Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №420/24564/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/24564/26

Перша інстанція: суддя Бабенко Д.А.

Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого: Градовського Ю.М.

суддів: Єщенка О.В.,

Казанчук Г.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2026р. про відмову у відкритті провадження по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2026р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ГУ ПФУ в Одеській області, в якому просив:

- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Одеській області щодо нездійснення виплати пенсії ОСОБА_1 з 9.09.2025р. у фактично нарахованому розмірі відповідно рішення суду по справі №420/39373/24;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Одеській області виплачувати ОСОБА_1 пенсію починаючи з 9.09.2025р. перерахованої на виконання рішення суду у справі №420/39373/24 щомісяця у повному нарахованому розмірі з загальних видатків бюджету Пенсійного фонду України на виплату пенсій, призначених відповідно до Закону №1058-IV, без віднесення таких виплат до виокремлених у бюджеті Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій, перерахованих на виконання рішень суду, та без застосування будь-якого часткового, пропорційного чи відстроченого порядку виплати (в межах окремих бюджетних асигнувань або з перенесенням невиплачених сум на наступні бюджетні періоди).

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2026р. відмовлено у відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Не погодившись із даним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить ухвалу суду скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення скарги та зміни ухвали суду в частині мотивів відмови у відкритті провадження, з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Частиною 4 ст.317 КАС України визначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Приймаючи ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що обставини, які зумовили звернення із цим позовом до суду, можуть бути предметом судового контролю, який за суттю і призначенням відрізняється від позовного провадження. При цьому неналежне виконання судового рішення може мати місце і у разі фактичного вчинення відповідачем певних дій, але не у відповідності до вимог законодавства.

Водночас суд роз`яснив позивачу, що відмова у відкритті провадження у цій справі не позбавляє її права на судовий захист. За наявності відповідних підстав позивач має право звернутися до Одеського окружного адміністративного суду, який розглядав справу №420/39373/24 як суд першої інстанції, із заявою про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (ст.382 КАС України) та/або із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених відповідачем на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 1.05.2025р. у справі №420/39373/24 (ст.383 КАС України).

Таким чином, суд вважав, що провадження у справі підлягає закриттю на підставі п.2 ч.1 ст.170 КАС України.

Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно вирішив спірне питання, однак неправильно застосував норми процесуального законодавства, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Згідно із ч.2 ст.372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах передбачений ст.381-1 КАС України.

Відповідно до ч.2 ст.381-1 КАС України суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.

Отже, нормами процесуального закону встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для зобов`язання відповідача належним чином виконати рішення суду.

Вказані правові норми мають на меті забезпечити належне виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 5 серпня 2025р. у справі №620/15158/24, від 25 березня 2026р. у справі №320/36568/25 та від 30 квітня 2026р. у справі №620/13341/25.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для звернення позивача до суду є нездійснення ГУ ПФУ виплати йому пенсії у фактично нарахованому розмірі відповідно до рішення суду у справі №420/39373/24.

Отже, спірні правовідносини виникли не внаслідок первинного вирішення питання про право позивача на пенсію у відповідному розмірі, оскільки таке право та відповідний обов`язок відповідача вже були визначені рішенням суду у справі №420/39373/24, яке набрало законної сили.

Колегія суддів зауважує, що сам факт прийняття відповідачем у процесі виконання судового рішення певного управлінського рішення або застосування ним нормативного регулювання не змінює процесуальної природи правовідносин, якщо такі дії вчинені саме з метою реалізації обов`язку, встановленого судовим рішенням. Визначальним у такому випадку є не форма відповідного акту чи дії суб`єкта владних повноважень, а їх функціональний зв`язок із виконанням судового рішення.

Такий підхід узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 2 липня 2026р. у справі №990/282/24, якою підтверджено самостійне процесуальне значення інституту судового контролю та його спрямованість на забезпечення виконання вже ухваленого судового рішення.

При цьому встановлений КАС України механізм судового контролю має стадійний характер та передбачає послідовну перевірку виконання судового рішення і застосування відповідних процесуальних заходів у разі його невиконання або неналежного виконання. Така законодавча конструкція свідчить про те, що питання, які виникають безпосередньо у зв`язку з виконанням судового рішення, мають вирішуватися у межах спеціальної процедури судового контролю, а не шляхом повторного розгляду вже вирішеного спору в позовному провадженні.

Отже, якщо особа пов`язує порушення своїх прав саме з тим, що суб`єкт владних повноважень неналежно виконав покладений на нього судовим рішенням обов`язок, належним способом судового захисту є використання передбачених статтями 382, 382-1- 382-3, 383 КАС України процесуальних механізмів, спрямованих на забезпечення виконання цього рішення.

Інше тлумачення призвело б до ситуації, за якої кожна незгода особи зі способом виконання судового рішення могла б бути підставою для порушення нового адміністративного провадження, що фактично нівелювало б спеціальний інститут судового контролю та створювало можливість повторного судового розгляду правовідносин, щодо яких уже ухвалено остаточне судове рішення.

При цьому сама по собі обставина, що неналежне виконання судового рішення проявилося у прийнятті відповідачем нового індивідуального акта, здійсненні нового розрахунку або застосуванні нормативного акта, не є достатньою для висновку про виникнення нового адміністративного спору. Вирішальним є встановлення того, чи виникли внаслідок таких дій нові самостійні правовідносини щодо іншого предмета, який не був охоплений первісним судовим рішенням, чи відповідні дії є лише способом реалізації обов`язку, вже встановленого цим рішенням. У другому випадку спір стосується виконання судового рішення та підлягає вирішенню в порядку судового контролю.

Визначальним у розмежуванні нового адміністративного спору та спору щодо належного виконання судового рішення є не сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень нового рішення чи вчинення ним нових дій, а їх зміст, мета та безпосередній зв`язок із виконанням судового рішення. Якщо такі рішення чи дії є способом реалізації вже встановленого судом обов`язку, питання про їх правомірність підлягає вирішенню в порядку судового контролю за виконанням судового рішення.

Підставою для звернення позивача до суду є те, що відповідач, виконуючи судове рішення у справі №420/39373/24, застосував положення Постанови КМУ від 14 липня 2025р. №821, що, на переконання позивача, призвело до неправильного виконання рішення суду та порушення його прав.

Апеляційний суд зазначає, що дане питання вже вирішувалось Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в межах справи №580/490/26.

Так, у постанові від 15.09.2026р. у №580/490/26 Верховний Суд дійшов висновку, що «застосування Постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025р. №821 не є самостійним юридичним фактом, який породив нові публічно-правові відносини між сторонами. Застосування зазначеної постанови було лише способом, який обрав відповідач для реалізації покладеного на нього судовим рішенням обов`язку. Саме тому предметом незгоди позивачки є не самостійна правомірність Постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025р. №821, а правомірність її застосування відповідачем під час виконання судового рішення у справі №580/2568/25.

Отже, якщо застосування Постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025р. №821 відбулося виключно під час виконання судового рішення у справі №580/2568/25, а позивачка пов`язує порушення своїх прав саме з таким способом виконання рішення суду, належним процесуальним способом судового захисту є звернення із заявою в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України. Подання окремого адміністративного позову за таких обставин не відповідає спеціальному процесуальному механізму, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, та фактично підміняє інститут судового контролю за виконанням судових рішень загальним позовним провадженням, що суперечить правовій природі цих процесуальних інститутів.

Колегія суддів зазначає, що питання щодо нарахування та виплати пенсії позивачці, які виникли у зв`язку з виконанням рішення суду у справі №580/2568/25, перебувають у безпосередньому зв`язку з предметом спору у зазначеній справі та стосуються належності виконання покладеного на відповідача судовим рішенням обов`язку».

Частиною 5 ст.242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вказані висновки Верховного Суду, колегія суддів зазначає, що заявлені позивачем позовні вимоги стосуються саме порядку виконання судового рішення в іншій справі, а тому позивач має встановлене процесуальним законом право звернення до суду в порядку статей 382, 383 КАС України.

Відповідно до положень ч.1 ст.170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо: позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства (пункт 1); у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі (пункт 2).

Судова колегія зазначає, що спірні правовідносини мають бути вирішені в межах виконання рішення у справі №420/39373/24, а не окремого позову. Тому розгляд справи №420/24564/26 за правилами адміністративного судочинства неможливий, що є підставою для відмови у відкритті провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.170 КАС України, а не пункту 2 вказаної частини, як вказав суд першої інстанції.

З огляду на викладене, ухвала суду першої інстанції підлягає зміні в частині підстав відмови у відкритті провадження, оскільки це не призвело до неправильного вирішення питання відкриття провадження у справі.

Аналогічна правова позиція висловлена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30.11.2023р. у справі №420/6135/22, від 30.01.2024р. у справі №320/19014/23р. та від 30.01.2024р. у справі №640/20021/22.

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що ухвала суду першої інстанції підлягає зміні в частині мотивів відмови у відкритті провадження у справі, а в решті - залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.170,311,312,317,325,328 КАС України, судова колегія

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2026р. про відмову у відкритті провадження змінити в частині мотивів відмови у відкритті провадження у справі.

В іншій частині ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2026р. залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: Ю.М. Градовський

Судді: О.В. Єщенко

Г.П. Казанчук