Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №759/4977/26 — Київський апеляційний суд

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2026 року місто Київ

справа № 759/4977/26

апеляційне провадження № 22-ц/824/13894/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Саліхова В.В.,

суддів: Євграфової Є.П., Шкоріної О.І.,

за участю секретаря судового засідання: Зеленчука М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Радченко Аліни Віталіївни на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 01 червня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Петренко Н.О., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди,-

в с т а н о в и в :

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, в якому просила визнати факт завдання їй моральної та майнової шкоди протиправними діями малолітньої особи ОСОБА_3 та стягнути з відповідача ОСОБА_2 на її користь відшкодування моральної шкоди в розмірі 100 000 грн, а також судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 24 листопада 2025 року малолітній син відповідача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є учнем ліцею № 50 та не проживає в під`їзді позивача, перебуваючи на третьому поверсі будинку АДРЕСА_1 , спіймав домашнього кота позивача на кличку Сем. Малолітній завдав тварині тілесних ушкоджень, після чого скинув її з вікна між поверхами на козирок під`їзду, а згодом самостійно виліз через вікно на дах вказаного козирка та умисно, з метою доведення свого жорстокого наміру до кінця, вдарив кота ногою, скинувши його на асфальтове покриття, внаслідок чого тварина загинула.

Позивач зазначає, що кіт Сем перебував на її постійному утриманні, вона мала до нього глибоку емоційну прив`язаність. Загибель улюбленця спричинила їй та членам її родини глибокі душевні страждання, нервовий шок, безсоння та депресивний розлад, що підтверджується лікарським висновком від 12.01.2026 року.

Позивач вказує, що постановою Святошинського районного суду м. Києва від 15.01.2026 року у справі № 759/29574/25 відповідача ОСОБА_2 було визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП.

На думку позивача, вказане свідчить про наявність вини відповідача у формі неналежного виховання та контролю за своїм малолітнім сином, який систематично перебував на вулиці без супроводу дорослих та проявляв жорстокість і асоціальну поведінку.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 01 червня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Радченко А.В. звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга обгрунтована тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що постановою Святошинського районного суду м. Києва від 15.01.2025 по справі № 759/29574/25, яка набула законної сили, не скасована та є чинною, було встановлено наступне, що 24.11.2025 ОСОБА_2 порушила покладені на неї батьківські обов`язки передбачені ст.150 СК України, щодо виховання свого малолітнього сина, що призвели до негативних наслідків та вчинення сином протиправних дій; що винуватість ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП, повністю доведена та підтверджується доказами; що зазначені в постанові докази є такими, що доповнюють один одного, повними, безсумнівними, належними та допустимими, а також зібрані в порядку, встановленому законом та не викликають у суду сумніві.

Допущене судом порушення норми ст.82 ЦПК України призвело до неправильного вирішення справи, оскільки самостійно зроблені висновки, повністю суперечать діючій постанові Святошинського суду від 15.01.2025 по справі № 759/29574/25, що відповідно до ст.376 ЦПК України є підставою для скасування або зміни рішення.

Вказує, що суд неправильно застосував статтю 1178 ЦК України (презумпція вини батьків). Так, шкода вчинена малолітньою особою сталася саме по причині залишення дитини з інвалідністю без контролю. Відповідачем не було доведено, що завдана шкода не є прямим наслідком ухилення відповідача від нагляду за малолітньою особою.

Посилається на те, що суд необґрунтовано відхилив письмові докази та надав неналежну їм оцінку чим порушив процесуальні норми ч. 8 ст. 279 ЦПК України. Суд визнав показання свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 «неналежними та недопустимими» з огляду на порушення процесуального закону при їх отриманні та поданні та з мотивів, що вони не були допитані усно в судовому засіданні. Однак, суд розглядав справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у якому фізично неможливо допитати свідків усно. Відповідно до ч. 8 ст. 279 ЦПК України, при розгляді справи в порядку спрощеного провадження суд досліджує докази у письмових заявах по суті справи. Закон не забороняє враховувати письмові свідчення.

Зауважує, що відмова у відшкодуванні моральної шкоди за наявності доведених страждань та підтвердженого факту заподіяння шкоди малолітньою особою, з уже встановленою винною особою та очевидними причинно-наслідковими зв`язками між цим усім, не відповідає ані завданню цивільного судочинства, ані забезпечує захист порушених прав. Більше того, безвідповідальність та безкарність не сприяє запобіганню суспільно-небезпечних діянь у майбутньому, а навпаки, показує батькам дитини з інвалідністю з проблемною поведінкою лиш те, що якщо в дитини є підтверджені медичними довідками діагнози, то цього досить, щоб ніхто не ніс відповідальності за будь-які порушення, вчинені цією особою під впливом тих чи інших обставин.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що її доводи не спростовують висновків суду.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Радченко А.В. підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.

ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи була повідомлена належно, просила розглядати справу за її відсутності.

Заслухавши доповідь судді Саліхова В.В., пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено, що малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином відповідача ОСОБА_2 .

24 листопада 2025 року малолітній ОСОБА_3 , перебуваючи у під`їзді будинку АДРЕСА_1 , викинув з вікна між поверхами на козирок під`їзду кота Сема , який належав позивачу, після чого скинув тварину на асфальт, внаслідок чого кіт загинув від чисельних травм.

За цим фактом постановою Святошинського районного суду м. Києва від 15.01.2026 року у справі № 759/29574/25 ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП.

Згідно з наданими відповідачем медичними висновками, малолітній ОСОБА_3 є особою з інвалідністю з дитинства та має важкі психічні й поведінкові розлади (РАС, РДУГ, ГТР), що супроводжуються порушенням соціального функціонування, специфічними інтересами з малоадаптивними та протестними формами поведінки.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що загибель тварини стала наслідком трагічного збігу обставин, викликаного некерованим імпульсивним нападом малолітньої дитини, яка страждає на тяжке психічне захворювання і має статус особи з інвалідністю. Оскільки вини матері у формі злісного ухилення від виховання чи свідомого залишення дитини без контролю судом не встановлено, правові підстави для покладення на неї обов`язку з відшкодування моральної шкоди за ст. 1178 ЦК України відсутні. Позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни).

Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див. зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).

Здоровий глузд (засада розумності) характерний як для оцінки / врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється під час вирішення спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див.: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 березня 2026 року в справі № 757/34767/23).

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.

Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).

З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Норми закону полягають в наступному: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати по заслугах. Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2024 року в справі № 357/13500/18 (провадження № 61-3809св24), постанову Верховного Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року в справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).

Приватноправовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2026 року в справі № 713/1153/23 (провадження № 61-17202сво23)).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».

Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року в справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації.

Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути:

(1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди;

(2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.

При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначає суд у рішенні, а не психолог у висновку. Висновок останнього може слугувати для судді орієнтиром у пізнанні глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, інших обставин, які мають істотне значення, зокрема й можливого грошового еквівалента таких страждань. Проте розмір відповідного відшкодування незалежно від наявності висновку психолога суддя повинен встановити, враховуючи вимоги розумності та справедливості (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 372/1652/18 (провадження № 14-115цс21)).

Слід зазначити, що наприклад, в Італії в судовій практиці застосовуються різноманітні критерії для компенсації немайнової шкоди втілені у відповідних таблицях (наприклад, таблиці суду м. Риму (https://www.tribunale.roma.it/allegatinews/A_24405.pdf)). Найбільш «авторитетним» вважаються Міланські таблиці (https://tribunale-milano.giustizia.it/cmsresources/cms/documents/Tabelle_milanesi_Danno_non_patrimoniale_ed._2021_2.pdf), які передбачають єдину систему розрахунку компенсації немайнової шкоди, що включає в себе як біологічну, так і іншу немайнову шкоду, зокрема, моральну. В українській судовій практиці не застосовуються певні таблиці для визначення розміру грошової компенсації моральної шкоди (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2024 року в справі № 216/5657/22 (провадження № 61-8556св23)).

Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду (частина друга статті 31 ЦК України).

Шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла чотирнадцяти років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, - якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою (частина перша статті 1178 ЦК України).

Обов`язок осіб, визначених частиною першою цієї статті, відшкодувати шкоду, завдану малолітньою особою, не припиняється у разі досягнення нею повноліття. Після досягнення повноліття особа може бути зобов`язана судом частково або в повному обсязі відшкодувати шкоду, завдану нею у віці до чотирнадцяти років життю або здоров`ю потерпілого, якщо вона має достатні для цього кошти, а особи, які визначені частиною першою цієї статті, є неплатоспроможними або померли (частина п`ята статті 1178 ЦК України).

Колегія суддів вже зазначала, що загальним правилом цього положення відповідальність за шкоду, завдану малолітніми особами, несуть батьки (усиновлювачі), опікуни малолітньої особи або інша фізична особа, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи. Оскільки обов`язок здійснювати виховання дитини покладається в рівній мірі на обох батьків, обидва батьки в рівній мірі несуть відповідальність за шкоду, завдану малолітньою особою. При цьому відповідальність покладається на них незалежно від того, чи проживають вони разом з дитиною, чи ні (див. постанову Верховного Суду в складі постійної колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 червня 2020 року в справі № 753/19313/16-ц (провадження № 61-45583св18));

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

при зверненні із позовом позивач, посилалася на те, що син відповідачки викинув кота, який належав позивачці, з вікна, через що кіт загинув. Внаслідок загибелі кота позивачки, останній завдано моральних страждань. Тому позивачка просила стягнути з відповідачки 100 000 грн. компенсації моральної шкоди. Обсяг моральної шкоди обґрунтований характером та тривалістю страждань, яких вона зазнала;

постановою Святошинського районного суду міста Києва від 15 січня 2026 року визнано відповідачку ОСОБА_2 винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 184 КУпАП та накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу. Так, у вказані постановій встановлено, що 24.11.2025 року о 13 год. 20 хв., ОСОБА_2 порушила покладені на неї батьківські обов'язки, передбачені ст. 150 СК України, щодо виховання свого малолітнього сина ОСОБА_3 , внаслідок чого останній перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , зайшов до під'їзду, взяв невідомого кота та викинув його з вікна між 8 та 9 поверхом, через що кіт загинув;

апеляційний суд встановив, що внаслідок дій малолітнього сина відповідачки, яка порушила покладені на неї батьківські обов'язки щодо виховання свого сина, кіт позивачки загинув. За таких обставин, урахувавши практику Верховного Суду у справах щодо компенсації моральної шкоди, обставини щодо стану здоров'я дитини, апеляційний суд вважає за можливе визначити розмір грошової компенсації моральної шкоди у сумі 20 000 грн., розмір якої підлягає стягненню з відповідачки, оскільки обов'язок відшкодування шкоди згідно ст. 1178 ЦК України покладено на батьків.

Суд першої інстанції відмовляючи у позові, не врахував, що саме внаслідок бездіяльності (невиконання батьківських обов'язків) відповідачки, син останньої здійснив дії, які призвели до загибелі кота, що безумовно завдало моральної шкоди позивачці, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку, що відсутні підстави для стягнення моральної шкоди.

При цьому, колегія суддів зауважує, що підстави для стягнення заявленого позивачем розміру моральної шкоди за обставин даної справи не встановлено.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позову та стягнення з відповідачки на користь позивачки моральної шкоди у розмірі 20 000 грн.

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з вимогами частин першої-п`ятої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У пунктах 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У позовній заяві представник позивача вказав, що попередні витрати позивача на професійну правничу допомогу складають 5 000 грн.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником ОСОБА_1 - адвокатом Радченко А.В. було надано:

- договір про надання правової допомоги від 13 лютого 2026 року;

- Додаток № 1 до договору від 13 лютого 2026 року про надання правової допомоги від 13 лютого 2026 року, в якому зазначено. Що сторони погодили виплату наступної суми гонорару (винагороди) за надання адвокатом правничої допомоги вказаної в договорі і визначеної цим додатком, у розмірі: 2 000 грн. правова допомога у підготовці позовної заяви до суду; 1 500 грн. - представництво інтересів клієнта у суді (за кожне судове засідання);

- рахунок-фактура № 1 від 13 лютого 2026 року на суму 2 000 грн. за підготовку позовної заяви;

- квитанцію про оплату за послуги по договору про надання правової допомоги від 13 лютого 2026 року.

За результатами розгляду справи судом апеляційної інстанції апеляційну скаргу задоволено частково, рішення скасовано та ухвалено нове судове рішення про часткове задоволення позову та стягнення на відшкодування моральної шкоди 20 000 грн.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2021 року у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Проаналізувавши долучені до матеріалів справи та подані на підтвердження факту понесення позивачем витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції документи, колегія суддів дійшла висновку про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.

Також відповідно до ст. 141 ЦПК України, підлягають стягненню витрати на сплату судового збору за подання позову та апеляційної скарги у розмірі 266,06 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Радченко Аліни Віталіївни - задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 01 червня 2026 року -скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 20 000 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору за подання позову та апеляційної скарги у розмірі 266,06 грн., витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 15 жовтня 2026 року.

Головуючий:

Судді: