Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №160/6422/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

14 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 160/6422/25

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Баранник Н.П., Щербака А.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року (суддя 1-ї інстанції Захарчук-Борисенко Н.В.) в адміністративній справі №160/6422/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

27.02.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просив суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» з урахуванням 5% наслідок отриманого захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ до грошового забезпечення, в розмірі 61% відповідних сум грошового забезпечення;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити з 01.10.2016 перерахунок та виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» у розмірі 61% відповідних сум грошового забезпечення, з урахуванням раніше проведених виплат.

Позовна заява обґрунтована тим, що він перебуває на обліку в Головному управління ПФУ в Дніпропетровській області та отримує пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у розмірі 56% від грошового забезпечення, з якого обчислюється пенсія. Позивач був звільнений зі служби згідно п.2 ч.1 ст.77 Закону України №580-VIII (через хворобу). Підставою для винесення наказу про звільнення є рапорт позивача від 27.07.2016 р. та свідоцтво про хворобу позивача № 200 від 29.08.2016 р. Так, для захисту свої прав на отримання повного пенсійного забезпечення, представник позивача звернувся до відповідача із письмовою заявою про здійснення перерахунку пенсії останнього з 30.09.2016 р., відповідно до п. «а» ч.1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Проте, відповідачем було відмовлено у здійсненні перерахунку пенсії та збільшенні її на 5%, оскільки відсутнє рішення медичної комісії про непридатність до служби в поліції. Не погодившись із відмовою відповідача, позивач був вимушений звернувся до суду із цим позовом.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року позов задоволено.

Відповідачем на вказане рішення суду подана апеляційна скарга, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що пенсію позивачу правомірно призначено в розмірі 56 % грошового забезпечення за вислугу 22 роки, а підстави для її збільшення на 5 % у зв`язку зі звільненням зі служби в поліції через хворобу відсутні, оскільки позивач не надав рішення медичної комісії про непридатність до служби в поліції.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

В силу пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до витягу із наказу Управління поліції охорони в Дніпропетровській області від 30.09.2016 №146о/с по особовому складу, звільнено зі служби в Національній поліції України зі зняттям з військового обліку за п.2 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» старшого сержанта поліції ОСОБА_1 (0020068), помічника чергового Управління поліції охорони в Дніпропетровській області. Вислуга років на день звільнення в календарному обчисленні складає 22 роки 10 місяців 20 днів.

Вказаний наказ винесено на підставі рапорту ОСОБА_1 від 27.07.2016 та свідоцтва про хворобу №200 від 29.08.2016.

Згідно із свідоцтва про хворобу від 29.08.2016 №20 зазначено, що ОСОБА_1 не придатний до військової служби зі зняттям з військового обліку відповідно до постанови військово-лікарської комісії про придатність до військової служби на підставі ст.77а, 71б, 23б графи 1 Наказу МВС №85 від 06.02.2001.

06.01.2025 представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із адвокатським запитом, в якому просив здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 на підставі п. «а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» з 30.09.2016.

Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області листом від 15.01.2025 №0400-010202-8/9195 повідомило, що ОСОБА_1 з 01.10.2016 призначена пенсія за вислугу років відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». За даними подання про призначення пенсії від 21.10.2016 за №341 відповідно до наказу УПО від 30.09.2016 за №146 старший сержант поліції ОСОБА_1 , помічник чергового Управління поліції охорони в Дніпропетровській області звільнений відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 77 (через хворобу) Закону України «Про Національну поліцію». Також в матеріалах пенсійної справи ОСОБА_1 наявне свідоцтво про хворобу від 29.08.2016 №200, згідно якого його визнано непридатним до військової служби зі зняттям з військового обліку, як це було передбачено раніше діючим Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджених постановою КМУ від 29.07.1991 №114. З урахуванням зазначеного, проводити збільшення розміру пенсії на 5% при звільненні зі служби з поліції через хворобу ОСОБА_1 можливо за умови надання рішення медичної комісії про непридатність до служби в поліції. Таким чином, ОСОБА_1 призначено пенсію за вислугу 22 роки відповідно до Закону №2262 в розмірі 56% від грошового забезпечення, з якого обчислюється пенсія.

Не погодившись із відмовою відповідача, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про їх обґрунтованість.

Переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із положеннями частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом є, зокрема Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 за № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ).

Відповідно до статті 2 Закону № 2262-XII військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.

Згідно з пунктом «а» частини першої статті 12 Закону № 2262-XII пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони зокрема звільнені зі служби з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки і більше

Пунктом «а» частини першої статті 13 Закону № 2262-XII визначено, що особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт «а» статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров`я, особам, звільненим зі служби в поліції на підставі пунктів 2, 3 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», звільненим зі служби у Службі судової охорони, Державному бюро розслідувань та звільненим зі служби у Національному антикорупційному бюро України за віком чи через хворобу, звільненим зі служби в органах та підрозділах цивільного захисту за віком чи за станом здоров`я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення;

З аналізу зазначеної норми права вбачається, що підставою для обчислення пенсії за вислугу років в підвищеному розмірі з поміж іншого, є звільнення особи зі служби в поліції за пунктом 2 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», тобто за станом здоров`я (через хворобу).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський звільняється зі служби через хворобу на підставі рішення медичної комісії про непридатність до служби в поліції.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є встановлення наявності у позивача права на збільшення пенсії шляхом урахування додаткових 5% грошового забезпечення у зв`язку зі звільненням зі служби в поліції через хворобу, пов`язану з проходженням служби в органах внутрішніх справ.

Відповідач не заперечує, що з 01.10.2016 позивачу призначено пенсію за вислугу років відповідно до Закону № 2262-XII у розмірі 56% відповідних сум грошового забезпечення.

Згідно з витягом із наказу Управління поліції охорони в Дніпропетровській області від 30.09.2016 № 146 о/с позивача звільнено зі служби в поліції на підставі пункту 2 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу). Підставами для видання зазначеного наказу були рапорт позивача від 27.07.2016 та свідоцтво про хворобу від 29.08.2016 № 200.

Обґрунтовуючи правомірність обчислення пенсії в розмірі 56 % грошового забезпечення за вислугу 22 роки, відповідач зазначає про відсутність підстав для її збільшення на 5%, оскільки позивач не надав рішення медичної комісії про непридатність до служби в поліції.

Колегія суддів критично оцінює наведені доводи скаржника та вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 70 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.02.2001 № 85 затверджено Положення про діяльність військово-лікарської комісії в системі МВС України та Порядок проведення військово-лікарської експертизи і медичного огляду відповідних категорій осіб у системі МВС України.

Згідно з пунктом 1.2 зазначеного Положення військово-лікарські комісії є спеціальними органами, утвореними в системі МВС України для проведення військово-лікарської експертизи та медичних оглядів, зокрема осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Підпунктом 1.63.5 пункту 1.63 Порядку № 85 визначено перелік постанов, які військово-лікарські комісії виносять за результатами медичного огляду. Водночас пунктом 1.117 цього Порядку передбачено складання свідоцтва про хворобу щодо осіб, визнаних, зокрема, непридатними до військової служби зі зняттям з військового обліку.

Отже, відсутність окремого рішення медичної комісії про непридатність до служби в поліції не спростовує факту звільнення позивача через хворобу на підставі пункту 2 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», оскільки в наказі про звільнення як підставу зазначено, зокрема, свідоцтво про його хворобу від 29.08.2016 № 200.

При цьому суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що органи Пенсійного фонду України не наділені повноваженнями перевіряти правомірність рішень органів Національної поліції щодо звільнення працівників зі служби.

Як вбачається з вищевказаного витягу з наказу Управління поліції охорони в Дніпропетровській області від 30.09.2016 № 146 о/с, на день звільнення вислуга років позивача становила 22 роки 10 місяців 20 днів, а звільнення оформлено саме на підставі пункту 2 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

З огляду на викладене, з урахуванням норм законодавства та встановлених у справі обставин, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для перерахунку пенсії позивача з 01.10.2016 відповідно до пункту «а» частини першої статті 13 Закону № 2262-XII у розмірі 61 % відповідних сум грошового забезпечення: 55 % - у зв`язку зі звільненням зі служби в поліції за станом здоров`я та по 3 % за кожний із двох повних років вислуги понад 20 років.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Розподіл судових витрат не здійснюється у відповідності до норм ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року в адміністративній справі №160/6422/25 – залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст. 328, 329 КАС України.

Повне судове рішення складено 14 жовтня 2026 року.

Головуючий - суддя Н.І. Малиш

суддя Н.П. Баранник

суддя А.А. Щербак