Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №640/25007/19 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 640/25007/19

адміністративне провадження № К/990/39579/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Уханенка С. А.,

суддів - Жука А.В., Соколова В.М.,

розглянув в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними та скасування рішення, наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2025 року (головуючий суддя - Черпак Ю.К., судді : Кобаль М.І., Штульман І.В.),

ВСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Першої кадрової комісії від 04 листопада 2019 року №250 про неуспішне проходження ним, як прокурором відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України, атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора;

- визнати протиправним та скасувати наказ Генерального прокурора від 15 листопада 2019 року № 1516ц про звільнення позивача з посади прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України з 19 листопада 2019 року та поновити його в органах прокуратури з 20 листопада 2019 року;

- поновити його на посаді прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України або на посаді, що є рівнозначною посаді прокурора відділу Генеральної прокуратури України, з 20 листопада 2019 року;

- стягнути з Генеральної прокуратури України на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 20 листопада 2019 року і до моменту фактичного поновлення на роботі та 100 000,00 грн у відшкодування моральної шкоди.

1.1. Позов обґрунтовано тим, що з 2002 року він працював в органах прокуратури на різних посадах, а з листопада 2013 року у Генеральній прокуратурі України. Позивач указав, що у зв`язку із запровадженням реформи системи органів прокуратури, згідно із Законом України від 19 вересня 2019 року №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон № 113-ІХ) він подав заяву відповідного зразка про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, у зв`язку з чим висловив намір пройти атестацію. Указану заяву він 21 жовтня 2019 року відкликав в частині проходження атестації, оскільки вважав, що кадрову комісію було створено з порушенням процедури, установленої Законом № 113-ІХ та Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221 (далі - Порядок №221).

1.2. У позові ОСОБА_1 зазначив, що вважаючи створення кадрової комісії протиправним, у призначений час для проходження іспиту він не з`явився, через що 04 листопада 2019 року кадровою комісією було прийняте рішення № 250 про неуспішне проходження ним атестації, яке стало підставою для звільнення його з займаної посади та органів прокуратури за наказом Генерального прокурора від 15 листопада 2019 року № 1516ц.

1.3. Позивач наголошує, що рішення про неуспішне проходження ним атестації є незаконним та протиправним, оскільки неявка на атестацію не є свідченням неуспішного проходження атестації. Крім того, кадрова комісія, яка прийняла оскаржуване рішення, не є комісією Офісу Генерального прокурора, а сама процедура атестації мала дискримінаційний характер, так як під час її проведення не враховувалися трудовий стаж та кваліфікація позивача;

1.4. ОСОБА_1 вважав, що усупереч положенням статті 22 Конституції України та статті 16 Закону України «Про прокуратуру», якою закріплені гарантії незалежності прокурора (у тому числі те, що прокурор призначається на посаду безстроково) Законом № 113-IX та Порядком № 221 було суттєво погіршено права прокурорів на працю та її вільний вибір. Позивач посилався на недотримання принципу правової визначеності та їнших гарантій, установлених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

1.5. Позивач звертає увагу на те, що у Генерального прокурора відсутні повноваження звільняти прокурора Генеральної прокуратури України; законодавчо визначених підстав для його звільнення з посади прокурора та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» не було, а саме звільнення відбулось без додержання норм Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Посилаючись на недотримання принципу правової визначеності та порушення права на працю, просив суд задовольнити позов.

ІІ. Встановлені судами обставини справи

2. З 2002 року ОСОБА_1 працював в органах прокуратури на різних посадах, а з 03 серпня 2016 року - на посаді прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України.

3. З 25 вересня 2019 року набрав чинності Закон України №113-IX, відповідно до якого було запроваджено реформування органів прокуратури, у зв`язку з чим усі прокурори були попереджені про майбутнє звільнення. У разі наявності у них бажання продовжити службу в органах прокуратури, у встановлений строк вони мали подати заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, у якій зазначити про намір пройти атестацію.

4. 11 жовтня 2019 року ОСОБА_1 подав Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офіс Генерального прокуратура та про намір пройти атестацію, яку надалі 21 жовтня 2019 року відкликав в частині проходження атестації шляхом подання іншої заяви.

5. На складання іспиту в формі анонімного тестування з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, що відбулось 23, 24 жовтня та 04 листопада 2019 року позивач не з`явився, через що не був допущений до проходження наступних етапів атестації.

6. Керуючись пунктами 13, 17 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX та пунктом 11 розділу І Порядку №221 у зв`язку з неявкою позивача на складання іспиту, 04 листопада 2019 року, Перша кадрова комісія ухвалила рішення № 250 про неуспішне проходження атестації прокурором відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України ОСОБА_1

7. На підставі статті 9 Закону України «Про прокуратуру», підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ, наказом Генерального прокурора від 15 листопада 2019 року № 1516ц позивача звільнено з займаної посади та органів прокуратури за пунктом 9 частини першої статі 51 Закону України «Про прокуратуру» з 19 листопада 2019 року. Підставою звільнення указано рішення Першої кадрової комісії.

8. Предметом спору у цій справі є правомірність наказу про звільнення прокурора з займаної посади через непроходження ним першого етапу атестації.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

9. Матеріали справи перебували на розгляді Окружного адміністративного суду міста Києва. У зв`язку з прийняттям Закону України від 13 грудня 2022 року № 2825-ІХ «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» справу передано на розгляд Запорізькому окружному адміністративному суду.

10. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 05 червня 2025 року в позові відмовлено.

10.1. Вирішуючи спір та відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення ОСОБА_1 було здійснено на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження ним атестації, що, в свою чергу, відбулося через його неявку на відповідний етап - анонімне тестування з використанням комп`ютерної техніки. Суд указав, що позивач добровільно подав заяву про переведення та намір пройти атестацію, що передбачено Порядком № 221 та Законом № 113-ІХ, а отже, усвідомлював правові наслідки неуспішного проходження одного з її етапів, у тому числі наслідки неявки на іспит, що є безумовною підставою для визнання атестації неуспішною відповідно до пункту 11 Порядку № 221. Суд першої інстанції також зауважив, що відповідне рішення кадрової комісії не носить рекомендаційного характеру, а є остаточною та обов`язковою підставою для видання наказу про звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Водночас жодного належного документального підтвердження поважної причини неявки на тестування позивач не надав, а відкликання заяви про намір пройти атестацію не було передбачено, а відтак такі обставини не є підставою для припинення атестації або невизнання її результатів. Ураховуючи те, що рішення про неуспішне проходження атестації було прийнято відповідно до закону, а наказ Генерального прокурора про звільнення прокурора за таких обставин лише фіксує результат цього процесу, не є дискреційним рішенням і не підлягає оцінці з точки зору доцільності, то з огляду на чинність на час прийняття оскаржуваних рішення і наказу положень Закону № 113-ІХ та Порядку № 221, суд дійшов висновку про їхню правомірність. Побіжно суд указав, що Рішення Конституційного Суду України від 18 грудня 2024 року № 11-р(ІІ)/2024, яким пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII визнано неконституційним (на що посилався позивач) не має зворотної дії у часі та не поширюється на спірні правовідносини, що виникли у 2019 році.

11. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2025 року скасовано рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про визнання протиправними і скасування рішення, наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення цих вимог. Визнано протиправним та скасовано рішення кадрової комісії № 1 від 04 листопада 2019 року № 250 про неуспішне проходження прокурором відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора № 1516ц від 15 листопада 2019 року про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України з 19 листопада 2019 року. Поновлено ОСОБА_1 з 20 листопада 2019 року на посаді прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України або на посаді, що є рівнозначною посаді прокурора відділу Генеральної прокуратури України. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20 листопада 2019 року по 26 серпня 2025 року у розмірі 2 411 552, 44 грн (два мільйони чотириста одинадцять тисяч п`ятсот п`ятдесят дві гривні сорок чотири копійки). В іншій частині рішення суду залишено без змін.

11.1. Перевіряючи рішення суду першої інстанції та скасовуючи його в частині вимог, суд апеляційної інстанції, зокрема, виходив з того, що подавши 11 жовтня 2019 року заяву про переведення до Офісу Генерального прокурора (у зв`язку з чим висловлено намір пройти атестацію), 21 жовтня 2019 року позивач відкликав цю заяву в частині наміру пройти таку атестацію і 21 жовтня 2019 року ця заява була зареєстрована у приймальні Генеральної прокуратури України. Проте, відповідно до наявних в матеріалах справи протоколів кадрової комісії № 1 від 23 жовтня 2019 року № 3 та від 29 жовтня 2019 року № 5 заяву ОСОБА_1 не розглянуто, а в оскарженому рішенні кадрової комісії № 1 від 04 листопада 2019 року № 250 про неуспішне проходження прокурором не наведено жодних обставин щодо його звернення про відкликання заяви про намір пройти атестацію та виключення його зі списку на складання іспиту у формі анонімного тестування, так само і не зазначено обставин неврахування цієї заяви. Суд апеляційної інстанції зауважив, що чинне законодавство не передбачає як примусової праці, так і обов`язку проходити процедуру атестації та посилаючись на статтю 43 Конституції України, підсумував, що особа, оцінюючи рівень своїх знань, зокрема відсутності достатнього часу для підготовки до теоретичної частини атестації, ризики і наслідки, пов`язані з неуспішним проходженням атестації, та інші фактори, має право відмовитись від її проходження шляхом відкликання попередньо поданої заяви. Для цього непотрібна законодавча чи підзаконна регламентація, оскільки особа вільна вчиняти все те, що не заборонено.

11.2. Шостий апеляційний адміністративний суд керуючись приписами статті 2 КАС України указав, що правильне і вчасне вирішення відповідачем заяви позивача від 21 жовтня 2019 року про часткове відкликання раніше поданої заяви від 11 жовтня 2019 року мало важливе значення для подальшого проходження служби прокурором ОСОБА_1 . Ураховуючи те, що на дату прийняття спірного рішення кадровою комісією, звернення позивача про відкликання заяви належним чином розглянуто не було і доказів протилежного відповідачами під час судового розгляду не надано, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що спірне рішення кадрової комісії становить непропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що є порушенням статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а отже є протиправним. Також Шостий апеляційний адміністративний суд указав, що рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації є законодавчо визначеною підставою для звільнення прокурора з посади, тобто спричиняє для особи негативні юридичні наслідки у вигляді її звільнення з публічної служби тому спірний наказ про звільнення позивача з посади та органів прокуратури є похідним від протиправного рішення кадрової комісії про неуспішне проходження позивачем атестації, відповідно, оскаржений наказ підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

11.3. Що стосується поновлення позивача в органах прокуратури, то суд апеляційної інстанції в постанові від 26 серпня 2025 року констатував, що оскільки ОСОБА_1 було звільнено із посади прокурора відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Департаменту нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Генеральної прокуратури України, тому його необхідно поновити на раніше займаній посаді з 20 листопада 2019 року та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції, вимоги касаційної скарги та аргументи сторін

12. Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанцій, Офіс Генерального прокурора подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції матеріального права та порушення ним норм процесуального права, просить скасувати оскаржену постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

13. Заявник зазначив, що вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми законодавства, що регулюють процедуру проходження прокурорами атестації у процесі реформування системи органів прокуратури, зокрема норми Закону №113-IX, Порядку № 221 та Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року №233 (далі - Порядок № 233).

13.1. Так, за приписами пункту 7 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. Предметом атестації є оцінка професійної компетентності прокурора, професійної етики та доброчесності прокурора (пункт 12 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX).

13.2. Офіс Генерального прокурора указує, що до початку створення Офісу Генерального прокурора його повноваження здійснювала Генеральна прокуратура України, тому накази Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221 «Про затвердження Порядку проходження прокурорами атестації» та від 17 жовтня 2019 року № 233 « Про затвердження Порядку роботи кадрових комісій» видано у спосіб та у порядку, що передбачено Законом № 113-ІХ. Відповідач підкреслює, що ОСОБА_1 подав заяву у строк і за визначеною формою про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію, у зв`язку з чим його було допущено до проходження атестації. За таких умов подання заяви - право прокурора, а не обов`язок, а при її поданні прокурор діяв у межах закону з дотриманням вимог Порядку № 221. Отже, ОСОБА_1 був обізнаний щодо умов та процедур проведення атестації, установлених Порядком № 221.

13.3. У касаційній скарзі заявник наголошує, що відповідно до пункту 11 розділу 1 Порядку № 221 особиста участь прокурора на всіх етапах атестації є обов`язковою. Перед кожним етапом атестації прокурор пред`являє кадровій комісії паспорт або службове посвідчення прокурора. У разі неявки прокурора для проходження відповідного етапу атестації у встановлені кадровою комісією дату, час та місце кадрова комісія ухвалює рішення про неуспішне проходження атестації таким прокурором. Факт неявки прокурора фіксується кадровою комісією у протоколі засідання, під час якого мав відбуватися відповідний етап атестації такого прокурора.

