Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи
Дата: 14 жовтня 2026 р.
Справа: №320/14091/24
Суддя: Кузьмишина Олена Миколаївна
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 320/14091/24 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Карпушової О.В., Ключковича В.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, у якому просить суд:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 262140012549 від 15.03.2024, яке полягає у відмові в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та згідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зі зменшенням пенсійного віку ОСОБА_1 ;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві врахувати до страхового стажу період трудової діяльності саме з 03.06.1991-01.01.1992 згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 , період навчання згідно диплому НОМЕР_2 та призначити пенсію з 08.03.2024 за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зі зменшенням пенсійного віку ОСОБА_1 .
Обґрунтовуючи вимоги позивач зазначив, відповідачами безпідставно не враховано до страхового стажу період його трудової діяльності з 03.06.1991 по 01.01.1992 згідно із записами трудової книжки, а також період навчання, підтверджений дипломом, що призвело до неправильного визначення його страхового стажу та, як наслідок, до незаконної відмови у призначенні пенсії з 08.03.2024.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2026 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 262140012549 від 15.03.2024, яке полягає у відмові в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та згідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зі зменшенням пенсійного віку ОСОБА_1 .
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 03.06.1991 по 01.01.1992 та період навчання з 01.09.1982 по 01.07.1988, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.03.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням висновків суду у даній справі.
Відмовлено у задоволенні решти позовних вимог.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, представником Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області подано апеляційну скаргу, в якій останній просить його скасувати та ухвалити нове, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, не з`ясовані всі обставини справи, не досліджені та не враховані надані до суду докази, а тому наведені порушення призвели до необ`єктивного, неправильного та незаконного вирішення справи.
Апелянт зазначає, що суд не може вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції Пенсійного фонду України (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження останнього та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2026 та від 05.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області та призначено розгляд справи у порядку письмового провадження.
Від ОСОБА_1 до суду 18.03.2026 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід залишити без змін з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 має статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (категорія 2) та має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Позивач 08.03.2024 звернувся через вебпортал до органів Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до положень статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зі зменшенням пенсійного віку.
За принципом екстериторіальності заяву позивача розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області та прийнято рішення від 15.03.2024 за №262140012549 про відмову у призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Згідно вказаного рішення вік заявника 60 років, страховий стаж особи становить 27 років 09 місяці 17 днів. За доданими документами та за даними індивідуальних відомостей про застраховану особу до страхового стажу заявника не зараховано:
- період роботи 03.06.1991-01.01.1992 згідно трудової книжки НОМЕР_3 , оскільки відсутній номер та дата на прийняття;
- період навчання згідно диплому НОМЕР_2 , оскільки він перетинається з роботою та період проходження військовою службою згідно військового квитка НОМЕР_4 .
Також у заявника відсутнє право й на призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки відсутні будь-які дані про перебування в зоні відчуження.
Не погоджуючись з рішенням органу Пенсійного фонду про відмову у призначенні пенсії від 15.03.2024 за №262140012549, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом за захистом своїх прав.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідних періодів роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Щодо незарахування відповідачем до страхового стажу позивача періоду навчання згідно з дипломом серії НОМЕР_2 , оскільки він перетинається з періодом роботи та проходження військової служби, суд зазначив, що якщо періоди роботи (служби) особи співпадають з періодом її навчання на денній формі, то такі періоди і навчання і роботи (служби) повинні бути зараховані до страхового стажу позивача, проте не у подвійному, а в одинарному розмірі, оскільки норми законодавства України не містять заборони для зарахування періоду навчання за денною формо у випадку, коли особа працювала (проходила службу).
Відповідач у спірному рішенні не надав оцінки вказаним фактам, не порівнював періоди навчання позивача за денною формою, які перетинаються або не перетинаються з періодами його роботи (служби), а взагалі не зарахував період з 01.09.1982 по 01.07.1988 та протиправно заперечив право позивача на таке зарахування.
В контексті розгляду цієї справи суд першої інстанції зазначив, що належним та ефективним способом буде зобов`язання повторно розглянути заяву позивача про призначення йому пенсії за віком, з урахуванням висновків суду у цій справі.
Переглядаючи оскаржуване рішення в межах доводів апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, колегія суддів зазначає таке.
Оскільки, відповідач не оскаржує рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2026 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог, в силу приписів частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, в апеляційному порядку підлягає перегляду рішення суду першої інстанції виключно в частині задоволених позовних вимог.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
За приписами п. 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі по тексту - Закон №1058-IV)
За змістом частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: 1) громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; 2) особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України "Про пенсійне забезпечення" - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей.
В силу п. 1 частини першої статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком.
За приписами абз. 1 частини першої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок
Згідно частини другої статті 9 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
За частиною другою статті 26 Закону №1058-IV, у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років.
Частинами першою, другою статті 44 Закону №1058-IV встановлено, що призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання в електронній або паперовій формі заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Призначення пенсії за віком здійснюється автоматично (без звернення особи) у разі набуття застрахованою особою права на призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, на підставі відомостей, наявних у системі персоніфікованого обліку, якщо до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, особа не повідомила про бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.
У разі відсутності в системі персоніфікованого обліку даних про страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком (у тому числі за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку), територіальний орган Пенсійного фонду інформує застраховану особу, у тому числі через її особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду, про відсутність таких відомостей та необхідність їх подання (за наявності). Документи про страховий стаж можуть бути подані до територіального органу Пенсійного фонду або через особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду.
Згідно з положеннями частини першої, другої статті 56 Закону України від 05.11.1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків; навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Статтею 62 Закону №1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі по тексту - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з п. 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Тобто, законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.
Порядок ведення трудових книжок працівників визначено в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженій наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України і Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, відповідно до пункту 2.2 якої до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.
До прийняття наведеної вище Інструкції порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, регламентувався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162, правилами якої було також передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції № 162, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців.
Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пункту 2.11 Інструкції №162 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалась трудова книжка.
Тож, трудова книжка заповнюється роботодавцем і на працівника не покладено обов`язок перевірки правильності її заповнення. Працівник не може нести відповідальність за правильність записів у його трудовій книжці.
Щодо доводів апелянта про те, що до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 03.06.1991 по 01.01.1992 згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 , оскільки відсутні номер та дата на прийняття, колегія суддів зазначає таке.
З матеріалів справи вбачається, що трудова книжка позивача серії НОМЕР_1 містить відомості про те, що позивач з 03.06.1991 до 01.01.1992 (період, з якого ГУ ПФУ у Вінницькій області не зарахувало трудовий стаж позивачу) працював аварійним комісаром у представництві «Інгосстрах» (а.с.39).
Вказані записи трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 зроблені відповідно до пунктів 2.4., 2.14, 4.1 Інструкції № 58 та скріплені підписом відповідальної особи і печаткою підприємства.
Щодо відсутності дати та номеру наказу на прийняття на роботу з 03.06.1991, суд зазначає про те, що пунктом 8.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58, вказано, що контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок проводиться в порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР ВЦСПС від 06.09.1973 року № 656 "Про трудові книжки працівників і службовців".
Згідно з пунктом 18 вказаної Постанови відповідальність за організацію роботи по веденню, обліку, зберіганні і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Колегія суддів зауважує, що на позивача не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. Неналежне оформлення трудової книжки не може бути підставою для виключення періодів роботи з трудового стажу позивачки, які дають їй право на призначення пенсії, оскільки відповідальність за порядок ведення трудової книжки покладено безпосередньо на посадових осіб установи-роботодавця.
Аналогічний висновок зробив Верховний Суд у постановах від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, від 11.05.2022 у справі № 120/1089/19, від 17.09.2024 у справі № 440/4164/23.
Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанова Верховного Суду.
Відтак, відмова відповідача у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи позивача з 03.06.1991 по 01.01.1992 є протиправною, оскільки цей період роботи підтверджується трудовою книжкою позивача, а недолік, на який послався відповідач в оскаржуваному рішенні, носить формальний характер.
Щодо доводів апелянта про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивача періоду навчання згідно з дипломом серії НОМЕР_2 , оскільки він перетинається з періодом роботи та проходження військової служби, колегія суддів зазначає таке.
Статтею 56 Закону № 1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується, зокрема, навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах.
Відповідно до п. 8 Порядку №637 період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
Отже, період навчання зараховується до стажу роботи та такий період підтверджується, зокрема, дипломами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
Період навчання особи у закладах вищої освіти зараховується до періоду роботи, яка слідує одразу за закінченням такого навчання.
Відповідно до копії диплому серії НОМЕР_2 від 30.06.1988 ОСОБА_1 навчався у Київському державному інституті фізичної культури (а.с.31).
Також, трудова книжка позивача містить запис про навчання позивача у період з 01.09.1982 до 01.07.1988 у Київському державному інституті фізичної культури (а.с.35).
Суд зазначає, що якщо періоди роботи (служби) особи співпадають з періодом її навчання на денній формі, то такі періоди і навчання і роботи (служби) повинні бути зараховані до страхового стажу позивача, проте не у подвійному, а в одинарному розмірі, оскільки норми законодавства України не містять заборони для зарахування періоду навчання за денною формо у випадку, коли особа працювала (проходила службу).
Апелянт не надав до суду першої та апеляційної інстанції жодного помісячного чи поквартального розрахунку, який би давав змогу суду встановити, який саме інтервал часу підлягає сумніву, які саме дні, на думку апелянта, збігаються, і чому з цього випливає неможливість врахування усього періоду навчання
Відповідач у спірному рішенні не надав оцінки вказаним фактам, не порівнював періоди навчання позивача за денною формою, які перетинаються або не перетинаються з періодами його роботи (служби).
Так, зі змісту оскаржуваного рішення пенсійного органу не вбачається відповідних обґрунтувань та мотивів, якими він керувався відмовляючи у зарахуванні періоду навчання позивача з 01.09.1982 до 01.07.1988 у Київському державному інституті фізичної культури.
Разом з тим, наявність сумнівів у відповідача, як територіального органу ПФУ щодо достовірності поданих документів для призначення пенсії може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду навчання у повному обсязі до страхового стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.
Вищевказане узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №127/9055/17.
Отже, пенсійним органом жодних дій щодо перевірки сумнівних обставин чи інформації викладеної в документах позивача вчинено не було, і як наслідок, протиправно відмовлено позивачу у зарахуванні до страхового стажу період навчання з 01.09.1982 до 01.07.1988.
При цьому, суд враховує, що відповідач не ставить під сумнів відомості, які занесені до трудової книжки щодо навчання позивача та відомості, які містяться у дипломі про навчання з 01.09.1982 по 01.07.1988.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що твердження пенсійного органу про відсутність підстав для зарахування періоду навчання позивача з 01.09.1982 до 01.07.1988 до страхового стажу, є безпідставними, а тому оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що в даному випадку, належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 03.06.1991 по 01.01.1992 та період навчання з 01.09.1982 по 01.07.1988 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.03.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням висновків суду у даній справі.
Колегія суддів відхиляє також доводи апелянта про втручання суду першої інстанції у дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду, виходячи із такого.
Дискреційними є повноваження, за яких суб`єкт владних повноважень має можливість обрати один із декількох правомірних варіантів поведінки. Натомість за умови належного підтвердження періоду трудової діяльності у відповідача відсутня свобода розсуду щодо можливості його довільного зарахування або незарахування до страхового стажу.
Суд першої інстанції не здійснював замість відповідача розрахунок пенсії, не визначав її розмір та не ухвалював рішення про її призначення. Зобов`язавши відповідача зарахувати конкретні, належним чином підтверджені періоди роботи та навчання до страхового стажу позивача, суд лише усунув наслідки протиправного рішення та застосував спосіб захисту, який безпосередньо відновлює порушене право особи й унеможливлює повторну відмову з тих самих формальних підстав. Тому таке зобов`язання не є підміною органу Пенсійного фонду чи втручанням у його дискрецію. Суд першої інстанції зобов`язав відповідача зарахувати спірні періоди роботи та навчання, проте не покладав на нього обов`язку безумовно призначити позивачу пенсію.
Твердження апелянта про порушення судом першої інстанції вимог статей 90 та 242 Кодексу адміністративного судочинства України має загальний характер і фактично зводиться до незгоди з наданою судом оцінкою доказів. Водночас оскаржуване рішення містить установлені судом обставини, оцінку записів трудової книжки, мотиви відхилення позиції відповідача та правове обґрунтування обраного способу захисту. Апелянт не навів конкретних доказів, які суд першої інстанції не дослідив або безпідставно відхилив та які могли б вплинути на результат вирішення справи.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області № 262140012549 від 15.03.2024, яке полягає у відмові в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та згідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зі зменшенням пенсійного віку ОСОБА_1 .
На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно зі статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2026 року у справі №320/14091/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та подальшому оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.М. Кузьмишина
Судді О.В.Карпушова
В.Ю.Ключкович
Оригінал: reyestr.court.gov.ua