Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №140/7870/25 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року

м. Київ

№ 140/7870/25

адміністративне провадження № К/990/29845/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., Васильєвої І.А.,

за участю секретаря судового засідання Бенчук О.О.,

представника позивача - Гаращенка І.В.,

представника відповідача - Годунко М.Ф.,

представника третьої особи - Чуприни І.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області

на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року (суддя Смокович В.І.)

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2026 року (головуючий суддя Запотічний І.І., судді: Довга О.І., Шинкар Т.І.)

у справі за позовом Державного підприємства «Волиньторф»

до Головного управління ДПС у Волинській області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агробіостандарт»,

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

1. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

Державне підприємство «Волиньторф» (далі - Позивач, ДП «Волиньторф», підприємство) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - Відповідач, ГУ ДПС, контролюючий орган), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Агробіостандарт» (далі - третя особа, ТОВ «Агробіостандарт»), у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС від 24 березня 2025 року № 0094372408, № 0094352408, № 0095020706 та від 09 червня 2025 року № 00178680706, № 00178690706, № 00178700706.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Позивач насамперед наголошував, що ТОВ «Агробіостандарт» набуло право власності на єдиний майновий комплекс ДП «Волиньторф» за результатами приватизації 12 січня 2024 року і станом на 11 липня 2024 року в повному обсязі погасило податковий борг підприємства. З огляду на це, на переконання Позивача, відповідно до підпункту 98.2.5 пункту 98.2 статті 98 Податкового кодексу України (далі - ПК України) штрафні санкції і пеня на сплачені суми не застосовуються, а застосовані підлягають анулюванню, незалежно від дати виникнення такого боргу.

Щодо висновків контролюючого органу про збільшення доходу на суму обов`язкових відрахувань на користь Українського концерну торф`яної промисловості «Укрторф» (далі - УКТП «Укрторф», Концерн) Позивач зазначав, що пункт 3.4 Статуту Концерну пов`язує обов`язок учасників сплачувати відрахування в розмірі 3,5 % чистого доходу від реалізації продукції з порядком, затвердженим рішенням Правління Концерну, проте такого рішення не ухвалювалося, а Концерн жодних претензій до підприємства не пред`являв. Тому, як стверджував Позивач, підстав для нарахування внесків у 2021 році на суму 4 109 630,00 грн та у 2022 році на суму 5 875 520,00 грн не існувало, а Відповідач безпідставно здійснив розрахунок за весь 2021 рік, а не з 21 жовтня 2021 року - дати затвердження Статуту.

Пояснюючи розбіжність між даними реєстру кореспонденції рахунків бухгалтерського обліку та показниками звіту про фінансові результати у сумі 445 866,00 грн, Позивач послався на те, що по філії «Маневицький торфозавод» у реєстрі не було відображено резерв сумнівних боргів на суму 487 216,00 грн, створений у 2018 році на заборгованість ДП «Поділляторф», який водночас відображено у звіті про фінансові результати та в додатку РІ до податкової декларації з податку на прибуток, а отже, з цієї суми податок нараховано і сплачено.

Стосовно податкових різниць за субрахунком 948 «Визнані штрафи, пені, неустойки» Позивач стверджував, що із загальної суми віднесених до витрат 548 985,00 грн до штрафних санкцій у розумінні підпункту 140.5.11 пункту 140.5 статті 140 ПК України належить лише 242 542,96 грн, тому сума донарахованого податку на прибуток мала б становити 43 657,73 грн.

Щодо списання по Маневицькому торфозаводу Позивач доводив, що чотириквартирний житловий будинок не є основним засобом, оскільки не використовувався у виробництві, фактично належав власникам приватизованих квартир, до статутного капіталу не увійшов і не був предметом приватизації, а його списання з балансу погодив Фонд державного майна України листом від 14 червня 2023 року № 10-47-14799, що, на думку Позивача, засвідчує вимушений характер такого списання.

Крім того, Позивач наголошував на відсутності умислу в несвоєчасній сплаті податку на доходи фізичних осіб, оскільки вона зумовлена браком коштів, а також зазначав, що обов`язок подати уточнену фінансову звітність і доплатити частину чистого прибутку виникне в нього лише після завершення адміністративного та судового оскарження.

2. ОБСТАВИНИ СПРАВИ, УСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ

Між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях та ТОВ «Агробіостандарт» за результатами електронного аукціону укладено договір від 06 листопада 2023 року № 938 купівлі-продажу об`єкта малої приватизації - єдиного майнового комплексу ДП «Волиньторф».

Наказом Управління забезпечення реалізації повноважень у Волинській області регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях від 19 грудня 2023 року № 313 затверджено результати продажу об`єкта малої приватизації та вирішено вважати приватизацію завершеною. Право власності на об`єкт приватизації перейшло до ТОВ «Агробіостандарт» 12 січня 2024 року - з моменту його державної реєстрації.

Наказом Фонду державного майна України від 29 травня 2024 року № 1177 вирішено припинити юридичну особу ДП «Волиньторф» шляхом реорганізації - приєднання до ТОВ «Агробіостандарт», а керуючим припиненням призначено представника ТОВ «Агробіостандарт» Геращенка І.В.

У зв`язку з поданням Позивачем заперечення від 10 грудня 2024 року № 48798/6 на акт документальної позапланової виїзної перевірки від 18 листопада 2024 року № 32291/07-06/00426302 контролюючий орган провів документальну позапланову виїзну перевірку ДП «Волиньторф».

За результатами перевірки складено акт від 03 березня 2025 року № 5926/07-06/00426302 (далі - акт перевірки), у якому зафіксовано, зокрема, такі порушення:

підпункту 14.1.13 пункту 14.1 статті 14, пункту 44.1, пункту 44.2, пункту 44.6, статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 138.1 статті 138, підпункту 140.5.11 пункту 140.5 статті 140 ПК України; пунктів 4.25, 4.47-4.48 Концептуальної основи фінансової звітності, виданої РМСБО у вересні 2010, параграфа 7 Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 1 Подання фінансової звітності, параграфів 10, 12 Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 8 Облікові політики, зміни в облікових оцінках та помилки), Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 18 Дохід, заниженно податок на прибуток, який підлягає сплаті до бюджету на загальну 2 223 034,00 грн, в тому числі за 2021 рік 585 686,00 грн, за 2022 рік 1 247 417,00 грн, за 2023 рік 389 931,00 грн та заниження відємного значення обєкту оподаткування визначеного на кінець перевірюваного періоду в сумі 3 375 769,00 грн;

пункту 1 Порядку відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2011 року №138, пункту 2 статті 3, пункту 1, пункту 2, пункту 8 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-ХІV, пункту 1.2, пункту 2.2, пункту 2.15, пункту 2.16 та пункту 3.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 05 червня 1995 року за № 168/704, встановлено заниження відрахування частини чистого прибутку на загальну суму 8 342 074,00 грн, в тому числі за 2021 рік в загальній сумі 2 225 238,00 грн, 2022 рік в загальній сумі 5 544 077,00 грн, за 2023 рік в загальній сумі 572 759,00 грн;

підпункту 14.1.36 підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, підпункту 198.1, підпункту 198.3, пункту 189.9 статті 189, пункту 198.5 статті 198 ПК України встановлено заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість всього на суму 554 997,53 грн, в т.ч. за січень 2022 в сумі 21 932,49 грн, лютий 2022 в сумі 109 304,41 грн, вересень 2022 в сумі 79 678,26 грн, квітень 2023 в сумі 45 524,02 грн, за жовтень 2023 в сумі 298 558,35 грн;

пункту 201.1 статті 201, пункту 201.10 статті 201 ПК не зареєстровано в установлені строки в Єдиному реєстрі податкових накладних податкові накладні, які підлягають складанню відповідно до пункту 198.5 статті 198 ПК України на загальну суму 290 065,80 грн, в тому числі за жовтень 2023 року 290 065,80 грн;

підпункту б пункту 176.2 статті 176 розділу IV ПК України та підпункту 3.1 пункту 3 Порядку заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, і сум утриманого з них податку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 13 січня 2015 року №4, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 30 січня 2015 року за №111/26556 (із змінами внесеними наказом Міністерства фінансів України від 15 грудня 2020 року № 773, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 28 грудня 2020 року за №1304/35587), у результаті чого з недостовірними відомостями (з помилками) подані податковим агентом до податкового органу Податковий розрахунок за формою 1ДФ за IV квартали 2019 року та Відомості про суми нарахованого доходу, утриманого та сплаченого податку на доходи фізичних осіб та військового збору (додаток 4 ДФ) за ІІІ та IV квартали 2021 року, І, ІІ, ІІІ та IV квартали 2022 року, І та IV квартали 2023 року (не вірно вказані реєстраційні номера облікових карток платників податку, яким виплачували доходи). Вказані недостовірні відомості (помилки) у Податкових розрахунках (форми 1 ДФ та 4 ДФ) призвели до зміни платників податку;

підпункту 168.1.2 пункту 168.1 статті 168 та підпункту а пункту 176.2 статті 176 розділу IV ПК України, у результаті чого не сплачено (не перераховано) до бюджету у встановлені ПК України терміни (не своєчасно перерахована) податок на доходи з фізичних осіб (далі ПДФО) на загальну суму 12 486 855,40 грн, в тому числі: залишок не сплаченого до бюджету ПДФО станом на 01 жовтня 2018 року - 3 821 428,67 грн (із них: 359 278,06 грн - ПДФО за квітень 2018 року; 470 514,61 грн - ПДФО за травень 2018 року; 608 412,56 грн - ПДФО за червень 2018 року; 630 362,13 грн - ПДФО за липень 2018 року; 737 993,21 грн. - ПДФО за серпень 2018 року та 1 014 868,10 грн (у термін - 26 жовтня 2018 року) - ПДФО за вересень 2018 року), у термін 12 листопада 2018 року - 560 983,44 грн ПДФО за жовтень 2018 року; у термін 07 грудня 2018 року - 518 608,73 грн ПДФО за листопад 2018 року; у термін 04 січня 2019 року - 812 529,47 грн ПДФО за грудень 2018 року; у термін 07 лютого 2019 року - 562 686,88 грн ПДФО за січень 2019 року; у термін 07 березня 2019 року - 537 836,60 грн ПДФО за лютий 2019 року; у термін 05 квітня 2019 року - 596 410,02 грн ПДФО за березень 2019 року; у термін 07 травня 2019 року - 581 676,03 грн ПДФО за квітень 2019 року; у термін 14 червня 2019 року - 410 421,31 грн ПДФО за травень 2019 року; у термін 19 липня 2019 року - 646 220,88 грн ПДФО за червень 2019 року; у термін 09 серпня 2019 року - 629 448,47 грн ПДФО за липень 2019 року; у термін 09 вересня 2019 року - 677 508,45 грн ПДФО за серпень 2019 року; у термін 10 жовтня 2019 року - 521 752,39 грн ПДФО за вересень 2019 року; у термін 07 листопада 2019 року - 553 569,78 грн ПДФО за жовтень 2019 року; у термін 06 грудня 2019 року - 396 198,91 грн ПДФО за листопад 2019 року; у термін 08 січня 2020 року - 309 029,01 грн ПДФО за грудень 2019 року та у термін 07 лютого 2020 року - 350 546,36 грн ПДФО за січень 2020 року.

На підставі акта перевірки ГУ ДПС прийняло податкові повідомлення-рішення від 24 березня 2025 року, зокрема: № 0094352408, яким за несвоєчасне перерахування ПДФО застосовано штрафні санкції та нараховано пеню відповідно до пункту 125-1.1 статті 125-1, підпункту 129.1.4 пункту 129.1 статті 129 ПК України; № 0095020706, яким за нереєстрацію податкових накладних у ЄРПН застосовано штрафні санкції в сумі 3 400,00 грн; № 0094372408 (форма «ПС»), яким за подання податкових розрахунків з недостовірними відомостями застосовано штрафні санкції в сумі 1 020,00 грн, а також № 0094490706, № 0094760706 та № 0094980706.

Рішенням Державної податкової служби України від 06 червня 2025 року № 16471/6/99-00-06-01-01-06 скаргу ДП «Волиньторф» задоволено частково: податкові повідомлення-рішення скасовано в частині порушень, установлених за взаємовідносинами з ТОВ «Вінтрейд-Д», а в решті - залишено без змін.

На виконання цього рішення ГУ ДПС прийняло податкові повідомлення-рішення від 09 червня 2025 року:

- № 00178680706, яким збільшено суму грошового зобов`язання з ПДВ на 290 066,00 грн та застосовано штрафні санкції в сумі 72 516,50 грн;

- № 00178690706, яким збільшено суму грошового зобов`язання з частини чистого прибутку (доходу) державних унітарних підприємств та їх об`єднань на 7 282 347,00 грн та застосовано штрафні санкції в сумі 1 820 586,75 грн;

- № 00178700706, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності, на 1 984 595,00 грн та застосовано штрафні санкції в сумі 496 148,75 грн.

3. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕНЬ СУДІВ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ

Волинський окружний адміністративний суд рішенням від 27 листопада 2025 року позов задовольнив частково: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС від 09 червня 2025 року № 00178680706 у частині штрафних санкцій на суму 43 509,90 грн; № 00178700706 у частині грошового зобов`язання за податковим зобов`язанням на суму 1 599 622,27 грн та штрафних санкцій на суму 457 651,48 грн; № 00178690706 у частині грошового зобов`язання за податковим зобов`язанням на суму 6 925 654,00 грн та штрафних санкцій на суму 1 784 917,45 грн. У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

Суд першої інстанції зазначив, що правових підстав для проведення документальної позапланової виїзної перевірки Позивач не оспорює, а тому надав оцінку кожному з порушень, установлених актом перевірки.

Визнаючи безпідставним висновок контролюючого органу про заниження доходу на суму відрахувань на користь УКТП «Укрторф», суд першої інстанції виходив з того, що хоча пунктом 3.4 Статуту Концерну передбачено обов`язок його учасників сплачувати обов`язкові відрахування в розмірі 3,5 % чистого доходу від реалізації продукції, цей обов`язок пов`язаний з порядком, затвердженим рішенням Правління Концерну, тоді як такого рішення в матеріалах справи немає. За таких обставин, на переконання суду, підстав для здійснення відрахувань у Позивача не виникло, а нарахування контролюючим органом відрахувань за весь 2021 рік, а не з 21 жовтня 2021 року, коли Рада Концерну затвердила Статут, є необґрунтованим.

Проаналізувавши визначення понять «доходи», «витрати» та «активи», наведені у статті 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV), пункті 7 Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 18 «Дохід» та пунктах 4.2- 4.17 Концептуальної основи фінансової звітності, суд дійшов висновку, що за відсутності зобов`язання ДП «Волиньторф» перед УКТП «Укрторф» несплата відрахувань не може визнаватися доходом підприємства. Суд також звернув увагу на те, що чистий дохід за 2021 і 2022 роки в повному обсязі, включно з 3,5 %, які не відраховувалися на користь Концерну, відображено в рядку 2000 Звітів про фінансові результати, з нього нараховано та сплачено податки, і контролюючий орган порушень у цій частині не встановив. Тому додаткове визнання доходу на суму 9 985 150,00 грн як безоплатно отриманих активів, за висновком суду, означає повторне (подвійне) включення тих самих сум до фінансового результату до оподаткування. Операцію з нарахування відрахувань за 2023 рік (проведення Дт 949 Кт 682) суд не досліджував, оскільки контролюючий орган порушень щодо неї не встановив.

Натомість висновок контролюючого органу про розбіжність між даними бухгалтерського обліку та показником рядка 2180 Звіту про фінансові результати за 2023 рік у сумі 445 866,00 грн суд визнав обґрунтованим. Суд зазначив, що за даними додатка 6 до акта перевірки та оборотів рахунку 9 за 2023 рік за проведенням Дт 79 Кт 944 відображено 1 655 933,00 грн, які охоплюють, зокрема, списання безнадійної заборгованості за оборотами рахунків 381 і 386, тоді як сума 487 216,00 грн, на яку посилався Позивач, обліковується за кредитом субрахунку 683 «Внутрішні розрахунки». Цей субрахунок відображає виключно внутрішньогосподарські розрахунки між підрозділами підприємства, які не утворюють дебіторської заборгованості, а тому, з огляду на підпункт 139.2.1 пункту 139.2 статті 139 ПК України, зазначена сума не може включатися до витрат на формування резерву сумнівних боргів чи списання безнадійної заборгованості і не впливає на фінансовий результат. Відтак, за висновком суду, Позивач, усупереч пунктам 44.1, 44.2, 44.6 статті 44, пункту 134.1 статті 134 ПК України та статті 9 Закону № 996-XIV, завищив витрати за 2023 рік на 445 866,00 грн і відповідно занизив фінансовий результат до оподаткування.

