Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №620/5710/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/5710/25 Головуючий у 1 інстанції – Виноградова Д.О.

Суддя-доповідач – Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.07.2025 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення з 01.01.2022 по 31.07.2022 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення позивача з 01.01.2022 по 31.07.2022 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати позивачу грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт та провести виплату з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2022 по 31.07.2022 з врахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату йому індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2022 по 31.07.2022 з врахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.07.2025 позов задоволено частково:

- визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 21.01.2022 по 31.07.2022 із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року;

- зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 21.01.2022 по 31.07.2022 у тому числі щомісячні додаткові види грошового забезпечення, із застосуванням при обчисленні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 №1928-ІХ, на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб ряд рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 21.01.2022 по 31.07.2022 з врахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;

- зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 21.01.2022 по 31.07.2022 з врахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;

- у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням військова частина НОМЕР_1 звернулась із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог, як таке, що ухвалене із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів ухвалено рішення про продовження апеляційного розгляду даної справи на розумний строк.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 12.11.2018 (а.с.12).

Відповідно до копії витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 21.01.2022 № 12 позивача з 21.01.2022 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та на всі види забезпечення.

Згідно копії витягу із наказу начальника Регіонального управління Сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 11.02.2025 № 34 позивача звільнено у запас за підпунктом «б» за станом здоров`я: за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) (а.с.14).

Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 14.02.2025 № 48 позивача з 14.02.2025 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.15).

Відповідно до копії довідки військової частини НОМЕР_1 від 06.05.2025 № 151/424 встановлено, що у період з січня 2022 року по липень 2022 року позивачу нараховувалась індексація грошового забезпечення, базовий місяць березень 2018 року, фіксована сума індексації не нараховувалась та не виплачувалась (а.с.22).

Позивач зазначає, що з 01.01.2022 по 31.07.2022 їй не вірно нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення, саме із розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року та ненарахувалась і невиплачувалась індексація грошового забезпечення шляхом застосування норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, а тому ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що з 29.01.2020, у зв`язку зі скасуванням пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, при визначенні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням підлягали застосуванню положення пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 у частині, що не суперечить нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, а тому у період проходження позивачем військової служби з 21.01.2022 по 31.07.2022 військова частина НОМЕР_1 повинна була обчислювати її грошове забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, а не на 01.01.2018, у зв`язку з чим дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати грошового забезпечення у меншому розмірі є протиправними. Водночас, оскільки позивача зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та на всі види забезпечення лише з 21.01.2022, підстав для перерахунку грошового забезпечення з 01.01.2022 немає. Щодо індексації грошового забезпечення суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, індексація є обов`язковою державною гарантією, а березень 2018 року у зв`язку з підвищенням посадових окладів військовослужбовців став місяцем підвищення доходу, з якого відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 підлягало вирішенню питання про право на індексацію-різницю. скільки військова частина НОМЕР_1 таку індексацію позивачу не нараховувала та не виплачувала, її бездіяльність є протиправною, а належним способом захисту є зобов`язання здійснити відповідне нарахування та виплату за період з 21.01.2022 по 31.07.2022. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову шляхом визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018, зобов`язання здійснити його перерахунок за період з 21.01.2022 по 31.07.2022 із застосуванням прожиткового мінімуму, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02.12.2021 № 1928-ІХ, а також визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення і зобов`язання здійснити її нарахування та виплату за цей же період з урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення ухвалено судом першої інстанції без належної оцінки норм чинного законодавства та фактичних обставин справи, що призвело до неправильного вирішення спору. Зокрема, апелянт посилається на те, що відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, а тому вважає відсутніми підстави для обчислення грошового забезпечення позивача із застосуванням прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року. Крім того, апелянт наголошує, що військова частина НОМЕР_2 не підпорядковується військовій частині НОМЕР_1 , має власний код ЄДРПОУ НОМЕР_4 та фінансово-економічний орган, самостійно веде військове і фінансове господарство у межах наданих їй повноважень, у зв`язку з чим вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо покладення на військову частину НОМЕР_1 обов`язку здійснити спірні нарахування та виплати позивачу.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п.13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.

Отже, оскільки апелянт у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині задоволення позовних вимог, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 40 Закону України «Про військовий обовязок і військову службу» гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обовязок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їх сімей» та іншими законами.

