Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №759/7399/25 — Київський апеляційний суд

Суд: Київський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 12 жовтня 2026 р.

Справа: №759/7399/25

Суддя: Писана Таміла Олександрівна

справа № 759/7399/25

провадження № 22-ц/824/5948/2026

головуючий у суді І інстанції Петренко Н.О.

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Писаної Т.О.

суддів - Приходька К.П., Журби С.О.

за участю секретаря судового засідання - Івкової Д.Л.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 листопада 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення боргу,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2024 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з вимогою про солідарне стягнення з відповідачів заборгованості у розмірі 85 000 тисяч доларів США за розпискою від 02.04.2024 року, а також 100 000 грн моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що відповідач 1 отримав у позику зазначені грошові кошти, що підтверджується розпискою, та не повернув їх у встановлені строки (01.11.2024). Відповідач 1 на момент укладення договорів перебував у шлюбі з відповідачем 2, і кошти були отримані для ведення спільного бізнесу, тобто в інтересах сім`ї, що обумовлює солідарну відповідальність подружжя.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 11 листопада 2025 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення боргу - задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) та ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) 85 000 (вісімдесят п`ять тисяч) доларів США 00 центів заборгованості за договором позики від 02.04.2024 року

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення 100 000 (сто тисяч) гривень 00 копійок відшкодування моральної шкоди - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 7 570,0 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 7 570,0 грн.

Не погоджуючись із указаним рішенням суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_1 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову про солідарне стягнення грошових коштів за договором позики від 02.04.2024 відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що перебування відповідачів, на час укладення договору позики у зареєстрованому шлюбі не є безумовною підставою для покладання на іншого з подружжя, який не був позичальником за договором позики, обов`язків визначених договором позики щодо повернення суми боргу, оскільки за таких умов підлягає доведеність укладення договору в інтересах сім`ї та використання отриманих у борг грошей в інтересах сім`ї.

Зазначає, що як убачається з тексу розписок ОСОБА_3 отримав грошові кошти від позивача для ведення бізнесу, про який відповідачу 2 невідомо взагалі.

Відповідачу 2 про отримання даних коштів не було відомо взагалі та відповідач 1 розпорядився даними грошовими коштами на власний розсуд не в інтересах сім`ї.

Також, будь якої згоди на укладення даних договорі позики ОСОБА_1 не надавала.

Звертає увагу на те, що жодного рухомого чи нерухомого майна відповідач 1 та відповідач 2 з моменту отримання коштів ОСОБА_3 набуто не було, що підтверджується відповідними інформаційними довідками з реєстру речових прав на нерухоме майно, що містяться у матеріалах справи.

Вказує, що позивачами не надано жодних доказів, що отримані грошові кошти було використано в інтересах сім`ї.

05 травня 2026 року до Київського апеляційного суду від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги вказує, що договір позики від 02.04.2024 є дійсним, не спростованим, а відтак дії відповідача 2 націлені на порушення прав виключно позивача.

Вказує, що доводи стосовно того, що жодного рухомого чи нерухомого майна відповідач 1 та відповідач 2 з моменту отримання коштів ОСОБА_3 набуто не було, а в розписці міститься посилання «для розвитку власного бізнесу», то це підтверджує, на думку ОСОБА_1 невикористання грошей отриманих у борг, в інтересах сім`ї.

Також вказує, що на думку позивача, відповідач 2 не спростувала презумпцію спільності інтересів сім`ї, тоді як зобов'язання, засновані на договорах позики, є спільними солідарними зобов`язаннями подружжя.

У судовому засіданні 13 жовтня 2026 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_5 просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У судове засідання призначене на 13 жовтня 2026 року ОСОБА_3 не з`явився, причини неявки суду не повідомив.

Надіслана ОСОБА_3 судова повістка-повідомлення повернулися до апеляційного суду неврученою з причини «адресат відсутній за вказаною адресою».

У пункті 91-1 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 (далі - Правила), передбачено, що рекомендовані листи з позначкою «Судова повістка», адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата (будь-кого із повнолітніх членів його сім`ї) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку інформує адресата за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка». Якщо протягом трьох робочих днів після інформування адресат не з`явився за одержанням рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка», працівник поштового зв`язку робить позначку «адресат відсутній за вказаною адресою», яка засвідчується підписом з проставленням відбитка календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду.

За змістом пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України, відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання вважається врученням судової повістки цій особі.

Отже, наведена норма права дає підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, що узгоджується з висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17 (провадження № 14-507цс18), від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18 (провадження № 12-233гс18) та постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі № 814/1469/17 (провадження № К/9901/28703/19), від 01 квітня 2021 року у справі № 826/20408/14 (провадження № К/9901/16143/20), від 09 липня 2020 року у справі № 751/4890/19 (провадження № 61-2583св20), від 10 листопада 2021 року у справі № 756/2137/20 (провадження №61-3782св21).

Відповідно до положень статей 223, 372 ЦПК України неявка належним чином повідомлених учасників справи не перешкоджає її апеляційному розгляду.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Разом з тим частина друга вказаної статті передбачає, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Тобто, процесуальним законом суду апеляційної інстанції надано право розгляду справи за відсутності сторін, які належним чином повідомлені про розгляд справи.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, передумовою якого є не відсутність учасників справи, а неможливість вирішення спору в судовому засіданні (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25 червня 2024 року в справі №359/6678/19, провадження № 61-17877св23).

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає не в повному обсязі.

При ухваленні рішення судом першої інстанції встановлено, що 02 квітня 2024 року між ОСОБА_2 (Позикодавець) та ОСОБА_3 (Позичальник) був укладений договір позики, оформлений власноручною розпискою відповідача.

Відповідач 1 отримав від позивача грошову суму в розмірі 85 000 (вісімдесят п`ять тисяч) доларів США 00 центів.

Згідно з розпискою, кошти були отримані відповідачем 1 «для ведення власного бізнесу». Відповідач 1 зобов`язався повернути цю суму позивачу до 01 листопада 2024 року.

Відповідач ОСОБА_3 не повернув позивачу позику в сумі 85 000 доларів США у встановлений строк (до 01.11.2024), чим порушив умови договору

Зі змісту вказаного документу боргової розписки, вбачається наявність між сторонами боргових зобов`язань у вигляді договору позики та вбачається факт передачі відповідної суми коштів від позичальника до позикодавця.

Суд першої інстанції не взяв до уваги доводи відповідача 2 ОСОБА_1 про відсутність її згоди та не використання коштів в інтересах сім`ї, виходячи з наступного.

У розписках зазначено, що кошти отримані «для ведення власного бізнесу». Зазвичай, доходи від підприємницької діяльності, розпочатої під час шлюбу, становлять об`єкт спільної сумісної власності подружжя (ст. 61 СК України). Таким чином, грошові кошти, залучені для отримання спільного доходу (бізнесу), за загальним правилом, використовуються в інтересах сім`ї.

Аргументи відповідача 2 про її необізнаність, відсутність згоди та факт відсутності набутого нерухомого майна не є достатніми доказами для спростування презумпції спільності. Відсутність нового майна не доводить, що кошти не були використані на поточні потреби сім`ї, покриття старих спільних зобов`язань чи інвестицій у бізнес. Відповідач 2 не надала жодного доказу, який би підтверджував, що залучені кошти були використані відповідачем 1 на цілі, повністю відчужені від сімейних інтересів.

Таким чином, суд першої інстанції вважав, що оскільки кошти залучалися в період шлюбу, зобов`язання є спільним, і відповідачі несуть солідарну відповідальність перед позивачем.

Також судом першої інстанції при ухваленні рішення було вказано, що договори позики (розписки) не передбачають відшкодування моральної шкоди за їх невиконання. Закон (зокрема, ЦК України) також не передбачає автоматичного відшкодування моральної шкоди за порушення суто майнового договірного зобов`язання. Самі лише негативні емоції, пов`язані з необхідністю звернення до суду для захисту порушеного майнового права, не є достатньою підставою для стягнення моральної шкоди. Позивачем не надано доказів причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідачів та тяжкими, тривалими душевними стражданнями, які потребують грошової компенсації.

Суд першої інстанції вважав посилання відповідача 2 на необхідність доведення моральної шкоди обґрунтованим, а вимоги позивача про стягнення моральної шкоди недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для покладення на відповідачку ОСОБА_1 солідарного обов`язку з повернення позики, отриманої її чоловіком ОСОБА_3 , оскільки такий висновок зроблено без належного з`ясування обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, та без належного застосування норм матеріального права, що регулюють майнові правовідносини між подружжям.

Відповідно до частини першої статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

За змістом частини четвертої статті 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Отже, сам по собі факт перебування осіб у зареєстрованому шлюбі на момент укладення одним із них договору позики не є безумовною підставою для покладення на другого з подружжя обов`язку з повернення отриманих коштів. Для виникнення такого обов`язку необхідно встановити сукупність передбачених законом обставин, а саме укладення договору в інтересах сім`ї та використання одержаних за ним коштів на її потреби.

Зазначене узгоджується також із положеннями частини третьої статті 61 СК України, відповідно до якої, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таким чином, законодавець пов`язує виникнення відповідних правових наслідків для другого з подружжя не лише з фактом укладення договору одним із них під час шлюбу, а й із сімейним характером правочину та використанням одержаного за ним майна в інтересах сім`ї.

Водночас наведені норми не встановлюють безумовної презумпції спільності всіх зобов`язань, які виникають у одного з подружжя під час перебування у шлюбі. Тому покладення на другого з подружжя обов`язку з повернення позики потребує встановлення обставин, які свідчать про те, що відповідне зобов`язання виникло саме в інтересах сім`ї.

Як убачається з матеріалів справи, 02 квітня 2024 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виникли правовідносини за договором позики, оформленим письмовою розпискою, відповідно до якої останній отримав 85 000 доларів США та зобов`язався повернути їх до 01 листопада 2024 року.

При цьому зі змісту розписки вбачається, що грошові кошти отримано ОСОБА_3 «для ведення власного бізнесу».

Водночас зазначена розписка підписана виключно позичальником ОСОБА_3 . Доказів того, що відповідачка ОСОБА_1 була стороною відповідного правочину, надавала згоду на його укладення, була обізнана про отримання чоловіком коштів або брала участь у визначенні мети їх використання, матеріали справи не містять.

Саме лише зазначення в розписці мети отримання коштів - для ведення власного бізнесу не дає підстав для висновку про те, що відповідні кошти залучалися для задоволення потреб сім`ї. Така вказівка свідчить про визначену позичальником мету отримання позики, однак сама по собі не підтверджує ані фактичного використання коштів на сімейні потреби, ані спрямованості відповідного правочину на забезпечення спільних інтересів подружжя.

При цьому колегія суддів ураховує, що здійснення підприємницької діяльності одним із подружжя за певних обставин може відповідати інтересам сім`ї, зокрема якщо отримані від такої діяльності доходи використовуються для задоволення спільних потреб. Проте цей висновок не може ґрунтуватися виключно на припущенні, що будь-яка підприємницька діяльність, започаткована під час шлюбу, автоматично здійснюється в інтересах сім`ї.

За правилами статей 12, 13, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

У цій справі саме позивач, обґрунтовуючи вимоги про солідарне стягнення боргу з відповідачки, посилався на те, що позика була отримана її чоловіком в інтересах сім`ї. Відтак на ньому лежав обов`язок довести обставини, з якими закон пов`язує виникнення у відповідачки обов`язку з повернення коштів.

Проте доводи позивача щодо солідарної відповідальності відповідачів фактично зводяться до посилань на перебування останніх у зареєстрованому шлюбі та загальні положення законодавства про майнові права й обов`язки подружжя. Самі по собі такі посилання не підтверджують фактичного використання отриманих ОСОБА_3 коштів в інтересах сім`ї.

Водночас відповідачка ОСОБА_1 заперечувала проти покладення на неї обов`язку з повернення позики, посилаючись на те, що про укладення чоловіком договору позики їй не було відомо, згоди на його укладення вона не надавала, а отримані кошти не використовувалися в інтересах сім`ї.

На підтвердження своїх заперечень відповідачка надала інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, які, за її доводами, підтверджують відсутність набуття нею та ОСОБА_3 нерухомого майна після отримання позики.

Зазначені докази самі по собі не виключають можливості використання позичених коштів на поточні сімейні потреби, погашення спільних зобов`язань чи інші витрати, які не пов`язані з придбанням нерухомого майна. Разом із тим у сукупності з іншими встановленими обставинами вони підлягають урахуванню під час оцінки доводів сторін щодо сімейного характеру відповідного зобов`язання.

Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів придбання за рахунок позичених коштів майна для спільного користування подружжя, спрямування цих коштів на задоволення сімейних потреб, поповнення спільного сімейного бюджету або отримання сім`єю іншої майнової вигоди.

Позивачем також не надано доказів, які б підтверджували фактичне використання коштів у підприємницькій діяльності саме в інтересах сім`ї, зокрема відомостей про характер такої діяльності, її результати, одержані доходи чи спрямування цих доходів на спільні потреби подружжя.

Наведені відповідачкою обставини та подані нею докази стороною позивача належними й допустимими доказами не спростовані. Відзив на апеляційну скаргу також не містить посилань на конкретні докази, які б підтверджували використання спірних коштів в інтересах сім`ї.

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що відсутність доказів використання коштів виключно на особисті потреби позичальника є достатньою підставою для покладення на його дружину солідарного обов`язку з повернення позики, ґрунтується на напилковому розподілі тягаря доказування.

Саме по собі неподання відповідачкою доказів того, на які конкретно цілі її чоловік витратив отримані кошти, не звільняє позивача від обов`язку довести обставини, якими він обґрунтовує вимогу до неї як до особи, що не була стороною договору позики.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що в цій справі не встановлено обставин, які б давали підстави вважати спірний договір позики укладеним в інтересах сім`ї та покладати на ОСОБА_1 обов`язок із повернення коштів, отриманих її чоловіком.

Судом апеляційної інстанції у цій справі також зроблено висновок, що стороною відповідачки наведені доводи, які підтверджені доказами, що спірні кошти на підставі договору позики, що є предметом цього спору, не були використані в інтересах сім`ї, оскільки жодне майно не набувалось, також їй не було відомо про отримання цих коштів її чоловіком. Тобто стороною апелянта були вчинені процесуальні дії на спростування вимог позову, в той час як сторона позивача послалась лише на загальну презумпцію щодо спільності майна, набутого за час шлюбу, вважаючи, що така презумпція не спростована. Жодних доказів у підтвердження обізнаності позивачки про грошові зобов`язання, чи доказів використання таких коштів в інтересах сім`ї, позивачем не надано.

Така позиція позивача є помилковою, оскільки у спорах про стягнення боргу чи поділ майна розподіл тягаря доведення солідарності боргу залежить від наявності письмової згоди другого з подружжя на укладення договору позики.

Відповідно до актуальних правових позицій Велика Палата та Касаційний цивільний суд Верховного Суду (зокрема, у постанові від 22 липня 2026 року у справі № 757/1863/25-ц) визначають такі правила доказування. Якщо договір позики укладено за письмовою згодою другого з подружжя, у цьому випадку діє презумпція спільності інтересів сім`ї. Тягар спростування солідарного боргу перекладається на того з подружжя, хто заперечує проти солідарної відповідальності (тобто не погоджується з боргом).

Якщо договір позики укладено без письмової згоди другого з подружжя, сам по собі факт перебування у шлюбі не створює солідарного обов`язку автоматично. Тягар доказування покладається на позивача (кредитора, який вимагає повернення грошей з обох, або на того з подружжя, який взяв позику і тепер просить суд розділити борг).

Подібних висновків дійшов Верховний Суд постанові від 15 грудня 2021 року у справі №205/4616/15-ц та від 31 січня 2023 року у справі № 369/1229/20, відповідно до яких Верховний Суд указав, що перебування відповідачів, на час укладення договору позики у зареєстрованому шлюбі не є безумовною підставою для покладення на іншого з подружжя, який не був позичальником за договором позики, обов`язків визначених договором позики щодо повернення суми боргу, оскільки за таких умов підлягає доведеність укладення договору в інтересах сім`ї та використання отриманих у борг грошей в інтересах сім`ї.

При цьому висновок про відсутність підстав для стягнення боргу з відповідачки не впливає на дійсність договору позики та не звільняє позичальника ОСОБА_3 від обов`язку повернути отримані кошти. Факт укладення договору позики, передання позичальнику 85 000 доларів США та невиконання ним зобов`язання щодо повернення коштів у встановлений строк підтверджується письмовою розпискою та встановлений судом першої інстанції.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення заборгованості за договором позики підлягають задоволенню за рахунок безпосереднього позичальника - ОСОБА_3 , тоді як у задоволенні позову до ОСОБА_1 слід відмовити.

Доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими та спростовують висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для солідарного стягнення заборгованості з обох відповідачів.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково й ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити судове рішення.

Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_1 підлягає зміні шляхом виключення з його резолютивної частини положення про солідарне стягнення з неї заборгованості за договором позики та відмови в задоволенні позову до неї.

Водночас відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.

Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується виключно в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_1 , законність та обґрунтованість рішення в частині вирішення вимог про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості за договором позики та відмови у стягненні моральної шкоди колегією суддів у межах цього апеляційного перегляду не перевіряються.

З огляду на зміну рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_1 підлягає відповідному перегляду й розподіл судових витрат з урахуванням положень статті 141 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 11 листопада 2025 року змінити, виклавши його у наступній редакції.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) 85 000 (вісімдесят п`ять тисяч) доларів США 00 центів заборгованості за договором позики від 02.04.2024 року.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 15 140,00 грн.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором позики від 02.04.2024 року - відмовити.

Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Повний текст постанови виготовлено 14 жовтня 2026 року.

Головуючий Т.О. Писана

Судді К.П. Приходько

С.О. Журба

Оригінал: reyestr.court.gov.ua