Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №369/7763/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 369/7763/24 Головуючий у суді першої інстанції - Янченко А.В.

Номер провадження № 22-ц/824/13793/2026 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря - Марченко А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 травня 2026 року, постановлену під головуванням судді Янченка А.В., у місті Києві, у справі за скаргою ОСОБА_1 , суб`єкт оскарження: державний виконавець Вишневого відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, стягувач: ОСОБА_3 у порядку ст. 447 ЦПК України,-

ВСТАНОВИВ:

07 травня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії державного виконавця Вишневого відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції у порядку ст. 447 ЦПК України, у якій просила суд визнати неправомірними дії державного виконавця Вишневого відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Тертичної В.В. щодо стягнення з пенсійного рахунку ОСОБА_1 в АТ «КБ «Приват Банк» 3 335,38 грн 22 січня 2024 року по відкритому виконавчому провадження № НОМЕР_1 на підставі виконавчого листа № 369/11929/15-ц від 23 грудня 2020 року у термін припинення стягнень органами державної виконавчої служби з боржників на термін воєнного стану на підставі норми закону; зобов`язати державного виконавця поновити порушене право скаржника перерахуванням вказаної суми на її рахунок в установі банку, з якого були стягнути кошти; стягнути з Вишневого відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), як органу державної влади, що виступає представник держави під час виконання державним виконавцем Тертичною В.В. владних управлінських функцій з порушенням вимог закону на її користь 40 000 грн завданої моральної шкоди.

Вказана скарга мотивована тим, що 23 січня 2024 року вона дізналася про списання 3 335,36 грн із її пенсійного рахунку в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1. Її представник неодноразово зверталася до Вишневого ВДВС зі скаргою та вимогами надати документи і повернути незаконно стягнуті кошти, однак відповіді по суті не отримав, а державний виконавець Тертична В.В. відмовилася надати копії процесуальних документів та фактично проігнорувала звернення.

Вважає, що державний виконавець незаконно звернула стягнення на пенсійний рахунок всупереч законодавчій забороні, що діяла під час воєнного стану, чим порушила вимоги Конституції України та Закону України «Про виконавче провадження». Унаслідок цього вона, як пенсіонерка, була позбавлена єдиного джерела доходу, що спричинило матеріальні труднощі та моральні страждання.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 травня 2026 року скаргу ОСОБА_1 - залишено без розгляду.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, відповідно до якої просить скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та задовольнити її скаргу й зобов`язати державного виконавця поновити порушене право скаржника перерахуванням вказаної суми на її рахунок в установі банку, з якого були стягнути кошти.

Свої доводи обґрунтовувала тим, що питання дотримання строків звернення до суду та поважності причин їх пропуску вирішується судом виключно на стадії вирішення питання про відкриття провадження. Постановивши ухвалу про відкриття провадження від 12 червня 2024 року, суд фактично визнав наявність правових підстав для прийняття скарги до розгляду.

Одним із базових принципів судочинства є принцип правової визначеності, який є складовою права на справедливий суд. Після відкриття провадження у сторони виникає обґрунтоване та легітимне очікування, що справа буде розглянута по суті. Суд не може без законних підстав змінювати власне процесуальне рішення після тривалого судового розгляду.

Суд першої інстанції фактично уникнув розгляду по суті заявлених вимог щодо незаконних дій державного виконавця.

При цьому предметом скарги були істотні порушення державним виконавцем Закону України «Про виконавче провадження» визначених п. 10 розділу ХІІІ «Прикінцевих та перехідних Положень Закону України «Про виконавче провадження» від 15 березня 2022 року в якому пунктом 10-2 - визначено заборону вчинення виконавчих дій, звернення стягнень по відкритих виконавчих провадженнях з боржників на заробітну плату, пенсію та інші доходи - до терміну скасування воєнного стану.

Крім того, посилається на те, що відповідно до ч. 6 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», заборонено стягнення сум виконавчого збору у разі наступних пред`явлень виконавчих документів до виконання.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.

