Рішення від 14 жовтня 2026 р. у справі №460/10035/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

15 жовтня 2026 рокум. Рівне№460/10035/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Нор У.М., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доГоловного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, за змістом якого просив суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 25.05.2026 №172850039261, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» починаючи із 24.05.2026;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» починаючи із 24.05.2026, зарахувавши до його загального страхового стажу період роботи з 23.03.2012 по 19.11.2012, з 11.04.2013 по 19.11.2013, з 24.03.2014 по 09.11.2014, з 02.03.2015 по 04.11.2015, з 15.03.2017 по 17.11.2017, з 19.02.2018 по 01.12.2018, з 06.03.2019 по 17.12.2019, з 24.03.2020 по 11.04.2020 за межами України на території російської федерації.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач, в травні 2026 року звернувся до територіального органу ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком на підставі Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", яку за принципом екстериторіальності було скеровано до відповідача для розгляду по суті. Відповідач рішенням від 25.05.2026 №172850039261 відмовив позивачу в призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу не менше 33 років. При цьому, відповідач не зарахував до загального страхового стажу позивача період роботи з 23.03.2012 по 19.11.2012, з 11.04.2013 по 19.11.2013, з 24.03.2014 по 09.11.2014, з 02.03.2015 по 04.11.2015, з 15.03.2017 по 17.11.2017, з 19.02.2018 по 01.12.2018, з 06.03.2019 по 17.12.2019, з 24.03.2020 по 11.04.2020 за межами України на території російської федерації відповідно до трудової книжки Серії НОМЕР_1 , дата заповнення від 15.08.1984, оскільки з 19.06.2023 припинена дія Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992. Відтак, відповідач дійшов висновку, що загальний страховий стаж позивача складає 28 років 1 місяць 27 днів при необхідних 33 роки, що слугує єдиною підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком. Такі дії пенсійного органу позивач вважає протиправними, оскільки у спірний період роботи позивача, вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав. А записами трудової книжки позивача підтверджується календарний період роботи позивача з 2012-2020 роки. З наведених мотивів, просить позов задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 12.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Від відповідача надійшов відзив, де у своїх запереченнях щодо позовної заяви відповідач вказує на те, що право на призначення пенсії з урахуванням норм ст. 26 Закону № 1058-IV позивач не має в зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 24 ЗУ №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом та при призначенні пенсій громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації, до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території російської федерації по 31 грудня 1991 року. Відповідач стверджує, що угода про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року не діє на території України та росії, оскільки сторони вийшли з угоди. Враховуючи вищевикладене відповідач вважає, що неправомірних дій стосовно позивача Головне управління не допускало, а відтак в задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

18.05.2026 ОСОБА_1 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

За принципом екстериторіальності заяву позивача про призначення пенсії направлено для розгляду Головному управлінню Пенсійного фонду України в Черкаській області, яке 25.05.2026 прийняло рішення №172850039261 про відмову в призначенні пенсії за віком з тих підстав, що заявник не набув необхідного страхового стажу не менше 33 років. За наслідками розгляду заяви позивача та доданих до неї документів пенсійним органом встановлено, що набутий ним страховий стаж становить 28 років 1 місяць 27 днів. Зокрема, за доданими документами до страхового стажу позивача не зараховано період трудової діяльності з 23.03.2012 по 19.11.2012, з 11.04.2013 по 19.11.2013, з 24.03.2014 по 09.11.2014, з 02.03.2015 по 04.11.2015, з 15.03.2017 по 17.11.2017, з 19.02.2018 по 01.12.2018, з 06.03.2019 по 17.12.2019, з 24.03.2020 по 11.04.2020 за межами України на території російської федерації відповідно до трудової книжки Серії НОМЕР_1 , дата заповнення від 15.08.1984, оскільки з 19.06.2023 припинена дія Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992.

Позивач, не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи його протиправним, звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Частиною першою статті 4 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Частиною третьою статті 4 Закону №1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи її рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років.

Враховуючи досягнення позивачем віку 60 років 23.05.2026, мінімальний страховий стаж роботи для призначення пенсії позивачу складає 33 роки.

Оскарженим рішенням про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком від 25.05.2026 повідомлено, що загальний страховий стаж позивача склав 28 років 1 місяць 27 днів при мінімально необхідному 33 роки.

Спірним у справі є не зарахування періоду роботи позивача з 23.03.2012 по 19.11.2012, з 11.04.2013 по 19.11.2013, з 24.03.2014 по 09.11.2014, з 02.03.2015 по 04.11.2015, з 15.03.2017 по 17.11.2017, з 19.02.2018 по 01.12.2018, з 06.03.2019 по 17.12.2019, з 24.03.2020 по 11.04.2020 за межами України на території російської федерації відповідно до трудової книжки Серії НОМЕР_1 , дата заповнення від 15.08.1984, оскільки, як вважає відповідач, з 19.06.2023 припинена дія Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчинена 13.03.1992.

Вирішуючи вказане питання, суд виходить з такого.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п. 23 ч. I). Ратифікувавши вказану Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині I Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною 2 ст. 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону №1058-IV).

Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII (далі – Закон №1788-XII) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно з вимогами ст. 62 Закону №1788-XII, ст. 48 Кодексу законів про працю України, Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162, Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі – Інструкція №58), п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 (далі – Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Згідно з наявною у матеріалах судової справи трудовою книжкою серії НОМЕР_1 , дата заповнення 15.08.1984 р., позивач:

1. Запис №31 від 23.03.2012 – прийнятий водієм автомобіля «Краз» в ЗАО «Артель старателей «Витим» (наказ від 23.03.2012 №ВТМ 66).

2. Запис №32 від 19.11.2012 – звільнений у зв`язку із закінченням строку трудового договору, пункт 2 частини першої статті 77 Трудового кодексу російської федерації (наказ від 26.10.2012 №ВТМ 163).

3. Запис №33 від 11.04.2013 – прийнятий водієм автомобіля «Краз» в ЗАО «Артель старателей «Витим» (наказ від 11.04.2013 №ВТМ 82).

4. Запис №34 від 19.11.2013 – звільнений у зв`язку із закінченням строку трудового договору, пункт 2 частини першої статті 77 Трудового кодексу російської федерації (наказ від 28.10.2013 №ВТМ 168).

5. Запис №35 від 24.03.2014 – прийнятий водієм автомобіля «Краз» в ЗАО «Артель старателей «Витим» (наказ від 24.03.2014 №ВТОО-64).

6. Запис №36 від 09.11.2014 – звільнений у зв`язку із закінченням строку трудового договору, пункт 2 частини першої статті 77 Трудового кодексу російської федерації (наказ від 17.10.2014 №ВТОО-156).

7. Запис №37 від 02.03.2015 – прийнятий водієм автомобіля Краз в ЗАО «Артель старателей «Витим» (наказ від 02.03.2015 №ВТОО-39).

8. Запис №38 від 04.11.2015 – звільнений у зв`язку із закінченням строку трудового договору, пункт 2 частини першої статті 77 Трудового кодексу російської федерації (наказ від 09.10.2015 №ВТОО-148).

9. Запис №41 від 15.03.2017 – прийнятий водієм а/м Краз в ЗАО «Артель старателей «Витим» (наказ від 15.03.2017 №ВТОО-57).

10.Запис №42 від 17.11.2017 – звільнений у зв`язку із закінченням строку трудового договору, пункт 2 частини першої статті 77 Трудового кодексу російської федерації (наказ від 23.10.2017 №ВТОО-176).

11.Запис №43 від 19.02.2018 – прийнятий водієм а/м Краз в ЗАО «Артель старателей «Витим» (наказ від 19.02.2018 №ВТОО-32).

12.Запис №44 від 01.12.2018 – звільнений у зв`язку із закінченням строку трудового договору, пункт 2 частини першої статті 77 Трудового кодексу російської федерації (наказ від 31.10.2018 №ВТОО-197).

13.Запис №45 від 06.03.2019 – прийнятий на дільницю Тигелан водієм а/м Краз в ЗАО «Артель старателей «Витим» (наказ від 06.03.2019 №ВТОО-43).

14.Запис №46 від 17.12.2019 – звільнений у зв`язку із закінченням строку трудового договору, пункт 2 частини першої статті 77 Трудового кодексу російської федерації (наказ від 18.11.2019 №ВТОО-224).

15.Запис №47 від 24.03.2020 – прийнятий на дільницю відкритих гірничих робіт Тигелан водієм автомобіля 5 розряду в ЗАО «Артель старателей «Витим» (наказ від 24.03.2020 №ВТОО-62).

16.Запис №48 від 11.04.2020 – працівником подано заяву про надання йому роботодавцем відомостей про трудову діяльність відповідно до статті 66.1 Трудового кодексу російської федерації (заява від 11.04.2020).

Записи про вказані періоди роботи позивача зроблені у трудовій книжці, засвідчені чітким відтиском печатки відповідного підприємства та не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх достовірності.

Зазначені періоди роботи, що в сукупності складають більше 4 років 10 місяців 14 днів, відповідач не враховує до загального страхового стажу у зв`язку з тим, що з 19.06.2023 припинена дія Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992.

Суд відхиляє вказані доводи відповідача з наступних підстав.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону №1058-IV цей Закон регулює відносини, які виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

За правилами частини другої статті 4 Закону №1058-IV якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України "Про зайнятість населення" від 05 липня 2012 року №5067-VI права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 19 Закону України «Про міжнародні договори України» 29 червня 2004 року №1906-IV укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід`ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.