Частина 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) передбачає, що до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

У силу вимог приписів частини 3 статті 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Частиною четвертою статті 9 Закону №2011-ХІІ передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704, якою, зокрема, затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1, а також схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

Пунктом 4 Постанови №704 (у редакції чинній до 24.02.2018) установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Однак, постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, яка набрала чинності 24.02.2018, до Постанови №704 внесено зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Разом із тим, колегія суддів враховує, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», яким, зокрема, в пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» були внесені зміни.

Таким чином, відповідно до редакції пункту 4 Постанови №704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток Додатку 1 та пункту Примітки Додатку 14 до Постанови №704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29.01.2020 мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Разом з цим, Закон України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

Згідно зі статтею 6 Закону №2017-III базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти.

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).

У свою чергу, Закон України від 02.12.2021 №1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» не містить застереження щодо застосування як розрахункової величини для визначення грошового забезпечення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня 2018 року.

Отже, зазначення у пункті 4 Постанови №704 у формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту - прожиткового мінімуму для працездатних осіб - як розрахункової величини для їх визначення не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення.

Разом з цим, Кабінет Міністрів України не уповноважений установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 зазначив, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.

Водночас, Верховний Суд вказав, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29.06.2023 у справі №380/7813/22, від 05.07.2023 у справі №160/24227/21 та від 25.04.2024 у справі №240/16735/21.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, з огляду на те, що спірні правовідносини охоплюють період з 21.01.2022 по 31.07.2022, при визначенні розміру посадового окладу та окладу за військовим званням позивача підлягав застосуванню розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2022 року, шляхом його множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови №704.

Як наслідок, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що застосування при нарахуванні та виплаті позивачу грошового забезпечення за спірний період з 21.01.2022 по 31.07.2022 як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, є протиправним.

Отже, військова частина НОМЕР_1 , яка у спірний період здійснювала нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу, мала здійснювати його розрахунок, у тому числі посадового окладу, окладу за військовим званням та інших видів грошового забезпечення, розмір яких залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, відповідно до пункту 4 Постанови №704 із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022.

Щодо доводів апелянта про відсутність підстав для обчислення грошового забезпечення позивача із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, колегія суддів зазначає, що такі доводи фактично зводяться до необхідності застосування пункту 4 Постанови №704 у редакції, запровадженій постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, якою розрахунковою величиною було визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року.

Разом з тим, суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 скасовано, а Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 дійшов висновку щодо неможливості після 01.01.2020 застосування положення пункту 4 Постанови №704 в частині використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, якщо така розрахункова величина не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Отже, посилання апелянта на необхідність незмінного застосування прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 не спростовує правильності висновків суду першої інстанції.

Щодо доводів апелянта про те, що військова частина НОМЕР_2 не підпорядковується військовій частині НОМЕР_1 , має власний код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , власний фінансово-економічний орган та самостійно веде військове та фінансове господарство, колегія суддів зауважує, що наведені обставини самі по собі не спростовують встановленого судом першої інстанції факту перебування військової частини НОМЕР_2 на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 у спірний період.

Як установлено судом першої інстанції на підставі наявних у матеріалах справи доказів, військова частина НОМЕР_1 здійснювала фінансове забезпечення військової частини НОМЕР_2 до 31.07.2022, а саме військовою частиною НОМЕР_1 у період з 21.01.2022 по 31.07.2022 здійснювалися нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу.

Таким чином, визначальним для вирішення питання щодо субєкта, на якого покладається обовязок здійснити належний перерахунок і виплату, є не організаційна підпорядкованість військової частини НОМЕР_2 військовій частині НОМЕР_1 та не наявність у військової частини НОМЕР_2 окремого коду ЄДРПОУ чи фінансово-економічного органу, а те, який саме суб`єкт у спірний період фактично здійснював нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу.

За таких обставин, доводи апелянта щодо організаційної та фінансово-господарської самостійності військової частини НОМЕР_2 не спростовують установлених судом першої інстанції обставин щодо здійснення військовою частиною НОМЕР_1 фінансового забезпечення позивача до 31.07.2022 та, відповідно, не свідчать про помилковість покладення саме на військову частину НОМЕР_1 обов`язку здійснити перерахунок і виплату належних позивачу сум за період з 21.01.2022 по 31.07.2022.

Щодо індексації грошового забезпечення колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до абзацу другого частини третьої статті 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначені правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Частинами першою та п`ятою статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, серед яких оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078).

Пунктом 4 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, грошове забезпечення.

Відповідно до абзаців першого, другого пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Отже, Порядок №1078 пов`язує подальше обчислення індексу споживчих цін саме з місяцем, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (посадових окладів).

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, яка набрала чинності 01.03.2018, встановлено нові розміри посадових окладів військовослужбовців.

Відтак березень 2018 року є місяцем підвищення тарифних ставок (посадових окладів) військовослужбовців, з яким положення пункту 5 Порядку №1078 пов`язують визначення умов подальшої індексації грошового забезпечення.

При цьому, правовідносини щодо нарахування та виплати позивачу поточної індексації не є предметом спору у цій справі.

Щодо так званої «фіксованої» суми індексації колегія суддів зазначає, що Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядок №1078 такого поняття не містять.

З 01.12.2015 в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 по суті врегульовано механізм виплати індексації-різниці, право на яку залежить від співвідношення розміру підвищення грошового доходу у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) та суми можливої індексації, що склалася у цьому місяці.

Так, відповідно до абзацу 3 пункту 5 Порядку №1078 сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Водночас абзацом 4 пункту 5 Порядку №1078 передбачено, що якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням різниці між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Абзацом 6 пункту 5 Порядку №1078 передбачено подальшу виплату відповідної суми індексації до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) із додаванням до неї суми індексації, яка складається внаслідок перевищення величиною індексу споживчих цін установленого порогу індексації.

Отже, вирішення питання щодо наявності права на індексацію-різницю та визначення її розміру здійснюється за правилами абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 з урахуванням установленого цими нормами співвідношення розміру підвищення доходу та суми можливої індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів).

Аналогічний підхід до застосування наведених положень Порядку №1078 викладений Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23.03.2023 у справі №400/3826/21, від 29.03.2023 у справі №380/5493/21, від 06.04.2023 у справі №420/11424/21, від 20.04.2023 у справі №320/8554/21, від 03.05.2023 у справі №160/10790/22, від 09.05.2023 у справі №560/13302/21, від 11.05.2023 у справі №260/6386/21, від 28.08.2023 у справі №420/17338/22, від 26.10.2023 у справі №240/16655/22 та від 09.11.2023 у справі №420/3131/22.

Верховний Суд у наведених судових рішеннях виходив з того, що право військовослужбовця на індексацію-різницю залежить від установленого Порядком №1078 співвідношення відповідних розрахункових величин, а повноваження військової частини щодо нарахування та виплати такої індексації у разі наявності передбачених Порядком №1078 умов не є дискреційними.

Колегія суддів звертає увагу, що матеріали цієї справи не містять відомостей, які б давали можливість суду самостійно встановити всі розрахункові показники, необхідні для визначення конкретного розміру індексації-різниці відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078.

Водночас, суд першої інстанції конкретного розміру індексації-різниці позивачу не визначав та відповідної суми до стягнення не присуджував, а зобов`язав військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за спірний період з 21.01.2022 по 31.07.2022 саме з урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078.

За таких обставин, відсутність у матеріалах справи відомостей, необхідних для визначення судом конкретного розміру індексації-різниці, не є підставою для висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин положень абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, оскільки судом першої інстанції не визначено наперед ані наявність конкретної суми індексації-різниці, ані її розмір, а покладено на військову частину НОМЕР_1 обов`язок здійснити відповідне нарахування за правилами, безпосередньо встановленими Порядком №1078.

При цьому, такий обов`язок передбачає необхідність при здійсненні відповідного розрахунку встановити передбачені пунктом 5 Порядку №1078 розрахункові показники та залежно від їх співвідношення визначити наявність і розмір суми індексації, яка підлягає виплаті позивачу у спірний період.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності здійснення військовою частиною НОМЕР_1 нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивача за період з 21.01.2022 по 31.07.2022 з урахуванням вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078, оскільки саме зазначеними положеннями нормативно визначено механізм встановлення наявності права на відповідну суму індексації та її розміру.

Доводи апелянта щодо організаційної та фінансово-господарської самостійності військової частини НОМЕР_2 наведеного висновку не спростовують, оскільки у спірний період саме військова частина НОМЕР_1 фактично здійснювала нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу, а отже, на неї покладався обов`язок здійснювати таке нарахування та виплату відповідно до вимог законодавства, у тому числі з дотриманням правил індексації грошового забезпечення.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції у частині задоволених позовних вимог та не свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржуваного рішення у межах його апеляційного перегляду.

Крім того, аналізуючи всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів також приймає до уваги висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Отже, перевіривши рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що судом повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до вимог ст. 242 КАС України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт незаконності та необґрунтованості рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.07.2025 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Ганечко О.М.

Кузьменко В.В.