У судове засідання учасники справи не з`явилися, повідомлені про місце, час і розгляд справи належним чином, а тому судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників справи.

У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про залишення без розгляду поданої ОСОБА_1 скарги на неправомірну бездіяльність державного виконавця Вишневого відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Тертичної В.В. щодо стягнення з пенсійного рахунку ОСОБА_1 в АТ «КБ «Приват Банк» 3 335,38 грн 22 січня 2024 року по відкритому виконавчому провадження № НОМЕР_1 на підставі виконавчого листа № 369/11929/15-ц від 23 грудня 2020 року, мотивував свої рішення тим, що про існування оскаржуваних постанов (вчинення виконавцем дій) скаржник дізнався ще у вересні 2021 року (звернувшись зі скаргою до суду в рамках справи № 369/12781/21), тоді як скарга в рамках цієї справи була подана в 2024 році.

Зазначені у заяві про поновлення пропущеного процесуального строку на подання скарги у порядку ст. 127 ЦПК України, причини не є поважними, а відтак заява ОСОБА_1 про поновлення пропущеного процесуального строку на подання скарги у порядку ст. 127 ЦПК України не підлягає до задоволення судом.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про залишення без розгляду скарги ОСОБА_1 .

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції про залишення без розгляду скарги відповідає з огляду на наступне.

Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.

Відповідно до статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Статтею 447-1 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Згідно з частиною першою статті 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

Частиною другою статті 449 ЦПК України визначено, що пропущений для подання скарги строк може бути поновлено судом за наявності поважних причин його пропуску на підставі клопотання особи, яка подає скаргу, що має бути заявлено одночасно зі скаргою.

У разі подання скарги з пропуском строку і за відсутності поважних причин для його поновлення та клопотання особи, яка подає скаргу, така скарга залишається судом без розгляду.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Таким чином, виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов`язки суб`єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.

У частині першій статті 18 Закону України «Про виконавче провадження" передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Права та обов`язки виконавців передбачені статтею 18 Закону України "Про виконавче провадження".

Водночас загальні права та обов`язки сторін та інших учасників виконавчого провадження визначені частиною першою статті 19 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до якої сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

Відповідно до частини першої статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Частиною п`ятою статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Аналіз вказаних процесуальних норм разом із положеннями пункту "а" частини першої статті 449 ЦПК України, статті 74 Закону України "Про виконавче провадження", перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якої пов`язано його початок, тобто після фактичної обізнаності особи про порушення її прав і свобод (постанови Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 2-1441/10, від 07 липня 2021 року у справі № 127/2-200/2004, від 19 квітня 2023 року у справі № 759/20392/18).

Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 127 ЦПК України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові від 24 вересня 2019 року у справі № 420/6389/18 Верховний Суд зауважив, що під поважними причинами слід розуміти ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Строки на подання скарги є процесуальними можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. При цьому заявникові може бути роз`яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах. З`ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності клопотання про поновлення зазначеного строку та поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду (постанова Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі №466/948/19).

У постанові від 23 червня 2022 року у справі № 914/2265/20 Верховний Суд вказав, що водночас об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 04 лютого 2022 року у справі № 925/308/13-г зазначила, що за порівняльного аналізу змісту термінів "дізнався" та "повинен був дізнатися", що містяться у положеннях статті 341 Господарського процесуального кодексу України, суд доходить висновку про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні; доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо. У цьому висновку Суд враховує, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя і сторони повинні очікувати їх застосування задля забезпечення дотримання принципу юридичної визначеності. Отже, під час визначення початку перебігу строку звернення до суду із скаргою на дії (бездіяльність) суб`єкта, закріпленого у частині першій статті 341 Господарського процесуального кодексу України, необхідно враховувати поведінку скаржника (чи мав він реальну можливість (повинен був) дізнатися про стверджуване ним порушення його прав, вчинені ним дії, направлені на з`ясування стану виконавчого провадження тощо). У висновку про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні, що є сталою та послідовною судовою практикою, суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постановах від 14 серпня 2019 року у справі № 910/7221/17, від 12 січня 2021 року у справі № 910/8794/17, від 12 жовтня 2021 року у справі № 918/333/13-г.

