Рішення від 14 жовтня 2026 р. у справі №600/2915/26-а — Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 р. м. Чернівці Справа № 600/2915/26-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Сіжук О.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій щодо відмови у звільненні з військової служби за пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, як необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи; зобов`язання прийняти рішення про звільнення за пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, як необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько- консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що він є особою, яка підлягає звільненню з військової служби на підставі підпункту “г” пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю інвалідом другої групи. Вказував, що до рапорту про звільнення ним надано всі належні та допустимі документи, які підтверджують наявність в матері ІІ групи інвалідності та потребу у постійному сторонньому догляді. Вказував, що посилання відповідача на відсутність відомостей щодо Витягу з рішення УКОПФО в електронних реєстрах не може бути належною та достатньою підставою для неврахування поданих доказів, оскільки саме по собі не свідчить про недійсність, недостовірність або незаконність їх видачі.

Ухвалою судді Чернівецького окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Не погоджуючись із позовними вимогами, відповідачем подано до суду відзив на позовну заву, в якому вказував, що позивачем не підтверджено підставу для звільнення з військової служби, а саме не підтверджено належними документами факт наявності інвалідності у ОСОБА_2 . Відтак, на даний час відсутні правові підстави для задоволення рапорту про звільнення.

Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується військовим квитком.

04.05.2026 позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення його з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» по сімейним обставинам, у зв`язку із необхідністю здійснення постійного догляду за матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи.

До рапорту позивачем додано наступні документи: паспорт та РНОКПП ОСОБА_1 ; свідоцтво про народження ОСОБА_1 ; паспорт та РНОКПП ОСОБА_2 ; витяг з реєстру територіальної громади ОСОБА_2 ; відомості про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб №774802-1; висновок ЛКК №953/1; висновок ЛКК №953 про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та /або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду; витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №9615/26/129/В; рекомендації, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю №9615/26/129/І; свідоцтво про розірвання шлюбу; акт від 16.12.2024; акт перевірки сімейного стану військовослужбовця від 26.04.2026.

Розглянувши поданий рапорт з доданими документами, Військова частина НОМЕР_1 листом від 06.05.2026 №693/27440 повідомила позивачу, що відсутні підстави для задоволення рапорту. Вказано про те, що позивачем не підтверджено належними документами факт наявності інвалідності у ОСОБА_2 , зокрема, в ході здійснення перевірки витягу з рішення ЕКОПФО №9615/26/129/Р від 16.03.2026, яким визначено інвалідність ОСОБА_2 , встановлено, що введеними даними верифікованих протоколів не знайдено, тобто неможливо стверджувати, що вказаний витяг є дійсним, оскільки відсутній в електронній системі. Повідомлено, що позивач не позбавлений права на повторне подання рапорту на звільнення у разі оформлення належних документів на підтвердження права на звільнення.

Не погоджуючись із рішенням про відмову у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби на підставі за пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Надалі, воєнний стан був неодноразово продовжений і Верховна Рада України щоразу їх затверджувала відповідними законами.

Указом Президента України №69/2022 Про загальну мобілізацію від 24.02.2022 оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва. Укази Президента України про мобілізацію щоразу затверджувала Верховна Рада України відповідними законами.

Згідно частини першої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.92 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною 6 статті 2 Закону №2232-XII передбачено зокрема такий вид військової служби, як військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Пунктом 12 частини першої статті 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав рапорт про звільнення з військової служби, у зв`язку із необхідністю здійснювати догляд за матір`ю ОСОБА_2 - інвалідом другої групи.

Згідно частини п`ятої статті 1 Закону № 2232-XII від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII.

Так, підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану - через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Пунктом 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначений виключений перелік обставин, за якими військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану:

необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Отже, для звільнення з військової служби за наведеною обставиною, військовослужбовець має документально підтвердити сукупну наявність наступних обставин:

- наявність в одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) статусу особи з інвалідністю І чи ІІ групи;

- необхідність здійснювати постійний догляд за такою особою;

- відсутність в особи з інвалідністю І чи ІІ групи інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати постійний догляд за нею (тобто, інші особи, крім військовослужбовця, які можуть здійснювати постійний догляд особи з інвалідністю І чи ІІ групи, відсутні), або інші члени сім`ї особи з інвалідністю І чи ІІ групи першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду.

Підпункт 26 пункту 5 зазначеного Переліку визначає документи, які підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, передбачених частиною дванадцятою статті 26 Закону №2232-ХІІ, а саме, у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи:

документи, які підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою (особами);

один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;

один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «;Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21 вересня 2015 року № 946;

висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, про потребу в постійному догляді.

Судом встановлено, що звертаючись до відповідача із рапортом про звільнення з військової служби, позивачем до рапорту додано ряд документів, які на його думку, надають право на звільнення з військової служби. Зокрема, позивачем додано: паспорт та РНОКПП ОСОБА_1 ; свідоцтво про народження ОСОБА_1 ; паспорт та РНОКПП ОСОБА_2 ; витяг з реєстру територіальної громади ОСОБА_2 ; відомості про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб №774802-1; висновок ЛКК №953/1; висновок ЛКК №953 про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та /або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду; витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №9615/26/129/В; рекомендації, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю №9615/26/129/І; свідоцтво про розірвання шлюбу; акт від 16.12.2024; акт перевірки сімейного стану військовослужбовця від 26.04.2026.

Натомість, відмовляючи позивачу у задоволенні рапорту про звільнення, відповідач посилався на те, що позивачем не підтверджено належними документами факт наявності інвалідності у матері позивача - ОСОБА_2 . Відповідач зазначав, що в ході здійснення перевірки витягу з рішення ЕКОПФО №9615/26/129/Р від 16.03.2026, яким визначено інвалідність ОСОБА_2 , встановлено, що введеними даними верифікованих протоколів не знайдено, тобто неможливо стверджувати, що вказаний витяг є дійсним, оскільки відсутній в електронній системі.

Щодо наведених доводів, які слугували підставою для відмови у задоволенні рапорту позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №9615/26/129/В від 16.03.2026 матері позивача ОСОБА_2 встановлено ІІ групу інвалідності. Дата повторного оцінювання 30.04.2027.

Суд зазначає, що вказаний витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи є основним документом для прийняття рішення стосовно звільнення військовослужбовця з військової служби.

Доводи відповідача стосовно відсутності верифікованих протоколів за результатами перевірки військовою частиною Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №9615/26/129/В від 16.03.2026 суд не бере до уваги.

Суд зазначає, що вказаний витяг позивачем додано до суду, з інформації зазначеної у такому витязі вбачається, що інвалідність встановлена 16.03.2026, причина інвалідності: загальне захворювання.

Відповідно до довідки Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 11.05.2026 №1675, ОСОБА_2 перебуває на обліку в Пенсійному фонді України як одержувач пенсії по інвалідності (особа з інвалідністю ІІ групи, загальне захворювання, інвалідність встановлена по 30.04.2024).

Згідно пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 ОСОБА_2 отримує пенсію по інвалідності, ІІ група, загальне захворювання.

Встановлення 16.03.2026 матері позивача ОСОБА_2 . ІІ групи інвалідності підтверджено також витягом Міністерства соціальної політики від 16.03.2026 №9615/26/129.

Отже дослідженням наведених вище документів встановлено та підтверджено факт наявності у матері позивача ІІ групи інвалідності.

Враховуючи наявність в матеріалах справи витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №9615/26/129/В від 16.03.2026, пенсійного посвідчення ОСОБА_2 , у суду відсутні підстави ставити під сумнів наявність та достовірність Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 16.03.2026 №9615/26/129, та відповідно, саму інвалідність у матері позивача.

Посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на те, що Військовою частиною НОМЕР_1 було направлено запит до КНП «Вижницька міська лікарня» з метою підтвердження факту видачі Витягу з рішення ЕКОПФО № 9615/26/129/Р від 16.03.2026, яким ОСОБА_2 встановлено інвалідність, суд вважає необґрунтованими.

Як вбачається зі змісту зазначеного запиту, його датовано 14.05.2026, тобто після прийняття відповідачем рішення про відмову у задоволенні рапорту позивача, яке датоване 06.05.2026.

Таким чином, на момент розгляду рапорту та прийняття рішення про відмову відповідачем не було вжито заходів для перевірки обставин, на які він посилається у відзиві. Направлення відповідного запиту вже після прийняття спірного рішення не може свідчити про належне та повне з`ясування всіх обставин, що мали значення для вирішення питання за рапортом позивача.

Враховуючи встановлені обставини, суд приходить до висновку, що наданими позивачем до рапорту про звільнення документами підтверджено його право на звільнення з військової служби на підставі пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, у зв`язку із необхідністю здійснення постійного догляду на матір`ю, яка є особою ІІ групи інвалідності, однак, вищевказаного відповідачем при розгляді вказаного рапорту не було враховано, що призвело до передчасного висновку про відсутність підстав для його задоволення.

Таким чином, відмовляючи позивачу у звільненні з військової служби на підставі пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, як військовослужбовцю, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану у зв`язку з наявністю у матері статусу особи з інвалідністю II групи, яка потребує постійного стороннього догляду, відповідач діяв необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), тобто протиправно.

Враховуючи наведене, наявні правові підстави за задоволення позовних вимог про визнання протиправною відмови Військової частини НОМЕР_1 , оформленої листом від 06.05.2026 №693/27440 у звільненні ОСОБА_1 з військової служби за призовом під час мобілізації на підставі пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з ІІ групи інвалідності.

Стосовно зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 вчинити дії щодо звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами відповідно до пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, як необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько- консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, суд зазначає наступне.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акту.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 06.03.2019 та від 22.01.2020 у справах № 1640/2594/18 та № 826/9749/17 відповідно.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 31.08.2022 у справі №640/22426/20, адміністративний суд, перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

З огляду на встановлені вище обставини справи, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача в межах спірних правовідносин є зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт про звільнення ОСОБА_1

на підставі пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, як необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько- консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у мотивувальній частині цього рішення, та за наслідками його розгляду повідомити заявника про прийняте рішення у встановленому порядку.

Таким чином, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Згідно частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно статті 74-76 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої та частини другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно частини першої-третьої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищезазначене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає позовні вимоги частково обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Стосовно розподілу судових витрат.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки позивач у даній категорії справи звільнений від сплати судового збору, суд не вирішує питання щодо його розподілу.

Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 241 - 246, 250 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 , оформлену листом від 06.05.2026 №693/27440, у звільненні ОСОБА_1 з військової служби за призовом під час мобілізації на підставі пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з ІІ групи інвалідності.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько- консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

У відповідності до статей 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач – Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_4 ).

Суддя Сіжук Ольга Володимирівна