Суд: Чернівецький окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 14 жовтня 2026 р.
Справа: №600/2620/26-а
Суддя: Сіжук Ольга Володимирівна
ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2026 р. м. Чернівці Справа № 600/2620/26-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Сіжук О.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій щодо відмови у звільненні з військової служби на підставі його рапорту та наданих документів за сімейними обставинами на підставі підпункту “г” пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” через сімейні обставини у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю II групи; зобов`язання прийняти рішення про звільнення з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту “г” пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” через сімейні обставини, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю II групи, за відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він є особою, яка підлягає звільненню з військової служби на підставі підпункту “г” пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю інвалідом другої групи. Вказував, що інші особи першого та другого ступеня споріднення, які б могли здійснювати такий догляд відсутні. Проте, відповідачем протиправно відмовлено у задоволенні його рапорту про звільнення.
Ухвалою судді Чернівецького окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Не погоджуючись із позовними вимогами, відповідачем подано до суду відзив на позовну заву, в якому вказував, що відповідно до акту обстеження сімейного стану військовослужбовця №2716 від 29.04.2026, проведеного ІНФОРМАЦІЯ_1 встановлено наявність у матері позивача іншої особи першого ступеня споріднення, яка може здійснювати за нею постійний догляд, а саме - син ОСОБА_2 . На думку відповідача, на даний час відсутні підстави для задоволення рапорту позивача від 24.04.2026 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 06.04.2026 №693/21152.
21.04.2026 позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення його з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» по сімейним обставинам, у зв`язку із наявністю матері із числа осіб з інвалідністю другої групи.
До рапорту позивачем додано наступні документи: паспорт громадянина України НОМЕР_2 ; РНОКПП ОСОБА_1 ; свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 ; витяг з реєстру територіальної громади ОСОБА_1 ; паспорт громадянина України НОМЕР_4 ; РНОКПП ОСОБА_3 ; витяг з реєстру територіальної громади ОСОБА_3 ; витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №253/26/1096/В; рекомендації, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю №253/26/1096/1; витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №253/25/12993/В; рекомендації які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю №253/25/2993/1; рішення суду від 07.12.2001 у справі 2-839; висновок ЛКК №377 від 01.04.2026; нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_3 від 08.08.2025; нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_2 від 03.03.2026; акт №19 від 03.04.2026 обстеження-матеріально побутових умов проживання сім`ї; витяг з Державного реєстру актів цивільного громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища №00015754307 від 01.09.2015; документи, що посвідчують повноваження представника.
Розглянувши поданий рапорт з доданими документами, Військова частина НОМЕР_1 листом від 05.05.2026 №693/27272 повідомила позивачу, що відповідно до акту обстеження сімейного стану військовослужбовця №2716 від 29.04.2026, проведеного ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено наявність іншої особи першого ступеня споріднення, яка може здійснювати постійний догляд за ОСОБА_3 , а саме - син ОСОБА_2 . Вказано, що на даний час відсутні підстави для задоволення рапорту ОСОБА_1 від 24.04.2026 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Разом з цим, звернено увагу на те, що останній не позбавлений права на повторне подання рапорту на звільнення у разі оформлення належних документів на підтвердження права на звільнення з військової служби.
Не погоджуючись із рішенням про відмову у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби на підставі підпункту “г” пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Надалі, воєнний стан був неодноразово продовжений і Верховна Рада України щоразу їх затверджувала відповідними законами.
Указом Президента України №69/2022 Про загальну мобілізацію від 24.02.2022 оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва. Укази Президента України про мобілізацію щоразу затверджувала Верховна Рада України відповідними законами.
Згідно частини першої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.92 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною шостою статті 2 Закону №2232-XII передбачено зокрема такий вид військової служби, як військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Пунктом 12 частини першої статті 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав рапорт про звільнення з військової служби, у зв`язку із необхідністю здійснювати догляд за матір`ю ОСОБА_3 - інвалідом другої групи.
Згідно частини п`ятої статті 1 Закону № 2232-XII від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII.
Так, підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану - через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу)..
Пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначений виключений перелік обставин, за якими військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану:
необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Отже, для звільнення з військової служби за наведеною обставиною, військовослужбовець має документально підтвердити сукупну наявність наступних обставин:
- наявність в одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) статусу особи з інвалідністю І чи ІІ групи;
- необхідність здійснювати постійний догляд за такою особою;
- відсутність в особи з інвалідністю І чи ІІ групи інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати постійний догляд за нею (тобто, інші особи, крім військовослужбовця, які можуть здійснювати постійний догляд особи з інвалідністю І чи ІІ групи, відсутні), або інші члени сім`ї особи з інвалідністю І чи ІІ групи першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду.
Тобто, вказану норму слід тлумачити не лише як їх юридичну чи фізичну відсутність, але й як об`єктивну неможливість виконання такими членами сім`ї обов`язків по здійсненню постійного догляду за особою, за певних об`єктивно існуючих причин.
Позивач обґрунтовує наявність підстав для звільнення з військової служби необхідністю здійснення постійного догляду за своєю матір`ю, яка є інвалідом другої групи, а також вказує на відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть надати такий догляд. Вважає, що до рапорту додані всі наявні документи, які підтверджують його право на звільнення з військово служби.
Натомість, позивачу відмовлено у звільненні з військової служби, з огляду на те, що відповідно до акту обстеження сімейного стану військовослужбовця №2716 від 29.04.2026, проведеного ІНФОРМАЦІЯ_1 встановлено наявність іншої особи першого ступеня споріднення, яка може здійснювати постійний догляд за ОСОБА_3 , а саме - син ОСОБА_2 .
Відповідно до підпункту 14.1.263 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, положень Сімейного кодексу України та положень Закону України «Про запобігання корупції» законодавство чітко розмежовує обсяг прав та обов`язків за ступенями споріднення:
членами сім`ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені;
членами сім`ї фізичної особи другого ступеня споріднення вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки.
Статтею 51 Конституції України визначено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Згідно частини першої статті 172 СК України дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.
Статтею 202 Сімейного кодексу України визначено, що повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Таке піклування, турбота може знаходити свій вияв у особистому догляді, наданні матеріальної допомоги, представництві, захисті прав та інтересів батьків у різних установах тощо.
Згідно зі статтею 47 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" діти зобов`язані піклуватися про батьків похилого віку, подавати їм допомогу і підтримку, в разі необхідності здійснювати догляд за ними.
Як встановлено матеріалами справи, відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , батьками позивача є ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Згідно рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 07.12.2001 року у справі №2-839, розірвано шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .
Відповідно до доданих до матеріалів справи витягів з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №253/26/1096/В від 02.04.2026, №253/25/2993/В від 22.07.2025 та рекомендацій, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю №253/26/1096/I від 02.04.2026, №253/25/2993/I від 22.07.2025 мати позивача – ОСОБА_3 є особою з інвалідністю ІІ групи.
Згідно Висновку лікарсько-консультативної комісії (ЛКК) закладу охорони здоров`я № 377 від 01.04.2026 року, ОСОБА_3 за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду.
Згідно з актом перевірки сімейного стану військовослужбовця від 29.04.2026, затвердженим ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 , перевірку було здійснено за адресою: АДРЕСА_1 .
В ході перевірки виявлено, що ОСОБА_3 розлучена з колишім чоловіком, ОСОБА_4 , спільно не проживають.
Близькі родичі ОСОБА_3 :
син – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_5 , видане 05.12.2005 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , однак, проживає спільно з матір`ю – Акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї від 03.04.2026 №18);
син ОСОБА_2 – 10.12.2004 року (на протязі тривалого періоду часу, знаходиться за межами країни), а саме Чеська Республіка, звідки направив заяву за №1297М RNR, щодо неможливості та добровільної відмови від опіки, піклування та постійного догляду за матір`ю).
Установлено, що військовослужбовець ОСОБА_1 до призову на військову службу здійснював догляд за своєю матір`ю ОСОБА_3 , яка є особою з інвалідністю другої групи та потребує постійного стороннього догляду.
Проведеною перевіркою було встановлено, що згідно інформації з ЦП «Аркан» Державної прикордонної служби України, молодший син ОСОБА_3 , ОСОБА_2 з 2020 року знаходиться не за межами країни, а на території України, тому догляд за матір`ю може (повинен) здійснювати саме він.
Оцінюючи обґрунтованість відмови відповідача у звільненні позивача з військової служби, у зв`язку з наявністю у матері другого сина ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного догляду, а саме сина ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.
У матеріалах справи наявна нотаріально засвідчена заява ОСОБА_3 від 08.08.2025, у якій зазначено, що остання потребує соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, яку за її вибором та на її бажання здійснює її син ОСОБА_1 , який проживає з нею за однією адресою. Даною заявою заявниця підтвердила факт відсутності інших осіб (як членів сім`ї так і сторонніх їй осіб), які можуть здійснювати за нею догляд.
В матеріалах справи міститься також заява ОСОБА_2 від 27.02.2026 про добровільну відмову від опіки, піклування та догляду за матір`ю, яка згідно висновку ЛКК потребує постійного догляду, оскільки немає можливості здійснювати такий догляд, оскільки перебуває у Чеській Республіці.
Факт виїзду за кордон ОСОБА_2 підтверджується копією паспорту громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_6 , з відповідними штампами про вибуття 06.03.2022 з території України.
Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 27.02.2025 у справі №380/16966/24 виснував, що «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону.
Відповідно до статті 1261 Цивільного кодексу України та інших положень законодавства, членами сім`ї особи, які належать до першого ступеня спорідненості є її батьки, чоловік або дружина, а також діти такої особи, у тому числі усиновлені.
Згідно статтею 1262 Цивільного кодексу України та інших положень законодавства, членами сім`ї особи, які належать до другого ступеня спорідненості є її рідні брати та сестри, баба та дід, як з боку батька, так і з боку матері, а також її онуки.
Також у постанові від 29.04.2026 у справі №520/14746/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, виснував, що: «у розумінні Закону про військову службу поняття «члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення» необхідно тлумачити більш широко як таке, що охоплює осіб, пов`язаних із відповідною особою родинними відносинами першого чи другого ступеня споріднення, оскільки інше тлумачення призвело б до необґрунтованого звуження сфери застосування спірної норми та суперечило б її меті. У випадку встановлення юридичної наявності відповідної особи суди мали перевірити, чи має така особа реальну можливість здійснювати постійний догляд, з урахуванням конкретних обставин справи та інших об`єктивних факторів».
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що хоча формально у ОСОБА_3 існують інші члени сім`ї першого ступеня споріднення, зокрема ще один син, однак, його проживання та перебування на території Чеської Республіки, є не лише об`єктивними підставами, що унеможливлюють виконання ним такого обов`язку щодо здійснення постійного догляду за матір`ю, а й фактичним підтвердженням відсутності інших осіб, спроможних забезпечити необхідний їй догляд.
При цьому, суд враховує, що необхідність здійснювати постійний догляд передбачає саме спільне проживання з особою, а здійснювати такий догляд не може той, хто проживає окремо.
Таким чином, з огляду на встановлені обставини, суд вважає, що позивач надав відповідачу та до суду достатні докази для підтвердження необхідності здійснення ним постійного догляду за матір`ю ОСОБА_3 - особою з інвалідністю IІ групи та фактичної відсутності інших членів її сім`ї, зокрема першого ступеня споріднення, які б могли здійснювати такий догляд.
Враховуючи встановлені обставини, суд приходить до висновку, що наданими позивачем до рапорту про звільнення документами підтверджено його право на звільнення з військової служби на підставі пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, у зв`язку із необхідністю здійснення постійного догляду на матір`ю, яка є особою ІІ групи інвалідності, однак, вищевказаного відповідачем при розгляді вказаного рапорту не було враховано, що призвело до передчасного висновку про відсутність підстав для його задоволення.
Таким чином, відмовляючи позивачу у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», як військовослужбовцю, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану у зв`язку з наявністю у матері статусу особи з інвалідністю II групи, яка потребує постійного стороннього догляду, відповідач діяв необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), тобто протиправно.
Враховуючи наведене, наявні правові підстави за задоволення позовних вимог про визнання протиправною відмови Військової частини НОМЕР_1 , оформленої листом від 05.05.2026 №693/27272 у звільненні позивача з військової служби за призовом під час мобілізації на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з наявністю у матері статусу особи з інвалідністю II групи, яка потребує постійного стороннього догляду.
Стосовно зобов`язання командування Військової частини НОМЕР_1 звільнити позивача з військової служби за сімейними обставинами на підставі підпункту “г” пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” через сімейні обставини, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю II групи, за відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, суд зазначає наступне.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.
У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.
Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 та від 22.01.2020 у справах № 1640/2594/18 та № 826/9749/17 відповідно.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 31.08.2022 у справі №640/22426/20, адміністративний суд, перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
З огляду на встановлені вище обставини справи, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача в межах спірних правовідносин є зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт про звільнення ОСОБА_1 на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, яка є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у мотивувальній частині цього рішення.
Таким чином, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Згідно частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статті 74-76 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та частини другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно частини першої-третьої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає позовні вимоги частково обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.
Стосовно розподілу судових витрат.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Оскільки позивач у даній категорії справи звільнений від сплати судового збору, суд не вирішує питання щодо його розподілу.
Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 241 - 246, 250 КАС України, суд
В И Р І Ш И В:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 , оформлену листом від 05.05.2026 №693/27272, у звільненні ОСОБА_1 з військової служби за призовом під час мобілізації на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з наявністю у матері статусу особи з інвалідністю II групи, яка потребує постійного стороннього догляду.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, яка є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у мотивувальній частині цього рішення.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
У відповідності до статей 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_7 ).
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_4 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_8 ).
Суддя Сіжук Ольга Володимирівна
Оригінал: reyestr.court.gov.ua