Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: містобудування; архітектурної діяльності
Дата: 14 жовтня 2026 р.
Справа: №380/16383/26
Суддя: Заверуха Олег Богданович
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/16383/26 пров. № А/857/44661/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Гінди О.М., Матковської З.М.,
розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Первинної профспілкової організації працівників Комунальної 3-ої Стоматологічної поліклініки м. Львова Профспілки працівників охорони здоров`я України на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2026 року з питань забезпечення позову у справі за адміністративним позовом Первинної профспілкової організації працівників Комунальної 3-ої Стоматологічної поліклініки м. Львова Профспілки працівників охорони здоров`я України до Львівської міської ради про визнання протиправною та скасування ухвали,
суддя (судді) в суді першої інстанції – Брильовський Р.М.,
час ухвалення рішення – не зазначено,
місце ухвалення рішення – м. Львів,
дата складання повного тексту рішення – не зазначено,
В С Т А Н О В И В:
05 серпня 2026 року на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Первинної профспілкової організації працівників Комунальної 3-ої Стоматологічної поліклініки м. Львова Профспілки працівників охорони здоров`я України до Львівської міської ради, у якій просить: визнати протиправною та скасувати ухвалу Львівської міської ради від 30 липня 2026 року № 8251 «Про встановлення права узуфрукта комунального майна на об`єкти нерухомого майна на вул. С. Петлюри, 17, вул. Замарстинівській, 39, вул. Промисловій, 18» в частині встановлення Комунальному некомерційному підприємству «Львівське територіальне медичне об`єднання «Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги» права узуфрукта на об`єкт нерухомого майна загальною площею 1776,3 кв. м на вул. С. Петлюри, 17 у м. Львові, а саме: в частині підпункту 1.1 пункту 1 та у відповідній частині пунктів 2, 3 і 4 зазначеної ухвали.
Також до Львівського окружного адміністративного суду надійшла заява Первинної профспілкової організації працівників Комунальної 3-ої Стоматологічної поліклініки м. Львова Профспілки працівників охорони здоров`я України про забезпечення позову після подання позовної заяви, у якій просить суд: зупинити дію ухвали Львівської міської ради від 30 липня 2026 року «Про встановлення права узуфрукта комунального майна на об`єкти нерухомого майна на вул. С. Петлюри, 17, вул. Замарстинівській, 39, вул. Промисловій, 18» в частині підпункту 1.1 пункту 1 та у відповідній частині пунктів 2, 3 і 4 — щодо об`єкта нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1999743046101) загальною площею 1776,3 кв. м на вул. С. Петлюри, 17 у м. Львові – до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.
В обґрунтування вимог заяви зазначає про те, що оскаржувана ухвала має очевидні ознаки протиправності, оскільки її зміст не відповідає наявним правовстановлюючим документам, не підтверджує переходу спірного майна з державної у комунальну власність, не враховує права Комунальної 3-ї стоматологічної поліклініки м. Львова на оперативне управління майном та постійне користування земельною ділянкою, а також не містить оцінки обставин, пов`язаних із діяльністю зазначеного закладу. Вказує, що виконання оскаржуваної ухвали до вирішення спору по суті призведе до державної реєстрації права узуфрукту на спірний об`єкт, що створить ризик виникнення незворотних правових наслідків, ускладнить відновлення порушених прав, надасть третій особі можливість фактично заволодіти приміщенням, здійснювати його переобладнання та позбавить Комунальну 3-ю стоматологічну поліклініку можливості користуватися єдиним приміщенням, необхідним для здійснення статутної діяльності. Крім того, зазначає, що реалізація оскаржуваної ухвали фактично позбавить поліклініку права оперативного управління майном поза встановленою законом процедурою, що може призвести до припинення діяльності медичного закладу, втрати робочих місць працівниками та ускладнення виконання судових рішень про стягнення заборгованості із заробітної плати. Вважає, що заявлений захід забезпечення позову є співмірним із позовними вимогами, оскільки стосується виключно спірного об`єкта, має тимчасовий характер, спрямований на збереження існуючого стану до вирішення спору по суті та не покладає на відповідача чи третіх осіб додаткових обов`язків, тоді як його невжиття може унеможливити ефективний захист прав позивача.
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2026 року в задоволенні заяви Первинної профспілкової організації працівників Комунальної 3-ої Стоматологічної поліклініки м. Львова Профспілки працівників охорони здоров`я України про забезпечення позову після подання позовної заяви у справі за позовом Первинної профспілкової організації працівників Комунальної 3-ої Стоматологічної поліклініки м. Львова Профспілки працівників охорони здоров`я України до Львівської міської ради про визнання протиправною та скасування ухвали відмовлено повністю.
Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що заявником не доведено наявності підстав, визначених статтею 150 КАС України, для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки між заявленим заходом забезпечення позову (зупинення дії ухвали Львівської міської ради) та предметом позовної вимоги відсутній зв`язок. Доводи про очевидні ознаки протиправності оскаржуваної ухвали є оціночними та підлягають дослідженню під час розгляду справи по суті, позивачем не наведено конкретних обґрунтувань і не подано належних та допустимих доказів існування реальної загрози порушення його прав чи очевидної небезпеки заподіяння шкоди, а також істотного ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту або поновлення прав до ухвалення рішення у справі, а твердження про настання тяжчих наслідків у разі невжиття заходів ґрунтуються лише на припущеннях, що з огляду на критерії розумності, обґрунтованості, адекватності та співмірності робить заяву необґрунтованою. Позивачем не подано належних і допустимих доказів, які б підтверджували існування обставин, зокрема очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам або істотного ускладнення чи унеможливлення їх ефективного захисту та поновлення до ухвалення рішення у справі.
Не погодившись з прийнятою ухвалою, Первинна профспілкова організація працівників Комунальної 3-ої Стоматологічної поліклініки м. Львова Профспілки працівників охорони здоров`я України подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нову ухвалу, якою заяву задовольнити.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що висновок суду про відсутність зв`язку між заходом забезпечення та предметом позову є немотивованим, оскільки межі заходу повністю збігаються з межами позовної вимоги, а зупинення дії індивідуального акта прямо передбачене пунктом 1 частини першої статті 151 КАС України. Вказує, що суд першої інстанції неправильно витлумачив пункт 2 частини другої статті 150 КАС України, адже очевидність ознак протиправності встановлюється простим зіставленням двох письмових документів: Реєстраційне посвідчення від 24.06.1998 серії НОМЕР_1 - об`єкт площею 927,8 кв. м, зареєстрований «на праві державної власності за Львівською міською Радою (в оперативному управлінні державної комунальної 3-ї стоматологічної поліклініки)»; — ухвала Львівської міської ради № 8251 від 30.07.2026 - той самий об`єкт розглядається як комунальна власність Львівської міської територіальної громади площею 1776,3 кв. м. Вказує, що розбіжність у формі власності (державна проти комунальної) та розбіжність у площі (927,8 кв. м проти 1776,3 кв. м) не потребують ані спеціальних знань, ані оцінки доказів за внутрішнім переконанням - вони встановлюються прочитанням документів, це і є «очевидність» у розумінні пункту 2 частини другої статті 150 КАС України. Зауважує, що до заяви про забезпечення позову та до позовної заяви додано шістнадцять письмових доказів, кожен з яких є офіційним документом, належним і допустимим, однак суд першої інстанції не надав жодної оцінки таким доказам.
Представником відповідача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, а забезпечення позову є тимчасовим захистом до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявності об`єктивних обставин, що дозволяють обґрунтовано припустити, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування. Стверджує, що заява про забезпечення позову містить лише загальні покликання на протиправність оскаржуваної ухвали та припущення про ускладнення чи неможливість виконання рішення суду, а жодних доказів на підтвердження цих припущень апелянтом не надано. Крім того, наголошує, що на момент постановлення ухвали суду першої інстанції від 07.08.2026 ухвала Львівської міської ради вже була реалізована, оскільки право узуфрукта комунального майна зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05.08.2026, а тому на момент надходження до суду заяви про забезпечення позову твердження скаржника про те, що у разі невжиття заходів забезпечення позову буде зареєстровано право узуфрукта та унеможливлено виконання рішення суду, не є актуальним.
Представником позивача подано додаткові пояснення у справі, в яких зазначено, що Комунальна 3-я стоматологічна поліклініка м. Львова є діючим ліцензованим закладом, який безперервно використовує майно на вул. С. Петлюри, 17, а встановлення безстрокового права узуфрукта на користь іншого суб`єкта позбавить його матеріальної основи діяльності, що призведе до припинення роботи закладу та втрати робочих місць. Очевидну протиправність ухвали вбачає в тому, що частину об`єкта площею 927,8 кв. м збудовано за кошти державного підприємства та зареєстровано на праві державної власності, а виконавчий комітет міської ради рішенням від 23.08.2019 № 806 без дотримання порядку передачі майна з державної у комунальну власність зареєстрував на нього право комунальної власності; ще 340,9 кв. м збудовано за кошти та силами трудового колективу, згоди якого не отримувалося.
У разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, суд апеляційної інстанції розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів (п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, додаткових пояснень у справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні заяви Первинної профспілкової організації працівників Комунальної 3-ої Стоматологічної поліклініки м. Львова Профспілки працівників охорони здоров`я України про забезпечення позову після подання позовної заяви у справі за позовом Первинної профспілкової організації працівників Комунальної 3-ої Стоматологічної поліклініки м. Львова Профспілки працівників охорони здоров`я України до Львівської міської ради про визнання протиправною та скасування ухвали.
Колегія суддів погоджується з обгрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
Частинами першою та другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо :
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з положеннями частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України).
В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина 6 статті 154 КАС України).
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При цьому заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Таким чином, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, перевірити, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При цьому, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.
Також суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
Верховний Суд у постанові від 22 грудня 2022 року у справі № 640/31815/21 дійшов такого висновку:
«Колегія суддів зазначає, що судове рішення про забезпечення позову є винятковим екстраординарним заходом, який не повною мірою узгоджується з деяким, визначеними у частині другій статті 129 Конституції України, основними засадами (принципами) судочинства, а саме: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобам. При цьому таке судового рішення стає обов`язковим для виконання до його апеляційного перегляду.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу».
Колегія суддів зазначає, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.
Тобто, обов`язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.
Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, позивач вказує, що оскаржувана ухвала має очевидні ознаки протиправності, оскільки не відповідає наявним правовстановлюючим документам, не підтверджує переходу спірного майна з державної у комунальну власність, не враховує права Комунальної 3-ї стоматологічної поліклініки м. Львова на оперативне управління майном та постійне користування земельною ділянкою, а також не містить оцінки обставин, пов`язаних із діяльністю зазначеного закладу. Позивач вважає, що виконання оскаржуваної ухвали до вирішення спору по суті призведе до державної реєстрації права узуфрукту на спірний об`єкт, що створить ризик настання незворотних правових наслідків, ускладнить відновлення порушених прав, надасть третій особі можливість фактично заволодіти приміщенням та здійснювати його переобладнання, а також позбавить Комунальну 3-ю стоматологічну поліклініку м. Львова можливості користуватися єдиним приміщенням, необхідним для здійснення її статутної діяльності. Крім того, позивач зазначає, що реалізація оскаржуваної ухвали фактично позбавить поліклініку права оперативного управління майном поза встановленою законом процедурою, що може призвести до припинення діяльності медичного закладу, втрати робочих місць працівниками та ускладнення виконання судових рішень про стягнення заборгованості із заробітної плати.
Однак, вказані доводи заявника щодо очевидних ознак протиправності ухвали Львівської міської ради є оціночними та підлягають дослідженню під час розгляду справи по суті, а тому не можуть бути підставою для вжиття заходів забезпечення позову на вказаній стадії.
В апеляційній скарзі скаржник вказує, що очевидність ознак протиправності оскаржуваної ухвали Львівської міської ради встановлюється простим зіставленням двох письмових документів: реєстраційного посвідчення від 24.06.1998 серії НОМЕР_1 та ухвали Львівської міської ради № 8251 від 30.07.2026.
На переконання суду апеляційної інстанції вказані доводи є доводами по суті спору, оцінку яким повинен надати суд під час безпосереднього розгляду позовної вимоги про визнання протиправною та скасування ухвали Львівської міської ради від 30 липня 2026 року № 8251 «Про встановлення права узуфрукта комунального майна на об`єкти нерухомого майна на вул. С. Петлюри, 17, вул. Замарстинівській, 39, вул. Промисловій, 18» в частині встановлення Комунальному некомерційному підприємству «Львівське територіальне медичне об`єднання «Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги» права узуфрукта на об`єкт нерухомого майна загальною площею 1776,3 кв. м на вул. С. Петлюри, 17 у м. Львові, а саме: в частині підпункту 1.1 пункту 1 та у відповідній частині пунктів 2, 3 і 4 зазначеної ухвали.
Також необгрунтованими є посилання скаржника не неврахування документів, долучених до заяви про забезпечення позову, оскільки вказані документи стосуються розгляду справи по суті та не свідчать про очевидну протиправність оскаржуваної ухвали.
Враховуючи наведене у сукупності, колегія суддів констатує, що заходи забезпечення позову, про які просить позивач є рівнозначними задоволенню позовних вимог, що не відповідає меті інституту забезпечення позову, цілям та завданням, на досягнення яких спрямоване застосування заходів, визначених у статті 151 КАС України.
Колегія суддів зазначає про те, що позивач звертаючись із заявою про забезпечення позову, не навів достатніх та конкретних обґрунтувань щодо наявності реальної загрози порушення прав, свобод чи законних інтересів у разі невжиття відповідних заходів забезпечення позову.
Твердження заявника про те, що невжиття заходів може призвести до значно тяжчих наслідків, будується лише на припущеннях.
Позивачем не подано належних і допустимих доказів, які б підтверджували існування обставин, зокрема очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам або істотного ускладнення чи унеможливлення їх ефективного захисту та поновлення до ухвалення рішення у справі.
Саме лише твердження позивача щодо ускладнення в майбутньому виконання рішення суду не може бути визнано судом достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову у спірних правовідносинах, оскільки є суб`єктивним судженням позивача, без зазначення існуючої очевидної небезпеки заподіяння шкоди.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що на момент постановлення ухвали суду з питань забезпечення позову від 07.08.2026, ухвала Львівської міської ради вже була реалізована – в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05.08.2026 зареєстровано право узуфрукта комунального майна (підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно).
Таким чином, на момент надходження до суду першої інстанції заяви про вжиття заходів забезпечення позову не підтверджуються доводи заявника про те, що у разі невжиття заходів забезпечення позову, буде зареєстровано право узуфрукта та унеможливлено виконання рішення суду.
З огляду на вказане, визнання протиправним та скасування оскаржуваної ухвали відповідача є достатнім та ефективним способом захисту прав позивача, які, на його думку, є порушеними й за захистом яких він звернувся до суду. Вжиття заходів забезпечення позову для цього не вимагається і не є необхідним.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що за відсутності належних і допустимих доказів, які б підтверджували очевидну небезпеку порушення прав позивача або неможливість їх ефективного захисту без застосування заходів забезпечення позову, правові підстави для задоволення заяви про забезпечення позову відсутні.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану ухвалу слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд –
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Первинної профспілкової організації працівників Комунальної 3-ої Стоматологічної поліклініки м. Львова Профспілки працівників охорони здоров`я України залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2026 року з питань забезпечення позову у справі № 380/16383/26 – без змін.
Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддяО. Б. Заверуха
суддіО. М. Гінда
З. М. Матковська
Оригінал: reyestr.court.gov.ua