Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: осіб, звільнених з публічної служби
Дата: 13 жовтня 2026 р.
Справа: №320/1737/24
Суддя: Василенко Ярослав Миколайович
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 320/1737/24 Головуючий у 1-й інстанції: Дудін С.О.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 жовтня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №104850007904 від 26.09.2023 щодо непризначення ОСОБА_1 пенсії;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу період роботи ОСОБА_1 з 27.05.1983 по 03.11.1983 та з 31.03.1986 по 29.01.1987 з дня звернення із заявою про призначення пенсії, а саме з 19.09.2023.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області звернулось до Шостого апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що ухвалене із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів ухвалено рішення про продовження апеляційного розгляду даної справи на розумний строк.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Яготинським РВ ГУ МВС України в Київській області 20.10.1998.
Позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою від 19.09.2023 про призначення пенсії за віком.
До вказаної заяви позивачкою були долучені такі документи: паспорт громадянина України - ОСОБА_1 ; архівні довідки Яготинського міського трудового архіву від 19.09.2023 №04-03/308, від 19.09.2023 №04-03/309 та від 12.01.2023 №04-03/17; свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 від 27.08.1983; трудова книжка серії НОМЕР_3 від 10.04.1984.
Вказані документи за принципом екстериторіальності були передані для розгляду Головному управлінню Пенсійного фонду України в Донецькій області, яким було прийнято рішення від 26.09.2023 №104850007904 про відмову у призначенні пенсії за віком з підстав відсутності необхідного страхового стажу.
Так, у спірному рішенні відповідач зазначив, що страховий стаж позивачки становить 29 років 08 місяців 28 днів.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано:
- згідно трудової книжки колгоспника від 27.05.1983 серії НОМЕР_4 період роботи у колгоспі з 27.05.1983 по 03.11.1983, оскільки у архівній довідці від 12.01.2023 №04-03/17 про трудову участь у громадському господарстві по батькові скорочено, ім`я " ОСОБА_2 " не відповідає паспортним даним " ОСОБА_3 ";
- згідно трудової книжки від 10.04.1984 серії НОМЕР_3 період роботи з 31.03.1986 по 29.01.1987, оскільки запис про звільнення засвідчено печаткою, яка не придатна для сприйняття змісту, а в архівній довідці від 19.09.2023 №04-03/309 по батькові " ОСОБА_4 " не відповідає паспортним даним " ОСОБА_5 " російською мовою.
Відповідач зазначив, що позивачка матиме право на призначення пенсії відповідно до частини 2 статті 26 Закону №1058 при досягненні 63 річного віку з 15.09.2026.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем спірного рішення, позивачка звернулася до суду з позовом про визнання його протиправним та зобов`язання вчинити певні дії.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відмова відповідача у призначенні позивачці пенсії за віком з підстав недостатності страхового стажу є протиправною, оскільки спірні періоди її роботи з 27.05.1983 по 03.11.1983 у колгоспі ім. Комінтерну та з 31.03.1986 по 29.01.1987 у продмазі №19 підтверджуються відповідними записами у трудових книжках та архівними документами. При цьому, суд першої інстанції зазначив, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж роботи, а скорочене зазначення імені та по батькові, помилка у по батькові в архівній довідці, а також посилання відповідача на нечіткість відбитка печатки не можуть бути підставою для незарахування відповідних періодів роботи до страхового стажу, оскільки працівник не може нести відповідальність за неналежне оформлення документів роботодавцем. Встановивши безпідставність неврахування зазначених періодів роботи та наявність у позивачки необхідного страхового стажу, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність рішення відповідача від 26.09.2023 №104850007904 та необхідність його скасування. Водночас, з метою ефективного захисту порушеного права позивачки, суд першої інстанції вважав за необхідне вийти за межі позовних вимог, зобов`язавши відповідача зарахувати спірні періоди роботи до страхового стажу та призначити пенсію за віком з 15.09.2023, тобто з дня, наступного за днем досягнення позивачкою пенсійного віку, оскільки із заявою про призначення пенсії вона звернулася протягом трьох місяців після досягнення такого віку.
Апелянт у своїй апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та неправильно застосував норми матеріального права, оскільки страховий стаж позивачки на дату звернення за призначенням пенсії становив 29 років 08 місяців 28 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком у 2023 році. Зокрема, апелянт вказує на відсутність правових підстав для зарахування до страхового стажу періоду роботи з 27.05.1983 по 03.11.1983 у колгоспі ім. Комінтерну, оскільки в архівній довідці ім`я позивачки зазначено як « ОСОБА_2 » замість « ОСОБА_3 », а по батькові скорочено, а також періоду роботи з 31.03.1986 по 29.01.1987 у продмазі №19, оскільки запис про звільнення засвідчено печаткою, зміст якої неможливо встановити, а зазначене в архівній довідці по батькові « ОСОБА_4 » не відповідає паспортним даним « ОСОБА_5 ». На переконання апелянта, подані позивачкою документи оформлені з порушенням установлених вимог, а належних документів на підтвердження спірних періодів роботи не надано. При цьому апелянт наголошує, що позивачка не вжила заходів щодо виправлення неточних записів у трудовій книжці та архівних документах у порядку, передбаченому Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом від 29.07.1993 №58, тоді як орган Пенсійного фонду України не відповідає за правильність їх оформлення роботодавцем. Крім того, апелянт зазначає, що положення статті 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» надають органам Пенсійного фонду України право перевіряти достовірність поданих документів, однак не покладають на них обов`язку здійснювати відповідні заходи замість заявника. Окремо апелянт посилається на те, що позовна заява та додані до неї матеріали не надходили до Управління і були відсутні в системі «Електронний суд», що позбавило його можливості повною мірою ознайомитися з матеріалами справи. З огляду на викладене апелянт вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, у зв`язку із чим просить його скасувати й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі — Закон №1058-IV, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
- з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
- з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
- з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
- з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
- з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
- з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
- з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
- з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
- з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
- з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
- починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на момент звернення із заявою про призначення пенсії позивачці виповнилося 60 років.
Отже, з огляду на положення частини першої статті 26 Закону №1058-IV, для призначення позивачці пенсії за віком у 2023 році необхідна наявність страхового стажу не менше 30 років.
Згідно з частиною першою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Частиною третьою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною першою статті 11 Закону №1058-IV визначено, що загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають: особи, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини, при усиновленні дитини.
Частиною першою статті 44 Закону №1058-IV обумовлено, що заява призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Підпунктом 2 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою правління ПФУ від 25 листопада 2005 року №22-1 (в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин), передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, орган, що призначає пенсію, додає довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за №785/25562, а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.
Згідно з пунктом 4.2 розділу IV Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Частиною п`ятою статті 45 Закону №1058-IV визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника територіального органу Пенсійного фонду України на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів.
Як встановлено судом першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області рішенням від 26.09.2023 №104850007904 відмовило позивачці у призначенні пенсії за віком з підстав відсутності необхідного страхового стажу.
Так, відповідач зазначив, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано:
- згідно з трудовою книжкою колгоспника від 27.05.1983 серії НОМЕР_5 період роботи у колгоспі з 27.05.1983 по 03.11.1983, оскільки в архівній довідці від 12.01.2023 №04-03/17 про трудову участь у громадському господарстві по батькові скорочено, ім`я « ОСОБА_2 » не відповідає паспортним даним « ОСОБА_3 »;
- згідно з трудовою книжкою від 10.04.1984 серії НОМЕР_3 період роботи з 31.03.1986 по 29.01.1987, оскільки запис про звільнення засвідчено печаткою, яка не придатна для сприйняття змісту, а в архівній довідці від 19.09.2023 №04-03/309 по батькові « ОСОБА_4 » не відповідає паспортним даним « ОСОБА_5 » російською мовою.
Згідно з трудовою книжкою колгоспника серії НОМЕР_5 від 27.05.1983 позивачка у період з 27.05.1983 по 03.11.1983 була членом колгоспу ім. Комінтерну (записи №№1-2).
Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_3 від 10.04.1984 позивачка працювала, зокрема:
- з 31.03.1986 по 17.06.1986 - молодшим продавцем-стажером у продмазі №19 (запис №8);
- з 18.06.1986 по 29.01.1987 - молодшим продавцем у продмазі №19 (записи №№9-10).
Відповідно до архівної довідки Яготинського міського трудового архіву від 12.01.2023 №04-03/17 за період з травня 1983 року по листопад 1983 року ОСОБА_6 (так у документах) нарахована заробітна плата та відпрацьовані людино-дні: травень - 17 людино-днів, 88,40; червень - 35 людино-днів; 214,90; липень - 26 людино-днів, 125,00; серпень - 23 людино-днів, 104,68; вересень - 10 людино-днів, 48,07; жовтень - 21 людино-днів, 105,00; листопад - 10 людино-днів, 49,10.
Як убачається зі свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_6 від 27.08.1983, позивачкою після укладення шлюбу було змінено прізвище з « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_8 ».
Відповідно до архівної довідки Яготинського міського трудового архіву від 19.09.2023 №04-03/309 у документах архівного фонду №15 «Яготинський робкооп» є відомості про те, що ОСОБА_1 було зараховано молодшим продавцем-стажером продмагу №19 строком на 3 місяці з 31.03.1986 по 31.06.1986 (розпорядження від 31.03.1986 №01-ок по Яготинському робкоопу).
З 18.06.1986 ОСОБА_1 переведено молодшим продавцем продмагу №19 (розпорядження від 18.06.1986 №107-ок по Яготинському робкоопу).
Звільнено з роботи ОСОБА_1 згідно зі статтею 36 пунктом 5 КЗпП УРСР з 29.01.1987 (наказ від 29.01.1987 №16-ок по Яготинському робкоопу).
За правилами статті 62 Закону №1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, наявність трудового стажу підтверджується у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 1.1 розділу 1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, яка затверджена наказом Держкомпраці СРСР за №162 від 20.06.1974 (далі-Інструкція №162, яка була чинна на момент внесення відповідних записів до трудової книжки позивача та трудової книжки колгоспника) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівників та службовців.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників та службовців державних кооперативних та суспільних підприємств, установ та організацій, які пропрацювали більше 5 років, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на нештатних працівників за умови, якщо він підлягає державному соціальному страхуванню.
Вказана Інструкція втратила чинність з прийняттям Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України і Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, відповідно до пункту 2.2 якої до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 №58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.
Пунктом 2.4 Інструкції визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку №637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Пунктом 17 Порядку № 637 визначено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.
Аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Водночас за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а також за наявності неправильних чи неточних записів про періоди роботи, трудовий стаж може бути підтверджений даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також іншими документами, зокрема довідками, виписками з наказів, особовими рахунками, відомостями на видачу заробітної плати та іншими документами, які містять відомості про періоди роботи.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявні у матеріалах справи документи у своїй сукупності підтверджують фактичне здійснення позивачкою трудової діяльності у спірні періоди, а окремі неточності в їх оформленні не спростовують зазначених обставин.
При цьому колегія суддів зауважує, що положення Порядку №637 спрямовані на забезпечення можливості підтвердження фактично набутого трудового стажу, у тому числі за наявності неправильних або неточних записів у трудовій книжці, а не на встановлення додаткових формальних перешкод для реалізації права особи на пенсійне забезпечення.
Щодо доводів апелянта про те, що позивачкою надано документи, оформлені з порушенням установлених вимог, та не надано належних матеріалів на підтвердження спірних періодів роботи, колегія суддів зазначає, що такі доводи не відповідають встановленим обставинам справи, оскільки факт роботи позивачки підтверджується не лише відповідними записами у трудових книжках, а й архівними довідками, які містять відомості про нарахування заробітної плати, прийняття на роботу, переведення та звільнення.
Відтак колегія суддів вважає, що відповідач безпідставно надав визначального значення окремим недолікам оформлення документів, залишивши поза увагою їх зміст та сукупність відомостей, які підтверджують трудову діяльність позивачки.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що запис у трудовій книжці позивачки під №10 про її звільнення 29.01.1987 з посади молодшого продавця у продмазі №19 містить печатку.
При цьому судом першої інстанції встановлено, що відбиток печатки є чітким, що, у свою чергу, дає можливість встановити її зміст.
Не беруться колегією суддів до уваги доводи апелянта про те, що запис про звільнення позивачки засвідчено печаткою, яка не придатна для сприйняття її змісту, оскільки зазначені твердження суперечать встановленим судом першої інстанції обставинам щодо наявності чіткого відбитка печатки у трудовій книжці.
Крім того, колегія суддів зауважує, що відповідний період роботи додатково підтверджується архівною довідкою Яготинського міського трудового архіву від 19.09.2023 №04-03/309, яка містить відомості про прийняття позивачки на роботу, переведення на іншу посаду та звільнення.
Отже, навіть наявність окремих недоліків у відбитку печатки сама по собі не могла б спростовувати факт роботи позивачки за наявності інших документів, які підтверджують відповідний період трудової діяльності.
Колегія суддів наголошує, що на особу не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, зазначених у її трудовій книжці, виключно з підстав неналежного оформлення таких відомостей роботодавцем.
Відсутність посилання чи неточність записів у первинних документах щодо обліку трудового стажу та нарахування заробітної плати, а також окремі недоліки оформлення трудової книжки за наявності інших належних доказів фактичного виконання роботи не можуть бути безумовною підставою для виключення відповідних періодів із трудового стажу особи, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документації підприємством.
Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 72366973) та від 16.04.2020 у справі №159/4315/16-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР — 88814807).
Щодо доводів апелянта про те, що позивачка не вжила заходів щодо приведення записів трудової книжки та уточнюючих документів у відповідність до вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом від 29.07.1993 №58, колегія суддів критично оцінює такі доводи, оскільки зазначена Інструкція визначає порядок внесення та виправлення записів у трудових книжках, проте не встановлює, що невиправлення допущених роботодавцем неточностей позбавляє працівника права на зарахування фактично відпрацьованого періоду до страхового стажу.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що спірні записи у трудових книжках позивачки були внесені у 1983– 1987 роках, тобто до набрання чинності Інструкцією №58, а тому оцінка правильності їх первинного оформлення має здійснюватися з урахуванням нормативного регулювання, чинного на момент внесення відповідних записів.
Водночас обов`язок належного оформлення трудових книжок покладається на роботодавця, а не на працівника, у зв`язку із чим недоліки їх ведення не можуть створювати для останнього негативних наслідків у вигляді позбавлення права на пенсійне забезпечення.
За таких обставин колегія суддів вважає, що невжиття позивачкою заходів щодо виправлення окремих неточностей у документах не спростовує встановленого факту її трудової діяльності та не є самостійною правовою підставою для відмови у зарахуванні відповідних періодів роботи до страхового стажу.
Щодо посилань апелянта на те, що в архівній довідці від 12.01.2023 №04-03/17 про трудову участь у громадському господарстві по батькові позивачки скорочено, а ім`я « ОСОБА_2 » не відповідає паспортним даним « ОСОБА_3 », колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність таких тверджень, оскільки саме по собі зазначення скороченої форми імені та по батькові не свідчить про недостовірність відомостей, які містяться в архівній довідці.
При цьому колегія суддів враховує, що відповідно до трудової книжки колгоспника позивачка у період з 27.05.1983 по 03.11.1983 була членом колгоспу ім. Комінтерну, а архівною довідкою підтверджується нарахування заробітної плати та облік відпрацьованих людино-днів у відповідний період.
Крім того, зміна прізвища позивачки з « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_8 » підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу від 27.08.1983.
Таким чином, наведені документи у своїй сукупності дають можливість встановити належність відповідних відомостей позивачці та підтверджують факт її роботи у спірний період.
Колегія суддів також звертає увагу, що архівна довідка від 12.01.2023 №04-03/17 містить конкретні відомості про кількість відпрацьованих людино-днів та нараховану заробітну плату за кожен місяць відповідного періоду, а тому наведені в ній дані не обмежуються лише зазначенням особистих відомостей позивачки, а безпосередньо підтверджують її трудову участь у громадському господарстві.
Щодо доводів апелянта про необхідність застосування положень статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» при обчисленні стажу роботи в колгоспі колегія суддів зазначає, що наведена норма передбачає особливості врахування фактичної тривалості роботи у випадку невиконання членом колгоспу без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі.
Водночас апелянтом не наведено конкретних обставин щодо встановленого для позивачки мінімуму трудової участі, його невиконання без поважних причин або неправильності відомостей про фактично відпрацьований час.
За таких обставин саме по собі посилання на положення статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» не спростовує висновків суду першої інстанції щодо підтвердження спірного періоду роботи позивачки у колгоспі.
Щодо посилань апелянта на те, що в архівній довідці від 19.09.2023 №04-03/309 по батькові « ОСОБА_4 » не відповідає паспортним даним « ОСОБА_5 » російською мовою, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначена розбіжність є помилкою в оформленні архівного документа, яка сама по собі не спростовує факту роботи позивачки.
При цьому колегія суддів враховує, що відповідна архівна довідка містить відомості про прийняття позивачки на роботу з 31.03.1986, її переведення з 18.06.1986 та звільнення з 29.01.1987, причому у відомостях про звільнення зазначено по батькові « ОСОБА_9 ».
Крім того, спірний період роботи з 31.03.1986 по 29.01.1987 підтверджується відповідними записами у трудовій книжці позивачки.
Отже, колегія суддів вважає, що допущена в архівній довідці помилка у зазначенні по батькові не є достатньою підставою для незарахування відповідного періоду роботи до страхового стажу позивачки.
Щодо доводів апелянта про те, що орган Пенсійного фонду України не несе відповідальності за правильність оформлення трудових книжок роботодавцем та не зобов`язаний здійснювати заходи щодо підтвердження трудового стажу замість заявника, колегія суддів зазначає, що такі доводи не спростовують обов`язку відповідача належним чином розглянути подані документи та прийняти обґрунтоване рішення щодо наявності права особи на пенсійне забезпечення.
Колегія суддів зауважує, що хоча відповідальність за ведення трудових книжок дійсно покладається на роботодавця, орган Пенсійного фонду України як суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти відповідно до вимог частини другої статті 19 Конституції України та забезпечувати належний розгляд документів, поданих для призначення пенсії.
При цьому частиною третьою статті 44 Закону №1058-IV органам Пенсійного фонду України надано право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій та окремих осіб, а також у необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей.
Отже, за наявності сумнівів щодо достовірності окремих відомостей відповідач не був позбавлений можливості здійснити їх перевірку у встановленому законом порядку.
Водночас із матеріалів справи вбачається, що відповідач обмежився посиланням на формальні розбіжності у документах, не навівши належних доказів, які б спростовували факт роботи позивачки у спірні періоди.
Крім того, відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин колегія суддів вважає, що наведені доводи апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції щодо протиправності незарахування спірних періодів роботи до страхового стажу позивачки.
Не беруться колегією суддів до уваги також доводи апелянта щодо неможливості встановлення характеру роботи з особливо шкідливими умовами праці виключно на підставі записів у трудовій книжці, оскільки такі доводи не стосуються предмета спору.
Колегія суддів зауважує, що предметом розгляду цієї справи є правомірність рішення відповідача про відмову у призначенні позивачці пенсії за віком на загальних підставах відповідно до статті 26 Закону №1058-IV у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Водночас питання підтвердження пільгового характеру роботи, зайнятості в особливо шкідливих умовах праці або наявності спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, у межах цієї справи не вирішується.
Відтак наведені апелянтом міркування не мають правового значення для вирішення спірних правовідносин та не впливають на правильність висновків суду першої інстанції.
Щодо доводів апелянта про те, що страховий стаж позивачки становить 29 років 08 місяців 28 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком у 2023 році, колегія суддів зазначає, що наведений розрахунок здійснено відповідачем без урахування спірних періодів роботи, які, як встановлено судом першої інстанції, підлягають зарахуванню до страхового стажу.
Відтак після врахування періодів роботи з 27.05.1983 по 03.11.1983 та з 31.03.1986 по 29.01.1987 загальна тривалість страхового стажу позивачки перевищує встановлений статтею 26 Закону №1058-IV мінімум у 30 років, необхідний для призначення пенсії за віком у 2023 році.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу позивачки періоди її роботи з 27.05.1983 по 03.11.1983 у колгоспі ім. Комінтерну та з 31.03.1986 по 29.01.1987 у продмазі №19.
З огляду на викладене колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про необхідність визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 26.09.2023 №104850007904.
Щодо позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу періоди роботи ОСОБА_1 з 27.05.1983 по 03.11.1983 та з 31.03.1986 по 29.01.1987 з дня звернення із заявою про призначення пенсії, а саме з 19.09.2023, колегія суддів зазначає таке.
Так, згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у спірних правовідносинах, за умови встановлення всіх передбачених законом підстав для призначення пенсії, відповідач не наділений свободою вибору між призначенням пенсії та відмовою у її призначенні, а зобов`язаний прийняти рішення відповідно до вимог законодавства.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що суд наділений правом вийти за межі позовних вимог під час ухвалення рішення у справі, якщо це необхідно для ефективного захисту порушених прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.
Оскільки Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області було протиправно відмовлено позивачці у призначенні пенсії за віком, а наявність необхідного страхового стажу підтверджується матеріалами справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у відповідача дискреційних повноважень щодо вирішення питання про призначення пенсії за встановлених обставин.
Відповідно до частини першої статті 45 Закону № 1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: 1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачці виповнилося 60 років 14.09.2023.
Із заявою про призначення пенсії позивачка звернулася 19.09.2023, тобто в межах трьох місяців з дня досягнення пенсійного віку.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачка набула право на призначення пенсії за віком з 15.09.2023.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про необхідність виходу за межі позовних вимог з метою ефективного захисту порушеного права позивачки шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 27.05.1983 по 03.11.1983 у колгоспі ім. Комінтерну та з 31.03.1986 по 29.01.1987 у продмазі №19 і призначити їй пенсію за віком з 15.09.2023.
Щодо доводів апелянта про те, що позовна заява та додані до неї документи не надходили до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та були відсутні в системі «Електронний суд», що позбавило відповідача можливості ознайомитися з матеріалами справи, колегія суддів критично оцінює такі доводи, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.
Так, колегією суддів встановлено, що 28.02.2024 відповідачем було подано відзив на позовну заяву, у якому викладено заперечення проти заявлених позовних вимог та наведено відповідне правове обґрунтування своєї позиції.
Отже, відповідач був обізнаний зі змістом пред`явлених до нього позовних вимог, їх підставами та реалізував передбачене Кодексом адміністративного судочинства України право на подання відзиву.
При цьому апелянтом не зазначено, з якими саме матеріалами справи він був позбавлений можливості ознайомитися та яким чином це вплинуло на правильність вирішення спору.
За таких обставин колегія суддів вважає, що наведені доводи апелянта не підтверджують порушення судом першої інстанції процесуальних прав відповідача, яке могло б бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Щодо доводів апелянта про те, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи та неправильно застосовано норми матеріального права, колегія суддів зазначає, що такі доводи фактично зводяться до незгоди відповідача з наданою судом оцінкою доказів та не спростовують встановлених обставин щодо наявності у позивачки необхідного страхового стажу.
Колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції дослідив документи, які підтверджують спірні періоди роботи, надав оцінку підставам відмови у призначенні пенсії та обґрунтовано дійшов висновку про протиправність оскаржуваного рішення відповідача.
При цьому посилання апелянта на окремі формальні недоліки оформлення документів не свідчать про відсутність у позивачки права на пенсійне забезпечення та не можуть бути підставою для скасування правильного по суті рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну правову оцінку доказам та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги.
Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, не свідчать про неправильне застосування ним норм матеріального права чи порушення норм процесуального права та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного рішення.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт незаконності та необґрунтованості рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст.316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду – без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 02.07.2025 – без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст.328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Ганечко О.М.
Кузьменко В.В.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua