Суд: Запорізький апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: споживчого кредиту
Дата: 11 жовтня 2026 р.
Справа: №336/3810/26
Суддя: Бредун Д. С.
Дата документу 12.10.2026
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
____________________________________________
Єдиний унікальний № 336/3810/26 Головуючий у 1 інстанції Савеленко О. А.
Провадження № 22-ц/807/1956/26 Суддя доповідач Бредун Дмитро Сергійович
ПОСТАНОВА
Іменем України
12 жовтня 2026 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
судді-доповідача Бредуна Д.С.,
суддів Сакояна Д.І., Салтан Л.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Працевитого Геннадія Олександровича на рішення Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 22 червня 2026 року за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,–
ВСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог.
23 квітня 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Просило стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за Кредитним договором №135598130 від 31.03.2021 у розмірі 50492,20 грн, яка складається із заборгованості по тілу кредиту у розмірі 14600,00 грн та заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом у розмірі 35 892,20 грн, а також судовий збір у розмірі 2662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 31.03.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №135598130 у формі електронного документу з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Відповідно до кредитного договору відповідачу були перераховані грошові кошти в розмірі 14600,00 гривень на банківську картку.
28.11.2018 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (Фактор) уклали договір факторингу № 28/1118-01 строк дії якого закінчується 28 листопада 2019 року. 28.11.2019 ТОВ «Манівео» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду №19, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31.12.2020. При цьому інші умови договору залишилися без змін. 31.12.2020 між клієнтом та фактором укладено додаткову угоду № 26 від 31.12.2020 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, що продовжила строк договору до 31 грудня 2021 року. В даній додатковій угоді договір факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 викладено у новій редакції, проте його дата укладення залишена як 28.11.2018 та № 28/1118-01. 31.12.2021 сторони договору факторингу уклали додаткову угоду №27, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2022 року. При цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року. 31.12.2022 сторони договору факторингу уклали додаткову угоду №31, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2023 року. При цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року. 31.12.2023 сторони договору факторингу уклали додаткову угоду №32, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2024 року. Первісний кредитор та ТОВ «Таліон Плюс» підписали Реєстр прав вимоги №136 від 01.06.2021, за яким ТОВ «Таліон Плюс» отримало право грошової вимоги до відповідача.
Згідно акту звірки між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс» підтверджено, що станом на 31.12.2021 фактором здійснено повну оплату суми фінансування за відступлення (передачу) прав вимог за реєстром прав вимоги №136 від 01.06.2021 за договором факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018.
05.08.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ФК «Онлайн Фінанс» було укладено договір факторингу №05/0820-01. Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 11 від 31.08.2023, від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача.
11.07.2025 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач ТОВ «ФК «Ейс» уклали договір факторингу № 11/07/25-Е, відповідно до умов якого позивачу ТОВ «ФК «Ейс» відступлене право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором. Відповідно до реєстру боржників №б/н від 14.07.2025 за договором факторингу №11/07/25-Е від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 50492,20 грн.
Враховуючи наведене, Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Ейс» просить стягнути з ОСОБА_1 суму заборгованості за кредитним договором в загальному розмірі 50492,20 грн, яка складається із заборгованості по тілу кредиту в сумі 14600,00 грн, заборгованості за несплаченими відсоткам за користування кредитом в сумі 35892,20 грн, а також суму сплаченого судового збору в розмірі 2662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 7000,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 22 червня 2026 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено в повному обсязі.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за кредитним договором №135598130 від 31.03.2021 в сумі 50492,20 гривень (п`ятдесят тисяч чотириста дев`яносто дві гривні 20 коп), яка складається з наступного: 14600,00 грн – заборгованість за тілом кредиту, 35892,20 грн – заборгованість за відсотками.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» судовий збір в сумі 2662,40 грн., та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.
Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Працевитого Геннадія Олександровича з використанням підсистеми «Електронний суд», подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 22 червня 2026 року по справі №336/3810/26 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не було належним чином досліджено наявні у матеріалах справи докази, що призвело до помилкового ухвалення рішення про задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «ЕЙС» в повному обсязі.
