Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №205/18452/25 — Новокодацький районний суд міста Дніпра

Єдиний унікальний номер 205/18452/25

Номер провадження2/205/1099/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 рік м. Дніпро

Новокодацький районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Курбанової Н. М.

за участю секретаря судового засідання Коваленко Т. О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, в залі суду в місті Дніпрі, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» (далі ТОВ «ФК «Гелексі») - адвокат Рудзей Ю. В., через систему «Електронний суд», звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просили: стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «ФК «Гелексі» заборгованість за договором позики у розмірі 25 380 грн., а також витрати зі сплати судового збору в сумі 2 423 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5000 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначили, що 22 липня 2019 року між ТОВ «ФК «Гелексі» та ОСОБА_1 , за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи, був укладений договір позики №91186. Відповідно до укладеного договору позики, позикодавець надає позичальнику позику, а позичальник зобов`язується повернути позику, проценти та комісійну винагороду за користування позикою у відповідності до умов договору, в національній грошовій одиниці України - гривні, в сумі та строк встановлений цим договором. Позивач не відкриває рахунки споживачам фінансових послуг та не здійснює їх обслуговування. Тому, з метою перерахування коштів позичальникам, позивач уклав договір з надавачем платіжних послуг ТОВ «ФК «Елаенс» (ТМ «Фонді»), яка є компанією, що мала право на надання платіжних послуг. На підставі договору № 04/08-17-ПК від 04.08.2017, ТОВ «ФК «Елаенс» (ТМ «Фонді») надавало ТОВ «ФК «Гелексі» послуги з переказу фізичним особам грошових коштів, без відкриття рахунку. Відповідно до довідки наданої платіжним оператором, у результаті платіжної операції на картковий рахунок позичальника, було успішно перераховано кошти у сумі 5000 грн. В результаті платіжної операції ініційованої позикодавцем, за посередництва надавача платіжних послуг, сума коштів у розмірі позики була перерахована на картковий рахунок вказаний позичальником при укладенні договору позики. На підставі вказаного договору позичальнику надано грошові кошти у якості позики у сумі 5000 грн., на умовах строковості, поворотності та платності. Відповідно до умов договору позики, стандартна процентна ставка становить 0,01% у день, розмір комісії складає 1,9%, підвищена комісійна винагорода, у випадку прострочення терміну платежу становить 3,0%. Відповідач не виконує свої грошові зобов`язання належним чином довготривалий строк. Заборгованість відповідача перед позивачем, на дату подання позову, складає 25 380 грн., з яких: 5000 грн. - заборгованість за позикою; 20 380 грн. - заборгованість по процентам та комісії за користування позикою. Викладені обставини слугували підставною для звернення до суду із даним позовом.

Ухвалою судді від 12 грудня 2025 року прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомлення (викликом) сторін.

26 грудня 2025 року представник відповідача – адвокат Погрібняк О. М., подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивачем у підтвердження заявлених вимог про стягнення заборгованості не долучено жодних документів, які б підтверджували виконання позикодавцем/кредитодавцем взятих на себе зобов`язань та перерахування відповідачу як позичальнику кредитних коштів. Об`єктивні докази, які б слугували висновком виконання кредитодавцем взятих на себе зобов`язань, відсутні. Враховуючи, що згідно з умовами цивільного законодавства України та з умовами укладеного договору, укладення цього договору пов`язується з фактом перерахування кредитних коштів відповідачу на банківську картку, однак відповідних доказів матеріали справи не містять, відсутні підстави вважати, що договір є укладеним. Наданий аркуш паперу з назвою розрахунок не містить відомості, що передбачені положеннями ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» взагалі, а отже не може вважатися розрахунком. У матеріалах даної справи відсутні виписки з карткового рахунку відповідача, а також будь-які інші докази, на підставі яких суд мав би можливість встановити факт отримання відповідачем кредитних коштів, встановити факти витрачання та повернення кредитних коштів. Позивачем не надано доказів реєстрації на сайті позивача, не надано документів підтверджуючих авторизацію і встановлення особи (ідентифікацію особи). Надані позивачем довідки-розрахунки заборгованості, не можуть бути доказом безспірності заборгованості та її розміру, оскільки є документами, що створені первісним кредитором, а тому інформація зазначена в них, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких вони були складені, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач. Строк повернення позики (термін платежу) у договорі зазначено 20 серпня 2019 року, а згідно з наданого розрахунку зазначається, що позивач рахує заборгованість до 17.12.2019, а отже за межами строків, визначених Договором. Прострочення повернення боргу – це порушення зобов`язання, а не його пролонгація. Жодних посилань на докази того, що відповідач як позичальник вчинив певні дії, які б об`єктивно свідчили б про його добру волю і бажання здійснити пролонгацію кредитів (підписані додаткові угоди, звернення про пролонгацію тощо), разом з позовом не надано. Враховуючи, що в даній справі правовідносини як сам позивач зазначає виникли у 2018 році, то вважають за необхідне, у разі якщо суд дійде до висновку про можливе задоволення вимог позивача, застосувати строк позовної давності. З урахуванням предмета спору, ціни позову, складності справи, обсягу виконаної роботи, необхідності та розумності відповідних витрат, враховуючи, що витрати у визначеному позивачем розмірі не є пропорційними до ціни позову, відповідач вважає, що витрати на правничу допомогу мають бути зменшені до нуля, що відповідатиме критеріям розумності та співмірності. На підставі викладеного, просили суд відмовити у задоволенні позовної заяви у повному обсязі.

29 грудня 2025 року представник позивача – адвокат Рудзей Ю. В., подав до суду відповідь на відзив, в якому зазначив, що послідовність дій щодо акцептування пропозиції укласти електронний договір чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію. Використання для підписання договорів позики електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який містить тільки комбінацію цифр, узгоджується із вимогами законодавства. Факт перерахування грошових відповідачу підтверджується відповідною довідкою ТОВ «ФК «Елаенс», яка містить всі ключові реквізити. При цьому, відповідач не надав жодного документу на підтвердження того, що картка з наведеним у довідці маскуванням належить іншій особі, або що перерахування здійснено з інших підстав. Умовами договору встановлено проценти за користування позикою, комісійна винагорода та підвищена комісійна винагорода. Відповідно до умов договору, сторони передбачили міру відповідальності за несвоєчасне погашення кредиту на лояльних умовах, шляхом нарахування комісії за період після закінчення строку кредитування, коли боржник продовжує користуватись позикою. Отже, договором передбачено комісію як плату, яка встановлюється за користування позикою після настання строку погашення. Заборгованість відповідачем у встановлений договором строк не погашено. Умовами договору позики нарахування та сплата комісії визначена сторонами кредитування та безпосередньо узгоджена з позичальником шляхом підписання договору позики, а тому платежі за комісією правомірно включені до заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача. Строк позовної давності обраховується з 20.08.2019 (дата початку прострочення зобов`язання), з 12.03.2020 до 30.06.2023 він був зупинений на строк дії карантину, 24.02.2022 він зупинився на період дії воєнного стану і був зупинений до 04.09.2025. До суду позивач звернувся 30.10.2025, тобто в межах строку позовної давності. Заявлена позивачем сума витрат на правову допомогу відповідає визначеним критеріям. На підставі викладеного, просив суд задовольнити позовні вимоги ТОВ «ФК «Гелексі» у повному обсязі.

Ухвалою суду від 20 травня 2025 року за клопотанням представника позивача витребувано докази від АТ КБ «ПриватБанк».

Позивач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, однак в матеріалах справи наявне клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.

Відповідач та його представник в судове засідання також не з`явились, у прохальній частині відзиву на позовну заяву (п. 2) зазначено клопотання про розгляд справи без їх участі. Позиція сторони відповідача викладена у відзиві на позовну заяву.

Оскільки особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з`явились, відповідно до вимог частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, встановивши наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 22 липня 2019 року між ТОВ «ФК «Гелексі» та ОСОБА_1 укладено договір позики №91186 за змістом якого позикодавець надає позичальнику позику, а позичальник зобов`язується повернути позику, проценти та комісійну винагороду за користування позикою у відповідності до умов Договору в національній грошовій одиниці України – гривні.

Відповідно до умов укладеного договору ОСОБА_1 отримав грошові кошти у позику у розмірі 5000 грн 00 коп., зі сплатою за користування позикою процентів у розмірі 0,01% в день від поточного залишку позики, а також комісії (комісійна винагорода) у розмірі 1,59% в день від початкового розміру позики відповідно до пп. 1.1.1. договору. (п. 1.1.1-1.1.2.2. Договору)

Відповідно до п.п. 1.1.3, 1.1.4 Договору нарахування процентів та комісії здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування позикою.

Строк повернення позики (термін платежу) – 20.08.2019. Строк дії договору - до повного виконання позичальником зобов`язань за договором. Датою укладення договору є дата перерахування суми кредиту на банківський рахунок позичальника. (п. 1.1.5, 2.1-2.2 Договору)

Відповідно до п. 4.3 Договору проценти та комісія за користування позикою нараховується з дня надання позикою позичальнику дог строку повернення позики, зазначеному в пп. 1.1.5 Договору.

У випадку прострочення терміну платежу зі сплати заборгованості, позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю підвищену комісійну винагороду в розмірі 3% в день від суми позики за кожний день прострочення. (п. )

Вказаний договір позики укладено в електронному виді та підписано відповідачем електронним підписом у виді одноразового ідентифікатора «40664582».

Надана позивачем копія паспорта позики містить аналогічні умови кредитування, а також інформацію про контактні дані кредитодавця, основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, інформацію щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту, додаткову інформацію.

Вказаний паспорт позики також підписано відповідачем ОСОБА_1 електронним підписом у виді одноразового ідентифікатора «40664582».

Відповідно до повідомлення №91186 від 01.09.2025, ТОВ «ФК «Елаєнс» на підставі договору №04/08-17 ПК про надання послуг з переказу грошових коштів (переказ на карту) від 04.08.2017 надавало ТОВ «ФК «Гелексі» послуги з переказу грошових коштів фізичним особам, без відкриття рахунку. У результаті платіжної операції, ініційованої ТОВ «ФК «Гелексі», на картковий рахунок отримувача ОСОБА_1 було успішно перераховано грошові кошти у розмірі 5000,00 грн., номер банківської картки НОМЕР_1 у АТ КБ «ПриватБанк».

Фактичне отримання відповідачем ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 5 000 грн. підтверджується відомостями, що надані АТ КБ «ПриватБанк» на виконання ухвали суду від 20.05.2026, згідно яких на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано картку № НОМЕР_2 , на яку 22 липня 2019 року зафіксовано факт зарахування коштів у сумі 5000,00 грн., що підтверджується випискою за договором б/н за період з 21.07.2019 по 23.07.2019.

Відповідач взятих на себе зобов`язань з повернення позики, сплати процентів та комісії за користування позикою не виконав, у зв`язку з чим утворилась заборгованість.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що заборгованість за Договором позики № 91186 від 22 липня 2019 року становить 27 090 грн. 34 коп.

Так, однією із загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору (п. 3 ч. 1ст. 3ЦК України).

Спірні відносини між сторонами виникли з приводу неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, і як наслідок виникнення заборгованості, про стягнення якої позивач і звернувся з цим позовом до суду.

Правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов`язальними і регулюються нормами глав 47-49ЦК України, а також спеціальними нормами глави 71 ЦК України, Закону України «Про електронну комерцію».

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до положень статті 207 ЦК України, електронний документ прирівнюється до письмової форми правочину.

Спеціальне законодавство у сфері електронної комерції (Закони України «Про електронну комерцію та «Про електронні документи та електронний документообіг») не заперечує юридичної сили електронних документів та договорів, укладених шляхом обміну електронними повідомленнями.

Закон України «Про електронну комерцію визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає можливість підписання електронного правочину, зокрема, електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Одноразовим ідентифікатором, як визначено ч. 1 ст. 3 цього ж Закону, є алфавітно-цифрова послідовність, яку отримує особа, що приймає оферту, шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції.

Таким чином, використання відповідачем логіну та паролю для входу в особистий кабінет та/або введення одноразового ідентифікатора, надісланого на його контактний номер телефону, є належним способом ідентифікації та підписання електронного договору, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у виді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у виді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у виді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 у справі №524/5556/19, від 10 червня 2021 у справі №234/7159/20, які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

Суд звертає увагу, що договір підписаний електронним підписом, використання якого не можливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.

Згідно ст. 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис», електронний цифровий підпис за своїм правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису у визначених законом випадках, а електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через його електронну форму. Аналогічно, у цивільному праві діє загальна презумпція правомірності правочину, встановлена статтею 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або не визнана судом.

У контексті електронного правочину, вчинення дій з використанням особистого кабінету, логіну, паролю та/або одноразового ідентифікатора, наданого особі при реєстрації, створює презумпцію того, що ці дії вчинені саме цією особою. Якщо відповідач заперечує факт власного волевиявлення на укладення кредитного договору в електронній формі або стверджує, що електронний підпис був вчинений не ним, а іншою особою, тягар доведення цих обставин покладається саме на відповідача відповідно до статті 81 Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно із частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. зокрема, постанови Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17, від 25 липня 2024 рокуу справі № 500/6150/14.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово згадував про категорію стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 03 серпня 2022 року у справі № 910/11027/18.

Стандарт доказування «вірогідність доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач.

Таким чином, просте заперечення факту авторизації та підписання договору без надання належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність вад волевиявлення або вчинення електронного підпису іншою особою, не є достатньою підставою для спростування презумпції дійсності правочину та вчинення електронного підпису саме відповідачем. Відповідач не надав жодних доказів несанкціонованого доступу до особистого кабінету, використання його персональних даних третіми особами чи будь-яких інших обставин, які б свідчили про відсутність його вільної волі на укладення договору або фальсифікацію електронного підпису.

Доказів того, що персональні дані (копія паспорта громадянина України, картка фізичної особи-платника податків, реквізити банківської картки на яку первісним кредитором здійснювалося перерахування позичених грошових коштів, номер телефону) були використані третіми особами для укладення кредитного договору від імені відповідача, останнім суду не надані.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій відповідач не звертався.

Слід зазначити, що, матеріалами справи беззаперечно підтверджується фактичне отримання відповідачем грошових коштів у сумі 5000 грн., зокрема повідомленням ТОВ «Елаєнс» та відомостями з АТ КБ «ПриватБанк», у зв`язку з чим судом відхиляються доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів надання відповідачу кредитних коштів.

З огляду на вищезазначене, суд доходить висновку про доведення позивачем факту укладення відповідного кредитного договору саме з відповідачем по справі ОСОБА_1 , а також отримання та використання ним кредитних коштів.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Укладений між сторонами договір позики та його умови в судовому порядку не оскаржувався, цей договір не визнавався недійсним, а тому є таким, що відповідає волевиявленню сторін та відповідно до статей 628, 629 ЦК України є обов`язковими для виконання.

Доказів належного виконання кредитного зобов`язання ОСОБА_1 матеріали справи не містять.

Враховуючи те, що за умовами вищезазначеного договору відповідач отримав кошти у позику та користувався ними, належних та допустимих доказів на підтвердження повернення отриманих коштів у повному обсязі, всупереч ч. 1 ст. 81 ЦПК України, відповідач не надав, відтак, суд виснує, що заборгованість за основним боргом на підставі вищезазначеного договору підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім того, пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості, позивач, крім заборгованості за основним боргом, просив стягнути заборгованість за процентами за користування кредитними коштами та комісією.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За положеннями статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, згідно приписів абзацу 2 частини першої ст. 1048 ЦК України щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/95/12 (провадження № 14-10цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та інші платежі за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою ст. 1050 ЦК України.

Судом встановлено, що за умовами договору відповідачеві надано кошти на суму 5000 грн 00 коп., плата за користування позикою встановлена у виді процентів (процентна ставка) у розмірі 0,01% у день від поточного залишку позики, та комісії (комісійна винагорода) у розмірі 1,59% у день від початкового розміру позики відповідно. Строк повернення позики 20 серпня 2019 року.

Нарахування процентів за користування кредитом здійснювалось кредитором на підставі ч. 1 ст. 1048 ЦК України та у порядку, визначеному умовами договору.

Наведений позивачем розрахунок заборгованості за процентами відповідає умовам погодженим між сторонами умовам договору, наявні у справі матеріали не містять доказів, які б такий розрахунок спростовували.

Крім того, суд враховує, що 10.06.2017 набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин 1, 2, 5 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом – це витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку (іншої фінансової установи) встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі №496/3134/19.

Не погоджується суд і з доводами сторони відповідача щодо нарахування процентів та комісій поза межами визначеного договором строку кредитування, виходячи з наступного.

Так, нарахування кредитором відсотків після закінчення строку кредитування суперечить умовам кредитування і нормам ст. 1048 ЦК України.

Проценти за користування кредитом - проценти, які нараховуються в межах строку кредиту, визначені у договорі. Такі проценти розуміються як проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором або законом, які сплачує позичальник.

Тобто після спливу визначеного договором строку кредитного договору право кредитодавця нараховувати передбачені договором відсотки за кредитом припиняється.

Усі інші платежі на користь позичальника, що нараховані за результатами невиконання зобов`язання, є штрафними санкціями за порушення зобов`язання, але не процентами за користування кредитними коштами. Їх характер та відповідальність за них встановлюються договором і статтею 625 ЦКУ.

Суд також бере до уваги висновки, зроблені у постанові Великої Плати Верховного Суду від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17, у пункті 111 якої вказується, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами договору строку надання позики (тобто за період правомірного користування нею). Після спливу такого строку чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право позикодавця нараховувати проценти за позикою припиняється. Права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах (тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання) забезпечує частина друга статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».

В той же час, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16

Застосовуючи наведені вище норми цивільного законодавства України та висновки Верховного суду, суд тлумачить умови п. 1.1.2.1 та 1.1.2.2 кредитного договору як проценти за користування кредитом у розумінні ст. 1048, 1056-1 ЦК України та п. 5.3. кредитного договору як проценти за прострочення виконання грошового зобов`язання у розумінні ст. 625 ЦК України.

Тобто, нарахування позивачем комісії у визначеному п. 5.3 Договору розмірі після 20.08.2019 також є правомірним.

Крім того, суд не погоджується і з доводами сторони відповідача щодо наявності правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із пропуском позивачем строків позовної давності для звернення позивача до суду з даним позовом.

Так, частина четверта статті 267 ЦК України визначає, що поза межами позовної давності вимоги задовольнятися не можуть, і сплив цього строку є підставою для відмови у позові.

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)- тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

При цьому, за приписами положень п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України строки позовної давності продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), який мав місце з 02.04.2020 по 30.06.2023.

У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

І лише 4 вересня 2025 року набув чинності Закон № 4434-IX від 14.05.2025, який скасовує зупинення перебігу строків позовної давності на час воєнного стану.

Отже строки, які були призупинені через карантин та воєнний стан (з 2 квітня 2020 року), поновлюють свій перебіг.

Відтак, при розгляді справи не було встановлено пропуску строків позовної давності щодо вимог у цій справі з боку позивача.

Підсумовуючи викладене, суд виходить з того, що позивачем надано належні та допустимі докази, які містять інформацію, щодо предмету позову, логічно пов`язані з обставинами, щодо наявності права вимоги до відповідача та підстав для стягнення з останньої заборгованості за договором позики № 91186 від 22 липня 2019 року, оскільки відповідач взяті на себе зобов`язання за договором позики належним чином не виконав, грошові кошти разом з відсотками та комісією вчасно не повернув, внаслідок чого виникла заборгованість, розмір якої підтверджено наданим позивачем розрахунком та відповідачем не спростовано.

Таким чином, суд доходить висновку, що позовні вимоги ТОВ «ФК «Гелексі» обґрунтовані та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Так, відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для цілей розподілу витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

При цьому, витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі №727/463/19, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі №554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі №753/1203/18, від 02 червня 2022 року у справі №15/8/203/20.

Так, судом встановлено, що позивачем ТОВ «ФК «Гелексі» були понесені витрати на професійну правничу допомогу, згідно договору про надання правничої допомоги від 09 липня 2025 року, укладеного між позивачем та адвокатом Рудзей Ю. В.

Зокрема, адвокатом Рудзей Ю. В надано обсяг правової допомоги позивачу у виді правового аналізу, складання позовної заяви та формування додатків до позовної заяви на загальну суму 5 000,00 грн., згідно акту наданих послуг правничої допомоги №91186 від 01.09.2025.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Враховуючи характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих послуг адвокатом, оцінюючи співмірність витрат зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, взявши до уваги обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, з огляду на визначені практикою Європейського суду з прав людини критерії, та виходячи із засад розумності та справедливості, суд доходить висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути 5000,00 грн. на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Крім того, у зв`язку із задоволенням позовних вимог, відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

Керуючись ст. ст. 4, 10, 13, 76-89, 141, 258, 263-265, 268, 274, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» заборгованість за договором позики №91186 від 22 липня 2019 року у сумі 25 380 (двадцять п`ять тисяч триста вісімдесят) гривень, з яких: 5 000 грн. - заборгованість за позикою, 20 380 грн. - заборгованість по процентам та комісії.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі» витрати по сплаті судового збору у сумі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок., а також витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 грн.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Учасник справи якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Гелексі», ЄДРПОУ 41229318, адреса: 01054, м. Київ, вул. В`ячеслава Липинського, б. 10/1;

Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя: Н. М. Курбанова