Рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №727/12186/24 — Шевченківський районний суд м. Чернівців

Суд: Шевченківський районний суд м. Чернівців

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 13 жовтня 2026 р.

Справа: №727/12186/24

Суддя: Гавалешко П. С.

Справа № 727/12186/24

Провадження № 2/727/3093/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі:

головуючого судді Гавалешка П.С.

при секретарі Лепчук О.І.

за участі представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

На обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що ОСОБА_4 , протягом 2010-2013 років надавав позики ОСОБА_2 , що в загальній сумі складає 3 273 055 грн. 00 коп. (три мільйони двісті сімдесят три тисячі п`ятдесят п`ять гривень 00 копійок). За даним фактом договір позики не було укладено, проте, відповідачем були написані та підписані боргові розписки.

Підтвердженням того, що відповідач винен позивачу суму коштів у розмірі 3 273 055 грн. може слугувати остання із боргових розписок, написана та підписана відповідачем 29.12.2013, в якій відповідач підтверджує, що за весь період кредитування, з 2010 по 2013 роки, ним від позивача будо отримано 3 273 055 грн. Сторони у борговій розписці не визначили строк повернення суми позики.

Проте, відповідач отримуючи позику зобов`язався сплачувати відсотки за користування коштами у розмірі 22% річних до 30 числа кожного місяця. А в разі неповернення боргу заклав, як заставу, двоповерхову будівлю цеху безалкогольних напоїв та офісу, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . На час написання позовної заяви 29.10.2024 сума позики повернена не була. З метою повернення коштів, наданих у позику, позивачем написана та відправлена вимога про повернення коштів до відповідача від 17.10.2024, в якій він просив повернути суму позики та відсотки від користування коштами за весь період часу.

До дати написання позовної заяви 29.10.2024 відповідь від ОСОБА_2 не надійшла і сума позики за борговими розписками не повернута. У зв`язку із тим, що відповідач протягом семи днів з дня направлення позивачем Вимоги про повернення коштів відповіді не надав, на зв`язок не виходить та суму коштів за договором позики не повертає, ОСОБА_4 змушений звернутися до суду для захисту своїх порушених прав.

З огляду на те, що отримані відповідачем в борг грошові кошти не були повернуті, зобов`язання за розписками, що замінила письмову форму договору позики, не було виконано.

Станом на 01.11.2024 року загальна сума вимог дорівнює 3 310 256,94 грн. та складається з: заборгованість за зобов`язаннями: 3 273 055,00 грн., майнове відшкодування та санкції: 37 201,94 грн. (пеня).

Оскільки, у порушення вимог ст.526, 1049, 1053 ЦК України Відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав, вчасно суму боргу не повернув позивачу, на день звернення до суду борг відповідача складає 3 310 256,94 грн. 00 коп.

Тому на підставі вищевикладеного просить суд стягнути з ОСОБА_2 (паспорт НОМЕР_1 , виданий Ленінським РВ УМВС України в Чернівецькій області 13 червня 1996 року) на користь ОСОБА_4 (паспорт НОМЕР_2 , виданий Першотравневим РВ УМВС в Чернівецькій області 19 вересня 1997 року) суму боргу за договором позики 3 273 055 грн. 00 коп (три мільйони двісті сімдесят три тисячі п`ятдесят п`ять гривень 00 копійок). Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 37 201,94 грн. (тридцять сім тисяч двісті одну гривню дев`яносто чотири копійки) штрафних санкцій. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 сплачений судовий збір у розмірі 15140 гривень.

Позовна заява мотивована тим, що відповідач неналежним чином виконав умови договору позики, в результаті чого має заборгованість, яку в добровільному порядку не погашає.

Ухвалою від 25.06.2026 скасовано заочне рішення по справі №727/12186/24 та призначено підготовче судове засідання.

Від представника відповідача до суду надійшов відзив, в якому зазначено, що відповідач вважає позовні вимоги безпідставними, а його доводи такими, що не відповідають дійсності, з огляду на таке.

Зазначає, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 існували ділові відносини, зокрема протягом 2010-2013 років відповідач дійсно позичав у нього грошові кошти для фінансування господарської діяльності, проте такі домовленості мали відплатний і взаємовигідний характер.

Зокрема, як свідчить із розписки від 29.12.2013 (а.с. 24) за весь період кредитування ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_4 3 273 055 грн, що по курсу відносно долара США (тобто в еквіваленті) складає 407 523 доларів США.

Зазначає, що позивач у цей час здійснював самочинне будівництво житлового будинку по АДРЕСА_2 , у зв`язку з цим вказане майно спочатку будувалось як двоповерхова будівля цеху безалкогольних напоїв та офісу, що знайшло своє відображення у наданих позивачем розписках. Оскільки сплата спожитої у вказаному нерухомому майні електроенергії здійснювалась відповідачем (підконтрольною йому юридичною особою), між сторонами також виникли відносини щодо компенсації її вартості.

Тому, з метою врегулювання вищезазначених відносин 03 березня 2014 року між сторонами досягнуто письмової згоди на розстрочення виплат пов`язаних з поверненням боргу відповідача, а саме: жодні відсотки не нараховуються; сума боргу – величина стала та складає 407 523 долари США; виплати будуть здійснюватися частинами, але не довше трьох років; в рахунок боргу можуть бути направлені кошти за надані відповідачем позивачу послуги (оплата світла, компенсація за оренду землі, оплата наданих робітників, оплата матеріалів і тому подібне).

У кінці кожного року сторони разом проводять підсумки розрахунків, завірені їх підписами.

При цьому, цей документ складено в 2 примірниках, проте позивач про його існування замовчує та досі жодним чином його не спростовує.

Станом на 24.12.2017 загальна сума повернення боргу за період 2014-2017 років складала 407 524 долари США. Борг погашено в повному обсязі, претензії у сторін відсутні.

Кожен річний запис засвідчений підписами сторін цього спору.

Після звернення ОСОБА_2 із заявою про перегляд заочного рішення в даній справі позивач жодних намагань звернутись до відповідача не здійснював.

Така тривала пасивна поведінка позивача свідчить про його недобросовісність та бажання збагатитись за чужий кошт, тобто є використанням приватноправового інструментарію на шкоду іншій фізичній особі – ОСОБА_2 .

Вважає, що оскільки борг відповідачем позивачу повернутий, то зобов`язальні відносини між сторонами припинені з кінця 2017 року, а тому відсутні підстави для задоволення цього позову.

Крім того, не підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення штрафних санкцій.

На підставі вищевикладеного просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Ухвалою від 26.08.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

Позивач у судове засідання не з`явився. Представник позивача в судовому засіданні з`явився, позовну заяву підтримав та просив задовольнити в повному обсязі. Надав пояснення аналогічні до викладених у позовній заяві. Додатково заперечив щодо доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву.

У судове засідання також з`явився відповідач та його представник. Заперечили проти задоволення позову та просили відмовити в його задоволенні. Надали пояснення аналогічні до викладених у відзиві на позовну заяву.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, давши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального та процесуального права, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що в задоволенні позову необхідно відмовити.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 , протягом 2010 - 2013 років надавав позики ОСОБА_2 , що в загальній сумі складає 3 273 055 грн. 00 коп. Згідно розписки від 29.12.2013, відповідач підтверджує своїм підписом, що за весь період кредитування, з 2010 по 2013 роки, ним від позивача було отримано 3 273 055 грн., що по курсу відносно долара США складає 407 523 доларів США, крім того зобов`язується проценти в розмірі 22% річних сплачувати до 30 числа кожного місяця.

03 березня 2014 року між сторонами досягнуто письмової згоди на розстрочення виплат пов`язаних з поверненням боргу, а саме: жодні відсотки не нараховуються; сума боргу – величина стала та складає 407 523 долари США; виплати будуть здійснюватися частинами, але не довше трьох років; в рахунок боргу можуть бути направлені кошти за надані відповідачем позивачу послуги (оплата світла, компенсація за оренду землі, оплата наданих робітників, оплата матеріалів і тому подібне).

У кінці кожного року сторони разом проводять підсумки розрахунків, завірені їх підписами.

У даній розписці зроблено наступні записи: (1) протягом 2014 року ОСОБА_2 повернув ОСОБА_4 99 800 доларів США, а також за згодою останнього в рахунок боргу зараховано вартість послуг (за спожиту електроенергію, за наданих працівників, за приміщення із зберігання матеріалів, за алюмінієву ванну, за оренду землі) в сумі 2477 доларів США. Загальна сума, що повернута відповідачем позивачу за 2014 рік дорівнює 102 277 доларів США; (2) протягом 2015 року ОСОБА_2 повернув ОСОБА_4 106 400 доларів США, а також за згодою останнього в рахунок боргу зараховано вартість послуг (за оренду землі, спожиту електроенергію, за наданих працівників, за приміщення для матеріалів) в сумі 1709 доларів США. Загальна сума, що повернута відповідачем позивачу за 2015 рік дорівнює 108 109 доларів США; (3) протягом 2016 року ОСОБА_2 повернув ОСОБА_4 106 000 доларів США, а також за згодою останнього в рахунок боргу зараховано вартість послуг (за оренду землі, спожиту електроенергію, за наданих працівників, за приміщення для зберігання матеріалів, за металеві труби в кількості 44 м) в сумі 1588 доларів США. Загальна сума, що повернута відповідачем позивачу за 2016 рік дорівнює 107 588 доларів США; (4) протягом 2017 року ОСОБА_2 повернув ОСОБА_4 87 800 доларів США, а також за згодою останнього в рахунок боргу зараховано вартість послуг (за наданих працівників, за приміщення для зберігання матеріалів, за спожиту електроенергію, за оренду землі) в сумі 9 550 доларів США.

Відтак станом на 24.12.2017 загальна сума повернення боргу за період 2014-2017 років складала 407 524 долари США. Борг погашено в повному обсязі, претензії у сторін відсутні.

Кожен річний запис засвідчений підписами сторін цього спору.

Судом встановлено, що борг відповідачем позивачу повернутий, зобов`язальні відносини між сторонами припинені з кінця 2017 року, а тому відсутні підстави для задоволення даного позову.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За змістом частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім, оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання.

Таким чином, досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року у справі №642/4200/17 (провадження №61-6492св19) зазначено, що тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дату отримання коштів.

Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст.526, 527 Цивільного кодексу України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок у зобов`язанні належним чином.

Статтею 1049 Цивільного кодексу України визначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом ч.2 ст.530 ЦК України якщо строк виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 Цивільного кодексу України).

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Відповідно до статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження №14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах 373/2054/16-ц (провадження №14-446цс18), №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18) та №373/2054/16-ц (провадження №14-446цс18).

У відповідності до частини 1 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Положеннями частин 1 та 3 статті 83 Цивільного процесуального кодексу України унормовано, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову про стягнення заборгованості за розпискою з огляду на таке.

Відповідно до положень статей 526, 599 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а належне виконання зобов`язання припиняє його.

Як установлено судом під час розгляду справи, відповідач на підтвердження виконання взятого на себе зобов`язання щодо повернення коштів надав суду розписку від 03.03.2014, яка підтверджує факт повернення позивачу грошових коштів у повному обсязі. Зазначені докази у своїй сукупності підтверджують належне виконання відповідачем зобов`язання та припинення відповідних правовідносин у частині повернення позики.

Отже, на момент розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем за розпискою від 29.12.2013 відсутня, оскільки зобов`язання з повернення коштів виконано в повному обсязі. Позивачем не наведено належних і переконливих доказів, які б спростовували факт виконання відповідачем зобов`язання та підтверджували наявність непогашеної заборгованості.

За таких обставин суд доходить висновку, що заявлені позовні вимоги про стягнення боргу та штрафних санкцій не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, а тому задоволенню не підлягають.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» №63566/00, §23 ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п.1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Отже, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з врахуванням досліджених обставин справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, ст. 526, 527, 530, 625, 626, 629, 1049, 1050 ЦК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики відмовити.

Апеляційна скарга може бути подана протягом 30 днів з дня проголошення рішення безпосередньо до Чернівецького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Суддя П.С. Гавалешко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua