Рішення від 14 жовтня 2026 р. у справі №639/4201/26 — Новобаварський районний суд міста Харкова

Справа № 639/4201/26

Провадження № 2/639/2111/26

РІШЕННЯ

(заочне)

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року Новобаварський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді - Труханович В.В.,

за участю секретаря - Бірюк А.О.,

представника позивача - адвоката Петренко О.В.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні Новобаварського районного суду міста Харкова цивільну справу №639/4201/26 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності,

ВСТАНОВИВ:

11 травня 2026 року до Новобаварського районного суду міста Харкова надійшла позовна заява ОСОБА_1 , подана його представником - адвокатом Петренко Оксаною Василівною, до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності, в якій позивач просить визнати за ним право особистої приватної власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за ним на підставі договору купівлі-продажу від 25.11.2000.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 25.11.2000 позивач та його мати ОСОБА_3 придбали в рівних частках спірну квартиру за рахунок коштів, отриманих від продажу 24.10.2000 квартири АДРЕСА_2 , співвласниками якої були позивач, його мати та інші члени його сім`ї. 08.06.2001 мати подарувала позивачу свою 1/2 частину квартири. На час придбання квартири позивач перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який розірвано 17.05.2011. У лютому 2026 року позивач вирішив продати квартиру, однак нотаріус роз`яснив необхідність отримання згоди колишньої дружини на відчуження, що унеможливлює реалізацію його права розпорядження майном. Оскільки 1/2 частина квартири придбана за особисті кошти позивача, вона є його особистою приватною власністю.

Вищевикладені обставини і стали підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою Новобаварського районного суду міста Харкова від 13 травня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 01 липня 2026 року задоволено клопотання представника позивача про виклик свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача адвокат Петренко О.В. у судове засідання з`явилася, позовні вимоги підтримала з підстав, викладених у позові, просила їх задовольнити та не заперечувала проти заочного розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, про день, час та місце слухання справи повідомлена належним чином, причина неявки суду не відома. Клопотання про відкладення справи до суду не надходили. Відзив на позовну заяву до суду також не надходив. У зв`язку з цим, суд, згідно вимогам ч. 4 ст. 223 та ст. ст. 280, 281 ЦПК України, вважає можливим провести заочний розгляд справи, проти чого не заперечував і представник позивача по справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Зважаючи на наявність усіх зазначених умов, суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи, занесену до протоколу судового засідання (ч. 1 ст. 281 ЦПК України).

Вислухавши представника позивача, допитавши свідків, дослідивши письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд встановив наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Як було встановлено судом і це підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 від 25.12.1999, ОСОБА_1 та ОСОБА_7 25 грудня 1999 року зареєстрували шлюб у Жовтневому відділі реєстрації актів громадянського стану м. Харкова, актовий запис № 843. Після реєстрації шлюбу ОСОБА_8 взяла прізвище « ОСОБА_9 ». ( а.с. 8)

Згідно із свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 від 17.05.2011, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 17 травня 2011 року розірвано, про що Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції зроблено актовий запис № 71. ( а.с. 9)

За договором купівлі-продажу квартири від 24.10.2000, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Палєвою О.М. за реєстровим № 3375, ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_3 продали ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_2 за 14 610,00 грн. Квартира належала продавцям на підставі свідоцтва про право власності на житло від 08.09.1994, тобто була набута позивачем до реєстрації шлюбу з відповідачем. Договором визначено строк звільнення квартири продавцями до 10.11.2000. ( а.с. 5)

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 25.11.2000, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Палєвою О.М. за реєстровим №3820 та зареєстрованим Харківським міським бюро технічної інвентаризації 28.11.2000 за реєстровим № 58892, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 купили в рівних частках кожний у ОСОБА_15 та ОСОБА_16 двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 53,0 кв.м, житловою площею 27,6 кв.м, за 12 600,00 грн. У договорі зазначено, що на час його укладення покупці проживали за адресою: АДРЕСА_3 . ( а.с. 6)

За договором дарування частини квартири від 08.06.2001, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Палєвою О.М. за реєстровим № 864, ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_1 належну їй 1/2 частину зазначеної квартири. (а.с. 7)

