Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №560/16353/26 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/16353/26 Головуюча суддя 1-ої інстанції - Божук Д.А.

Суддя-доповідач - Гнап Д.Д.

15 жовтня 2026 року м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючої судді: Гнап Д.Д.

суддів: Сушка О.О. Яремчукa К.О. ,

за участю секретаря судового засідання: Криворучко А.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 вересня 2026 року у справі за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Хмельницькій області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 про скасування постанови про накладення штрафу.

І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати постанову державного виконавця від 04 серпня 2026 року у виконавчому провадженні № 81322515 про накладення на позивача штрафу в розмірі 5100 грн.

На обґрунтування позову позивач зазначав, що виконав рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 березня 2026 року у справі № 560/1899/26 у повному обсязі, а тому постанова державного виконавця про накладення штрафу є безпідставною.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 вересня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що рішенням суду у справі № 560/1899/26 на Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області покладено обов`язок не лише перерахувати, а й виплатити ОСОБА_1 пенсію з 01 січня 2026 року без застосування визначених постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року № 1778 коефіцієнтів зменшення та без обмеження пенсії максимальним розміром, з урахуванням виплачених сум.

Суд зазначив, що перерахунок пенсії до розміру 64 390,65 грн не свідчить про повне виконання рішення, оскільки присуджені суми не виплачені. Позивач не надав доказів ужиття заходів для повного виконання рішення або доказів наявності поважних причин, що унеможливили таке виконання. Виплата пенсії у меншому розмірі після набрання судовим рішенням законної сили не є його виконанням. За таких обставин суд дійшов висновку про правомірність постанови державного виконавця.

ІІ. УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області подало апеляційну скаргу.

Просить скасувати рішення від 15 вересня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким скасувати постанову державного виконавця від 04 серпня 2026 року про накладення штрафу. Також апелянт просить розглянути справу з викликом сторін у режимі відеоконференції.

Апелянт зазначає, що на виконання рішення суду у справі № 560/1899/26 пенсію ОСОБА_1 перераховано з 01 січня 2026 року без застосування коефіцієнтів зменшення та без обмеження максимальним розміром. Розмір пенсії після перерахунку становить 64 390,65 грн.

За твердженням апелянта, сума доплати за період із 01 січня до 30 вересня 2026 року становить 260 666,55 грн, із яких 152 209,04 грн — за період із 01 січня до 08 червня 2026 року, а 108 457,51 грн — за період із 09 червня до 30 вересня 2026 року. У вересні 2026 року, як зазначає скаржник, ОСОБА_1 виплачено 490,60 грн у рахунок заборгованості.

На думку апелянта, повна виплата заборгованості залежить від наявності бюджетного фінансування та не перебуває у його безпосередньому розпорядженні.

На підтвердження цієї позиції скаржник посилається, зокрема, на положення Бюджетного кодексу України, статтю 8 Закону України № 2262-XII, пункт 14 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», постанову Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2025 року № 157, а також на постанову Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2026 року № 1046.

Відповідач не скористався правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу.

ІІІ. ВСТАНОВЛЕНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 27 березня 2026 року у справі № 560/1899/26 Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області зобов`язано здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01 січня 2026 року без коефіцієнтів зменшення пенсії, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року № 1778, та без обмеження пенсії максимальним розміром, з урахуванням виплачених сум.

Зазначене рішення набрало законної сили 09 червня 2026 року.

На виконання виконавчого листа Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 червня 2026 року у справі № 560/1899/26 постановою державного виконавця від 22 червня 2026 року відкрито виконавче провадження № 81322515.

04 серпня 2026 року державний виконавець виніс постанову про накладення на Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області штрафу в розмірі 5100 грн за невиконання рішення суду.

ІV. ОЦІНКА ВИСНОВКІВ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Згідно з статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону № 1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до положень пункту 1 частини 2 статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Частиною 6 статті 26 Закону №1404-VIII передбачено, що за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

Відповідно до частини 1 статті 63 Закону № 1404-VIII за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (ч. 2 ст. 63 Закону №1404-VIII).

Відповідальність за невиконання рішення, що зобов`язує боржника вчинити певні дії визначена положеннями ст.75 Закону №1404-VIII.

Відповідно до частини 1 статті 75 Закону №1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Відтак, накладення штрафу у разі невиконання без поважних причин боржником рішення є обов`язком посадової особи органу ДВС, який встановлюється з метою спонукання боржника належним чином виконати рішення.

Поважними причинами невиконання можуть бути визнані лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення боржника, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для виконання рішення та повинні бути підтверджені належними доказами.

Довід апелянта про перерахунок пенсії до 64 390,65 грн не спростовує висновків суду першої інстанції.

Рішенням у справі № 560/1899/26 на позивача покладено обов`язок здійснити нарахування та виплату пенсії. Тому перерахунок без виплати належних сум не є повним виконанням судового рішення.

Крім того, сам апелянт зазначає, що за період із 01 січня до 30 вересня 2026 року утворилася заборгованість у сумі 260 666,55 грн, а у вересні 2026 року виплачено лише 490,60 грн. Ці відомості підтверджують, що зобов`язання щодо виплати коштів у повному обсязі не виконане. Виплата частини заборгованості у вересні 2026 року відбулася після винесення оскаржуваної постанови від 04 серпня 2026 року та сама по собі не доводить наявності поважних причин невиконання рішення на дату накладення штрафу.

Колегія суддів ураховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13 листопада 2025 року у справі № 260/9788/23, щодо можливості визнання відсутності фактично виділеного фінансування поважною причиною невиконання судового рішення за наявності підтвердження відповідних обставин і вжиття боржником необхідних заходів для виконання рішення. Водночас сам факт бюджетних обмежень або загальне посилання на відсутність фінансування не є достатнім для висновку про відсутність у боржника вини.

У цій справі суд першої інстанції встановив, що позивач не надав доказів ужиття до 04 серпня 2026 року заходів для повного виконання рішення та доказів того, що виплата присуджених сум була неможливою саме внаслідок відсутності фінансування, яке не залежало від його волі. Апеляційна скарга таких установлених обставин не спростовує. Вона не містить належних доказів того, що до винесення постанови про накладення штрафу необхідні суми були включені до відповідного реєстру, що позивач звертався щодо фінансування та що кошти не були виділені чи доведені до нього.

Посилання апелянта на статтю 8 Закону України № 2262-XII, положення Бюджетного кодексу України, закони про Державний бюджет України, постанову Кабінету Міністрів України № 157 та загальний характер проблеми фінансування пенсійних виплат не спростовують обов`язковості судового рішення. Для вирішення питання про правомірність штрафу необхідно встановити, чи довів боржник конкретні обставини, які на час винесення постанови перешкоджали виконанню рішення попри вжиття ним необхідних заходів. Таких доказів суду не надано.

Постанова Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2026 року № 1046 прийнята після винесення постанови державного виконавця від 04 серпня 2026 року. Тому визначений нею порядок фінансування не підтверджує сам собою, що на дату накладення штрафу позивач не мав можливості виконати судове рішення або що ним до цієї дати були вжиті всі необхідні заходи. Наведені апелянтом відомості про виплату 490,60 грн у вересні 2026 року стосуються подальшого виконання рішення і не змінюють оцінки правомірності постанови виконавця станом на 04 серпня 2026 року.

Посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2026 року у справі № 240/7215/24, постанову від 14 травня 2025 року у справі № 440/14216/23, рішення Конституційного Суду України та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду у справах № 560/1322/24 і № 560/11058/23 не спростовують висновків суду першої інстанції.

Наведені правові позиції щодо бюджетних обмежень і фінансування соціальних виплат не звільняють боржника від обов`язку довести наявність конкретних поважних причин невиконання рішення та вжиття заходів для його виконання у відповідному виконавчому провадженні.

Довід апелянта про порушення судом першої інстанції статей 90 та 242 КАС України також є необґрунтованим.

Суд першої інстанції дослідив обставини перерахунку пенсії, невиплати коштів і доводи позивача про відсутність фінансування, після чого надав їм правову оцінку. Незгода апелянта з цією оцінкою не свідчить про недослідження доказів або порушення вимог до законності й обґрунтованості судового рішення.

IV. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим — рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтверджених дослідженими доказами.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 та статті 316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні у матеріалах справи докази та правильно застосував норми матеріального і процесуального права.

За таких обставин підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, передбачені статтею 317 КАС України, відсутні.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 вересня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

.

ГоловуючаГнап Д.Д.

СуддіСушко О.О. Яремчук К.О.