Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №758/8131/26 — Київський апеляційний суд

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2026 року місто Київ

справа № 758/8131/26

апеляційне провадження № 22-ц/824/13350/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Саліхова В.В.,

суддів: Євграфової Є.П., Шкоріної О.І.,

за участю секретаря судового засідання: Зеленчука М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 21 травня 2026 року, постановлену під головуванням судді Гребенюка В.В., у справі за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви,-

в с т а н о в и в :

У травні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову до подання позовної заяви, в якій просив:

зобов?язати ОСОБА_2 : забезпечити заявнику безперешкодний доступ до квартири за адресою: АДРЕСА_1 ; передати заявнику ключі від вхідних дверей;

заборонити ОСОБА_2 : змінювати замки; перешкоджати доступу до житла та речей, які в ньому знаходяться; вчиняти будь-які дії, спрямовані на обмеження права користування квартирою та майном.

Заяву обґрунтовано тим, що заявник понад 3 роки фактично проживає у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 на підставі домовленості з попереднім квартиронаймачем. Однак, після смерті квартиронаймача, відповідач намагалася виселити заявника у позасудовому порядку.

А тому, на даний час існують реальні ризики: подальшого утримання квартири без доступу заявника; втрати або пошкодження майна заявника; унеможливлення виконання майбутнього рішення суду, якщо воно буде ухвалене на користь заявника; порушення права заявника на житло.

Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 21 травня 2026 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви залишено без задоволення.

Не погоджуючись з такою ухвалою суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу суду та постановити нове судове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити.

Апеляційна скарга обгрунтована тим, що ухвала суду постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що судом не враховано, що заявлені заходи забезпечення позову були спрямовані не на остаточне вирішення спору, а тимчасове відновлення фактичного становища, яке існувало до протиправних дій відповідача. Вказує, що фактично на момент звернення до суду: позивача було незаконно позбавлено доступу до житла; пошкоджено замки; демонтовано двері; винесено особисте майно; позивача було примусове виведено з квартири. Таким чином, порушення права не було потенційним, а вже відбулося та мало триваючий характер. Тимчасове відновлення попереднього фактичного становища не є остаточним вирішенням спору по суті.

Посилається на те, що судом не було надано належної оцінки доказам, не враховано триваючий характер порушення права позивача та фактично залишив без захисту наслідки самоправних дій відповідача.

Також зазначає, що заявлені заходи забезпечення позову були співмірними предмету спору, їх застосування не позбавляло відповідача права власності, не вирішувало остаточний спір та не унеможливлювало захист її прав.

Зауважував, що судом порушено строки розгляду заяви про забезпечення позову.

В судовому засіданні ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Заслухавши доповідь судді Саліхова В.В., пояснення ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, шляхом зобов`язння відповідача забезпечити заявнику безперешкодний доступ до квартири за адресою: АДРЕСА_1 ; передати заявнику ключі від вхідних дверей. Заборонити відповідачу: змінювати замки; перешкоджати доступу до житла та речей, які в ньому знаходяться; вчиняти будь-які дії, спрямовані на обмеження права користування квартирою та майном фактично ставить питання, дані вимоги є тотожними з вимогами позовної заяви, з якою заявник має намір звернутись до суду та підлягають вирішенню під час розгляду справи судом по суті.

Обраний позивачем спосіб забезпечення позову - зобов`язати відповідача вчиняти певні дії та зобов`язання невідкладно відновити доступ заявнику до спірної квартири, що є предметом судового розгляду - є підміною рішення суду. Так, у разі задоволення заяви про забезпечення позову в обраний заявником спосіб останнім буде досягнуто мети позовної вимоги про заборону вчиняти дії, з якою заявник має намір звернутися до суду, тобто, без вирішення спору по суті.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Так, звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову до подачі позовної заяви, ОСОБА_1 зазначив, що до суду буде подано позову про усунення перешкод у користуванні житлом та вселення до квартири за адресою:

АДРЕСА_2 заяві про забезпечення позову, ОСОБА_1 просив суд забезпечити позов до подачі позовної заяви шляхом:

зобов?язання ОСОБА_2 : забезпечити заявнику безперешкодний доступ до квартири за адресою: АДРЕСА_1 ; передати заявнику ключі від вхідних дверей;

заборони ОСОБА_2 : змінювати замки; перешкоджати доступу до житла та речей, які в ньому знаходяться; вчиняти будь-які дії, спрямовані на обмеження права користування квартирою та майном.

Правова природа та загальні принципи щодо забезпечення позову закріплені в Главі 10 ЦПК. Забезпечення позову спрямоване перш за все проти несумлінних дій відповідача, який за час розгляду справи може приховати майно, продати, знищити чи знецінити його тощо.

Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Велика Палата Верховного Суду вже виснувала про те, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20).

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18).

Верховний Суд звертав увагу на те, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (див. постанову Верховного Суду від 16 квітня 2025 року у справі № 203/1905/22).

Ключовим при забезпеченні позову є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (абзац перший частини десятої статті 150 ЦПК).

У цій справі суд, виходячи з предмета та підстав майбутнього позову, вимог та обґрунтування заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції зробив обгрунтовані висновки про те, що вимоги ОСОБА_1 про забезпечення позову фактично стосується вирішення спору по суті.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18).

Цей суд у своїй практиці виснував, що заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведене до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер (див. постанову Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 509/4886/17).

Апеляційний суд враховує, що у спірних правовідносинах при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Заявник ОСОБА_1 не вказав, яким чином невжиття таких заходів істотно ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, за захистом яких він звернеться до суду.

У зв`язку із цим висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову є правильним.

Доводи апеляційної скарги про те, що заявлені заходи забезпечення позову були спрямовані не на остаточне вирішення спору, а на тимчасове відновлення фактичного становища, яке існувало до протиправних дій відповідача, колегія суддів відхиляє оскільки вони не спростовують висновків суду першої інстанції.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом не було надано належної оцінки доказам, не враховано триваючий характер порушення права позивача та фактично залишено без захисту наслідки самоправних дій відповідача, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки у разі задоволення заяви про забезпечення позову, суд фактично надав би захист правам у повному обсязі тих матеріальних вимог, про намір заявлення яких лиже стверджував заявник. У такий спосіб суд першої інстанції допустив би порушення частини десятої статті 150 ЦПК України, яка встановлює імперативну заборону вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Твердження ОСОБА_1 про те, що заходи мають тимчасовий характер до набрання законної сили рішенням у справі, колегія суддів відхиляє, оскільки сам по собі факт зазначення часової межі не нівелює того, що заявник у поза-змагальному порядку отримає саме той правовий результат, якого прагне досягти за наслідками розгляду справи по суті. Вжиття заходів забезпечення позову, які за своїм фактичним результатом підмінюють остаточне судове рішення та надають особі повне матеріальне задоволення ще до пред`явлення самого позову, грубо суперечить меті інституту забезпечення позову та засадам змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, закріпленим у статтях 2, 12, 13 ЦПК України.

Щодо доводів апеляційної скарги про порушення судом строків розгляду заяви, колегія суддів зазначає, що вони є обгрунтованими, однак вказані обставини не є безумовною підставою для скасування по суті вірного судового рішення. Крім того, порушення судом строку розгляду заяви не було тривалим.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, та не свідчать про постановлення ухвали з порушенням норм матеріального та процесуального права, що б стали обов'язковою підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Подільського районного суду міста Києва від 21 травня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 15 жовтня 2026 року.

Головуючий:

Судді: