Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №420/42593/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/42593/25

Перша інстанція: суддя Токмілова Л.М.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

суддів – Джабурії О.В.,

- Кравченка К.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 липня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

25 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Одеській області щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а саме: 14 календарних днів за 2015 рік, 14 календарних днів за 2016 рік, 14 календарних днів за 2017 рік, 14 календарних днів за 2018 рік, 14 календарних днів за 2020 рік, 14 календарних днів за 2021 рік, 14 календарних днів за 2023 рік, 14 календарних днів за 2024 рік, 14 календарних днів за 2025 рік, 14 календарних днів за 2026 рік, загальною кількістю 140 днів, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення зі служби в поліції;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Одеській області нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а саме: 14 календарних днів за 2015 рік, 14 календарних днів за 2016 рік, 14 календарних днів за 2017 рік, 14 календарних днів за 2018 рік, 14 календарних днів за 2020 рік, 14 календарних днів за 2021 рік, 14 календарних днів за 2023 рік, 14 календарних днів за 2024 рік, 14 календарних днів за 2025 рік, 14 календарних днів за 2026 рік, загальною кількістю 140 днів, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення зі служби в поліції.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 2015 року є учасником бойових дій та перед звільненням зі служби у відповідача позивач проходив службу в органах внутрішніх справ та Національній поліції України.

Позивач зауважує, що на дату звільнення його зі служби йому не компенсовано невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи про відсутність законних підстав для виплати компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 липня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Зокрема, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що грошовій компенсації з поділом на частини підлягають лише основна та додаткова щорічні відпустки, а також додаткова відпустка працівника, який має дітей або повнолітню дитину-інваліда з дитинства підгрупи А І групи. Виплата грошової компенсації за невикористані дні за іншими видами додаткових відпусток чинним законодавством не передбачена. Відсутність згадки про компенсацію за додаткову відпустку як УБД (передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та статтею 16-2 Закону України «Про відпустки») у ст.93 Закону України «Про Національну поліцію», виключає підстави для її виплати.

З посиланням на постанову Верховного Суду у справі № 241/2229/20 від 31.10.2022, апелянт наголосив, що законодавством не передбачено можливості заміни додаткової відпустки (як учаснику бойових дій) грошовою компенсацією.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, у зв`язку із необґрунтованістю доводів апелянта.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів зазначає наступне.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 2015 року має статус учасника бойових дій згідно посвідчення серії НОМЕР_1 (а.с. 34).

Згідно з наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області від 21.10.2025 року № 1312о/с, підполковника поліції ОСОБА_1 , командира роти № 4 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) Головного управління Національної поліції в Одеській області 21 жовтня 2025 року звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) (а.с. 28).

09 грудня 2025 представник позивача звернувся до Головного управління Національної поліції в Одеській області із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення ОСОБА_1 , право на отримання якого він мав відповідно до законодавства на день звільнення зі служби в поліції, грошову компенсацію відповідно до закону за невикористані ним дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік загальною кількістю 140 діб, а саме: за 2015, 2016, 2017, 2018, 2020, 2021, 2023, 2024, 2025, 2026 роки (а.с. 30-32).

Листом Головне управління Національної поліції в Одеській області від 17.12.2025 № 300327-2025 повідомлено, що згідно з вимогами пункту 10 статті 93 ЗУ «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII та пункту 8 розділу VIII Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, який затверджено наказом МВС України від 06.04.2016 № 260, поліцейським, які звільняються зі служби в поліції, виплачується грошова компенсація за всі невикористані під час проходження служби дні щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток та щорічної додаткової відпустки особам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А 1 групи.

Враховуючи викладене вище, ГУНП в Одеській області не знайшло підстав для нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані ним дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2026 роки (а.с. 33).

Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача щодо ненарахування та невиплати компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, вважаючи її протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив того, що у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.

Суд також вказав, що положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 45 Конституції України передбачено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Державні гарантії права на відпустки працівників, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи, визначає Закон України від 15.11.1996 № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон 504/96-ВР).

Згідно зі ст. 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (ст.6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст.7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст.8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (ст.13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (ст.16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (ст.16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (ст.17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (ст.18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (ст.18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (ст.19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (ст.25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (ч.1 ст. 24 Закону №504/96-ВР).

Аналогічні положення містяться у ч.1 ст. 83 КЗпП України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначені Законом України «Про Національну поліцію» (далі – Закон № 580-VIII).

Відповідно до ч.1 та 3 ст. 59 Закону № 580-VIII, служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ст.60 Закону № 580-VIII).

Згідно із ч. 1 та 2 ст. 92 Закону № 580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Частинами 1-4 ст. 93 Закону № 580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.

Відповідно до ч. 10 ст. 93 Закону № 580-VIII за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Частинами 1 та 2 ст. 94 Закону № 580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Порядок та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 (далі - Порядок № 260).

Згідно з абз. 7, 8 п. 8 розділу ІІІ Порядку № 260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби.

Доводи відповідача про відсутність обов`язку щодо виплати позивачу при звільненні компенсації за невикористані відпустки (основну та додаткову) за роки, що передували року звільнення позивача зі служби у Національній поліції України, колегія суддів відхиляє з огляду на те, що ст. 93 Закону №580-VIII та наведених вище норм трудового законодавства слідує, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. У свою чергу, не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році.

Водночас, з огляду на відсутність правового врегулювання питання про виплату компенсації положеннями Закону №580-VIII і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, то при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України і Закону №504/96-ВР.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень ч.ч.2, 3 ст. 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - Кодекс законів про працю України.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 504/96-ВР і ч. 1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Отже, у випадку звільнення особи з органів Національної поліції України їй виплачується компенсація за всі невикористані дні, як основної, так і додаткової відпустки.

Аналогічні висновки сформовані Верховним Судом у постанові від 19.01.2021 у справі №160/10875/19, та у постановах Верховного Суду від 04.02.2021 у справі №160/5393/19, від 31.03.2021 у справі №320/3843/20, від 26.05.2021 у справі №360/1362/20, від 24.06.2021 у справі №520/8054/2020.

У цьому контексті слід зазначити, що Верховний Суд у постанові від 19.01.2021 по справі № 160/10875/19 відступив від правового висновку, сформованого у рішеннях у справах №818/1276/17, №820/5122/17, та підтримав позицію, що у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки, за всі роки служби.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, додаткова відпустка як учаснику бойових дій за 2015-2025 роки не використана, що не заперечується відповідачем.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551-XII), який забезпечує створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Як передбачено п. 12 ст. 12 Закону № 3551-XII, учасникам бойових дій надаються право на одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Отже, виходячи з положень Закону № 3551-ХІІ, додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою.

Відповідно до Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій (стаття 1).

Указом Президента України "Про часткову мобілізацію" від 17.03.2014 № 303/2014, який затверджений Законом України від 17.03.2014 № 1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини стосовно отримання грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч.1 ст. 12 Закону №3551-XII, припиняється.

Разом із тим, слід звернути увагу, що норми Закону №3551-XII не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Відтак, у позивача наявне право на отримання грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій за 2015-2025, а тому бездіяльність відповідача щодо її виплати є протиправною.

Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 29 грудня 2025 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Керуючись ст.ст.308,311, 312, 315, 316, 321, 328 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області – залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 липня 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.

Головуючий: Н.В.Вербицька

Суддя: О.В.Джабурія

Суддя: К.В.Кравченко