Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №240/619/25 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року

м. Київ

справа №240/619/25

адміністративне провадження № К/990/38503/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І. В.,

суддів Загороднюка А. Г., Соколова В. М.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2026 року, ухвалену у складі колегії суддів Смілянця Е. С., Драчук Т. О., Полотнянка Ю. П., у справі № 240/619/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Міністерства внутрішніх справ України у виплаті компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Міністерства внутрішніх справ України нарахувати та виплатити у встановленому чинним законодавством України порядку компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ);

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Міністерства внутрішніх справ України щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 жовтня 2024 року по 15 листопада 2024 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Міністерства внутрішніх справ України нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 жовтня 2024 року по 15 листопада 2024 року в сумі 244 252,16 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строку виплати грошового забезпечення, а тому звернувся до суду з метою захисту порушених, на його думку, прав.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Міністерства внутрішніх справ України щодо непроведення своєчасного повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 .

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 Міністерства внутрішніх справ України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 жовтня 2024 року по 14 листопада 2024 року в сумі 104 629,03 грн.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Міністерства внутрішніх справ України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати за період з 17 жовтня 2024 року по 15 листопада 2024 року.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 Міністерства внутрішніх справ України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати за період з 17 жовтня 2024 року по 15 листопада 2024 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до Закону № 2050-ІІІ позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати частини грошового забезпечення (додаткової винагороди за період лікування) за період з 17 жовтня 2024 року по день виплати грошового забезпечення.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки повного розрахунку при виключенні зі списків особового складу частини, то суд першої інстанції зазначив про те, що в період з 17 жовтня 2024 року (наступний день після звільнення позивача) по 14 листопада 2024 року (перед днем виплати позивачу додаткової винагороди за період лікування) відповідачем допущено затримку повного розрахунку при звільненні позивача в частині невиплати суми 244 260,59 грн.

Суд першої інстанції зауважив, що середньоденний заробіток позивача, виходячи з розрахунку за два місяці перед виключенням зі списків особового складу (серпень-вересень 2024 року) становив 3610,07 грн (193994,39 грн + 26220,20 грн): 61 календарний день). Кількість днів затримки розрахунку з 17 жовтня 2024 року по 14 листопада 2024 року становить 29 календарних днів. Отже, середній заробіток за час затримки виплати позивачеві грошового забезпечення при звільненні зі служби становить 104 629,03 грн (3610,07 грн х 29).

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2026 року рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 Міністерства внутрішніх справ України щодо непроведення своєчасного та повного розрахунку при звільненні та зобов`язання військової частини НОМЕР_1 Міністерства внутрішніх справ України нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17 жовтня 2024 року по 14 листопада 2024 року залишено без розгляду.

У задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 Міністерства внутрішніх справ України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати за період з 17 жовтня 2024 року по 15 листопада 2024 року та зобов`язання військової частини НОМЕР_1 Міністерства внутрішніх справ України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 зазначену компенсацію відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та залишаючи частину позовних вимог без розгляду, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірні відносини пов`язані зі звільненням позивача з публічної служби, тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають положення Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме, стаття 122 КАС України.

Суд апеляційної інстанції зауважив, що позивач був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 16 жовтня 2024 року. Грошове забезпечення при звільненні в сумі 244 260,59 грн йому було виплачено лише 15 листопада 2024 року, однак до суду ОСОБА_1 звернувся лише 09 січня 2025 року, що свідчить про пропуск передбаченого частиною п`ятою статті 122 КАС України місячного строку звернення до суду в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки повного розрахунку при виключенні зі списків особового складу частини. Водночас позивачем не було наведено обставин, які б давали підстави для висновку про наявність об`єктивних, тобто таких, що не залежали від його волі, обставин, які б зумовили поважність пропуску встановленого процесуальним законом строку звернення до суду у цій категорії спорів.

Крім того, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 07 травня 2026 року у зразковій справі №280/8933/24, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки виплачена позивачу додаткова грошова винагорода має одноразовий характер, то підстави для застосування у цій справі положення Закону № 2050-ІІІ та стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою відповідної додаткової винагороди відсутні.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

Не погодившись з постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2026 року в частині залишення позовних вимог щодо зобов`язання нарахувати і виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні без розгляду, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.

У поданій касаційній скарзі скаржник звертає увагу на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 25 червня 2026 року у справі № 520/25416/25 та від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23.

Скаржник зазначає, що відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у справах про виплату всіх сум, належних працівникові при звільненні, позов може бути поданий протягом трьох місяців із дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні.

При цьому, зауважує, що в постанові Верховного Суду від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 було сформовано єдиний підхід до застосування частини другої статті 233 КЗпП України. Відповідно до цієї правової позиції початок перебігу строку звернення до суду пов`язується з моментом, коли особа отримала достовірну та документально підтверджену інформацію про обсяг і характер виплачених сум.

Отже, на думку скаржника, суд апеляційної інстанції помилково залишив позовну заяву без розгляду з посиланням на пропуск місячного строку (частина п`ята статті 122 КАС України) і залишив поза увагою спеціальний тримісячний строк, встановлений частиною другою статті 233 КЗпП України.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначає, що висновки суду апеляційної інстанції є обґрунтованими та правильними, а тому просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2026 року - без змін.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції, та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права у спірних правовідносинах, відповідно до частини першої статті 341 КАС України, виходить з такого.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що позивач оскаржує рішення суду апеляційної інстанції лише в частині залишення позову без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду з вимогою щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до положень статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

За змістом положень статті 122 КАС України цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлено статтею 123 КАС України.

Частиною третьою статті 123 КАС України передбачено, що у разі, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що відповідно до правової позиції, сформованої у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України і статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України публічною службою є, зокрема, військова служба.

У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Міністерства внутрішніх справ України.

Наказом командира від 15 жовтня 2024 року №994-ОС позивач виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 16 жовтня 2024 року.

Позивач зазначав, що грошове забезпечення при звільненні в сумі 244260,59 грн йому було виплачено лише 15 листопада 2024 року, тобто із затримкою на 30 днів.

До суду першої інстанції позивач звернувся з позовом 09 січня 2025 року, тобто поза межами місячного строку, визначеного частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Водночас, на думку позивача, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини другої статті 233 КЗпП України, а тому суд апеляційної інстанції помилково залишив частину позовних вимог без розгляду у зв`язку з пропуском місячного строку звернення до суду.

Оцінюючи обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд зазначає таке.

Висновок щодо норми права, яка підлягає застосуванню до випадків обчислення строків звернення до суду з вимогами про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні викладено в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду у справі № 240/532/20, установлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, у межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.

Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п`ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.

Верховний Суд також зауважує, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, а відтак, погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення зазначеної виплати обмежується місячним строком (частина п`ята статті 122 КАС України).

За такого правового регулювання, Верховний Суд відхиляє аргументи позивача щодо безпідставного застосування судом апеляційної інстанції приписів частини п`ятої статті 122 КАС України до спірних правовідносин і необхідність застосування положень КЗпП України.

З огляду на те, що доводи касаційної скарги не спростовують пропуск позивачем строку звернення до суду в зазначеній частині позовних вимог без поважних причин, Верховний Суд уважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про наявність передбачених законом підстав для залишення їх без розгляду.

Крім того, колегія суддів вважає безпідставним посилання скаржника на висновки Верховного Суду, які, на його думку, не були враховані судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не є релевантними до спірних правовідносин.

Верховний Суд звертає увагу на те, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.

За таких умов, колегія суддів, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

Відповідно до частин першої, другої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Отже, Верховний Суд уважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 липня 2026 року у справі № 240/619/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. В. Дашутін

Судді А. Г. Загороднюк

В. М. Соколов