Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №420/10194/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/10194/26

перша інстанція: суддя Радчук А.А.,

повний текст судового рішення

складено 02.07.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючої-судді – Казанчук Г.П.

суддів – Градовського Ю.М., Єщенка О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одеса апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 липня 2026 року у справі № 420/10194/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,-

ВИКЛАД ОБСТАВИН :

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі 30 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, за вересень, жовтень, листопад, грудень 2025 року, січень 2026 року;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу зазначену додаткову винагороду за періоди з 01.09.2025 по 08.09.2025, з 13.09.2025 по 19.09.2025, з 22.09.2025 по 30.09.2025, з 01.10.2025 по 31.10.2025, з 01.11.2025 по 30.11.2025, з 01.12.2025 по 11.12.2025, з 29.12.2025 по 31.12.2025, з 01.01.2026 по 31.01.2026.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді техніка із системного адміністрування відділення розробки програмного забезпечення.

Військовослужбовці військової частини НОМЕР_1 згідно з бойовими розпорядженнями Головнокомандувача Збройних Сил України від 07.02.2024 № 1308 та командира військової частини від 12.02.2024 № 1дск залучаються до виконання бойових (спеціальних) завдань з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин, включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України, за що пунктом 2 розділу XXXIV Порядку № 260 передбачено виплату додаткової винагороди у розмірі 30 000 гривень.

Позивач зазначив, що до червня 2025 року включно йому виплачувалась така винагорода, однак, незважаючи на виконання ним відповідних завдань у вересні 2025 року – січні 2026 року, її виплату припинено з посиланням на телеграму від 15.07.2025 № 116/14/ НОМЕР_2 та рішення Міністра оборони України від 14.07.2025 № 34483/з/1, якими зміни до Порядку № 260 не вносились.

Позивач також просив стягнути на його користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02 липня 2026 року позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі 30 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, за періоди з 01.09.2025 по 08.09.2025, з 13.09.2025 по 19.09.2025, з 22.09.2025 по 30.09.2025, з 01.10.2025 по 31.10.2025, з 01.11.2025 по 30.11.2025, з 01.12.2025 по 11.12.2025, з 29.12.2025 по 31.12.2025, з 01.01.2026 по 31.01.2026.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 зазначену додаткову винагороду за вказані періоди.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не заперечує виконання позивачем у спірні періоди бойових (спеціальних) завдань з інтенсивної підготовки, а рішення Міністра оборони України від 14.07.2025 № 34483/з/1, на яке посилається відповідач, не є окремим рішенням Міністра оборони України, прийнятим та оформленим відповідно до вимог законодавства, і ним не вносились зміни до Порядку № 260 чи до Постанови № 168.

Суд також зазначив, що видання наказу про виплату додаткової винагороди та направлення заявки на фінансування не свідчать про відсутність бездіяльності, оскільки до фактичної виплати винагороди право позивача залишається порушеним.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд за клопотанням відповідача зменшив розмір витрат на професійну правничу допомогу з 8000,00 грн. до 4000,00 грн. з урахуванням незначної складності справи.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не надав оцінки аргументам відповідача, викладеним у відзиві, чим порушив вимоги статей 8, 9, 242, 246 КАС України.

Апелянт вказує, що рішенням Міністра оборони України від 14.07.2025 № 34483/з/1, доведеним телеграмою тимчасово виконуючого обов`язки начальника штабу – заступника командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 15.07.2025 № 116/14/66296, встановлено, що з 01.07.2025 термін «інтенсивна підготовка» в Порядку № 260 слід вважати складовою частиною терміну «колективна підготовка у складі військових частин (підрозділів) у ході відновлення боєздатності», а такі рішення є обов`язковими для виконання командиром військової частини відповідно до Положення про Міністерство оборони України, пункту 17 розділу І Порядку № 260 та статті 35 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.

На думку апелянта, суд першої інстанції не врахував, що грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини (пункт 8 розділу І Порядку № 260, стаття 51 Бюджетного кодексу України), а військова частина видала наказ від 12.02.2026 № 65/нагд про виплату позивачу додаткової винагороди та направила заявку на фінансування, проте кошти не надійшли.

Апелянт також вважає, що розмір стягнутих витрат на правничу допомогу не є співмірним зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.

Рух справи в апеляційній інстанції:

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2026 року відкрито апеляційне провадження і призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до вимог статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, суд апеляційної інстанції, -

УСТАНОВИВ:

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що ОСОБА_1 з 17.01.2024 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , а з 09.01.2025 обіймає посаду техніка із системного адміністрування відділення розробки програмного забезпечення.

Згідно з бойовими розпорядженнями Головнокомандувача Збройних Сил України від 07.02.2024 № 1308 та командира військової частини НОМЕР_1 від 12.02.2024 № 1дск військовослужбовці військової частини НОМЕР_1 виконують бойові (спеціальні) завдання з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини, включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави.

Телеграмою тимчасово виконуючого обов`язки начальника штабу – заступника командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 15.07.2025 № 116/14/66296 доведено, що Міністром оборони України прийнято рішення від 14.07.2025 № 34483/з/1, згідно з яким до внесення змін до Постанови № 168 термін «інтенсивна підготовка» в Порядку № 260 слід вважати складовою частиною терміну «колективна підготовка у складі військових частин (підрозділів) у ході відновлення боєздатності (формування військових частин (підрозділів))», і це рішення застосовується з 01.07.2025.

Після цього військова частина НОМЕР_1 припинила нарахування та виплату військовослужбовцям додаткової винагороди за виконання бойових (спеціальних) завдань з інтенсивної підготовки.

25.02.2026 позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату додаткової винагороди за вересень 2025 року – січень 2026 року.

Листом від 02.03.2026 № 2367/1050 відповідач повідомив позивачу, що він виконував бойові (спеціальні) завдання з інтенсивної підготовки у складі військової частини НОМЕР_1 у періоди з 01.09.2025 по 08.09.2025, з 13.09.2025 по 19.09.2025, з 22.09.2025 по 30.09.2025, з 01.10.2025 по 31.10.2025, з 01.11.2025 по 30.11.2025, з 01.12.2025 по 11.12.2025, з 29.12.2025 по 31.12.2025, з 01.01.2026 по 31.01.2026, що підтверджується журналом ведення бойових дій та рапортами начальника відділення, однак з липня 2025 року виплата додаткової винагороди не здійснюється на підставі зазначеної телеграми.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 12.02.2026 № 65/нагд «Про виплату додаткової винагороди» наказано виплатити особовому складу військової частини, у тому числі позивачу, додаткову винагороду в розмірі 30000 грн. у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань з інтенсивної підготовки за період з липня 2025 року по січень 2026 року.

Військова частина НОМЕР_1 направила до ІНФОРМАЦІЯ_1 додаткову заявку-розрахунок на фінансування від 20.02.2026, однак кошти не надійшли, і станом на час розгляду справи додаткова винагорода за спірні періоди позивачу не виплачена.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби.

Згідно з частиною четвертою статті 9 цього Закону грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, а порядок його виплати визначається Міністром оборони України.

Пунктом 1-1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі – Постанова № 168) на період воєнного стану встановлено виплату військовослужбовцям, які здійснюють бойові (спеціальні) завдання у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, додаткової винагороди у розмірі 30000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань.

Відповідно до пункту 1-2 Постанови № 168 виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Згідно з пунктом 2 розділу XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі – Порядок № 260), на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з Постановою № 168 виплачується в розмірі 30 000 гривень, зокрема, військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави.

Пунктом 4 розділу XXXIV Порядку № 260 визначено, що підтвердження виконання бойового (спеціального) завдання здійснюється на підставі бойового наказу (бойового розпорядження), журналу бойових дій та рапорту (донесення) командира підрозділу про участь кожного військовослужбовця у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Пунктом 15 розділу XXXIV Порядку № 260 визначено обставини, за яких військовослужбовці не включаються до наказів про виплату додаткової винагороди, і наявності таких обставин щодо позивача відповідач не встановлював.

Згідно з пунктом 14 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.

Як встановлено, у спірні періоди позивач виконував бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини, включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України.

Цю обставину відповідач визнав у листі від 02.03.2026 № 2367/1050 з посиланням на журнал ведення бойових дій та рапорти начальника відділення, а також у наказі від 12.02.2026 № 65/нагд про виплату позивачу додаткової винагороди за спірний період, і в апеляційній скарзі її не заперечує.

Отже, позивач відповідав умовам, з якими пункт 2 розділу XXXIV Порядку № 260 пов`язує право на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень.

Щодо посилань апелянта на рішення Міністра оборони України від 14.07.2025 № 34483/з/1 та телеграму від 15.07.2025 № 116/14/66296 колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 17 розділу І Порядку № 260 на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.

Водночас зазначене рішення Міністра оборони України, прийняте у формі резолюції на доповідній записці, не змінювало ні Постанову № 168, ні Порядок № 260, а лише встановлювало, як слід розуміти термін «інтенсивна підготовка» до внесення змін до Постанови № 168.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 42 Закону України «Про правотворчу діяльність» зміни до нормативно-правового акта вносяться шляхом прийняття (видання) нормативно-правового акта такої самої юридичної сили, якщо інше не передбачено Конституцією України та (або) законом.

Згідно з положеннями Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671, нормативно-правові акти Міноборони підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.

Як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи відповідних змін до Постанови № 168 та Порядку № 260 внесено не було.

За таких обставин рішення Міністра оборони України від 14.07.2025 № 34483/з/1 не може звужувати право військовослужбовців на додаткову винагороду, гарантоване чинними на час спірних правовідносин Постановою № 168 та Порядком № 260, а телеграма посадової особи органу військового управління не є нормативно-правовим актом, який би змінював умови такої виплати.

Посилання апелянта на обов`язковість виконання командиром військової частини наказів та доручень старших командирів (начальників) не спростовують наведеного висновку, оскільки ці обставини можуть мати значення для оцінки дій посадових осіб, але не змінюють змісту права позивача на грошове забезпечення, встановленого нормативно-правовими актами.

Крім того, сам відповідач, видавши наказ від 12.02.2026 № 65/нагд про виплату позивачу додаткової винагороди за період з липня 2025 року по січень 2026 року, фактично визнав наявність у позивача права на її отримання.

Щодо доводів апелянта про відсутність бюджетних асигнувань колегія суддів зазначає, що наказ від 12.02.2026 № 65/нагд та заявка-розрахунок на фінансування не є підтвердженням фактичної виплати позивачу додаткової винагороди, а матеріали справи не містять доказів її нарахування та виплати.

До фактичної виплати належних позивачу сум його право залишається порушеним, а тому визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов`язання його нарахувати й виплатити додаткову винагороду є належним способом захисту.

Відсутність бюджетних коштів або недостатність фінансування не є підставою для невиплати військовослужбовцю грошового забезпечення, право на яке встановлене законодавством.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005 у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) зазначив, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 24.06.2025 у справі № 420/5584/24 щодо розмежування повноважень Кабінету Міністрів України та Міністра оборони України у сфері грошового забезпечення не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки у цій справі право позивача на додаткову винагороду випливає саме з актів, прийнятих Кабінетом Міністрів України та Міністром оборони України в межах їх повноважень, які у встановленому порядку не змінювались.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не надав оцінки аргументам відзиву, колегія суддів відхиляє, оскільки суд першої інстанції оцінив як посилання відповідача на рішення Міністра оборони України від 14.07.2025 № 34483/з/1, так і його доводи щодо видання наказу та направлення заявки на фінансування, а інші аргументи відповідача отримали оцінку в цій постанові.

Посилання апелянта на те, що виплата додаткової винагороди до 01.08.2025 здійснювалась за червень 2025 року, не впливає на вирішення спору, оскільки предметом позову є додаткова винагорода за вересень 2025 року – січень 2026 року, виконання позивачем бойових (спеціальних) завдань.

Щодо доводів апелянта стосовно витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частин третьої – п`ятої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, а такий розмір має бути співмірним зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом, обсягом наданих послуг та значенням справи для сторони.

Згідно з частиною шостою статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивач надав договір про надання правової допомоги від 01.10.2025 № 4/в, розрахунок витрат на правову допомогу та акт надання послуг від 20.04.2026 № 1 на суму 8000,00 грн., а також ордер на надання правничої допомоги.

Суд першої інстанції за клопотанням відповідача з урахуванням незначної складності справи та її розгляду в порядку спрощеного провадження зменшив розмір витрат, що підлягають відшкодуванню, удвічі – до 4000,00 грн.

Колегія суддів вважає такий розмір співмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, які включали підготовку позовної заяви та відповіді на відзив, а апелянт не навів обставин, які б свідчили про необхідність подальшого зменшення цих витрат.

Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (п.п. 29-30 рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994).

При цьому право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (п. 30 рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001).

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстав для перерозподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 липня 2026 року у справі № 420/10194/26 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуюча суддя Г.П. Казанчук

Суддя Ю.М. Градовський

Суддя О.В. Єщенко