За приписами чинного пенсійного законодавства до питання призначення пенсії застосовуються правила, передбачені договорами (угодами) між Україною та іншими державами (ч. 4 ст. 1 Закону №1788-XII, ч. 2 ст. 4 Закону №1058-IV).

Згідно з приписами Угод між Урядом України і урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 (далі Угода у галузі пенсійного забезпечення) та про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (що були чинні в період роботи позивача в російській федерації) трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами.

Згідно зі статтею 1 Угоди 1992 року у галузі пенсійного забезпечення, пенсійне забезпечення громадян держав-учасників цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється по законодавству держави, на території якої вони проживають.

Статтею 5 Угоди у галузі пенсійного забезпечення, встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держави-учасниць угод.

Згідно зі ст. 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.

Відповідно до статті 13 Угоди кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.

Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Постановою від 29.11.2022 №1328 Кабінет Міністрів України постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. москві. Міністерству закордонних справ в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з Угоди, зазначеної в пункті 1 цієї постанови.

Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 року № 72/14- 612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 року № 376 (зі змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка вчинена 13.03.1992 року в м. москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.

Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023, яке було опубліковане у Офіційному віснику України 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України 19.06.2023.

Посилання Пенсійного органу на Закон України №2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року» (далі Закон №2783-IX), який набрав чинності 23.12.2022, як основної підстави для не зарахування до страхового стажу позивача спірних періодів роботи, суд відхиляє, оскільки положення Закону №2783-IX підлягають застосуванню щодо правовідносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто з 23.12.2022.

Оскільки позивач працював у російській федерації у 2012–2020 роках, тобто в той час, коли, усі вищевказані міжнародні договори були чинні, у відповідача не було підстав не зараховувати стаж роботи позивача на території цієї держави.

Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Аналогічна правова позиція відображена в постановах Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 459/955/15-а, від 27.02.2018 у справі № 361/4899/17, від 12.06.2018 у справі № 686/4998/15.

Суд зауважує, що припинення участі російської федерації в Угоді, так само, як і прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 29.11.2022 № 1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", не є підставою для відмови в зарахуванні періоду роботи позивача до загального страхового стажу, адже такий стаж ним набутий до ухвалення відповідних рішень.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 18.11.2024 у справі № 340/4436/23, від 28.01.2025 у справі № 620/3530/22, підстав для відступу від яких суд не вбачає.

Суд наголошує, що в силу вимог пункту 2 статті 13 названої вище Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Встановлене в ході розгляду справи дає суду підстави для висновку про те, що загальний страховий стаж позивача станом на дату звернення із заявою про призначення пенсії складав понад 33 роки (добровільно зарахованих відповідачем 28 років 1 місяць 27 днів та протиправно не зарахованих 4 роки 10 місяців 14 днів), що слугувало Пенсійним органам підставою для прийняття рішення про призначення пенсії позивачу, позаяк єдиною підставою для відмови була відсутність мінімального страхового стажу.

Поведінка відповідача в цій частині є протиправною та не відповідає положенням чинного законодавства.

Відтак, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення 25.05.2026 №172850039261 прийняте відповідачем без надання належної правової оцінки набутого позивачем страхового стажу, тобто без дотримання критеріїв правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, установлених частиною другою статті 2 КАС України, а тому таке рішення порушує право позивача на соціальний захист у старості (пенсійне забезпечення).

Відтак, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень в ході розгляду справи не довів правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах.

Натомість, доводи та аргументи позивача, якими останній обґрунтовував позовні вимоги, знайшли підтвердження за наслідками розгляду справи по суті, а тому позовну заяву належить задовольнити повністю.

За правилами частини першої статті 139 КАС України суд присуджує на користь позивача документально підтверджені виплати по сплаті судового збору за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 25.05.2026 №172850039261, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» починаючи із 24.05.2026.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» починаючи із 24.05.2026, зарахувавши до його загального страхового стажу період роботи з 23.03.2012 по 19.11.2012, з 11.04.2013 по 19.11.2013, з 24.03.2014 по 09.11.2014, з 02.03.2015 по 04.11.2015, з 15.03.2017 по 17.11.2017, з 19.02.2018 по 01.12.2018, з 06.03.2019 по 17.12.2019, з 24.03.2020 по 11.04.2020 за межами України на території російської федерації.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області суму судового збору в розмірі 1064,96 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 15 жовтня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (вул. Смілянська, буд. 23,м. Черкаси,Черкаська обл.,18002, ЄДРПОУ/РНОКПП 21366538)

Суддя У.М. Нор