Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №420/6248/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації

Дата: 14 жовтня 2026 р.

Справа: №420/6248/26

Суддя: Казанчук Г.П.

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/6248/26

перша інстанція: суддя Завальнюк І.В.,

повний текст судового рішення

складено 26.06.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючої-судді – Казанчук Г.П.

суддів – Градовського Ю.М., Єщенка О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 червня 2026 року у справі № 420/6248/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, скасування наказів та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВИКЛАД ОБСТАВИН :

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, прийнятої ухвалою суду від 03.04.2026, просив суд:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо повторного взяття його на військовий облік;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 виправити в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформацію щодо нього та виключити його з військового обліку у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі 15.02.2010;

- скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 01.02.2026 № 465 про призов його на військову службу під час мобілізації до військової частини НОМЕР_1 ;

- скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 від 07.02.2026 № 48 у частині призначення його на посаду бухгалтера (2 категорії) розрахункової групи фінансово-економічної служби;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виключити його з особового складу військової частини.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 31.12.2010 його виключено з військового обліку ІНФОРМАЦІЯ_3 у зв`язку з досягненням 15.02.2010 граничного віку перебування в запасі для рядового складу (40 років), про що зроблено відмітку в паспорті, а тому він втратив статус військовозобов`язаного.

Позивач вказував, що закон не передбачає повторного взяття на військовий облік осіб, виключених з нього, пункт 2 частини першої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» стосується лише осіб, знятих з військового обліку, а застосування до нього змін, якими збільшено граничний вік перебування в запасі, суперечить статті 58 Конституції України.

Позивач зазначав, що 01.02.2026 його було затримано та доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_4 , де утримувалося кілька діб, 06.02.2026 доставлено до військової частини НОМЕР_1 , а військово-лікарської комісії він не проходив, оскільки результати аналізів ТОВ «Смартлаб» та рентгенологічного дослідження КНП «Міська клінічна лікарня № 10» Одеської міської ради, наявні в матеріалах ВЛК, йому не належать, у зв`язку з чим за його заявою внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за частиною першою статті 366 Кримінального кодексу України.

Відповідачі у відзивах на позовну заяву проти позову заперечували, зазначаючи, що у зв`язку зі збільшенням граничного віку перебування в запасі позивач є військовозобов`язаним, за результатами медичного огляду визнаний придатним до військової служби, правомірно призваний на військову службу під час мобілізації та зарахований до списків особового складу військової частини.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 червня 2026 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Законами України від 27.03.2014 № 1169-VII та від 22.07.2014 № 1604-VII граничний вік перебування в запасі для рядового складу збільшено до 60 років, позивач цього віку не досяг, а тому є військовозобов`язаним, і підстав для внесення до Реєстру відомостей про його виключення з військового обліку немає, при цьому зворотної дії закону в часі не відбулося.

Суд зазначив, що довідка ВЛК про придатність позивача до військової служби є чинною, не скасована та не визнана недійсною, позивач її не оскаржував, а твердження про підроблення медичних документів можуть бути предметом кримінального провадження, але не спростовують презумпції правомірності довідки ВЛК, тому призов позивача на військову службу та його призначення на посаду є правомірними.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 через свого представника – адвоката Афтеній Анну Вікторівну подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що 31.12.2010 його виключено з військового обліку з присвоєнням статусу «не військовозобов`язаний» у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі відповідно до пункту 2 частини другої статті 28 та частини шостої статті 37 Закону № 2232-XII у редакції, чинній станом на 10.02.2010.

Апелянт вказує, що особа, виключена з військового обліку, втрачає статус військовозобов`язаного, не належить до жодної з категорій громадян, визначених частиною дев`ятою статті 1 Закону № 2232-XII, і не може бути призвана на військову службу під час мобілізації, а пункт 2 частини першої статті 37 цього Закону передбачає взяття на облік лише осіб, які були зняті з військового обліку, тоді як повторне взяття на облік виключених осіб законом не передбачено.

На думку апелянта, застосування до нього змін, внесених до статті 28 Закону № 2232-XII у 2014 році, суперечить статтям 58, 64 Конституції України, рішенням Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп та від 22.05.2018 № 5-р/2018, а також практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Скоппола проти Італії»).

