Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №212/793/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8668/26 Справа № 212/793/26 Суддя у 1-й інстанції - Зімін М. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року м. Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді – Бондар Я.М.,

суддів Акуленка В.В., Остапенко В.В.,

сторони:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Житлокомцентр»,

відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 10 квітня 2026 року, яке ухвалено суддею Зіміним М.В. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, дата складення повного судового рішення 10 квітня 2026 року,

ВСТАНОВИВ

У січні 2026 року позивач Товариство з обмеженою відповдальністю «Житлокомцентр» (далі ТОВ «Житлокомцентр») звернувся з позовом до ОСОБА_1 . ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що на підставі Договору б/н про надання послуг з управління будинком, спорудою або групою будинків і споруд у Жовтневому районі (об`єкт №4) від 21.12.2012, ТОВ «Житлокомцентр» визначено управителем будинку АДРЕСА_1 з 01.04.2013 по теперішній час

Відповідачі зареєстровані за місцем проживання в квартирі АДРЕСА_2 , тому є споживачами житлово-комунальних послуг, що надаються багатоквартирному будинку управителем ТОВ «Житлокомцентр».

Відповідачі користуються квартирою, отримують житлово-комунальні послуги. В період з 01.08.2023 по 31.12.2025 позивач надав послуги з управління багатоквартирним будинком, але відповідачі не в повному обсязі проводили оплату за отримані житлово-комунальні послуги, у зв`язку із чим виникла заборгованість станом на 01.01.2026 в розмірі 8650,09 грн., які позивач просить стягнути з відповідачів. Також у зв`язку із невиконанням відповідачами обов`язків щодо сплати заборгованості просить стягнути з відповідачів суму інфляційних витрат у розмірі 837,36 грн., 3% річних у розмірі 272,24 грн. та понесені судові витрати.

Рішенням Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 10 квітня 2025 року ТОВ «Житлокомцентр» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по оплаті за житлово-комунальні послуги - задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ТОВ «Житлокомцентр» суму заборгованості за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій в розмірі 8650,09 гривень, суму індексу інфляції у розмірі 837,36 гривень, 3% річних у розмірі 272,24 гривень, а всього 9759,69 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Житлокомцентр» судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1664,00 гривень та витрати на правову допомогу в розмірі 2000,00 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Житлокомцентр» судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1664,00 гривень та витрати на правову допомогу в розмірі 2000,00 гривень.

В апеляційній скарзі відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просять скасувати рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 10 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «Житлокомцентр».

Апеляційна скарга обгрунтована тим, що справу розглянуто в спрощеноу позовному провадженні без належного повідомлення апелянтів. Про існування оскаржуваного рішення вони дізналися самостійно, внаслідок чого були позбавлені можливості подати візив, заперечення та докази, що є обов`язковою підставою для скасування рішення суду відповідно до ч. 3 ст. 376 ЦПК України.

Посилається, що апелянти діяли добросовісно і після скасування судового наказу вони звернулися до позивача з заявою про реструктуризацію заборгованості в сумі 7 646,84 грн., але позивач безпідставно відмовив у задооволенні вказаної заяви. Про факт звернення апелянтів з заявою про реструктуризіцію позивач суд не повідомив.

Також зазначають, що суд не перевірив належність, допустимість та достовірність доказів наданих позивачем, не перевірив чи дійсно надавались позивачем послуги з утримання будинків та прибудинкових територій в повному обсязі за який здійснено нарахування. Судом не враховано, що протягом тривалого часу з липня 2023 року покрівля будинку перебувала в неналежному стані, що призвело до протікання та обвалу штукатурного шару стелі у квартирі апелянтів. Однак суд не дослідив питання належності та якості наданих позивачем житлово-комунальних послуг, які були підставою для задоволення позову ТОВ «Житлокомцентр» судом першої інстанції.

Також не погоджуються з розміром витрат на професійну правничу допомогу, стягнутих за рішенням суду, оскільки вважають, що вони необгрунтовані та не доведені належними доказами.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Житлокомцентр», посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Також, відповідно до ст.134 ЦПК України, позивачем заявлено про орієнтовно очікувані судові витрати в суді апеляційної інстанції, розрахунок розміру понесених судових витрат в сумі 6 000,00 грн., які складаються з витрат на професійну правничу допомогу.

Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст.7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню за наступних підстав.

Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час та місце засідання суду, у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

В апеляційній скарзі відповідачі посилаються на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, щодо їх неналежного повідомлення про судовий розгляд справи, що є самостійною підставою для скасування рішення суду. А тому вказане питання підлягає вирішенню першочергово.

Згідно ч. 2 ст. 128 ЦПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання, якщо їх явка є не обов`язковою.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 ЦПК України, судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Згідно ч. 8 ст. 128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є: день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцеперебування, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Ухвалою Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 12 березня 2026 року відкрито провадження у справі, розгляд справи визначено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

З матеріалів справи вбачається, що матеріали справи не містять підтверджень вручення відповідачам копії ухвали про відкриття провадження у справі, копії позовної заяви з доданими матеріалами. Поштове відправлення, яке було надіслане судом за адресою місця реєстрації відповідачів повернуто на адресу суду без вручення адресатам. (а.с. 42,44)

Отже, відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не були належним чином повідомлені судом першої інстанції про розгляд справи в суді в порядку визначеному процесуальним законом, з огляду на що доводи апеляційної скарги відповідачів щодо розгляду справи судом першої інстанції без їх належного повідомлення заслуговують на увагу.

Принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 8 квітня 2010 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене сенсу, якщо б сторона у справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).

Таким чином, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції, на підставі п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по справі по суті позовних вимог.

Вирішуючи питання по суті заявлених позовних вимог у даній справі колегія суддів приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що згідно Договору б/н про надання послуг з управління будинком, спорудою або групою будинків і споруд у Жовтневому районі (об`єкт №4) від 21.12.2012, ТОВ «Житлокомцентр» визначено управителем будинку АДРЕСА_1 . (а.с. 12-20)

За надані послуги позивач здійснював нарахування оплати згідно до умов зазначеного договору від 21.12.2012, яким покладено обов`язок на останнього надавати послугу з управління багатоквартирним будинком, яка полягає у забезпеченні управителем належних умов проживання і задоволення господарсько- побутових потреб мешканців будинку шляхом утримання і ремонту спільного майна будинку та його прибудинкової території.

Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.37-38), що перебуває на обслуговуванні у ТОВ «Житлокомцентр», на який відкритий фінансовий особовий рахунок № НОМЕР_1 . (а.с.11)

У період з серпня 2023 року по грудень 2025 року щомісячно ТОВ «Житлокомцентр» нараховувало плату відповідачам за надані послуги з управління багатоквартирним будинком за адресою: АДРЕСА_3 . У зв`язку з невиконанням відповідачами зобов`язань по сплаті за послуги надані позивачем, утворилась заборгованість, яка станом на 01.01.2026 складає 8650,09 грн. (а.с.7)

Доказів сплати заборгованості та спростування розрахунку заборгованості до суду відповідачами не надано.

Відповідно ст. 322 Цивільного кодексу України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Утримання майна власників квартир (будинку та прибудинкової території) здійснюється ними шляхом оплати всіх витрат по утриманню експлуатуючій організації.

Згідно ч. 1 ст. 11 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» управління багатоквартирним будинком управителем здійснюється на підставі договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, що укладається згідно з типовим договором.

На підставі п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» витрати на управління багатоквартирним будинком включають витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку, витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна багатоквартирного будинку, витрати на сплату винагороди управителю та інші витрати.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належить послуга з управління багатоквартирним будинком.

Згідно із визначеннями, що містяться у п. 6, 13, 14 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» управитель багатоквартирного будинку (далі - управитель) - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб; споживач житлово-комунальних послуг - індивідуальний або колективний споживач; індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Встановлено, що ТОВ «Житлокомцентр» є управителем багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_3 , надаючи послуги з управління багатоквартирним будинком для забезпечення потреб мешканців.

При цьому, слід зауважити, що відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг (постанова Верховного Суду від 26 вересня 2018 року по справі № 750/12850/16-ц).

Згідно ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач; а індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, (або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги).

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (індивідуальний споживач зобов`язаний: укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; а також оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Відповідно до ч. 4 ст. 319, ч. 1 ст. 322 ЦК України власність зобов`язує, тому власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 162 Житлового кодексу України, плата за користування житловим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строк внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

Аналізуючи наведені норми загального цивільного законодавства та спеціального в сфері житлово-комунальних послуг, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачі мають нести відповідальність за несплату наданих житлово-комунальних послуг, у зв`язку з чим заборгованість за період 01.08.2023 року по 31.12.2025 року, яка становить 8 650,09 грн.

Правильність нарахування суми боргу підтверджується особовим рахунком, яким підтверджено розмір боргу та факт не внесення за вказаний період оплати за спожиті житлово-комунальні послуги, у зв`язку з чим наявні правові підстави для стягнення заборгованості по оплаті за житлово-комунальні послуг у визначеному позивачем розмірі, який в апеляційній інстанції відповідачами не спростовано та власного розрахунку не надано.

Крім того, на дані правовідносини поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати суми боргу із врахуванням індексу інфляції та 3% річних, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання, та враховуючи ту обставину, що відповідач у встановлені законом строки не вносив плату за надані позивачем послуги, ТОВ «Житлокомцентр» має право на стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період прострочки виконання зобов`язань, розмір яких визначено із врахуванням обмежень, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 №206 «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» (із наступними змінами до неї) та в апеляційному порядку не спростовано.

Доводи апеляційної скарги про неналежне утримання будинку та пов`язаний з цим дискомфорт не спростовують факту наявості заборгованості за спірний період і не звільняють відповідачів від встановленого законом обов`язку оплати фактично отриманих житлово-комунальних послуг.

Крім того, відповідачами не надані належні докази, які підтвержують факт звернення відповідачів до позивача з заявами про перерахунок або зменшення розміру плати в порядку, передбаченому ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та оскарження якості наданих послуг у встановленому законом порядку до пред`явлення ТОВ «Житлокомунцентр» позову про стягнення заборгованості.

Щодо заявлених вимог позивача про стягнення з відповідачів витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000,00 грн. колегія суддів виходить з наступного.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збірдоказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно із частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).

При визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, фінансового стану обох сторін та інших обставин.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові на позивача.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, суду надано такі документи: Договір № 3 про надання професійної правової/правничої допомоги від 19.01.2026 року, укладений між ТОВ «Жилокомцентр» та адвокатом Зарівною С.В.; Акт прийому-здачі наданих послуг від 08.04.2026 року за договором про надання професійної правової/правничої допомоги № 3 від 19.01.2026 року, за яким адвокатом Зарівною С.В. надано послугу з складання та оформлення позовної заяви до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по житлово-комунальним послугам за адресою: АДРЕСА_3 , вартістю 4000,00 грн. (а.с. 48-50).

Отже, вартість наданих адвокатом Зарівною С.В. та отриманих ТОВ «Житлокомцентр, на користь якого було укладено договір, склала 4000,00 грн.

Витрати за надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2статті 137 ЦПК України).

У частині четвертій статті 263 ЦПК України визначено, щопри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до правової позиції,висловленої Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 і від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України), у зв?язку з чим колегією суддів відхиляються доводи апеляційної скарги в цій частині.

При цьому, доводи відповідачів про недоведеність розміру понесених витрат позивача на правничу допомогу спростовються матеріалами справи.

З урахуванням складності справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, критерію необхідності підготовки процесуальних документів та значимості таких дій у справі виходячи з її конкретних обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що витрати позивача на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі відповідають критеріям розумності, співмірності та справедливості, а тому наявні підстави для стягнення цих витрат у заявленому розмірі, який не є завищеним.

Аргументи апеляційної скарги таких висновків апеляційного суду не спростовують.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що витрати позивача на професійну правничу допомогу мають бути стягнуті з відповідачів у загальному розмірі 4 000,00 грн. тобто по 2 000,00 грн. з кожного.

Відповідно п.п «б», «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, у зв`язку із задоволенням позовних вимог, на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в сумі 3 130,30 грн. (а.с. 1)

При цьому колегія суддів приймає до уваги, що відповідач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» у всіх судових інстанціях, відповідач ОСОБА_2 від сплати судового збору не звільнена.

Тому, з урахуванням задоволення позовних позовних вимог ТОВ «Житлокомцентр» в повному обсязі, з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Житлокомцентр» підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 1 664,00 грн.

Оскільки відповідач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору, витрати позивача по сплаті судового збору слід компенсувати позивачу за рахунок держави в порядку визначеному Кабінетом Міністрів Україїни.

Оскільки апеляційна скарга відповідачів задовольняється частково, з огляду на порушення судом норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення суду, але при цьому по суті позовних вимог апеляційний суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача в повному обсязі, підстав для розподілу судових витрат апелянтів за наслідками апеляційного перегляду справи немає.

Разом з тим, оскільки за подання апеляційної скарги судовий збір не сплачено, ОСОБА_2 від сплати судового збору не звільнена, з ОСОБА_2 на користь держави підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 2 496,00 грн. ((3328 х 1,5):2). Оскільки ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 2 496,00 грн. слід віднести на рахунок держави.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 10 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлокомцентр».

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлокомцентр» суму заборгованості за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій в розмірі 8650,09 гривень, суму індексу інфляції у розмірі 837,36 гривень, 3% річних у розмірі 272,24 гривень, а всього 9759,69 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлокомцентр» судові витрати на правову допомогу в розмірі 2000,00 гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Житлокомцентр» судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 1664,00 гривень та витрати на правову допомогу в розмірі 2000,00 гривень.

Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 1 664,00 грн. компенсувати Товариству з обмеженою відповідальністю «Житлокомцентр» за рахунок держави в порядку визначеному Кабінетом Міністрів України.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 2 496,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 14 жовтня 2026 року.

Головуючий:

Судді: