Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №440/403/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

Суд: Другий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 14 жовтня 2026 р.

Справа: №440/403/26

Суддя: Русанова В.Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 р.Справа № 440/403/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: П`янової Я.В. , Бегунца А.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2026 (головуючий суддя І інстанції: С.С. Бойко) у справі №440/403/26

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України

про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом, в якому просила суд:

визнати протиправним рішення Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, оформлене листом від 21.08.2025 вих.№41/5-1167-2025, про відмову проводити виплату 50 відсотків грошового забезпечення зниклого безвісті ОСОБА_2 на користь малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , законним представником якої є її мати - ОСОБА_4 ;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України починаючи з 27 липня 2025 року проводити ОСОБА_1 , законному представнику малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , нарахування та виплату 50 відсотків грошового забезпечення зниклого безвісті ОСОБА_2 .

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2026 відмовлено у задоволенні позову.

ОСОБА_1 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просила скасувати останнє та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог скарги посилається на неправильне тлумачення судом абз.4 п.6 ст.9 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Зазначає, що у вищевказаній нормі фраза в дужках «крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти» є уточнюючою та стосується виключно батьків військовослужбовців, яким аліменти можуть сплачуватися на підставах зазначених, зокрема, в ст.ст. 202-206 Сімейного кодексу України.

Також зазначає, що норми ст.ст.75, 76 Сімейного кодексу України, на які посилається суд, розміщені в Главі 9 "Права та обов`язки подружжя по утриманню", а їх зміст вказує на те, що вони стосуються лише утримання подружжя, а не всіх осіб, зазначених в п.6 ст.9 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Окрім того, посилається на не застосування судом п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти».

Вважає, що рішення щодо виплати єдиній доньці ОСОБА_2 частини грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків його грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань, відповідало б критерію справедливості і при цьому не порушувало б права інших осіб.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись необґрунтованість доводів скаржника та на правильність застосування судом норм матеріального права, просив залишити скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

На підставі положень ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі доказами, в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивачка має доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком якої є ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 30.04.2014.

ОСОБА_2 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національній гвардії України.

09.07.2025 ОСОБА_2 подано рапорт, в якому просив клопотання перед командуванням частини про надання вказівки фінансовому відділу (головному бухгалтеру) здійснювати з 01.07.2025 відрахування аліментів від грошового забезпечення в наступному порядку: на користь доньки - ОСОБА_3 у розмірі 25% з зарахуванням на банківський рахунок матері - ОСОБА_1 .

12.07.2025 ОСОБА_2 написав особисте розпорядження на випадок загибелі (смерті) про виплату одноразової грошової допомоги, в якому зазначив, що бажає щоб у випадку його загибелі (смерті) належна від держава одноразова грошова допомога, а також інші виплати, які будуть передбачені законодавством на день смерті, були розподілені на ОСОБА_3 .

Відповідно до сповіщення сім`ї №28 від 29.07.2025 повідомлено ОСОБА_5 про те, що ОСОБА_2 27.07.2025 зник безвісти під час виконання бойового завдання при виконанні службових обов`язків із захисту територіальної цілісності та суверенітету України біля н.п. Молодецьке Донецької області.

18.08.2025 ОСОБА_1 звернулася до Військової частини НОМЕР_1 з проханням прийняти рішення про виплату 50 відсотків грошового забезпечення ОСОБА_2 на користь його малолітньої доньки ОСОБА_3 .

Листом від 21.08.2025 №41/5-1167-2025 від 21.08.2025, Військова частина НОМЕР_1 повідомила, що під час проходження військової служби військовослужбовець ОСОБА_2 склав особисте розпорядження виключно на випадок своєї загибелі (смерті), що стосується одноразової грошової допомоги. Особисте розпорядження на випадок потрапляння у полон, захоплення в заручники чи зникнення безвісти - відсутнє. Зазначено, що на підставі рапорту від 09.07.2025 ОСОБА_2 добровільно здійснював відрахування аліментів на користь своєї неповнолітньої доньки в розмірі 25% від суми грошового забезпечення. У зв`язку з цим, право на отримання частки грошового забезпечення відповідно до абз.3 п.6 Постанови КМУ №884 від 30 листопада 2016 року - відсутнє.

Позивачка, вважаючи протиправним рішення відповідача, оформлене листом від 21.08.2025 вих.№41/5-1167-2025, про відмову проводити виплату 50 відсотків грошового забезпечення зниклого безвісті ОСОБА_2 на користь малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , законним представником якої є її мати - ОСОБА_4 , звернулася з позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.5 ст.17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року №2011-XII (далі по тексту - Закон №2011-XII) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Законом України "Про внесення змін до п.6 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №3995-ІХ від 08.10.2024 щодо грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх» зазначену правову норму викладено в наступній редакції:

"За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення.

Військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону).

Порядок підтвердження справжності підпису військовослужбовця на особистому розпорядженні на випадок полону, оформлення та зберігання такого розпорядження та його скасування здійснюються у порядку, передбаченому п.4 ст.16 цього Закону.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці четвертому цього пункту, грошове забезпечення виплачується повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законним представником яких є військовослужбовець. Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 20 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.

Виплата грошового забезпечення особі (особам), визначеній (визначеним) в особистому розпорядженні на випадок полону, та особам, передбаченим цим пунктом, здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців у нейтральних державах або зникнення безвісти, їх звільнення з полону або визнання судом безвісно відсутніми чи оголошення судом померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини.

Грошове забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, підлягає індексації відповідно до закону. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення таких військовослужбовців встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзацах четвертому - п`ятому цього пункту, належні та не виплачені військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками, а також інтернованим у нейтральних державах або зниклим безвісти, суми грошового забезпечення після оголошення їх судом померлими включаються до складу спадщини.

Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігаються передбачені законом інші види забезпечення."

Вказані зміни до п.6 ст.9 Закону України №2011-XII були введені в дію 01.02.2025.

Згідно п.2 розділу I Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі по тексту - Порядок №260), грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.

Пунктом 3 розділу ХХХ Порядку №260 визначено, що грошове забезпечення військовослужбовцям, зокрема безвісно відсутніми (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно) виплачується відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884, військовою частиною, в якій перебував на грошовому забезпеченні військовослужбовець.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх (далі по тексту - Порядок №884).

Порядок №884 визначає механізм виплати грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, Служби зовнішньої розвідки, розвідувального органу Міноборони, розвідувального органу Адміністрації Держприкордонслужби, Держспецзв`язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти (далі - військовослужбовці), особі (особам), визначеній (визначеним) військовослужбовцем в особистому розпорядженні, складеному на випадок захоплення в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, про виплату грошового забезпечення особі (особам) за його вибором із зазначенням розмірів часток таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону), та особам, зазначеним в абз.4 і 5 п.6 ст.9 Закону України №2011-XII.

Пунктом 2 Порядку № 884 передбачено, що за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.

Виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, визначеним особам за їх заявою на ім`я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) (п.3 Порядку №884).

Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає заяву про виплату та додані до неї документи і приймає рішення про виплату належної частки грошового забезпечення заявникам або про відмову у виплаті грошового забезпечення (п.4 Порядку №884).

Відповідно до п.6 Порядку №884 виплата грошового забезпечення здійснюється:

особам, визначеним в особистому розпорядженні на випадок полону, відповідно до зазначеного розміру частки у відсотках після здійснення встановлених законом відрахувань. У разі відсутності в особистому розпорядженні на випадок полону стовідсоткового розподілу грошового забезпечення нерозподілена частка грошового забезпечення зберігається за військовослужбовцями;

у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону - рівними частками в загальній сумі 50 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань) - дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовців аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови, що ці права не були поновлені);

у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці третьому цього пункту, - рівними частками, в загальній сумі 20 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань), - повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законними представниками яких є військовослужбовці.

У разі неподання визначеними особами заяв про виплату належне не виплачене грошове забезпечення визначеним особам та військовослужбовцям:

виплачується військовослужбовцям з дня звільнення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах;

включається до складу спадщини з дати складення актового запису про смерть.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 є законним представником неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком якої є ОСОБА_2

ОСОБА_2 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національній гвардії України.

Відповідачем, на підставі рапорту ОСОБА_2 від 09.07.2025, про добровільну сплату аліментів для утримання неповнолітньої доньки, його доньці ОСОБА_3 , виплачується аліменти в розмірі 25% грошового забезпечення, що підтверджується рапортом, довідкою Військової частини №290 від 20.11.2025 (а.с.18, 48, зворотний бік арк.).

12.07.2025 ОСОБА_2 написав особисте розпорядження на випадок загибелі (смерті) про виплату одноразової грошової допомоги, в якому зазначив, що бажає щоб у випадку його загибелі (смерті) належна від держава одноразова грошова допомога, а також інші виплати, які будуть передбачені законодавством на день смерті, були розподілені на ОСОБА_3 .

Відповідно до сповіщення сім`ї №28 від 29.07.2025 повідомлено позивачу, що ОСОБА_2 27.07.2025 зник безвісти під час виконання бойового завдання при виконанні службових обов`язків із захисту територіальної цілісності та суверенітету України (а.с.14).

Особистого розпорядження на випадок полону чи зникнення безвісти позивачем не складено.

Положеннями п.6 ст.9 Закону України №2011-XII передбачено вичерпне коло осіб, яким в першу чергу може виплачуватись грошове забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця, а саме: дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені).

Тобто, вказаною нормою передбачено виключення, за наявності яких грошове забезпечення не виплачується, зокрема, у разі, коли законний представник малолітньої (неповнолітньої) дитини одержує від військовослужбовця аліменти.

Відтак, оскільки законний представник неповнолітньої ОСОБА_3 - її мати ОСОБА_1 одержує аліменти від військовослужбовця, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, щодо відсутності правових підстав виплати останній 50 відсотків грошового забезпечення зниклого безвісті ОСОБА_2 .

Доводи апеляційної скарги про те, що норма абз.4 п.6 ст.9 Закону України №2011-XII стосується виключно батьків військовослужбовців, яким аліменти можуть сплачуватися на підставах зазначених, зокрема, в ст.ст.202-206 Сімейного кодексу України, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вони ґрунтуються на помилковому тлумаченні норми Закону України №2011-XII, а відтак не спростовують правильності висновків суду щодо відсутності у позивача права на отримання спірного грошового забезпечення.

Щодо доводів апелянта про не застосування судом до спірних правовідносин абз.7-10 п.4 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №884, колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до зазначених норм Порядку, командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення заявникам у разі:

подання заяви про виплату особами, не передбаченими в пункті 1 цього Порядку, а також визначеними особами, які мають (набули) громадянство Російської Федерації чи Республіки Білорусь, або постійно проживають на території таких країн, або засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору;

подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 3 цього Порядку;

з`ясування в установленому порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовців у полон, самовільного залишення ними військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирства.

Колегія суддів зазначає, що коло осіб, які мають право на отримання грошового забезпечення визначається п.6 ст.9 Закону України №2011-XII, а вказаний Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил, зокрема зниклих безвісти (далі - військовослужбовці), особі (особам), визначеній (визначеним) військовослужбовцем в особистому розпорядженні, складеному на випадок захоплення в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, про виплату грошового забезпечення особі (особам) за його вибором із зазначенням розмірів часток таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону), та особам, зазначеним в абзацах четвертому і п`ятому пункту 6 статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - визначені особи).

Оскільки позивач відповідно до положень п.6 ст.9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” не має права на отримання 50% грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця через отримання аліментів, суд першої інстанції правомірно не застосував норми цього Порядку до спірних правовідносин.

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем доведено (доказано) правомірність оспорюваного рішення, а тому доводи скаржника щодо протиправності останнього, є необґрунтованими.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, застосував норми матеріального та процесуального права та обґрунтовано відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Згідно з частинами 1-3 ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з приписами ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.05.2026 у справі №440/403/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий суддя В.Б. Русанова

Судді Я.В. П`янова А.О. Бегунц

Оригінал: reyestr.court.gov.ua