Суд: Одеський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи про звільнення майна з-під арешту (виключення майна з опису)
Дата: 06 жовтня 2026 р.
Справа: №523/18305/25
Суддя: Громік Р. Д.
Номер провадження: 22-ц/813/5628/26
Справа № 523/18305/25
Головуючий у першій інстанції Аліна С. С.
Доповідач Громік Р. Д.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.10.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого – Громіка Р.Д.,
суддів – Драгомерецького М.М., Сегеди С.М.
за участю секретаря – Скрипченко Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 10 лютого 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради про скасування обтяження з нерухомого майна,
ВСТАНОВИВ:
1. ОПИСОВА ЧАСТИНА.
Короткий зміст позовних вимог.
До Пересипського районного суду м. Одеси надійшов позов ОСОБА_1 до Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради, про скасування обтяження з нерухомого майна, в якому просила:
- скасувати у Єдиному державному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис про обтяження приватного будинку під АДРЕСА_1 та належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , а саме заборону на нерухоме майно, реєстраційний номер обтяження №8131399, зареєстрований 30.10.2008 року Першою одеською державною нотаріальною конторою на підставі рішення №619 від 03.12.1975, Виконком м. Одеси.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Пересипського районного суду м. Одеси від 10 лютого 2026 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради, про скасування обтяження з нерухомого майна відмовлено.
Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга вмотивована тим, що суд першої інстанції не в повному обсязі дослідив матеріали справи та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Фактичні обставини справи.
Апеляційним судом встановлено, що 07 квітня 1994 року Виконавчим комітетом Суворовської районної ради народних депутатів ОСОБА_2 було видано свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 , яке зареєстровано в реєстровій книзі №24455 стр.64 книга 239 (а.с.15).
20 грудня 2002 року був оформлений договір купівлі-продажу нерухомого майна ВАС № 184197, в якому ОСОБА_2 продав, а ВАТ по газопостачанню та газифікації «ОДЕСАГАЗ» купило житловий будинок АДРЕСА_1 . (а.с.16-17).
07 грудня 2006 року був оформлений договір купівлі-продажу нерухомого майна ВЕІ № 539134 в якому Відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Одесагаз» продало, а ОСОБА_1 купила житловий будинок АДРЕСА_1 , про що було видано Витяг з Державного реєстру правочинів № 3273474. (а.с.18-19)
20 грудня 2006 року ОСОБА_1 було видано витяг №12973934 про реєстрацію права власності на нерухоме майно. (а.с.21)
На початку червня 2025 року ОСОБА_1 хотіла подарувати вказаний будинок своїй племінниці, однак їй стало відомо, що на будинку є заборона відчуження.
З інформаційної довідки №431422367 від 16.06.2025 вбачається, що наявна заборона на відчуження за №8131399 від 30.10.2008, зареєстрована реєстратором: Перша одеська державна нотаріальна контора, підстава обтяження: рішення №619 від 03.12.1975, Виконком м, Одеси.
16 червня 2025 року направлено адвокатський запит до директора департаменту архівної справи та діловодства Одеської міської ради про надання рішення Виконкому міста Одеси № 619 від 03.12.1975 на підставі якого був накладений арешт.
18 червня 2025 року Департамент архівної справи та діловодства Одеської міської ради надав відповідь, з якої вбачається, що рішення виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих від 03.12.1975 року №619 щодо заборони відчуження на будинок АДРЕСА_1 лінії, не існує. Надано протокол № 27 від 04.12.1975 засідання виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих з описом рішень прийнятих 04.12.1975 року.
04 грудня 1975 року було проведено засідання виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих № 27, де в цей день розглядалось 22 рішення, одним з прийнятих рішень, є рішення № 619, а саме «Про уточнення плану амортизаційних відрахувань щодо трамвайно- тролейбусного управління».
Також 27 червня 2025 року згідно із відповіді на адвокатський запит з Одеського державного нотаріального архіву вбачається, що Одеський державний нотаріальний архів провів перевірку серед документів, сформованих, прошитих, пронумерованих та переданих на архівне зберігання Першою державною нотаріальною конторою та встановлено, що Рішення виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих від 03.12.1975 №619 не передавалось до Одеського державного нотаріального архіву.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Так, відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у даній справі позивач просить суд скасувати у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис про обтяження будинку за адресою: АДРЕСА_2 .
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 03.12.1975 №619, на підставі якого було накладено арешт, не існує.
Таким чином, відповідно до позовної заяви Першою Одеською державною нотаріальною конторою 30.10.2008 зареєстровано обтяження на підставі неіснуючого рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради, чим порушено права позивача.
При цьому, управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради, яке визначено відповідачем у даній справі, не здійснювало оскаржуваних реєстраційних дій, не порушувало жодних прав позивача та не може відповідати за заявленими вимогами.
Наказом Міністерства юстиції України від 28.12.2017 р. № 4336/5 «Про утворення деяких державних нотаріальних контор» припинена діяльність Першої Одеської державної нотаріальної контори а також утворено Приморську, Київську, Суворовську, Малиновську державні нотаріальні контори у місті Одеса.
Враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 27.05.2020 р. у справі №522/25954/16-ц, у разі припинення органів, установ, які наділені владними повноваженнями, до участі залучається процесуальний (публічний) правонаступник такої установи.
Тобто, у даному випадку відповідно до практики Верховного Суду належним відповідачем має бути або правонаступник Першої Одеської державної нотаріальної контори, або Міністерство юстиції України.
Однак з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може з огляду на таке.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У частині першій статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі №638/2304/17 (провадження №61-2417сво19) зазначив, що порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалась та не, що вона є власником житлового будинку АДРЕСА_1 .
Водночас, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо спірного нерухомого майна наявна заборона на відчуження за №8131399 від 30.10.2008, зареєстрована реєстратором: Перша одеська державна нотаріальна контора, підстава обтяження: рішення №619 від 03.12.1975, Виконком м, Одеси.
Посилається на те, що рішення Виконкому ОМР депутатів трудящих №619 від 03.12.1975 не існує, про що надано відповідну інформацію з уповноважених органів. Крім того, арешт був накладений до самого існування будинку, тому арешт є незаконним.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
У статті 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
У статті 386 ЦК України закріплено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
За загальним правилом, застосовуючи статтю 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, навіть якщо вони не пов`язані із позбавленням права володіння, суд має керуватися таким.
Згідно зі статтями 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень прав, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
У справі, яка переглядається, колегія суддів встановила, що особою, майно / права якої обтяжуються є позивачка, а об`єктом обтяження є житловий будинок АДРЕСА_1 , який був введений в експлуатацію рішенням Суворовської районної ради народних депутатів виконавчого комітету №916 від 17.12.1993.
Колегія суддів зауважує, що наявність арешту майна позивачки порушує її право власності, вона позбавлена змоги в повному обсязі користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, підстав для обтяження на майно немає,
Застосування арешту майна боржника як обмежувального заходу не повинно призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.
Позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).
Наявність нескасованого арешту на майно, яке не належало боржнику, є невиправданим втручанням у право особи – власника на мирне володіння своїм майном.
Зняття арешту, накладеного на майно, яке не належало боржнику, є ефективним способом захисту прав позивача як дійсного власника майна, якщо були відсутні підстави для застосування обтяження саме на це майно, а матеріали справи не містять доказів, які б давали підстави у подальшому збереженні цього обтяження.
Суд першої інстанції вказав, що позов поданий до неналежного відповідача, а тому є підстави для відмови у задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів зауважує, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).
Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19 (провадження № 61-11144св22), від 07 грудня 2023 року в справі № 363/2300/20 (провадження № 61-6922св23), від 13 грудня 2023 року в справі № 753/8710/21 (провадження № 61-6090св23)).
Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову – обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18)).
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.
Такі висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20), на які посилається заявник у касаційній скарзі.
Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі №910/15792/20 (провадження № 12-31гс22).
Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися принципами цивільного судочинства, зокрема принципом верховенства права, складовим елементом якого є принцип легітимних очікувань, відповідно до якого «органи публічної влади повинні не лише додержуватися приписів актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених [у особи] очікувань. Згідно з доктриною леґітимних очікувань – ті, хто чинить добросовісно на підставі права, яким воно є, не повинні відчувати краху надій щодо своїх леґітимних очікувань» (Рішення Конституційного Суду від 07 квітня 2021 року № 1-р(II)/2021 у справі № 3-333/2018(4498/18).
Європейський суд із прав людини у своїй практиці виснував, що доктрина правомірних очікувань застосовується, зокрема, й щодо захисту власності відповідно до гарантій, передбачених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року Так, у своїх рішеннях Європейський суд із прав людини зазначив, що задля того, щоб «очікування» було «правомірним», воно має бути конкретнішим, ніж лише надія, та має базуватися на нормі права або юридичному акті (рішення від 27 травня 2010 року у справі «Сагінадзе та інші проти Грузії» («Saghinadze and Others v. Georgia»), заява № 18768/05), пункт 103; від 13 грудня 2016 року у справі «Белане Надь проти Угорщини» [ВП] («Belane Nagy v. Hungary»), заява № 53080/13), пункт 75).
У справі, що переглядається, позивачка має легітимні очікування щодо законності дій органів та осіб, що уповноважені державою вносити відомості до державних реєстрів, які не мають здійснюватися всупереч волі та на шкоду інтересам особи, яка правомірно розраховує на вільне користування на розпорядження своїм майном без будь яких помилкових обтяжень.
У постанові від 17 березня 2025 року у справі № 86/1787/23 (провадження №61-9415св24) Верховний Суд зазначив, що задоволення позову про зняття арешту, накладеного на майно – квартиру, яка не належала боржнику у виконавчому провадженні, не впливає на права, обов`язки та інтереси боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, оскільки арешт майна, яке не належить і не належало боржнику не є заходом звернення стягнення на майно, який виконавець має право застосувати для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.
Наявність арешту, накладеного на весь житловий будинок, перешкоджає ОСОБА_1 розпоряджатися майном. Крім того, колегія суддів зазначає, що оскільки рішення №619 Виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих від 03.12.1975 не існує, то і залучення правонаступника даного органу є недоцільним.
Колегія суддів зауважує, що ч. 1 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» систему органів у сфері державної реєстрації становлять: 1) Міністерство юстиції України; 2) інші суб`єкти державної реєстрації.
Пунктом 14 ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» визначено, що суб`єкт державної реєстрації:
Міністерство юстиції України безпосередньо та/або через утворені ним територіальні органи - у разі державної реєстрації громадських формувань, символіки громадських формувань, відомостей про дату початку обліку/дату припинення обліку часток товариства з обмеженою відповідальністю або товариства з додатковою відповідальністю в обліковій системі часток, що ведеться Центральним депозитарієм цінних паперів (далі - облікова система часток), та пов`язаних із цим змін згідно з вимогами цього Закону;
центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, - у разі державної реєстрації юридичних осіб - релігійних організацій (релігійних центрів, управлінь, монастирів, релігійних братств, місій та духовних навчальних закладів); Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації - у разі державної реєстрації юридичних осіб - релігійних організацій (релігійних громад);
виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська та Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації, нотаріуси - крім державної реєстрації суб`єктів, передбачених абзацами другим і третім цього пункту (крім випадків, передбачених статтею 25-1 цього Закону).
Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради є структурним підрозділом Юридичного департаменту Одеської міської ради, який є виконавчим органом Одеської міської ради, та уповноважений на здійснення реєстраційних дій на території м. Одеси, а тому може бути належним відповідачем у справі.
Враховуючи зазначене, колегія суддів доходить висновку, що позовні вимоги є законними і обґрунтованими, наявність арешту порушує права ОСОБА_1 як власника майна, а тому підлягають задоволенню.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не довів обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, судом першої інстанції порушено норми матеріального права, висновки районного суду не відповідають обставинам справи, у зв`язку з чим є підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по суті спору про задоволення позову.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 10 лютого 2026 року скасувати.
Постановити у справі нове судове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління державної реєстрації Юридичного департаменту Одеської міської ради про скасування обтяження з нерухомого майна задовольнити.
Скасувати у Єдиному державному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис про обтяження приватного будинку під АДРЕСА_1 та належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , а саме заборону на нерухоме майно, реєстраційний номер обтяження № 8131399, зареєстрований 30.10.2008 року Першою одеською державною нотаріальною конторою на підставі рішення №619 від 03.12.1975 року, Виконком м. Одеси.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її ухвалення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 15 жовтня 2026 року.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді: М.М. Драгомерецький
С.М. Сегеда
Оригінал: reyestr.court.gov.ua