Рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №683/2494/26 — Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області

Справа № 683/2494/26

2/683/1811/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року м. Старокостянтинів

Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області в складі головуючого судді Андрощука Є.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з нього заборгованість за кредитним договором №45294443 в розмірі 18899,4 грн. В обґрунтування позову посилалось на те, що 30.12.2025р. між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №45294443, відповідно до якого позичальнику надано кредит у розмірі 6000 грн на строк 30 днів, процентна ставка 0,233% в день, комісія за надання кредиту 480 грн, пеня за порушення строків повернення кредиту 4% в день.

Відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконав та утворилась заборгованість у розмірі 18899,4 грн, з яких: 6000 грн – кредит; 419,4 грн – проценти; 480 грн – комісія; 12000 грн – пеня.

25.02.2026 ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» уклали договір факторингу № 25/02/26, згідно з яким ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» набуло статусу кредитора та отримало право грошової вимоги до відповідача.

Суд, дослідивши докази у справі, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (тобто положення щодо договору позики), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст.1046 ЦК України).

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Відповідно до ч.1 ст.11 цього Закону пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Частиною третьою статті 11 Закону встановлено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст.12 цього Закону якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання , зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Судом установлено, що 30.12.2025р. між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №45294443 в електронній формі шляхом підписання його електронним підписом – одноразовим ідентифікатором, відповідно до умов якого позичальнику надається кредит у розмірі 6000 грн на строк 30 днів, процентна ставка 0,233% в день, комісія за надання кредиту 480 грн, пеня за порушення строків повернення кредиту 4% в день.

Позивачем надано відповідачу кредит у розмірі 6000 грн 30.12.2025р.

25.02.2026 ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» уклали договір факторингу № 25/02/26, згідно з яким ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» набуло статусу кредитора та отримало право грошової вимоги до відповідача.

Зазначені обставини підтверджуються: копією кредитного договору №45294443; копією довідки про ідентифікацію клієнта; копією листа ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» від 20.05.2026 та копією квитанції АТ «ТАСКОМБАНК» про перерахування 6000 грн на платіжну картку відповідача; копією договору факторингу №25/02/26, копією реєстру прав вимог №5 від 20.05.2026, копією платіжної інструкції про часткову оплату за договором факторингу.

До позовної заяви додано розрахунок заборгованості, в якому зазначено, що відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконав і заборгованість становить 18899,4 грн, з яких: 6000 грн – кредит; 419,4 грн – проценти; 480 грн – комісія; 12000 грн – пеня.

Щодо правомірності нарахування відповідачу пені суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, оскільки нарахування позивачем пені здійснювалось під час дії воєнного стану, таке нарахування не відповідає вимогам закону.

При виборі й застосуванні норми права до зазначених правовідносин суд враховує висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 31 липня 2024 року у справі №161/11703/22.

Щодо нарахування відповідачу комісії за надання кредиту суд дійшов таких висновків.

У кредитному договорі (п. 1.12) визначено, що комісія за надання кредиту – грошові кошти, які згідно умов договору позичальник зобов`язаний сплатити кредитодавцю за надання та користування кредитом в якості однієї зі складових загальних витрат за споживчим кредитом.

Нарахування позивачем комісії за надання кредиту є неправомірним з таких підстав.

Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.

До цих засад віднесено свободу договору (пункт 3), справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6).

Відповідно до статті 18 Закону №1023-ХІІ «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Згідно з частинами першою, другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Свобода договору не є абсолютною (необмеженою): вона існує в рамках норм чинного законодавства, а дії сторін договору мають ґрунтуватися на засадах розумності, добросовісності та справедливості, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору.

Норми чинного законодавства також закріплюють презумпцію правомірності правочину, яка означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована.

Умовами кредитного договору можуть визначатися додаткові (акцесорні) зобов`язання сторін. При цьому правові та організаційні засади споживчого кредитування встановлюють право споживача на справедливі умови кредитного договору.

Закон України №1734-VІІІ «Про споживче кредитування» визначає право кредитодавця отримувати винагороду за супутні з наданням кредиту послуги, зокрема комісію за обслуговування кредиту, у разі якщо такі послуги дійсно були надані банком позичальнику. Водночас, банкам забороняється встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь, або за дії, які споживач здійснює на користь банку. Також на позивача не може бути покладений обов`язок сплачувати платежі, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався.

Загальною підставою визнання правочину недійсним є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог закону щодо його дійсності, які встановлені статтею 203 ЦК України. Нікчемним є правочин, недійсність якого прямо встановлена законом.

