Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №127/20391/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 127/20391/26

Головуючий у 1-й інстанції: Бессараб Н.М.

Суддя-доповідач: Томчук А.В.

15 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Томчука А.В.

суддів: Драчук Т. О. Савицької Н.В. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Самойлова В.С.,

представника позивача: Непийвода К.В.,

представника відповідача: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій просив визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 полковника ОСОБА_2 від 02.06.2026 № 3492 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення у виді штрафу в розмірі 17 000 грн, закрити провадження у справі.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 07.07.2026 в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи судове рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що 04.05.2024 набрав чинності Закон України від 21 березня 2024 року № 3621-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист", яким з положень законодавства про військовий обов`язок і військову службу виключено такі визначення, як "обмежено придатний до військової служби" та "непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час". Цим же нормативно-правовим актом передбачено, що громадяни України, які були визнані обмежено придатними до набрання чинності цим Законом, протягом 9 місяців з дня набрання ним чинності підлягають повторному медичному огляду з метою визначення придатності до військової служби.

Законом України № 4235-ІХ від 12.02.2025 внесено зміни до пункту 2 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист" та установлено, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.

При цьому суд першої інстанції встановив, що позивач на момент виникнення спірних правовідносин був визнаний обмежено придатним до військової служби до 04.05.2024 і не виключений з військового обліку. Тому він був зобов`язаний до 05.06.2025 пройти повторний медичний огляд, однак доказів вжиття ним заходів для проходження такого огляду матеріали справи не містять. Неправильне зазначення законів у протоколі та постанові суд кваліфікував як очевидну помилку відповідача, яка не спростовує вини позивача. Вчинене правопорушення суд визнав триваючим та виявленим 20.05.2026, а тому дійшов висновку, що стягнення накладено у строки, визначені статтею 38 КУпАП.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. У ній він просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити, скасувати постанову від 02.06.2026 № 3492 і закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Крім того, апелянт просить стягнути з відповідача судові витрати, понесені в судах першої та апеляційної інстанцій.

За доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 не заперечує самого факту непроходження повторного медичного огляду до 05.06.2025. Водночас він вважає, що притягнення його до відповідальності було неможливим у зв`язку зі спливом строків, встановлених частиною 9 статті 38 КУпАП. На думку апелянта, правопорушення не є триваючим, оскільки строк виконання обов`язку закінчився 05.06.2025, а після цієї дати закон не покладає на обмежено придатних осіб самостійного обов`язку змінити ступінь придатності.

Скаржник наголошує, що тримісячний строк накладення стягнення сплив або 06.09.2025 (якщо відліковувати його від дня, наступного за кінцевою датою виконання обов`язку), або щонайпізніше 12.03.2026. Друга дата обчислюється від 12.12.2025, коли відповідач вніс до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (АІТС "Оберіг") відмітку про порушення правил військового обліку ("непроходження ВЛК"). Цю обставину, за твердженням апелянта, відповідач підтвердив у відзиві на позовну заяву та долученому до нього витягу.

На думку скаржника, суд першої інстанції безпідставно ототожнив день виявлення правопорушення з днем складення протоколу. Цим суд порушив правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 21.11.2019 у справі № 461/1393/16-а та від 28.02.2019 у справі № 149/2498/17. Крім того, апелянт вказує, що протокол складено за статтею 210, а постанову винесено за статтею 210-1 КУпАП без обґрунтування зміни кваліфікації. Обидва акти, на його думку, містять посилання на нечинні та неіснуючі нормативно-правові акти, що суперечить принципу правової визначеності та вимогам статті 280 КУпАП.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Представник позивача у судовому засіданні надала пояснення, що відтворюють зміст апеляційної скарги та просила задовольнити вимоги такої.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є військовозобов`язаним. Він перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Згідно інформації із застосунку Резерв+ військовозобов`язаний ОСОБА_1 перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 , номер в реєстрі Оберіг 151220220693564000120, ВОС 999097, тип відстрочки: п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку", згідно ВЛК від 07.05.1993 ОСОБА_1 є непридатним в мирний час, обмежено придатний у воєнний час, дата уточнення даних: 03.11.2025.

20.05.2026 гранатометник роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_3 склав стосовно ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення № 6556 за ч. 3 ст. 210 КУпАП. ОСОБА_3 уповноважений складати протоколи наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 від 30.06.2025 № 326. Протокол складено за те, що позивач, будучи визнаним обмежено придатним до військової служби, не виконав вимоги п. 2 розд. II Прикінцевих та перехідних положень "Закону № 3621-Х від 21.03.2024 (в редакції Закону № 4235-ХІ від 12.02.2025)" в частині обов`язку до 05.06.2025 пройти повторний медичний огляд. У тексті протоколу ці дії кваліфіковано як правопорушення, передбачене ст. 210-1 КУпАП.

02.06.2026 начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 полковник ОСОБА_2 виніс постанову № 3492. Цією постановою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП у виді штрафу в розмірі 17 000 грн.

Факт непроходження повторного медичного огляду у строк до 05.06.2025 позивач не заперечує.

Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а також обґрунтовано і з дотриманням принципу пропорційності.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) визначено завдання цього кодифікованого нормативного акта, до яких віднесено охорону прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України (частина 1 статті 2 КУпАП).

У статті 9 КУпАП під адміністративним правопорушенням (проступком) розуміється протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно зі статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена доказами.

Так, постановою № 3492 по справі про адміністративне правопорушення, що винесена начальником ІНФОРМАЦІЯ_7 02.06.2026, на ОСОБА_1 накладено штраф в сумі 17000 грн за вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП України.

Відповідно до частин першої та третьої статті 210-1 КУпАП України порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Особливий період відповідно до абзацу тринадцятого частини першої статті 1 Закону України "Про оборону України" - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року, який триває дотепер.

Пунктом 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист" від 21 березня 2024 року № 3621-IX (далі - Закон № 3621-IX) у редакції Закону України від 12 лютого 2025 року № 4235-IX (далі - Закон № 4235-IX) встановлено, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.

Отже, наведена норма закону встановлює обов`язок, обмежений чітко визначеним кінцевим строком його виконання - до 05 червня 2025 року.

Як зазначав суд вище частиною 3 статті 210-1 КУпАП передбачено відповідальність за вчинення порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період у виді штрафу.

Відповідно до частини 9 статті 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.

Згідно з пунктом 7 частини 1 статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю в разі закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.

Таким чином, частина 9 статті 38 КУпАП встановлює два строки накладення стягнення, які мають бути дотримані одночасно: тримісячний строк, що обчислюється з дня виявлення правопорушення, та присічний однорічний строк, що обчислюється з дня його вчинення. Сплив будь-якого з них на момент розгляду справи є безумовною підставою для закриття провадження. Така підстава не залежить від доведеності чи визнання особою своєї вини.

Розмежовуючи триваючі та нетриваючі правопорушення, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 11.04.2018 у справі № 804/401/17. Згідно з ним, триваюче правопорушення – це проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об`єктивно існує цей обов`язок, виконанням обов`язку відповідним суб`єктом або припиненням дії відповідної норми закону.

Обов`язок, невиконання якого ставиться позивачеві у провину, за своєю правовою природою є обов`язком, обмеженим у часі. Пункт 2 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3621-IX (у редакції Закону № 4235-IX) пов`язує його виконання з конкретною кінцевою датою - 05 червня 2025 року. Після спливу цієї дати обов`язок, сформульований у зазначеній нормі, вичерпав свою дію. Тому бездіяльність особи, яка не пройшла медичний огляд у встановлений строк, утворює закінчене правопорушення, вчинене в день, наступний за останнім днем строку виконання обов`язку, тобто 06.06.2025. Відповідач не навів, а суд першої інстанції не встановив норми закону, яка покладала б на позивача аналогічний обов`язок після 05.06.2025 і зумовлювала б неперервність протиправного стану.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про триваючий характер правопорушення не відповідає змісту норми, що встановлює порушений обов`язок.

Щодо дня виявлення правопорушення колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду, викладену, зокрема, в постановах від 28.02.2019 у справі № 149/2498/17 та від 21.11.2019 у справі № 461/1393/16-а. Згідно з цією позицією, днем виявлення правопорушення слід вважати і день, коли до уповноваженого органу надійшли будь-які відомості про можливе вчинення адміністративного правопорушення.

День виявлення правопорушення не тотожний дню складення протоколу. Складення протоколу є процесуальною дією з фіксації вже виявленого правопорушення.

Як установлено вище, не пізніше 12.12.2025 відповідач мав відомості про непроходження позивачем військово-лікарської комісії. Саме ІНФОРМАЦІЯ_8 , як орган, на обліку в якому перебуває позивач і уповноважений розглядати справи про правопорушення за ст. 210-1 КУпАП (ст. 235 КУпАП), вніс до АІТС "Оберіг" відповідну відмітку про порушення. Відтак щонайпізніше з цієї дати правопорушення слід вважати виявленим уповноваженим органом.

Тримісячний строк накладення адміністративного стягнення, передбачений ч. 9 ст. 38 КУпАП, з урахуванням наведеного сплинув не пізніше 12.03.2026. Постанову про накладення стягнення відповідач виніс лише 02.06.2026, тобто поза межами цього строку. Та обставина, що на момент винесення постанови не сплив однорічний строк з дня вчинення правопорушення, не має значення, оскільки обидва строки мають бути дотримані одночасно.

За таких обставин відповідач на момент розгляду справи 02.06.2026 був зобов`язаний закрити провадження на підставі пункту 7 частини 1 статті 247 КУпАП. Натомість він виніс постанову про накладення адміністративного стягнення, яка з наведених підстав не може вважатися правомірною.

Принагідно, колегія суддів також зауважує, що протокол № 6556 складено за частиною 3 статті 210 КУпАП, а постанову № 3492 винесено за частиною 3 статті 210-1 КУпАП без обґрунтування зміни кваліфікації. Крім того, в обох документах наведено некоректні реквізити законів ("№ 3621-Х", "№ 4235-ХІ") та містяться посилання на підпункт 10-1 пункту 1 Правил військового обліку, що не узгоджується зі змістом описаного діяння. Наведені недоліки свідчать про неналежне виконання відповідачем вимог статті 280 КУпАП щодо з`ясування обставин справи та правильної кваліфікації діяння. Однак з огляду на встановлений факт закінчення строків накладення стягнення ці недоліки не є визначальними для вирішення спору, оскільки самостійною та достатньою підставою для закриття провадження є п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності суд має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності. Оскаржувана постанова винесена після закінчення строку, встановленого частиною 9 статті 38 КУпАП, а тому підлягає скасуванню із закриттям справи про адміністративне правопорушення.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного визначення судом першої інстанції характеру правопорушення та дня його виявлення знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи.

Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п.п. 29– 30 рішення ЄСПЛ у справі "Руїз Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994). При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (див. пункт 30 рішення ЄСПЛ у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001).

Відповідно до частини другої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на обгрунтованість доводів апеляційної скарги в певній частині колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та прийняти нову постанову про задоволення позову.

Щодо розподілу судових витрат колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Згідно з частиною 6 статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Розмір таких витрат визначається з урахуванням критеріїв, встановлених ст. 134 КАС України.

При зверненні з даним позовом до суду першої інстанції позивачем сплачено 532,48 грн судового збору, а при поданні апеляційної скарги 798,72 грн судового збору.

А відтак, у зв`язку із задоволенням позову, на підставі частини 1 статті 139 КАС України, з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 належить стягнути 1331,20 грн судового збору.

Визначаючись щодо питання відшкодування позивачу понесених витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зважає на таке.

Частиною першою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частиною другою цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Приписами частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частинами 5, 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Зі змісту вказаних норм слідує, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності чи відповідного договору.

Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу підтверджено поданими до суду першої інстанції доказами:

- договором про надання правничої допомоги від 05.06.2026 № LE-110;

- свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серії ВН № 001132;

- розрахунком-актом обсягу наданих послуг;

- платіжною інструкцією від 15.06.2026.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Суд також має враховувати чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.

Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При цьому, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності слід стягнути на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 гривень за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 липня 2026 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови задовольнити.

Скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 02 червня 2026 року № 3492 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП у виді штрафу в розмірі 17 000 грн, а справу про адміністративне правопорушення закрити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна грн 20 коп.) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 грн (п`ять тисяч грн).

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийТомчук А.В.

СуддіДрачук Т. О. Савицька Н.В.