Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №560/18025/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/18025/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Чекменьов Г.А.

Суддя-доповідач - Капустинський М.М.

15 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Капустинського М.М.

суддів: Сапальової Т.В. Шидловського В.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 вересня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 яка полягає у не застосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 року при обчисленні ОСОБА_1 в період з 25.02.2022 по 27.09.2024 включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме не визначення розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 вказаної постанови;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 провести перерахунок та доплатити за рахунок коштів за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 "Грошове забезпечення військовослужбовців" ОСОБА_1 за період з 25.02.2022 по 27.09.2024 включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток, грошової допомоги при звільненні, обчисливши їх із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції чинній з 29.01.2020 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 02.12.2021 №1928-IX "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2022 року, Законом України від 03.11.2022 №2710-IX "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 01.01.2023 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" від 09.11.2023 №3460-IX на 01.01.2024 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, без зміни при проведенні такого перерахунку попередньо встановлених відсоткових розмірів щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, з одночасною виплатою рівноцінної грошової компенсації утриманого податку на доходи фізичних осіб.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 вересня 2026 року позовну заяву повернуто позивачеві.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Зазначає, що приписами статті 233 КЗПП України встановлено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). В даній справі предметом позовних вимог є перерахунок грошового забезпечення. Отже до таких позовних вимог застосуванню підлягає тримісячний строк звернення до суду з моменту, коли Позивач дізнався про порушення своїх прав, а саме з дня одержання ним письмового повідомлення про нараховані та виплачені йому спірні суми.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Хмельницького окружного адміністративного суду від 16 вересня 2026 року позовну заяву залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків шляхом надання до суду:

- позовної заяви із зазначенням дійсної адреси електронної пошти позивача чи зазначення про її відсутність, номерів засобів зв`язку особисто позивача;

- заяви про поновлення строку звернення до суду з цим позовом та доказів поважності причин пропуску такого строку, включаючи відомості про продовження або припинення військової служби на час звернення до суду з цим позовом.?

На усунення недоліків позовної заяви представником позивача надана заява про поновлення строку звернення до суду.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 вересня 2026 року позовну заяву повернуто позивачеві.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції вказав, що з дня отримання наказу про звільнення та грошового атестату до дня звернення до суду минуло більше одного року. Тому, в силу імперативних норм частини 1 статті 234 КЗпП України суд не має можливості поновити строк звернення з цим позовом навіть, якщо б існували поважні причини його пропуску.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч.1 ст.308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Визначаючись щодо дотримання строків звернення до адміністративного суду, колегія суддів враховує, що предметом заявленого позову є розмір нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 25.02.2022 по 27.09.2024.

За правовим висновком Верховного Суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23 не поширюється строк звернення до суду стосовно розгляду вимог, право на які виникло до 19 липня 2022 року.

Водночас, строк звернення до суду поширюється стосовно позовних вимог, право на які виникло після 19 липня 2022 року.

Спір стосується питань проходження позивачем публічної служби.

З матеріалів позовної заяви випливає, що така служба припинена позивачем 27.09.2024.

Згідно з положеннями підпункту 11.1 пункту 11 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністра оборони України від 22.05.2017 р. № 280 (в редакції наказу Міністра оборони України від 22.04.2021 р. № 104) грошовий атестат видається військовослужбовцю в/ч, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні, у таких випадках:

– вибуття до нового місця служби (навчання) з виключенням зі списків особового складу військової частини;

– зарахування військової частини, що не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, на фінансове забезпечення від однієї військової частини до іншої;

- звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби);

– відрядження військовослужбовців до органів виконавчої влади та інших цивільних установ із залишенням на військовій службі.

Грошовий атестат виписується у двох примірниках на кожного військовослужбовця окремо (друкованим способом або ручкою), підписується командиром військової частини і начальником фінансового органу і засвідчується особистим підписом власника грошового атестата та відтиском гербової печатки з найменуванням частини, зазначеної в атестаті, та реєструється в журналі реєстрації вихідної документації.

Перший примірник грошового атестата видається під підпис у картці особового рахунку військовослужбовця, в якій зазначається дата його видачі, а другий – залишається в діловодстві фінансового органу військової частини.

Після звільнення грошовий атестат передається до ТЦК та СП куди військовослужбовець стає на облік (долучається до особової справи із внесенням змін до опису з зазначенням номера і дати виданого грошового атестата та підлягає зберіганню протягом усього строку зберігання цієї справи).

Отримання грошового атестату за своїм змістом є повідомленням про суми, нараховані та виплачені при звільненні, що передбачено частиною 2 статті 233 КЗпП України.

Позивачем не зазначено, що при звільненні з військової служби йому не був виданий грошовий атестат, в якому зазначений фактично нарахований та виплачений розмір грошового забезпечення з розбивкою по видах.

Отже, після звільнення зі служби позивач був достовірно обізнаний про розмір свого грошового забезпечення.

Питання стосовно строку звернення до суду у справах щодо виплати заборгованості з грошового забезпечення військовослужбовців при звільненні зі служби досліджував Верховний Суд і зробив такий висновок (постанова від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22):

… «38. Вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Верховний Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

39. Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

40. Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

40.1. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (ст.116).

42. Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до вказаного правового висновку Верховного Суду до заявленого позову підлягає застосуванню тримісячний строк звернення до суду.

Тобто, у справах щодо стягнення грошового забезпечення, зокрема, за період до 19.07.2022, до яких строк звернення з позовом не застосовувався, через зміну правового регулювання відповідних відносин після звільнення, строк звернення до суду бере відлік не раніше дня звільнення зі служби.

У відповідача може бути заборгованість перед службовцем за тривалі періоди перед звільненням зі служби, яку відповідач зобов`язаний виплатити у день звільнення.

При цьому тримісячний строк звернення до суду після звільнення не зменшує періоду часу, заборгованість за який мала бути виплачена, а лише встановлює час, упродовж якого особа має право звернутися до суду за захистом свого права із заявою про виплату усієї заборгованості за весь час служби.

Приписами частини 1 статті 233 КЗпП України (в редакції після 19 липня 2022 року та на час звернення з позовом до суду) встановлено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Згідно з частиною 2 статті 233 КЗпП України встановлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Тобто, норми статті 233 КЗпП України виокремлюють випадки порушення прав працівника під час роботи (служби) та порушення прав при звільненні.

Подана представником позивача заява про поновлення строку звернення до суду не містить поважних причин пропуску такого строку та ґрунтується на необізнаності позивача з розміром та складовими фактично нарахованого грошового забезпечення, а також на довільному розмежуванні представником позивача понять «щомісячного грошового забезпечення» та «належних сум при звільненні».

Відповідно до частини 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Тому суд відхиляє посилання представника позивача на те, що порушення прав позивача відбулось, в тому числі, під час проходження служби до 19 липня 2022 року, оскільки після звільнення не повністю нараховані/виплачені суми, за їх наявності, втрачають ознаки поточної заборгованості та включаються до сум, які підлягають виплаті на день звільнення.

При цьому до належних сум при звільненні включаються і суми грошового забезпечення, не виплачені за будь-які попередні періоди.

Таким чином факт звільнення працівника змінює строки судового захисту порушеного права, а до спірних правовідносин стосовно виплати коштів при звільненні поширюється строк звернення до суду, передбачений частиною 2 статті 233 КЗпП України.

Конституційним Судом України норми частини 2 статті 233 КЗпП України не визнавались такими, що не відповідають Конституції України.

Отже, про стверджуване порушення - нездійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення, позивач повинен був дізнатися не пізніше дня виключення зі списків особового складу, тобто 27.09.2024.

Оскільки позивач звільнений з військової служби 27.09.2024, а до суду з цим позовом звернувся лише 21.09.2026, тримісячний строк, встановлений частиною другою статті 233 КЗпП України, ним пропущений.

З дня звільнення зі служби у позивача було достатньо часу з`ясувати порядок розрахунку грошового забезпечення та звернутись до суду у встановлений законом строк.

Приписами пункту 1 Прикінцевих положень КЗпП України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Карантин з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) було встановлено з 12 березня 2020 року на підставі постанови КМ України від 11 березня 2020 року №201. Дія карантину припинена з 01 липня 2023 року на підставі постанови КМ України від 27 червня 2023 року №651. Отже, строк звернення до суду міг бути продовжений до 01 липня 2023 року у тих випадках, коли тримісячний строк звернення до суду закінчився до цієї дати. Після вказаної дати строки звернення до суду відраховується на загальних підставах.

Сторона позивача не зазначила жодної поважної причини чи обставини, які б обмежили у можливості звернення до суду вчасно.

Верховний Суд у справі № 240/12017/19 вказав, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. За висновком Верховного Суду, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи, а для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.

Колегія суддів зазначає, що реалізація позивачем права на звернення з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 27.01.2020 року у справі № 420/3001/19, від 25.02.2020 року у справі № 360/1870/19, від 27 січня 2021 року у справі № 160/4284/19.

Вимоги щодо строку звернення до суду є чіткими, доступними та передбачуваними, переслідують законну мету та є пропорційними з огляду на обставини заявленого позову.

Вказані вимоги процесуального закону жодним чином не перешкоджають доступу до суду, оскільки прийняття позовної заяви залежить від дотримання саме позивачем загальних строків такого звернення.

Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Крім того, встановлення строків звернення до суду слугують меті забезпечення дотримання принципу правової визначеності, що зокрема слід розуміти як спрямованість на створення ситуації упевненості для суб`єкта владних повноважень, як відповідача по справі, стосовно розуміння відсутності у позивача бажання звертатись з відповідним позовом, у тому числі, захищати свої майнові права.

За вказаних обставин, враховуючи тривалість пропуску строку звернення з цим адміністративним позовом та відсутність жодних доказів неможливості чи утруднення звернення позивача до суду, відсутні підстави для визнання причин пропуску строку поважними.

Крім того, до заявленого позову підлягають застосуванню приписи ч. 1 ст. 234 КЗпП України.

Цією нормою встановлено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

З дня отримання наказу про звільнення та грошового атестату до дня звернення до суду минуло більше одного року.

Враховуючи зазначене вище колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що в силу імперативних норм частини 1 статті 234 КЗпП України суд не має можливості поновити строк звернення з цим позовом навіть, якщо б існували поважні причини його пропуску.

Решта доводів апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 вересня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

ГоловуючийКапустинський М.М.

СуддіСапальова Т.В. Шидловський В.Б.