Водночас суд дійшов висновку про безпідставність застосування штрафних санкцій у підвищеному розмірі. Проаналізувавши пункти 109.1, 109.3 статті 109, пункти 112.1, 112.2 статті 112, пункти 123.1, 123.2 статті 123 ПК України в редакції Закону України від 16 січня 2020 року № 466-IX та пославшись на постанову Верховного Суду від 16 листопада 2023 року у справі № 160/24147/21, суд зазначив, що необхідною умовою застосування штрафу в розмірі 25 % є встановлення контролюючим органом вини платника податків у формі умислу, обов`язок доведення якої покладено саме на контролюючий орган. Оскільки ні акт перевірки, ні інші матеріали справи не містять обґрунтування умисного характеру дій Позивача, суд виснував, що штрафні санкції мали бути застосовані в розмірі 10 % відповідно до пункту 123.1 статті 123 ПК України, і наголосив, що цей висновок стосується всіх порушень, установлених перевіркою. Тому податкове повідомлення-рішення № 00178700706 за цим епізодом суд визнав правомірним у частині податку на прибуток у сумі 80 256,00 грн та штрафних санкцій у сумі 8 025,60 грн, а в частині штрафних санкцій у сумі 12 038,40 грн - протиправним.

Щодо невідображення в податковій звітності різниць за субрахунком 948 «Визнані штрафи, пені, неустойки» суд констатував, що контролюючий орган дійшов висновку про порушення підпункту 140.5.11 пункту 140.5 статті 140 ПК України виключно на підставі оборотів рахунку 9 за 2021 рік та оборотів рахунку 948 за 2024 рік, без дослідження первинних документів, що представник ГУ ДПС не заперечувала. Суд зауважив, що суть документальної перевірки полягає саме в перевірці первинних документів, а висновки контролюючого органу не можуть ґрунтуватися на припущеннях. Враховуючи, що представник ГУ ДПС у судовому засіданні погодилася з тим, що не вся сума, відображена за субрахунком 948, становить витрати на штрафи, пені та неустойки у розумінні зазначеної норми, а Позивач визнав правомірність донарахування податку на прибуток лише з 242 542,96 грн, суд визнав правомірним податкове повідомлення-рішення № 00178700706 у частині податку на прибуток у сумі 43 657,73 грн та штрафних санкцій у сумі 4 365,77 грн, а в частині податку на прибуток у сумі 41 350,27 грн та штрафних санкцій у сумі 16 886,23 грн - протиправним.

Погоджуючись із висновками контролюючого органу щодо наслідків списання житлового будинку по Маневицькому торфозаводу, суд виходив з того, що відповідно до підпункту «д» підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 та пункту 189.9 статті 189 ПК України ліквідація платником податку за власним рішенням основних засобів для цілей оподаткування ПДВ розглядається як постачання за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації, а виняток із цього правила, як зазначив Верховний Суд у постановах від 26 березня 2024 року у справі № 640/19418/20 та від 11 вересня 2025 року у справі № 420/11672/24, застосовується лише за умови подання платником податку документа про знищення, розібрання або перетворення основного засобу. Лист Фонду державного майна України від 14 червня 2023 року № 10-47-14799, за оцінкою суду, жодної з цих обставин не підтверджує.

Відхиляючи доводи Позивача про те, що житловий будинок не є основним засобом, суд, з урахуванням підпунктів 14.1.36, 14.1.138 пункту 14.1 статті 14 ПК України, Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року № 291, та Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», зазначив, що господарська діяльність охоплює не лише виробництво та реалізацію продукції, а й адміністративні та соціально-культурні функції, які її забезпечують. Сам факт обліку будинку на балансі підприємства свідчить про визнання його активом, а в реєстрі нарахування амортизації за 2022 рік він значиться як основний засіб під інвентарним номером 493.

З огляду на це суд погодився, що Позивач, усупереч пункту 189.9 статті 189 та підпункту «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України, занизив податкові зобов`язання з ПДВ на 290 065,80 грн, не склав і не зареєстрував у ЄРПН податкову накладну, а також, усупереч абзацу четвертому пункту 138.1 статті 138 ПК України, не збільшив фінансовий результат до оподаткування за 2023 рік на залишкову вартість ліквідованого об`єкта в сумі 1 450 329,00 грн. Тому суд визнав правомірними податкове повідомлення-рішення № 00178680706 у частині ПДВ у сумі 290 066,00 грн та штрафних санкцій у сумі 29 006,60 грн, податкове повідомлення-рішення № 00178700706 у частині податку на прибуток у сумі 261 059,00 грн та штрафних санкцій у сумі 26 105,90 грн, а також податкове повідомлення-рішення № 0095020706 про застосування штрафу в сумі 3 400,00 грн за пунктом 120-1.2 статті 120-1 ПК України. Водночас штрафні санкції понад 10 %, тобто в сумі 43 509,90 грн за податковим повідомленням-рішенням № 00178680706 та в сумі 39 158,85 грн за податковим повідомленням-рішенням № 00178700706, суд визнав застосованими безпідставно.

Оскільки порушення, які впливають на обсяг чистого прибутку, підтвердилися лише частково, суд, керуючись Порядком відрахування до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу) державними унітарними підприємствами та їх об`єднаннями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2011 року № 138, визнав правомірним податкове повідомлення-рішення № 00178690706 у частині збільшення грошового зобов`язання на 356 693,00 грн та штрафних санкцій у сумі 35 669,30 грн, а в частині 6 925 654,00 грн та штрафних санкцій у сумі 1 784 917,45 грн - протиправним.

Визнаючи правомірним податкове повідомлення-рішення № 0094352408, суд зазначив, що факт несвоєчасного перерахування ПДФО Позивач не заперечує, а його доводи про відсутність умислу не впливають на правомірність цього рішення, оскільки контролюючий орган застосував штраф у розмірі 10 % відповідно до пункту 125-1.1 статті 125-1 ПК України, тобто без кваліфікації дій Позивача як умисних, а пеню нарахував згідно з підпунктом 129.1.4 пункту 129.1 статті 129 цього Кодексу. Позовні вимоги щодо податкового повідомлення-рішення № 0094372408 суд відхилив з огляду на те, що Позивач не навів жодного доводу на спростування встановлених порушень порядку заповнення податкових розрахунків.

Відхиляючи доводи Позивача та третьої особи про необґрунтоване фінансове навантаження на ТОВ «Агробіостандарт», суд зазначив, що згідно з частиною першою статті 28 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» та пунктом 3.1 договору купівлі-продажу покупець єдиного майнового комплексу державного підприємства є правонаступником його майнових прав і обов`язків, включно з податковими, а отже, відповідальність за порушення податкового законодавства, виявлені після переходу права власності, покладається на нового власника. При цьому, за висновком суду, прийняття рішення про припинення юридичної особи відповідно до підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України зумовлює обов`язкове проведення документальної позапланової перевірки, тому покупець мав розраховувати на можливе визначення податкових зобов`язань за її результатами.

Суд також не погодився з Позивачем щодо застосування до спірних правовідносин підпункту 98.2.5 пункту 98.2 статті 98 ПК України. Розтлумачивши цю норму у взаємозв`язку з підпунктами 14.1.39, 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України та з урахуванням мети Закону України від 03 листопада 2022 року № 2719-IX, яким її запроваджено, суд дійшов висновку, що звільнення від штрафних санкцій і пені стосується лише податкового боргу, що залишився непогашеним на момент переходу права власності на об`єкт приватизації. Оскільки право власності перейшло до ТОВ «Агробіостандарт» 12 січня 2024 року, граничні строки сплати спірних грошових зобов`язань настали після цієї дати, а доказів наявності на момент переходу права власності податкового боргу, погашеного третьою особою на виконання договору купівлі-продажу, матеріали справи не містять, суд визнав, що ця норма на спірні зобов`язання не поширюється. Такий висновок суд узгодив із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 18 вересня 2025 року у справі № 140/13529/24.

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 20 травня 2026 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Суд апеляційної інстанції повністю погодився з висновками суду першої інстанції та їх правовим обґрунтуванням. Відхиляючи доводи апеляційної скарги Відповідача, апеляційний суд виходив з того, що за відсутності рішення Правління Концерну у Позивача не виникло зобов`язань перед УКТП «Укрторф», а суми, які контролюючий орган кваліфікував як дохід, уже включено до чистого доходу, з якого сплачено податки, тому їх повторне врахування призводить до подвійного оподаткування. Посилання апелянта на свідоме внесення Позивачем до звітності недостовірної інформації щодо витрат за субрахунком 948 суд не взяв до уваги, оскільки контролюючий орган не дослідив первинних документів і не довів наявності умислу в діях платника податків, що виключає застосування штрафних санкцій у розмірі 25 %. Доводи апелянта щодо порушень, пов`язаних зі списанням житлового будинку, суд апеляційної інстанції визнав такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, який у цій частині підтвердив правомірність донарахування податкових зобов`язань і зменшив лише розмір штрафних санкцій до 10 % у зв`язку з недоведеністю умислу.

Отже, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги його висновків не спростовують.

4.ПОЗИЦІЯ СТОРІН

4.1. ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА, НАВЕДЕНА У КАСЦІЙНІЙ СКАРЗІ

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ГУ ДПС звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2026 року в частині задоволення позовних вимог і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Як на підстави касаційного оскарження скаржник посилається на пункти 1 та 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) і наводить свої доводи окремо щодо кожного з епізодів, які лягли в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Щодо невідображення у складі доходів за 2021- 2022 роки суми безоплатно отриманих активів у розмірі 9 985 150,00 грн (податкове повідомлення-рішення № 00178700706 у частині податку на прибуток у сумі 1 558 272,00 грн та штрафних санкцій у сумі 389 568,00 грн, а також податкове повідомлення-рішення № 00178690706 у частині частини чистого прибутку в сумі 6 925 654,00 грн та штрафних санкцій у сумі 1 731 413,50 грн) скаржник, посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, наголошує на відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України у взаємозв`язку з абзацом сімнадцятим частини першої статті 1 Закону № 996-XIV, пунктами 4.68, 7.15- 7.17 Концептуальної основи фінансової звітності (переглянутої в березні 2018 року) та Міжнародним стандартом бухгалтерського обліку 1 «Подання фінансової звітності» у подібних правовідносинах.

На думку скаржника, суди звужено й помилково витлумачили правову природу коштів у розмірі 3,5 % чистого доходу, які згідно зі Статутом Концерну підлягали перерахуванню, та не врахували, що внаслідок невиконання цього обов`язку відповідні грошові кошти залишилися в розпорядженні Позивача, а тому відповідно до стандартів бухгалтерського обліку мають кваліфікуватися як безоплатно отриманий актив і відображатися у складі доходів, що впливає на визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток. Нарахування податкових зобов`язань у цьому разі, як стверджує скаржник, спрямоване на оподаткування фактично отриманого доходу, а не на повторне оподаткування чистого доходу від реалізації.

Скаржник зазначає, що в судовій практиці немає єдиного підходу до кваліфікації відрахувань частини чистого доходу учасників державних господарських об`єднань (концернів) для цілей податкового обліку, а відсутність відповідного висновку дає змогу платникам податків уникати оподаткування доходу, отриманого внаслідок невиконання статутних зобов`язань. З огляду на це ГУ ДПС пропонує Верховному Суду сформулювати висновок, за яким неперераховані у встановленому порядку грошові кошти, що згідно з установчими документами господарського об`єднання підлягали вилученню з активів підприємства, за умови їх фактичного утримання підприємством набувають ознак безоплатно отриманих активів і мають відображатися у фінансовій звітності у складі доходів, а їх невідображення призводить до заниження фінансового результату до оподаткування податком на прибуток.

Щодо заниження податкових різниць на суму витрат, віднесених проведеннями Дт 79 Кт 948 «Визнані штрафи, пені, неустойки» (податкове повідомлення-рішення № 00178700706 у частині податку на прибуток у сумі 85 008,00 грн та штрафних санкцій у сумі 21 252,00 грн), скаржник також посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування підпункту 140.5.11 пункту 140.5 статті 140 ПК України.

На переконання скаржника, суди попередніх інстанцій обмежилися формальним посиланням на те, що контролюючий орган не дослідив первинних документів, і не з`ясували правову природу витрат, відображених Позивачем на субрахунку 948. Посилаючись на Інструкцію про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств і організацій, затверджену наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року № 291, скаржник стверджує, що на цьому субрахунку обліковуються виключно визнані економічні санкції за невиконання підприємством законодавства та умов договорів, а інші операції на ньому обліковуватися не можуть. Тому, на думку ГУ ДПС, суди мали не лише констатувати недослідження первинних документів контролюючим органом, а й самостійно встановити правову природу цих витрат.

За таких обставин скаржник пропонує Верховному Суду сформулювати висновок, згідно з яким відображення платником податків витрат на субрахунку 948 підтверджує їх правову природу як економічних санкцій у розумінні підпункту 140.5.11 пункту 140.5 статті 140 ПК України; у разі заперечення платником податків такої класифікації тягар доведення іншої правової природи витрат покладається на нього, а суд зобов`язаний дослідити первинні документи на предмет відповідності бухгалтерського запису фактичному змісту господарської операції, і недотримання цього обов`язку є порушенням принципу всебічного, повного та об`єктивного дослідження обставин справи.

Щодо розміру штрафних санкцій скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та стверджує, що суди застосували пункт 112.2 статті 112 ПК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16 березня 2023 року у справі № 600/747/22-а, від 03 серпня 2023 року у справі № 520/22505/21 та від 22 серпня 2023 року у справі № 520/18519/21. Відповідно до цих висновків невиконання або неналежне виконання встановлених законодавством правил завжди є наслідком дій (бездіяльності) особи, які кваліфікуються як умисні, оскільки становлять порушення обов`язків платника податків, закріплених статтею 16 ПК України; умисел відсутній лише тоді, коли платник, діючи своєчасно, добросовісно й з належною обачністю, не зміг би уникнути негативних податкових наслідків, а особа вважається такою, що умисно допустила порушення, якщо вона мала можливість дотримуватися відповідних правил, проте не вжила достатніх заходів для цього.

На думку скаржника, суди попередніх інстанцій, дійшовши висновку про необхідність застосування штрафних санкцій у розмірі 10 %, не надали жодної оцінки тому, чи мав Позивач можливість дотримуватися порушених правил і норм та чи вжив він достатніх заходів для їх дотримання. Крім того, ГУ ДПС вважає таким, що не відповідає наявним у матеріалах справи доказам, висновок судів про відсутність в акті перевірки обґрунтування умислу Позивача, та зазначає, що суди не проаналізували висновків контролюючого органу, покладених в основу застосованих штрафних санкцій.

4.2. ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА

У відзиві на касаційну скаргу Позивач просить залишити її без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2026 року - без змін, вважаючи, що суди ухвалили їх з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Щодо епізоду з відрахуваннями на користь УКТП «Укрторф» Позивач погоджується з висновком судів про відсутність у нього зобов`язань перед Концерном, з огляду на що несплата 3,5 % чистого доходу від реалізації продукції не може визнаватися доходом у розумінні статті 1 Закону № 996-XIV та пункту 7 Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 18 «Дохід». Позивач звертає увагу на те, що чистий дохід за 2021 рік у сумі 117 418 000,00 грн та за 2022 рік у сумі 167 872 000,00 грн у повному обсязі, разом із 3,5 %, які не відраховувалися на користь Концерну, відображено в рядку 2000 Звітів про фінансові результати, і з нього нараховано та сплачено податки. Тому, на думку Позивача, додаткове визнання контролюючим органом доходу на суму 9 985 150,00 грн як безоплатно отриманих активів є подвійним визначенням фінансового результату до оподаткування на ті самі суми. Крім того, Позивач наголошує, що оскільки такі внески він не нараховував, їх несплата не могла призвести до збільшення його власного капіталу і, відповідно, до отримання доходу.

Щодо податкових різниць за субрахунком 948 «Визнані штрафи, пені, неустойки» Позивач підтримує висновок судів про те, що контролюючий орган установив порушення підпункту 140.5.11 пункту 140.5 статті 140 ПК України виключно на підставі оборотів рахунку 9 за 2021 рік та рахунку 948 за 2024 рік, без дослідження первинних документів, що представник ГУ ДПС не заперечувала. Позивач зазначає, що суть документальної перевірки полягає саме в перевірці первинних документів, а висновки контролюючого органу не можуть ґрунтуватися на припущеннях, і звертає увагу на те, що представник ГУ ДПС у судовому засіданні погодилася з тим, що не вся сума, відображена за цими рахунками, становить витрати, які підлягають відображенню в додатку РІ до податкової декларації.

Щодо розміру штрафних санкцій Позивач, посилаючись на пункт 109.1 статті 109 та статтю 112 ПК України, зазначає, що діяння вважається вчиненим умисно лише за наявності доведених контролюючим органом обставин, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, що не можуть мати іншої мети, крім невиконання або неналежного виконання вимог податкового законодавства, а обов`язок довести, що платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності, покладено на контролюючий орган. Оскільки ні акт перевірки, ні інші матеріали справи не містять обґрунтування та доказів умисного характеру його дій, Позивач вважає правильним висновок судів про необґрунтованість застосування пункту 123.2 статті 123 ПК України та про необхідність застосування штрафних санкцій у розмірі 10 % відповідно до пункту 123.1 цієї статті.

У додаткових поясненнях Позивач повідомив, що 3 червня 2026 року ГУ ДПС на підставі оскаржуваних судових рішень у цій справі винесло додаткові податкові повідомлення-рішення на заміну скасованих, а саме № 01467803200706, № 01467603200706 та № 01467003200706. На переконання Позивача, зазначене свідчить про те, що ГУ ДПС погодилося з оскаржуваними судовими рішеннями у справі № 140/7870/25.

Крім того, Позивач зазначив, що станом на 1 липня 2026 року ДП «ВОЛИНЬТОРФ» погасило всю наявну заборгованість в розмірі 2 854 084,18 грн, що підтверджується довідкою про відсутність заборгованості з платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, від 1 липня 2026 року № 1939/АП/03-20-13-05-03.

4.3. ПОЗИЦІЯ ТРЕТЬОЇ ОСОБИ

У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Агробіостандарт» просить залишити її без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2026 року - без змін, вважаючи, що суди ухвалили їх з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Щодо епізоду з відрахуваннями на користь УКТП «Укрторф» третя особа погоджується з висновком судів про відсутність зобов`язань між ДП «Волиньторф» та Концерном, з огляду на що несплата 3,5 % чистого доходу від реалізації продукції не може визнаватися доходом у розумінні статті 1 Закону № 996-XIV та пункту 7 Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 18 «Дохід». ТОВ «Агробіостандарт» звертає увагу на те, що чистий дохід за 2021 рік у сумі 117 418 000,00 грн та за 2022 рік у сумі 167 872 000,00 грн у повному обсязі, разом із 3,5 %, які не відраховувалися на користь Концерну, відображено в рядку 2000 Звітів про фінансові результати, і з нього нараховано та сплачено податки. Тому, на думку третьої особи, додаткове визнання контролюючим органом доходу на суму 9 985 150,00 грн як безоплатно отриманих активів є подвійним визначенням фінансового результату до оподаткування на ті самі суми. Крім того, третя особа наголошує, що оскільки такі внески Позивач не нараховував, їх несплата не могла призвести до збільшення власного капіталу ДП «Волиньторф» і, відповідно, до отримання ним доходу.

Щодо податкових різниць за субрахунком 948 «Визнані штрафи, пені, неустойки» третя особа підтримує висновок судів про те, що контролюючий орган установив порушення підпункту 140.5.11 пункту 140.5 статті 140 ПК України виключно на підставі оборотів рахунку 9 за 2021 рік та рахунку 948 за 2024 рік, без дослідження первинних документів, що представник ГУ ДПС не заперечувала. ТОВ «Агробіостандарт» зазначає, що суть документальної перевірки полягає саме в перевірці первинних документів, а висновки контролюючого органу не можуть ґрунтуватися на припущеннях, і звертає увагу на те, що представник ГУ ДПС у судовому засіданні погодилася з тим, що не вся сума, відображена за цими рахунками, становить витрати, які підлягають відображенню в додатку РІ до податкової декларації.

Щодо розміру штрафних санкцій третя особа, посилаючись на пункт 109.1 статті 109 та статтю 112 ПК України, зазначає, що діяння вважається вчиненим умисно лише за наявності доведених контролюючим органом обставин, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, що не можуть мати іншої мети, крім невиконання або неналежного виконання вимог податкового законодавства, а обов`язок довести, що платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності, покладено на контролюючий орган. Оскільки ні акт перевірки, ні інші матеріали справи не містять обґрунтування та доказів умисного характеру дій Позивача, ТОВ «Агробіостандарт» вважає правильним висновок судів про необґрунтованість застосування пункту 123.2 статті 123 ПК України та про необхідність застосування штрафних санкцій у розмірі 10 % відповідно до пункту 123.1 цієї статті.

5. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд, заслухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, відзивів на касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права в межах, встановлених статтею 341 КАС України, виходить з такого.

Рішення судів попередніх інстанцій у частині, в якій позов не задоволено, Позивач і третя особа в касаційному порядку не оскаржували, а тому Верховний Суд їх не переглядає.

Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пунктів 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Хоча ГУ ДПС просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій у частині задоволення позову в повному обсязі, доводи касаційної скарги стосуються лише трьох питань: (1) кваліфікації несплачених Позивачем на користь УКТП «Укрторф» відрахувань як доходу; (2) податкових різниць за субрахунком 948 «Визнані штрафи, пені, неустойки»; (3) розміру застосованих штрафних санкцій з огляду на наявність чи відсутність умислу Позивача.

Надаючи правову оцінку висновкам судів попередніх інстанцій у взаємозв`язку з доводами Відповідача, наведеними в касаційній скарзі, Суд звертає увагу на таке.

5.1. Щодо кваліфікації несплачених відрахувань на користь УКТП «Укрторф» як доходу Позивача

Як зазначає Відповідач у касаційній скарзі за цим епізодом Відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення №00178700706 від 09 червня 2025 року форми «Р» в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток на суму 1 558 272 грн і штрафних санкцій на суму 389 568 грн (загалом 1947840 грн) та податкове повідомлення-рішення №00178690706 від 09 червня 2025 року в частині збільшення суми грошового зобов`язання за платежем частина чистого прибутку 6 925 654 грн та штрафних санкцій на суму 1 731 413,5 грн (загалом 8 657 067,5 грн).

Фактичною підставою нарахування зобов`язань за означеним епізодом стали твердження, наведені в акті перевірки, про те, що у 2021 та 2022 роках ДП «Волиньторф», будучи учасником УКТП «Укрторф», не сплатило на користь Концерну обов`язкові відрахування в розмірі 3,5 % чистого доходу від реалізації продукції, передбачені пунктом 3.4 Статуту, що становить 4 109 630,00 грн за 2021 рік (117 418 000,00 грн х 3,5 %) та 5 875 520,00 грн за 2022 рік (167 872 000,00 грн х 3,5 %), а документів, які підтверджували б розрахунки з Концерном у будь-якій формі (оплату грошовими коштами, взаємозалік, бартер, зарахування зустрічних вимог, передачу інших активів), Позивач до перевірки не надав.

На думку контролюючого органу, унаслідок цього в бухгалтерському обліку Позивача відсутні проведення Дт 94 Кт 68, Дт 79 Кт 94 та Дт 44 Кт 79, а показник нерозподіленого прибутку в пасиві балансу є більшим на зазначені суми. Тобто, як стверджує Відповідач, несплативши обов`язковий платіж на користь Концерну, Позивач зменшив свої зобов`язання, що призвело до збільшення його власного капіталу, а отже, до отримання доходу. Ці суми в загальному розмірі 9 985 150,00 грн контролюючий орган кваліфікував як безоплатно отримані активи, які Позивач мав відобразити у складі доходів, і дійшов висновку про заниження фінансового результату до оподаткування за 2021 та 2022 роки.

Суди попередніх інстанцій не погодилися з такими висновками Відповідача та зазначили, що відповідно до пункту 3.4 Статуту ДП «Волиньторф» як учасник УКТП «Укрторф» зобов`язане сплачувати обов`язкові відрахування в розмірі 3,5 % чистого доходу від реалізації продукції в порядку, затвердженому рішенням Правління Концерну. Проте рішення Правління Концерну про затвердження такого порядку в матеріалах справи немає, а тому, на переконання судів, підстав для здійснення відрахувань у Позивача не виникло.

Отже, суди встановили відсутність зобов`язань ДП «Волиньторф» перед УКТП «Укрторф» і, проаналізувавши визначення понять «доходи», «активи» та «зобов`язання», наведені у статті 1 Закону № 996-XIV, пункті 7 Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 18 «Дохід» та Концептуальній основі фінансової звітності, дійшли висновку, що несплата Позивачем на користь Концерну 3,5 % чистого доходу від реалізації продукції не може визнаватися його доходом.

Крім того, суди звернули увагу на те, що чистий дохід Позивача за 2021 рік у сумі 117 418 000,00 грн та за 2022 рік у сумі 167 872 000,00 грн відображено в рядку 2000 Звітів про фінансові результати в повному обсязі, тобто разом із 3,5 %, які не відраховувалися на користь Концерну. З цих сум нараховано та сплачено податки, і порушень щодо повноти та правильності їх оподаткування контролюючий орган не встановив, що його представник у суді першої інстанції не заперечувала. За таких обставин, на думку судів, додаткове визнання контролюючим органом доходу на суму 9 985 150,00 грн як безоплатно отриманих активів призвело до повторного (подвійного) включення тих самих сум до фінансового результату до оподаткування.

У касаційній скарзі з покликанням на необхідність формування висновку щодо застосування підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України у взаємозв`язку зі статтею 1 Закону № 996-XIV, пунктами 4.68, 7.15- 7.17 Концептуальної основи фінансової звітності та Міжнародним стандартом бухгалтерського обліку 1 «Подання фінансової звітності» Відповідач покликається на те, що суди звужено й помилково витлумачили правову природу коштів у розмірі 3,5 % чистого доходу, які згідно зі Статутом Концерну підлягали перерахуванню.

На думку скаржника, внаслідок невиконання Позивачем обов`язку з перерахування цих коштів вони залишилися в його розпорядженні, а тому відповідно до стандартів бухгалтерського обліку мають кваліфікуватися як безоплатно отриманий актив і відображатися у складі доходів, що впливає на визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток. Відповідач стверджує, що нарахування податкових зобов`язань у такому разі спрямоване на оподаткування фактично отриманого доходу, а не на повторне оподаткування чистого доходу від реалізації продукції.

Скаржник пропонує Верховному Суду сформулювати висновок, за яким неперераховані у встановленому порядку грошові кошти, що згідно з установчими документами господарського об`єднання підлягали вилученню з активів підприємства, за умови їх фактичного утримання підприємством набувають ознак безоплатно отриманих активів і мають відображатися у фінансовій звітності у складі доходів, а їх невідображення призводить до заниження фінансового результату до оподаткування податком на прибуток.

Разом з тим, наводячи свої доводи та обґрунтування, Відповідач так і не спростував ключових висновків, що лягли в основу задоволення позовних вимог за цим епізодом. Його доводи не враховують факту відсутності рішення Правління Концерну про затвердження порядку сплати обов`язкових відрахувань, без якого обов`язок, передбачений пунктом 3.4 Статуту, у Позивача не виник. Саме з цього виходили суди попередніх інстанцій, констатуючи відсутність будь-яких зобов`язань ДП «Волиньторф» перед УКТП «Укрторф» у 2021- 2022 роках.

Ця обставина встановлена судами попередніх інстанцій на підставі оцінки наявних у матеріалах справи доказів, і касаційна скарга не містить доводів щодо її недоведеності чи порушення судами норм процесуального права під час її встановлення. Водночас відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин доводи Відповідача, як і запропонований ним висновок щодо застосування норм права, ґрунтуються на передумові, що спірні кошти «підлягали перерахуванню» Концерну. Ця передумова суперечить встановленим у справі обставинам. Крім того, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що доводи Відповідача, наведені в касаційній скарзі, не враховують і не спростовують інших фактичних обставин, покладених в основу висновків судів попередніх інстанцій щодо протиправності донарахувань за цим епізодом, зокрема щодо повноти відображення Позивачем доходу від реалізації продукції у фінансовій звітності.

Так, суди встановили, що у Звітах про фінансові результати (Звіті про сукупний дохід) (форма № 2) за 2021 рік (реєстраційний номер 9432639930 від 04 березня 2022 року) та за 2022 рік (реєстраційний номер 9309334649 від 02 березня 2023 року) Позивач відобразив у рядку 2000 «Чистий дохід» відповідно 117 418 000,00 грн та 167 872 000,00 грн. Саме від цих сум контролюючий орган обчислив 3,5 %, які кваліфікував як безоплатно отримані активи. При цьому порушень щодо повноти та правильності нарахування і сплати податків з цих сум контролюючий орган під час перевірки не встановив, що його представник у суді першої інстанції не заперечувала.

Отже, як вказали суди першої та аапеляційної інсанцій, спірні суми в розмірі 4 109 630,00 грн за 2021 рік та 5 875 520,00 грн за 2022 рік не є якимось окремим, додатковим надходженням економічних вигод. Це частина чистого доходу Позивача від реалізації власної продукції, яку вже враховано під час визначення фінансового результату до оподаткування та оподатковано. Повторне включення цих сум до складу доходів як безоплатно отриманих активів призводить, як зазначили суди попередніх інстанцій і не спростовує Відповідач у касаційній скарзі, до подвійного врахування одного й того самого доходу під час визначення об`єкта оподаткування.

Тому Верховний Суд не може погодитися з наведеною Відповідачем підставою касаційного оскарження. Установлені судами обставини про відсутність у Позивача зобов`язань перед УКТП «Укрторф» та висновки про те, що спірні суми вже включено до його оподаткованого чистого доходу, скаржник не спростував. З огляду на це і на встановлені судами фактичні обставини справи Верховний Суд позбавлений можливості реалізувати повноваження щодо формування висновку про застосування норм права, з метою якого подано касаційну скаргу за цим епізодом, оскільки запропоноване скаржником питання не виникає з правовідносин, що склалися між сторонами.

За таких обставин у Суду немає підстав вважати, що суди попередніх інстанцій дійшли необґрунтованого висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення від 09 червня 2025 року № 00178700706 у частині збільшення грошового зобов`язання з податку на прибуток на 1 558 272,00 грн та застосування штрафних санкцій у сумі 389 568,00 грн. З тих самих підстав доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів щодо податкового повідомлення-рішення від 09 червня 2025 року № 00178690706 в частині, що стосується донарахування частини чистого прибутку внаслідок неврахування спірних сум у складі доходів.

5.2. Щодо податкових різниць за субрахунком 948 «Визнані штрафи, пені, неустойки»

Висновки Відповідача про порушення норм податкового законодавства в частині податкових різниць за субрахунком 948 «Визнані штрафи, пені, неустойки» ґрунтуються на тому, що Позивач бухгалтерськими проведеннями Дт 79 «Фінансові результати» Кт 948 «Визнані штрафи, пені, неустойки» відніс до витрат за 2021 рік 472 265,00 грн та за І півріччя 2024 року 76 720,00 грн, а всього 548 985,00 грн. Ці суми він не відобразив у додатку РІ до рядка 03 податкових декларацій з податку на прибуток як різниці, на які відповідно до підпункту 140.5.11 пункту 140.5 статті 140 ПК України збільшується фінансовий результат до оподаткування.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що зазначене твердження Відповідача не підтверджується, з огляду на те, що контролюючий орган установив порушення виключно на підставі аналізу оборотів рахунку 9 за 2021 рік та рахунку 948 за 2024 рік, без дослідження первинних документів, які є визначальними для встановлення факту порушення підпункту 140.5.11 пункту 140.5 статті 140 ПК України, що представник Відповідача не заперечувала. Суди наголосили, що суть документальної перевірки полягає саме в перевірці первинних бухгалтерських та податкових документів, які підтверджують правильність нарахування платником податків податкових зобов`язань, а висновки контролюючого органу не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Так, у позовній заяві Позивач навів перелік операцій, віднесених на субрахунок 948 у 2021 році на загальну суму 472 246,51 грн. Згідно з цим переліком до них належать: погашення пені за користування розстроченням минулих років - 30 000,00 грн; погашення заборгованості згідно з постановою про відкриття виконавчого провадження ВП № 64855466 (стягнення на користь ТОВ «Біоеталон») - 8 188,01 грн та 31 525,08 грн; сплата грошових зобов`язань за актами перевірок від 06 квітня 2021 року № 3027/03-20-18-09/00426302 - 2 040,00 грн, від 14 травня 2021 року № 4035/03-20-18-09/00426302, від 08 червня 2021 року № 4683/03-20-18-09/00426302, від 13 вересня 2021 року № 7346/03-20-18-09/00426302 та від 22 вересня 2021 року № 7767/03-20-18-09/00426302 - по 1 020,00 грн; плата за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, - 8 654,85 грн; неправильно використані страхові кошти згідно з вхідним листом від 25 серпня 2021 року № 148 - 17 916,15 грн; відшкодування завданих державі збитків згідно з вхідним листом від 14 вересня 2021 року № 161/1 - 113 567,30 грн; погашення заборгованості з ПДФО відповідно до рішення та договору про розстрочення податкового боргу від 21 січня 2020 року № 3 - 218 862,88 грн та 4 544,88 грн; штраф за декларацією з ПДВ за грудень 2020 року - 32 866,41 грн. За І півріччя 2024 року на субрахунок 948 віднесено 76 720,00 грн, які, за твердженням Позивача, становлять оплату заборгованості за рішенням суду згідно з наказом про примусове виконання рішення від 22 лютого 2024 року № 903/1013/23.

Наведеного переліку Відповідач ні під час розгляду справи судами попередніх інстанцій, ні в касаційній скарзі не спростував. Він не стверджує, що відповідні операції мали інший зміст, і не наводить доводів, які свідчили б про те, що кожна з них становить визнані штрафи, пеню, неустойку чи інші витрати, передбачені підпунктом 140.5.11 пункту 140.5 статті 140 ПК України.

Крім того, суди врахували, що представник Відповідача в судовому засіданні погодилася з доводами Позивача про те, що в додатку РІ до податкової декларації підлягають відображенню лише витрати, визначені підпунктом 140.5.11 пункту 140.5 статті 140 ПК України, і визнала, що не вся сума, відображена за субрахунком 948, є такими витратами.

Позивач, у свою чергу, на підставі переліку операцій, віднесених на цей субрахунок, визнав, що до таких витрат належать лише 242 542,96 грн.

З огляду на це суди визнали правомірним податкове повідомлення-рішення № 00178700706 у частині збільшення грошового зобов`язання з податку на прибуток на 43 657,73 грн (242 542,96 грн х 18 %) та застосування штрафних санкцій у сумі 4 365,77 грн, а в частині 41 350,27 грн податку на прибуток та 16 886,23 грн штрафних санкцій - протиправним.

За цим епізодом касаційне провадження також відкрито на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України щодо застосування підпункту 140.5.11 пункту 140.5 статті 140 ПК України.

Так, згідно з цією нормою фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується на суму витрат від визнаних штрафів, пені, неустойок, відшкодування збитків, компенсації неодержаного доходу (упущеної вигоди), нарахованих відповідно до цивільного законодавства та цивільно-правових договорів, у тому числі у сфері зовнішньоекономічної діяльності, на користь осіб, які не є платниками податку (крім фізичних осіб, які є платниками податку на доходи фізичних осіб), та на користь платників податку, які оподатковуються за ставкою 0 відсотків відповідно до пункту 44 підрозділу 4 розділу XX "Перехідні положення" цього Кодексу, а також на суму штрафів, пені, нарахованих контролюючими органами та іншими органами державної влади за порушення вимог законодавства.

Верховний Суд у постанові від 2 липня 2026 року у справі №380/9971/24 вже указував, що відповідно до змісту підпункту 140.5.11 пункту 140.5 статті 140 ПК України визначає фінансовий результат до оподаткування підлягає збільшенню у 2 випадках:

на суму витрат від визнаних штрафів, пені, неустойок, відшкодування збитків, компенсації неодержаного доходу (упущеної вигоди), нарахованих відповідно до цивільного законодавства та цивільно-правових договорів, у тому числі у сфері зовнішньоекономічної діяльності, на користь осіб, які не є платниками податку (крім фізичних осіб, які є платниками податку на доходи фізичних осіб), та на користь платників податку, які оподатковуються за ставкою 0 відсотків відповідно до пункту 44 підрозділу 4 розділу XX "Перехідні положення" ПК;

на суму штрафів, пені, нарахованих контролюючими органами та іншими органами державної влади за порушення вимог законодавства.

Разом з тим у цій справі, як установили суди попередніх інстанцій і що не спростовує Відповідач, контролюючий орган, дійшовши висновку про необхідність збільшення фінансового результату до оподаткування, проаналізував лише обороти рахунку 9 за 2021 рік та рахунку 948 за 2024 рік. Проводячи документальну перевірку, він жодним чином не аналізував первинних документів Позивача, які підтверджували б зміст операцій, відображених за субрахунком 948, підстави нарахування відповідних сум та особу, на користь якої їх нараховано.

Доводи Відповідача про те, що відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року № 291, на субрахунку 948 обліковуються виключно визнані економічні санкції, не спростовують наведеного висновку.

По-перше, поняття економічних санкцій для цілей бухгалтерського обліку є ширшим, ніж коло витрат, визначених підпунктом 140.5.11 пункту 140.5 статті 140 ПК України, це безпосередньо підтверджується зміст самої норми, яка наведене вище й яка конкретизує відповідні штрафні санкції та платників, за операціями з якими визнано такі санкції.

По-друге, відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Отже, відповідно до наведених положень як податкового так і процесуального законодавства саме контролюючий орган, визначаючи платнику податків грошове зобов`язання, мав встановити на підставі первинних документів, що кожна з сум, відображених за субрахунком 948, належить до витрат, передбачених підпунктом 140.5.11 пункту 140.5 статті 140 ПК України.

Як встановили суди, і не заперечує у касаційній скарзі Відповідач, останній цього не зробив, обмежившись аналізом оборотів рахунків, а його представник визнала, що не вся сума, відображена за цим субрахунком, становить такі витрати. Тим самим контролюючий орган фактично визнав, що його висновок про необхідність збільшення фінансового результату до оподаткування на всю суму 548 985,00 грн не відповідає дійсному змісту відповідних операцій.

Так, наявні в матеріалах справи дані, що проаналізовані судами обох інстанцій, та навдені вище встановлені судами обставини також не дають підстав вважати, що всі суми, відображені за субрахунком 948, належали до витрат, на які відповідно до зазначеної норми збільшується фінансовий результат до оподаткування. Як видно з переліку операцій, наведеного Позивачем і не спростованого Відповідачем, на цей субрахунок віднесено, зокрема, погашення податкового боргу з ПДФО відповідно до договору про розстрочення, плату за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, а також погашення заборгованості, стягнутої на користь суб`єктів господарювання в порядку виконавчого провадження та примусового виконання судового рішення.

При цьому Відповідач не наводить доводів, що за своєю правовою природою такі суми є штрафами чи пенею, нарахованими контролюючими органами або іншими органами державної влади за порушення вимог законодавства. Не наводить він і підстав для віднесення їх до санкцій, нарахованих відповідно до цивільного законодавства чи цивільно-правових договорів на користь осіб, які не є платниками податку на прибуток, оскільки таких обставин під час перевірки не встановлював.

За таких обставин, з огляду на розподіл обов`язку доказування, визначений частиною другою статті 77 КАС України, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що Відповідач не довів правомірності збільшення фінансового результату до оподаткування і правильно визнали податкове повідомлення-рішення № 00178700706 протиправним у частині збільшення грошового зобов`язання з податку на прибуток на 41 350,27 грн та застосування штрафних санкцій у сумі 16 886,23 грн.

А тому і в цій частині Верховний Суд не може визнати обґрунтованими наведені в касаційній скарзі доводи щодо необхідності формування запропонованого скаржником правового висновку, оскільки:

по-перше, вони не враховують вимог процесуального законодавства, зокрема частини другої статті 77 КАС України, відповідно до якої обов`язок доказування правомірності рішення суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача, а не на позивача;

по-друге, вони не спростовують установленого судами попередніх інстанцій факту недослідження контролюючим органом під час перевірки первинних документів Позивача, на підставі яких тільки й можна встановити правову природу витрат, відображених за субрахунком 948, підстави їх нарахування та податковий статус осіб, на користь яких їх нараховано;

по-третє, вони фактично спрямовані на те, щоб наслідки власної бездіяльності контролюючого органу щодо належної реалізації функцій податкового контролю під час документальної перевірки покласти на платника податків, звільнивши суб`єкта владних повноважень від обов`язку обґрунтувати визначене ним грошове зобов`язання.

При цьому скаржник не спростовує ні визнання його представником у суді першої інстанції того, що не вся сума, відображена за субрахунком 948, є витратами, передбаченими підпунктом 140.5.11 пункту 140.5 статті 140 ПК України, ні наведеного Позивачем переліку операцій, з якого вбачається, що частина з них за своєю правовою природою не належить до таких витрат.

Отже, у цій справі з огляду на наведені у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, немає підстав вважати, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували підпункт 140.5.11 пункту 140.5 статті 140 ПК України, а тому підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, і у цій частині не знайшла підтвердження.

5.3. Щодо розміру застосованих штрафних санкцій з огляду на наявність чи відсутність умислу Позивача

Як встановили суди попередніх інстанцій, за встановленими перевіркою порушеннями, які призвели до заниження податкових зобов`язань з податку на прибуток, ПДВ та частини чистого прибутку, контролюючий орган застосував до Позивача штрафні санкції в розмірі 25 % відповідно до пункту 123.2 статті 123 ПК України, тобто кваліфікував відповідні діяння як вчинені умисно.

Суди попередніх інстанцій не погодилися з такою кваліфікацією. Вони виходили з того, що відповідно до пункту 109.3 статті 109 ПК України у випадках, визначених, зокрема, пунктом 123.2 статті 123 цього Кодексу, необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності є встановлення контролюючим органом її вини. При цьому обов`язок доведення вини платника податків у формі умислу покладено на контролюючий орган, і без виконання цього обов`язку застосувати до платника штрафні санкції за пунктом 123.2 статті 123 ПК України неможливо. Суди послалися на правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах від 08 грудня 2022 року у справі № 520/9294/21 та від 16 листопада 2023 року у справі № 160/24147/21.

Застосовуючи наведені норми та підходи до обставин цієї справи, суди встановили, що матеріали справи не містять доказів умисного характеру дій Позивача, Відповідач таких доказів не надав, а акт перевірки не містить обґрунтування наявності в діях Позивача умислу на вчинення правопорушень. На думку судів обох інстанцій, відсутність в акті перевірки інформації, яка характеризує виявлене діяння як умисне, свідчить про необґрунтованість застосування пункту 123.2 статті 123 ПК України. Тому суди дійшли висновку, що в цьому випадку має місце неправильне визначення Позивачем податкових зобов`язань без умислу, а штрафні санкції мали бути застосовані в розмірі 10 % відповідно до пункту 123.1 статті 123 ПК України.

Відповідач не погоджується з такими висновками і в касаційній скарзі зазначає, що суди застосували ПК України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16 березня 2023 року у справі № 600/747/22-а, від 03 серпня 2023 року у справі № 520/22505/21 та від 22 серпня 2023 року у справі № 520/18519/21.

На думку Відповідача, суди попередніх інстанцій, дійшовши висновку про необхідність застосування штрафних санкцій у розмірі 10 %, не надали жодної оцінки тому, чи мав Позивач можливість дотримуватися порушених правил і норм та чи вжив він достатніх заходів для їх дотримання. Крім того, Відповідач вважає таким, що не відповідає наявним у матеріалах справи доказам, висновок судів про відсутність в акті перевірки обґрунтування умислу Позивача, і зазначає, що суди не проаналізували висновків контролюючого органу, покладених в основу застосування штрафних санкцій.

Надаючи правову оцінку наведеним доводам Відповідача Суд звертає увагу на наступне правове регулювання.

Відповідальність платника податків у разі визначення контролюючим органом суми податкового зобов`язання встановлено статтею 123 ПК України.

Так, відповідно до пункту 123.1 статті 123 ПК України вчинення платником податків діянь, що зумовили визначення контролюючим органом суми податкового зобов`язання та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2 (крім випадків зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларованої до повернення з бюджету у зв`язку із використанням права на податкову знижку), 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, -

тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 10 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Водночас пунктом 123.2 статті 123 ПК України передбачено, що діяння, передбачені пунктом 123.1 цієї статті, вчинені умисно, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків від суми визначеного податкового зобов`язання та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Отже, законодавець розмежував відповідальність за одне й те саме діяння залежно від наявності чи відсутності в ньому умислу.

Відповідно до абзацу першого пункту 109.1 статті 109 ПК України податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб`єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.

Пункт 109.3 статті 109 ПК України визначає випадки, у яких вина є обов`язковою умовою відповідальності. Згідно з ним у випадках, визначених пунктами 123.2-123.5 статті 123, пунктами 124.2, 124.3 статті 124, пунктами 125-1.2-125-1.4 статті 125-1 цього Кодексу, необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення є встановлення контролюючими органами вини особи.

Що ж до змісту умислу як форми вини, то абзацом другим пункту 109.1 статті 109 ПК України визначено, що діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи

На підставі аналізу наведених норм Верховний Суд у постанові від 30 липня 2025 року у справі №320/11116/23 вказав, що «...обов`язковою умовою, з якою законодавець пов`язує настання відповідальності у вигляді штрафу за пунктами 123.2 статті 123 ПК України є доведення контролюючим органом вини платника податків у формі умислу, а саме, - що платник податків мав можливість вжити заходи щодо дотримання правил та норм ПК України, але умисно не вчиняв певні дії щодо сплати узгодженої суми грошового зобов`язання.

Невиконання або неналежне виконання встановлених законодавством правил завжди є наслідком дій (бездіяльності) особи, які кваліфікуються як умисні, оскільки як невиконання так і неналежне виконання є порушенням обов`язків, закріплених за платником податків у статті 16 ПК України. Вина є характеризуючою обставиною дій (бездіяльності) особи, яка полягає у тому, що особа повинна та може дотримуватися встановлених Кодексом правил та норм. Вина в податкових правопорушеннях завжди нерозривно пов`язана з встановленням умислу. У противагу цьому слід зазначити, що умисел у діях платника податків відсутній, якщо результат його поведінки не залежить від змісту і порядку дій. Тобто у разі, коли платник, діючи своєчасно, добросовісно й з належною обачністю не зміг би уникнути негативних наслідків податкового характеру. Відтак, особа вважається такою, що умисно допустила порушення податкової дисципліни, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких ПК України передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.

Обов`язок доведення вини покладено на контролюючий орган, без виконання якого особу неможливо притягнути до фінансової відповідальності за податкове правопорушення, для кваліфікації якого умовою є наявність вини... Відсутність в акті перевірки обставин, які характеризують таку ознаку виявленого діяння як умисність, на переконання колегії суддів, вказують на необґрунтованість прийняття в подальшому податкового повідомлення-рішення на підставі пункту 123.2 статті 123 ПК України».

Аналогічний за змістом підхід щодо обов`язку контролюючого органу довести вину платника податків викладено також у постанові Верховного Суду від 16 листопада 2023 року у справі № 160/24147/21, на яку послалися суди попередніх інстанцій.

Установивши, що Відповідач не виконав визначеного частиною другою статті 77 КАС України обов`язку щодо доведення правомірності свого рішення, а в акті перевірки не зазначено обставин, які свідчили б про наявність у діях Позивача вини у формі умислу, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про безпідставність застосування штрафних санкцій на підставі пункту 123.2 статті 123 ПК України. Вони правильно виснували, що в цьому випадку штрафні санкції мали бути застосовані в розмірі 10 % відповідно до пункту 123.1 цієї статті.

Надаючи оцінку доводам Відповідача щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16 березня 2023 року у справі № 600/747/22-а, від 03 серпня 2023 року у справі № 520/22505/21 та від 22 серпня 2023 року у справі № 520/18519/21 Суд звертає увагу на таке.

У постанові від 16 березня 2023 року у справі № 600/747/22-а Верховний Суд зазначив, що фактом, з яким законодавець пов`язує відповідальність у вигляді штрафу за п.п. 124.2 та 124.3 ст. 124 ПК України, є обов`язок доведення контролюючим органом вини платника податків у формі умислу, а саме, - що платник податків мав можливість вжити заходи щодо дотримання правил та норм ПК України, але умисно не вчиняв певні дії щодо сплати узгодженої суми грошового зобов`язання. Верховний Суд у цій справі також виходив з того, що невиконання або неналежне виконання встановлених законодавством правил завжди є наслідком дій (бездіяльності) особи, які кваліфікуються як умисні, оскільки як невиконання так і неналежне виконання є порушенням обов`язків, закріплених за платником податків у ст. 16 ПК України. Вина є характеризуючою обставиною дій (бездіяльності) особи, яка полягає у тому, що особа повинна та може дотримуватися встановлених Кодексом правил та норм. Вина в податкових правопорушеннях завжди нерозривно пов`язана з встановленням умислу. В противагу цьому слід зазначити, що умисел у діях платника податків відсутній, якщо результат його поведінки не залежить від змісту і порядку дій. Тобто у разі, коли платник, діючи своєчасно, добросовісно й з належною обачністю не зміг би уникнути негативних наслідків податкового характеру. Відтак, особа вважається такою, що умисно допустила порушення податкової дисципліни, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких ПК України передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.

Отже, формулювання про те, що невиконання або неналежне виконання встановлених законодавством правил завжди кваліфікується як умисне, на яке покликається скаржник, Верховний Суд навів у контексті визначення змісту обставин, які має встановити та довести контролюючий орган. Воно не звільняє контролюючий орган від цього обов`язку.

Саме з цього Верховний Суд виходив і під час вирішення інших справ, на які посилається скаржник. Так, у справі № 520/22505/21 Верховний Суд врахував, що акт камеральної перевірки не містить жодних обґрунтувань умисного вчинення позивачем порушення норм податкового законодавства. У справі № 520/18519/21 Верховний Суд так само зазначив, що акти камеральної перевірки не містять жодних обґрунтувань умисного вчинення позивачем порушення норм пункту 57.1 статті 57 ПК України

Таким чином, у справах, на які посилається скаржник, Верховний Суд застосував ті самі критерії, що й суди попередніх інстанцій у цій справі: умисел платника податків має бути встановлений контролюючим органом і обґрунтований в акті перевірки, а за відсутності такого обґрунтування застосування підвищеного розміру штрафних санкцій є безпідставним.

Тож доводи Відповідача, наведені у касаційній скарзі, про неврахування судами наведених висновків Верховного Суду не знаходять підтвердження.

З огляду на викладене правове регулювання спірних правовідносин, проаналізоване у взаємозв`язку з доводами касаційної скарги, а також з урахуванням підходів, сформованих у практиці Верховного Суду, Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що Відповідач в оскаржуваній частині не довів відповідності податкових повідомлень-рішень вимогам частини другої статті 2 КАС України, зокрема щодо їх прийняття на підставі та у спосіб, що визначені законом, а також обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Фактично у касаційній скарзі Відповідач просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно встановлених судом апеляційної інстанції фактичних обставин у справі щодо використання у господарській діяльності земельної ділянки, проте це знаходиться за межами касаційного перегляду, встановленими означеними нормами статті 341 КАС України.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У суду касаційної інстанції немає підстав вважати, що ухвалені у справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають вимогам частин першої - четвертої статті 242 КАС щодо законності і обґрунтованості судового рішення, принципу верховенства права та завданню адміністративного судочинства.

Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуті в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, суд дійшов висновку про необхідність залишення рішень судів попередніх інстанцій без змін, а касаційної скарги - без задоволення.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства

України, Суд,

ПОСТАНОВИВ

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.Є. Блажівська

Судді О.В. Білоус

І.А. Васильєва