Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №320/58459/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/58459/24 Головуючий у 1-й інстанції: Терлецька О.О.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 17.07.2025 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

- визнати неправомірною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 42098368) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" із нарахованої загальної суми 88 763,64 грн., з яких: 38476,73 грн. за період з 01.01.2016 по 18.10.2024 - день фактичної виплати донарахованої частини пенсії та 48 306,91 грн. за період з 28.06.2022 по 05.07.2024 - день фактичної виплати донарахованої частини пенсії.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17.07.2025 позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві звернулось до Шостого апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що ухвалене із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів ухвалено рішення про продовження апеляційного розгляду даної справи на розумний строк.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.12.2018 у справі № 826/4621/18 суд зобов`язав відповідача провести перерахунок і виплату пенсії за вислугу років позивачу відповідно до довідки Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в м. Києві від 25.05.2017 № 34077 для перерахунку пенсії з урахуванням грошового забезпечення поліцейських, починаючи з 01.01.2016 року.

Рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2019 у справі № 826/4621/18 відповідача зобов`язано провести перерахунок пенсії позивачу з урахуванням основного розміру пенсії, що становить 82 % від нарахованого грошового забезпечення.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду відповідно від 21.10.2020 року у справі № 826/4621/18 відповідача зобов`язано провести перерахунок пенсії позивачу з урахуванням основного розміру пенсії, що становить 82 % від нарахованого грошового забезпечення, починаючи з 01.01.2016 року.

На виконання ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2020 року у справі № 826/4621/18 відповідач здійснив розрахунок на доплату пенсії позивачу у грудні 2020 за дорученням № Д 89/34077/7 за період з 01.01.2016 по 09.06.2019 в сумі 38476,73 грн., яку йому виплачено 18.10.2024 (додаток 7), але без нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії.

22.10.2024 р. позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату йому компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії на загальну суму 88763,64 грн., з яких:

1) доплата згідно ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2020 у справі № 826/4621/18 в сумі 38476,73 грн., яку позивачу виплачено 18.10.2024;

2) доплата з червня 2022 по червень 2024 в сумі 48306,91 грн., яку позивачу виплачено 05.07.2024.

Своїм листом від 19.11.2024 за № 45176-44359/С-02/8-2600/24 відповідач відмовив позивачу у цьому та зазначив, що підстави для нарахування та виплати компенсації відсутні.

Не погоджуючись з правомірністю відмови у нарахуванні та виплаті позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії, останній звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідно до положень Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, порушення встановлених строків виплати пенсії на один і більше календарних місяців є підставою для нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів, незалежно від того, чи були відповідні суми попередньо нараховані, чи їх нарахування здійснено на виконання судового рішення. Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем на виконання судових рішень здійснено виплату позивачу донарахованих сум пенсії у розмірі 38 476,73 грн та 48 306,91 грн. лише 18.10.2024 та 05.07.2024 відповідно, однак компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати не нараховано та не виплачено. Враховуючи, що зазначена компенсація має компенсаторний характер і спрямована на відшкодування втрати купівельної спроможності грошових доходів унаслідок інфляційних процесів, а право на її отримання виникає у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних особі сум пенсії, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність відмови відповідача у нарахуванні та виплаті такої компенсації, у зв`язку із чим визнав позовні вимоги обґрунтованими та задовольнив їх у повному обсязі.

Апелянт у своїй апеляційній скарзі зазначає, що судом неправильно застосовано положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159. На переконання апелянта, обов`язковою умовою для нарахування відповідної компенсації є порушення встановлених строків виплати попередньо нарахованого доходу, тоді як спірні суми пенсії були донараховані на виконання судових рішень, у зв`язку із чим підстави для застосування зазначеного Закону відсутні. Крім того, апелянт наголошує, що перерахунок пенсії позивача здійснено відповідно до судових рішень, а виплату належних сум проведено в установленому порядку, тому протиправної бездіяльності з боку пенсійного органу допущено не було. Також апелянт вважає, що суд першої інстанції не врахував особливостей нарахування та виплати пенсійних коштів за судовими рішеннями, а також не встановив належних правових підстав для нарахування компенсації за заявлені позивачем періоди. З огляду на викладене апелянт вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, у зв`язку із чим просить його скасувати й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Відповідно до статті 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

За змістом статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Відповідно до статей 3, 4 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до статті 6 Закону № 2050-ІІІ компенсацію виплачують за рахунок, зокрема, коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

Аналізуючи наведені положення законодавства, колегія суддів зазначає, що основними умовами виникнення права особи на компенсацію втрати частини доходів є порушення встановлених строків виплати належних їй грошових доходів, зокрема пенсії, та наявність відповідного доходу, який підлягав виплаті. При цьому законодавець пов`язує обов`язок проведення компенсації саме з фактом несвоєчасного отримання особою належних їй коштів, а не з причинами, які зумовили затримку їх виплати.

Статтею 7 Закону № 2050-ІІІ визначено, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку. Відповідальність власника або уповноваженого ним органу (особи) за несвоєчасну виплату доходів визначається відповідно до законодавства.

З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 21.02.2001 № 159, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159).

При цьому, пунктом 3 постанови КМУ від 21.02.2001 № 159 закріплено, що компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством).

Пункти 1, 2 Порядку № 159 кореспондуються з положеннями Закону № 2050-ІІІ і конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Приписи пункту 4 Порядку № 159 визначають, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наведене нормативне регулювання не встановлює обов`язкової послідовності попереднього нарахування та подальшої виплати доходу як визначальної умови виникнення права на компенсацію втрати частини грошових доходів.

Вирішальне правове значення для застосування положень Закону № 2050-ІІІ має встановлення факту несвоєчасної виплати особі належного їй грошового доходу, незалежно від того, чи був такий дохід попередньо нарахований, але не виплачений, чи право особи на його отримання та відповідний розмір встановлено судовим рішенням.

Саме з порушенням строків отримання належного особі доходу законодавець пов`язує виникнення права на компенсацію втрати його частини внаслідок інфляційних процесів.

У цьому контексті колегія суддів зауважує, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня і збереження купівельної спроможності особи в умовах інфляційних процесів та зростання споживчих цін на товари і послуги.

Відтак компенсація втрати частини доходів не є додатковою пенсійною виплатою чи санкцією за невиконання судового рішення, а становить передбачений законом механізм відшкодування втрати частини вартості грошових коштів, які особа мала отримати своєчасно.

Колегія суддів також зазначає, що використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ та пункті 4 Порядку № 159 формулювання «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць свідчить про необхідність існування грошового доходу, який підлягав виплаті особі, однак своєчасно не був нею отриманий. При цьому такий дохід може бути як попередньо нарахованим, так і таким, що підлягає нарахуванню на підставі судового рішення.

Наведену правову позицію сформулював Верховний Суд України у постановах від 19.12.2011 у справі № 6-58цс11, від 11.07.2017 у справі № 21-2003а16, яка у подальшому знайшла своє відображення, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 521/940/17, від 24.01.2019 у справі № 159/1615/17, від 28.12.2019 у справі № 520/8992/19 та від 21.09.2022 у справі № 816/1627/18.

Відповідно до статті 6 Закону № 2050-ІІІ компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

Системний аналіз наведених норм у своєму взаємозв`язку свідчить, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічну позицію Верховний Суд України висловив у постановах від 19.12.2011 у справі № 6-58цс11, від 07.11.2012 у справі № 6-131цс12 та від 18.11.2014 № 21-518а14.

У постанові Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 826/8319/16 зазначено, що компенсація за порушення строків виплати виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата) особи (працівника) з вини відповідача не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.

Згідно із частиною 2 статті 55 Закону № 2262 нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Колегія суддів звертає увагу, що наведена норма спеціального законодавства також передбачає необхідність компенсації втрати частини доходів у разі несвоєчасного отримання пенсіонером належних йому пенсійних виплат з вини органу Пенсійного фонду України.

Відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року. Виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 16.05.2019 у справі № 134/89/16-а, від 10.02.2020 у справі № 134/87/16-а, від 05.03.2020 у справі № 140/1547/19.

Застосовуючи наведені положення законодавства до спірних правовідносин, колегія суддів враховує встановлені судом першої інстанції обставини справи.

Так, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.12.2018 у справі № 826/4621/18 зобов`язано відповідача провести перерахунок та виплату пенсії позивачу відповідно до довідки Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в м. Києві від 25.05.2017 № 34077, починаючи з 01.01.2016.

За результатами апеляційного перегляду зазначеної справи постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.06.2019 відповідача зобов`язано провести перерахунок пенсії позивачу з урахуванням основного розміру пенсії, що становить 82 % відповідних сум грошового забезпечення.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2020 у справі № 826/4621/18 визначено необхідність проведення такого перерахунку починаючи з 01.01.2016.

На виконання зазначеного судового рішення відповідачем у грудні 2020 року здійснено розрахунок доплати пенсії позивачу за період з 01.01.2016 по 09.06.2019 у сумі 38 476,73 грн, яку фактично виплачено лише 18.10.2024.

Крім того, позивачу 05.07.2024 виплачено донараховану суму пенсії у розмірі 48 306,91 грн за період з червня 2022 року по червень 2024 року.

Водночас, як встановлено судом першої інстанції, під час здійснення зазначених виплат відповідачем не проведено нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії.

У зв`язку із цим позивач 22.10.2024 звернувся до пенсійного органу із заявою про нарахування та виплату відповідної компенсації, однак листом від 19.11.2024 № 45176-44359/С-02/8-2600/24 відповідач повідомив про відсутність підстав для її проведення.

Оцінюючи наведені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що несвоєчасне отримання позивачем належних йому сум пенсії, які були виплачені лише після спливу тривалого часу, свідчить про наявність передбачених Законом № 2050-ІІІ підстав для нарахування компенсації втрати частини доходів.

Щодо доводів апелянта про те, що обов`язковою умовою для нарахування компенсації є порушення строків виплати саме попередньо нарахованого доходу, тоді як спірні суми пенсії були донараховані на виконання судових рішень, колегія суддів зазначає наступне.

Такі доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні положень Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159, оскільки наведені нормативно-правові акти не пов`язують виникнення права на компенсацію виключно з фактом попереднього бухгалтерського нарахування відповідних сум.

Визначальним у спірних правовідносинах є те, що позивач мав право на отримання пенсії у належному розмірі за відповідні періоди, однак фактично отримав відповідні суми із порушенням строків їх виплати.

Колегія суддів наголошує, що встановлення судовим рішенням права особи на перерахунок пенсії не змінює правової природи відповідних грошових коштів, які залишаються пенсійними виплатами та належать до доходів, що не мають разового характеру.

При цьому здійснення перерахунку пенсії на виконання судового рішення не означає виникнення нового права на відповідні суми виключно з моменту ухвалення такого рішення, оскільки судовим рішенням підтверджується право особи на отримання пенсії у належному розмірі за минулий період.

Отже, сама по собі обставина нарахування пенсійних виплат на виконання судового рішення не звільняє пенсійний орган від обов`язку нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

З огляду на викладене колегія суддів відхиляє зазначені доводи апелянта як такі, що не відповідають змісту правового регулювання спірних правовідносин та наведеним вище правовим висновкам Верховного Суду.

Щодо доводів апелянта про те, що перерахунок пенсії позивача здійснено відповідно до судових рішень, а виплату належних сум проведено в установленому порядку, у зв`язку із чим протиправної бездіяльності з боку пенсійного органу допущено не було, колегія суддів зазначає наступне.

Колегія суддів критично оцінює такі доводи, оскільки вони не спростовують встановленого судом першої інстанції факту несвоєчасного отримання позивачем належних йому сум пенсії.

Виконання відповідачем судових рішень у частині перерахунку та виплати пенсії не свідчить про належне виконання ним усіх обов`язків, передбачених законодавством у зв`язку з порушенням строків виплати пенсійних коштів.

Колегія суддів зауважує, що обов`язок з нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів виникає безпосередньо на підставі Закону № 2050-ІІІ та не залежить від наявності окремого судового рішення про зобов`язання пенсійного органу здійснити таку компенсацію.

Тому виплата заборгованості з пенсії без одночасного вирішення питання щодо компенсації втрати частини доходів не може вважатися належним виконанням відповідачем вимог законодавства, яким урегульовано порядок компенсації несвоєчасно виплачених грошових доходів.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що предметом розгляду цієї справи є не правомірність проведеного відповідачем перерахунку пенсії та не порядок виконання попередніх судових рішень, а правомірність відмови пенсійного органу в нарахуванні та виплаті компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії.

Відтак посилання апелянта на виконання судових рішень не спростовують висновку суду першої інстанції про наявність у позивача права на відповідну компенсацію.

Не беруться колегією суддів до уваги й доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не врахував особливостей нарахування та виплати пенсійних коштів за судовими рішеннями, а також не встановив належних правових підстав для нарахування компенсації за заявлені позивачем періоди, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, сума пенсійної доплати у розмірі 38 476,73 грн, нарахована за період з 01.01.2016 по 09.06.2019, фактично виплачена позивачу 18.10.2024, тоді як сума доплати у розмірі 48 306,91 грн за період з червня 2022 року по червень 2024 року виплачена 05.07.2024.

Наведені обставини свідчать про те, що відповідні пенсійні виплати належали позивачу за минулі періоди, проте були фактично отримані ним пізніше.

Колегія суддів зазначає, що для вирішення питання про наявність права на компенсацію втрати частини доходів визначальними є період, за який належало виплатити відповідний дохід, розмір такого доходу та дата його фактичної виплати.

Водночас порядок обчислення конкретної суми компенсації визначений статтею 3 Закону № 2050-ІІІ та пунктом 4 Порядку № 159, які передбачають необхідність урахування сум невиплаченого доходу за відповідні місяці та індексів інфляції за період затримки його виплати.

Отже, встановлення права позивача на компенсацію не є тотожним визначенню її конкретного грошового розміру, оскільки відповідний розрахунок має здійснюватися пенсійним органом за правилами, встановленими законодавством.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутність у судовому рішенні самостійно визначеного розміру компенсації не свідчить про відсутність у позивача права на її отримання та не звільняє відповідача від обов`язку провести відповідне нарахування і виплату.

При цьому колегія суддів враховує, що спірні суми пенсії фактично виплачені позивачу, однак компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідачем не нараховано та не виплачено.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач, не здійснивши нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії та відмовивши у її проведенні за заявою позивача, діяв усупереч вимогам Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159.

Колегія суддів наголошує, що право позивача на компенсацію втрати частини доходів у спірних правовідносинах виникло внаслідок несвоєчасного отримання належних йому пенсійних виплат, а тому подальше погашення відповідачем заборгованості з пенсії не усуває обов`язку компенсувати втрату частини цих доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про протиправність відмови відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії та наявність правових підстав для зобов`язання відповідача здійснити відповідне нарахування і виплату.

Доводи апеляційної скарги наведених висновків суду першої інстанції не спростовують, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права та не містять обставин, які б свідчили про помилковість вирішення спору по суті.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для його скасування за доводами апеляційної скарги відсутні.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт незаконності та необґрунтованості рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду – без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 17.07.2025 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст.328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Ганечко О.М.

Кузьменко В.В.