Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №380/10099/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/10099/25 пров. № А/857/53829/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Матковської З.М.,

розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

суддя (судді) в суді першої інстанції – Братичак У.В.,

час ухвалення рішення – не зазначено,

місце ухвалення рішення – м. Львів,

дата складання повного тексту рішення – не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

21 травня 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення від 05.03.2025 № 133650009985 про відмову в призначенні пенсій за віком; зобов?язати зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 01.10.1980 по 19.05.1981, з 16.10.1981 по 30.04.1982, з 25.10.1984 по 04.05.1985, з 23.10.1985 по 25.12.1985, з 26.12.1985 по 21.04.1986, з 18.06.1986 по 10.05.1987, з 11.05.1987 по 15.08.1988, з 15.08.1988 по 10.11.1991, з 11.11.1991 по 03.01.1992, з 10.01.1992 по 09.02.1998 та з 01.09.2000 по 01.10.2001 (згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 ) та призначити з 25.02.2025 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення пенсії за віком та необхідними документами. Однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 05.03.2025 № 133650009985 йому відмовлено у призначенні пенсії за віком, з огляду на те, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи на території Республіки Казахстан, оскільки між Україною та Республікою Казахстан відсутні будь-які угоди в галузі пенсійного забезпечення, крім того на титульному аркуші трудової книжки від 19.05.1981 НОМЕР_2 відсутня печатка. Вказує, що його страховий стаж підтверджується трудовою книжкою, при цьому він не несе відповідальності за її оформлення, тому вважає таке рішення пенсійного органу протиправним.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 05.03.2025 № 133650009985 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.02.2025 про призначення пенсії, зарахувавши при цьому до його страхового стажу періоди роботи з 01.10.1980 по 19.05.1981, з 16.10.1981 по 30.04.1982, з 25.10.1984 по 04.05.1985, з 23.10.1985 по 25.12.1985, з 26.12.1985 по 21.04.1986, з 18.06.1986 по 10.05.1987, з 11.05.1987 по 15.08.1988, з 15.08.1988 по 10.11.1991, з 11.11.1991 по 03.01.1992, з 10.01.1992 по 09.02.1998 та з 01.09.2000 по 01.10.2001 згідно з записами його трудової книжки серії НОМЕР_1 від 19.05.1981.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу позивача спірні періоди роботи, посилаючись на неналежне оформлення трудової книжки та відсутність угод між Україною і Казахстаном щодо пенсійного забезпечення. Суд першої інстанції зазначив, що трудова книжка є належним доказом стажу, а відсутність печатки на титульному аркуші чи інші недоліки її оформлення не можуть покладатися на працівника, оскільки за правильність ведення трудової книжки відповідає роботодавець. При цьому недостовірності записів у трудовій книжці позивача не встановлено. Також суд першої інстанції врахував, що на час набуття позивачем стажу в Казахстані діяла Угода СНД від 13.03.1992, яка передбачала взаємне врахування трудового стажу, набутого на території держав-учасниць. Припинення дії цієї Угоди для України у 2023 році не має зворотної сили та не може впливати на стаж, набутий позивачем у попередні періоди. Крім того, один зі спірних періодів – з 01.09.2000 по 01.10.2001 – взагалі був відпрацьований на території України.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що необхідний страховий стаж, визначений частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» становить 30 років. Страховий стаж позивача становить 20 років 24 дні. Вказує, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано: період роботи за трудовою книжкою від 19.05.1981 НОМЕР_2 , оскільки на титульному аркуші відсутня печатка; періоди роботи в Республіці Казахстан з 16.10.1981 по 30.04.1982, з 25.10.1984 по 04.05.1985, з 23.10.1985 по 21.04.1986, з 18.06.1986 по 15.08.1988, з 15.08.1988 по 10.11.1991, з 11.11.1991 по 31.12.1991, оскільки відсутнє повідомлення про неотримання пенсії в Республіці Казахстан; періоди роботи в Республіці Казахстан з 01.01.1992 по 03.01.1992, з 10.01.1992 по 09.02.1998 та з 01.09.2000 по 01.10.2001, оскільки між Україною та Республікою Казахстан відсутні будь-які угоди щодо пенсійного забезпечення; період отримання допомоги по безробіттю з 04.03.2002 по 28.11.2002, оскільки в записах трудової книжки відсутня дата наказу про призначення допомоги; період тримання матеріальної допомоги по безробіттю з 14.04.2003 по 10.10.2003, оскільки відсутня інформація, що матеріальна допомога виплачувалася в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, як передбачено ч.1 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Вважає, що призначити пенсію позивачу немає правових підстав, оскільки не набутий страховий стаж, визначений частиною 2 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п.3 ч.1 ст.311 КАС України).

