Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №140/14897/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/14897/24 пров. № А/857/20323/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді - Мікули О. І.,

суддів - Кузьмича С. М., Курильця А. Р.,

розглянувши у порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року у справі №140/14897/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,-

суддя в 1-й інстанції – Валюх В. М.,

дата ухвалення рішення – 16 квітня 2025 року,

місце ухвалення рішення - м. Луцьк,

дата складання повного тексту рішення - не зазначена,

в с т а н о в и в:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідачів - Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі – Управління-1, відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі – Управління-2, відповідач-2), в якому просив визнати протиправними дії Управління-2 щодо не зарахування періоду роботи з 07 липня 1986 року по 01 липня 1988 року згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 27 серпня 1986 року, а також періоду навчання в СМПТУ №77 у м. Ровеньки згідно з дипломом серії НОМЕР_2 від 05 липня 1983 року; зобов`язати Управління-1 зарахувати йому період роботи з 07 липня 1986 року по 01 липня 1988 року згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 27 серпня 1986 року, а також період навчання в СМПТУ №77 в м. Ровеньки згідно з дипломом серії НОМЕР_2 від 05 липня 1983 року та призначити пенсію за віком з моменту звернення до органів Пенсійного фонду України.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про відмову у призначенні пенсії із зменшенням пенсійного віку від 30 жовтня 2024 року № НОМЕР_3 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області провести перерахунок страхового стажу ОСОБА_1 додатково зарахувавши до його страхового стажу період роботи з 07 липня 1986 року по 01 липня 1988 року згідно із трудовою книжкою серії НОМЕР_1 та період навчання згідно із дипломом серії НОМЕР_2 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22 жовтня 2024 року про призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач - Управління-2 оскаржило його в апеляційному порядку. Вважає, що судом не в повній мірі здійснено дослідження всіх обставин справи, внаслідок чого було порушено норми чинного законодавства. В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано згідно з трудовою книжкою від 27 серпня 1986 року серія НОМЕР_4 періоди роботи з 07 липня 1986 року по 01 липня 1988 року, оскільки на титульній сторінці трудової книжки по батькові « ОСОБА_2 » не відповідає паспортним даним « ОСОБА_3 » рос. мовою. Стосовно ж періоду навчання зазначає, що згідно з дипломом від 05 липня 1983 року НОМЕР_2 такий виданий стосовно ОСОБА_1 , тоді як згідно з паспортними даними до уповноваженого органу Пенсійного фонду звернувся ОСОБА_1 будь-яких уточнюючих відомостей чи матеріалів не надходило. Вважає, що позивач не здійснив заходів щодо приведення записів своєї трудової книжки у відповідність з нормами, натомість, позивач звернувся до судової інстанції, рішенням якої, фактично, відповідальність за некоректні записи трудової книжки покладено на Головне управління, яке, у свою чергу, жодним чином не має стосунку чи повноважень щодо заповнення вказаних документів позивача, а також всупереч чинним нормам щодо оформлення документів, зобов`язано врахувати спірний період на підставі неправильно оформленого документу без будь-якого підтвердження спірного факту. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу позивачем поданий не був. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), про що видано посвідчення серії НОМЕР_5 (а.с.11).

ГУ ПФУ в Донецькій області за результатами розгляду заяви позивача ОСОБА_4 від 22 жовтня 2024 року щодо призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ прийняло рішення від 30 жовтня 2024 року №032950011157, яким відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку із відсутністю 20 років страхового стажу.

Рішення мотивоване тим, що страховий стаж заявника становить 14 років 02 місяці 18 днів. До страхового стажу не зараховано період роботи з 07 липня 1986 року по 01 липня 1988 року згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 , оскільки на титульній сторінці по батькові “ ОСОБА_2 ” не відповідає паспортним даним “ ОСОБА_3 ” російською мовою.

У рішенні також зазначено, що відповідно до довідки від 01 жовтня 2024 року №536 та довідки від 01 жовтня 2024 року №625 підтверджено проживання в зоні гарантованого добровільного відселення в с. Видричі та с. Хотешів Волинської області з 18 липня 1988 року по 31 травня 2013 року, з 01 червня 2013 року по 01 жовтня 2024 року, що дає право на зниження пенсійного віку на 6 років; до періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення зараховано усі періоди (а.с. 19-20).

Згідно із розрахунком стажу (форма РС-право) страховий стаж позивача складає 14 років 02 місяці 18 днів, до якого зараховані такі періоди: 12 травня 1983 року – 18 травня 1985 року, 02 грудня 1985 року – 21 червня 1986 року, 19 січня 1998 року – 31 травня 2002 року, 01 червня 2002 року – 20 червня 2002 року, 21 червня 2002 року – 30 червня 2002 року, 01 липня 2002 року – 21 липня 2002 року, 22 липня 2002 року – 31 липня 2002 року, 01 серпня 2002 року – 09 серпня 2002 року, 10 серпня 2002 року – 31 серпня 2002 року, 01 вересня 2002 року – 30 вересня 2002 року, 01 жовтня 2002 року – 06 жовтня 2002 року, 07 жовтня 2002 року – 31 грудня 2003 року,02 вересня 2013 року – 06 травня 2019 року (а. с.21).

Позивач, вважаючи протиправною поведінку відповідача щодо не зарахування спірного періоду роботи з та періоду навчання, звернувся у суд з цим позовом.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу позивача період роботи з 07 липня 1986 року по 01 липня 1988 року згідно із трудовою крижкою серії НОМЕР_1 та період навчання згідно із дипломом серії НОМЕР_2 через допущену помилку в одній літері у написанні російською мовою по батькові позивача у трудовій книжці та у дипломі про освіту.

Колегія суддів зазначає, що апелянт оскаржує рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, тому з врахуванням ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Даючи правову оцінку висновку суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, колегія суддів вважає, що такий відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII (далі – Закон №796-XII).

Як передбачено частинами 1, 2 статті 55 Закону №796-ХІІ, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Потерпілі від Чорнобильської катастрофи: особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років - 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років; початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Отже, умовою для виникнення в особи права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII є факт проживання та (або) праці такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років до 01.01.1993. Початкова величина зменшення пенсійного віку (3 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Додатково такі особи мають право на зменшення пенсійного віку на 1 рік за 2 роки проживання, роботи на відповідній місцевості. При цьому максимальна межа зниження пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII становить 6 років, незалежно від того застосовувалась початкова величина зменшення пенсійного віку до таких осіб чи ні (вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постановах Верховного Суду від 07.05.2024 у справі № 460/38580/22, від 24.05.2024 у справі № 460/17257/23).

Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, обов`язковий для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26.04.1986. Отже, щодо проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3 років станом на 01.01.1993, то його необхідно обраховувати з 26.04.1986 по 01.01.1993 (подібні висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 19.09.2024 у справі №460/23707/22).

Як встановив суд першої інстанції, відповідач- ГУ ПФУ в Донецькій області у рішенні від 30 жовтня 2024 року № 032950011157 про відмову у призначенні пенсії із зменшенням пенсійного віку не заперечує факт проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення, що дає право на зниження пенсійного віку на 6 років.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, другою обов`язковою умовою для призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII є наявність у особи відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Згідно з ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі – Закон №1058-ІV) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років.

Таким чином, як правильно зазначив суд першої інстанції, оскільки позивач досягнув віку 54 років у 2019 році, а тому на момент досягнення необхідного віку (станом на 2019 рік) страховий стаж позивача повинен становити не менше 20 років, про що зазначено в оскаржуваному рішенні.

Відповідно до рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 30 жовтня 2024 року №032950011157, на час звернення із заявою про призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку страховий стаж позивача становить 14 років 02 місяці 18 днів. При цьому, в рішенні зазначено, що до страхового стажу не зараховано період роботи з 07 липня 1986 року по 01 липня 1988 року згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_4 , оскільки на титульній сторінці по батькові “ ОСОБА_2 ” на відповідає паспортним даним “ ОСОБА_3 ” російською мовою. З аналогічних причин не враховано період навчання згідно з дипломом серії НОМЕР_2 від 05 липня 1983 року, що підтверджується відзивом на позовну заяву та розрахунком стажу (а.с. 21).

Разом з тим, відповідно до частини 1, 2, 4 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Порядок підтвердження стажу регламентовано у статті 62 Закону №1788-XII, яка визначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).

Відповідно до п.1-3 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з п.17-18 Порядку №637 за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі. За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Однак, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою.

Судом, в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України, враховано висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а, відповідно до яких підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Крім того, судом також враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30.09.2021 у справі №300/816/17, відповідно до якої за загальним правилом відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права. Водночас, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії за віком.

Отже, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що період роботи з 07 липня 1986 року по 01 липня 1988 року, який відображений у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 27 серпня 1986 року (а.с.15-18), повинен бути зарахований до страхового стажу позивача для призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, оскільки у суду відсутні підстави ставити під сумнів належність документа позивачу, записи у трудовій книжці узгоджуються між собою та стосуються однієї і тієї ж особи позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказані вище недоліки у записах трудової книжки щодо помилки в одній літері у написанні російською мовою по батькові позивача не можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу. З аналогічних підстав підлягає до зарахування період навчання в СМПТУ №77 в м. Ровеньки згідно з дипломом серії НОМЕР_2 від 05 липня 1983 року.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач ГУ ПФУ в Донецькій області безпідставно не зарахував до страхового стажу позивача період роботи з 07 липня 1986 року по 01 липня 1988 року згідно із трудовою крижкою серії НОМЕР_1 та період навчання згідно із дипломом серії НОМЕР_2 через допущену помилку в одній літері у написанні російською мовою по батькові позивача у трудовій книжці та у дипломі про освіту. Тому з цих підстав позовні вимоги про визнання протиправними дій щодо не зарахування періодів роботи та навчання належить задовольнити у спосіб визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Донецькій області про відмову у призначенні пенсії із зменшенням пенсійного віку від 30 жовтня 2024 року №032950011157, і з метою захисту прав позивача необхідно зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву позивача від 22 жовтня 2024 року про призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку, зарахувавши до його страхового стажу період роботи з 07 липня 1986 року по 01 липня 1988 року згідно із трудовою книжкою серії НОМЕР_1 та період навчання згідно із дипломом серії НОМЕР_2 .

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29).

Також згідно з п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Крім того, колегія суддів зазначає, що, оскільки рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року у справі №140/14897/24 в частині відмовлених позовних вимог не оскаржується в апеляційному порядку, та в процесі апеляційного провадження не було виявлено порушень, допущених судом першої інстанції, які б призвели до неправильного вирішення справи в цій частині, тому колегія суддів вважає недоцільним виходити за межі апеляційної скарги та переглядати оскаржуване рішення в цій частині.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог у частині їх задоволення, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись ст.139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року у справі №140/14897/24 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддяО. І. Мікула

суддіС. М. Кузьмич

А. Р. Курилець

Повне судове рішення складено 14 жовтня 2026 року.