Апелянт також зазначає, що вимоги щодо наказу військової частини та виключення його з особового складу є похідними від протиправного взяття на військовий облік, а суд першої інстанції не врахував грубого порушення процедури призову та підроблення документів, оскільки військово-лікарської комісії він не проходив, ТОВ «Смартлаб» та КНП «Міська клінічна лікарня № 10» повідомили, що 01.02.2026 досліджень щодо нього не проводили, а за фактом підроблення документів внесено відомості до ЄРДР № 12026162480000906.

ІНФОРМАЦІЯ_5 у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, посилаючись на постанову Верховного Суду від 09.04.2026 у справі № 280/6524/24, а також на те, що відомості, внесені до ЄРДР, не встановлюють факту підроблення документів, а постанова ВЛК не скасована.

У відповіді на відзив представник позивача підтримала доводи апеляційної скарги.

Рух справи в апеляційній інстанції:

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2026 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

19.09.2026 року від ІНФОРМАЦІЯ_4 надійшов відзив на апеляційну скаргу, 25.09.2026 року від представника позивача – відповідь на відзив.

Відповідно до вимог статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, суд апеляційної інстанції, -

УСТАНОВИВ:

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , має військове звання «солдат» (рядовий склад).

31.12.2010 ІНФОРМАЦІЯ_3 позивача виключено з військового обліку у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі, про що зроблено відмітку в паспорті громадянина України.

01.02.2026 позивача доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_4 , а згідно з відміткою у виданому йому військовому квитку серії НОМЕР_2 його взято на військовий облік військовозобов`язаних 01.02.2026.

Згідно з довідкою військово-лікарської комісії № 2026-0201-1428-0623-4 від 01.02.2026 позивача визнано придатним до військової служби.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 (з питань мобілізації) від 01.02.2026 № 465 позивача призвано на військову службу під час мобілізації та направлено до військової частини НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.02.2026 № 48 позивача зараховано до списків особового складу військової частини та призначено на посаду бухгалтера (2 категорії) розрахункової групи фінансово-економічної служби.

Згідно з листом ТОВ «Смартлаб» від 25.03.2026 дослідження щодо позивача 01.02.2026 не проводилися, а відповідно до листа КНП «Міська клінічна лікарня № 10» Одеської міської ради від 27.03.2026 № 1075 позивач 01.02.2026 за медичною допомогою до закладу не звертався.

За заявою представника позивача на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 20.04.2026 у справі № 947/15401/26 до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22.04.2026 внесено відомості за № 12026162480000906 за частиною першою статті 366 Кримінального кодексу України.

Довідка військово-лікарської комісії № 2026-0201-1428-0623-4 від 01.02.2026, як акт індивідуальної дії, позивачем в установленому порядку не оскаржувалася і не скасована.

Не погоджуючись з діями відповідачів, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Отже, правомірність дій ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо взяття позивача на військовий облік, наказу про призов позивача на військову службу під час мобілізації та наказу військової частини про його призначення на посаду є предметом спору, переданого на вирішення адміністративного суду.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з частиною п`ятою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Колегія суддів зауважує, що в прохальній частині апеляційної скарги апелянт відтворив позовні вимоги в редакції первісної позовної заяви, зокрема просить скасувати наказ № 48 від 07.02.2026 як наказ про призов, тоді як суд першої інстанції розглянув позовні вимоги в редакції заяви про уточнення позовних вимог, прийнятої ухвалою від 03.04.2026, тому колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції в межах позовних вимог, які були предметом його розгляду.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено проведення загальної мобілізації.

В подальшому Указами Президента України воєнний стан та загальна мобілізація продовжувались і станом на час розгляду справи тривають.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі – Закон № 2232-XII), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Частиною третьою статті 1 Закону № 2232-XII передбачено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частини дев`ятої статті 1 Закону № 2232-XII щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники, призовники, військовослужбовці, військовозобов`язані – особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави, та резервісти.

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 33 Закону № 2232-XII військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів і ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 22 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487, визначено, що взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки здійснюється відповідно до Закону № 2232-XII.

Статтею 28 Закону № 2232-XII у редакції, чинній на момент досягнення позивачем 40-річного віку, було визначено, що військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком: перший розряд – до 35 років; другий розряд: рядовий склад – до 40 років, а граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі.

Статтею 32 Закону № 2232-XII у зазначеній редакції було передбачено, що військовозобов`язані, які досягли граничного віку перебування в запасі, виключаються з військового обліку і переводяться у відставку.

Законом України від 27.03.2014 № 1169-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації», який набрав чинності 01.04.2014, пункт 2 частини другої статті 28 Закону № 2232-XII викладено в редакції, згідно з якою другий розряд запасу для рядового, сержантського і старшинського складу становить до 50 років, а Законом України від 22.07.2014 № 1604-VII, який набрав чинності 13.08.2014, цифри «50» замінено цифрами « 60».

При цьому положення статті 28 Закону № 2232-XII про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі, змін не зазнали.

Відповідно до пункту 4 частини шостої статті 37 Закону № 2232-XII виключенню з військового обліку підлягають громадяни України, які досягли граничного віку перебування в запасі.

Спірне питання у цій справі є те, чи могла особа, яка у 2010 році була виключена з військового обліку у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі, після збільшення законодавцем такого граничного віку бути взята на військовий облік військовозобов`язаних і призвана на військову службу під час мобілізації.

Це питання було предметом розгляду Верховного Суду у постанові від 09.04.2026 у справі № 280/6524/24 у подібних правовідносинах, в яких позивача, який мав військове звання «рядовий», у 2011 році було виключено з військового обліку у зв`язку з досягненням 40-річного віку, а у 2024 році взято на військовий облік військовозобов`язаних.

У зазначеній постанові Верховний Суд, врахувавши висновки, викладені у постанові від 21.05.2025 у справі № 280/2880/24, щодо розмежування понять «зняття з військового обліку» та «виключення з військового обліку», та те, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 37 Закону № 2232-XII взяти на військовий облік можуть громадян, які зняті з військового обліку, дійшов висновку, що з набранням чинності змінами до статті 28 Закону № 2232-XII особа, яка не досягла встановленого законом граничного віку перебування в запасі військовозобов`язаних другого розряду, підпадає під дію цього Закону, у зв`язку з продовженням граничного віку перебування в запасі її автоматично поновлено в запасі незалежно від того, чи перебувала вона на військовому обліку, і вона повинна згідно з чинним законодавством перебувати на військовому обліку військовозобов`язаних.

Верховний Суд також зазначив, що в такому випадку йдеться не про притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності, а про поновлення військового обліку, що регулюється спеціальним законодавством, законодавець має право змінювати критерії військового обліку, якщо це відповідає національним інтересам держави, з часу набрання чинності змінами Закон № 2232-XII розповсюджується на всіх осіб, що не досягли граничного віку перебування у запасі, а законне взяття особи на військовий облік не може вважатися звуженням змісту та обсягу її конституційних прав і свобод.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач, 1970 року народження, має військове звання рядового складу та станом на 01.02.2026 не досяг 60-річного віку, тобто граничного віку перебування в запасі, визначеного чинною редакцією статті 28 Закону № 2232-XII.

Отже, з урахуванням наведеної правової позиції Верховного Суду, позивач є військовозобов`язаним, який відповідно до чинного законодавства повинен перебувати на військовому обліку, а дії ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо взяття його на військовий облік є правомірними.

Доводи апелянта про те, що пункт 2 частини першої статті 37 Закону № 2232-XII не передбачає взяття на облік виключених з нього осіб, не спростовують зазначеного висновку, оскільки у спірних правовідносинах обов`язок позивача перебувати на військовому обліку зумовлений не цією нормою, а зміною законодавцем граничного віку перебування в запасі, внаслідок якої позивач знову відповідає визначенню військовозобов`язаного.

Відмітка в паспорті позивача про виключення з військового обліку у 2010 році відображає правомірне на той час рішення, яке не скасовувалося і не визнавалося протиправним, однак не створює для позивача безстрокового звільнення від військового обов`язку, якщо законодавець надалі змінив вікові межі перебування в запасі.

Доводи апелянта про порушення статті 58 Конституції України та рішень Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп і від 22.05.2018 № 5-р/2018 колегія суддів відхиляє, оскільки спірні правовідносини щодо взяття позивача на військовий облік виникли у 2026 році, тобто після набрання чинності Законами № 1169-VII та № 1604-VII, а застосування до них законодавства, чинного на момент їх виникнення, не є зворотною дією закону в часі.

Стаття 64 Конституції України, на яку посилається апелянт, стосується обмеження конституційних прав і свобод, тоді як взяття на військовий облік є реалізацією встановленого статтею 65 Конституції України обов`язку громадян щодо захисту Вітчизни.

Посилання апелянта на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Скоппола проти Італії» колегія суддів відхиляє, оскільки воно стосується застосування кримінального закону в часі та принципу зворотної дії більш м`якого кримінального закону і не є релевантним до правовідносин щодо виконання військового обов`язку.

Посилання апелянта на постанови апеляційних адміністративних судів колегія суддів не бере до уваги, оскільки відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду, а висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах викладені у постанові від 09.04.2026 у справі № 280/6524/24.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, наведені апелянтом постанови стосуються осіб, виключених з військового обліку з інших підстав, зокрема у зв`язку з визнанням непридатними до військової служби, що не є подібним до обставин цієї справи.

Щодо доводів апелянта про порушення процедури призову та підроблення документів військово-лікарської комісії колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 1 Основ законодавства України про охорону здоров`я законодавство України про охорону здоров`я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров`я.

Згідно зі статтею 70 Основ законодавства України про охорону здоров`я військово-лікарська експертиза визначає придатність до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, встановлює причинний зв`язок захворювань, поранень і травм з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Процедуру проведення військово-лікарської експертизи визначає Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затверджене наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за № 1109/15800 (далі – Положення № 402, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 2.1 глави 2 розділу I Положення № 402 для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі – ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).

Штатні та позаштатні ВЛК приймають постанови, які оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії.

Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов`язкові до виконання.

Постанови ВЛК можуть бути відмінені або скасовані штатними ВЛК.

Відповідно до частини першої статті 39 Закону № 2232-XII та пункту 2 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560, призову на військову службу під час мобілізації підлягають військовозобов`язані, придатні до військової служби за станом здоров`я.

Як встановлено, підставою для призову позивача на військову службу стала, зокрема, довідка військово-лікарської комісії № 2026-0201-1428-0623-4 від 01.02.2026 про визнання його придатним до військової служби.

Колегія суддів не применшує значення доводів позивача щодо змісту листів ТОВ «Смартлаб» та КНП «Міська клінічна лікарня № 10» Одеської міської ради, які можуть ставими під сумнів проведення окремих досліджень, результати яких відображені в матеріалах медичного огляду. Водночас постанова ВЛК є актом індивідуальної дії, який визначає ступінь придатності особи до військової служби, і до її скасування в установленому порядку вона є чинною та обов`язковою до виконання, у тому числі і щодо наслідків мобілізації.

Позивач не заявляв у цій справі вимоги про визнання протиправною та скасування постанови ВЛК, оформленої довідкою від 01.02.2026, не оскаржував її до штатної ВЛК вищого рівня, а в апеляційній скарзі не наводить доводів, які б спростовували висновок суду першої інстанції про неоскарження ним цієї постанови.

Внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань свідчить лише про початок досудового розслідування і не встановлює факту підроблення документів, який відповідно до статті 62 Конституції України та кримінального процесуального закону може бути встановлений лише вироком суду, що набрав законної сили.

За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що на момент призову позивача підставою для визнання його придатним до військової служби була чинна постанова ВЛК, а доводи про недостовірність окремих медичних документів не можуть бути вирішені в межах цієї справи без заявлення відповідних вимог.

Водночас колегія суддів зазначає, що позивач не позбавлений права оскаржити постанову ВЛК про визнання його придатним до військової служби до штатної ВЛК вищого рівня або до суду, а також, як військовослужбовець, звернутися до командира військової частини з рапортом про направлення на медичний огляд.

Крім того, у разі встановлення вироком суду, що набрав законної сили, підроблення документів, які стали підставою для прийняття постанови ВЛК, позивач має право звернутися до суду із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами відповідно до пункту 2 частини другої статті 361 КАС України.

Оскільки взяття позивача на військовий облік визнано правомірним, а постанова ВЛК про його придатність до військової служби є чинною, позовні вимоги щодо скасування наказу про призов, наказу військової частини про призначення на посаду та зобов`язання виключити позивача з особового складу військової частини є необґрунтованими.

Колегія суддів також звертає увагу на описки, допущені в рішенні суду першої інстанції, зокрема щодо зазначення дати редакції статті 28 Закону № 2232-XII та реєстраційного номера облікової картки платника податків позивача, однак такі описки не вплинули на правильність вирішення спору по суті та можуть бути виправлені судом першої інстанції в порядку статті 253 КАС України.

Відповідно до вимог статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з частинами першою – третьою статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (п.п. 29-30 рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994).

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстав для перерозподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 червня 2026 року у справі № 420/6248/26 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуюча суддя Г.П. Казанчук

Суддя Ю.М. Градовський

Суддя О.В. Єщенко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua