Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №560/3914/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/3914/26

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Блонський В.К.

Суддя-доповідач - Сапальова Т.В.

07 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сапальової Т.В.

суддів: Капустинського М.М. Шидловського В.Б. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Пращерук М. О.,

позивача: ОСОБА_1 ,

представника позивача: Мєлєкєсцева О. І.,

представників відповідача: Жукової О. М., Шостацької Т. В., Палилюльки Є. С .

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області, 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся в суд з позовом до відповідачів, в якому просив:

1. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДСНС України в Хмельницькій області стосовно не направлення до Державної служби з надзвичайних ситуацій України клопотання про поновлення полковника служби цивільного захисту ОСОБА_1 на посаді начальника 2 пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС України в Хмельницькій області;

2. Зобов`язати Державну службу з надзвичайних ситуацій України поновити з 20 лютого 2026 року полковника служби цивільного захисту населення ОСОБА_1 на посаді начальника 2 державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС України в Хмельницькій області;

3. Стягнути з Головного управління ДСНС України в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 20 лютого 2026 року по день фактичного поновлення;

4. Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління ДСНС України в Хмельницькій області від 03.10.2025 р. №633 «Про призупинення виплати грошового забезпечення»;

5. Стягнути з Головного управління ДСНС України в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за період перебування в розпорядженні починаючи з 01 жовтня 2025 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв`язку з повідомленням про підозру у кримінальному провадженні, Печерський районний суд м. Києва ухвалою від 01.10.2025 відмовив у відстороненні позивача від посади, але обрав запобіжний захід у вигляді нічного домашнього арешту. На підставі цієї ухвали наказом Державної служби України з надзвичайних ситуацій (Відповідача-1) від 06.10.2025 №967 позивача було звільнено з посади та зараховано в розпорядження на чітко визначений строк - до 21 листопада 2025 року включно. Водночас наказом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Хмельницькій області (Відповідача-2) від 03.10.2025 №633 позивачу повністю призупинили виплату грошового забезпечення. Позивач вказує, що станом на момент зарахування в розпорядження він перебував у щорічній відпустці, яка згодом переривалася тривалим лікарняним.

Позивач вважає дії та бездіяльність відповідачів незаконними, оскільки строк його перебування в розпорядженні згідно з наказом завершився 21.11.2025, і жодних нових наказів про продовження цього строку не видавалося. Відтак, з 22.11.2025 або щонайменше з 20.02.2026, дня виходу на службу після завершення тимчасової непрацездатності, позивач мав бути поновлений на посаді. Замість поновлення на вакантній посаді начальника 2 ДПРЗ, Відповідач-2 залишив його рапорт без належного реагування та безпідставно запропонував йому нижчі (не рівнозначні) посади, чим грубо порушив норми Положення №593.

Позивач також вважає повне призупинення виплат на підставі Інструкції №623 протиправним, оскільки суд офіційно відмовив у відстороненні позивача від посади. За таких обставин до нього мали застосовуватися норми розділу ХХІІІ Інструкції №623, які гарантують збереження виплати грошового забезпечення за час перебування в розпорядженні (із виключенням періоду лікарняного та відпустки).

Враховуючи наведене, позивач вважає свої конституційні права на працю та її оплату порушеними та просить суд повністю задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 липня 2026 року позов задоволено частково:

-визнано протиправним та скасувати наказ Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області від 03 жовтня 2025 року № 633 «Про призупинення виплати грошового забезпечення».

-зобов`язано Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період перебування в розпорядженні начальника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Хмельницькій області з 01 жовтня 2025 року по 24 грудня 2025 року, обчислене відповідно до вимог розділу XXIII Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, затвердженої наказом МВС України від 20 липня 2018 року № 623, та з урахуванням виплачених сум.

-в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд задовольнити її.

Представник відповідача просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників учасників справи, які прибули в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на службі цивільного захисту з 1993 року. У період з 25 червня 2013 року по 06 жовтня 2025 року він проходив службу на посаді начальника 2 державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС України в Хмельницькій області (2 ДПРЗ), маючи спеціальне звання полковника служби цивільного захисту.

24 вересня 2025 року ОСОБА_1 було повідомлено про підозру у кримінальному провадженні №42023100000000177 від 24.03.2023 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191 та ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 01 жовтня 2025 року у справі №757/47363/25-к відносно ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні клопотання про відсторонення від посади, відмовлено у задоволенні клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в нічний час доби (з 00 год. до 05 год. наступного дня) на строк до 21 листопада 2025 року включно.

Наказом ДСНС України від 06 жовтня 2025 року №967, на підставі зазначеної ухвали суду від 01.10.2025 та відповідно до норм Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу (Положення №593), позивача звільнено з посади начальника 2 ДПРЗ та зараховано в розпорядження начальника Головного управління ДСНС України в Хмельницькій області терміном до 21 листопада 2025 року включно.

Наказом Головного управління ДСНС України в Хмельницькій області від 03 жовтня 2025 року №633 позивачу призупинено виплату грошового забезпечення на строк з 01.10.2025 по 21.11.2025 на підставі ухвали Печерського районного суду міста Києва від 01.10.2025.

Наказом від 21 листопада 2025 року №712 виплату грошового забезпечення було також призупинено на наступний період дії домашнього арешту.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 20 листопада 2025 року у справі №757/57622/25-к дію запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту в нічний час було продовжено до 24 грудня 2025 року.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 24 грудня 2025 року у справі №757/64853/25 відмовлено в продовженні домашнього арешту та обрано відносно ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання строком до 23 лютого 2026 року включно.

Наказом ДСНС України від 05 грудня 2025 року №1158 позивачу подовжено термін перебування у розпорядженні Головного управління з 22 листопада 2025 року без визначення кінцевої дати.

З моменту виведення в розпорядження з 06 жовтня 2025 року по 31 березня 2026 року позивач перебував у відпустках та на лікарняних через тимчасову непрацездатність. Фактично на службі позивач перебував у сукупності 7 днів, а саме: з 06.12.2025 по 07.12.2025, з 03.01 по 04.01.2026 та з 20.02.2026 по 23.02.2026.

20 лютого 2026 року позивач вийшов з лікарняного та звернувся із рапортом на ім`я керівника Головного управління ДСНС України в Хмельницькій області про ініціювання клопотання перед ДСНС України щодо його поновлення на посаді начальника 2 ДПРЗ.

20 лютого 2026 року з позивачем було проведено бесіду, під час якої йому запропонували дві інші посади: фахівця-інструктора відділення організації реагування на надзвичайні ситуації 2 ДПРЗ та начальником сектора радіоелектронної розвідки та протидії радіоелектронним засобам Центру оперативного зв`язку, електронних комунікацій та інформаційних технологій Головного управління. Від запропонованих посад позивач відмовився.

Починаючи з 25 грудня 2025 року Головне управління ДСНС України в Хмельницькій області відновило нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення за час перебування в розпорядженні. Згідно з довідкою від 02.04.2026 №94, йому було нараховано: у грудні 2025 року 3472,84 грн (за 7 днів), у січні 2026 року 19614,29 грн (за 30 днів), у лютому 2026 року 34132,74 грн (за 28 днів), у березні 2026 року 35 489,88 грн (за 31 день).

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність Головного управління ДСНС України в Хмельницькій області стосовно не направлення до Державної служби з надзвичайних ситуацій України клопотання про поновлення його на посаді начальника 2 пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС України в Хмельницькій області, а також вважаючи протиправним наказ Головного управління ДСНС України в Хмельницькій області від 03.10.2025 №633 «Про призупинення виплати грошового забезпечення», звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з часткової обґрунтованості вимог позивача, у зв`язку з чим встановив підстави для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України колегія суддів переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача.

Відносини, пов`язані з функціонуванням державної системи цивільного захисту врегульовані Кодексом цивільного захисту від 02 жовтня 2012 року №5403-VI (КЦЗ).

Відповідно до ч. 1 статті 101 КЦЗ служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.

Порядок проходження служби цивільного захисту регулюється Положенням № 593, затвердженим Кабінетом Міністрів України 11.07.2013 №593 (Положення №593).

Відповідно до пункту 57 Положення №593 посади, на які призначаються особи рядового і начальницького складу, та відповідні їм спеціальні звання служби цивільного захисту визначаються штатом (штатним розписом).

За нормами пункту 58 Положення №593 перелік посад, що підлягають заміщенню особами рядового і начальницького складу, та перелік посад для призначення (звільнення) осіб рядового і начальницького складу (далі - номенклатура посад) визначаються ДСНС.

Підпунктами 2, 3 пункту 63 Положення №593 передбачено: призначення осіб рядового і начальницького складу (переміщення по службі) здійснюється: на рівнозначні посади: - в інтересах служби для більш доцільного використання за фахом чи досвідом практичної роботи; у разі проведення планової заміни, ротації кадрів; за особистим проханням з урахуванням ділових і особистих якостей, рівня професійної підготовки і досвіду практичної роботи; у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційно-штатних заходів; за сімейними обставинами; за станом здоров`я - на підставі висновку центральної лікарсько-експертної комісії ДСНС; - на нижчі посади: у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційно-штатних заходів; за станом здоров`я - на підставі висновку центральної лікарсько-експертної комісії ДСНС; з урахуванням ділових і особистих якостей, рівня професійної підготовки і досвіду практичної роботи - за результатами атестації; за особистим проханням; у порядку накладення дисциплінарного стягнення.

За п. 64 Положення №593 призначення з вищих посад на нижчі у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційно-штатних заходів здійснюється прямими начальниками у межах наданих їм прав щодо призначення на посади за умови відсутності можливості призначити особу рядового і начальницького складу на рівнозначну посаду в цьому ж органі чи підрозділі цивільного захисту.

Посада вважається вищою, якщо за цією посадою передбачено вище спеціальне звання, а за умови рівних спеціальних звань - більший розмір посадового окладу. У разі коли за керівною посадою передбачено нижче спеціальне звання, але вищий посадовий оклад порівняно з посадою, що не є керівною, вищою вважається керівна посада. Якщо штатом (штатним розписом) передбачено два спеціальних звання або диференційовані посадові оклади, до уваги береться вище спеціальне звання або вищий посадовий оклад (пункт 69 Положення №593).

Згідно з п. 78 Положення №593 у разі незаконного звільнення особи рядового і начальницького складу або переведення на іншу посаду такі особи підлягають поновленню на посаді, яку займали раніше, або призначенню на іншу рівнозначну посаду.

За змістом пункту 79 Положення №593 особа рядового і начальницького складу для вирішення питання щодо подальшого проходження служби може бути звільнена із займаної посади із зарахуванням у розпорядження керівника (начальника) відповідного органу чи підрозділу цивільного захисту в разі:

ліквідації (реорганізації) органу чи підрозділу цивільного захисту, а також у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційно-штатних заходів, - до двох місяців;

коли посада, на яку планується призначення особи начальницького складу, належить до номенклатури посад нижчої посадової особи - до двох місяців;

застосування дисциплінарного стягнення про звільнення особи рядового і начальницького складу з посади, якщо неможливо відразу призначити її на нижчу посаду, - до двох місяців;

поновлення за рішенням суду особи рядового чи начальницького складу, яка раніше займала цю посаду, - до двох місяців;

закінчення строку контракту під час перебування особи рядового чи начальницького складу в щорічній основній відпустці або на лікуванні - до завершення щорічної основної відпустки або лікування, але не більше ніж шість місяців (крім випадків перебування осіб рядового і начальницького складу, які перебувають на лікуванні у зв`язку з одержанням ними травм, професійних захворювань та інших ушкоджень під час виконання службових обов`язків), за рішенням Голови ДСНС;

виникнення обставин прямого підпорядкування близькій особі - до одного місяця;

направлення випускників закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, які належать до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, або їх відокремлених структурних підрозділів після закінчення навчання для подальшого проходження служби - до двох місяців;

коли стосовно особи рядового і начальницького складу вжито запобіжних заходів у кримінальній справі у вигляді домашнього арешту або взяття під варту - до скасування чи зміни запобіжного заходу;

коли відсутні відомості про особу рядового і начальницького складу понад один місяць, - до її повернення на службу або до дня набрання чинності рішенням суду про визнання її безвісно відсутньою чи оголошення померлою.

Особи рядового і начальницького складу звільняються з посад та зараховуються у розпорядження відповідних керівників (начальників) наказами по особовому складу керівників (начальників), які мають право призначати на такі посади (пункт 80 Положення №593).

За нормами пункту 81 Положення №593 особи рядового і начальницького складу, які зараховані у розпорядження відповідно до абзаців другого - п`ятого, сьомого, восьмого пункту 79 цього Положення, продовжують проходити службу цивільного захисту згідно з цим Положенням, виконуючи службові обов`язки у межах, визначених посадовою особою, в чиєму розпорядженні вони перебувають. Посадові особи, у розпорядженні яких перебувають особи рядового і начальницького складу, несуть персональну відповідальність за додержання ними службової дисципліни та розпорядку дня.

Перевіряючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Не погоджуючись із рішенням у частині відмови в задоволенні позовних вимог, позивач в апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та не надав належної оцінки обставинам справи. На його думку, після закінчення визначеного наказом ДСНС України від 06 жовтня 2025 року № 967 строку перебування в розпорядженні, а саме з 22 листопада 2025 року, відповідачі були зобов`язані поновити його на раніше займаній посаді або видати новий наказ про продовження такого перебування.

Скаржник наголошує, що зарахування його в розпорядження було зумовлене виключно застосуванням запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, а тому після зміни запобіжного заходу 24 грудня 2025 року відпали правові підстави для подальшого перебування в розпорядженні. Крім того, позивач вважає, що суд першої інстанції безпідставно застосував положення щодо дискреційних повноважень керівника органу цивільного захисту, оскільки в цій ситуації йшлося не про призначення на нову посаду, а про поновлення на посаді, яку він обіймав раніше.

Також в апеляційній скарзі позивач заперечує висновки щодо його невідповідності кваліфікаційним вимогам, посилаючись на те, що наказом від 20 червня 2025 року № ЦНЗ-552 його вже було призначено на посаду начальника 2 ДПРЗ. На думку скаржника, посилання відповідачів на необхідність проходження медичного огляду є необґрунтованим, оскільки відповідне направлення було оформлено вже після звернення до суду, що, на його переконання, свідчить про штучне створення доказів правомірності бездіяльності. У зв`язку із цим позивач просить визнати бездіяльність відповідачів протиправною, поновити його на попередній посаді та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Надаючи оцінку наведеним доводам, колегія суддів зазначає таке.

Щодо доводів про обов`язковість поновлення позивача на попередній посаді після закінчення строку перебування в розпорядженні суд апеляційної інстанції зазначає, що наказом ДСНС України від 06 жовтня 2025 року № 967 позивача звільнено з посади начальника 2 ДПРЗ та зараховано в розпорядження начальника Головного управління ДСНС України в Хмельницькій області до 21 листопада 2025 року включно.

Надалі наказом ДСНС України від 05 грудня 2025 року № 1158 строк перебування позивача в розпорядженні продовжено з 22 листопада 2025 року без визначення кінцевої дати.

При цьому накази № 967 та № 1158 у межах цієї справи позивачем не оскаржувалися, протиправними не визнавалися та не скасовані, а тому залишаються чинними й обов`язковими до виконання.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що визначення в наказі № 967 кінцевої дати перебування позивача в розпорядженні саме собою не створювало безумовного обов`язку відповідачів поновити його на попередній посаді з наступного дня після спливу зазначеного строку.

Посилання скаржника на те, що про існування наказу № 1158 йому стало відомо лише під час розгляду справи, не спростовує факту прийняття цього наказу та не свідчить саме собою про його протиправність. Питання законності зазначеного наказу не є предметом розгляду в цій справі, а вимог про його скасування позивач не заявляв.

Отже, за відсутності судового рішення про визнання протиправними та скасування наказів, якими позивача звільнено із займаної посади та продовжено його перебування в розпорядженні, доводи про автоматичне поновлення на попередній посаді не можуть бути підставою для задоволення відповідних позовних вимог.

Необґрунтованими є й посилання апелянта на те, що зміна запобіжного заходу ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 24 грудня 2025 року автоматично припинила правовідносини щодо його перебування в розпорядженні та зобов`язувала відповідачів поновити його на посаді начальника 2 ДПРЗ.

Зміст пункту 79 Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2013 року № 593, передбачає можливість звільнення особи із займаної посади із зарахуванням у розпорядження для вирішення питання щодо подальшого проходження служби за визначених у цьому пункті обставин. Водночас зазначена норма не встановлює безумовного правила про автоматичне поновлення особи на попередній посаді після зміни запобіжного заходу.

Крім того, пунктом 84 Положення № 593 передбачено правові наслідки закінчення строку перебування особи в розпорядженні у разі, якщо питання подальшого проходження нею служби не вирішено. Зазначена норма не передбачає автоматичного поновлення на попередній посаді як обов`язкового наслідку спливу такого строку.

Таким чином, саме по собі припинення дії запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту не є достатньою підставою для висновку про виникнення у відповідачів обов`язку поновити позивача на посаді начальника 2 ДПРЗ поза встановленою процедурою проходження служби.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо відсутності дискреційних повноважень відповідачів та обов`язок направити клопотання про поновлення, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачі не мали права вирішувати питання подальшого проходження позивачем служби на власний розсуд, оскільки він підлягав саме поновленню на раніше займаній посаді, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Питання призначення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту на посади та їх переміщення по службі вирішуються уповноваженими керівниками з урахуванням вимог Положення № 593, інтересів служби, ділових і особистих якостей, рівня професійної підготовки, досвіду практичної роботи та інших обставин, які мають значення для проходження служби.

При цьому звільнення з конкретної посади із зарахуванням у розпорядження не тотожне звільненню зі служби цивільного захисту.

Перебування в розпорядженні передбачає вирішення питання щодо подальшого проходження служби, однак саме собою не гарантує призначення особи на конкретну посаду.

Матеріалами справи підтверджується, що після виходу позивача на службу 20 лютого 2026 року з ним було проведено бесіду та запропоновано інші посади, від яких він відмовився. Отже, відповідачі не залишили питання подальшого проходження позивачем служби поза увагою, а вживали заходів для його вирішення.

Водночас позивач не довів, що положення законодавства зобов`язували відповідачів за наведених обставин направити до ДСНС України саме клопотання про його поновлення на посаді начальника 2 ДПРЗ, а не вирішувати питання подальшого проходження ним служби в установленому порядку з урахуванням усіх відповідних обставин.

Посилання апелянта на пункт 78 Положення № 593, відповідно до якого в разі незаконного звільнення особи рядового і начальницького складу або переведення на іншу посаду така особа підлягає поновленню на попередній посаді або призначенню на іншу рівнозначну посаду, також не спростовує висновків суду першої інстанції.

Зазначена норма регулює наслідки встановлення незаконності звільнення або переведення. Натомість у цій справі накази № 967 та № 1158, якими оформлено звільнення позивача з посади та його подальше перебування в розпорядженні, не є предметом оскарження та не визнані протиправними.

Отже, підстав для застосування пункту 78 Положення № 593 як безпосередньої правової підстави для поновлення позивача на попередній посаді судом не встановлено.

Щодо доводів про невідповідність запропонованих посад та вакантність посади начальника 2 ДПРЗ, в апеляційній скарзі позивач зазначає, що запропоновані йому посади були нижчими за посадою, яку він обіймав раніше, тоді як посада начальника 2 ДПРЗ, за його твердженням, залишалася вакантною. Скаржник також посилається на те, що наказом Голови ДСНС України від 20 червня 2025 року № ЦНЗ-552 його вже було призначено на посаду начальника 2 ДПРЗ, що, на його думку, підтверджує відповідність кваліфікаційним вимогам.

Колегія суддів зазначає, що факт попереднього призначення позивача на певну посаду не створює безумовного права на повторне призначення на цю саму посаду після звільнення з неї та зарахування в розпорядження. Так само саме по собі посилання на вакантність посади не доводить наявності у відповідачів обов`язку призначити на неї конкретну особу поза передбаченою законодавством процедурою.

Як встановлено з матеріалів справи, позивачу було запропоновано інші посади, від яких він відмовився. Водночас питання призначення на посаду начальника 2 ДПРЗ належить до компетенції уповноваженого керівника та має вирішуватися з урахуванням установленого порядку проходження служби й інтересів служби.

За таких обставин незгода позивача із запропонованими посадами не свідчить сама собою про протиправну бездіяльність відповідачів та не є достатньою підставою для покладення на них обов`язку поновити його на конкретній посаді.

Не спростовують висновків і доводи апелянта щодо неправильного застосування судом першої інстанції кваліфікаційних вимог, установлених Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників у сфері цивільного захисту, затвердженим наказом ДСНС України від 05 грудня 2018 року № 707.

Сам по собі факт попереднього призначення позивача на відповідну посаду не усуває необхідності вирішувати питання подальшого проходження служби відповідно до чинного законодавства та з урахуванням обставин, які існують на час прийняття відповідного кадрового рішення. Водночас доводи щодо змісту окремого пункту Довідника не спростовують висновку суду першої інстанції про відсутність установленого законом обов`язку відповідачів поновити позивача на попередній посаді.

Щодо доводів про оформлення направлення на медичний огляд після подання позову, апелянт стверджує, що направлення на медичний огляд було оформлено відповідачами лише після подання позовної заяви 13 березня 2026 року, а тому відповідні дії, на його думку, були спрямовані на штучне створення доказів правомірності бездіяльності.

Колегія суддів вважає, що сам по собі факт оформлення відповідних документів після звернення особи до суду не доводить їх штучності та не свідчить про протиправність дій суб`єкта владних повноважень. Для такого висновку необхідні належні докази, які б підтверджували наведені твердження скаржника, однак самих лише посилань на послідовність дат для цього недостатньо.

Відповідно до частини дванадцятої статті 117 Кодексу цивільного захисту України роботодавець має можливість ініціювати позачерговий медичний огляд у випадках, коли стан здоров`я особи перешкоджає виконанню нею службових обов`язків. Тому вирішення питання про медичну придатність особи до подальшого проходження служби може бути обґрунтованим елементом процедури кадрового вирішення, зокрема з огляду на характер відповідної посади та вимоги до стану здоров`я особового складу.

За таких обставин оформлення направлення на медичний огляд саме собою не може розцінюватися як доказ протиправної бездіяльності відповідачів. Навпаки, з`ясування питання про стан здоров`я та можливість подальшого виконання службових обов`язків є обставинами, які можуть мати значення для вирішення питання щодо подальшого проходження служби.

При цьому направлення на медичний огляд не означає автоматичного вирішення питання про призначення позивача на певну посаду, так само як і не створює безумовного обов`язку поновити його на раніше займаній посаді без дотримання передбаченої законодавством процедури.

Отже, наведені доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не підтверджують наявності протиправної бездіяльності відповідачів.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги щодо вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу колегія суддів зазначає, що оскільки позивач пов`язує вимогу про стягнення середнього заробітку за період з 20 лютого 2026 року до дня фактичного поновлення з необхідністю поновлення на посаді начальника 2 ДПРЗ, вирішення цієї вимоги залежить від наявності правових підстав для такого поновлення.

Водночас судами під час розгляду справи не встановлено протиправності дій відповідачів щодо непоновлення позивача на попередній посаді, а також не встановлено обставин, які б відповідно до пункту 78 Положення № 593 зумовлювали обов`язок поновити його на цій посаді.

Крім того, матеріали справи свідчать, що позивача не звільнено зі служби цивільного захисту, а його перебування в розпорядженні оформлено відповідними наказами, які в межах цієї справи не оскаржувалися. За таких обставин відсутні підстави для висновку, що сам факт непоновлення на попередній посаді зумовлює право позивача на стягнення середнього заробітку за весь заявлений період.

Посилання скаржника на Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, не спростовує цього висновку, оскільки зазначений Порядок регулює порядок обчислення відповідних виплат, але сам по собі не встановлює матеріально-правових підстав для їх стягнення.

Таким чином, за відсутності правових підстав для поновлення позивача на посаді начальника 2 ДПРЗ та встановлення протиправності відповідних дій чи бездіяльності відповідачів суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні похідної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди позивача з оцінкою судом першої інстанції обставин справи та тлумаченням положень законодавства щодо проходження служби цивільного захисту.

Доводи апеляційної скарги не спростовують установлених судом обставин та не свідчать про неправильне застосування норм матеріального права, яке могло б зумовити скасування або зміну рішення в оскаржуваній частині.

Суд першої інстанції повно з`ясував обставини, що мають значення для вирішення спору в межах заявлених вимог, надав належну оцінку доказам у їх сукупності та правильно визначив характер спірних правовідносин.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 липня 2026 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог є законним та обґрунтованим, а підстави для його скасування чи зміни в межах апеляційного перегляду відсутні.

Отже, апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині належить залишити без змін.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 02 липня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 14 жовтня 2026 року.

ГоловуючийСапальова Т.В.

СуддіКапустинський М.М. Шидловський В.Б.