Постанова від 13 жовтня 2026 р. у справі №754/10051/25 — Київський апеляційний суд

Суд: Київський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 13 жовтня 2026 р.

Справа: №754/10051/25

Суддя: Писана Таміла Олександрівна

справа № 754/10051/25

провадження № 22-ц/824/3250/2026

головуючий у суді І інстанції Комаревцева Л.В.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 жовтня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Писаної Т.О.

суддів - Приходька К.П., Журби С.О.

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 15 вересня 2025 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2025 року до суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позивач просив стягнути з відповідача кредитну заборгованість в розмірі 3761,43 грн, посилаючись на невиконання договірних зобов`язань та судові витрати, пов`язані з розглядом справи.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 15 вересня 2025 року задоволено позовні вимоги у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 26205000393913 від 18.12.2018 року у загальному розмірі 3761,43 грн, судовий збір в сумі 2422,40 грн, витрати на правничу допомогу в розмірі 2000 грн.

Не погоджуючись із указаним рішенням ОСОБА_1 звернулася до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення відсотків та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що на ОСОБА_1 , як дружину військовослужбовця, поширюються пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме не повинні нараховуватись штрафні санкції, пеня та проценти за користування кредитом на весь час призову чоловіка, який є військовослужбовцем.

Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив.

У частинах першій-третій статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Як вбачається із апеляційної скарги, рішення Дарницького районного суду міста Києва від 15 вересня 2025 року оскаржується лише в частині стягнення з відповідача відсотків, витрат на правничу допомогу та судового збору, а тому рішення в іншій частині, а саме в частині задоволених вимог про стягнення тіла кредиту у розмірі 1 777,75 грн апеляційним судом не переглядається.

З`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно положень ч. 2 ст. 369 ЦПК апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині відповідає не в повному обсязі.

Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення відсотків, суд першої інстанції виходив із того, що аргументи відповідача не є юридичними підставами для звільнення його від виконання договірних зобов`язань та відмови у задоволенні позову. Визнання частини вимог (тіла кредиту) не усуває обов`язку сплатити відсотки, штрафні санкції та інші нарахування, передбачені договором і законом та судових витрат, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

Так, судом було встановлено, що 18.12.2018 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 26205000393913, у відповідності до якого останній отримав кредитні кошти із нарахуванням процентів за користування кредитними коштами зі строком кредитування до 12 місяців з автоматичною пролонгацією (а.с. 36).

Після підписання Кредитного договору Відповідач власним підписом засвідчила факт взяття на себе відповідного зобов`язання, а саме повернути надані в тимчасове користування кредитні кошти, сплатити відсотки за користування кредитними коштами та комісію, що передбачена Кредитним договором. Відповідно до виписки по особистому рахунку Відповідача, вбачається, що АТ «Банк Кредит Дніпро» було перераховано кредитні кошти на особистий рахунок Боржника як це передбачено умовами Кредитного договору.

Виходячи з вказаного при укладанні Кредитного договору АТ «Банк Кредит Дніпро» виконав всі передбаченні умови договору, а саме ознайомив відповідача з умовами кредитного договору, надав в тимчасове користування кредитні кошти в зазначеному розмірі.

У подальшому первісним кредитором було відступлено право вимоги до позивача.

Відповідач вказані обставини не заперечує та визнала позов в частині тіла кредиту, 1777,75 грн.

В той же час, відповідачка не погоджується із нарахованими відсотками у розмірі 1 983,68 грн та посилається на п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме вказує, що їй, як дружині військовослужбовця не повинні нараховуватись штрафні санкції, пеня та проценти за користування кредитом на весь час призову чоловіка, який є військовослужбовцем.

За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту у розмірі 1777,75 грн не оскаржується відповідачем, а тому апеляційним судом не переглядається.

Колегія суддів переглядає лише висновки суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами за користування кредитом.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги в цій частині колегія суддів виходить із наступного.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У відповідності до частини першої статті 1048 ЦК України (положення якої застосовуються до спірних правовідносин на виконання частини другої статті 1054 ЦК України) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За змістом частини першої, другої статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Умовами кредитного договору № 26205000393913 від 18.12.2018 року, укладеного між сторонами, передбачено щомісячну сплату позичальником кредитодавцю процентів за користування кредитом за процентною ставкою 48 % річних та на прострочену заборгованість за Кредитом 56%.

З матеріалів справи вбачається, що проценти за користування кредитним коштами, які є предметом судового розгляду, були нараховані новим кредитором відповідачу відповідно до наявного у матеріалах справи розрахунку (а.с. 14-15) за період з 27.06.2019 року по 27.03.2024 року на загальну суму 3555,28 грн, із яких значаться погашеними відповідачем платежі на суму 576,47 грн та 1046,43 грн, тобто на загальну суму 1622,90 грн (а.с. 37), у зв`язку з чим згідно із розрахунком простроченими є 1932,38 грн відсотків за користування кредитними коштами.

Матеріали справи не містять розрахунку у підтвердження суми заборгованості в розмірі 1983,68 грн. Відтак обґрунтованою математично є саме сума 1932,38 грн відсотків за користування кредитними коштами

В суді першої інстанції відповідачка посилалася на те, що на неї поширюються пільги, передбачені частиною п`ятнадцятою статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовці та членів їх сімей», а саме вона є дружиною військовослужбовця ОСОБА_2 , який на час звернення з цим позовом перебуває на військовій службі з 12.03.2022 року за контрактом та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 19.07.2024 року. Відтак, звільняється від обов`язку щодо сплати процентів за користування кредитом, надавши на підтвердження цих обставин довідку військової частини, копію посвідчення серії № НОМЕР_2 від 22.08.2023 року, відповідно до якого ОСОБА_2 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, а також свідоцтво про шлюб від 10.12.2011 року та відповідні копії аркушів паспорту з відміткою про сімейний стан (а.с. 65-69).

Стороною позивача наявність статусу військовослужбовця у чоловіка відповідачки не спростовано. При цьому сторона позивача була обізнана про заперечення відповідачки із відзиву та наданих до відзиву доказів щодо наявності у неї пільги, як дружини військовослужбовця, мала право відповідні обставини перевірити та підтвердити чи спростувати, відповідно здійснити перерахунок.

На переконання апеляційного суду, неподання банку відповідної заяви про перерахування відсотків у зв`язку з наявністю у позичальника відповідної пільги, не є безумовною підставою для неврахування такої пільги судом, оскільки не позбавляло права позивача перевірити відповідні докази під час розгляду справи та визнати їх або спростувати.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19 (пункт 6.20)). Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (див. частину першу статті 613 ЦК України). Відповідно до звичаїв ділового обороту у кредитних правовідносинах саме банк або інша фінансова установа розраховує заборгованість, маючи для цього необхідні технічні та професійні ресурси. Хоча такі дії кредитор вчиняє на власну користь, їх невчинення зумовлює стан юридичної невизначеності, неможливість припинення боржником зобов`язання виконанням, проведеним належним чином, за відсутності інформації про дійсну суму його заборгованості. Тому боржник може вимагати належного розрахунку заборгованості, а кредитор повинен виконати такий обов`язок (пункт 5 частини першої статті 16 ЦК України) задля задоволення інтересу боржника у юридичній визначеності.

У постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що задоволення вимоги боржника зобов`язати кредитора перерахувати заборгованість за договором (аналогічно, як і списати якусь її частину, якої стосується спір) може бути способом захисту права боржника на мирне володіння майном. Якщо він не має наміру сплачувати борг, бо не згоден із визначеним кредитором розміром, а кредитор на вимогу боржника суму заборгованості не перераховує та не звертається до суду за її стягненням, то боржник надалі одержуватиме від кредитора вимоги про сплату боргу у розмірі, визначеному кредитором, із яким боржник не погоджується. Це може провокувати останнього помилково, всупереч волі сплатити суму боргу.

Ст. 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з п. 15 ст.14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції Закону від 30 березня 2021 року №1357-ІХ, який набрав чинності з 23 квітня 2021 року, та яка діяла зі змінами, внесеними згідно із Законом №2459-IX від 27 липня 2022 року до 04 травня 2024 року) військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Аналіз змісту цієї норми, якою доповнено Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» згідно із Законом України від 20 травня 2014 року №1275-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації», у згаданій вище редакції свідчить, що вона поширюється на дві категорії військовослужбовців: (1) військовослужбовці, призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; (2) інші військовослужбовці, до яких належать військовослужбовці, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, під час дії особливого періоду.

У постанові Верховного Суду від 14 травня 2021 року у справі № 502/1438/18 (провадження № 61-10659св 20) викладено правовий висновок про те, що пункт 15 статті 14 Закону України "Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей" є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення. Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі № 522/12270/15-ц, провадження № 61-21025св18.

Подібний висновок також було викладено у постанові Верховного Суду від 18 червня 2026 року у справі № 521/15568/24 (провадження № 61-16558св25).

Верховний Суд у постанові від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14 (провадження № 61-10861св18) виклав висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», а саме такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до довідки військової частини чоловік відповідачки ОСОБА_2 перебував на військовій службі з 12.03.2022 року, тому, в період виконання умов кредитного договору з наведеного періоду (12.03.2022 року) на відповідачку, як дружину діючого військовослужбовця Збройних Сил України поширювались пільги, передбачені частиною п`ятнадцятою статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», тобто у неї був відсутній обов`язок щодо сплати процентів за користування кредитом.

Як вбачається із наданого розрахунку заборгованості за кредитним договором, станом на 12.03.2022 року заборгованість по сплаті процентів складала 214,33 грн, що відображено у восьмому стовпчику таблиці «загальна заборгованість за %» станом на 02.3.2022 року.

У подальшому, кредитором продовжувалось нарахування відсотків у період з 31.03.2022 року по 27.03.2024 року, які не сплачувались позичальником як такі, що не підлягали до сплати позичальником як дружиною військовослужбовця Збройних Сил України на користь кредитора.

За таких обставин, доведеною для стягнення слід визнати суму заборгованості за відсотками, яка виникла станом на 02.03.2022 року у розмірі 214,33 грн.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Цикл Фінанс» заборгованості за кредитним договором № 26205000393913 від 18.12.2018 року у розмірі 214,33 грн в якості нарахованих і несплачених процентів за користування кредитними коштами станом на 12.3.2022 року.

Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, від яких залежить вирішення спору, перевірив доводи та надані позивачем докази, проте дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за процентами в заявленому позивачем розмірі 1 983,68 грн без урахування положень п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а саме, що відповідачці, як дружині військовослужбовця не повинні нараховуватись штрафні санкції, пеня та проценти за користування кредитом на весь час призову чоловіка, який є військовослужбовцем.

Щодо вимог сторони відповідача про скасування рішення в частині стягнення витрат на правничу допомогу.

Як вбачається із матеріалів справи, судом першої інстанції було стягнуто з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 2 000 грн.

Відповідачка в резолютивній частині апеляційної скарги просить відмовити у стягненні таких витрат. В той же час, сама апеляційна скарга не містить доводів та підстав для відмови у стягненні витрат на правничу допомогу з урахуванням того, що такі витрати були належним чином доведені стороною позивача. Тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правничу допомогу колегія суддів також не вбачає.

Разом з тим, оскільки за наслідком розгляду справи в суді апеляційної інстанції апеляційна скарга була задоволена частково, витрати на правничу допомогу підлягають відшкодуванню пропорційно до розміру задоволених вимог.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 376 ЦПК України).

Зважаючи на зміст резолютивної частини оскаржуваного рішення, в якій зазначено як про загальну суму заборгованості за кредитним договором, так і складові боргу, який підлягає стягненню, що позбавляє можливості скасувати рішення та ухвалити нове у відповідній частині, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення Дарницького районного суду міста Києва від 15 вересня 2025 року повністю, виклавши його резолютивну частину в редакції, яка відповідає зробленим судами висновкам по суті позовних вимог.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.

Як слідує із матеріалів цієї справи, ухвалою від 17 грудня 2025 року Київського апеляційного суду ОСОБА_1 було відстрочено судовий збір по сплаті апеляційної скарги до ухвалення судового рішення, оскільки було відмовлено у звільненні від сплати судового збору.

Разом з тим, на час розгляду справи судом відбулись зміни судової практики, відповідно до якої у разі, якщо доводи апеляційної скарги безпосередньо стосуються порушення прав апелянта щодо неврахування пільг члена сім`ї військовослужбовця, така особа звільняється від сплати судового збору.

Відповідно ОСОБА_1 слід звільнити від сплати судового збору. Проте пільга про звільнення від сплати судового збору не поширюється на відшкодування витрат на правничу допомогу. Тому, оскільки позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково, колегія апеляційного суду присуджує до компенсації половину таких витрат.

Колегія апеляційного суду не вбачає підстав для відшкодуванню позивачеві понесених ним судових витрат, оскільки його позовні вимоги були задоволені частково та у наслідок розгляду справи в апеляційному порядку було частково задоволено апеляційну скаргу відповідачки.

З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 15 вересня 2025 року змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» заборгованість по тілу кредиту за кредитним договором № 26205000393913 від 18.12.2018 року у розмірі 1 777,75 грн, заборгованість по відсотках у розмірі 214,33 грн, 1000 грн витрат на правничу допомогу.

У задоволенні решти позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий Т.О. Писана

Судді К.П. Приходько

С.О. Журба

Оригінал: reyestr.court.gov.ua