Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №520/17114/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 р.Справа № 520/17114/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 24.06.2026, головуючий суддя І інстанції: Бабаєв А.І., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022 по справі №520/17114/26

за позовом ОСОБА_1

до Департаменту служби у справах дітей Харківської міської ради

про визнання протиправними дії, визнання протиправним та скасування висновку, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту служби у справах дітей Харківської міської ради, в якому просив суд:

- визнати протиправними дії Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 26489104) щодо проведення засідання Комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Харківської міської ради 25 листопада 2025 року з розгляду питання про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 без повідомлення та без участі батька дитини — ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати «Висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 » Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради від 23 грудня 2025 року № 447;

- зобов`язати Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 26489104) повторно розглянути питання щодо доцільності/недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та скласти новий висновок з дотримання процедури, встановленої Порядком провадження органами опіки та піклування діяльності пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Україні від 24.09.2008 №866, принципів об`єктивності, неупередженості та всебічності.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 24.06.2026 відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 24.06.2026 та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції законодавства, а саме: Кодексу адміністративного судочинства України, та на невідповідність висновкам суду обставинам справи. Зазначає, що Висновок Департаменту № 447 від 23.12.2025 був складений та виданий після того, як цивільна справа №953/5417/25 була залишена без розгляду ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 05.12.2025. Департамент підготував та затвердив висновок для цивільної справи, яка юридично вже не існувала. Оскільки цивільного провадження немає, цей висновок втратив статус «допоміжного доказу в цивільному процесі» і наразі існує як нескасований самостійний правовий акт індивідуальної дії суб`єкта владних повноважень, який створює негативні правові наслідки для мене та дитини, оскільки фіксує офіційну позицію державного органу. Якщо цивільної справи немає, особа повністю позбавлена можливості спростувати цей акт у межах цивільного судочинства, що призводить до повного правового вакууму та неможливості захисту прав. На думку апелянта, висновок є окремим предметом оскарження в порядку КАС України.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 311, ст. 312 КАС України, справа розглядається в порядку письмового провадження.

Колегія суддів вислухавши суддю доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши письмові докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Приймаючи спірну ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що незгода з рішенням органу опіки та піклування, яке відображене у рішенні районної державної адміністрації, є позовом з метою захисту приватного інтересу та визначення обсягу прав і обов`язків батьків (усиновлювачів) щодо участі у вихованні дитини, а тому даний спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 2, п. 1 ч. 1 ст. 4, п. 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

При цьому, згідно з п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України, суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, до компетенції адміністративних судів належали спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб`єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій. Наведене узгоджується і з положеннями ст.ст. 2, 4, 19 КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі №802/1792/17-а.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.

Проте, сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції, оскільки важливе значення для визначення юрисдикції має питання підстав виникнення спору та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Судовим розглядом встановлено, що у провадженні Київського районного суду міста Харкова перебувала справа №953/5417/25, в якій розглядались спірні правовідносини щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 .

Так, у справі №953/5417/25 приймав участь Департамент служби у справах дітей Харківської міської ради.

При цьому, висновок Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради від 23 грудня 2025 року № 447, який оскаржується у даному позові, було адресовано Київському районному суду міста Харкова.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 по справі № 500/6325/17 зазначила, що участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою класифікації спору як публічно-правового. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясувати, у зв`язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Зі змісту позовної заяви встановлено, що позивач просить суд визнати протиправними дії Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради щодо проведення засідання Комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Харківської міської ради 25 листопада 2025 року з розгляду питання про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 без повідомлення та без участі батька дитини — ОСОБА_1 , визнати протиправним та скасувати «Висновок щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітиньої о сина, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 » Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради від 23 грудня 2025 року № 447, зобов`язати Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради повторно розглянути питання щодо доцільності/недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та скласти новий висновок з дотримання процедури, встановленої Порядком провадження органами опіки та піклування діяльності пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Україні від 24.09.2008 №866, принципів об`єктивності, неупередженості та всебічності.

Колегія суддів вважає обґрунтованим твердження суду першої інстанції про те, що оцінку вказаному висновку, як документу щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , мав надати місцевий загальний суд.

Відповідно до частини 1 статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За приписами ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Таким чином, визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 17 Сімейного кодексу України орган опіки та піклування надає допомогу особі у здійсненні нею своїх сімейних прав та виконанні сімейних обов`язків в обсязі та в порядку, встановлених цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 1 ст. 56 Цивільного кодексу України передбачено, що органами опіки та піклування є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад.

Таким чином, спірні правовідносини виникли у сфері сімейних відносин та стосуються правомірності рішення органу опіки та піклування, що свідчить про наявність у цій справі приватного інтересу, пов`язаного із потребами окремої особи, яка вступає у приватноправові відносини для задоволення свого приватного інтересу.

Як наслідок, спірні правовідносини мають приватноправовий характер та стосуються особистих (немайнових) прав.

Згідно п. 8 ч. 2 ст. 18 Сімейного кодексу України одним із способів захисту сімейних прав та інтересів є визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 березня 2019 у справі № 813/401/18 прийшла до висновку, що розпорядження щодо негайного відібрання дитини та доцільності позбавлення батьківських прав стосуються відносин, що регулюються нормами сімейного права, та не є рішеннями суб`єкта владних повноважень, а отже даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що Висновок Департаменту № 447 від 23.12.2025 складений та виданий після того, як цивільна справа №953/5417/25 залишена без розгляду ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 05.12.2025 і Департамент підготував та затвердив висновок для цивільної справи, яка юридично вже не існувала, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на те, що Верховний Суд у постанові від 04.03.2021 по справі №369/11957/19 зазначив, що незгода з рішенням органу опіки та піклування, яке відображене у рішенні районної державної адміністрації, є позовом з метою захисту приватного інтересу та визначення обсягу прав і обов`язків батьків (усиновлювачів) щодо участі у вихованні дитини.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду про відсутність підстав для відкриття провадження в адміністративній, оскільки відповідно до п.1 ч.1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Беручи до уваги викладене, покладені в обґрунтування апеляційної скарги аргументи щодо порушення з боку суду першої інстанції норм процесуального права не знайшли свого підтвердження.

Оцінюючи викладене в сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.

За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а спірну ухвалу суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 294, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 24.06.2026 по справі №520/17114/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.А. Спаскін

Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич