Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: внутрішньо переміщених осіб
Дата: 14 жовтня 2026 р.
Справа: №420/11681/25
Суддя: Казанчук Г.П.
П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
————————————————————————
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/11681/25
перша інстанція: суддя Юхтенко Л.Р.,
повний текст судового рішення
складено 10.07.2026, м. Одеса
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючої-судді – Казанчук Г.П.
суддів – Градовського Ю.М., Єщенка О.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 липня 2026 року у справі № 420/11681/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міської комісії з розгляду заяв про виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення внутрішньо переміщеним особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, Виконавчого комітету Одеської міської ради, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-
ВИКЛАД ОБСТАВИН :
ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Міської комісії з розгляду заяв про виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення внутрішньо переміщеним особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, оформлене протоколом від 11.03.2025 № 7, яким йому відмовлено у призначенні та виплаті грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення;
- зобов`язати Міську комісію з розгляду заяв про виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення внутрішньо переміщеним особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України повторно розглянути його заяву, подану 03.02.2025 уповноваженою особою, про призначення грошової компенсації з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є учасником бойових дій та внутрішньо переміщеною особою і з 07.06.2021 перебуває на квартирному обліку, а тому має право на отримання грошової компенсації відповідно до Порядку № 280.
Позивач вказував, що відповідач протиправно застосував до нього положення пункту 6 Порядку № 280 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13.12.2024 № 1416, якою запроваджено місячний строк звернення за компенсацією після взяття на квартирний облік, оскільки на час взяття його на квартирний облік такого строку не існувало, а нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 липня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на дату звернення позивача із заявою про призначення компенсації (03.02.2025) діяла редакція Порядку № 280 зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2024 № 1416, яка набрала чинності 17.12.2024.
Суд зазначив, що спірні правовідносини виникають з дати звернення особи із заявою, а суб`єкт владних повноважень застосовує нормативне регулювання, чинне на момент ухвалення рішення, тому відповідач правомірно відмовив позивачу у зв`язку з пропуском місячного строку звернення.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що право на отримання грошової компенсації виникло у нього 07.06.2021 з моменту взяття на квартирний облік, а звернення із заявою є лише формою реалізації вже набутого права, при цьому Порядок № 280 у редакції, чинній на 07.06.2021, жодного строку звернення не встановлював.
Апелянт вказує, що застосування до нього строку, запровадженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2024 № 1416, яка не містить перехідних положень, суперечить статтям 22, 58 Конституції України, принципам правової визначеності та захисту легітимних очікувань, а місячний строк може застосовуватися лише до осіб, взятих на квартирний облік після набрання чинності цими змінами.
На думку апелянта, суд першої інстанції помилково застосував статті 87, 88 Закону України «Про адміністративну процедуру» та практику Верховного Суду, яка стосується правовідносин, у яких право особи ще не було набуте, а також не врахував об`єктивної неможливості його звернення до відповідача раніше у зв`язку з проходженням військової служби та виконанням бойових завдань.
Рух справи в апеляційній інстанції:
Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2026 року відкрито апеляційне провадження і призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до вимог статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, суд апеляційної інстанції, -
УСТАНОВИВ:
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій та військовослужбовцем.
Позивач перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 15.08.2019 № 5138-5000177015.
Розпорядженням Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 07.06.2021 № 240 позивача взято на квартирний облік складом сім`ї 3 особи, а з 28.01.2022 він перебуває на квартирному обліку у Суворовській (Пересипській) районній адміністрації Одеської міської ради за місцем фактичного проживання.
03.02.2025 позивач через уповноважену особу звернувся до відповідача із заявою про призначення грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення.
Рішенням Міської комісії, оформленим протоколом від 11.03.2025 № 7, позивачу відмовлено у призначенні грошової компенсації на підставі підпункту 7-1 пункту 13 Порядку № 280 у зв`язку зі зверненням понад встановлений абзацом першим пункту 6 Порядку № 280 строк (надалі – спірне рішення).
Отже, правомірність рішення відповідача про відмову позивачу у призначенні грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення є предметом спору, переданого на вирішення адміністративного суду.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, а статтею 47 Конституції України – що кожен має право на житло, при цьому громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Умови та механізм виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, визначаються положеннями Порядку виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.04.2018 № 280 (далі – Порядок № 280).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 280 (в редакції, чинній до 17.12.2024) право на отримання грошової компенсації мали внутрішньо переміщені особи, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України та визнані учасниками бойових дій відповідно до пунктів 19-21 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», які перебувають на квартирному обліку станом на 1 червня 2024 р., обліковані як внутрішньо переміщені особи вперше до 24 лютого 2022 р. і на час призначення грошової компенсації перебувають на обліку в базі даних.
Постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2024 № 1416, яка набрала чинності 17.12.2024, пункт 2 Порядку № 280 доповнено умовою про звернення особи за призначенням компенсації у місячний строк після взяття на квартирний облік, абзац перший пункту 6 – словами «не пізніше ніж у місячний строк після взяття на квартирний облік», а пункт 13 – підпунктом 7-1, яким передбачено відмову у призначенні компенсації у разі звернення понад встановлений строк.
Отже, до 17.12.2024 Порядок № 280 не встановлював строку звернення за призначенням грошової компенсації.
Тобто в редакції Порядку № 280, чинній до 17.12.2024, пункт 2 передбачав, що право на отримання грошової компенсації мають особи, які одночасно: 1) є внутрішньо переміщеними особами, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України; 2) перебувають на квартирному обліку станом на 01.06.2024; 3) обліковані як внутрішньо переміщені особи вперше до 24.02.2022; 4) на час призначення грошової компенсації перебувають на обліку в базі даних.
Після внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2024 № 1416 до зазначених умов додано п`яту умову – звернення за призначенням компенсації у місячний строк після взяття на квартирний облік.
При цьому постанова Кабінету Міністрів України від 13.12.2024 № 1416 не містить перехідних положень щодо порядку реалізації права на отримання грошової компенсації особами, які на час набрання нею чинності вже понад місяць перебували на квартирному обліку.
Принагідно колегія суддів зазначає, що спору у праві на такий вид допомоги між сторонами не має. Наразі спір полягає у порушенні строку звернення із заявою про отримання грошової компенсації.
Як встановлено, позивач є учасником бойових дій, внутрішньо переміщеною особою, вперше взятою на облік у 2019 році, тобто до 24.02.2022, з 07.06.2021 перебуває на квартирному обліку, а отже, перебував на ньому і станом на 01.06.2024.
Спору щодо відповідності позивача зазначеним умовам між сторонами немає, а відмова у призначенні компенсації зумовлена виключно порушенням, на думку відповідача, строку звернення із заявою.
Таким чином, на момент взяття на квартирний облік та до 17.12.2024 позивач відповідав усім умовам для звернення за призначенням грошової компенсації, а реалізація такого права не була обмежена будь-яким строком.
Застосування до позивача місячного строку звернення, обчисленого від дати взяття на квартирний облік, яка настала за три з половиною роки до запровадження такого строку, фактично позбавляє його права на компенсацію, оскільки виконати таку умову після 17.12.2024 об`єктивно неможливо.
Колегія суддів звертає увагу і на внутрішню суперечливість висновків суду першої інстанції, який вказав на пропуск позивачем місячного строку з дати набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 1416, тоді як абзац перший пункту 6 Порядку № 280 у редакції цієї постанови пов`язує початок перебігу строку не з датою набрання нею чинності, а з датою взяття особи на квартирний облік.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно зі статтею 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 59 Закону України «Про правотворчу діяльність» визначено, що зворотна дія нормативно-правового акта у часі – це реалізація нормативно-правового акта щодо суспільних відносин, що виникли до дня набрання ним чинності, правове регулювання яких змінюється таким нормативно-правовим актом.
Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, визначених Конституцією України.
Конституційний Суд України у рішенні від 13.05.1997 № 1-зп зазначив, що закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
У рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що дія нормативно-правового акта в часі починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
У рішенні від 12.02.2019 № 5-р(I)/2019 Конституційний Суд України підтримав раніше сформовану ним юридичну позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, зазначивши, що дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 29.06.2010 № 17-рп/2010 зазначив, що одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями.
Верховний Суд у постанові від 03.06.2026 у справі № 640/31619/20 зазначив, що звернення особи із заявою про призначення одноразової грошової допомоги, прийняття уповноваженим органом рішення про її призначення або ухвалення судового рішення є формою реалізації вже набутого права, а не юридичними фактами, з якими закон пов`язує момент виникнення такого права.
Колегія суддів вважає, що цей підхід щодо розмежування моменту виникнення права на соціальну виплату та моменту його реалізації є застосовним і до спірних правовідносин.
З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що обмеження місячним строком звернення за виплатою грошової компенсації може стосуватися осіб, які взяті на квартирний облік після набрання чинності змінами до Порядку № 280, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2024 № 1416, тобто після 17.12.2024.
Особи, які набули право на отримання грошової компенсації згідно з Порядком № 280 до зміни нормативно-правового регулювання, зберігають таке право, а застосування до них положень Порядку № 280 з урахуванням змін, внесених постановою № 1416, призводить до звуження існуючих прав, що суперечить статтям 22, 58 Конституції України.
Посилання суду першої інстанції на практику Верховного Суду, зокрема на постанову від 31.03.2021 у справі № 803/1541/16, колегія суддів відхиляє, оскільки викладені в ній висновки стосуються правовідносин, у яких зміна правового регулювання відбулася до виникнення в особи відповідного права, тоді як у цій справі позивач набув право на компенсацію задовго до запровадження строку звернення.
Посилання суду першої інстанції на статті 87, 88 Закону України «Про адміністративну процедуру» також не спростовують наведеного висновку, оскільки застосування адміністративним органом нормативного регулювання, чинного на момент прийняття рішення, не може призводити до позбавлення особи права, набутого до зміни такого регулювання, всупереч вимогам статті 58 Конституції України.
Доводи відповідача про те, що позивач мав можливість реалізувати своє право в період з 07.06.2021 до 17.12.2024, однак цього не зробив, колегія суддів відхиляє, оскільки в цей період Порядок № 280 не встановлював строку звернення, а відтак позивач не міг передбачити негативних наслідків такого незвернення.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про незастосовність до позивача місячного строку звернення, доводи апелянта щодо об`єктивної неможливості звернутися раніше у зв`язку з проходженням військової служби правового значення для вирішення спору не мають.
За таких обставин рішення відповідача, оформлене протоколом від 11.03.2025 № 7, про відмову позивачу у призначенні грошової компенсації з підстав пропуску місячного строку звернення є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо способу захисту колегія суддів зазначає, що вирішення питання про призначення грошової компенсації належить до компетенції відповідача, який має перевірити наявність усіх передбачених Порядком № 280 умов та документів, а тому належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути його заяву з урахуванням висновків суду.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України).
Відповідно до вимог статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Згідно з частинами першою – третьою статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (п.п. 29-30 рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994).
Відповідно до частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною четвертою статті 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що є підставою для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нової постанови про задоволення позову.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а інших судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, сторонами не заявлено, підстав для розподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України апеляційний суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 липня 2026 року у справі № 420/11681/25 скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Міської комісії з розгляду заяв про виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення внутрішньо переміщеним особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, оформлене протоколом від 11.03.2025 № 7, про відмову ОСОБА_1 у призначенні та виплаті грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення.
Зобов`язати Міську комісію з розгляду заяв про виплату грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення внутрішньо переміщеним особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.02.2025 про призначення грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення з урахуванням висновків суду, викладених у цій постанові.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуюча суддя Г.П. Казанчук
Суддя Ю.М. Градовський
Суддя
О.В. Єщенко
Оригінал: reyestr.court.gov.ua