Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №380/26167/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/26167/24 пров. № А/857/37499/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Матковської З.М.,

розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,

суддя (судді) в суді першої інстанції – Мричко Н.І.,

час ухвалення рішення – не зазначено,

місце ухвалення рішення – м. Львів,

дата складання повного тексту рішення – не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: визнати протиправною бездіяльність, яка полягає у відмові отримувати та розглядати по суті його заяву про скерування його на військово-лікарську комісію для визначення придатності до подальшої військової служби; зобов?язати скерувати його на проходження відповідної військово-лікарської комісії.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що перебуваючи у щорічній основній відпустці зауважив, що втратив можливість читати, про погіршення стану здоров`я повідомив у військову частину НОМЕР_1 . Також просив не розцінювати неповернення до військової частини після завершення відпустки, якщо лікування триватиме довше, як таке, що має місце без поважних причин. В подальшому звернувся до відповідача із заявою про скерування його на військово-лікарську комісію за місцем проживання для визначення придатності до подальшого проходження служи у Збройних Силах України. Вважає, що відповідач протиправно відмовився отримувати його звернення, оскільки таке повернуто установою поштового зв`язку.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що рапорт позивача, надісланий поштою 07.11.2024 безпосередньо на адресу військової НОМЕР_2 , а не його безпосередньому начальнику, як того вимагають Статут внутрішньої служби Збройних Сил України та Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців, був розглянутий відповідачем своєчасно, адже листом від 20.11.2024 №5538/1 представнику позивача надано відповідь у межах 30 календарних днів, визначених пунктом 3.11.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, а тому протиправної бездіяльності щодо розгляду рапорту допущено не було. При цьому позивач з 06.11.2024 самовільно залишив військову частину, що підтверджено результатами службового розслідування та внесенням відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, у зв`язку з чим відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та пунктів 144-1, 144-2 Положення №1153/2008 його військову службу призупинено, він не входить до чисельності Збройних Сил України, а прийняття рішення за його рапортом є неможливим до повернення до військової частини, оскільки оцінка стану здоров`я військовослужбовця та направлення на медичний огляд військово-лікарською комісією відповідно до пункту 6.1 Положення №402 і статті 260 Статуту здійснюються командиром та лікарем військової частини за результатами безпосереднього огляду військовослужбовця, що неможливо за його відсутності, а відтак відповідач, роз`яснивши необхідність прибути до військової частини, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією і законами України.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій проси скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що суд першої інстанції не дослідив докази наявності в нього хронічних захворювань, які виключають подальшу військову службу, та залишив поза увагою повернення установою поштового зв`язку його звернень через закінчення строку зберігання, чим порушено право на звернення, гарантоване статтею 40 Конституції України. При цьому, відповідач не довів, що наказ від 31.10.2024 №745-РС був доведений до його відома, а тому висновок про самовільне залишення військової частини є припущенням, а твердження суду про те, що оцінка стану здоров`я здійснюється виключно лікарем військової частини, не ґрунтується на жодній нормі Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та суперечить статтям 8, 19, 49 Конституції України, крім того, посилання суду на те, що рапорт адресовано військовій частині, а не безпосередньому начальнику, є надмірним формалізмом.

Представником відповідача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Стверджує, що позивач 06.11.2024 не прибув до місця вибуття після скасування відпустки та самовільно залишив частину, у зв`язку з чим 15.07.2025 зареєстровано кримінальне провадження за ч. 5 ст. 407 КК України. Вказує, що на всі адвокатські запити й заяви в інтересах позивача відповідь надано у встановлений строк, а інших звернень, зокрема особисто від позивача, не надходило і випадків відмови отримувати пошту не було, що підтверджено довідкою від 27.01.2025, а також що відповідно до Положення про військово-лікарську експертизу (наказ МОУ № 402) направлення на ВЛК здійснюють прямі начальники від командира частини, тому для вирішення цього питання позивачу необхідно прибути до військової частини, де буде прийнято відповідне рішення.

Позивачем подано заперечення проти відзиву на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що твердження військової частини НОМЕР_1 про відсутність інших звернень вважає неправдивими та спробою ввести суд в оману, оскільки він неодноразово звертався до відповідача рапортами від 06.11.2024, 18.11.2024 і 27.11.2024 та заявою від 06.12.2024 про направлення на ВЛК, частину яких було повернуто поштою через закінчення строку зберігання через неявку представника відповідача, що свідчить про самоусунення від їх отримання.

Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України) /

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, заперечення проти відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, 07.11.2024 ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку скерував на адресу відповідача рапорт, в якому просив не розцінювати неповернення у військову частину як таке, що має місце без поважних причин.

Листом від 20.11.2024 №5538/1 відповідач повідомив представнику позивача, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 02.11.2024 №321 солдату ОСОБА_1 надано частину щорічної основної відпустки за 2024 рік та видано відпускний квиток № 746 від 02.11.2024. 03.11.2024 до військової частини НОМЕР_1 надійшов Наказ командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 31.10.2024 №745-РС відповідно до якого вимагається здійснити переміщення військовослужбовці військової частини НОМЕР_1 до іншого місця проходження військової служби, у списку осіб призначених для переміщення перебував солдат ОСОБА_1 . На підставі Наказу командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 31.10.2024 745-РС командиром військової частини НОМЕР_1 скасовано пункт наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 02.11.2024 №321 про надання відпустки солдату ОСОБА_1 та анульовано відпускний квиток № 746 від 02.11.2024. 04.11.2024 солдату ОСОБА_1 повідомлено про необхідність прибути до військової частини НОМЕР_1 , після прибуття військовослужбовця 05.11.2024 до нього доведено вимоги наказу командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 31.10.2024 №745-РС, визначено термін для здачі справ та посади, оформлення облікових документів. До солдата ОСОБА_1 05.11.2024 року доведено вибуття до нового місця проходження військової служби встановлено 06.11.2024 9 годині 30 хвилин з територій військової частини НОМЕР_1 . 06.11.2024 солдат ОСОБА_1 не прибув до визначеного місця вибуття військовослужбовців та самовільно залишив військову частину, місце перебування солдата ОСОБА_1 командуванню військової частини не відомо. Отже на теперішній час солдат ОСОБА_1 безпідставно відсутній на військовій службі з 06.11.2024, для припинення правопорушення солдату ОСОБА_1 необхідно прибути до військової частини НОМЕР_1 пояснити відсутності на військовій службі після чого командуванням військової частини НОМЕР_1 буде ухвалено законне рішення.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про безпідставність позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України 25.03.1992 року № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII).

Статтею 1 Закону № 2232-XII визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону №2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Частиною першою статті 2 Закону № 2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з частиною шостою статті 2 цього Закону № 2232-XII одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина чотирнадцята статті 2 Закону № 2232-XII).

Абзацом четвертим статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-XII визначено, що мобілізація це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Указом Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено про оголошення та проведення загальної мобілізації на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Відповідно до приписів частини десятої статті 1 Закону № 2232-XII та з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров`я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи, наказом Міністра оборони України 14.08.2008 № 402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, яке зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за № 1109/15800 (далі - Положення № 402).

Згідно з пунктом 1.1 глави 1 розділу І Положення № 402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов`язаних, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Пунктом 1.2 глави 1 розділу І Положення № 402 військово-лікарська експертиза - це: медичний огляд допризовників, призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби); військовозобов`язаних, офіцерів запасу, які призиваються на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військово-навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів Міністерства оборони України, учнів військових ліцеїв; колишніх військовослужбовців; працівників Збройних Сил України, які працюють у шкідливих та небезпечних умовах праці та залучаються до роботи з джерелами іонізуючого випромінювання, компонентами ракетного палива, джерелами електромагнітних полів, лазерного випромінювання, мікроорганізмами I-II груп патогенності, особливо небезпечними інфекційними хворобами; працівників допоміжного флоту Військово-Морських Сил Збройних Сил України; визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ, роботи за фахом; установлення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів.

Згідно з пунктом 1.3 глави 2 розділу І Положення № 402 для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії, штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі). Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця. Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов`язкові до виконання.

Відповідно до пункту 1.1. глави 1 розділу ІІ Положення №402 медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров`я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров`я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов`язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях у мирний та воєнний час.

Медичний огляд проводиться військово-лікарською комісією з метою визначення придатності, зокрема: військовослужбовців до військової служби.

Пунктом 6.1 глави 6 розділу II Положення № 402 передбачено, що направлення на медичний огляд проводиться:

а) військовослужбовців строкової служби: командирами військових частин, начальниками гарнізонів, штатних ВЛК, військових лікувальних закладів за місцем лікування, військовими комісарами, органами управління та підрозділів Військової служби правопорядку Збройних Сил України, прокуратурою, судом, а осіб, які перебувають на обстеженні та лікуванні у цивільному лікувально-профілактичному закладі психіатричного профілю, крім того, - головними лікарями цих закладів;

б) військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби): прямими начальниками від командира окремої частини, йому рівних та вище, органами управління та підрозділів Військової служби правопорядку Збройних Сил України, прокуратурою, судом, начальниками гарнізонів, штатних ВЛК, військових лікувальних закладів за місцем лікування, військовими комендантами гарнізонів та військовими комісарами.

З огляду на вищевказані положення, направлення позивача на медичний огляд як військовослужбовця, який проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 , має проводитись командиром такої військової частини.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах, визначає Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 № 548-XIV.

Так, за нормами статті 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 № 548-XIV, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).

Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника (стаття 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України).

Відповідно до пункту 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального штабу Збройних Сил України 07.04.2017 №124, рапорт (заява) це письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення,- звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що на час виникнення спірних правовідносин законодавством чітко не визначено та не передбачено ряд моментів при подачі рапортів військовослужбовцями, як-то реєстрація, термін розгляду, оформлення відповіді командира по суті.

Також згідно з пунктом 3.11.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів із моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ.

Відповідно до статті 28 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в:

- наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця;

- наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати, віддавати накази;

- забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.

Таким чином, командир військової частини зобов`язаний протягом місяця розглянути рапорт (заяву) військовослужбовця та надати відповідь по суті порушених питань.

З матеріалів справи слідує, що позивач засобами поштового зв`язку скерував на адресу відповідача 07.11.2024 рапорт, в якому просив не розцінювати неповернення у військову частину як таке, що має місце без поважних причин.

Також, до позовної заяви позивач долучив ряд заяв адресованих військовій частині НОМЕР_1 , зокрема щодо скерування його на проходження військово-лікарської комісії за місцем фактичного проживання.

Позивач зазначає, що перебуваючи у відпустці, у нього різко погіршився стан здоров`я. Вказує, що через погіршення стану здоров`я довіритель позивач був змушений звернутися до лікаря відповідного фаху. Зазначає, що по наслідках медичних обстежень у ОСОБА_1 діагностовано низку захворювань.

В матеріалах справи міститься огляд невролога Комунального некомерційного підприємства « 1 територіальне медичне об`єднання м. Львова» від 15.11.2024, огляд офтальмолога Комунального некомерційного підприємства « 1 територіальне медичне об`єднання м. Львова» від 13.11.2024, консультація офтальмолога ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14.11.2024 та ін.

Колегія суддів зауважує, що надані позивачем докази щодо поштових відправлень підтверджують, що рапорти, всупереч Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України затвердженого наказом Міністерства оборони України від 06 серпня 2024 року № 531, були направлені військовій частині НОМЕР_1 , а не безпосередньому начальнику позивача.

Крім того, статтею 260 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України визначено, що на стаціонарне лікування та/або реабілітацію у сфері охорони здоров`я поза розташуванням військової частини військовослужбовці направляються в порядку направлення пацієнтів до закладів охорони здоров`я за висновком лікаря військової частини, а для надання допомоги у разі виникнення невідкладного стану за відсутності лікаря - черговим фельдшером (санітарним інструктором) медичного пункту з одночасним доповіданням про це начальникові медичної служби і черговому військової частини. За необхідності, з огляду на стан здоров`я військовослужбовця, хворі доставляються до лікувальних закладів у супроводі медичного працівника (фельдшера, санітарного інструктора тощо).

У разі направлення на лікування та/або реабілітацію у сфері охорони здоров`я поза розташуванням частини військовослужбовці повинні бути одягнені відповідно до пори року і мати при собі номер електронного направлення (а в разі відсутності технічної можливості виписування направлень в електронній формі - направлення в паперовій формі), медичну книжку, документ, який посвідчує особу, необхідні особисті речі, атестат на продовольство, довідку про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) і медичну характеристику, а в разі вибуття на лікування та/або реабілітацію у сфері охорони здоров`я за межі гарнізону - додатково атестат на речове і грошове забезпечення, проїзні документи до місця розташування лікувального закладу і назад.

Враховуючи викладене, оцінка стану здоров`я військовослужбовця здійснюється виключно лікарем військової частини у спосіб здійснення безпосереднього медичного огляду військовослужбовця за результатами якого виключно лікарем військової частини приймаються медичні висновки, зокрема, щодо направлення військовослужбовця на стаціонарне лікування та/або реабілітацію у сфері охорони здоров`я поза розташуванням військової частини.

Листом від 20.11.2024 №5538/1 відповідач повідомив представнику позивача, зокрема, що ОСОБА_1 безпідставно відсутній на військовій службі з 06.11.2024, для припинення правопорушення солдату ОСОБА_1 необхідно прибути до військової частини НОМЕР_1 , пояснити причини відсутності на військовій службі, після чого командуванням військової частини НОМЕР_1 буде ухвалено законне рішення.

Таким чином, відповідь на рапорт ОСОБА_1 тимчасово виконуючий обов`язки командира військової частини НОМЕР_3 надав своєчасно, тобто в межах визначених Інструкцією з діловодства у Збройних Силах України 30 календарних днів.

У постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі №342/158/17 суд зазначив, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з`ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Згідно з підпунктом 14 пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається в разі якщо військовослужбовці відсутні понад десять діб, - до повернення військовослужбовців у військову частину (у разі неприйняття іншого рішення про дальше проходження ними військової служби) або до дня набрання чинності рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми чи оголошення померлими, або до дня набрання законної сили вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі.

Також, статтею 24 Закону № 2232-ХІІ врегульовано питання призупинення військової служби.

Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.

Військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту г частини другої, пункту г частини третьої, підпункту д пункту 1, підпункту в пункту 2 частини четвертої, підпунктів е пунктів 1 і 2, підпункту в пункту 3 частини п`ятої та підпункту е пункту 1, підпункту д пункту 2, підпункту в пункту 3 частини шостої статті 26 цього Закону, крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.

Військовослужбовці, яким призначено кримінальне покарання у вигляді штрафу, яких звільнено від кримінальної відповідальності на підставах, передбачених статтями 47, 48, 49 Кримінального кодексу України, а також яких звільнено від відбування покарання на підставі амністії, підлягають звільненню з військової служби відповідно до підпункту ґ пункту 1 частини четвертої, підпунктів д пунктів 1 та 2 частини п`ятої та підпункту д пункту 1, підпункту ґ пункту 2 частини шостої статті 26 цього Закону.

Для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжується. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

За весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення.

Згідно пункту 144-1 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 в редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин (далі Положення №1153/2008), для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Військова служба для такого військовослужбовця призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до час тини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Відповідно до пункту 144-2 Положення №1153/2008 військовослужбовці, військову службу яким призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України.

Згідно пункту 144-5 Положення №1153/2008 військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту г частини другої, пункту г частини третьої, підпункту д пункту 1, підпункту VI пункту 2 частини четвертої, підпункту е пункту 1, підпункту е пункту 2, підпункту в пункту 3 частини п`ятої та підпункту е пункту 1, підпункту д пункту 2, підпункту в пункту 3 частини шостої статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.

Пунктом 144-6 Положення №1153/2008 передбачено, що для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжуються. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги і соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

При цьому стаття 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №551-XIV (далі - Дисциплінарний статут), визначає порядок проведення службового розслідування, яке, з огляду на приписи частини першої статті 84 цього Статуту, може передувати прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення та проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Частиною четвертою статті 85 Дисциплінарного статуту встановлено, що якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.

Отже, аналіз положень частини другої статті 24 Закону №2232-XII у системному зв`язку з положеннями частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту дає підстави для висновку, що для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до ЄРДР. У свою чергу внесення відповідних відомостей до ЄРДР здійснюється на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини, яким під час службового розслідування з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 17.10.2023 у справі №420/8263/22.

Колегія суддів зазначає, що процедура встановлення обставин про самовільне залишення військовослужбовцем місця служби, відбувається через призначення службового розслідування за певним фактом, де підлягають встановленню обставини щодо самовільного залишення військовослужбовцем місце служби та, за наявності таких обставин, з направленням до органів ДБР відповідного повідомлення про встановлення таких фактів.

Як слідує з матеріалів справи, витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 10.12.2025 №170-ОД про результати службового розслідування по факту самовільного залишення військової частини солдатом військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 встановлено, що 06.11.2024 близько 08 години 00 хвилин під час ранкового шикування було виявлено факт відсутності на військовій службі старшого майстра ремонтного взводу роти матеріально-технічного забезпечення солдата ОСОБА_1 . Факт допущеного солдатом ОСОБА_1 правопорушення підтверджується рапортом командира роти матеріально-технічного забезпечення ОСОБА_2 від 06.11.2024 №6238. Вказано, що на момент проведення службового розслідування солдат ОСОБА_1 до військової частини не прибув, на зв`язок не виходив. У зв`язку з тим, що солдат ОСОБА_1 самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , в умовах воєнного стану, в його діях вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу України.

Суд першої інстанції встановив, що відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.12.2024 №364 солдата військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 , старшого майстра відділення технічного обслуговування бронетанкової техніки ремонтного взводу роти матеріально-технічного забезпечення, відповідно до підпункту 14 пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та наказу начальника НОМЕР_4 навчального центру розвідки (по особовому складу) від 14 грудня 2024 року №86-РС увільнено від займаної посади і зараховано у розпорядження начальника НОМЕР_4 навчального центру розвідки (по особовому складу) від 14.12.2024 №86-РС.

Також в матеріалах справи міститься Витяг з єдиного реєстру досудових розслідувань, відповідно до якого внесено відомості щодо самовільного залишення військової частини Поглодом Т.В.

Листом від 20.11.2024 №5538/1 відповідач повідомив представнику позивача щодо зобов`язання відповідача скерувати ОСОБА_1 на проходження відповідної військово-лікарської комісії, зазначає, що для вирішення питання про скерування ОСОБА_1 на військово-лікарську комісію для визначення придатності до подальшої військової служби, необхідно прибути до військової частини НОМЕР_1 , де буде прийнято відповідне рішення

З огляду вказані положення та встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, на час отримання відповідачем рапорта, ОСОБА_1 був відсутній у військовій частині НОМЕР_1 .

З аналізу вказаних норм права можливо дійти висновку про неможливість прийняття рішення на підставі рапорту позивача до повернення останнього до військової частини, яку він самовільно залишив або після продовження його військової служби (у відповідності до абзацу 1 пункту 144-6 Положення №1153/2008).

Отже, підсумовуючи вищевикладенесуд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що у спірному випадку відсутні підстави стверджувати про допущену відповідачем протиправну бездіяльність в питанні розгляду рапорту позивача.

Станом на дату розгляду даної справи, позивач вважається таким, що самовільно залишив військову частину 06.11.2024.

Відповідно до частини 2 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» на даний час позивач не входить до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.

Зважаючи встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що повідомляючи листом від від 20.11.2024 №5538/1, що для припинення правопорушення солдату ОСОБА_1 необхідно прибути до військової частини НОМЕР_1 пояснити відсутність на військовій службі після чого командуванням військової частини НОМЕР_1 буде ухвалено рішення, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією, Законом № 2232-XII, Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, тому у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 серпня 2025 року у справі № 380/26167/24 – без змін.

Постанову разом із паперовими матеріалами справи надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддяО. Б. Заверуха

суддіО. М. Гінда

З. М. Матковська