Умови договору про надання споживчого кредиту, що передбачають здійснення платежів за дії, які не є послугою, або здійснення платежів, які заборонені законом, є нікчемними.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 зазначив, що якщо в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), та не узгоджено їх зі споживачем, то такі умови є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У цій справі умовами кредитного договору передбачено стягнення комісії за надання кредиту, яка нараховується за ставкою 8% від суми виданого кредиту і становить 480 грн (п.2.2.4 договору).

Однак у кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця, що пов`язані з отриманням кредиту, за які встановлена комісія. Тому умова кредитного договору про сплату відповідачем на користь кредитодавця комісії є нікчемною, внаслідок чого сума нарахованої комісії у розмірі 480 грн не може бути стягнута з відповідача на користь позивача.

Більше того, саме по собі надання кредиту не є послугою, а є обов`язком кредитодавця згідно з ч.1 ст.1054 ЦК України. Тому встановлення винагороди за дії, які є обов`язком кредитодавця, без зазначення, які саме послуги надаються позичальнику одночасно з наданням кредиту, є незаконним.

Отже, заборгованість за кредитним договором становить 6419,4 грн, з яких: 6000 грн – кредит; 419,4 грн – проценти.

Ураховуючи викладене, оскільки зазначена заборгованість відповідачем не сплачена, необхідно задовольнити позовні вимоги частково та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 6419,4 грн.

Також позивач просить стягнути з відповідача 6500 грн судових витрат на професійну правничу допомогу, надану позивачу адвокатом Ткаченко Ю.О.

Так, відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом робами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У частині третій статті 141 ЦПК України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Тобто ЦПК України передбачено критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

На обґрунтування розміру судових витрат на правничу допомогу позивачем надано: копію договору про надання правничої допомоги №11-05/26/ФП від 11.05.2026р.; копію витягу з акта приймання-передачі наданої правничої допомоги від 12.06.2026р. №2-ФП; копію платіжної інструкції на суму 264000 грн з призначенням платежу «Оплата згідно акту №2-ФП приймання наданої правничої допомоги від 12.06.2026 р. за Договором про надання правничої допомоги №11-05/26/ФП від 11 травня 2026 року без ПДВ»; копію ордера на надання правничої допомоги; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

У копії витягу з акта приймання-передачі наданої правничої допомоги від 12.06.2026р. №2-ФП зазначені такі послуги, що надані адвокатом Ткаченко Ю.О. позивачу:

вивчення наявних у клієнта документів, проведення їх аналізу, визначення правової позиції/аналіз судової практики та збір документів/доказів (у разі відсутності у Клієнта необхідних документів/доказів, адвокат збирає їх самостійно шляхом направлення адвокатських запитів) по малозначних справах для формування позовної заяви – вартість послуги 500 грн;

судовий супровід в суді першої інстанції: підготовка/складання та направлення/подача однієї позовної заяви до боржника за договором позики у малозначних справах, за необхідності інших заяв по суті справи, в електронній формі за посередництвом Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, в тому числі представництво інтересів клієнта в суді (адвокат самостійно подає позовну заяву від імені Клієнта, представляє інтереси як представник клієнта в суді) – вартість послуги 4000 грн.

Суд вважає, що зазначена в акті перша послуга повністю охоплюється другою послугою (підготовкою та складанням позовної заяви), а тому позивачем підтверджені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 грн.

Вирішуючи питання про розмір витрат на професійну правничу допомогу, який підлягає стягненню з відповідача, та про розподіл судового збору, суд відповідно до ст.141 ЦПК України враховує пропорційність задоволених вимог. Позов заявлено з ціною 18899,4 грн, а підлягає задоволенню в сумі 6419,4 грн, що складає 33,97% (6419,4 х 100 : 18899,4). Тому з відповідача на користь позивача слід стягнути 904,42 грн судового збору (2662,4 х 33,97%) та 1358,8 грн витрат на професійну правничу допомогу (4000 х 33,97%).

Керуючись ст.ст. 76-80, 89, 141, 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» заборгованість за кредитним договором №45294443 від 30.12.2025р. у розмірі 6419,4 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» 904,42 грн судового збору та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1358,8 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів до Хмельницького апеляційного суду.

У разі проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ»; місцезнаходження: Київська обл., м. Ірпінь, вул. Садова, буд. 31/33; код ЄДРПОУ 43311346.

Відповідач: ОСОБА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Суддя Є.М. Андрощук