13.4. Офіс Генерального прокурора указав, що законодавець пов`язує початок участі особи в атестації з моментом подання заяви про переведення та про намір пройти атестацію, що запускає юридичний процес атестування прокурора, який включає у тому числі підготовку до складення іспиту (складення списків, визначення графіків складання іспиту та інше).Тому Офіс вважає, що з точки зору законодавця подання заяви є незворотнім процесом, а кадрова комісія від початку процесу атестації уповноважена прийняти тільки одне із таких рішень: рішення про успішне проходження прокурором атестації або рішення про неуспішне проходження прокурором атестації, що прямо передбачено пунктом 17 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX.

13.5. Також заявник також вважає, що з огляду на принцип диспозитивності особа вільна розпоряджатись своїми правами та вирішувати брати участь в атестації чи ні виключно до початку процесу атестації. В іншому випадку, тобто після 15 жовтня 2019 року, Закон № 113-ІХ чітко пов`язує з настанням юридичних наслідків - прийняттям рішення про неуспішне проходження атестації. Ураховуючи неявку позивача на складання іспиту у формі анонімного тестування, відповідач вважає, що ОСОБА_1 свідомо було недотримано законодавчо встановленої процедури, наслідком чого є прийняття кадровою комісією рішення про неуспішне проходження ним атестації, так як неявка прокурора для складання іспиту у визначені графіком дату та час є безумовною підставою для прийняття такого рішення. Прийняти інше, крім указаного рішення, у кадрової комісії рішення не було правових підстав.

13.6. Офіс Генерального прокурора наголошує, що застосовані судом апеляційної інстанції правові висновки Верховного Суду у справах №280/3661/20, № 640/25345/19 та № 640/25345/19 не є релевантними до спірних правовідносин. Натомість усталену правову позицію Верховного Суду щодо застосування вимог Закону № 113-IX та Порядку № 221 під час розгляду позовів про поновлення на посаді прокурорів, за обставин відкликання ними заяв в частині наміру пройти атестацію, сформовану у справах № 640/25251/19, № 440/2802/20, № 640/24470/19, № 640/25013/19 та № 640/25351/19 судом апеляційної інстанції ураховано не було.

13.7. Офіс Генерального прокурора підкреслює, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, що полягає в помилковому тлумаченні підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ у комплексі з пунктом 11 розділу 1 Порядку № 221, що суперечить висновкам Верховного Суду щодо їхнього застосування до спірних правовідносин, викладених у справах № 440/2802/20, № 640/24470/19, № 640/25013/19 та № 640/25351/19, що є підставою касаційного оскарження судового рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

13.8. Заявник наголошує на помилковості висновків суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для поновлення ОСОБА_1 на рівнозначній посаді прокурора відділу Генеральної прокуратури України, оскільки така правова позиція не відповідає висновкам Верховного Суду, викладених справах №640/8497/20, 340/3563/20 щодо застосування положень частини першої статті 235 КЗпП України та пункту 7 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX.

13.9. Офіс Генерального прокурора указує, що за приписами частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 КЗпП України, а отже, встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд був зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі. Таку правову позицію висловлено Верховним Судом у категорії справ у спорах, пов`язаних із реформуванням органів державної влади), зокрема, у справах № 640/18679/18, № 804/958/16, №813/7911/14, № 826/18134/14, № 826/14554/18, № 811/952/15, №9901/226/19, №826/5596/17, №816/584/17, №821/3736/15-а, №П/811/1672/15, № П/9901/101/18.

14. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 листопада 2025 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України щодо неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ у комплексі з пунктом 11 розділу 1 Порядку № 221 до спірних правовідносин, викладених у постановах від 17 травня 2022 року у справі № 440/2802/20, від 30 вересня 2022 року у справі № 640/24470/19, від 28 грудня 2022 року у справі № 640/25013/19, від 23 березня 2023 року у справі № 640/25351/19 та приписів частини першої статті 235 КЗпП України, пункту 7 розділу ІІ Закону № 113-ІХ висновки щодо застосування яких, викладено Верховним Судом у постановах від 30 серпня 2021 року у справі № 640/8497/20 та від 27 жовтня 2021 року у справі № 340/3563/20.

15. Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 листопада 2025 року зупинено виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2025 року в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 20 листопада 2019 року по 26 серпня 2025 року у розмірі 2 411 552, 44 грн до закінчення касаційного розгляду справи.

16. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а судове рішення без змін, з огляду на те, що зважаючи на предмет правового регулювання, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 02 серпня 2023 року у справі №640/25345/19 застосована судом апеляційної інстанції до спірних правовідносин, є пріоритетною та прийнята останньою за часом, оскільки правовідносини в цій справі та справі, яка розглянута судом апеляційної інстанції, є подібними.

16.1. Позивач підкреслив, що вважає помилковими твердження Офісу Генерального прокурора стосовно подібності правовідносин у цій справі і справах № 440/2802/20, № 640/24470/19, № 640/25013/19, № 640/25351/19, №640/25251/19, так як указані відповідачем справи не містять повністю однакових умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин) та обставин кожної конкретної справи. Водночас ОСОБА_1 навів відмінності, які на його думку доводять неподібність указаних Офісом справ, розглянутих Верховним Судом до спірних правовідносин.

16.2. ОСОБА_1 наголошує, що суд, встановивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, правильно поновив його на попередній посаді або на посаді, що є рівнозначною посаді прокурора відділу Генеральної прокуратури України.

V. Джерела права й акти їхнього застосування

17. За правилами частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

18. Згідно із статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

19. Частинами першою, другою статті 131-1 Конституції України установлено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

20. Статтями 2, 5-1 КЗпП України закріплено право громадян України на працю і гарантії держави в правовому захисті працездатним громадянам від незаконного звільнення.

21. Відповідно до статті 222 КЗпП України особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.

22. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, установлені Законом України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон України «Про прокуратуру»).

23. Статтею 4 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

24. Гарантії незалежності прокурора визначені статтею 16 Закону України «Про прокуратуру», яка передбачає, що пункту 1 частини першої якої, незалежність прокурора, зокрема, забезпечується особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності (пункт 1 частина перша статті 16).

25. Загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді регламентовані статтею 51 Закону України «Про прокуратуру», пунктом 9 частини першої якої установлено, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

26. З 25 вересня 2019 року набрав чинності Закон №113-IX, яким запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв`язку із чим до Закону України «Про прокуратуру» були внесені зміни, зокрема, в частині чисельності прокурорів органів прокуратури та змінено назви прокуратур.

27. Також Законом №113-IX статтю 51 Закону України «Про прокуратуру» доповнено частиною п`ятою такого змісту: «На звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження».

28. Пунктом 6 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ визначено, що з дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

29. Пунктом 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ (в редакції, чинній на час звільнення позивача) установлено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. <…>.

30. Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором/ (пункт 9 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ в редакції, чинній на час звільнення позивача). Атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями Офісу Генерального прокурора, кадровими комісіями обласних прокуратур ( пункт 11 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ). Предметом атестації є оцінка: професійної компетентності прокурора (підпункт1); професійної етики та доброчесності прокурора (підпункт 2) (пункт 12 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ).

31. Згідно з підпунктом 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію.

32. На виконання вимог Закону №113-IX наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року затверджено Порядок №221, відповідно до пункту 9 розділу I якого ( у редакції, чинній на час подання позивачем заяви) атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.

33. Заява, вказана у пункті 9 розділу I цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15 жовтня 2019 року (включно). Заява підписується прокурором особисто (пункт 10 розділу І Порядку № 221).

34. Пунктом 1 Порядку № 233 регламентовано, що порядок роботи кадрових комісій, що здійснюють свої повноваження на підставі пункту 11, підпункту 7 пункту 22 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, Закону України «Про прокуратуру», регламентований цим Порядком та іншими нормативними актами.

35. Пунктом 12 Порядку №233 установлено, що рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути вмотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.

36. За правилами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

37. Частиною першою статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

38. Частиною четвертою статті 7 КАС України установлено, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

39. Рішенням Другого сенату Конституційного Суду України від 18 грудня 2024 року № 11-р(ІІ)/2024 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами.

40. Згідно з пунктом 2 резолютивної частини Рішенням Другого сенату Конституційного Суду України від 18 грудня 2024 року № 11-р(ІІ)/2024, пункт 9 частини першої статті 51 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» зі змінами, визнаний неконституційним, утрачає чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

41. Частиною першою статті 235 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

VI. Позиція Верховного Суду

42. Питанням, що належить вирішити в межах розгляду цієї справи судом касаційної інстанції є перевірка аргументів відповідача щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції окремих норм Закону №113-IX, Порядків № 221, №233 та КЗпП України, що не відповідає практиці Верховного Суду у подібній категорії справ.

43. Ключовими аргументами касаційної скарги є:

- звільнення позивача за пунктом 9 частини першої статті 51 Закону «Про прокуратуру» є правомірним, оскільки таке рішення є кадровим і його прийнято на виконання рішення кадрової комісії, яке не могло бути іншим, так як позивач окремою заявою відкликав попередню заяву в частині погодження на проходження атестації, проте не з`явився для складання такого іспиту;

- позивача протиправно поновлено в органах прокуратури на посаді рівнозначній тій, яку він обіймав до звільнення.

44. Відповідаючи на визначене питання, Верховний Суд зазначає таке.

45. Профільний Закон України «Про прокуратуру» у приписах частини першої і третьої статті 16 встановлює гарантії незалежності прокурора, яка забезпечується, зокрема, особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності. Прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.

46. Верховний Суд констатує, що системний аналіз запроваджених Законом №113-ІХ новел у взаємозв`язку з приписами Закону України «Про прокуратуру» дає підстави для висновку, що законодавець, втілюючи намір щодо кадрового перезавантаження органів прокуратури, заклав підвалини для проведення організаційних змін у системі органів прокуратури та встановив тимчасовий (до відновлення дії статті 60 Закону України «Про прокуратуру») порядок звільнення прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» під час здійснення передбаченої розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ процедури надання оцінки їхній професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності (атестації).

47. Водночас припис пункту 6 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ був сформульований як попередження про звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» одразу всіх прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних, місцевих і військових прокуратур, пункт 7 цього розділу Закону №113-ІХ встановлював порядок переведення прокурорів до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур, які мали бути створені внаслідок відповідних організаційних дій (шляхом переведення, за умови успішного проходження атестації), а пункт 19 - умови (порядок) звільнення прокурора за пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» у період проведення передбаченої Законом №113-ІХ атестації.

48. Отже, проголошуючи про попередження про наступне вивільнення лише на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» та зупиняючи дію статті 60 цього ж Закону, Верховний Суд уважає, що законодавець запровадив інший порядок, відобразивши його у пункті 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ.

49. Підтвердженням такого висновку свідчить побудова пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ, у якому чітко встановлено, що звільнення прокурора за вказаних у підпунктах 1-4 цього пункту умов (обставин) здійснюється на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», тобто безальтернативно визначено законну підставу звільнення прокурора при застосуванні зазначених норм Закону №113-ІХ.

50. Повертаючись до обставин справи, що переглядається, Верховний Суд зауважує, що у позові ОСОБА_1 обґрунтовуючи незаконність оскаржуваного наказу, указав, що його прийнято за відсутності підстав для його видання, передбачених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», що є порушенням статті 43 Конституції України та норм КЗпП України, а затвердження Генеральним Прокурором Порядку № 221 штучно погіршило права працівників Генеральної прокуратури України, які не подали заяви про переведення до Офісу Генерального прокурора.

51. Встановлюючи обставини справи та перевіряючи докази надані сторонами у справі на підтвердження своїх аргументів, судами попередніх інстанцій було з`ясовано, що ОСОБА_1 особисто подав відповідну заяву про проходження атестації, у зв`язку з чим його допущено до проходження атестації прокурорів. Однак, 21 жовтня 2019 року позивач подав заяву про відкликання попередньої заяви від 11 жовтня 2019 року в частині наявності наміру пройти атестацію. Надалі позивача було звільнено за пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» на підставі рішення кадрової комісії про неуспішне проходження ним атестації, через неявку на іспит.

51.1. Як слушно указав суд апеляційної інстанції» рішення кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації є законодавчо визначеною підставою для звільнення прокурора з посади, тобто спричиняє для особи негативні юридичні наслідки у вигляді її звільнення з публічної служби. Однак, як правильно зауважив Шостий апеляційний адміністративний суд, відповідно до наявних в матеріалах справи протоколів Першої кадрової комісії від 23 жовтня 2019 року № 3 та від 29 жовтня 2019 року № 5 заяву ОСОБА_1 від 11 жовтня 2019 року (зареєстровано у Генеральній прокуратурі України 21 жовтня 2019 року за №61) не розглянуто, що не відповідає вимогам пункту 12 Порядку №233, яким комісію зобов`язано навести у рішенні про неуспішне проходження атестації обставини, що вплинули на його прийняття.

52. Верховний Суд зауважує, що питання правомірності звільнення прокурорів за підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ у випадках відкликання ними заяви про переведення та проходження атестації до запланованої дати складання іспиту вже недноразово досліджувалося судом касаційної інстанції, зокрема, у справах №280/3167/20 та №640/5232/20, в яких Суд указав, що відкликання прокурором заяви про переведення та проходження атестації до запланованої дати складання іспиту свідчило про відсутність його волевиявлення у питанні проходження атестації, що, в силу пункту 10 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ і пункту 9 розділу I Порядку №221, є обов`язковою умовою для проходження прокурором атестації.

52.1. У справі №640/5232/20 Верховний Суд зазначив, що за таких обставин кадрова комісія не мала правових підстав відносити позивача до осіб, які без поважних причин не з`явилися для складання іспиту, та приймати рішення про неуспішне проходження ним атестації і хоча Законом № 113-ІХ і Порядком №221 не передбачено право прокурора відкликати раніше подану заяву про переведення та проходження атестації, неврегульованість цього питання у чинному законодавстві України, не може порушувати право позивача на відкликання такої заяви, що випливає з принципу диспозитивності подання прокурором указаної заяви, тобто розпорядження наданим правом на власний розсуд.

53. Ураховуючи те, що наслідком нерозгляду поданої 21 жовтня 2019 року позивачем заяви, суд апеляційної інстанції встановив невідповідність рішення суб`єкта владних повноважень, критеріям, визначеним статтею 2 КАС України, Верховний Суд також погоджується з мотивами суду про те, що правильне і вчасне вирішення відповідачем заяви позивача від 21 жовтня 2019 року про часткове відкликання раніше поданої заяви від 11 жовтня 2019 року мало важливе значення для подальшого проходження служби прокурором ОСОБА_1 , з огляду на те, що відкликання заяви в частині наміру пройти атестацію могло мати наслідки звільнення позивача за іншою підставою, передбаченою, зокрема, підпунктом 1 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ - неподання прокурором заяви про намір пройти атестацію.

54. Також Верховний Суд констатує, що на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції та відкриття касаційного провадження у цій справі, Конституційний Суд України ухвалив Рішення від 18 грудня 2024 року № 11-р(ІІ)/2024 у справі №3-157/2023(290/23), яким, зокрема, визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами.

55. У резолютивній частині цього Рішення зазначено, що пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» зі змінами, визнаний неконституційним, утрачає чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

56. У вказаному Рішенні Конституційний Суд України, серед іншого, зазначив, що приписи Конституції України та Закону України «Про прокуратуру» надають Генеральному прокурору як особі, що очолює прокуратуру, дискреційні повноваження, зокрема щодо організації діяльності органів прокуратури України. Водночас згідно з вимогами принципу правовладдя для захисту учасників суспільних відносин від свавільних рішень та дій органів публічної влади приписами права має бути чітко та зрозуміло визначено обсяг будь-якого з дискреційних повноважень, наданого цим органам.

56.1. Конституційний Суд України указав, що за пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» підставою для звільнення прокурора з посади, яку він обіймає в органі прокуратури, є не індивідуальний акт права - відповідне персоналізоване кадрове рішення Генерального прокурора стосовно прокурора Офісу Генерального прокурора (пункт 1 частини другої статті 51 Закону України «Про прокуратуру») або керівника обласної прокуратури щодо прокурора обласної чи окружної прокуратури (пункт 2 частини другої статті 51 Закону України «Про прокуратуру»), а організаційне рішення Генерального прокурора щодо ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, у якому прокурор обіймає посаду, або скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури. Отже, реалізація Генеральним прокурором повноваження з ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури має не лише такий юридичний наслідок, як ліквідація чи реорганізація органу прокуратури або скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури, а також прихований юридичний наслідок - звільнення прокурора з посади, яку він обіймає у відповідному органі прокуратури.

56.2. Аналізуючи пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру», Конституційний Суд України урахував також і те, що внаслідок його застосування уможливлена ситуація, за якої прокурор «виключається зі штатного розпису» органу прокуратури, однак зберігає статус прокурора без можливості реалізації відповідних функцій, що створює юридичну невизначеність у правовідносинах та їх юридичних наслідках, зокрема в аспекті його функціональних обов`язків та професійного майбутнього. Значущим у цьому аспекті конституційного контролю є й те, що звільнення прокурора з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» уможливлює вплив чи тиск на незалежність прокурора у зв`язку з тим, що прокурора може бути звільнено з посади не лише внаслідок його рішень, дій або бездіяльності, а також і через ухвалення рішення щодо ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або скорочення кількості посад прокурорів органу прокуратури. Отже, пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» надає Генеральному прокурору дискреційні повноваження без чіткого визначення їх обсягу.

56.3. З огляду на викладене Конституційний Суд України дійшов висновку, що пункт 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» суперечить частині першій статті 8, пункту 14 частини першої статті 92, частині другій статті 131-1 Конституції України.

57. Верховний Суд указує, що пряма (перспективна) дія рішення Конституційного Суду України стосується насамперед порядку його виконання та не впливає на імперативні приписи процесуальних норм про те, що положення нормативно-правового акта, що суперечать Конституції України, не можуть застосовуватися судом, тому суди при вирішенні справ мають надавати оцінку змісту позовних вимог та обставин справи (спірних правовідносин) з урахуванням конституційності (неконституційності) норми закону, яка підлягає застосуванню, враховуючи, що згідно з вимогами частини четвертої статті 7 КАС України суд не застосовує закон чи інший правовий акт, який суперечить Конституції України, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії, незалежно від наявності (відсутності) рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності такого закону чи іншого правового акта, стадії розгляду справи та моменту виникнення спірних правовідносин.

58. Отже, з огляду на приписи абзацу 1 частини четвертої статті 7 КАС України Верховний Суд уважає за необхідне також урахувати указане Рішення Конституційного Суду України при вирішенні цього спору та доповнити мотиви постанови суду апеляційної інстанції мотивами цієї постанови.

59. Подібну правову позицію висловлено Верховним Судом, зокрема, у справі №640/12351/20, обставини якої є подібними до спірних правовідносин.

60. З огляду на викладене, Верховний Суд відхиляє доводи Офісу Генерального прокурора про необхідність застосування висновків Верховного Суду, сформованих у справах № 640/25251/19, № 440/2802/20, № 640/24470/19, № 640/25013/19 та № 640/25351/19 до спірних правовідносин.

61. Що стосується питання можливості поновлення ОСОБА_1 на посаді, що є рівнозначною посаді прокурора відділу Генеральної прокуратури України, то Верховний Суд погоджується з аргументами Офісу Генерального прокурора про те, що суд був зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі, з посиланням на практику Верховного Суду у такій категорії справ. Однак, як убачається з вмотивувальної частини оскарженої постанови суду апеляційної інстанції, вона не суперечить висновкам суду касаційної інстанції, висловленим у справах № 640/8497/20 та № 340/3563/20, так як в мотивах оскарженого судового рішення відсутне обґрунтування підстав поновлення позивача на іншій, аніж його попередня посада.

61.1. Разом з тим, абзац 5 резолютивної частини постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2025 року містить альтернативний варіант працевлаштування позивача шляхом поновлення його на посаді, що є рівнозначною посаді прокурора відділу Генеральної прокуратури України», у зв`язку з чим, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав про зміну судового рішення в цій частині, шляхом виключення з його резолютивної частини фрази : «або на посаді, що є рівнозначною посаді прокурора відділу Генеральної прокуратури України».

62. За приписами частини четвертої статті 351 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

63. За таких обставин, Верховний Суд приходить до висновку про те, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а резолютивна частина постанови суду апеляційної інстанції зміні в частині. В іншій частині постанова суду апеляційної інстанції залишається без змін.

64. Ураховуючи те, що ухвалою Верховного Суду від 06 листопада 2025 року було зупинено виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2025 року в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 20 листопада 2019 року по 26 серпня 2025 року у розмірі 2 411 552, 44 грн до закінчення касаційного провадження, виконання зазначеного судового рішення за результатами його касаційного перегляду підлягає поновленню відповідно до вимог частини третьої статті 375 КАС України.

VІI. Судові витрати

66. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасником справи, на користь якого ухвалено судове рішення, у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнити частково.

2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2025 року у справі № 640/25007/19 змінити в мотивувальній та резолютивній частинах, шляхом доповнення її мотивувальної частини мотивами цієї постанови та виключенням з абзацу 5 її резолютивної частини слів «або на посаді, що є рівнозначною посаді прокурора відділу Генеральної прокуратури України».

3. В іншій частині постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2025 року залишити без змін.

4. Поновити виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2025 року у зупиненій частині у справі № 640/25007/19.

5. Судові витрати не розподіляються.

6. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: С.А. Уханенко

Судді: А.В. Жук

В.М. Соколов