Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №373/3674/25 — Київський апеляційний суд

справа №373/3674/25

провадження № 22-ц/824/8948/2026

головуючий у суді І інстанції Свояк Д.В.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Писаної Т.О.

суддів - Приходька К.П., Журби С.О.

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на заочне рішення Переяславського міськрайонного суду Київської області від 09 лютого 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 року представник позивача звернувся до суду з вимогами: стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 69996456 від 02.02.2023 у розмірі 60375,00 грн; стягнути з відповідача понесені позивачем судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між ТОВ «Мілоан» та відповідачем 02.02.2023 був укладений кредитний договір № 6996456, за умовами якого відповідачу надано кредит у розмірі 15000 грн зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором.

29.05.2023 ТОВ «Мілоан» передало право вимоги за вказаним кредитним договором ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», договір відступлення права вимоги № 97-МЛ.

Відповідач не виконує свої кредитні зобов`язання належним чином, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 60375,00 грн, що складається із 15000,00 грн простроченої заборгованості за сумою кредиту, 43875,00 грн простроченої заборгованості за відсотками, 1500,00 грн простроченої заборгованості за комісією за видачу кредиту.

Заочним рішенням Переяславського міськрайонного суду Київської області від 09 лютого 2026 року у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено повністю.

Не погоджуючись із указаним рішенням представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» - Кривенко Дмитро Олександрович звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

У доводах апеляційної скарги не погоджується із висновком суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог щодо укладення договору так і щодо недоведеності передачі грошових коштів у користування позичальникові.

Стверджує, що позивач не є банківською установою, відповідно не здійснює відкриття, обслуговування банківських рахунків фізичних осіб, та не має обов`язку формувати облікові документи за кредитними зобов`язаннями позичальників згідно із Законом України «Про банки та банківську діяльність». Товариство надає послуги з кредитування фізичних осіб, шляхом переказу кредитних коштів на підставі укладеного кредитного договору на банківські реквізити (банківську картку), що вказує сам позичальник в тексті анкети-заяви на отримання кредиту.

Зазначає, що Товариством на підтвердження здійснення господарської операції щодо Кредитного договору надано платіжне доручення 92727624 від 02.02.2023 року про переказ коштів згідно укладеного Кредитного договору, на підставі вказаного платіжного доручення Товариством здійснюється облік за кредитним договором № 6996456 від 02.02.2023 року в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «МІЛОАН».

У відповідності до п. 12.1 розділу 12 Правил, з метою ведення обліку кредитних договорів Товариство застосовує обліково-реєструючу систему, яка забезпечує облік та реєстрацію договорів в електронному вигляді з обов`язковою можливістю роздрукування інформації на будь-який момент, а також забезпечує можливість відновлення втраченої інформації в разі виникнення будь-яких обставин непереборної сили.

Вказує також, що 02.12.2025 року представником позивача було подано позовну заяву, у якій також зазначалося про витребування доказів щодо перерахування ТОВ «Мілоан» на рахунок ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 15 000 грн, однак суд це клопотання до уваги не взяв, та продовжив розгляд незважаючи на доводи позивача.

Позивач також посилається на усталену цивілістичну традицію, відповідно до якої позика розглядається як типова договірно-правова форма кредиту для усіх форм кредитування, що водночас є самостійним договором, що опосередковує кредитні відносини. Особливістю всіх позикових відносин, об`єднаних в главі 71 ЦК, є характер обов`язку боржника повернути предмет позики (предмет зобов`язання), яким може бути і певна сума грошей, які в цьому випадку не виконують функцію платіжного засобу (за передану продукцію, виконану роботу чи надану послугу).

В главі 71 ЦК відсутні загальні положення, які стосуються усіх видів кредитування. Договір позики виступає як родове поняття щодо інших договорів, за якими одна сторона передає іншій стороні гроші або речі, що визначаються родовими ознаками, із обов`язком останньої повернути ту ж суму грошей або кількість речей (ст. 1046 ЦК).

Загальні положення про позику застосовуються до відносин за кредитним договором субсидіарно: до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч. 2 ст. 1054 ЦК).

Тому, відповідаючи на питання щодо сплати процентів за кредитним договором та застосування в цій частині до кредитних відносин норм ст. 1048 ЦК, необхідно визначити, яке значення мають проценти в регулюванні позики та кредиту.

За своєю економічною сутністю проценти є платою позичальника за надані йому грошові кошти (кредит).

В легальному визначенні договору позики (ст. 1046 ЦК) умова про сплату процентів за позику як істотна умова такого договору відсутня. Відповідно до ч. 1 ст. 1048 позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Отже, договір позики є оплатним, якщо безоплатний характер позики безпосередньо не визначений ЦК (ч. 2 ст. 1048 ЦК), актами цивільного законодавства або кредитним договором.

Звертає увагу, що 24.12.2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», яким внесена зміна до ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування», а саме поміж іншого, доповнено частиною 5 наступного змісту: «максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1%».

З урахуванням наведених норм законодавства вважає, що розрахунок заборгованості за кредитним договором № 6996456 укладеним між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 складає: 1. Пільговий період складає 15 днів (з 02.02.2023 по 17.03.2023 включно), за який щодня нараховується процент 1,50% від тіла кредиту (п. 1.3.1. та п. 1.5.2. кредитного договору). Відповідно: 1,50% від 15 000,00 грн = 225,00 грн. 225,00 грн * 15 днів = 3 375,00 грн - нараховано проценті за пільговий період.

2. Поточний період складає 90 днів, за який щодня нараховується процент 3,00% від тіла кредиту (п. 1.3.2. та п. 1.5.3. кредитного договору). Відповідно: 3,00% від 15 000,00 грн = 450,00 грн. 450,00 грн*90 днів = 40 500,00 грн - нараховано процентів за поточний період.

Отже на думку апелянта, загальна сума заборгованості за відсотками: 3375,00 + 40 500,00 = 43 875,00 грн.

Комісія за надання кредиту 10,00% від тіла кредиту (п. 1.5.1. кредитного договору). Відповідно: 10,00% від 15 000,00 = 1500,00 - нараховано комісії за надання кредиту.

Отже, за розрахунками позивача загальна сума заборгованості становить 43 875 (сума відсотків) + 15 000 (тіло кредиту) + 1500 (комісія за надання кредиту) = 60375 грн.

Вирішуючи клопотання з приводу витребування з ТОВ «ФК «Контрактовий дім» інформації щодо перерахування 02.02.2023 року первинним кредитором ТОВ «Мілоан» на рахунок ОСОБА_1 суми 15 000 грн згідно платіжного доручення №92727624, колегія апеляційного суду не вбачає підстав для його задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно із ч. 2 наведеної статті у клопотанні повинно бути зазначено, зокрема: який доказ витребовується; обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати.

Як слідує із змісту клопотання, заявленого до позову, позивач просив витребувати в АТ КБ «Приватбанк» інформацію щодо надходження на банківську картку, зазначену в платіжному дорученні, кредитних коштів в розмірі 15000 грн відповідно до кредитного договору.

В той же час, платіжне доручення не містить повного номеру кредитного рахунку, на який було зараховано кредитні кошти.

Крім того, у клопотанні позивач обмежився обґрунтуванням неможливості отримання відповідної інформації з банку лише посиланням на ту обставину, що банк не надасть інформацію, що становить банківську таємницю позивачу, як вторинному кредитору.

Разом з тим, доказів об`єктивної неможливості отримання доказів з банку, або від попереднього кредитора щодо підтвердження обставини перерахування грошових коштів позичальнику, які позичальник, як новий кредитор прийняв від попереднього кредитора, обґрунтування клопотання не містять.

Таким чином, на переконання апеляційного суду, позивач ухилився від збирання доказів та намагається перекласти відповідний тягар здобуття доказів на суд, що є неприпустимим.

Крім того, в апеляційній скарзі позивач просив витребувати у АТ КБ «Приватбанк» інформацію про те, чи належав 02.02.2023 року картковий рахунок № НОМЕР_1 ОСОБА_1 та надати виписку з цього ж карткового рахунку.

Відповідно до ч.1, 3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія апеляційного суду не вбачає підстав для задоволення указаного клопотання, оскільки відповідне клопотання не було заявлене позивачем в суді першої інстанції, жодних обставин, що перешкоджали йому вчинити відповідні процесуальні дії не наведено.

Відповідач своїм правом на надання відзиву не скористався.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

У відповідності до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 3 ст. 369 ЦПК України, з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що до позовної заяви додано копію анкети-заяви на кредит № 6996456 від 02.02.2023. Відповідно до змісту цієї анкети, позичальник оформив кредит на суму 15000, 00 грн на строк 15 днів. До анкети додана таблиця, яка відображає процес оформлення та розгляду заяви на кредит і зазначено, що договір був підписаний.

Однак в договорі про споживчий кредит № 6996456 від 02.02.2023 відсутнє будь-яке посилання на вказану анкету-заяву.

Крім того, п. 5 договору визначаються гарантії та запевнення позичальника, де вказано, що позичальник підтверджує, що до укладення цього договору ознайомився з схемами кредитування, отримав у письмовій формі (у вигляді електронного документа розміщеного в особистому кабінеті) паспорт споживчого кредиту, отримав проект кредитного договору з додатками, ознайомився з усіма його умовами та Правилами, що розміщені на веб-сайті товариства та є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно з пп.6.2 п.6 договору відповідь про прийняття пропозиції про укладання Договору надається Позичальником шляхом відправлення Товариству електронного повідомлення та відбувається із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Позичальник використовує одноразовий ідентифікатор (отриману алфавітно - цифрову послідовність) для підписання цього кредитного договору про його укладення.

В пп.6.3. п.6 договору вказано, що Позичальник, приймаючи пропозицію Товариства, підтверджує, що він ознайомлений та погоджується з усіма умовами кредитного договору та зобов`язується неухильно їх дотримуватися.

У лівому верхньому куті першої сторінки доданого договору №6996456 від 02.02.2023 міститься друкований текст, що виконаний іншим шрифтом ніж сам договір, виходить за межі документу, який можна відтворити як відмітку про підписання 02.02.2023 відповідачем цього договору одноразовим ідентифікатором S48300.

До договору споживчого кредиту надані Додаток №1 (графік платежів за договором про споживчий кредит) та Додаток №2 (паспорт споживчого кредиту), проте відсутнє підтвердження того, що позичальник ознайомлений з ними, адже відсутній електронний підпис споживача.

До позову додано копію довідки про ідентифікацію, де зазначено одноразовий ідентифікатор, який був надісланий на мобільний номер відповідача.

На підтвердження обставин надання кредитних коштів відповідачеві на підставі кредитного договору до позовної заяви додано платіжне доручення від 02.02.2023, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» надав відповідачу грошові кошти у розмірі 15000, 00 грн.

Проте, це платіжне доручення не засвідчене печаткою банківської установи, через яку мав відбуватися платіж або відмітка про видачу коштів через касу кредитодавця.

При цьому, у п.2.1 договору про споживчий кредит №6996456 зазначено, що кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.

Відповідно до п.3.1.1 Договору кредитодавець зобов`язаний на умовах, передбачених п.2.1. цього Договору, в сумі, що передбачена п.1.2, надати Позичальнику кредит в порядку, визначеному в цьому Договорі.

Проте у договорі такий порядок не визначений, а договір містить лише окремі розділи: 1.Предмет договору; 2. Умови виконання; 3. Права та обов`язки сторін; 4. Відповідальність сторін; 5. Гарантії та запевнення позичальника; 6. Порядок (технологія) укладення договору та спосіб ідентифікації, верифікації Позичальника; 7. Строк дії договору, порядок внесення змін, доповнень та розірвання договору; 8. Вирішення спорів; 9. Прикінцеві положення.

Як вбачається з копії договору відступлення права вимоги №97-МЛ від 29.05.2023, укладеного між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК«Кредит-Капітал», додаткової угоди №1 від 29.08.2025, акту приймання-передачі реєстру боржників та платіжної інструкції №71529 від 29.05.2023, останнє передає (відступає) за плату належні йому права вимоги до боржників, що вказані у реєстрі боржників.

До позову додана копія витягу із реєстру боржників від 10.09.2025, де під №1515 зазначено про відступлення права вимоги до відповідача за кредитним договором №6996456 від 02.02.2023.

До позову додана копія претензії від 04.11.2025 №22736655/1131.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив зокрема з того, що копія платіжного доручення не містить будь-яких відміток про його виконання. Також відсутні інші необхідні документи, які б підтверджували виконання цього платіжного доручення.

Вказав, що належних, допустимих і достовірних доказів щодо надання відповідачу ТОВ «Мілоан» 15000,00 грн суду не надано. Зокрема, не надано виписок з особових рахунків, копій квитанцій, меморіальних ордерів, платіжних доручень тощо, в яких би зазначалося про перерахування саме зазначеними товариствами на виконання відповідного кредитного договору на картковий рахунок, що належить відповідачу, грошових коштів.

Твердження позивача про укладення зазначеного кредитного договору, зважаючи на відсутність доказів про передачу кредитних коштів, є припущенням, що не підтверджується належними, допустимими та достатніми доказами.

З огляду на вищевказане, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність порушення прав позивача, за захистом яких мало місце звернення до суду, й відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що позивач подав позов стосовно кредитних правовідносин та правильно застосовані норми права та судова практика, що регулює відповідні правовідносин.

Конституційний Суд України у рішенні від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Відповідно до ч.8 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 1 цього Закону споживач - фізична особа, яка набуває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 3 ст.203 ЦК України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

За нормами ч.1 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави (позика), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та/або супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію»). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Примірник договору про споживчий кредит, укладеного у вигляді електронного документа та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит.

Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця.

Згідно з ч. 1 ст.14 цього Закону договір про споживчий кредит укладається в порядку, визначеному цивільним законодавством України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Частиною 1 ст. 18 цього Закону передбачено, що відступлення права вимоги за договором про споживчий кредит здійснюється відповідно до цивільного законодавства з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

Законом України «Про платіжні послуги» визначаються поняття та загальний порядок виконання платіжних операцій в Україні, встановлює виключний перелік платіжних послуг та порядок їх надання, категорії надавачів платіжних послуг та умови авторизації їх діяльності, визначає загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, загальні засади випуску та використання в Україні електронних грошей та цифрових грошей Національного банку України, установлює права, обов`язки та відповідальність учасників платіжного ринку України, визначає загальний порядок здійснення нагляду за діяльністю надавачів платіжних послуг, надавачів обмежених платіжних послуг, порядок здійснення оверсайта платіжної інфраструктури.

Відповідно до п.53 ст.1 цього Закону переказ коштів без відкриття рахунку - платіжна послуга, що надається платнику з метою переказу коштів у готівковій чи безготівковій формі отримувачу або надавачу платіжних послуг, який діє від імені отримувача, під час якої надавач цієї послуги не використовує відкритий у нього рахунок платника та/або отримувача.

Згідно з п.54 ст.1 цього Закону, платіжна інструкція - розпорядження ініціатора надавачу платіжних послуг щодо виконання платіжної операції.

Як зазначено в п.6 ч.1 ст.5 цього Закону, до фінансових платіжних послуг належать послуги з переказу коштів без відкриття рахунку.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 46 цього Закону надавач платіжних послуг має право виконувати платіжні операції користувачів за допомогою/з використанням однієї чи кількох платіжних систем, учасником яких він є, або залучати для виконання платіжних операцій інших надавачів платіжних послуг як посередників. Надавачі платіжних послуг виконують платіжні інструкції відповідно до черговості їх надходження (крім випадків, установлених законом) та виключно в межах залишку коштів на рахунку платника, крім випадків виконання платіжної операції за рахунок наданого платнику кредиту.

Згідно з ч.8 ст.46 цього Закону надавач платіжних послуг вважається таким, що виконав належним чином платіжну операцію, якщо така операція виконана на користь отримувача відповідно до унікального ідентифікатора, зазначеного ініціатором у платіжній інструкції.