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_4 повідомила, що вона є колишньою дружиною позивача ОСОБА_1 . У зв`язку з розірванням шлюбу з ОСОБА_1 було вирішено продати квартиру АДРЕСА_2 , співвласником якої вона була. Після її продажу в жовтні 2000 року за спільною домовленістю всіх співвласників всі грошові кошти забрав ОСОБА_1 на придбання житла собі та його матері ОСОБА_3 , і саме за ці кошти в листопаді 2000 року було куплено квартиру АДРЕСА_1 . Відповідач власних коштів для придбання частки спірної квартири не мала, оскільки була студенткою і не працювала.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 , повідомила, що її батько вирішив розірвати шлюб з ОСОБА_4 , оскільки познайомився з ОСОБА_17 ), яка була студенткою та мешкала в гуртожитку. Квартира АДРЕСА_2 фактично належала батьку та його сім`ї, а тому від продажу квартири він забрав всі кошти для придбання собі житла, а саме квартири АДРЕСА_1 . Квартира АДРЕСА_1 була знайдена ОСОБА_1 ще до продажу іншої квартири, і саме за кошти від продажу квартири АДРЕСА_2 була куплена спірна квартира. Інших джерел фінансування покупки, у тому числі коштів відповідача, не було.

Свідок ОСОБА_6 повідомила, що у сім`ї ОСОБА_9 була чотирьох кімнатна квартира по АДРЕСА_4 , яку вони продали і за гроші від продажу ОСОБА_1 купив собі та матері квартиру по АДРЕСА_5 .

Показання свідків є послідовними, узгоджуються між собою та з письмовими доказами у справі, тому суд не має підстав ставити їх під сумнів.

Проміжок часу між продажем квартири АДРЕСА_6 (24.10.2000 р.) та придбанням спірної квартири (25.11.2000р.) становить один місяць, ціна продажу (14 610,00 грн.) перевищує ціну купівлі (12 600,00 грн.). Покупці до моменту придбання нового житла зареєстровані за адресою проданої квартири. Сукупність цих обставин свідчить про прямий зв`язок між коштами, отриманими від продажу дошлюбного житла, та коштами, сплаченими за спірну квартиру.

Крім того, суд зазначає, що з часу розірвання шлюбу відповідач з вимогами про поділ спірної квартири не зверталася.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; одним із способів захисту є визнання права.

Згідно зі ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Спірна частка квартири придбана 25.11.2000, тобто в період дії Кодексу про шлюб та сім`ю України.

Згідно зі ст. 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю.

Відповідно до ст. 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Аналогічні положення містять статті 57, 60 СК України.

За п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Згідно з ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності; ця презумпція може бути спростована одним із подружжя.

У п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз`яснено, що не належить до спільної сумісної власності майно, набуте одним із подружжя за час шлюбу, але за кошти, які належали йому особисто.

Верховний Суд у постановах від 29.05.2019 у справі № 522/19610/15-ц, від 30.06.2020 у справі № 369/11032/17 та від 17.06.2021 у справі № 128/1511/19 дійшов висновку, що сам по собі факт придбання майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення його до спільної сумісної власності подружжя. Статус такого майна визначається часом його набуття та джерелом коштів, за які воно набуте; майно, придбане за особисті кошти одного з подружжя, є його особистою приватною власністю. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України суд враховує ці висновки.

Згідно зі ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд встановив, що 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 , придбана позивачем за договором купівлі-продажу від 25.11.2000, хоч і набута за час шлюбу з відповідачем, але за рахунок коштів, отриманих від продажу житла, що належало позивачу та членам його сім`ї до укладення шлюбу з відповідачем. Доказів вкладення у придбання спірної частки спільних коштів або праці подружжя матеріали справи не містять, відповідач таких доказів суду не надала.

Відтак, позивач спростував презумпцію спільної сумісної власності подружжя на спірну частку. Наявність твердження нотаріуса про необхідність згоди колишньої дружини на відчуження квартири свідчить про невизнання права позивача на майно як його особисту приватну власність, що є підставою для його захисту в судовому порядку відповідно до ст. 392 ЦК України. Інша 1/2 частина квартири набута позивачем за договором дарування і в силу закону є його особистою власністю, тому предметом спору не є.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами і підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Під час подання позову позивачем сплачено судовий збір у розмірі 3 056,62 грн, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 10, 12, 13, 76 - 81, 89, 141, 223, 258, 259, 263 - 265, 268, 280 - 289, 354 ЦПК України, ст. ст. 15, 16, 328, 392 ЦК України, ст. ст. 22, 24 КпШС України, ст. ст. 57, 60 СК України, суд

УХВАЛИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 25.11.2000, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Палєвою О.М. за реєстровим № 3820.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 056, 62 грн. (три тисячі п`ятдесят шість гривень 62 копійки).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільно-процесуальним законодавством.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 15 жовтня 2026 року.

Найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_7 .

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_7 .

Суддя В. В. Труханович