Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №580/3170/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/3170/25 Головуючий у 1-й інстанції: Гайдаш В.А.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30.07.2025 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Черкаській області від 16.01.2025 № 163950032073 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Черкаській області зарахувати ОСОБА_1 згідно трудової книжки серія НОМЕР_1 до трудового стажу періоди роботи з 24.11.1982 по 25.02.1983, з 05.06.1984 по 08.10.1984, з 31.10.1984 по 04.01.1985, з 06.01.1981 по 04.05.1986, з 05.05.1986 по 01.07.1988, з 04.01.1997 по 25.10.2000, з 16.03.2001 по 01.04.2002;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Черкаській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 09.01.2025 з урахуванням висновків суду у даній справі.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 30.07.2025 позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області звернулось до Шостого апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що ухвалене із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів ухвалено рішення про продовження апеляційного розгляду даної справи на розумний строк.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 09.01.2025 ОСОБА_1 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.

За результатами розгляду зазначеної заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області прийнято рішення від 16.01.2025 № 163950032073 про відмову у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Підставою для прийняття вказаного рішення стало незарахування до страхового стажу позивачки окремих періодів її трудової діяльності, підтверджених записами трудової книжки серії НОМЕР_2 , зокрема періодів роботи на території російської федерації, а також періодів роботи у фермерському господарстві «Пустовіт і сини» та у ФОП ОСОБА_2 (міні-ринок «Аврора»).

Не погоджуючись з правомірністю рішення від 16.01.2025 №163950032073, позивачка звернулась до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, яка у позивачки оформлена належним чином та містить відповідні записи про спірні періоди трудової діяльності. При цьому припинення участі України в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 не є підставою для неврахування періодів роботи позивачки на території російської федерації, оскільки такі періоди мали місце під час дії зазначеної Угоди, а набуті пенсійні права зберігаються і після виходу держави з неї. Крім того, несплата роботодавцями страхових внесків не може бути підставою для позбавлення позивачки права на зарахування відповідних періодів роботи до страхового стажу, оскільки обов`язок щодо їх нарахування та сплати покладається саме на роботодавця, а не на працівника. За таких обставин суд дійшов висновку про протиправність рішення відповідача від 16.01.2025 № 163950032073 про відмову у призначенні пенсії за віком, наявність правових підстав для зарахування спірних періодів роботи до страхового стажу позивачки та необхідність зобов`язання відповідача повторно розглянути її заяву від 09.01.2025 про призначення пенсії з урахуванням висновків суду.

Апелянт у своїй апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та не враховано відсутність у позивачки необхідного страхового стажу для призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Зокрема, апелянт вказує, що у зв`язку з припиненням дії Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 відсутні правові підстави для зарахування до страхового стажу позивачки спірних періодів роботи на території російської федерації, оскільки на момент її звернення за призначенням пенсії відповідний міжнародний договір уже не діяв, а в заяві від 09.01.2025 відсутнє повідомлення про нездійснення іншою державою пенсійних виплат. Крім того, апелянт наголошує на безпідставності зарахування до страхового стажу періоду роботи з 04.01.1997 по 25.10.2000 у фермерському господарстві «Пустовіт і сини» та з 16.03.2001 по 01.04.2002 у ФОП ОСОБА_2 (міні-ринок «Аврора»), оскільки відсутні відомості, які підтверджують сплату страхових внесків за зазначені періоди, що, на думку відповідача, унеможливлює їх зарахування до страхового стажу позивачки. Також апелянт посилається на правові висновки Верховного Суду щодо необхідності сплати страхових внесків для врахування відповідних періодів роботи та стверджує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки наведеним обставинам і доводам відповідача, чим порушив вимоги статті 242 КАС України щодо законності й обґрунтованості судового рішення. З огляду на викладене апелянт вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, у зв`язку із чим просить його скасувати й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Правовідносини у сфері загальнообов`язкового державного пенсійного страхування регулюються Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1058-IV право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років у період з 01.01.2025 по 31.12.2025 мають особи за наявності страхового стажу не менше 32 років.

Згідно зі статтею 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Отже, законодавець передбачив спеціальний порядок врахування періодів трудової діяльності, набутих до 01.01.2004, відповідно до законодавства, яке діяло на час виконання відповідної роботи.

Колегія суддів зауважує, що до набрання чинності Законом № 1058-IV обчислення стажу роботи для призначення пенсії здійснювалося відповідно до законодавства про пенсійне забезпечення, яке передбачало врахування трудової діяльності особи на підставі документів, що підтверджують факт її виконання.

Відповідно до частин першої та другої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Таким чином, визначальним для вирішення питання про врахування трудової діяльності, набутої до 01.01.2004, є встановлення факту виконання особою відповідної роботи та дотримання умов її зарахування, передбачених законодавством, чинним у відповідний період.

Щодо зарахування до страхового стажу позивачки періодів роботи на території колишнього СРСР колегія суддів зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» Україна прийняла рішення про вихід із зазначеної Угоди.

При цьому Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 припинила дію для України 19.06.2023.

Відповідно до частини другої статті 6 зазначеної Угоди для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди зараховувався трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання чинності цією Угодою.

Згідно з пунктом 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Разом з тим колегія суддів зауважує, що на момент звернення позивачки за призначенням пенсії зазначена Угода вже припинила дію для України, а тому питання зарахування відповідних періодів роботи повинно вирішуватися з урахуванням положень національного законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин.

Законом України від 25.04.2024 № 3674-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення» Закон № 1058-IV доповнено статтею 24-1, якою врегульовано питання зарахування до страхового стажу періодів трудової діяльності за межами України.

Відповідно до частини першої статті 24-1 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності за межами України зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, якщо це передбачено цим Законом або міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною другою статті 24-1 Закону № 1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України.

У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.

Отже, національним законодавством безпосередньо передбачена можливість зарахування до страхового стажу періодів трудової діяльності до 01.01.1992 за межами України в республіках колишнього СРСР, зокрема на території російської федерації, за умови дотримання вимог статті 24-1 Закону № 1058-IV.

Як встановлено судом першої інстанції, трудова книжка ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 містить записи про періоди її роботи з 24.11.1982 по 25.02.1983, з 05.06.1984 по 08.10.1984, з 31.10.1984 по 04.01.1985, з 06.01.1985 по 04.05.1986, з 05.05.1986 по 01.07.1988.

Зазначені періоди роботи припадають на час існування СРСР, тобто мали місце до 01.01.1992.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначені записи трудової книжки є належними доказами фактичного виконання позивачкою відповідної роботи.

Щодо доводів апелянта про те, що припинення дії Угоди від 13.03.1992 унеможливлює зарахування до страхового стажу позивачки періодів роботи на території російської федерації, колегія суддів зазначає, що такі доводи ґрунтуються на неповному врахуванні положень законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Зокрема, апелянт пов`язує можливість зарахування відповідних періодів роботи виключно з чинністю міжнародного договору на дату звернення позивачки за призначенням пенсії, залишаючи поза увагою положення статті 24-1 Закону № 1058-IV, якою встановлено самостійні правові підстави для зарахування періодів трудової діяльності до 01.01.1992 у республіках колишнього СРСР.

Відтак припинення дії Угоди від 13.03.1992 не є самостійною та достатньою підставою для неврахування зазначених періодів роботи.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до статті 24-1 Закону № 1058-IV визначальне значення має не факт чинності міжнародного договору на дату звернення за призначенням пенсії, а підтвердження відповідних періодів трудової діяльності та дотримання передбаченої законом умови щодо нездійснення іншою державою пенсійних виплат за такі періоди.

Стосовно доводів апелянта про те, що у заяві позивачки від 09.01.2025 відсутнє повідомлення про нездійснення іншою державою пенсійних виплат, колегія суддів зазначає наступне.

Законодавство дійсно передбачає необхідність підтвердження зазначеної обставини, однак відсутність відповідного повідомлення у заяві не є доказом фактичного отримання позивачкою пенсійних виплат від іншої держави.

Водночас колегія суддів наголошує, що обов`язковість дотримання умови, передбаченої частиною другою статті 24-1 Закону № 1058-IV, не може бути усунута лише посиланням на належне оформлення трудової книжки.

Таким чином, трудова книжка підтверджує факт виконання позивачкою роботи у відповідні періоди, тоді як питання нездійснення іншою державою пенсійних виплат за ці періоди підлягає окремій перевірці відповідно до законодавства.

Колегія суддів враховує, що на момент прийняття відповідачем оскаржуваного рішення від 16.01.2025 спеціальний порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат, передбачений статтею 24-1 Закону № 1058-IV, ще не був затверджений Кабінетом Міністрів України.

Такий порядок затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 № 562 «Деякі питання обчислення страхового стажу», яка набрала чинності 20.05.2025. Цією постановою також передбачено перегляд відповідних рішень територіальних органів Пенсійного фонду України, прийнятих після набрання чинності Законом № 3674-IX та до набрання чинності Постановою № 562.

Отже, на момент прийняття оскаржуваного рішення нормативне регулювання порядку підтвердження зазначеної обставини було неповним, що повинно враховуватися під час оцінки правомірності дій відповідача.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відмова у врахуванні спірних періодів роботи виключно з підстав припинення дії Угоди від 13.03.1992 та відсутності відповідного повідомлення у заяві, без належного вирішення питання про можливість підтвердження передбачених законом обставин, не може вважатися достатньо обґрунтованою.

Водночас колегія суддів зазначає, що під час повторного розгляду заяви позивачки пенсійний орган зобов`язаний застосувати положення статті 24-1 Закону № 1058-IV та перевірити виконання встановлених нею умов зарахування відповідних періодів роботи.

При цьому колегія суддів враховує, що такий підхід узгоджується з правовим регулюванням, спрямованим на забезпечення можливості реалізації громадянами України пенсійних прав, набутих у період роботи на території колишнього СРСР.

Щодо зарахування до страхового стажу позивачки періодів роботи з 04.01.1997 по 25.10.2000 у фермерському господарстві «Пустовіт і сини» та з 16.03.2001 по 01.04.2002 у ФОП ОСОБА_2 (міні-ринок «Аврора») колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах незалежно від використовуваних форм власності та господарювання.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Таким чином, законодавством визначено пріоритетне значення трудової книжки як основного документа, що підтверджує трудовий стаж особи.

Колегія суддів зауважує, що необхідність подання додаткових документів для підтвердження трудового стажу виникає насамперед у випадках відсутності трудової книжки, необхідних записів у ній або наявності обставин, які ставлять під сумнів достовірність відповідних відомостей.

При цьому належним чином оформлені записи трудової книжки не можуть бути залишені поза увагою пенсійного органу без наведення конкретних та обґрунтованих підстав для їх неврахування.

Як встановлено судом першої інстанції, трудова книжка ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 містить записи про її роботу з 04.01.1997 по 25.10.2000 у фермерському господарстві «Пустовіт і сини» та з 16.03.2001 по 01.04.2002 у ФОП ОСОБА_2 (міні-ринок «Аврора»).

При цьому судом першої інстанції встановлено, що трудова книжка позивачки оформлена належним чином та містить відомості про відповідні періоди трудової діяльності.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки відповідачем не наведено належних доказів, які б спростовували факт виконання позивачкою роботи у відповідні періоди.

Щодо доводів апелянта про відсутність правових підстав для зарахування до страхового стажу періоду роботи з 04.01.1997 по 25.10.2000 у фермерському господарстві «Пустовіт і сини» у зв`язку з відсутністю відомостей про сплату страхових внесків, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 28 Закону України від 22.06.1993 № 3312-XII «Про селянське (фермерське) господарство», на яку посилається апелянт, час роботи у селянському (фермерському) господарстві членів господарства та осіб, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом), зараховувався до загального і безперервного стажу роботи на підставі записів у трудовій книжці та документів, що підтверджують сплату внесків на соціальне страхування.

Водночас колегія суддів зауважує, що наведена норма підлягає застосуванню з урахуванням правового статусу особи, яка виконувала відповідну роботу, зокрема розмежування правового становища члена фермерського господарства та найманого працівника.

Якщо особа працювала у фермерському господарстві на умовах трудового договору, обов`язок щодо належного оформлення трудових відносин, нарахування відповідних платежів та виконання встановлених законодавством обов`язків зі сплати внесків покладався на роботодавця.

При цьому відсутність у розпорядженні пенсійного органу документів про сплату внесків не є безумовним підтвердженням того, що відповідні внески не нараховувалися або не сплачувалися.

Колегія суддів зазначає, що неналежне виконання роботодавцем обов`язків, передбачених законодавством про пенсійне забезпечення, не повинно автоматично спричиняти негативні наслідки для найманого працівника, який фактично виконував роботу та не мав повноважень щодо здійснення відповідних платежів.

Такий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, у якій наголошено, що обов`язок щодо сплати страхових внесків покладається на страхувальника, а невиконання ним цього обов`язку не повинно позбавляти працівника права на врахування підтвердженого періоду роботи.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сама лише відсутність у пенсійного органу відомостей про сплату внесків за відповідний період не є достатньою підставою для неврахування трудової діяльності позивачки, підтвердженої записами трудової книжки.

Щодо доводів апелянта про безпідставність зарахування до страхового стажу періоду роботи з 16.03.2001 по 01.04.2002 у ФОП ОСОБА_2 (міні-ринок «Аврора») у зв`язку з відсутністю відомостей про сплату страхових внесків у системі персоніфікованого обліку колегія суддів зазначає наступне.

Колегія суддів звертає увагу, що зазначений період роботи мав місце до 01.01.2004, тобто до набрання чинності Законом № 1058-IV, а тому питання його зарахування до страхового стажу повинно вирішуватися з урахуванням законодавства, чинного на час виконання роботи.

Водночас функціонування системи персоніфікованого обліку не змінює визначеного законодавством значення трудової книжки як основного документа, що підтверджує стаж роботи.

При цьому відсутність відомостей про сплату внесків у системі персоніфікованого обліку сама по собі не спростовує факту виконання особою роботи, підтвердженого належним чином оформленими записами трудової книжки.

Колегія суддів також враховує, що в апеляційній скарзі відповідач сам зазначає про зарахування до страхового стажу періодів трудової діяльності до 01.01.2004, підтверджених відповідними записами трудової книжки.

Відтак посилання апелянта на відсутність відомостей у системі персоніфікованого обліку без належного спростування факту трудової діяльності позивачки не є достатнім для висновку про неможливість врахування відповідного періоду роботи.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до правового підходу Верховного Суду, викладеного у постанові від 01.11.2018 у справі № 199/1852/15-а, несплата страхових внесків роботодавцем не повинна покладатися на працівника як підстава для позбавлення його права на належне пенсійне забезпечення.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що обов`язок щодо сплати страхових внесків і відповідальність за його невиконання необхідно розмежовувати з правом працівника на врахування фактично відпрацьованого часу.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість неврахування зазначеного періоду роботи позивачки виключно з мотивів відсутності відомостей про сплату страхових внесків.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що порядок ведення трудових книжок колгоспників у відповідний період регулювався Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, затвердженими постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до пункту 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, якщо працівник має право на пенсію за віком на пільгових умовах, запис у трудовій книжці робиться на підставі наказу, виданого за результатами атестації робочих місць, і має відповідати найменуванню Списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення. Показники, зазначені у цих Списках обов`язково повинні бути підтверджені у карті оцінки умов праці робочого місця за результатами атестації і можуть записуватись у дужках.

Пунктом 20 Порядку № 637 передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Разом з тим колегія суддів зауважує, що предметом цього спору є зарахування періодів трудової діяльності до страхового стажу для призначення пенсії за віком на загальних підставах, а не підтвердження спеціального стажу для призначення пенсії на пільгових умовах.

Тому наведені положення щодо підтвердження спеціального стажу не можуть бути самостійною підставою для витребування від позивачки уточнюючих довідок за відсутності передбачених законодавством підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, трудова книжка ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 містить записи про періоди її роботи з 24.11.1982 по 25.02.1983, з 05.06.1984 по 08.10.1984, з 31.10.1984 по 04.01.1985, з 06.01.1985 по 04.05.1986, з 05.05.1986 по 01.07.1988, з 04.01.1997 по 25.10.2000, з 16.03.2001 по 01.04.2002.

При цьому судом першої інстанції встановлено, що трудова книжка позивачки оформлена належним чином та містить відповідні записи про її трудову діяльність.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції та зауважує, що відповідачем не наведено належних і достатніх доказів, які б спростовували достовірність зазначених записів трудової книжки або підтверджували відсутність трудових відносин у відповідні періоди.

Таким чином, неврахування пенсійним органом спірних періодів трудової діяльності без належного дослідження документів та застосування відповідних положень законодавства не відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень.

Щодо обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивачки колегія суддів зазначає наступне.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку), поновлення пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1).

Відповідно до пункту 4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.

Пунктом 4.3 Порядку № 22-1 визначено порядок розгляду поданих документів та прийняття органом, що призначає пенсію, відповідного рішення.

Відповідно до статті 58 Закону № 1058-IV Пенсійний фонд України здійснює повноваження у сфері призначення пенсій та забезпечення їх виплати.

Колегія суддів зазначає, що вирішення питання про призначення пенсії за віком належить до повноважень відповідного територіального органу Пенсійного фонду України, який зобов`язаний перевірити подані особою документи, визначити тривалість страхового стажу та встановити наявність передбачених законодавством умов для призначення пенсії.

Водночас адміністративний суд, здійснюючи перевірку правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, не повинен підміняти відповідний орган у вирішенні питань, які законодавством віднесені до його компетенції.

Разом з тим у разі встановлення протиправності рішення пенсійного органу суд зобов`язаний визначити належний та ефективний спосіб захисту порушеного права особи.

У даному випадку суд першої інстанції, встановивши необґрунтованість відмови у призначенні пенсії з наведених відповідачем підстав, дійшов висновку про необхідність скасування оскаржуваного рішення та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивачки від 09.01.2025 з урахуванням висновків суду.

Колегія суддів погоджується з обраним способом захисту порушеного права, оскільки такий спосіб забезпечує повторну перевірку пенсійним органом усіх необхідних умов призначення пенсії, зокрема правильності визначення страхового стажу, без підміни судом повноважень відповідного органу.

Аналогічний підхід щодо визначення належного способу захисту у спорах, пов`язаних із призначенням пенсій, викладено у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 348/2160/15-а та від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23, на які послався суд першої інстанції.

При цьому колегія суддів враховує, що у 2025 році для призначення пенсії за віком після досягнення 60 років необхідна наявність не менше 32 років страхового стажу.

Водночас питання остаточного визначення тривалості страхового стажу позивачки, з урахуванням належним чином підтверджених періодів роботи та встановлених законодавством умов їх зарахування, підлягає вирішенню пенсійним органом під час повторного розгляду заяви.

Отже, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про необхідність зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.01.2025 про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки спірних періодів роботи та висновків суду.

Щодо доводів апелянта про порушення судом першої інстанції вимог статті 242 КАС України колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин першої - третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Колегія суддів критично оцінює доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам справи та доводам відповідача, оскільки зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що судом встановлено обставини звернення позивачки за призначенням пенсії, досліджено підстави прийняття відповідачем рішення про відмову в її призначенні, надано оцінку документам, які підтверджують спірні періоди трудової діяльності, та застосовано відповідні положення законодавства.

При цьому незгода апелянта з правовою оцінкою встановлених судом обставин сама по собі не свідчить про необґрунтованість судового рішення або порушення судом норм процесуального права.

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 11.09.2023 у справі № 420/14943/21 щодо вимог до обґрунтованості судових рішень також не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки апелянтом не наведено конкретних обставин, які залишилися поза увагою суду та могли вплинути на правильність вирішення спору.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Водночас Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області не доведено належними та достатніми доказами правомірності прийнятого рішення від 16.01.2025 № 163950032073 у частині відмови у врахуванні спірних періодів трудової діяльності позивачки з наведених у ньому підстав.

Колегія суддів також зауважує, що посилання апелянта на відсутність необхідного страхового стажу для призначення пенсії за віком не може розглядатися відокремлено від питання правильності врахування пенсійним органом періодів трудової діяльності позивачки.

Оскільки саме неврахування спірних періодів роботи вплинуло на визначення відповідачем загальної тривалості страхового стажу, висновок про відсутність необхідного стажу, зроблений без належної правової оцінки таких періодів, не може вважатися достатньо обґрунтованим.

При цьому колегія суддів наголошує, що скасування оскаржуваного рішення та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву не означає автоматичного встановлення права позивачки на призначення пенсії без перевірки всіх передбачених законодавством умов.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 16.01.2025 № 163950032073 та необхідність повторного розгляду заяви позивачки від 09.01.2025 про призначення пенсії за віком.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав належну правову оцінку наявним доказам та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, не свідчать про неправильне застосування ним норм матеріального права чи порушення норм процесуального права та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт незаконності та необґрунтованості рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30.07.2025 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст.328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Ганечко О.М.

Кузьменко В.В.