Верховний Суд у постанові від 01 листопада 2023 року у справі № 904/3734/20, ухваленій за подібних правовідносин, вказав, що передумовою для розгляду скарги на дії чи бездіяльність державного, приватного виконавця по суті є встановлення факту подання цієї скарги у передбачений законом строк або наявності відповідного клопотання та обставин для поновлення такого строку, якщо його було пропущено саме з поважних причин. У протилежному випадку дії суду матимуть наслідком порушення права інших учасників спору, зокрема, виконавця, дії якого оскаржуються, а також та загальних засад судочинства (диспозитивності, рівності перед законом і судом та змагальності сторін).

Подібний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 13 листопада 2025 року у справі № 718/4066/23 (провадження № 61-6813св25).

Отже, перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця почався з моменту отримання документів, а саме з 23 січня 2024 року та 02 лютого 2024 року такий строк закінчився, а скаргу подану до суду 07 травня 2024 року. При цьому заявник, подаючи скаргу до суду не подав клопотання про поновлення пропущеного строку та не зазначив причин пропуску вказаного строку.

Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, з огляду на вищевказані обставини заявником було допущено пропуск строку на звернення зі скаргою, передбаченого пунктом "а" частини першої статті 449 ЦПК України, а поважність причин його пропуску не зазначено.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про залишення скарги ОСОБА_1 без розгляду відповідно до вимог частини другої статті 449 ЦПК України.

Так, звертаючись до суду із скаргою на дії державного виконавця Вишневого відділу Державної виконавчої служби у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції Тертичної В.В. щодо стягнення з пенсійного рахунку ОСОБА_1 в АТ «КБ «Приват банк» 3 335,38 грн 22 січня 2024 року по відкритому виконавчому провадження №6427123, вказувала, що її представник 25 січня 2024 року, звернувся до установи банку для роз`яснення причини списання коштів через, що йому стало відомо про вказане виконавче провадження.

Крім того, як зазначав представник скаржника 30 січня 2024 року ним до канцелярії Вишневого ВДВС подано скаргу на ім`я начальника у якій він виклав вчинене державним виконавцем порушення разом із вимогою повернути незаконно стягнуті з рахунку кошти.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що звернення до суду не є абсолютним і може бути обмежено, у тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

Що стосується посилання апелянта, що після перевірки поданих матеріалів суд відкрив провадження у справі та прийняв скаргу до розгляду та фактично здійснив оцінку питання поважності причин пропуску процесуального строку та прийняв рішення про можливість розгляду скарги по суті, колегія суддів апеляційного суду не може визнати обґрунтованим.

Право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.

Разом з тим, колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що статтею 449 ЦПК України передбачено, що особа має право звернутися до суду зі скаргою в даному випадку у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.

Окрім того, апеляційний суд зазначає, що статтею 449 ЦПК України передбачено обов`язок суду залишити без розгляду скаргу, у разі подання її з пропуском строку і за відсутності поважних причин для його поновлення та клопотання особи, яка подає скаргу. Наявність чи відсутність клопотання іншої сторони про залишення скарги без розгляду на вирішення зазначеного питання не впливає.

Таким чином, посилання про те, що після відкриття провадження у сторони виникає обґрунтоване та легітимне очікування, що справа буде розглянута по суті, а суд не може без законних підстав змінювати власне процесуальне рішення після тривалого судового розгляду, а тому оскаржувана ухвала про залишення скарги без розгляду з мотивів пропуску процесуального строку подання скарги постановлена з порушенням норм процесуального права, зводяться до невірного тлумачення норм чинного процесуального законодавства.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Оскільки, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, а ухвалене судове рішення відповідає вимогам матеріального і процесуального права, то підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 15 жовтня 2026 року.

Головуючий суддя : М.А. Яворський

Судді : Т.Ц. Кашперська

В.О. Фінагеєв