Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №142/488/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 142/488/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Гринишина А.А.

Суддя-доповідач - Савицька Н.В.

15 жовтня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Савицької Н.В.

суддів: Драчук Т. О. Томчука А.В. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Самойлової В.С.,

представника позивача - Близнюка В.В.,

представника відповідача - Поліщука К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 18 серпня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про скасування постанови № 116176 про накладення адміністративного стягнення, винесеної начальником відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " підполковником ОСОБА_2 27 червня 2025 року, за якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 202 КУпАП.

Рішенням Піщанського районного суду Вінницької області від 18.08.2026 позов задоволено.

Скасовано постанову № 116176 про накладення адміністративного стягнення, винесену начальником відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " підполковником ОСОБА_2 27 червня 2025 року, за якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 202 КУпАП, як незаконну.

Провадження в справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 202 КУпАП закрито.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь позивача судовий збір в розмірі 605 грн. 60 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В апеляційній скарзі апелянт, зокрема зазначає, що системне тлумачення пунктів 8 та 12 Положення про прикордонний режим, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1147, свідчить, що обов`язок водія унеможливити перевезення недокументованих осіб поширюється на будь-яке їх пересування в межах контрольованого прикордонного району, включно з переміщенням між населеними пунктами всередині нього, а не лише на момент перетину його межі або межі прикордонної смуги (пункт 7 Положення №1147). Наполягає, що позивач фактично здійснював саме таке пересування, а саме: керуючи транспортним засобом перевозив особу, яка була без документа, що посвідчує особу перебуваючи в контрольованому прикордонному районі.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що Піщанський районний суд Вінницької області повно, всебічно та об`єктивно дослідив усі обставини справи, надав належну оцінку доказам та ухвалив абсолютно законне рішення про скасування протиправного штрафу. Апеляційна скарга відповідача не містить жодних правових підстав, які б могли спростувати висновки суду першої інстанції.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позицію, викладену у відзиві на апеляційну скаргу відповідача.

Представник відповідача, належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явився.

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ПдРУ №333128 встановлено, що 27.06.2025 прикордонним нарядом «Контрольний пост» о 15 годині 30 хвилин на напрямку н.п Крижопіль (Україна) - н.п. Хрустова (Республіка Молдова) в районі проміжного прикордонного знаку № 0236 на відстані 30000 м від лінії державного кордону першим заступником начальника відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " підполковником ОСОБА_2 був виявлений громадянин України ОСОБА_1 , який своїми діями порушив п. 12 Положення про прикордонний режим, яке затверджене постановою КМУ від 22 липня 1998 року №1147, тобто вчинив правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 202 КУпАП.

За результатами розгляду матеріалів справи про адміністративне правопорушення відносно позивача, уповноваженою службовою особою підрозділу охорони державного кордону, начальником відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " (тип Б) підполковником ОСОБА_2 винесено постанову про накладання адміністративного стягнення № 116176 від 27.06.2025, якою позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 202 КУпАП та, із врахуванням вимог ст.ст. 33-35 КУпАП, зокрема щире каяття, відповідно до ст.ст. 222-1, 283, 284 КУпАП на нього накладено стягнення у межах мінімальної санкції ч. 1 ст. 202 КУпАП - 850 гривень.

Не погодившись із постановою про притягнення до адміністративної відповідальності, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду.

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач межі Тульчинського району Вінницької області як прикордонного району на залишав, прямуючи із селища Рудниця Тульчинського району до м.Тульчин та з м.Тульчин до селища Рудниця Тульчинського району, тобто в розумінні п.12 Положення №1147 не підвозив осіб у контрольований прикордонний район та не вивозив з нього осіб, які не мають відповідних документів. Крім того, в діях особи, яка притягнута до адміністративної відповідальності, відсутній умисел на підвезення у контрольований прикордонний район та прикордонну смугу і вивезення з них осіб, які не мають відповідних документів, щоби могло би привести до того чи іншого порушення порядку перебування чи переміщення осіб в прикордонному районі.

Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність підстав для скасування спірної постанови.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою і другою статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Правові основи організації та діяльності Державної прикордонної служби України, її загальну структуру, чисельність, функції та повноваження визначає Закон України від 3 квітня 2003 року №661-ІV «Про Державну прикордонну службу України» (далі - Закон №661-ІV).

Відповідно до ст. 1 Закону №661-ІV на Державну прикордонну службу України покладаються завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону та охорони суверенних прав України в її прилеглій зоні та виключній (морській) економічній зоні.

Відповідно до ст. 2 Закону №661-ІV основними функціями Державної прикордонної служби України є, зокрема, охорона державного кордону України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах з метою недопущення незаконної зміни проходження його лінії, забезпечення дотримання режиму державного кордону та прикордонного режиму; здійснення в установленому порядку прикордонного контролю і пропуску через державний кордон України та до тимчасово окупованої території і з неї осіб, транспортних засобів, вантажів, а також виявлення і припинення випадків незаконного їх переміщення.

Відповідно до п. 7 «Положення про прикордонний режим», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1998 року №1147 в редакції постанови №1292 від 7 грудня 2023 року; із змінами, внесеними згідно з постановою №894 від 6 серпня 2024 року (надалі - Положення №1147) громадяни України, іноземці та особи без громадянства в`їжджають, перебувають, проживають, проваджують роботи і пропускаються у прикордонну смугу з дозволу відповідного органу Державної прикордонної служби, який безпосередньо виконує завдання щодо забезпечення недоторканності державного кордону у визначеній зоні відповідальності, за наявності документів, що посвідчують їх особу. У період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом воєнного стану громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років також зобов`язані мати при собі військово-обліковий документ (у паперовій або електронній формі).

Відповідно до ч. 1 і 4 ст. 22 Закону України «Про державний кордон України», п. 2 Положення №1147 з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони. Так, контрольовані прикордонні райони встановлюються, як правило, в межах території району, міста, селища, сільради, прилеглої до державного кордону України або до узбережжя моря, що охороняється органами Державної прикордонної служби України. До контрольованого прикордонного району включаються також територіальне море України, внутрішні води України і частина вод прикордонних річок, озер та інших водойм України і розташовані в цих водах острови.

Пунктом 5 Положення №1147 передбачено, що контроль за додержанням прикордонного режиму у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі здійснює Державна прикордонна служба у взаємодії з органами Національної поліції. Особи, зазначені у п.п. 7 та 8 цього Положення, на вимогу уповноважених осіб Державної прикордонної служби та органів Національної поліції, а також членів громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону зобов`язані пред`являти відповідні документи, передбачені цими пунктами (п.10 Положення).

Тульчинський район Вінницької області віднесено до контрольованих прикордонних районів Переліком міст і районів, на території яких установлюються контрольовані прикордонні райони, який затверджений постановою КМУ від 03 серпня 1998 року №1199.

Під час судового розгляду справи, судом встановлено, що позивач межі Тульчинського району Вінницької області як прикордонного району на залишав, прямуючи із селища Рудниця Тульчинського району до м.Тульчин та з м.Тульчин до селища Рудниця Тульчинського району, тобто не підвозив осіб у контрольований прикордонний район та не вивозив з нього осіб.

При цьому, судом ураховано, що, на момент прийняття оскаржуваного рішення суб`єктом владних повноважень щодо притягнення позивача до відповідальності за ч.1 ст.202 КУпАП у відділі прикордоної служби близько 22 години 27 червня 2026 року було встановлено особу ОСОБА_3 , було перевірено її паспорт, встановлено місце її проживання та реєстрації, мету перевезення її водієм ОСОБА_1 в межах прикордонного контрольованого району та встановлено, що особа ОСОБА_3 відома водієві, оскільки вона є його матір`ю, тобто в діях особи, яка притягнута до адміністративної відповідальності, відсутній умисел на підвезення у контрольований прикордонний район та прикордонну смугу і вивезення з них осіб, які не мають відповідних документів, щоб могло би привести до того чи іншого порушення порядку перебування чи переміщення осіб в прикордонному районі.

Відповідно до ч. 2 ст. 62 Конституції України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину, а згідно з частиною третьою цієї статті обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові ВС/КАС від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а, де вказано, що в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Отже, факт вчинення позивачем правопорушення належними та допустимими доказами відповідачем не підтверджено.

Крім того, у спірній постанові дії особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, відповідачем не описані в контексті конкретного вчиненого правопорушенння, а міститься лише посилання на п.12 Положення №1147 та норму ч.1 ст.202 КУпАП, яка є бланкетною, а тому зміст постанови вимагає чіткого зазначення та конкретизування дій особи, яка притягується до адміністративної відповідальності з посиланням на норму права, яку порушила особа.

Судом також встановлено, що спірною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності саме за ч.2 ст.202 КУпАП, де кваліфікуючою ознакою діяння є повторність вчиненого - ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за порушення, передбачене частиною першою цієї статті.

У той же час, як слідує з протоколу про адміністративне правопорушення ПдРУ №333128 від 27 червня 2025 року, при його складанні посадовою особою не виявлено даних про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності протягом року. Про повторність вчиненого праввопорушення позивачем також не зазначено в оскаржуваній постанові, що свідчить про неправильну кваліфікацію дій особи, що в свою чергу виключає притягнення її до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.202 КУпАП.

Судом також встановлено, що допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які перебували у транспортому засобі позивача на момент зупинки, вказували на те, що при зупинці прикордонники попросили водія надати їм в руки документи, при цьому поводилися зухвало, перевернули всі речі в машині, силою витягли ОСОБА_1 та ОСОБА_3 та з автомобіля, розбили скло та зламали ручку автомобіля. Також свідок ОСОБА_5 повідомила суду, що була шокована агресивною поведінкою прикордонного наряду, працівники якого видирали милиці в її чоловіка та відверто називали його інвалідом. Додала, що вона точно бачила, що ОСОБА_3 шукала документи в сумочці та в машині, була сильно схвильована, що не може знайти паспорт та намагалась відкрити додаток ДІЯ, проте відкрити додаток мати не змогла чи то через хвилювання, чи через поганий зв`язок.

Суд також зауважує, що додаток ДІЯ так і залишився недослідженим відповідачем при зупинці на предмет наявності в ньому документа, що посвідчує особу ОСОБА_3 .

За встановлених у даній справі обставин, зокрема обставин щодо зупинки транспортного засобу та з урахуванням поведінки представників прикордонного наряду під час такої зупинки, та за відсутності опису конкретного складу правопорушення у спірній постанові, а також зважаючи на відсутність будь-яких негативних наслідків, що призвели до порушення порядку перебування чи переміщення осіб в прикордонному районі, апеляційний суд погоджується з рішенням суду першої інстанції про наявність підстав для скасування постанови № 116176 про накладення адміністративного стягнення, винесену начальником відділу прикордонної служби " ІНФОРМАЦІЯ_2 " підполковником ОСОБА_2 27 червня 2025 року, за якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 202 КУпАП.

У частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді.

З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Піщанського районного суду Вінницької області від 18 серпня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає згідно з ч.3 ст.272 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 15.10.2026.

ГоловуючийСавицька Н.В.

СуддіДрачук Т. О. Томчук А.В.