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, згідно з записами трудової книжки НОМЕР_2 від 19.05.1981 позивач в межах спірного періоду працював:

- з 01.10.1980 по 19.05.1981 - кочегар на час опалюваного сезону в Карагандинському МПМК-4 треста «Казавтотранстрой» (Казахстан);

- з 16.10.1981 по 30.04.1982 - кочегар на час опалюваного сезону в СПМК 16 Іртишканалстрой;

- з 25.10.1984 по 04.05.1985 - кочегар 4-го розряду на час опалюваного сезону Автоколони 2576 (Казахстан);

- з 23.10.1985 по 25.12.1985 - кочегар 4-го розряду на час опалюваного сезону Автоколони 2576 (Казахстан);

- з 26.12.1985 по 21.04.1986 - кочегар 5-го розряду на час опалюваного сезону Автоколони 2576 (Казахстан);

- з 18.06.1986 по 10.05.1987 - муляр 3 розряду спеціалізованого автотранспортного підприємства Карагандинського грузового автотранспортного управління (Казахстан);

- з 11.05.1987 по 15.08.1988 - водій 3 класу спеціалізованого автотранспортного підприємства Карагандинського грузового автотранспортного управління (Казахстан);

- з 15.08.1988 по 10.11.1991 - водій 3 класу АТП-2 АТО «Агропромтранс» (Казахстан);

- з 11.11.1991 по 03.01.1992 - інженер по постачанню Кооператив «НТЛ» (Казахстан);

- з 10.01.1992 по 09.02.1998 - водій-експедитор на підприємстві «КОНАС» (Казахстан);

- з 01.09.2000 по 01.10.2001 - менеджер на приватному підприємстві «Компас» (Україна).

Позивач, у віці 61 рік, 25.02.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення пенсії.

Вказана заява відповідно до екстериторіального розподілу єдиної черги завдань, розглядалася Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 05.03.2025 № 133650009985 відмовлено позивачу в призначенні пенсії. Рішення про відмову в призначенні пенсії обґрунтоване тим, що страховий стаж позивача становить 20 років 24 дні, при необхідному 30 років. При цьому, до страхового стажу позивача не зараховано:

- період роботи за трудовою книжкою від 19.05.1981 НОМЕР_3 , оскільки на титульному аркуші відсутня печатка;

- періоди роботи в Республіці Казахстан з 01.01.1992 по 03.01.1992, з 10.01.1992 по 09.02.1998 та з 01.09.2000 по 01.10.2001, оскільки між Україною та Республікою Казахстан відсутні будь-які угоди щодо пенсійного забезпечення;

- період отримання матеріальної допомоги по безробіттю за довідкою № 1306,2-229/25 з 14.04.2003 по 10.10.2003, оскільки відсутня інформація, що матеріальна допомога виплачувалася в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, як передбачено ч. 1 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Повідомлено, що для зарахування періодів роботи за трудовою книжкою від 19.05.1981 НОМЕР_3 , необхідно надати уточнюючі довідки про період роботи, видані підприємствами, на яких працював заявник, на підставі первинних документів за час виконання роботи або підтвердити належність трудової книжки заявника у судовому порядку.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині: визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 05.03.2025 № 133650009985 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ; зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.02.2025 про призначення пенсії, зарахувавши при цьому до його страхового стажу періоди роботи з 01.10.1980 по 19.05.1981, з 16.10.1981 по 30.04.1982, з 25.10.1984 по 04.05.1985, з 23.10.1985 по 25.12.1985, з 26.12.1985 по 21.04.1986, з 18.06.1986 по 10.05.1987, з 11.05.1987 по 15.08.1988, з 15.08.1988 по 10.11.1991, з 11.11.1991 по 03.01.1992, з 10.01.1992 по 09.02.1998 та з 01.09.2000 по 01.10.2001 згідно з записами його трудової книжки серії НОМЕР_1 від 19.05.1981.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законами України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі – Закон № 1788-XII в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року№ 1058-IV (далі – Закон 1058 в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Згідно зі ст. 8 Закону № 1058 право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Відповідно до статті 24 Закону № 1058 страховий стаж – період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку – на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно з ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Судом першої інстанції встановлено, що спірними є періоди роботи позивача з 01.10.1980 по 19.05.1981, з 16.10.1981 по 30.04.1982, з 25.10.1984 по 04.05.1985, з 23.10.1985 по 25.12.1985, з 26.12.1985 по 21.04.1986, з 18.06.1986 по 10.05.1987, з 11.05.1987 по 15.08.1988, з 15.08.1988 по 10.11.1991, з 11.11.1991 по 03.01.1992, з 10.01.1992 по 09.02.1998 та з 01.09.2000 по 01.10.2001.

Згідно із записами трудової книжки НОМЕР_2 від 19.05.1981 позивач в межах спірного періоду працював:

- з 01.10.1980 по 19.05.1981 - кочегар на час опалюваного сезону в Карагандинському МПМК-4 треста «Казавтотранстрой» (Казахстан);

- з 16.10.1981 по 30.04.1982 - кочегар на час опалюваного сезону в СПМК 16 Іртишканалстрой;

- з 25.10.1984 по 04.05.1985 - кочегар 4-го розряду на час опалюваного сезону Автоколони 2576 (Казахстан);

- з 23.10.1985 по 25.12.1985 - кочегар 4-го розряду на час опалюваного сезону Автоколони 2576 (Казахстан);

- з 26.12.1985 по 21.04.1986 - кочегар 5-го розряду на час опалюваного сезону Автоколони 2576 (Казахстан);

- з 18.06.1986 по 10.05.1987 - муляр 3 розряду спеціалізованого автотранспортного підприємства Карагандинського грузового автотранспортного управління (Казахстан);

- з 11.05.1987 по 15.08.1988 - водій 3 класу спеціалізованого автотранспортного підприємства Карагандинського грузового автотранспортного управління (Казахстан);

- з 15.08.1988 по 10.11.1991 - водій 3 класу АТП-2 АТО «Агропромтранс» (Казахстан);

- з 11.11.1991 по 03.01.1992 - інженер по постачанню Кооператив «НТЛ» (Казахстан);

- з 10.01.1992 по 09.02.1998 - водій-експедитор на підприємстві «КОНАС» (Казахстан);

- з 01.09.2000 по 01.10.2001 - менеджер на приватному підприємстві «Компас» (Україна).

На час первинного заповнення трудової книжки діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 № 162, пунктом 2.3 якої установлено, що всі записи у трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), проте не пізніше тижневого терміну, а при звільненні у день звільнення і мають точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Таким чином, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці, і не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

З аналізу вказаних нормативно-правових актів слідує, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємства, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення періодів роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з врахуванням таких періодів.

Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки відповідачем не було встановлено недостовірності записів про роботу позивача у спірні періоди та трудової книжки НОМЕР_2 від 19.05.1981 в цілому, тому її потрібно розглядати як належний та допустимий доказ у справі.

Отже, відсутність печатки на титульному аркуші трудової книжки не може бути підставою неврахування відповідних періодів роботи для обрахунку стажу при обчисленні пенсії, оскільки позивач не може відповідати за правильність оформлення документів і відповідність дотримання вимог законодавства на підприємстві.

Щодо доводів скаржника про те, що між Україною та Республікою Казахстан відсутні будь-які угоди щодо пенсійного забезпечення, колегія суддів зазначає таке.

Згідно з ст. 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Згідно зі ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Згідно з ст. 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (далі – Угода) пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.

Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов`язань «відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди». Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.

Відповідно до статті 5 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (яка була чинною в періоди роботи позивача), яка підписана Україною 13.03.1992, передбачається, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.

Згідно з ч. 2 ст. 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасників Співдружності Незалежних Держав в області пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року для встановлення права на пенсію громадянам держав-учасників Угоди враховується трудовий стаж, придбаний на території будь-якої з цих держав, а так само на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цієї Угоди. Таким чином, на громадян України, які працювали на територіях інших держав учасниць Співдружності Незалежних Держав, які приєднались до вказаної Угоди, розповсюджувалась дія нормативних актів приймаючої Держави в галузі пенсійного забезпечення, у тому числі тих, які визначали порядок зарахування трудового стажу. Статтею 3 Угоди також передбачено, що всі витрати, пов`язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.

Цією Угодою визначено стаж, який підлягає безумовному врахуванню при призначенні пенсії, а відтак і заробіток за відповідний період підлягає включенню при обчисленні пенсії.

Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 29 листопада 2022 р. № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення».

Україна вжила заходів щодо денонсації Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 лише в листопаді 2022, і вказана угода припинила свою дію для України 19 червня 2023 року. Тобто в періоди роботи позивача з на території Казахстану не було введено заборон на працевлаштування (в спірному випадку за сферою роботи позивача) її громадян на території Казахстану, а також визнавала для пенсійного забезпечення в Україні трудовий стаж та заробіток за вказані періоди роботи, здобуті на території Казахстану.

Відтак, обгрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що відповідач безпідставно не зарахував спірні періоди роботи позивача з 01.10.1980 по 19.05.1981, з 16.10.1981 по 30.04.1982, з 25.10.1984 по 04.05.1985, з 23.10.1985 по 25.12.1985, з 26.12.1985 по 21.04.1986, з 18.06.1986 по 10.05.1987, з 11.05.1987 по 15.08.1988, з 15.08.1988 по 10.11.1991, з 11.11.1991 по 03.01.1992, з 10.01.1992 по 09.02.1998 та з 01.09.2000 по 01.10.2001, у зв`язку з тим, що між Україною та Республікою Казахстан відсутні будь-які угоди щодо пенсійного забезпечення.

Відповідні висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 28.01.2025 у справі № 620/3530/22, а також від 30.10.2025 у справі № 300/6020/23.

Більше того, судом першої інстанції було встановлено, що у період з 01.09.2000 по 01.10.2001 позивач працював на території України менеджером на приватному підприємстві «Компас», тому вищезгадана відмова відповідача є очевидно необґрунтованою.

У випадку виникнення сумнівів щодо наявності чи відсутності певних фактів, достовірності поданих особою документів відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності.

Однак, відповідач таким правом не скористався, заходи щодо отримання інформації про не отримання позивачем пенсії в інших державах Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області не вживалися, протилежного матеріали справи не містять, тоді як вказаний обов`язок не може перекладатися на особу.

Відсутність у відповідача можливості здійснити перевірку відомостей на підприємстві або архівній установі, не може бути підставою для відмови особі у реалізації наявного у неї права на пенсійне забезпечення. Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 05.03.2025 № 133650009985 є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

При цьому, враховуючи також той факт, що спірне рішення скасовується судом та суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, і на свій розсуд розраховувати страховий стаж позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що належним способом захисту прав позивача, буде саме зобов`язання відповідача повторно розглянути його заяву з врахуванням наведених обставин, тому позовні вимоги в частині призначення позивачу пенсії задоволенню не підлягають.

Отже, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, необхідно зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву позивача від 25.02.2025 про призначення пенсії, зарахувавши при цьому до його страхового стажу періоди роботи з 01.10.1980 по 19.05.1981, з 16.10.1981 по 30.04.1982, з 25.10.1984 по 04.05.1985, з 23.10.1985 по 25.12.1985, з 26.12.1985 по 21.04.1986, з 18.06.1986 по 10.05.1987, з 11.05.1987 по 15.08.1988, з 15.08.1988 по 10.11.1991, з 11.11.1991 по 03.01.1992, з 10.01.1992 по 09.02.1998 та з 01.09.2000 по 01.10.2001 згідно з записами його трудової книжки серії НОМЕР_1 від 19.05.1981.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325, КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року у справі № 380/10099/25 – без змін.

Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддяО. Б. Заверуха

суддіО. М. Гінда

З. М. Матковська