Судом першої інстанції не було вжито заходів для належного, повного та всебічного дослідження обставин справи, зокрема істотних умов Договору №135598130 від 31.03.2021 внаслідок чого суд дійшов безпідставного висновку про наявність у Відповідача, ОСОБА_1 , обов`язку сплатити проценти у заявленому Товариством розмірі. Адже, за умовами кредитного договору орієнтовна загальна вартість кредиту становила 14600,00 грн, тоді як кредитором була заявлена вимога про стягнення заборгованості в розмірі 50492,20 грн. Відсотки нараховано всупереч положенням кредитного договору та поза межами строку кредитування, оскільки відсотки могли бути нараховані у строк з 31 березня 2021 року по 30 квітня 2021 року. З метою погашення заборгованості по кредиту скаржником було сплачено на користь первісного кредитора суму в розмірі 1440,00 грн, яка була сприйнята кредитором як продовження строку кредитування.
Також зазначає, що позивачем до позовної заяви не надано достатніх доказів на підтвердження оплати за договором факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, які б засвідчували факт набуття ТОВ «Таліон Плюс» прав вимоги за договором №135598130 від 31.03.2021.
За результатами апеляційного розгляду також просять стягнути з відповідача судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу та судовий збір.
Рух справи в суді апеляційної інстанції.
Ухвалою судді Запорізького апеляційного суду від 22 липня 2026 року матеріали цивільної справи витребувано з суду першої інстанції.
06 серпня 2026 року справа надійшла до апеляційного суду.
Ухвалою судді Запорізького апеляційного суду від 06 серпня 2026 року апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_1 залишено без руху. Надано десятиденний термін для усунення недоліків, а саме для надання до Запорізького апеляційного суду оригіналу квитанції про сплату судового збору.
11 серпня 2026 року відповідач ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Працевитого Г.О. через підсистему «Електронний суд» надала заяву про усунення недоліків до якої долучила оригінал квитанції про сплату судового збору.
Ухвалами Запорізького апеляційного суду від 13 серпня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі. Справу згідно ч.13 ст. 7, ч.1 ст. 369 ЦПК України постановлено розглядати в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Позивачу роз`яснено право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу у письмовій формі.
23 липня 2026 року представник позивача ТОВ «ФК «Ейс» Сахарова О.І. через підсистему «Електронний суд» подала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просила апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 22 червня 2026 року у справі №336/3810/26 залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 22 червня 2026 року залишити без змін.
Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ТОВ «ФК «ЕЙС» зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з`ясовано їх правову природу та як наслідок ухвалено обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими.
Апеляційний розгляд справи.
Учасники справи належним чином повідомлені про розгляд апеляційної скарги на рішення суду від 22 червня 2026 року в порядку письмового провадження без виклику учасників справи, що підтверджується звітами про доставку копії ухвали про відкриття апеляційного провадження до електронних кабінетів позивача (доставлено 13.08.2026) та представника відповідача (доставлено 13.08.2026), та рекомендованим листом на адресу відповідача, які повернуті до Запорізького апеляційного суду.
Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Згідно ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи..
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axenv. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino v. Portugal», заява № 64336/01).
Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках, влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, судова колегія вважає таке.
Фактичні обставини, встановлені судом першої інстанції.
31 березня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 135598130 у електронній формі з використанням електронного підпису.
Відповідно до пункту 1.1 договору кредиту ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов`язалося надати ОСОБА_1 кредит в сумі 14600,00 грн, а ОСОБА_1 зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику. На підставі пункту 1.2, 1.3 договору кредит надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником (далі дисконтний період). Сторони погодили, що встановлений в пункті 1.2 договору строк дисконтного періоду може бути продовжено позичальником шляхом здійснення протягом дисконтного та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів, за умови якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця встановлено функцію продовження строку дисконтного періоду. Кількість продовжень дисконтного періоду на умовах описаних в цьому пункті, не обмежена.
Відповідно до пунктів 1.4, 1.4.1, 1.4.2, 1.4.3 договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно за дисконтною процентною ставкою в розмірі 580,35 процента річних, що становить 1,59 процентів від суми кредиту за кожний день користування ними.
За умови продовження строку дисконтного періоду на умовах пункту 1.3 договору з наступного дня після закінчення вказаного в пункті 1.2 договору строку, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за індивідуальною процентною ставкою в розмірі 578,67 процентів річних, що становить 1,59 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним.
У випадку користування кредитом з боку позичальника після закінчення дисконтного періоду без своєчасної сплати процентів в порядку, передбаченому пунктом 1.3 договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною та індивідуальною процентною ставкою за весь строк дисконтного періоду скасовуються, застосовуються правила нарахування процентів за базовою процентною ставкою в розмірі 620,50 процентів річних, що складають 1,70 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним.
За змістом пункту 1.7.2 договору з наступного після закінчення дисконтного періоду позичальник зобов`язаний щоденно сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 839,50 процентів річних, що становить 2,30 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним.
На підставі платіжного доручення АТ «Альфа-Банк» від 31 березня 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» здійснено переказ ОСОБА_1 за договором від 31 березня 2021 року №135598130 в сумі 14600 грн для зарахування на платіжну картку № НОМЕР_1 .
За змістом заявки на отримання грошових коштів в кредит від 31 березня 2021 року зазначено інформацію про позичальника ОСОБА_1 паспорт НОМЕР_2 , виданий Шевченківським 08 грудня 2010 року, РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 , номер особистого електронного платіжного засобу № 5168-74ХХ-ХХХХ-8203.
ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» вчинено договір факторингу від 28 листопада 2018 року № 28/1118-01.
У договорі факторингу від 28 листопада 2018 року № 28/1118-01 сторони обумовили:
– клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором (пункт 2.1);
– фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідатиме перед фактором, якщо одержані ним суми будуть меншими від суми, сплаченої фактором клієнту, та меншими від загальної суми зобов`язання боржника. Разом з правом вимоги до фактора переходять всі інші права та обов`язки клієнта за кредитним договором. У випадку укладення сторонами більш ніж одного реєстру прав вимоги, кожен наступний реєстр прав вимоги є самостійним додатком, та не змінює попередній (пункт 2.2);
– фінансування – належна до сплати клієнту сума грошових коштів, яка вказана у відповідному Реєстрі прав вимог, сплачується Фактором одним платежем протягом (п`яти) банківських днів з моменту підписання сторонами такого реєстру прав вимог, якщо інші умови сторони не погодили шляхом укладання додаткової угоди (пункт 3.1);
– право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку. Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги (пункт 4.1.);
– договір може бути змінений повністю або частково за спільною письмовою згодою сторін (пункт 8.4 договору).
У подальшому ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткові угоди до договору факторингу від 28 листопада 2018 року № 28/1118-01:
– від 28 листопада 2019 року №19, якою строк дії договору продовжено до 31 грудня 2020 року;
– від 31 грудня 2020 року №26, якою викладено договір між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» факторингу від 28 листопада 2018 року №28/1118-01 у новій редакції, строк дії договору продовжено до 31 грудня 2021 року;
– від 31 грудня 2021 року №27, продовжено строк дії договору до 31 грудня 2022 року;
– від 31 грудня 2022 року №31, якою продовжено строк дії договору до 31 грудня 2023 року;
– від 31 грудня 2023 року №32, продовжено строк дії договору до 31 грудня 2024 року.
Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги від 01 червня 2021 року №136 до договору між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» факторингу від 28 листопада 2018 року № 28/1118-01 ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до ОСОБА_1 на суму 31351,60 грн.
Згідно акту звірки між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс» підтверджено, що станом на 31.12.2021 фактором здійснено повну оплату суми фінансування за відступлення (передачу) прав вимог за реєстром прав вимоги №136 від 01.06.2021 за договором факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018.
Після чого ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу від 05 серпня 2020 року №05/0820-01.
У подальшому ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» уклали додаткові угоди до договору факторингу від 05 серпня 2020 року № 05/0820-01:
– від 03 серпня 2021 року №2, якою строк дії договору продовжено до 31 грудня 2022 року;
– від 30 грудня 2022 року №3, продовжено строк дії договору до 30 грудня 2024 року;
Згідно із витягом з реєстру прав вимоги від 31 серпня 2023 року № 11 до договору між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» факторингу від 05 серпня 2020 року №05/0820-01 ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» набуло право вимоги до ОСОБА_1 на суму 35892,20 грн.
Згідно платіжної інструкції №4586 від 31 серпня 2023 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» сплатило на користь ТОВ «Таліон плюс» 2470667,26 грн за відступлення права вимоги згідно реєстру прав вимоги №11 від 31.08.2023 та договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020.
Також ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» вчинено договір факторингу від 11 липня 2025 року №11/07/25-Е.
За змістом витягу з реєстру боржників за договором між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» факторингу від 11 липня 2025 року №11/07/25-ЕТОВ «Фінансова компанія «Ейс» набуто право вимоги до ОСОБА_1 на суму 50492,20 грн.
Згідно платіжної інструкції №360 від 24 вересня 2025 року на суму 1 177 850,80 грн, платіжної інструкції №357 від 19 вересня 2025 року на суму 500 000,00 грн, платіжної інструкції №358 від 19 вересня 2025 року на суму 50 000,00 грн, платіжної інструкції №355 від 18 вересня 2025 року на суму 500 000,00 грн, платіжної інструкції №344 від 04 вересня 2025 року на суму 500 000,00 грн та платіжної інструкції №317 від 12 серпня 2025 року на суму 2000 000,00 грн ТОВ ФК «Ейс» сплатило на користь ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» за відступлення права вимоги згідно договору факторингу №11/07/25-Е від 11.07.2025.
До матеріалів справи приєднано виписку з особового рахунку ОСОБА_1 за кредитним договором №135598130 від 31.03.2021, за якою прострочена заборгованість за кредитом в сумі 14600,00 грн, процентами в сумі 35892,20 грн, а всього 50 492,20 грн.
Згідно розрахунку заборгованості ТОВ «Таліон плюс» ОСОБА_1 не виконано зобов`язання за договором між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 кредиту від 31 березня 2021 року № 135598130 заборгованість за кредитом складає 14600,00 грн, за процентами – 35 892,20 грн.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права.
Згідно з приписами ч.1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч.1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Приписами ст. 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно з приписами ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
За змістом ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
При цьому, одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
31.03.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №135598130 у формі електронного документу з використанням електронного підпису, який підписано за допомогою одноразового ідентифікатора «MNV6QZ48». Відповідно до кредитного договору відповідачу були перераховані грошові кошти в розмірі 14600,00 гривень на банківську картку.
Факт отримання кредитних коштів у розмірі 14600,00 грн не заперечувався відповідачкою ні у суді першої інстанції, ні у поданій апеляційній скарзі.
Листом № 20.1.0.0.0/7-260518/84058-БТ від 25.05.2026 АТ КБ «Приват Банк» підтвердило те, що ОСОБА_1 була емітована картка № НОМЕР_4 , на яку були зарахування кредитних грошових коштів на суму 14600,00 грн.
Відповідний переказ відображено й у виписці за договором №б/н за період з 31.03.2021 по 05.04.2021, зокрема факт перерахування коштів у розмірі 14600,00 грн на картку № НОМЕР_4 , яка належить ОСОБА_1 31 березня 2021 року.
Відповідачка не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині встановлення факту укладення кредитного договору та не заперечує факту отримання кредитних коштів.
Отже, вище встановленими обставинами справи підтверджується факт укладення між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 кредитного договору № 135598130 від 31 березня 2021 року.
Суд також приходить до висновку, що сторонами були погоджені всі істотні умови договору.
Крім того, за приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі N 2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності договору № 135598130 від 31 березня 2021 року. Зазначений договір недійсним не визнано.
При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.
Колегією суддів враховано, що матеріалами справи підтверджено, а відповідачкою не спростовано того, що вона укладала Кредитний договір та отримувала кредитні кошти за цим договором.
Відтак, апеляційний суд вважає встановленим та належним чином підтвердженим факт отримання відповідачкою кредитних коштів у сумі 14600,00 грн за Кредитним договором № 135598130 від 31.03.2021.
Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що ОСОБА_1 добровільно уклала кредитний договір із ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та була ознайомлена з умовами договору, у тому числі щодо нарахування процентів за користування кредитом, а тому дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачка не виконала зобов`язання за кредитним договором, а тому з неї на користь ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» як нового кредитора слід стягнути заборгованість за кредитним договором.
Водночас суд неправильно визначив розмір цієї заборгованості.
Статтею 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Відповідно до статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
За змістом частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з частиною першою статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.
Із положень частини другої статті 625 ЦК України слідує, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Аналіз указаних норм права свідчить про те, що при укладенні договору сторони можуть визначити строк його дії, тобто час, протягом якого вони мають здійснити свої права та виконати свої обов`язки відповідно до цього договору.
Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.
При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та від 31 жовтня 2018року (№202/4494/16-ц), яка в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 5 квітня 2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18 січня 2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
У зобов`язальних правовідносинах права та інтереси кредитора забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання.
Первісний кредитор та ОСОБА_1 встановили строк кредитування за кредитним договором №135598130 від 31.03.2021 – 30 днів (згідно п. 1.2 Договору).
Відповідно до п. 1.3 договору, сторони погодили, що встановлений в п. 1.2 договору строк дисконтного періоду та, відповідно, строк надання кредитної лінії може бути продовжено позичальником, шляхом здійснення протягом дисконтного та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів, за умови якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строку дисконтного періоду.
Як вбачається з розрахунку заборгованості, ОСОБА_1 було сплачено 03.05.2021 – 155,00 грн.
При цьому в період з 31.03.2021 по 30.04.2021 розмір нарахованих відсотків становив 6964,2 гривень (232,14 х 30). Протягом вказаного строку відповідачкою погашення заборгованості не здійснювались.
Відповідно до розрахунку заборгованості, що сформований ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» вбачається, що 03 травня 2021 року та 11 травня 2021 року відповідач ОСОБА_1 здійснила оплату нарахованих кредитором процентів у сумі 155,00 грн та 1275,00 грн.
В подальшому мали місце оплати ОСОБА_1 сум 19.05.2021 – 5 грн, 27.05.2021 – 5 грн.
За таких обставин ОСОБА_1 не здійснила оплати всіх фактично нарахованих процентів впродовж тридцятиденного строку кредитування за кредитним договором №135598130 від 31.03.2021, оскільки навіть загальна сума всіх наведених платежів – 1440,00 грн, менша за 6964,20 грн нарахованих процентів, а отже після 30.04.2021 строк надання кредитної лінії не був продовжений, та первісний кредитор, а також ТОВ «Таліон Плюс» не мали права продовжувати нараховувати проценти за правомірне користування кредитом відповідно до статті 1048 ЦК України за кредитним договором – до 28.07.2021 року.
Згідно п. 4.3 кредитного договору, сторони погоджуються, що проценти нараховані після закінчення строку надання кредиту, визначеного в п. 1.7.2 цього договору, є процентами у розумінні ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України. Враховуючи, що строк надання кредиту сплинув 30.04.2021, подальше нарахування відсотків є мірою відповідальності за прострочення виконання боржником грошового зобов`язання.
Отже, новий кредитор просить стягнути з ОСОБА_1 за кредитним договором № 135598130 від 31.03.2021 проценти за користування кредитними коштами як за період строку кредитування, так і після закінчення цього строку.
Доказів щодо продовження строку кредитування за взаємною згодою сторін на строк понад 30.04.2021, матеріали справи не містять.
Після спливу строку кредитування право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за правомірне користування кредитом відповідно до статті 1048 ЦК України припиняється. У цей період можуть застосовуватися наслідки прострочення грошового зобов`язання, передбачені ч.2 ст. 625 ЦК України.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно.
Передбачені пунктом 4.3 договору проценти за період після закінчення строку кредитування є мірою відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання. Спірні нарахування здійснено у 2021 році, у період дії карантину. Відповідно до пункту 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» у редакції, чинній у відповідний період, відповідачка звільняється від відповідальності за таке прострочення, зокрема від сплати платежів, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Такий підхід відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 03 червня 2026 року у справі № 757/8409/22-ц.
Суд першої інстанції помилково не звернув увагу на вказані обставини та провів неправильний розрахунок розміру заборгованості за кредитним договором.
Тіло кредиту становить 14600 грн, а процентна ставка узгоджена сторонами складає 1,59 % в день від суми кредиту за кожен день користування ним, та враховуючи строк кредитування до 30 квітня 2021 року, з відповідачки на користь позивача підлягала стягненню сума процентів у розмірі 6964,20 грн (14600,00 грн?1,59%?30 днів). Та враховуючи часткову сплату ОСОБА_1 відсотків 03.05.2021 у розмірі 155,00 грн, 11.05.2021 у розмірі 1275,00 грн, 19.05.2021 у розмірі 5 грн та 27.05.2021 у розмірі 5 грн, на користь позивача підлягають сплаті відсотки у розмірі 5524,20 грн (6964,20 - 1440,00).
Таким чином, стягненню підлягає заборгованість за тілом кредиту у розмірі 14600,00 грн та заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами за період з 31.03.2021 по 30.04.2021 у сумі 5524,20 грн, а всього 20124,20 грн.
Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність належних доказів переуступлення права вимоги за спірним кредитним договором апеляційний суд виходить з такого.
Приписами ч.ч.1, 3 ст. 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).
За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч. 1 ст. 1077 ЦК України в редакції, яка діяла на час укладення договорів факторингу).
Відповідно до ст. 1078 ЦК України (в редакції, яка діяла на час укладення договорів факторингу), предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Верховний Суд у постанові від 07.01.2026 у справі № 727/2790/25 зазначив, що допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги це строк платежу; (б) майбутньої вимоги це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені в виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги;
наявна вимога це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (ч. 1 ст. 1078 ЦК України). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І, звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав. Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь-які інші права грошової вимоги, навіть ті які існують в зобов`язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. «Недозріла» вимога це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу;
майбутня вимога це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (ч. 1 ст. 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу;
у договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб`єктів (як активного кредитора, так і пасивного боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки);
майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов`язуватися із клієнтом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2018 у справі № 909/968/16 зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові, операції, та боржник набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у ст. 6 Закону про фінансові послуги.
Крім того, у постанові від 16.03.2021 у справі № 906/1174/18 Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.
Так, 28.11.2018 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (Фактор) уклали договір факторингу № 28/1118-01 строк дії якого закінчується 28 листопада 2019 року. 28.11.2019 ТОВ «Манівео» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду №19, згідно з якою строк дії договору продовжено до 31.12.2020. При цьому інші умови договору залишилися без змін. 31.12.2020 між клієнтом та фактором укладено додаткову угоду № 26 від 31.12.2020 до договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, що продовжила строк договору до 31 грудня 2021 року. В даній додатковій угоді договір факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 викладено у новій редакції, проте його дата укладення залишена як 28.11.2018 та № 28/1118-01. 31.12.2021 сторони договору факторингу уклали додаткову угоду №27, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2022 року. При цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року. 31.12.2022 сторони договору факторингу уклали додаткову угоду №31, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2023 року. При цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року. 31.12.2023 сторони договору факторингу уклали додаткову угоду №32, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2024 року. Первісний кредитор та ТОВ «Таліон Плюс» підписали Реєстр прав вимоги №136 від 01.06.2021, за яким ТОВ «Таліон Плюс» отримало право грошової вимоги до відповідача. Згідно з актом звірки між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс» підтверджено, що станом на 31.12.2021 фактором здійснено повну оплату суми фінансування за відступлення (передачу) прав вимог за реєстром прав вимоги №136 від 01.06.2021 за договором факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018.
05.08.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ФК «Онлайн Фінанс» було укладено договір факторингу №05/0820-01.У подальшому ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» уклали додаткові угоди до договору факторингу від 05 серпня 2020 року № 05/0820-01: від 03 серпня 2021 року №2, якою строк дії договору продовжено до 31 грудня 2022 року та від 30 грудня 2022 року №3, продовжено строк дії договору до 30 грудня 2024 року. Згідно із витягом з реєстру прав вимоги від 31 серпня 2023 року № 11 до договору між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» факторингу від 05 серпня 2020 року №05/0820-01 ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» набуло право вимоги до ОСОБА_1 на суму 35892,20 грн.Згідно платіжної інструкції №4586 від 31 серпня 2023 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» сплатило на користь ТОВ «Таліон плюс» 2470667,26 грн за відступлення права вимоги згідно реєстру прав вимоги №11 від 31.08.2023 та договору факторингу №05/0820-01 від 05.08.2020.
11.07.2025 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач ТОВ «ФК «Ейс» уклали договір факторингу № 11/07/25-Е, відповідно до умов якого позивачу ТОВ «ФК «Ейс» відступлене право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором. Згідно платіжної інструкції №360 від 24 вересня 2025 року на суму 1 177 850,80 грн, платіжної інструкції №357 від 19 вересня 2025 року на суму 500 000,00 грн, платіжної інструкції №358 від 19 вересня 2025 року на суму 50 000,00 грн, платіжної інструкції №355 від 18 вересня 2025 року на суму 500 000,00 грн, платіжної інструкції №344 від 04 вересня 2025 року на суму 500 000,00 грн та платіжної інструкції №317 від 12 серпня 2025 року на суму 2000 000,00 грн ТОВ ФК «Ейс» сплатило на користь ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» за відступлення права вимоги згідно договору факторингу №11/07/25-Е від 11.07.2025.Відповідно до реєстру боржників №б/н від 14.07.2025 за договором факторингу №11/07/25-Е від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 50492,20 грн.
Отже, сам по собі факт укладення договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 до укладення Договору № 135598130 від 31.03.2021 не свідчить про відсутність переходу права вимоги, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути як наявна, так і майбутня вимога, про що узгоджено у вказаному договорі факторингу. При цьому майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Отже, право вимоги за Договором № 135598130 від 31.03.2021 перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» після виникнення відповідного зобов`язання та його індивідуалізації у відповідному Реєстрі прав вимоги.
Матеріали справи не містять доказів нікчемності, визнання недійсними, оспорення вказаних вище договорів факторингу.
Отже, в ході передачі прав вимоги за факторинговими договорами, право вимоги за договором № 135598130 від 31.03.2021 перейшло до позивача після виконання умов договорів у день підписання відповідних реєстрів.
Наявні у справі докази у сукупності спростовують доводи апеляційної скарги про те, що позивач не набув права вимоги до ОСОБА_1 за договором № 135598130 від 31.03.2021.
Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній в постанові Верховного Суду від 07.01.2026 у справі № 727/2790/25.
Щодо судових витрат.
За приписами статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, в тому числі, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, розподіл судових витрат, понесених стороною у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.
Згідно з частиною 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Із матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду з позовною заявою ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» сплатило судовий збір у розмірі 2662,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 41528 від 24 березня 2026 року.
Також в позовній заяві ТОВ «ФК «Ейс» просило стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн. На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції надано: договір про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025, укладений між Адвокатським бюро «Соломко та партнери» і клієнтом ТОВ «ФК «Ейс»; протокол погодження вартості послуг до вказаного договору про надання правничої допомоги (Додаток №1); додаткову угоду № 25770914805 від 01.09.2025 до Договору правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025; акт прийому-передачі наданих послуг до Договору надання правничої допомоги згідно Договору правничої допомоги, відповідно до якого загальна вартість наданих адвокатом послуг позивачу у цій справі складає 7000,00 грн, з них: складання позовної заяви – 5000 грн, вивчення матеріалів справи – 1000 грн, підготовка двох адвокатських запитів щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів, кожний по 500 грн; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №7073/10 від 19.10.2018, довіреність від 11 серпня 2025 року, які підтверджують понесення витрат на правничу допомогу на суму 7000 грн.
Пропорційно до розміру задоволених вимог витрати зі сплати судового збору становлять 1061,13 грн (2662,40 х 20124,20 / 50492,20), а витрати на правничу допомогу – 2789,92 грн (7000,00 х 20124,20 / 50492,20).
Підстав для зменшення такого розміру судових витрат на правничу допомогу, з урахуванням критеріів, які визначені у частині четвертій статті 137, частинах третій-п`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України, колегією суддів не встановлено.
Крім цього, при зверненні до суду з апеляційною скаргою ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 3993,60 грн, що підтверджується квитанцією №LA4F-RE95-LESE від 10.08.2026 року.
В апеляційній скарзі відповідачем в особі представника, адвоката Працевитого Г.О. заявлено про стягнення на користь скаржника витрат на професійну правничу допомогу, які додатковим договором від 01.07.2026 визначені у 4000 грн. Інші складові гонорару адвоката в конкретних сумах не визначені, а тому судом не вирішуються.
Отже компенсації відповідачці підлягають витрати зі сплати судового збору в сумі 2401,91 грн (3993,60 х 30368,00 / 50492,20), та витрати на правничу допомогу в сумі 2405,76 грн (4000,00 х 30368,00 / 50492,20).
Відповідно до положень ч.10 ст. 141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Оскільки за результатами апеляційного перегляду справи, загальний розмір судових витрат, що підлягає стягненню з позивача ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» на користь відповідачки ОСОБА_1 є більшим на 956,62 гривень (4 807,67 грн ? 3 851,05 грн), суд вважає за необхідне звільнити сторони від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Керуючись ст.ст. 367-369, 374, 376, 382-384 ЦПК України, Запорізький апеляційний суд, –
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м.Запоріжжя від 22 червня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» заборгованість за кредитним договором №135598130 від 31 березня 2021 року в розмірі 20 124,20 грн (двадцять тисяч сто двадцять чотири гривні 20 коп), яка складається з тіла кредиту у розмірі 14600,00 грн та відсотків за користування кредитними коштами за період з 31.03.2021 по 30.04.2021 у сумі 5524,20 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у розмірі 956,62 грн (дев`ятсот п`ятдесят шість гривень 62 коп).
В решті позовних вимог відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач Д.С. Бредун
Суддя Д.І. Сакоян
Суддя Л.Г. Салтан
Оригінал: reyestr.court.gov.ua