Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №727/4480/26 — Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/4480/26

Провадження № 2/727/1904/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі:

головуючого - судді: Слободян Г. М.,

за участю секретаря судового засідання: Бабин А. О., Берник Ю. Д.,

за участю позивача – ОСОБА_1 та в його інтересах представників, адвокатів: Ткачука Т. О., Фотія Т. В.,

за участю відповідача – ОСОБА_2 та в його інтересах представника, адвоката Мельника Ю. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Чернівці, порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позову.

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування невірної інформації та відшкодування моральної шкоди. Заявлені позовні вимоги обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 шляхом використання облікового запису « ОСОБА_3 » у соціальній, мережі «Facebook» (посилання на обліковий запис https://www.facebook.com/sergij.kacmars.kij/) було опубліковано допис за посиланням, що розташований на facebook сторінці ІНФОРМАЦІЯ_2 ) з позначкою «доступно для всіх», у якому ОСОБА_2 вказує про те, що земельна ділянка із кадастровим номером 7324582000:02:001:1664 та незавершений будівництвом житловий будинок садибного типу розташований на цій земельній ділянці (кадастровий номер - 7324582000:02:001:1664), за адресою: с. Годилів Чернівецького району Чернівецької області, нібито належать ОСОБА_1 . Також, вказує на те, що «молоде подружжя», яке звернулося до ОСОБА_2 , йому повідомило, що внаслідок «шахрайських дій» було здійснено розрахунок із забудовником ОСОБА_4 за земельну ділянку та житловий будинок (щодо останнього, обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, досудове розслідування триває), а ОСОБА_1 не було виконано умов договору щодо передачі вказаної земельної ділянки і незавершеного будівництвом житлового будинку у власність відповідним особам. Як підставу позову зазначає, що відсутність передачі вказаних об`єктів нерухомості у власність людям це - умисна шахрайська схема, до якої залучено «багато людей», у тому числі ОСОБА_1 .. Посилається в позові на те, що 19 лютого, ОСОБА_2 було опубліковано черговий допис, шляхом використання вказаного вище облікового запису у соціальній мережі «Facebook» (посилання на допис - ІНФОРМАЦІЯ_3 ) з позначкою «доступно для всіх», який містив інформацію про те, що ОСОБА_1 є шахраєм забудовником та учасником шахрайської схеми, яка полягає в тому, що нібито кошти, що були передані третій особі ( ОСОБА_5 ), а ним, ОСОБА_1 (в тому числі) не були виконані реєстраційні дії щодо переоформлення земельної ділянки на набувача (покупця).

Окрім наведеного, позивач мотивує вимоги і тим, що ОСОБА_2 у допиті соцмережі « ОСОБА_6 » на своїй сторінці посилався на те, що ошуканих ОСОБА_1 людей є десятки, зазначав, що він будучи колишнім депутатом Чернівецької міської ради, а на сьогоднішній день - членом виконавчого комітету, спільно з іншими членами виконавчого комітету приймає рішення по розподілу земельних ділянок. Також зазначає, що 24 лютого ОСОБА_2 було опубліковано допис, у соціальній мережі «Facebook» (посилання ІНФОРМАЦІЯ_4 ) з позначкою «доступно для всіх», в якому мова йшла про те, що ОСОБА_7 є «шахраєм-забудовником».

Аналогічного характеру допис мав місце і ІНФОРМАЦІЯ_5 , у якому ОСОБА_2 , шляхом використання власного облікового запису у соціальній мережі «Facebook», за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_6 ) з позначкою «доступно для всіх», мова йшла про те, що останнім було отримано пропозиції досудового врегулювання спору про порушення честі, гідності та ділової (політичної репутації) від нього, та, замість надання чіткої відповіді на вказану пропозицію повідомлено, що ОСОБА_7 (в тому числі) надавав кошти у позику (кому - не вказано) в сумі 200 000 (двісті тисяч) доларів США, та нараховував непропорційні відсотки за користування коштами (через місяць - 220 000 доларів США. через два місяці - 300 000 доларів США. а згодом 400 000 доларів США), примушував третіх осіб передавати майно у власність ОСОБА_1 (в тому числі), та те, що останній є учасником різних «схем».

Також, вказує в позові на те, що ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_2 , шляхом використання власного облікового запису у соціальній мережі «Facebook», було опубліковано черговий допис за посилання ІНФОРМАЦІЯ_8 ) з позначкою «доступно для всіх»; у якому зазначалося про те, що ОСОБА_1 (в тому числі) ошукав “довірливих інвесторів”, використовуючи різні “злочинні” методи, наживаючи при цьому мільйонні статки.

Аналогічний допис відповідачем був здійснений ІНФОРМАЦІЯ_5 , на сторінці ОСОБА_2 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_9 ) з позначкою «доступно для всіх») в якому мова йшла про те, що гр. ОСОБА_1 (в тому числі, серед інших) є людиною, яка причетна до шахрайських схем, ошукала тисячі інвесторів, серед них люди похилого віку, інваліди, багатодітні сім`ї, родини де є поранені та загиблі на війні. Люди залишилися без власного житла, щоб його придбати вони важко працювали не один рік. Доводи обставин позову також мотивовані і тим, що він, ОСОБА_1 є суб`єктом вчинення низки кримінальних правопорушень – шахрайство, вимагання, самоправство та, ІНФОРМАЦІЯ_10 ОСОБА_2 , шляхом використання власного облікового запису у соціальній мережі «Facebook», опублікував допис за посилання - ІНФОРМАЦІЯ_11 ) з позначкою «доступно для всіх») у якому вказував про існування “нових шахрайських схем”, до яких, серед інших, причетний гр. ОСОБА_1 і зазначив в дописі, що “фінал цієї історії” це - результат правовідносин, що виникли між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) буде небезпечним та неприємним для останнього.

Позивач вважає, що вказані вище публікації об`єднані спільною родовою ознакою, а саме: його, ОСОБА_1 з боку відповідача виставити «шахраєм-забудовником» дії якого полягали - чи то в наданні позик під незаконні відсотки за користування наданими коштами, чи то привласнення нерухомого майна, власником якого стане ОСОБА_1 після продажу такого майна. На думку позивача, обставини, які викладені в його позовній заяві, є інформаційним цькуванням, яке полягає у здійсненні відповідачем відповідних дописів, які, порушують честь, гідність та його ділову репутацію, в публікаціях, шляхом застосування ОСОБА_2 власного облікового запису у мережі «Facebook» ( обліковий запис у соціальній мережі Facebook - ІНФОРМАЦІЯ_12 ) та задля спростування тверджень щодо наявності у власності або можливого відчуження таких об`єктів нерухомості, (земельна ділянка та незавершений будівництвом житловий будинок садибного типу) ним, надано суду ряд доказів та вказує, що жодного зв`язку із кримінальним правопорушенням (одним чи декілька пов`язаних з ОСОБА_8 він не має, суб`єктом вчинення кримінального правопорушення, свідком чи іншим учасником кримінального провадження він, не являється. Позивач, просить суд: - визнати недостовірною та такою, що принижує честь та гідність гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_13 інформацію, поширену ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_14 через особисту сторінку у мережі Facebooк за посиланням: https://www.facebook.com/sergii.kacmars.kii/.; - зобов`язати відповідача, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_14 протягом 5 календарних днів з дня набрання судовим рішенням законної сили спростувати недостовірну інформацію, поширену ним в мережі Інтернет - FacebooK на сторінці за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_12 , шляхом публікації на вказаній сторінці інформації про недостовірність поширеної інформації щодо ОСОБА_1 та принесення йому вибачень за завдану шкоду та стягнути з ОСОБА_2 на його користь компенсацію за завдану моральну шкоду у розмірі 500 000 грн. та сплату судового збору в розмірі 7500 гривень.

Рух по справі та позиція сторін.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06.04.2026 року відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження. Відповідачу надано термін для подання відзиву на позов.

26.05.2026 відповідач ОСОБА_2 скерував до суду відзив на позовну заяву, в якому, повністю і категорично заперечує щодо позовних вимог, вважає їх безпідставними, необґрунтованими. Мотивує доводи відзиву тим, що дописи в соцмережі ОСОБА_9 на його сторінках були здійсненні ним, як головою Чернівецького підрозділу ГО «Стоп корупції» та журналістом і базувалися не на особистих твердженнях, а на обставинах йому повідомлених третіми особами, людьми, які вклали кошти у будівництво, забудовником якого є ОСОБА_8 , причетність до якого мав ОСОБА_10 . Зазначає у відзиві, що за зверненнями офіційним до нього, як не до фізичної особи а до журналіста і голови ГО Стоп Корупція ошуканих громадян, які безпосередньо ідентифікували ОСОБА_1 а також його оточення ( ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ), як учасників схеми заволодіння грошовими коштами в особливо великих розмірах людей, оскільки масштабний конфлікт навколо будівництва таунхаусів безпосередньо зачіпає майнові права багатьох сімей Чернівецької громади, інформація про можливу участь Позивача у цих процесах має надзвичайний суспільний інтерес.

Вважає, що поширив інформацію офіційно передану йому людьми і така інформація являється правомірним вираженням оціночних суджень, що виключає цивільно-правову відповідальність за правилами ст. 30 Закону України «Про інформацію» та ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Просив суд, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до нього про захист честі, гідності та ділової репутації відмовити в повному обсязі.

01.06.2026 представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Ткачук Т. О. надав суду відповідь на відзив, де зазначив, що ОСОБА_1 є діючим членом виконавчого комітету Чернівецької міської ради, колишнім депутатом Чернівецької міської ради, та, в той самий час. поняття допустимої критики, про яке говорить відповідач, охоплюється підвищеною зацікавленістю суспільства до діяльності такого, проте, не дає права без відповідних на те підстав звинувачувати особу у вчиненні особливо тяжких кримінальних правопорушень, на широкий загал повідомляти, що особа є членом бандитського угрупування та те, що особа неправомірно заволоділа грошовими коштами. Вказує, що відповідачем були поширені не оціночні судження щодо професійної чи громадської діяльності позивача, а конкретні твердження про факти, а саме: про нібито причетність гр. ОСОБА_1 має причетність до володіння окремими земельними ділянками, об`єктами нерухомості, що розташовані на них та про незаконне заволодіння ним грошовими коштами. Вважає, що відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження поширених відомостей — ні вироку суду, що набрав законної сили, ні матеріалів досудового розслідування, ні будь-яких інших належних та допустимих доказів, які б підтверджували відповідність поширеної інформації дійсності. А, тому на думку позивача, посилання відповідача на публічний статус ОСОБА_1 як на підставу для звільнення від відповідальності є юридично неспроможним і не відповідає ані нормам чинного законодавства України. Просив, діючи в інтересах свого довірителя, задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

12.06.2026 відповідач ОСОБА_2 скерував до суду заперечення на відповідь на відзив, у якому посилався на те, що межі допустимої критики щодо політиків або інших публічних осіб є значно ширшими, ніж щодо приватної особи. Публічні особи неминуче та свідомо відкривають кожне своє слово і дію для прискіпливого аналізу з боку журналістів та суспільства, а тому повинні виявляти вищий рівень толерантності до гострої критики. На думку відповідача, позивач маніпулює фактами, стверджуючи, що поширена інформація є «вигадкою», оскільки до Чернівецької міської ради не надходили офіційні повідомлення про оголошення йому підозри у кримінальних провадженнях. Вказував, що відкрито кримінальне провадження за № 12024262020003881, у межах якого досліджуються обставини можливого шахрайського заволодіння коштами громадян цією групою осіб.

Просив, підтримуючи обставини викладені у заперечення, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації відмовити в повному обсязі.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06.07.2026 року закрито підготовче засідання і призначено справу до розгляду.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні надав пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві і просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представники позивача адвокати, відповідно Ткачук Т. О., Фотій Т. В. у судовому засіданні підтримали доводи викладені в позові, надали пояснення, що відповідають викладеним в позові, відповіді на відзив та просили позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позов не визнав в повному обсязі з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву, просив суд відмовити у задоволенні позову.

Позицію відповідача про відмову у задоволенні позову з підстав викладених у відзиві в судовому засіданні було підтримано представником ОСОБА_2 , адвокатом Мельник Ю.В.

Заслухавши пояснення сторін. Відповідно доповнення в інтересах сторні представників, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини позову, обставини відзиву на позов, на яких ґрунтуються позовні вимоги, і заперечення; об`єктивно дослідивши і оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті надані сторонами, заслухавши покази свідків, суд зважає на наступне.

Статтею 3 Конституції України закріплено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до Преамбули Загальної Декларації прав людини визнання гідності, яка властива всім членам людської сім`ї, і рівних та невід`ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру.

Згідно з статей 28, 68 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності та ніхто не може бути підданий такому поводженню, що принижує його гідність. Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Положеннями ст. 4 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність / відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний позивачем спосіб.

Судом належними та допустимими доказами по справі встановлено, що згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №465927651 від 26.02.2026, наданої приватним нотаріусом Макеєвою Н. В. за параметрами пошуку: кадастровий номер земельної ділянки 7324582000:02:001:1664 власник - ОСОБА_11 на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 21.10.2024 (а.с.16-18).

Згідно з листом ГУНП в Чернівецькій області від 21.07.2025 повідомлено, що в матеріалах кримінального провадження №12024262020003881 від 25.10.2024, за підозрою службових осіб ТОВ «Захбудком» у вчиненні серії кримінальних правопорушень (шахрайство, підроблення документів тощо), ваш клієнт – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_13 не фігурує (а.с.19).

Відповідно до пропозиції досудового врегулювання спору про порушення честі, гідності, ділової репутації від 27.02.2026 адвокат Ткачук Т. О. направив ОСОБА_2 пропозицію із вилученням дописів (публікацій) щодо ОСОБА_1 , спростувати надану та опубліковану на сторінці «Facebook» інформацію щодо ОСОБА_1 і не допускати порушень особистих немайнових прав ОСОБА_1 на підставі домислів і чуток (а.с.20-27).

Як вбачається з відповіді на пропозицію ОСОБА_2 від 10.03.2026 пояснив, що має цифрові докази, крім того відсутність права власності на земельну ділянку в офіційних реєстрах не спростовує фактичну участь особи, вважає, що підстави для спростування відсутні, готовий докази в разі чого надати суду (а.с.28).

Згідно з відповіді на пропозицію досудового врегулювання від 16.03.2026 адвокат Ткачук Т. О. зазначив, що вказані відомості не є оціночними судженнями, оскільки містять фактичні дані, а характер та мотив розповсюдження опублікованої інформації має за мету паплюження честі, гідності та ділової репутації. (а.с.29-32).

Згідно з посвідчення №4204/1 ОСОБА_1 – член виконавчого комітету Чернівецької міської ради VІІІ скликання (а.с.33).

Згідно з посвідчення №44 ОСОБА_1 – депутат міської ради VІІ скликання (2015-2020 роки) (а.с.34).

Згідно з посвідчення № НОМЕР_3 ОСОБА_1 – є помічником-консультантом на громадських засадах народного депутата України ОСОБА_13 (а.с.35).

Згідно з архівної довідки №79/11/0603, наданою Архівним відділом Чернівецької міської ради, ОСОБА_1 значиться в списках депутатів Першотравневої районної у місті Чернівці ради VІ скликання (обраний в одномандатному мажоритарному виборчому окрузі від Першотравноївої районної в м. Чернівці партійної організації Всеукраїнського об`єднання «Батьківщина» Чернівецької області за 2010-2015 роки (а.с.36).

Згідно з звернення №2396 від 18.05.2026, Голова Громадської організації «ВГО «Стоп корупція» Бондарчук І. просить взяти до уваги, що звернення до суду із позовами про захист честі, гідності та ділової репутації не повинно використовуватися як механізм тиску на громадських активістів, журналістів чи представників громадського суспільства з метою перешкоджання їхній законній діяльності або припинення публічного висвітлення суспільно важливих питань (а.с.74-75).

Згідно з запитів Голова Громадської організації «ВГО «Стоп корупція» Бондарчук І. до ГУНП в Чернівецькій області, Управління СБУ в Чернівецькій області, Чернівецькій обласній прокуратурі, Чернівецькій міській раді, просив повідомити чи проводиться досудове розслідування за фактом погроз, тиску або інших протиправних дій спрямованих на ОСОБА_14 , а також щодо статусу осіб у межах кримінального провадження №42026260000000014 від 18.02.2026 за ч. 4 ст. 190 КК України (а.с.76-91).

Згідно з заяви про вчинення кримінального правопорушення та залучення як потерпілого ОСОБА_15 звернулась до Чернівецької обласної прокуратури (а.с.92-93).

Згідно з заяви про вчинення кримінального правопорушення та залучення як потерпілого ОСОБА_16 звернувся до Чернівецької обласної прокуратури (а.с.94-95).

Згідно зі зверненням до Керівника Чернівецького осередку ГО «Стоп Корупції» Качмарського С. звернувся ОСОБА_12 із письмовими поясненнями, де повідомляв, що ОСОБА_7 та ОСОБА_17 незаконно заволоділи його майном та і майном інших інвесторів (а.с.96-98).

Згідно з зверненням до Керівника Чернівецького осередку ГО «Стоп Корупції» Качмарського С. звернувся ОСОБА_18 повідомив, про події, які він вважає пов`язані із шахрайськими діями групою осіб ОСОБА_19 , ОСОБА_20 і ОСОБА_21 щодо вимагання та привласнення його автомобіля (а.с.99-101).

Згідно з зверненням до Керівника Чернівецького осередку ГО «Стоп Корупції» Качмарського С. звернулась ОСОБА_15 , де повідомляла, про ситуацію, яка пов`язана із шахрайськими діями стосовно будинку, яким незаконно заволоділа група осіб – ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_22 (а.с.102).

Згідно з листом №01/02-05/503 від 27.02.2026, наданим Виконавчим комітетом Чернівецької міської ради повідомлено, що станом на 23.02.2026 ОСОБА_1 є членом виконавчого комітету Чернівецької міської ради VІІІ скликання. До Чернівецької міської ради, до її виконавчих органів офіційні повідомлення щодо повідомлення ОСОБА_1 про підозру, притягнення до кримінальної відповідальності або зміни його процесуального статусу – не надходило. Рішення про тимчасове його відсторонення, припинення повноважень – не приймалися (а.с.120-121).

Згідно з заявою ОСОБА_12 звернувся до Чернівецької обласної прокуратури про повідомлення про злочин за ст. 189 ККУ (вимаганання), який було вчинено ОСОБА_21 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 (а.с.137).

Згідно з витягом з ЄРДР №42026265010000128 від 23.06.2026 внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 182 КК України, а саме: про невстановленими особами через соціальні мережі Фейсбук та Телеграм здійснене збирання викривлення та поширення конфіденційної інформації відносно ОСОБА_2 (а.с.139-143).

Вищенаведені досліджені докази є співмірними і з показами свідків.

Свідок ОСОБА_15 в судовому засіданні під присягою, пояснила, що зверталась до ОСОБА_2 із заявами, щоб той дав розголос ситуації, яка склалась із будинком, який у них відібрали. В прокуратуру боялась звертатись самостійно і крім того, знали, що нічого не змінить в ситуації. У фейсбуці ОСОБА_23 розповідав про подібну ситуацію із будинком, що ОСОБА_24 є компаньйоном ОСОБА_25 . Звернулись до ОСОБА_23 . На зустрічах із ОСОБА_24 і ОСОБА_26 , ОСОБА_24 говорив іти до суду, але вони чекали відповіді від ОСОБА_27 , який мав віддати гроші, а ОСОБА_24 підписати документи. Зазначила в поясненнях, що до ОСОБА_23 зверталась за допомогою, як до громадського діяча, журналіста, представника організації «Стоп корупція». Хто такий ОСОБА_24 не знала, мала з ним розмови по ват сапу. В першу зустріч він – ОСОБА_24 не представився, вже потім вона дізналась, що він працює в міській раді. Її ця інформація не цікавила, вона сприймала ОСОБА_24 як компаньйона ОСОБА_25 і ОСОБА_28 .

Свідок ОСОБА_18 в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_23 побачив в Інтернеті висловлювання щодо справи рідного брата ОСОБА_29 . Побачив, що справа почала рухатись після того, як почали знімати відео. Він звернувся до ОСОБА_2 з метою розкрити які оборудки на будівництві танхаусів робив його брат ОСОБА_30 зі своїми компаньйонами ОСОБА_25 і ОСОБА_24 . На роботу до брата його приймав брат і

ОСОБА_31 в поясненнях, з ОСОБА_32 спілкувався як з головою ГО Стоп корупція і журналістом, оскільки його неодноразові звернення до слідчого управління із заявою про заволодіння ОСОБА_25 і ОСОБА_24 його автомобілем не були реалізовані

За змістом частини першої статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Вказаному праву відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну й таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію, інформацію (стаття 68 Конституції України).

Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію, а також інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

У статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Застаттею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.

Згідно зі статтею 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Згідно зі статтями 277, 297, 299 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частиною 4 статті 32 Конституції України, статтею 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, фізична особа має права на недоторканність своєї честі, гідності та ділової репутації, їх захист, а також право на спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію та право вимагати вилучення будь-якої інформації.

Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 р. передбачено, що недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» (далі - Постанова Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 р.) передбачено, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Вказаною ж Поставною також визначено, що позови про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред`явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи, якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні особисті немайнові права та поширенням інформації слід розуміти:опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Обов`язок доведення факту поширення інформації відповідачем покладається на позивача (п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 1 від 27.02.2009 р.).

Судом встановлено, що у соціальній мережі «Facebook» опублікована інформація (допис) щодо ОСОБА_1 за посиланням: https://www.facebook.com/sergii.kacmars.kii/.

Згідно з п. 15 Постанова Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 р. недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Згідно з частиною другою статті 6 Закону України «Про інформацію» право на інформацію може бути обмежене законом, зокрема, для захисту репутації або прав інших людей. Честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством (частина перша статті 201 ЦК України). Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших медіа, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж медіа в порядку, встановленому законом (частина перша, абзац перший частини шостої статті 277 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2023 року у справі № 761/14615/21, зазначено, що тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві (стаття 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Презумпція невинуватості - об`єктивне правове положення, звернене до всіх громадян, посадових осіб, державних і громадських організацій, до громадської думки в цілому. Отже, цей принцип обов`язковий не тільки для кримінального суду, а й для всіх інших органів держави. Суд вважає, що посягання на презумпцію невинуватості може виходити не тільки від судді або від суду, але і від інших органів державної влади (ALLENET DE RIBEMONT V. FRANCE, № 15175/89, § 33, 36, ЄСПЛ, 10 лютого 1995 року).

В судовому засіданні чітко було установлено, що дописи, відповідно наведені вище, в соцмережі Інтернет Фейсбук, відносно позивача ОСОБА_1 , ОСОБА_2 було здійснено зі слів людей ошуканих ОСОБА_33 , із яким працював позивач, а саме ОСОБА_34 , ОСОБА_18 та іншими людьми, які відповідно до нього зверталися як до голови ГО Стоп Корупція і журналіста. Як зазначив в поясненнях відповідач, особисто від себе він ніяких дописів не робив, а лише передавав інформацію отриману від ошуканих інвесторів, а він інформацію обробляв і в дописах соцмережі ОСОБА_6 висловлював своє оціночне судження щодо ситуації людей, яких ошукали ОСОБА_27 , ОСОБА_25 і ОСОБА_24 .

Фактичне твердження — це логічне висловлювання про подію чи явище, що вже відбулися, яке містить конкретні дані (дати, суми, дії особи). Його можна перевірити на предмет відповідності дійсності (істинне воно чи хибне).

Оціночне судження — це висловлювання, яке не містить фактичних даних, а є особистою думкою, критикою, оцінкою дій, враженням автора, використанням гіпербол чи сатири. Його неможливо перевірити на істинність. За оціночні судження відповідальність не настає (ст. 30 Закону України «Про інформацію»

Законодавство та судова практика передбачають лише кілька випадків, коли посилання на третіх осіб (джерела) звільняє від обов`язку спростування: офіційні джерела: Якщо інформація є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим медіа, або отримано з офіційних звітів, прес-релізів державних органів, судових рішень тощо (ч. 3 ст. 42 Закону України «Про медіа» або ст. 302 ЦК України) та цитата у прямому ефірі: Якщо журналіст/медіа транслювали виступ третьої особи без попереднього запису (в прямому ефірі) і не могли вплинути на зміст.

у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Lingens v. Austria» зазначено, що суду необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання ні. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції. У даній справі ЄСПЛ вказав, що «суд повинен нагадати, що свобода вираження поглядів гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї “інформації” або тих “ідей”, які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості і широти поглядів, без яких “демократичне суспільство” неможливе».

Так, фактичне твердження – це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт – це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт сам по собі є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом. Судження – це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження також користуються захистом – це передумова плюралізму поглядів.

За з`ясованих обставин в судовому засіданні і перевірених їх доказами наданими відповідно сторонами, вставнолено і даного відповідно не заперечували сторони, що ОСОБА_2 , як представником ГО СтопКорупція і журналістом здійснено висловлювання в досліджених письмово і на флеш носіях (а.с.39) дописів щодо ОСОБА_1 , у яких міститься критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів.

ВС у своїй постанвоі (справа №761/32924/19-ц) зазначив, що тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування.

У розумінні ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено свободу дотримання своїх поглядів, одержання і передання інформації та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Колегія суддів ВССУ зазначила, що з урахуванням змісту ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію», вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням. ВС також підкреслив, що відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року у справі № 758/14324/15-ц зазначено, що "вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції також виходив з того, що суд першої інстанції, визнавши поширену інформацію недостовірною та зобов`язавши відповідачів її спростувати, не узяв до уваги відсутність достатнього балансу для необхідності втручання суду у процес реалізації особою права на свободу вираження поглядів. Так, особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбаченого статтею 10 Конвенції".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2020 року у справі № 757/30984/18-ц вказано, що "Верховний Суд відхиляє посилання касаційної скарги на відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 має статус підозрюваного, обвинуваченого або засудженого у кримінальних провадженнях, на які посилалася сторона відповідача, як на підставу скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки такі не спростовують характеру спірних висловлювань як оціночних суджень, а з урахуванням особливого політичного статусу позивача, розповсюджена інформація не може сприйматися як твердження про вчинення конкретної дії, і щодо такої інформації існував правомірний суспільний інтерес".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року у справі № 331/5809/16-ц, на яку міститься посилання в касаційній скарзі, вказано, що "при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати, зокрема, рекомендації, що містяться в Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя. У зазначеній Резолюції визначено, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). Зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. Системний аналіз зазначених норм права з урахуванням релевантної практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію особи, може бути визнана лише сама така інформація, висловлена чи написана відповідачем у цій категорії справ. Тобто, предметом спору у цій категорії справ є спірна інформація, що передається дослівним цитуванням (без редагування, корегування, власного розуміння позивача). Тобто, конкретно висловлена особою інформація (сказана, написана, надрукована в ЗМІ) повинна бути предметом дослідження та правового аналізу у справах про захист честі, гідності і ділової репутації. Саме сказані висловлювання відповідачем, тобто дослівне твердження, досліджуються на предмет оціночності суджень із урахуванням вживаних особою слів та виразів із використанням мовно-стилістичних засобів".

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.

Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 17 серпня 2023 року у справі № 759/16306/21-ц.

Межі припустимої критики за певних обставин можуть бути ширшими, коли йдеться про державного діяча, що виконує або виконує свої повноваження, ніж коли йдеться про фізичних осіб, проте не можна стверджувати, що державні діячі свідомо піддають ретельному обстеженню кожне своє слово чи дію в тій самій мірі, як це роблять політики, і, отже, до них повинні застосовуватись ті самі механізми, що й до останніх, коли йдеться про критику їх діяльності. Державні службовці повинні користуватися громадською довірою в умовах, позбавлених надзвичайного занепокоєння, що зробить вдалим виконання ними своїх завдань. Отже, може постати необхідність у їх захисті від образливих словесних нападок під час виконання ними своїх обов`язків (Janowski, п. 33, and Nikula v. Finland, no. 31611/96, п. 48, ECHR 2002-11).

За положеннями статті 29 Закону України «Про інформацію», суспільство має право на отримання суспільно необхідної інформації і предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.

Водночас суспільство також має право на отримання інформації, яка відповідає дійсності та надає можливість суспільству здійснити її оцінку самостійно на основі всіх фактів та різноманіття думок щодо оцінки такої інформації та її значення для суспільства. Тому так важливо, щоб інформація, яка розповсюджується будь-ким, а особливо засобами масової інформації або лідерами суспільної думки, посадовими особами, державними службовцями, відповідала дійсності, з одного боку, а з іншого, - була суспільно значуща та задовольняла попит суспільства на необхідність контролю за діяльністю державних органів та їх посадових осіб.

За таких обставин, з огляду на необхідність громадського контролю за діяльністю державних органів та посадових осіб інформація, яка розповсюджується щодо державних посадовців, публічних осіб, є суспільно важливою, а обмеження щодо розповсюдження цієї інформації та межі критики й оцінки поведінки є ширшими, ніж межі критики та оцінки поведінки пересічного громадянина.

Публічні особи, державні службовці повинні бути готовим до підвищеного рівня критики, зокрема у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства й підвищеної зацікавленості суспільства їхньою діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вони, обираючи кар`єру публічної особи, погодилися на таку увагу, про що зазначено у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 757/22307/17-ц.

Враховуючи наведене, суд вважає, що стаття (дописи) відповідача ОСОБА_2 щодо публічної особи позивача ОСОБА_1 містить в собі оціночні судження, в яких було передано інформацію третіх осіб та окрім того така інформація стосувалася ОСОБА_1 , який є публічною особою, що останнім в судовому засіданні не заперечувалося і підтверджено було в поясненнях що ОСОБА_1 є депутатом виконавчого комітеті Чернівецької міської ради і в силу займаної посади, голосує на засіданнях виконкому по земельних питаннях – відведення земельних ділянок під будівництво житлових будинків, тощо.

З контексту всієї поширеної інформації щодо позивача видно, що вона не містила безспірних тверджень про достовірні фактичні дані, а ґрунтувалася на інформації, що містила оцінні судження і стосувалася критики особи та дій позивача. Особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення, не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачений статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Окрім наведеного, з заявлених позовних вимог, а саме його предмету, вбачається, що позивач просить зобов`язати відповідача принести йому вибачення за завдану шкоду.

З огляду вказану вимогу, суд вважає, що спростування недостовірної інформації шляхом розміщення на сторінці відповідача у фейсбуці публічних вибачень. Є не вірно обраним способом захисту позивачем і звертає увагу на наступне.

Конституція України гарантує кожному право на свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань. Суд не вправі зобов`язувати відповідача просити вибачення в позивача у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації не передбачене законом.

Помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про спростування недостовірної інформації шляхом розміщення на сторінці групи у фейсбуці публічних вибачень.

Частина 1 ст. 34 Конституції України кожному гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Суд не вправі зобов`язувати відповідача вибачатися перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено у статтях 16, 277 ЦК України.

Зазначене узгоджується із прецедентною практикою Європейського суду з прав людини в рішенні від 25 травня 2011 року (заява № 33014/05) у справі «Редакція газети "Правовоє дєло" та Штекель проти України». Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд не вправі зобов`язувати відповідача вибачатися перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено у статтях 16, 277 ЦК ( 435-15 ).

Разом із тим не суперечить закону визнання судом мирової угоди, за умовами якої сторони як спосіб захисту гідності, честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи передбачають вибачення перед потерпілим".

Зазначене узгоджується із прецедентною практикою Європейського суду з прав людини у рішеннях від 25 травня 2011 року (заява № 33014/05) у справі "Редакція газети "Правовоє дєло" та Штекель проти України".

У пункті 26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" судам роз`яснено:

Таким чином, за з`ясованих в судовому засіданні обставин, на думку суду, позивачем не доведено суду, що поширена відповідачем інформація є поширеною недостовірною інформацією фактологічного характеру, та з огляду Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, врахувавши, що оприлюднені відповідачем висловлювання містять оціночні судження, які не підлягають спростуванню та із урахуванням того, що позивачем за заявленим предметом спору, не зазначена яка ж інформація про нього є недостовірною а яка надуманою, не зазначено яка ж інформація ща дописами відповідача на різних посиланнях в соц. мережі Фейсбук що була оарелюднена підлягає спростуванню і не вірно обсотаний спосіб захисту в частині заявленої вимоги про вибачення відповідача перед позивачем за поширення інформації означеної вище і завдану шкоду, слід відмовити.

Також, суд вважає, що задоволенню не підлягає і заявлена позивачем ОСОБА_1 позовна вимога про стягнення з відповідача ОСОБА_2 500 000 тисяч грн.. моральної шкоди, з огляду на наступне. Пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тлумачення положень статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).

Стосовно розміру відшкодування моральної шкоди, суд вважає, що поширена відповідачем інформація вищенаведена і опублікована в дописах відповідача на відповідних сторінках мережі - 500 000,00 грн. позивачем ОСОБА_1 не доведена, жодного посилання на докази позивачем не зазначено в обґрунтування вимоги про стягнення компенсації моральної шкоди, що фактично в судовому засіданні було підтверджено самим ОСОБА_1 .

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні "трансформують" шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування "обчислює" шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61 1132св22).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін "інші обставини, які мають істотне значення" саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).

Отже, моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання.

Таким чином, виходячи з з`ясованих обставин справи, досліджених доказів, наведених вимще вимог закону щодо відшкодування моральної шкоди, суд вважає, що позивачем не доведений розмір заявлений моральної шкоди і в задоволенні у цій частині позовних вимог ОСОБА_1 , також слід відмовити.

Частинами першою-другою статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, оскіль судом відмовлено в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі гідності і ділової репутації та відшкодуванні компенсації моральної шкоди, в силу наведеної норми закону, судові витрати покласти на позивача.

На підставі та керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76, 81, 141, 263, 264, 265, 268, 274, 280-282, 284, 352, 354 ЦПК України, суд,- УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернівецького апеляційного суду безпосередньо або через Шевченківський районний суд м. Чернівці протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 1210.2026 року.

Суддя Слободян Г. М.