Вирок від 13 жовтня 2026 р. у справі №636/3248/21 — Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________

Справа № 636/3248/21 Провадження 1-кп/636/299/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.10.2026

Чугуївський міський суд Харківської області у складі:

головуючого – судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чугуєві обвинувальний акт по кримінальному провадженню (ЄРДР № 42020220750000003 від 11.01.2020), за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , уродженця м. Северодонецьк Луганської області, громадянина України, з професійно-технічною освітою, одруженого, маючого на утриманні неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не є особою з інвалідністю, є ветераном війни - учасником бойових дій, військовослужбовця військової частини НОМЕР_2 , перебуваючого на посаді навідника 1 механізованого відділення 2 механізованого взводу 1 механізованої роти 1 механізованого батальйону, у військовому званні «старший солдат», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше несудимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України,

встановив:

ОСОБА_4 призваний на військову службу за контрактом ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до наказу № 76-РС від 18.04.2017 командира військової частини НОМЕР_3 військовослужбовця військової служби за контрактом солдата ОСОБА_5 зараховано до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення. З 12.05.2017 солдат ОСОБА_4 вважається таким, що справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою.

Відповідно до приписів ст.ст. 2, 4, 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», на момент вчинення злочину, ОСОБА_4 вважався військовослужбовцем, який проходив військову службу за контрактом.

Вимоги ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» зобов`язують старшого солдата ОСОБА_5 захищати Вітчизну, суверенітет і територіальну цілісність України.

Відповідно до ст.ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-ХІV (зі змінами), ст.ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV, старший солдат ОСОБА_4 під час проходження військової служби повинен свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; беззастережно виконувати накази командирів; знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою; бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.

Пунктом 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби: на території військової частини або в іншому місці роботи протягом робочого часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком; на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

Згідно ст.ст. 12, 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків він зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові. Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Статтями 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, визначено необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов`язків, зобов`язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місця служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

У свою чергу, мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (абз. 4 ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

Обставинами (умовами), що визначають момент настання особливого періоду є: або оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової), або доведення такого рішення до виконавців стосовно прихованої мобілізації, або момент введення воєнного стану в Україні чи окремих її місцевостях. Таким чином, часткова мобілізація, яка оголошувалася Указами Президента України, є складовою частиною особливого періоду.

Згідно рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози та збереження територіальної цілісності України», уведеного в дію Указом Президента України від 14.04.2014 № 405/2014, у Донецькій та Луганській областях проводиться антитерористична операція.

В силу положень Закону України «Про боротьбу з тероризмом» Збройні Сили України та інші військові формування приймають участь в антитерористичній операції визначеним складом сил і засобів.

У відповідності до абз. 8 ст. 11 Закону України «Про мобілізаційну підготовку т мобілізацію», Президент України приймає рішення про демобілізацію із внесенням відповідного Указу на затвердження Верховною Радою України.

За викладених обставин особливий період як часовий проміжок, шо охоплює мобілізацію, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій, на даний час не завершився.

Старший солдат ОСОБА_4 під час проходження військової служби, в порушення вищезазначених нормативно-правових актів вирішив стати на злочинний шлях. ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом Збройних Сил України, достовірно знав та усвідомлював, що повинен неухильно дотримуватись вимог ст.ст. 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст.ст. 1, 2, 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-ХІУ, ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-ХІУ, які зобов`язують його: свято і непорушно додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів.

Старший солдат ОСОБА_4 , діючи в умовах особливого періоду, з прямим умислом, з мотивів небажання виконувати обов`язки військової служби та з метою тимчасово незаконно ухилитися від неї, маючи об`єктивні можливості своєчасно прибути до цієї частини та виконувати обов`язки військової служби,, V порушення вимог ст. ст. 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст.ст. 1, 2, 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, не одержавши дозволу відповідних командирів або начальників, за відсутності поважних причин, 15.11.2019 не з`явився вчасно на службу без поважних причин, до військової частини НОМЕР_3 , яка дислокується за адресою: АДРЕСА_2 , та проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби, до призупинення військової служби - 21.04.2020.

Обвинувачений ОСОБА_4 свою вину в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні визнав повністю, щиро розкаявся та повністю підтвердив зазначені в обвинувальному акті обставини, добровільно розказав про обставини їх вчинення, як вони викладені вище.

ОСОБА_4 пояснив, що у вказаний в обвинувальному акті час, будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_3 за контрактом, не з`явився вчасно на службу без поважних причин, до призупинення військової служби - 21.04.2020. В скоєному щиро кається.

Ставлення ОСОБА_4 до вчинених злочинів не викликає у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

За таких обставин справи, згідно з положеннями ч. 3 ст. 349 КПК України, враховуючи, що проти цього не заперечували обвинувачений та інші учасники судового провадження, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин справи, які ніким не оспорюються. При цьому судом встановлено, що зазначені особи правильно розуміють зміст цих обставин, добровільність їх позицій не викликає сумнівів. Судом роз`яснено, що в такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

У ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі Європейський суд) передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України», «Коробов проти України»).

Розумний сумнів – це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.

Виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений у ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

У розумінні положень, що наведені у численних рішеннях Європейського суду з прав людини («Нечипорук, Йонкало проти України», «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства», «Мюррей проти Сполученого Королівства» та ін.), термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення.

Статтею 370 КПК України передбачено, що обґрунтованим є таке рішення, що ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Суд вважає, що ОСОБА_4 своїми діями вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 407 КК України – нез`явлення вчасно на службу без поважних причин, вчиненому в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, вчиненому особою, зазначеною в частині другій статті 407 КК України, тобто військовослужбовцем (крім строкової служби).

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_4 покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину та конкретні обставини його вчинення, дані про особу обвинуваченого, його вік і стан здоров`я та міцність його соціальних зв`язків, а саме: що він є громадянином України, має професійно-технічну освіту, одружений, має на утриманні неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на даний час є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_4 , учасником бойових дій, не є особою з інвалідністю, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря психіатра не перебуває, за місцем несення військової служби характеризується посередньо, раніше несудимий.

Обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_4 , суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю злочинів, яке полягає у повному визнанні своєї вини обвинуваченим, осуду власних дій, наявності відчуття жалю за вчинене, розуміння наслідків своїх дій.

Обставини, що обтяжують покарання ОСОБА_4 відповідно до 67 КК України судом не встановлені.

Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».

При призначенні покарання суд виходить із положень ст.ст. 65 КК України, а саме: з принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для виправлення та попередження нових злочинів, враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини, що пом`якшують покарання, і обставин, що їх обтяжують, особу обвинуваченого, його відношення до скоєного кримінального правопорушення.

З урахуванням викладеного суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому покарання в межах санкції частини статті закону, що передбачають кримінальну відповідальність, у виді позбавлення волі.

Водночас, зважаючи на те, що метою покарання є не тільки кара, а й виправлення засудженого, враховуючи, ставлення обвинуваченого до вчиненого, його поведінку після вчинення кримінального правопорушення, а також наявність обставин, що пом`якшують покарання. При цьому суд враховує, що обвинувачений надалі виконує військовий обов`язок, спрямований на захист Батьківщини та її територіальної цілісності.

Окремо суд враховує позицію потерпілого, який щодо призначення покарання обвинуваченому висловився на користь його пом`якшення та не наполягав на призначенні суворого покарання. Зазначена позиція потерпілого сама по собі не є визначальною для суду, однак у сукупності з іншими встановленими обставинами має значення при індивідуалізації покарання у зв`язку із чим, суд дійшов висновку що вказані обставини дають підстави для звільнення від відбування покарання обвинуваченого з випробуванням, відповідно до ст. 75 КК України, з покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Призначене покарання, на думку суду, є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_4 не обирався.

Судові витрати за проведення судових експертиз у кримінальному провадженні відсутні.

Цивільний позов по кримінальному провадженню не заявлений.

Речових доказів у кримінальному проваджені не має.

Керуючись ст.ст. 368-371, 373-374, 376 КПК України, суд

ухвалив:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від відбування призначеного покарання, якщо він протягом іспитового строку тривалістю 1 (один) рік не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього відповідно до ст. 76 КК України обов`язки:

-періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.

-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання,

-не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок суду не набрав законної сили.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Чугуївський міський суд Харківської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Копію вироку вручити негайно після його проголошення обвинуваченому та прокурору.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя ОСОБА_1