Рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №299/4154/26 — Виноградівський районний суд Закарпатської області

Виноградівський районний суд Закарпатської області

_______________________________________________________________________________________________ Справа № 299/4154/26

Номер провадження 2/299/2066/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

14.10.2026 року м.Виноградів

Виноградівський районний суд Закарпатської області в складі: головуючого - судді Леньо В.В., секретар судового засідання Бордей О.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Виноградів цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В :

14 вересня 2026 року позивач ТОВ «Діджи Фінанс» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що 21.02.2024 року між ТОВ «Фінасова компанія «Авіра Груп» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 103148 в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора. На виконання умов договору кредитодавець перерахував відповідачу кредитні кошти у сумі 4 000 грн. на банківську картку, зазначену останнім при укладенні договору.

Позивач зазначає, що відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення кредитних коштів та сплати процентів, унаслідок чого утворилася заборгованість.

23 грудня 2024 року між ТОВ «Фінансова компанія «Авіра Груп» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір факторингу № 23122024, відповідно до якого до позивача перейшло право вимоги за кредитним договором.

Станом на дату звернення до суду загальний розмір заборгованості становить 14850,40 грн, з яких: 4 000,00 грн - заборгованість за основною сумою кредиту, 3585,60 грн - заборгованість за процентами, 7264,80 грн. – заборгованості за пенею.

Посилаючись на положення Цивільного кодексу України, Закону України «Про електронну комерцію» та Закону України «Про споживче кредитування», позивач просить стягнути з відповідача зазначену заборгованість, а також судові витрати. Крім того, позивач просив розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження та за його відсутності.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду повідомлялись належним чином у порядку ст.ст. 128, 131 ЦПК України.

Позивач просив розглядати справу у відсутності представника, у разі неявки відповідача провести заочний розгляд справи.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився. Про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином шляхом направлення за зареєстрованим місцем проживання судової повістки рекомендованим поштовим відправленням. Відзиву на позовну заяву відповідач не подав, своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, викладені у позові обставини не спростував.

Відповідно до частини 1 статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Тому, у відповідності до порядку, встановленого ст.ст. 280-282 ЦПК України суд, приймаючи до уваги, що позивач не заперечує щодо такого вирішення справи, вважає за можливе провести заочний розгляд справи на підставі наявних у ній доказів.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частин першої, другої статті 12, частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу й інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати позичальникові грошові кошти (кредит) у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

Відповідно до статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. При цьому згідно зі статтями 205, 207 ЦК України волевиявлення сторін може бути виражене за допомогою електронних засобів зв`язку, а письмова форма правочину вважається дотриманою, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, у листах, повідомленнях або інших документах, якими обмінялися сторони.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір є домовленістю двох або більше сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків і оформленою в електронній формі. Відповідно до статті 12 цього Закону, якщо електронний правочин підписується одноразовим ідентифікатором, моментом його підписання є використання такого ідентифікатора особою, якій його було надіслано.

Як убачається з позовної заяви, 21 лютого 2024 року між ТОВ «Фінансова компанія «Авіра Груп» та позичальником було укладено кредитний договір № 103148 в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора. На виконання умов договору кредитодавець перерахував позичальнику грошові кошти в сумі 4 000,00 грн на банківську картку, зазначену під час укладення договору.

Унаслідок невиконання позичальником зобов`язань щодо повернення кредиту та сплати процентів, за твердженням позивача, утворилася заборгованість.

Відповідно до статей 1048, 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом, а позичальник зобов`язаний повернути позику у строк та в порядку, встановлені договором.

З огляду на наведені в матеріалах справи докази, суд доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення заборгованості за основною сумою кредиту та процентами.

23 грудня 2024 року між ТОВ «Фінансова компанія «Авіра Груп» та ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено договір факторингу № 23122024, відповідно до якого, за твердженням позивача, до нього перейшло право грошової вимоги за кредитним договором № 103148.

Відповідно до статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу фактор передає або зобов`язується передати клієнтові кошти за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи.

Отже, позивач набув право вимагати виконання зобов`язань за кредитним договором у межах переданого йому права вимоги за кредитним договором № 1031148 від 21.02.2024 року.

Щодо вимоги про стягнення пені суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов`язання. Пеня обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Водночас пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України встановлено, що в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та протягом тридцяти днів після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за кредитним договором позичальник звільняється від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка та інші платежі, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання грошових зобов`язань за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем.

Крім того, пунктом 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» передбачено звільнення споживача від відповідальності перед кредитодавцем за прострочення виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період дії воєнного стану та протягом тридцяти днів після його припинення або скасування, зокрема від обов`язку сплати неустойки (штрафу, пені), нарахованої за таке прострочення.

Як встановлено судом, кредитний договір, за яким позивач просить стягнути заборгованість, укладено 21 лютого 2024 року, тобто після введення в Україні воєнного стану 24 лютого 2022 року.

Таким чином, на правовідносини сторін поширюються положення пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та пункту 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» в частині звільнення позичальника від обов`язку сплати пені за прострочення виконання зобов`язань за кредитним договором.

За таких обставин нарахована позивачем пеня в розмірі 7 264,80 грн не підлягає стягненню з відповідача, оскільки законодавством прямо передбачено звільнення позичальника від обов`язку її сплати в період дії воєнного стану, а також обов`язок кредитодавця списати відповідні нарахування.

Отже, вимога позивача про стягнення пені є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Визначаючи загальний розмір заборгованості, яка підлягає стягненню, суд виходить із того, що позивач заявив до стягнення 14 850,40 грн, з яких 4 000,00 грн - заборгованість за основною сумою кредиту, 3 585,60 грн - заборгованість за процентами та 7 264,80 грн - пеня.

Таким чином, вимога про стягнення з відповідача заборгованості за основною сумою кредиту в розмірі 4 000,00 грн та процентами в розмірі 3 585,60 грн, а всього — 7 585,60 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

У решті позовних вимог, а саме в частині стягнення пені в розмірі 7 264,80 грн, слід відмовити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується статтею 141 ЦПК України, відповідно до якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на часткове задоволення позову з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог, за умови підтвердження їх фактичного понесення та розміру належними доказами.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про часткове задоволення позову ТОВ «Діджи Фінанс».

Відповідно до приписів ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати, пов`язані з витребуванням доказів та пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Зазначений попередній розрахунок суми судових витрат включає в себе витрати понесені із зверненням Позивача за наданням правничої допомоги згідно Договору № 42649746 про надання правової допомоги від 01.06.2026 року, Додаткової угоди № 103148 до Договору № 42649746 про надання правової допомоги та Акту про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом № 2103148 від 29.06.2026 року.

Верховний Суд у постанові від 30.09.2020 року у справі № 201/14495/16-ц зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

При вирішенні питання розподілу судових витрат суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п.61 Постанови Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18).

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Судом встановлено, що спір який виник між сторонами у справі відноситься до категорії спорів, які виникають у зв`язку із стягненням заборгованості за порушення грошового зобов`язання; матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження та збирання яких адвокат витратив значний час. Даний спір є незначної складності, у спорах такого характеру судова практика є сталою, великої кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.

Дослідивши надані докази на підтвердження витрат на правничу допомогу, врахувавши складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на виконання робіт, обсяг наданих адвокатом послуг та значення справи для сторони, прийшов до висновку, що з урахуванням вимог розумності та справедливості, із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» слід стягнути 3000 гривень судових витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги.

У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідача слід стягнути судовий збір у розмірі 1 359,96 грн.

Керуючись ст. 514, 519, 526, 530, 610, 629, 631, 634, 639, 1046-1050, 1054ЦК України, ст. 12, 13, 76-81, 137, 141, 263-265, 274, 279, 280 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за Кредитним договором № 103148 від 21.02.2024 року у розмірі 7 585,60 грн (сім тисяч п`ятсот вісімдесят п`ять тисяч 60 копійок), з яких: 4 000 грн - заборгованість за основною сумою кредиту, 3 585,60 грн - заборгованість за процентами.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» судовий збір у розмірі 1 359,96 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

У задоволенні решти вимог позову – відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга позивачем подається до Закарпатського апеляційного суду через Виноградівський районний суд Закарпатської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», адреса місцезнаходження: 07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1, код ЄДРПОУ: 42649746.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 .

Головуючий Леньо В. В.