Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №182/7071/25 — Дніпровський апеляційний суд

Суд: Дніпровський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 13 жовтня 2026 р.

Справа: №182/7071/25

Суддя: Петешенкова М. Ю.

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6296/26 Справа № 182/7071/25 Суддя у 1-й інстанції - Кондус Л. А. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 32

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Петешенкової М.Ю.,

суддів: Макарова М.О., Пищиди М.М,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал»

на заочне рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 20 березня 2026 року у складі судді Кондус Л.А.

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2025 року ТОВ «Юніт Капітал» звернулося до суду з вищевказаним позовом посилаючись на те, що 23 липня 2024 року між ТОВ «МАКС КРЕДИТ» та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії №00-9868756, за умовами якого остання отримала грошові кошти у розмірі 4500,00 грн.

17 лютого 2025 року ТОВ «МАКС КРЕДИТ» та ТОВ «Юніт Капітал» укладено договір факторингу №17022025-МК/ЮнітКапітал, за умовами якого ТОВ «МАКС КРЕДИТ» передало (відступило) ТОВ «Юніт Капітал» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Юніт Капітал» прийняло належні ТОВ «МАКС КРЕДИТ» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі прав вимоги.

За умовами договору кредитної лінії позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов`язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договором.

Незважаючи на це, відповідач не виконала свого обов`язку та не повернула наданий їй кредит в строки, передбачені кредитним договором, у зв`язку із чим позивач просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 17338,95 грн. яка складається із тіла кредиту у розмірі 5 175,00 грн., процентів за користування кредитними коштами у розмірі 12163,95 грн. та вирішити питання розподілу судових витрат.

Заочним рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 20 березня 2026 року у задоволенні позову ТОВ «Юніт Капітал» відмовлено.

Рішення суду мотивовано відсутністю підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами заборгованість за вказаним кредитним договором.

Не погодившись з таким рішення суду, ТОВ «Юніт Капітал» звернулося з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просили рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції було ухвалено внаслідок неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи. Вказує, що сума заборгованості, заявлена позивачем, включає в себе не лише основну суму кредиту та нараховані проценти, але й нараховану комісію, яка чітко передбачена умовами договору та є складовою частиною загальної суми позовних вимог як плата за надання кредиту, умова щодо сплати зазначеної комісії є невід`ємною частиною договірних зобов`язань. Оскільки позивач не заявляє вимог щодо стягнення штрафних санкцій, загальний розмір заборгованості, що підлягає стягненню становить 17338,95 грн., з яких: заборгованість по тілу кредиту 4500,00 грн., заборгованість за комісією 675,00 грн. заборгованість по нарахованим процентам за користування кредитом 12163,95 грн.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду, з наступних підстав.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Згідно із ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджується, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Судом встановлено, що 23 липня 2024 року між ТОВ «МАКС КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладений електронний договір кредитної лінії №00-9868756, умовами якого, сума кредиту 4500,00 грн., строком на 360 днів, зі сплатою стандартної процентної ставки 1,45% за кожен день користування кредитом, комісії за надання кредиту 15,00 %, від суми, що становить 675,00 грн.

Відповідач здійснив часткове погашення заборгованості на суму 1066,05 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої виходив із того, що ТОВ «Юніт Капітал» не надало належних та допустимих доказів на підтвердження заявленого розміру заборгованості, однак погодитися з такими висновками суду неможливо, оскільки суд дійшов них за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду.

У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 1 ст.5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Згідно із ч. 1-2 ст.6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

У ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 530 ЦК України передбачає, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.1046 вказаного Кодексу за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч.2 ст.1050 цього Кодексу якщо договором встановлено обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 ЦК України.

За вимогами ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язуються надати грошові кошти позичальникові в розмірі та на умовах встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ч. 1ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно із ч. 1 ст.1080 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.

Згідно зі ст.1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

23 липня 2024 року між ТОВ «МАКС КРЕДИТ» та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії № 00-9868756.

Процентні ставки та інші відомості щодо кредиту, зазначені безпосередньо у договорі кредитної лінії № 00-9868756 23 липня 2024 року, який підписаний відповідачем, а тому ці умови є погодженими сторонами.

17 лютого 2025 року ТОВ «МАКС КРЕДИТ» та ТОВ «Юніт Капітал» укладено договір факторингу №17022025-МК/ЮнітКапітал, за умовами якого ТОВ «МАКС КРЕДИТ» передало (відступило) ТОВ «Юніт Капітал» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Юніт Капітал» прийняло належні ТОВ «МАКС КРЕДИТ» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі прав вимоги.

Відповідно до реєстру боржників від 17 лютого 2025 року до договору факторингу №17022025-МК/ЮнітКапітал від 17 лютого 2025 року, ТОВ «Юніт Капітал» набуло право вимоги до відповідача за договором кредитної лінії № 00-9868756 від 23 липня 2024 року.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача непогашеної заборгованості за тілом кредиту та процентів, не врахувавши, що вказана сума боргу належним чином обґрунтована і підтверджена у розрахунку, який узгоджується з іншими письмовими доказами у справі.

Разом з тим, умовами договору кредитної лінії №00-9868756 від 23 липня 2024 року, зокрема п. 1.6. передбачено, що кредитодавець одноразово нараховує комісію за надання кредиту у розмірі 15,00% від суми кредиту, що складає 675,00 грн., яку позичальнику зобов`язаний сплатити на умовах, визначених пунктом 3.5 цього договору.

У розумінні положень ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», для цілей обчислення реальної річної процентної ставки визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. До загальних витрат за споживчим кредитом включаються: доходи кредитодавця у виді процентів; комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо; інші витрати споживача на супровідні послуги, які підлягають сплаті на користь кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (платежі за послуги кредитного посередника, страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів, інших осіб тощо).

Частиною 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Тобто, Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 зазначено, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг (ч.3 ст. 55 Закону № 2121-III), однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (п. 3 ч.3 ст. 47 цього Закону), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

У даній справі комісійна винагорода за надання кредиту відповідає загальним зобов`язанням кредитної установи та звичайній її діяльності, є обставиною укладення кредитного договору, оскільки без надання кредиту договір не вважався б укладеним з огляду на ст. 1046 ЦК України, з позову та наданих до нього документів не вбачається інших сум, включених до складу комісії, ніж за надання кредиту, а тому у задоволенні даної вимоги слід відмовити, зважаючи на її необґрунтованість.

Зважаючи на те, що в порушення умов договору кредитної лінії № 00-9868756 від 23 липня 2024 року року ОСОБА_1 не виконала взятих на себе зобов`язань щодо повернення грошових коштів у розмірах та на умовах, визначених укладеним правочином, презумпція правомірності якого не спростована, - суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення з останньої заборгованості за тілом кредиту та процентам за користування кредитом.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, рішення суду ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, є підставою для часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки суд апеляційної інстанцій дійшов висновку про часткове задоволення позову, слід стягнути із відповідача на користь ТОВ "Юніт Капітал" пропорційно розміру задоволеного позову витрати зі сплати судового збору, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та переглядом у суді апеляційної інстанцій у загальному розмірі 5820,24 грн.

Разом з тим, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги у суді першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів зауважує наступне.

Пунктами 1, 4 ч.3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

В матеріалах справи міститься договір про надання правничої допомоги №10/09/25-02 від 10 вересня 2025 року, укладений між адвокатським бюро «Соломко та партнери» та ТОВ «Юніт Капітал»; додаткова угода №25770866007 від 11 вересня 2025 року до договору про надання правничої допомоги №10/09/25-02 від 10 вересня 2025 року; протокол погодження вартості послуг до договору про надання правничої допомоги №10/09/25-02 від 10 вересня 2025 року; акт прийому-передачі наданих послуг від 01 жовтня 2025 року до договору про надання правничої допомоги №10/09/25-02 від 10 вересня 2025 року; акт прийому-передачі наданих послуг від 06 квітня 2026 року до договору про надання правничої допомоги №10/09/25-02 від 10 вересня 2025 року.

З акту прийому-передачі наданих послуг від 01 жовтня 2025 року до договору про надання правничої допомоги № 10/09/25-02 від 10 вересня 2025 року вбачається, що виконавець надав, а клієнт отримав послуги у формі складання позову, вивчення матеріалів справи, підготовки запиту щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів, підготовки та подачі клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів. З акту прийому-передачі наданих послуг від 06 квітня 2026 року до договору про надання правничої допомоги №10/09/25-02 від 10 вересня 2025 року вбачається, що виконавець надав, а клієнт прийняв послуги у формі складання апеляційної скарги.

Відповідно до висновків Верховного Суду у постановах від 19 січня 2023 року у справі №345/136/18 року у справі № 758/6113/19, зазначено, що суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, може обмежити розмір судових витрат з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Відмова стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Враховуючи, що дана справа є типовим спором про стягнення заборгованості, не відзначалася підвищеною складністю фактичних обставин чи правового регулювання, не потребувала проведення експертиз, допиту свідків, витребування значного обсягу доказів або вчинення інших складних процесуальних дій, з урахуванням виконаної адвокатом роботи, принципу співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, про необхідність стягнення витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги у суді першої та апеляційної інстанцій у розмірі 5000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» - задовольнити частково.

Заочне рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 20 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове про часткове задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал».

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» заборгованість за договором кредитної лінії №00-9868756 від 23 липня 2024 року у розмірі 16663,95 грн., з якої: 4500,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 12163,95 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитними коштами.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 5820,24 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 14 жовтня 2026 року.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Суддя: М.О. Макаров

М.М. Пищида

Оригінал: reyestr.court.gov.ua