Як зазначено в ч.1 ст.49-1 цього Закону надавачі платіжних послуг виконують миттєвий кредитовий переказ відповідно до вимог, встановлених цим Законом. Національний банк України має право встановлювати додаткові вимоги та обмеження щодо виконання миттєвого кредитового переказу.

Відповідно до чч.3, 4 ст.49-1 цього Закону надавач платіжних послуг з обслуговування рахунку після отримання платіжної інструкції на виконання миттєвого кредитового переказу зобов`язаний перевірити дотримання всіх необхідних умов для виконання такої платіжної інструкції та наявність і доступність коштів на рахунку платника. Надавач платіжних послуг з обслуговування рахунку після вчинення всіх дій щодо перевірки блокує суму коштів платіжної операції, необхідну для виконання миттєвого кредитового переказу, або списує суму коштів платіжної операції з рахунку платника.

Моментом прийняття платіжної інструкції на виконання миттєвого кредитового переказу є зафіксований в операційно-обліковій системі надавача платіжних послуг з обслуговування рахунку час надходження до нього такої платіжної інструкції від платника, незалежно від години або календарного дня її прийняття.

Згідно з ч.5 ст. 49-1 цього Закону надавач платіжних послуг отримувача зобов`язаний протягом 10 секунд з моменту прийняття платіжної інструкції на виконання миттєвого кредитового переказу забезпечити зарахування суми коштів за платіжною операцією на рахунок отримувача, доступність для отримувача зарахованих коштів та повідомити надавача платіжних послуг з обслуговування рахунку про завершення платіжної операції.

Надавач платіжних послуг отримувача після зарахування на рахунок отримувача суми коштів за платіжною операцією з виконання миттєвого кредитового переказу зобов`язаний невідкладно безкоштовно повідомити отримувача про таке зарахування коштів у спосіб, передбачений договором між ними.

Частинами 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо). Первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Згідно з пунктом 2 розділу VII Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженому постановою Правління НБУ від 05.11.2014 № 705, форми документів за операціями з використанням електронних платіжних засобів установлюються правилами платіжних систем і повинні містити обов`язкові реквізити, визначені цим Положенням.

Пунктом 7 цього розділу передбачено, що документи за операціями з використанням електронних платіжних засобів повинні містити такі обов`язкові реквізити:

1) ідентифікатор еквайра та торговця або інші реквізити, що дають змогу їх ідентифікувати; 2) ідентифікатор платіжного пристрою; 3) дату та час здійснення операції; 4) суму та валюту операції; 5) суму комісійної винагороди; 6) реквізити електронного платіжного засобу, які дозволені правилами безпеки платіжної системи; 7) вид операції; 8) код авторизації або інший код, що ідентифікує операцію в платіжній системі.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

У ч. 1 ст. 513 ЦК України зазначено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ч. 1 ст.1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Суд першої інстанції правильно зауважив, що неподання відповідачем відзиву на позов або доказів, що спростовують факт укладення кредитного договору, чи наявність заборгованості, чи її розмір є правом відповідача та не свідчить про визнання ним обставин, на які посилається позивач.

З огляду на основні засади цивільного судочинства - верховенство права (правовладдя) та законність, суд не може покладати на відповідача у цій справі обов`язок спростування будь-яких обставин, на які посилається позивач.

На переконання апеляційного суду судом першої інстанції правильно враховано, що кредитний договір є укладеним з моменту передання грошей.

Отже, позивач має надати докази, які відповідають законодавчим вимогам, що на виконання кредитного договору кредитодавцем були передані споживачеві кошти у розмірі та спосіб, визначені у цьому договорі.

Проте копія платіжного доручення не містить будь-яких відміток про його виконання. Також відсутні інші визначені вищевказаними нормами законодавства необхідні документи, які б підтверджували виконання цього платіжного доручення.

Тому правильним є висновок суду в оскаржуваному рішенні, що належних, допустимих і достовірних доказів щодо надання відповідачу ТОВ «Мілоан» 15000,00 грн суду не надано.

Зокрема, не надано виписок з особових рахунків, копій квитанцій, меморіальних ордерів, платіжних доручень тощо, в яких би зазначалося про перерахування саме зазначеними товариствами на виконання відповідного кредитного договору на картковий рахунок, що належить відповідачу, грошових коштів.

Також, суд першої інстанції навів обґрунтовані мотиви, за яких відхилив твердження позивача про укладення зазначеного кредитного договору, зважаючи на відсутність доказів про передачу кредитних коштів, відтак такі є припущенням, що не підтверджується належними, допустимими та достатніми доказами.

Колегія апеляційного суду погоджується із оцінкою судом першої інстанції наданих до суду доказів, зокрема копії анкети-заяви на кредит №6996456 від 02.02.2023, договору про споживчий кредит №6996456 від 02.02.2023, де відсутнє будь-яке посилання на вказану анкету-заяву, умовам договору та його додаткам, доказам на предмет їх достовірності, належності та достатності.

Надаючи оцінку наведеним доказам суд в оскаржуваному рішенні навів свої мотиви. Підстав для переоцінки наявних у справі доказів колегією апеляційного суду не встановлено.

Колегія апеляційного суду частково погоджується із доводами апеляційної скарги з приводу того, що товариство позивача не має обов`язку формувати облікові документи за кредитними зобов`язаннями позичальників, оскільки цивільний процес є диспозитивним. Разом з тим, невчинення дій щодо здобуття доказів позбавляє сторону доказової бази, на яку сторона може посилатись в суді.

Суд апеляційної інстанції не враховує наведені в апеляційній скарзі приклади розгляду подібних справ апеляційними судами, оскільки відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а не апеляційних судів.

У постанові ВС від 04 лютого 2026 року у справі № 758/14925/23 зроблено висновок, що у разі використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором цей ідентифікатор може бути прикріплений до даних, які ним підписуються, в будь-якій формі і в будь-який спосіб, який надає змогу установити, що за його допомогою були підписані ті чи інші дані саме тією особою, яка в них указана в якості підписувача. Цей ідентифікатор технічно може існувати окремо від підписуваних за його допомогою даних, однак логічно з ними поєднуватися, що може бути встановлено при огляді інформаційно-комунікаційної системи особи, яка згенерувала і надіслала одноразовий ідентифікатор підписувача. Факт поєднання одноразового ідентифікатора з підписаними за його допомогою даними може підтверджуватися тим, що: (а) особа, яка підписала ті чи інші дані, певним чином ідентифікувалася в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, і залишила там свої контактні дані; (б) особа отримала цей ідентифікатор за тими контактними даними, які лишила, і ввела цей ідентифікатор у спеціально відведене поле; (в) ці дії особи були пов`язані саме з її наміром укласти певний договір, що може підтверджуватися тим, що текст договору або посилання на нього візуально розміщувалися поряд із тими полями, в які мав бути введений одноразовий ідентифікатор.

Отже, на підтвердження обставин виникнення між кредитором та відповідачем у справі зобов`язань за кредитним договором, укладеним шляхом обміну електронними повідомленнями, позивач має надати докази підписання такого договору його сторонами текст договору, підтвердження проставлення відповідних електронно-цифрових підписів сторонами під/поряд з цим текстом, а також, за умов використання платіжної системи, передання кредитором відповідачу обумовленої у цьому договорі грошової суми платіжна інструкція з унікальним ідентифікатором, зазначеного кредитором, а також відмітка у цій інструкції надавача платіжних послуг про її виконання або підтвердження надавача платіжних послуг про виконання цієї інструкції в іншій формі, визначеній в договорі про надання платіжних послуг, із зазначенням у призначенні платежу, що він здійснюється на виконання відповідного кредитного договору.

Інші доводи апеляційної скарги колегія апеляційного суду відхиляє як такі, що зводяться лише щодо незгоди з оцінкою наданих доказів судом першої інстанції. Як убачається із доводів апеляційної скарги, в обґрунтування розміру заборгованості апелянт посилається в основному на загальні норми законодавства, в той час як розрахунок заборгованості, зокрема в частині нарахування відсотків за користування кредитними коштами та комісії, має ґрунтуватися на нормах і умовах договору.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» залишити без задоволення.

Заочне рішення Переяславського міськрайонного суду Київської області від 09 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Т.О. Писана

Судді К.П. Приходько

С.О. Журба