту не встановлює причинного зв`язку з отриманими позивачами результатами. Для такого висновку необхідно було б установити, що певний зміст робіт відповідав визначеному Методичними вказівками показнику, однак був оцінений усупереч цьому показнику саме внаслідок оприлюднення інформації пізніше встановленого 30ти-денного терміну публікації до дня проведення четвертого етапу іспиту, або що члени екзаменаційної комісії фактично застосували до робіт вимоги, не передбачені встановленою методикою.

Суд відзначає, що умови конкурсу були публічно оголошені та відомі позивачам станом на момент, коли вони погодився брати участь у ньому, та не зазнали сутнісних змін протягом часу його проведення. Такі правила мали універсальний характер і були застосовні до всіх учасників конкурсу. Позивачі не довели, що стосовно них мали місце порушення принципів рівності та недискримінації.

Крім того, у цій справі слід указати наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Організаційно-правові засади запобігання та протидії дискримінації з метою забезпечення рівних можливостей щодо реалізації прав і свобод людини та громадянина визначені Законом України від 06 вересня 2012 року № 5207-VI «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» (далі - Закон № 5207-VI).

Статтею 2 цього Закону обумовлено, що законодавство України ґрунтується на принципі недискримінації, що передбачає незалежно від певних ознак: 1) забезпечення рівності прав і свобод осіб та/або груп осіб; 2) забезпечення рівності перед законом осіб та/або груп осіб; 3) повагу до гідності кожної людини; 4) забезпечення рівних можливостей осіб та/або груп осіб.

За практикою ЄСПЛ дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (див. рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства», заява № 36042/97). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (див. рішення від 21 лютого 1997 року у справі «Ван Раалте проти Нідерландів») (пункти 48 - 49 рішення від 07 листопада 2013 року у справі «Пічкур проти України», заява № 10441/06).

Аналогічний підхід у своїх рішеннях застосовує й Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац сьомий пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004).

Також, згідно з практикою ЄСПЛ, з метою з`ясування обставин існування дискримінації у конкретній ситуації застосовується триступеневий тест: по-перше, виявлення двох категорій осіб, які є порівнюваними та відмінними, оскільки відповідно до Конвенції, дискримінація передбачає належність людини до певної групи; по-друге, встановлення, чи дійсно члени цих двох груп оцінюються по-різному; і, по-третє, якщо так, то чи для цього є об`єктивні, обґрунтовані підстави.

Ураховуючи викладене, судом не встановлено недотримання зазначеного принципу недискримінації, яке полягало б у незабезпеченні рівних можливостей для осіб отримати належне оцінювання.

Оцінюючи наведені доводи в сукупності, Суд виходить із того, що здійснення членами екзаменаційної комісії професійного оцінювання практичного завдання належить до їхніх повноважень, однак не виключає судового контролю за дотриманням установленої процедури, визначених критеріїв оцінювання, рівності умов для учасників та інших гарантій, передбачених нормативним регулюванням. Водночас, такий контроль не передбачає повторної змістовної перевірки практичної роботи Судом або визначення ним кількості балів, яку мав отримати учасник за окремі її елементи.

За результатами розгляду справи Суд не встановив обставин, які б свідчили про порушення Комісією визначеного порядку оцінювання практичного завдання позивачів та формування його результату. Наведені позивачами розбіжності між оцінками за окремими елементами не утворювали передбаченої Положенням підстави для повторної перевірки роботи, а відмінність таких оцінок сама по собі не підтверджує застосування екзаменаторами різних або невизначених критеріїв оцінювання.

Так само Судом не встановлено інших обставин, що спричинили порушення встановленої процедури або поставили позивачів у менш сприятливі умови порівняно з іншими учасниками кваліфікаційного іспиту. Сукупність досліджених обставин не дає підстав для висновку, що остаточний результат практичного завдання позивачів сформовано із застосуванням іншого порядку оцінювання, поза межами визначених Методичними вказівками критеріїв або внаслідок іншого процедурного дефекту, здатного вплинути на цей результат.

Частиною другою статті 2 КАС України визначено перелік критеріїв, на відповідність яким суд повинен перевірити рішення (дії, бездіяльність) суб`єкта владних повноважень у справах про їх оскарження.

Разом з тим, суд здійснює контроль за дотриманням Комісією вимог закону під час проведення кваліфікаційного оцінювання на посаду судді в разі оскарження рішення (дії чи бездіяльності) Комісії. Судовий контроль щодо дискреційних повноважень Комісії надати оцінку кандидату на посаду судді на предмет його відповідності встановленим законом критеріям компетентності згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України покликаний забезпечити, щоб ці повноваження були використані відповідно до мети, з якою вони були надані, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом (запобігаючи всім формам дискримінації), пропорційно (зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на дослідження яких спрямоване прийняте Комісією рішення за результатами кваліфікаційного оцінювання). Суд повинен забезпечити, щоб реалізація Комісією дискреційних повноважень при проведенні кваліфікаційного оцінювання не була свавільною.

У справі, що розглядається Суд звертає увагу, що позивачі брали участь у конкурсній процедурі, де саме кандидат доводить свою відповідність критеріям, встановленим для обіймання відповідної посади, а Комісія лише надає оцінку. У свою чергу, Комісія при здійсненні своїх повноважень не вийшла за межі своєї компетенції і при реалізації дискреційних повноважень дотрималася вимог до діяльності суб`єктів владних повноважень, закріплених у частині другій статті 2 КАС України.

Враховуючи наведене, Суд дійшов висновку, що оспорювані рішення прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, підстави для визнання протиправним і скасування рішень Комісії відсутні.

Решта доводів адміністративного позову висновків суду не змінюють.

Отже, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Суд не встановив підстав для висновку про протиправність рішень у частині затвердження результатів виконання практичного завдання позивачами, відтак, позовні вимоги не підлягають задоволенню, також щодо зобов`язання Комісії повторно призначити виконання практичного завдання, оскільки такі вимоги є похідними від скасування спірних рішень.

За правилами статті 139 КАС України понесені позивачем витрати у виді судового збору за подання позову у цій справі відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 2, 22, 245, 262, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ :

У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

--------------------

--------------------

--------------------

--------------------

--------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

І.А. Васильєва

Р.Ф. Ханова

В.П. Юрченко

Судді Верховного Суду