Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №750/10315/21 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

12 жовтня 2026 рокум. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/10315/21

Головуючий у першій інстанції – Супрун О. П.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1898/26, № 22-ц/4823/1952/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - судді Стельмаха А.П.,

суддів: Любчика О.В., Разгуляєвої О.В.,

за участю секретаря судового засідання Мисник С.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 травня 2026 року та на ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 липня 2026 року щодо заяви представника ОСОБА_1 – адвоката Дасюк Світлани Володимирівни про ухвалення додаткового рішення, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя. У частині, що переглядається, вона просила визнати спільною сумісною власністю сторін житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 та земельну ділянку за цією адресою площею 0,1419 га, кадастровий номер 7410100000:02:014:5129, і визнати за нею право власності на половину цих об`єктів.

За зустрічним позовом, з урахуванням заяви від 24 листопада 2025 року, ОСОБА_1 просив визнати земельну ділянку на АДРЕСА_1 його особистою приватною власністю та виключити її з поділу, а частки у будинку визначити як 5/9 за ним і 4/9 за ОСОБА_2 , одночасно зазначаючи відповідно 56,46 % та 43,54 %. Збільшення своєї частки обґрунтовував вкладенням 85 841 грн, одержаних від продажу належного йому до шлюбу майна, і застосуванням індексу споживчих цін до цієї суми.

Як спосіб остаточного поділу пропонував передати йому весь будинок, а ОСОБА_2 – у власність у цілому три земельні ділянки у АДРЕСА_2 та ділянку в садівничому товаристві «Гудок», із зарахуванням вартості належних йому половин цих об`єктів. Також просив стягнути з нього на її користь 5 000 грн за проданий автомобіль та визначити до сплати 1 117 558 грн компенсації. У заяві зазначав, що компенсацію сплатить після ухвалення рішення на рахунок ОСОБА_2 , а на депозитний рахунок суду коштів не вноситиме.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 травня 2026 року первісний та зустрічний позови задоволено частково. Будинок і зазначену земельну ділянку визнано об`єктами спільної сумісної власності сторін; за ОСОБА_2 визнано право власності на 1/2 частину кожного з цих об`єктів. У задоволенні вимог ОСОБА_1 про більшу частку в будинку та збереження за ним права на всю земельну ділянку відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із спорудження будинку під час шлюбу, презумпції спільності майна та рівності часток подружжя. Відхиляючи доводи про особисті вкладення, суд зіставив час будівництва з датою продажу належної ОСОБА_1 частки іншого будинку. Щодо землі застосував принцип єдності юридичної долі ділянки та розташованої на ній нерухомості, на підставі чого визнав ділянку спільною сумісною власністю. У передачі всього будинку ОСОБА_1 відмовив з огляду на відсутність згоди ОСОБА_2 на компенсацію та невнесення коштів на депозитний рахунок суду.

Суд також розподілив витрати ОСОБА_2 , стягнувши на її користь 11 520 грн витрат на правничу допомогу та 5 427,10 грн судового збору, а на користь держави – 5 568,90 грн збору. Розрахунок ґрунтується на визначеній судом частці задоволення первісного позову 96 %.

У заяві про додаткове рішення від 08 травня 2026 року представник ОСОБА_1 просила додатково вирішити питання про понесені ним витрати: 30 000 грн на правничу допомогу, 19 083,60 грн на експертизу та 6 966 грн судового збору за зустрічним позовом. Відшкодування просила визначити пропорційно задоволеним вимогам. Зазначила, що до дебатів, у заяві від 06 квітня 2026 року, повідомила про подання доказів витрат після ухвалення рішення; його повний текст отримала ввечері 07 травня 2026 року.

Ухвалою від 15 липня 2026 року в задоволенні заяви та клопотання про відеоконференцію відмовлено. Суд вважав, що витрати вже розподілені основним рішенням, а врахування додаткових платежів змінило б його зміст. Заяву розглянуто без повідомлення учасників справи на підставі частини третьої статті 270 ЦПК України.

В апеляційній скарзі від 30 травня 2026 року ОСОБА_1 оспорює визнання подарованої йому земельної ділянки спільною сумісною власністю та її поділ. Вважає, що право власності на будинок не припиняє особистого права власника землі на всю ділянку. Просить також змінити співвідношення часток у будинку, посилаючись на вкладення коштів, одержаних від продажу його особистого майна, оплату оздоблювальних робіт та спорудження огорожі.

Заявник стверджує, що суд не надав належної оцінки розпискам, актам і розрахункам; сам по собі час введення будинку в експлуатацію не виключає подальших витрат на його завершення та поліпшення. Заперечує проти оцінки його доводів виключно як вимоги про відступ від рівності часток за статтею 70 СК України. Окремо посилається на запропонований ним спосіб поділу всього майна з урахуванням компенсації.

Апелянт також оспорює покладення на нього додаткового судового збору після встановлення експертом більшої вартості будинку. Питання нерозподілених витрат, понесених ним у першій інстанції, порушено також в апеляційній скарзі на ухвалу від 15 липня 2026 року.

У відзиві представник Денисенко В.І. просить зберегти результат вирішення спору. Вказує, що земельна ділянка має слідувати юридичній долі будинку, а належного підтвердження особистих вкладень, які б змінювали частки сторін, немає. Заперечує проти подання нових доказів без дотримання процесуальних вимог.

У письмових поясненнях від 25 вересня 2026 року сторона апелянта порушує питання дотримання строку подання відзиву, заперечує його доводи по суті та зазначає, що докази особистих витрат подавалися ще до суду першої інстанції. Наполягає на окремій оцінці витрат після припинення сімейних відносин і заперечує значення доводів щодо інших об`єктів майна для вирішення оскарженої частини спору.

В апеляційній скарзі від 29 липня 2026 року ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу та направити матеріали заяви до суду першої інстанції для продовження розгляду. Стверджує, що його витрати не оцінені та не розподілені, хоча зустрічний позов задоволено частково, заяву про подальше подання доказів зроблено до завершення розгляду, а документи надано.

Апелянт також посилається на призначення попереднім складом суду розгляду заяви на 15 червня 2026 року, який не відбувся, та відсутність повідомлення про подальший розгляд після зміни судді. Вказує на суперечливі дати в ухвалі й відсутність відповіді щодо кожного виду витрат.

Перевіривши матеріали справи у межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З матеріалів справи вбачається, що сторони зареєстрували шлюб 22 липня 2000 року. Рішення про розірвання шлюбу ухвалено 26 липня 2021 року у справі № 750/3767/21.

Земельну ділянку площею 0,1419 га з кадастровим номером 7410100000:02:014:5129 ОСОБА_1 набув за договором дарування від 31 липня 2012 року. Її цільове призначення – будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Будівництво будинку на цій ділянці розпочато та завершено під час шлюбу, що підтверджується повідомленням про початок будівельних робіт від 22 квітня 2014 року, декларацію про готовність об`єкта до експлуатації від 25 січня 2017 року та відомості про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 10 лютого 2017 року. Загальна площа будинку становить 235,7 кв. м, житлова – 135,6 кв. м.

В обґрунтування особистого джерела коштів ОСОБА_1 посилається на належність йому до шлюбу 1/2 частки будинку на АДРЕСА_3 та її продаж 13 червня 2017 року за 85 841 грн.

На підтвердження витрат ОСОБА_1 послався на документи щодо виконання ФОП ОСОБА_5 будівельних та оздоблювальних робіт. Документ із переліком робіт із влаштування стяжки, штукатурення та інших внутрішніх робіт містить підписаний напис про повну оплату 182 439 грн у серпні 2017 року. Кошторис внутрішніх робіт від 08 жовтня 2017 року містить напис про повний розрахунок 10 жовтня 2017 року на суму 219 587,20 грн. Кошторис фасадних робіт від 20 вересня 2017 року містить напис від 05 грудня 2017 року про виконання робіт та розрахунок на суму 92 671,90 грн. Документ щодо додаткових робіт від 18 березня 2018 року містить напис про їх виконання та оплату 21 березня 2018 року на суму 23 300 грн. Загальна сума цих чотирьох документів становить 517 998,10 грн.

Акт приймання виконаних робіт від 10 лютого 2022 року, складений за участю ПП «Дажбог», стосується встановлення огорожі та містить перелік робіт і матеріалів на загальну суму 44 195 грн. Документ підписано від виконавця та замовником ОСОБА_1 . Суму в ньому визначено як належну до оплати; поля про квитанцію та попередню оплату не заповнені.

За висновком експерта від 30 жовтня 2025 року № 741/25-24 за результатами судової оціночно-будівельної експертизи ринкова вартість спірного будинку становить 2 951 907 грн. Поставлене експертові питання стосувалося ринкової вартості будинку з господарськими будівлями та спорудами без вартості земельної ділянки. Огляд проведено 05 вересня 2025 року. Експерт застосував порівняльний підхід. У характеристиці об`єкта експерт навів відомості реєстру та технічного паспорта станом на 16 червня 2016 року: площа першого поверху становить 115,7 кв. м, мансарди – 120,0 кв. м. Ці технічні відомості описують об`єкт оцінки, але не встановлюють джерел фінансування подальших робіт.

До заяви про стягнення витрат долучено квитанцію до прибуткового касового ордера від 17 грудня 2025 року про одержання адвокатом Дасюк С.В. від ОСОБА_1 30 000 грн за правничу допомогу. У тексті заяви помилково зазначено 2026 рік, тоді як сама квитанція та перелік додатків містять 2025 рік.

Акт приймання-передачі послуг і розрахунок датовані 05 травня 2026 року. Вони посилаються на договір від 01 листопада 2021 року та додаток № 1 від 20 листопада 2025 року, визначають загальну винагороду 30 000 грн. Розрахунок включає консультацію – 500 грн, зустрічний позов – 3 000 грн, шість клопотань – 6 000 грн, участь у засіданнях – 20 000 грн, заяву про додаткове рішення та кінцевий розрахунок – 500 грн. Опис послуг містить загальну тривалість 52 години.

Платіжна інструкція від 21 серпня 2025 року № 2.271760653.1 підтверджує оплату ОСОБА_1 Київському науково-дослідному інституту судових експертиз 19 083,60 грн за рахунком № 3193 від 12 серпня 2025 року. Банківська комісія 190,84 грн зазначена окремо і до заявленої суми витрат на експертизу не включена.

За пунктами 1–3 частини першої статті 57 СК України до особистої приватної власності дружини або чоловіка належить майно, набуте до шлюбу, набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування, а також набуте за час шлюбу за особисті кошти. Частина сьома цієї статті передбачає, що при вкладенні у придбання майна, крім спільних, особистих коштів частка відповідно до розміру такого внеску є особистою приватною власністю того з подружжя, хто його зробив.

Частини перша та друга статті 60 СК України встановлюють спільність майна, набутого подружжям за час шлюбу, та презумпцію належності кожної набутої за цей час речі, крім речей індивідуального користування, до спільної сумісної власності. За частиною першою статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Частина перша статті 69 СК України передбачає право на його поділ незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України частки дружини та чоловіка при поділі спільного майна є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Частини друга і третя цієї статті визначають підстави відступу від рівності часток. Застосування цих положень слід відмежовувати від визначення особистої складової майна за статтею 57 СК України.

За частинами першою та другою статті 71 СК України спільне майно поділяється в натурі, а неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Частина четверта цієї статті передбачає згоду на присудження грошової компенсації замість частки, крім випадків, установлених ЦК України; частина п`ята – попереднє внесення відповідної суми на депозитний рахунок суду. Ці правила застосовуються з урахуванням змісту заявленої вимоги та того, чиє право на частку пропонується припинити.

Частина друга статті 364 ЦК України регулює одержання компенсації співвласником, який бажає виділу, за неможливості виділу в натурі. Частини перша та друга статті 365 ЦК України визначають умови припинення права на частку за позовом інших співвласників, зокрема необхідність відсутності істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї і попереднього внесення вартості частки на депозитний рахунок суду. Частина друга статті 183 ЦК України пов`язує неподільність речі з неможливістю її поділу без втрати цільового призначення.

Частина перша статті 377 ЦК України та стаття 120 ЗК України закріплюють зв`язок переходу прав на будинок із правами на земельну ділянку під ним. Частини перша та четверта статті 120 ЗК України в редакції, чинній на час набуття права на будинок у 2017 році, передбачали перехід права власності на землю або її частину та визначення права кількох набувачів на земельну ділянку пропорційно їхнім часткам у будинку.

За частиною третьою статті 12, частинами першою та шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона доводить обставини, на які посилається, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частини перша–третя статті 89 ЦПК України вимагають оцінки кожного доказу та їх сукупності без наперед установленої сили будь-якого з них. За статтею 110 ЦПК України висновок експерта також оцінюється разом з іншими доказами.

Частини перша та друга статті 367 ЦПК України визначають межі апеляційного перегляду та дослідження доказів, а частина третя – виняткові умови прийняття доказів, не поданих до першої інстанції. Частина шоста цієї статті виключає розгляд нових позовних вимог і підстав позову, які не були предметом розгляду в першій інстанції. Пункт 2 частини першої статті 374 та стаття 376 ЦПК України передбачають повноваження скасувати рішення з ухваленням нового або змінити його; відповідно до частини четвертої статті 376 зміна може стосуватися мотивувальної та/або резолютивної частини.

За частиною другою статті 176 ЦПК України суд остаточно визначає ціну позову відповідно до дійсної вартості майна та вирішує питання недоплаченого або переплаченого збору. Частини перша, друга та тринадцята статті 141 ЦПК України передбачають пропорційний розподіл судових витрат і його відповідну зміну судом апеляційної інстанції при зміні рішення або ухваленні нового рішення. Підпункт 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції на час подання позову у 2021 році встановлював для майнового позову фізичної особи ставку 1 % ціни позову, не менше 0,4 та не більше п`яти прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

За частиною третьою статті 3 ЦПК України процесуальна дія здійснюється за законом, чинним на час її вчинення. Пункт 3 частини першої статті 270 ЦПК України допускає додаткове рішення, якщо суд не вирішив питання про судові витрати. Частина друга цієї статті встановлює строк звернення із заявою до закінчення строку на виконання рішення.

Частина третя статті 270 ЦПК України в редакції Закону України від 18 червня 2025 року № 4508-IX, чинній з 16 липня 2025 року, передбачає вирішення лише питання про судові витрати без повідомлення учасників справи. За частиною четвертою цієї статті суд може викликати учасників за необхідності. Аналогічний порядок щодо витрат передбачає частина друга статті 246 ЦПК України.

За пунктами 1 і 2 частини третьої статті 133 ЦПК України правнича допомога та експертиза є витратами, пов`язаними з розглядом справи. Частини друга–шоста статті 137 визначають порядок підтвердження, оцінки співмірності та зменшення адвокатських витрат. Частини перша–третя статті 141 встановлюють правила їх розподілу відповідно до результату спору та обґрунтованості витрат.

За частиною восьмою статті 141 ЦПК України докази сплачених або належних до сплати витрат подаються до завершення дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення за умови попередньої заяви. Наслідком неподання доказів у цей строк є залишення відповідної заяви без розгляду. Питання поновлення встановленого законом строку вирішується за частиною першою статті 127 ЦПК України за заявою учасника та за наявності поважних причин. Строк звернення за додатковим рішенням і строк подання доказів витрат мають різне призначення.

Пункт 6 частини першої статті 374 та пункти 1, 3 і 4 частини першої статті 379 ЦПК України передбачають скасування ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню, з направленням справи для продовження розгляду за неповного з`ясування обставин, невідповідності висновків обставинам та порушень процесуального права, які призвели до помилкової ухвали.

Будинок створено під час шлюбу сторін, тому до нього застосовується презумпція спільності майна. ОСОБА_1 , який посилається на особисту складову у праві на цей об`єкт, має довести не лише одержання особистих коштів, а й їх використання для створення або відповідного поліпшення саме спірного майна та розмір частки, що випливає з такого вкладення.

Довід апеляційної скарги про недостатність зіставлення лише дат реєстрації будинку та продажу іншого майна є обґрунтованим. Написи про виконання й оплату робіт у серпні–грудні 2017 року та березні 2018 року спростовують можливість відхилити ці витрати виключно з тієї причини, що право на будинок зареєстровано 10 лютого 2017 року. Реєстрація готового об`єкта не виключає подальшого оздоблення та інших робіт.

Наведені документи не є лише попередніми кошторисами: вони містять підписані відомості про виконання робіт і розрахунки. Відсутність фіскального чека сама по собі не позбавляє такі написи доказового значення. Вони підтверджують витрати, на які посилається ОСОБА_1 , однак не містять відомостей про фінансування конкретного платежу саме коштами від продажу його дошлюбного майна.

Продаж особистої частки іншого будинку та наступне виконання робіт утворюють часову послідовність, сумісну з поясненнями апелянта. Проте ця послідовність сама по собі не встановлює, що всі 85 841 грн або визначена частина цієї суми були спрямовані саме на зазначені роботи. Документи охоплюють різні платежі на загальну суму 517 998,10 грн у період шлюбу; у них не відокремлено особистий внесок від інших коштів. Зазначення ОСОБА_1 замовником і платником не визначає особистого правового режиму використаних ним коштів.

Закон не вимагає підтверджувати таке використання виключно банківським переказом або окремою формулою в розписці. Однак і сукупність досліджених письмових доказів не дає достатніх підстав установити заявлений зв`язок між конкретними особистими надходженнями та оплатою робіт. Тому висновок про особисте походження всіх 85 841 грн, витрачених на спірний будинок, не може бути зроблений лише на підставі припущення про подальше використання коштів від продажу.

Крім того, запропонований спосіб визначення часток не підтверджує обсяг заявленого права. Застосований у заяві розрахунок 85 841 х 525,2 / 236,4 дає близько 190 709,36 грн. Проте індексація споживчих цін характеризує зміну купівельної спроможності коштів, а не частку конкретних робіт у ринковій вартості будинку. Експерт визначив вартість усього об`єкта порівняльним методом, а не вартість особисто профінансованої частини чи приріст від названих робіт. Зіставлення проіндексованих витрат із цією оцінкою не замінює доказування розміру особистої складової.

Навіть за умовного прийняття 190 709 грн за особисту складову вартості всього об`єкта вона становила б приблизно 6,46 %. До поділу навпіл тоді підлягала б решта 93,54 %, а частка особи, яка здійснила особистий внесок, становила б 6,46 % + 93,54 % / 2, тобто близько 53,23 %, а не 56,46 %. Додавання всіх 6,46 % до половини вартості цілого будинку повторно враховує половину цього внеску. Такий умовний розрахунок показує помилку методу апелянта, але не встановлює права на 53,23 %, оскільки сама вихідна особиста складова належно не доведена.

Окремо 5/9 дорівнює приблизно 55,56 %, а 4/9 – 44,44 %, що не відповідає зазначеним у вимогах 56,46 % і 43,54 %. Частка у праві власності також не тотожна виділеній площі приміщень. Суд не може усунути ці суперечності механічним вибором одного з наведених позивачем співвідношень за відсутності доведених вихідних даних для його визначення.

Акт від 10 лютого 2022 року підтверджує прийняття робіт з улаштування огорожі та їх погоджену вартість 44 195 грн. На відміну від платіжних написів на документах 2017–2018 років, у ньому немає підтвердження одержання виконавцем цієї суми. Сам акт із зазначенням суми до оплати не встановлює ні фактичного розрахунку, ні походження коштів.

Час виконання робіт після ухвалення рішення про розірвання шлюбу не спричиняє автоматичного збільшення частки ОСОБА_1 у всьому будинку. Для цього необхідно встановити правову підставу зміни часток, характер відповідного поліпшення та його вплив на спільний об`єкт. Вартість робіт за актом не є сама по собі доведеним приростом ринкової вартості будинку на ту саму суму.

Висновок № 741/25-24 приймається як доказ визначеної експертом ринкової вартості об`єкта в межах поставленого питання. Він не встановлює, хто оплатив огорожу чи оздоблювальні роботи, і не містить окремого визначення їх внеску у вартість будинку. Висновок не можна поширювати на питання, яких експерт не досліджував. Таким чином, наведені документи не обґрунтовують збільшення частки апелянта ні на вартість огорожі, ні за сукупністю заявлених ним вкладень.

Отже, підстав для визнання за ОСОБА_1 заявленої більшої частки у будинку не встановлено. Це випливає з оцінки джерела та розміру вкладень, а не лише з відсутності підстав для відступу від рівності часток за статтею 70 СК України. Результат визначення за ОСОБА_2 права на 1/2 частку будинку є правильним; мотивування рішення в цій частині підлягає зміні.

Пропозиція ОСОБА_1 щодо поділу всього майна охоплює кілька об`єктів нерухомості, а тому її не можна зводити лише до викупу частки в одному будинку. Розподіл окремих речей між співвласниками із зарахуванням їх вартості загалом допускається. Однак конкретний запропонований варіант має забезпечувати належне співвідношення вартості присудженого майна та дотримання умов припинення права іншого співвласника.

За розрахунком самого ОСОБА_1 вартість його половин п`яти об`єктів, запропонованих до передачі ОСОБА_2 , становить 162 686,67 грн. Разом із 5 000 грн за автомобіль та 1 117 558 грн майбутньої грошової виплати він зараховує їх у рахунок визначеної ним вартості її частки в будинку. Таким чином, припинення її права на будинок не урівноважується лише передачею іншого наявного майна: основна частина запропонованого надання є майбутньою грошовою виплатою. До того ж розрахунок побудовано на частці ОСОБА_2 43,54 %, яка не знайшла підтвердження.

ОСОБА_2 наполягає на визнанні права власності на половину будинку і не погоджується на запропоновану компенсацію. ОСОБА_1 просить передати весь будинок саме йому, а отже, припинити право іншої співвласниці. Обіцянка сплатити кошти після ухвалення рішення не є попереднім внесенням компенсації та не забезпечує одночасного одержання нею еквівалента припинюваного права. Саме додавання до цього варіанта інших об`єктів не усуває потреби оцінити умови такого припинення.

Посилання на постанову Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі № 759/14906/18 не спростовує цього висновку. У тій справі особа сама вимагала компенсації замість своєї частки в неподільних автомобілях. Верховний Суд відмежував таку вимогу від позову співвласника про припинення права іншої особи на частку. У цьому спорі ОСОБА_1 просить передати весь житловий будинок у його власність, тоді як ОСОБА_2 вимагає збереження її речового права. Отже, висновок про відсутність обов`язку внесення депозиту особою, яка просить компенсацію для себе, не поширюється на наведені обставини.

Також твердження, що будинок є неподільним через розташування на особистій земельній ділянці ОСОБА_1 , змішує правовий режим землі з технічною можливістю поділу будинку. Висновок експерта № 741/25-24 цього питання не вирішує. Право іншої співвласниці на відповідну земельну частку випливає з її права на будинок, тому наведений довід не доводить неможливості поділу. За таких обставин підстав для задоволення запропонованого варіанта передачі всього будинку ОСОБА_1 немає.

Норми про заборону забезпечення позову способом, тотожним задоволенню позовних вимог, на які посилається ОСОБА_1 , не змінюють умов присудження компенсації при припиненні права на частку. Попередній депозит за статтею 365 ЦК України забезпечує одержання вартості припинюваного права та має іншу правову природу, ніж наведений ним захід забезпечення позову.

Набуття земельної ділянки за договором дарування є підставою для її віднесення до особистої приватної власності обдарованого відповідно до пункту 2 частини першої статті 57 СК України. Сам факт перебування сторін у шлюбі на дату укладення такого договору цього правового режиму не змінює.

Потрібно розрізняти визнання всієї подарованої ділянки спільною сумісною власністю подружжя та перехід права на частку в ній у зв`язку з правом на будинок. Другий правовий наслідок не потребує висновку, що земельна ділянка від початку була придбана за спільні кошти або що її дарування змінило свою правову природу.

Такий правовий підхід викладено у постанові Верховного Суду від 12 липня 2023 року у справі № 352/1506/21, у якій колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що:

«Пленумом Верховного Суду України у пункті 18-2 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (у редакції від 19 березня 2010 року), роз`яснено, якщо на земельній ділянці, яка є особистою приватною власністю одного з подружжя, а не спільною сумісною власністю подружжя, знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 ЗК України, 377 ЦК України.

Згідно з частиною четвертою статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Аналіз змісту норм статті 120 ЗК України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені. Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований; згідно з цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

З огляду на викладене, врахувавши рівність часток подружжя у спірному домоволодінні, що підлягає поділу, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про визнання за сторонами права власності по частці спірної земельної ділянки, загальною площею 0,0525 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 2625881101:01:001:0179.»

Отже, посилання ОСОБА_1 на договір дарування має значення для оцінки висновку про спільну сумісну власність на всю ділянку, проте саме по собі не обґрунтовує збереження за ним права власності на всю землю за одночасного визнання за ОСОБА_2 права на частку будинку. Довід про можливість переходу виключно права користування землею не враховує, що ділянка належала власнику будинку на праві власності.

Оскільки підстав для зміни рівних часток у будинку немає, ОСОБА_2 має право на відповідну 1/2 частку земельної ділянки, на якій розташований цей будинок. Первісне одержання ділянки ОСОБА_1 у дар не перешкоджає такому правовому наслідку, але й не дає підстав визнавати всю ділянку спільною сумісною власністю подружжя.

Тому рішення в частині окремого визнання ділянки спільною сумісною власністю підлягає скасуванню з відмовою в цій вимозі. Визнання за ОСОБА_2 права на 1/2 частку ділянки та відмова у зустрічній вимозі про збереження за ОСОБА_1 особистого права на всю ділянку підлягають збереженню зі зміною правового обґрунтування.

Недостатність мотивування першої інстанції щодо особистих вкладень усувається під час апеляційного перегляду оцінкою відповідних документів та зміною мотивів рішення. Встановлені помилки не зумовлюють збільшення частки ОСОБА_1 або передачу йому всього будинку. Водночас помилкова кваліфікація подарованої земельної ділянки як спільної сумісної власності є підставою для часткового скасування рішення.

Висновок суду першої інстанції про вирішення всіх заявлених судових витрат не відповідає змісту рішення від 01 травня 2026 року. У ньому розподілено судові витрати ОСОБА_2 , проте не вирішено питання щодо заявлених ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, проведення експертизи та сплату судового збору за зустрічним позовом. Усунення такої неповноти передбачене пунктом 3 частини першої статті 270 ЦПК України та не змінює суті вирішеного майнового спору.

У судове засідання 01 травня 2026 року учасники справи не з`явилися. Повний текст рішення суду було складено цього ж дня. Відповідно до частини п`ятої статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Отже, датою ухвалення рішення у цій справі є 01 травня 2026 року.

За правилами частини восьмої статті 141 ЦПК України докази на підтвердження розміру судових витрат, не подані до закінчення судових дебатів, можуть бути подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів сторона зробила відповідну заяву. Перебіг цього строку розпочався 02 травня 2026 року та закінчився 06 травня 2026 року. Доставлення тексту рішення до електронного кабінету представника ОСОБА_1 07 травня 2026 року саме по собі не змінює визначеного законом початку перебігу цього строку.

Заява адвоката Дасюк С.В. про ухвалення додаткового рішення датована 08 травня 2026 року та надійшла до суду 11 травня 2026 року. При цьому дата формування документа в підсистемі «Електронний суд» сама по собі не підтверджує його направлення до суду саме 08 травня 2026 року. Водночас ця обставина не є вирішальною для обчислення строку, оскільки навіть у разі направлення заяви 08 травня 2026 року це відбулося після закінчення п`ятиденного строку, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

Разом із тим дотримання цього строку має значення лише щодо тих доказів судових витрат, які сторона подавала після ухвалення рішення. Тому при вирішенні заяви необхідно встановити, які саме вимоги про відшкодування судових витрат та докази на їх підтвердження були заявлені й подані ОСОБА_1 до ухвалення рішення 01 травня 2026 року, а які докази були подані лише разом із заявою про ухвалення додаткового рішення. Щодо доказів, поданих після ухвалення рішення, належить також перевірити, чи заявляв ОСОБА_1 до закінчення судових дебатів про намір подати такі докази після ухвалення рішення та чи порушував питання про поновлення пропущеного процесуального строку.

Строк, установлений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, є процесуальним строком, установленим законом, та може бути поновлений відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України за заявою учасника справи у разі визнання причин його пропуску поважними. Тому в разі наявності відповідної заяви суд має надати оцінку наведеним у ній причинам пропуску строку та доказам на їх підтвердження.

Розмір витрат, які підлягають розподілу, має визначатися з урахуванням їх підтвердженості, обґрунтованості, зв`язку з розглядом конкретних вимог та результату їх вирішення. Щодо витрат на професійну правничу допомогу підлягають оцінці умови договору, погоджений сторонами порядок визначення гонорару, обсяг фактично наданої допомоги та критерії, передбачені процесуальним законом. Рекомендації ради адвокатів не встановлюють обов`язкового для суду розміру витрат, що підлягає стягненню з іншої сторони. Такої оцінки суд першої інстанції не здійснив.

Водночас розгляд заяви про ухвалення додаткового рішення щодо судових витрат без повідомлення учасників справи відповідав частині третій статті 270 ЦПК України в редакції, чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали. Тому доводи щодо обов`язкового проведення судового засідання та забезпечення участі в ньому в режимі відеоконференції не свідчать про порушення встановленого законом порядку розгляду цієї заяви.

Отже, ухвала в частині відмови в ухваленні додаткового рішення підлягає скасуванню з направленням матеріалів для продовження розгляду відповідної заяви. Під час продовження розгляду заяви суду належить розмежувати судові витрати та докази на їх підтвердження, подані до ухвалення рішення, і докази, подані після його ухвалення, перевірити дотримання щодо останніх вимог частини восьмої статті 141 ЦПК України та, за наявності відповідної заяви, вирішити питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Суд також має врахувати результат вирішення майнового спору та розподіл судових витрат, визначені цією постановою.

Такий висновок не означає наперед установленого права ОСОБА_1 на відшкодування всіх заявлених ним сум та не допускає повторного розподілу тих судових витрат, питання щодо яких уже вирішено.

Встановлення експертом більшої ринкової вартості будинку саме по собі не звільняє сторони від доплати судового збору. Суд остаточно визначає ціну майнового позову на підставі частини другої статті 176 ЦПК України. При цьому обов`язок доплати не можна повністю покладати на ОСОБА_1 без урахування результату вирішення первісного позову.

Скасування окремого висновку про спільну сумісну власність на подаровану землю зі збереженням права ОСОБА_2 на половину ділянки не змінює обсягу присудженого їй майнового права. Вимоги про правову кваліфікацію та визнання частки в одному об`єкті для цього розрахунку не утворюють двох окремих вартостей одного майна.

Вартість задоволених майнових вимог за первісним позовом становить 1 550 245,33 грн: 1 475 953,50 грн + 3 130,17 грн + 16 294,66 грн + 20 937 грн + 20 937 грн + 12 993 грн. За наведеної у рішенні вартості автомобіля 138 403 грн його половина становить 69 201,50 грн, а не 69 201,05 грн. Загальна вартість майнових вимог відповідно дорівнює 1 619 446,83 грн. Частка задоволених вимог, округлена до цілих відсотків, становить 96 %, а незадоволених – 4 %. Зазначене уточнення вартості половини автомобіля не змінює застосованої судом округленої пропорції.

За цією пропорцією із підтверджених витрат ОСОБА_2 на правничу допомогу в розмірі 12 000 грн відшкодуванню підлягає 11 520 грн, а зі сплаченого нею судового збору в розмірі 5 653,23 грн – 5 427,10 грн. Доводи апеляційної скарги не спростовують установленої судом обґрунтованості витрат на правничу допомогу. Тому рішення в частині стягнення зазначених сум підлягає залишенню без змін.

Загальний судовий збір за первісним позовом обмежується максимальною ставкою, чинною у 2021 році, – 11 350 грн. Недоплачена сума становить 5 696,77 грн (11 350 грн – 5 653,23 грн). Із неї на користь держави з ОСОБА_1 підлягає стягненню 5 468,90 грн (5 696,77 грн х 96 %), а з ОСОБА_2 – 227,87 грн (5 696,77 грн х 4 %). Разом ці суми дорівнюють недоплаченому збору.

Визначивши до стягнення з ОСОБА_1 5 568,90 грн, суд першої інстанції допустив арифметичну помилку, оскільки за застосованої ним пропорції належна сума становить 5 468,90 грн. Отже, рішення в цій частині необхідно змінити, зменшивши стягнення на 100 грн та розподіливши решту недоплаченого збору відповідно до частки незадоволених вимог.

Витрати ОСОБА_1 на подання апеляційної скарги на основне рішення у розмірі 13 119,60 грн залишаються за ним. Заявлений ним майновий результат – збільшення частки у будинку, передача йому всього будинку та виключення всієї земельної ділянки з прав іншої співвласниці – не досягнуто. Зміна мотивів та усунення окремої помилкової кваліфікації землі не змінюють присуджених майнових часток; перегляд розподілу витрат також не становить самостійної майнової позовної вимоги, за якою обчислюється частка цього збору.

Щодо витрат ОСОБА_1 на правничу допомогу 30 000 грн, експертизу 19 083,60 грн та судового збору за зустрічним позовом 6 966 грн скасовується ухвала про відмову в розгляді відповідної заяви з направленням матеріалів для продовження її розгляду. Ці суми не включаються до проведеного цією постановою розрахунку витрат за первісним позовом та не зараховуються проти вже присуджених сум до вирішення заяви по суті.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 04 серпня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, зокрема через несплату судового збору в розмірі 665,60 грн. Однак вимога про сплату цього збору була помилковою, оскільки за подання апеляційної скарги на ухвалу про відмову в ухваленні додаткового рішення щодо судових витрат судовий збір не справляється. Такий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 02 квітня 2025 року у справі № 395/872/20.

Сплата ОСОБА_1 зазначеної суми на виконання ухвали апеляційного суду не є підставою для її розподілу між сторонами. Ця сума може бути повернута з державного бюджету за клопотанням платника на підставі ухвали апеляційного суду відповідно до пункту 1 частини першої та частини другої статті 7 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 141, 270, 367, 374, 376, 379, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 травня 2026 року задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 липня 2026 року задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 травня 2026 року в частині визнання земельної ділянки площею 0,1419 га, кадастровий номер 7410100000:02:014:5129, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , об`єктом права спільної сумісної власності подружжя скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні зазначеної вимоги ОСОБА_2 .

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 травня 2026 року в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частку зазначеної земельної ділянки та відмови у задоволенні зустрічної вимоги ОСОБА_1 про визнання за ним права особистої приватної власності на всю цю ділянку змінити в мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови. У резолютивній частині щодо зазначених вимог рішення залишити без змін.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 травня 2026 року в частині визнання житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю сторін, визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частку цього майна та відмови у задоволенні зустрічних вимог щодо збільшення частки ОСОБА_1 та передачі йому всього будинку змінити в мотивувальній частині, виклавши її в редакції цієї постанови. У резолютивній частині щодо зазначених вимог рішення залишити без змін.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 травня 2026 року в частині стягнення судового збору на користь держави за первісним позовом змінити.

Зменшити розмір судового збору, стягнутого з ОСОБА_1 на користь держави, з 5 568 грн 90 коп. до 5 468 грн 90 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави недоплачений судовий збір за первісним позовом у розмірі 227 грн 87 коп.

В іншій переглянутій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 липня 2026 року в частині відмови у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 – адвоката Дасюк Світлани Володимирівни про ухвалення додаткового рішення скасувати.

В іншій частині ухвалу Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 липня 2026 року залишити без змін.

Матеріали справи № 750/10315/21 щодо зазначеної заяви направити до Деснянського районного суду м. Чернігова для продовження розгляду.

Судовий збір у розмірі 13 119 грн 60 коп., сплачений ОСОБА_1 за подання апеляційної скарги на рішення, залишити за ним.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.

У частині перегляду рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 01 травня 2026 року постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У частині перегляду ухвали Деснянського районного суду м. Чернігова від 15 липня 2026 року про відмову ухвалити додаткове рішення постанова касаційному оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 15 жовтня 2026 року.

Головуючий: Судді: