Рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №460/7278/25 — Рівненський окружний адміністративний суд

Суд: Рівненський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 13 жовтня 2026 р.

Справа: №460/7278/25

Суддя: О.Р. Гресько

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

14 жовтня 2026 рокум. Рівне№460/7278/25

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді О.Р. Греська, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доВійськової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

До Рівненського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність командування Військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду рапорту солдата ОСОБА_1 щодо звільнення його на підставі абзацу 14 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» в зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за бабусею, ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю І групи, а також потребує постійного догляду;

- зобов`язати командування Військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення стрільця третього стрілецького відділення третього стрілецького взводу п`ятої стрілецької роти другого стрілецького батальйону Військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 на підставі абз.14 п. 3 ч. 12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за бабусею, ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю І групи, а також потребує постійного догляду.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що він звернувся до відповідача із рапортом про звільнення з військової служби на підставі абз.14 п.3 ч.12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме: необхідністю здійснювати постійний догляд за бабою, яка є особою з інвалідністю І групи. Розглянувши поданий рапорт та додані документи відповідач повідомив про відмову у задоволенні рапорту та про відмову у звільненні, оскільки до рапорту не додано документів, що підтверджують відсутність в особи інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення. Проте, позивач вважає, що ним надано всі документи, які надають йому право на звільнення зі служби на підставі абз.14 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та просить суд позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою суду від 24.04.2025 позовну заяву прийнято до розгляду суддею Дорошенко Н.О. та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

09.05.2025 відповідачем через систему «Електронний суд» подано до суду відзив на позовну заяву, зі змісту якого вбачається, що позовні вимоги є безпідставним та необґрунтованими, оскільки згідно наданої позивачем інформації, яка зазначена у картці соціально-демографічних даних військовослужбовця, у нього є рідна тітка ОСОБА_3 , яка проживає за адресою Волинська обл., Луцький р-н, с. Смолява. Крім того, до рапорту не додано жодного документа, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, що передбачений п.28 додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити (а.с.59-97).

12.05.2025 представником відповідача через систему «Електронний суд» подано клопотання про витребування додаткових доказів.

Ухвалою суду від 15.05.2025 відмовлено у задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 про витребування доказів.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.09.2026 дану адміністративну справу передано на розгляд судді Греську О.Р.

Ухвалою суду від 21.09.2026 прийнято до провадження адміністративну справу №460/7278/25.

Відповідно до ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши наявні матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

07.03.2025 солдат ОСОБА_1 , стрілець 3-го стрілецького відділення 3-го стрілецького взводу, 5-ї стрілецької роти, 2-го стрілецького батальйону Військової частини НОМЕР_1 звернувся до командира Військової частини НОМЕР_1 з рапортом, в якому просив звільнити його з військової служби на підставі абз.14 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за його бабою, яка є особою з інвалідністю І групи та потребує постійного догляду.

Вказаний рапорт направлено представником позивача адвокатом Рущаком В.М. супровідним листом за вих.№122/25/35/25 від 07.03.2025.

До рапорту серед іншого додано:

-копію паспорта ОСОБА_1 ;

-копію РНОКПП ОСОБА_1 ;

-витяг з реєстру територіальної громади;

-довідку про склад сім`ї та зареєстрованих у житловому приміщенні осіб та землекористування;

-копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 ;

-копію свідоцтва про народження ОСОБА_4 ;

-копію свідоцтва про смерть ОСОБА_4 ;

-копію паспорта ОСОБА_2 ;

-копію РНОКПП ОСОБА_2 ;

- витяг з реєстру територіальної громади ОСОБА_2 ;

-копію довідки серії 12 ААГ №591134;

-копію заключення ЛКК №22;

-заяву ОСОБА_2 ;

-акт обстеження сім`ї;

-акт сімейного стану військовослужбовця.

Вказаний рапорт отримано Військовою частиною НОМЕР_1 05.04.2025, про що свідчить вхідний штамп військової частини на рапорті (а.с.91-92).

Військова частина НОМЕР_1 листом від 16.04.2025 №2/126 повідомила позивачу про відмову у задоволенні рапорту та про відмову у звільненні, оскільки останнім не підтверджено існування підстав для звільнення.

У вказаному листі також зазначено:

«Згідно наданої Вами інформації, яка зазначена у картці соціально-демографічних даних військовослужбовця, у Вас є рідна тітка ОСОБА_3 , яка проживає за адресою Волинська обл., Луцький р-н, с. Смолява.

Згідно пункту 28 додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, для звільнення за вказаною у рапорті підставою подається, в тому числі, один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): інвалідність такої особи, її потребу в постійному догляді, перебування під арештом (крім домашнього арешту), відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

До рапорту не додано один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення.

Доданий до рапорту акт проведення обстеження сім`ї від 16.12.2024 №446, складений виконавчим комітетом Берестечківської міської ради, не може підтверджувати відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які здійснюють або можуть здійснювати догляд, оскільки:

зазначений акт складено з метою підтвердження факту спільного проживання з особою, якій надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, та догляду за нею, згідно форми, затвердженої наказом Міністерства соціальної політики України від 29.01.2021 № 37;

зазначена у акті інформація суперечить фактичним обставинам: у акті зазначено, що Ви щоденно здійснюєте догляд за ОСОБА_2 , однак Ви перебуваєте на військовій службі; у акті не зазначено про наявність у Вас рідної тітки;

акт затверджено ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 . В той же час затвердження керівником відділу ТЦК та СП акту проведення обстеження сім`ї (згідно форми, затвердженої наказом Міністерства соціальної політики України від 29.01.2021 № 37) не передбачено чинним законодавством, акт затверджено керівником відділу, а не керівником ІНФОРМАЦІЯ_2 . Окрім того, комісія, яка провела обстеження сім`ї, не формувалась за розпорядженням начальника ТЦК та СП, представників ТЦК та СП не було залучено до складання акту обстеження, тому згідно вимог підпункту 2.8.5.10 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, керівник ТЦК та СП об`єктивно не може затверджувати такий акт.

Доданий до рапорту акт обстеження сімейного стану військовослужбовця від 05.03.2025, також не може підтверджувати відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які здійснюють або можуть здійснювати догляд, оскільки:

акт затверджено ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , а не керівником ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

зазначена у акті інформація суперечить фактичним обставинам: у акті зазначено, що Ви здійснюєте постійний догляд за ОСОБА_2 , однак Ви перебуваєте на військовій службі; у акті не зазначено про наявність у Вас рідної тітки;

акт не підтверджує відсутність у ОСОБА_2 інших членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення, які здійснюють або можуть здійснювати догляд.» (а.с.44-46).

Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У силу ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

За приписами ч.1 ст.1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку (ч.3 ст.1 Закону №2232-XII).

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, було введено воєнний стан. Строк дії Указу в подальшому продовжено відповідними Указами Президента України (№ 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023, №451/2023 від 26.07.2023, №734/2023 від 06.11.2023, №50/2024 від 05.02.2024, №271/2024 від 08.05.2024, №469/2024 від 23.07.2024, №704/2024 від 28.10.2024, №26/2025 від 14.01.2025, №235/2025 від 15.04.2025, №478/2025 від 14.07.2025, від 20.10.2025 №793/2025, від 12.01.2026 №40/2026, від 27.04.2026 №342/2026, від 13.07.2026 №596/2026) з 2 серпня 2026 року строком на 90 діб.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Відповідно до ст.1 Закону №3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

За змістом пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Частиною 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ визначено перелік сімейних обставин та інших поважних причин, за наявності яких військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби на підставі пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ.

Зокрема, згідно з абз.14 п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Відповідно до п.233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення), військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

підстави звільнення з військової служби;

думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки чи відповідний підрозділ розвідувального органу Міністерства оборони України (для військовослужбовців, які є співробітниками цього розвідувального органу), до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

За змістом п.14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV (далі - Статут) із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Пунктом 31 Статуту визначено, що начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.

Згідно з п.12.11 розділу XІІ «Звільнення з військової служби» Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за №438/16454 (далі - Інструкція №170) перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.

Відповідно до пп.28 п.5 додатку 19 до Інструкції №170 (у редакції, чинній на дату звернення позивача з рапортом про звільнення з військової служби) при поданні до звільнення з військової служби за підставами: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються: у разі необхідності здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я:

один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): інвалідність такої особи, її потребу в постійному догляді, перебування під арештом (крім домашнього арешту), відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;

один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики;

висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді.

Так, судом встановлено, що спір у даній справі стосується наявності підстав для звільнення позивача з військової служби відповідно до пп. «г» п.2 ч.4, абз.14 п.3 ч.12 статті 26 Закону №2232-ХІІ, а саме: у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення (бабою), який є особою з інвалідністю I групи.

Суд зазначає, що однією з підстав для звільнення військовослужбовця (як такого, що висловив своє небажання продовжувати проходження військової служби) з військової служби під час воєнного стану є необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи.

Для звільнення з військової служби за відповідною сімейною обставиною військовослужбовець має довести такі факти:

- наявність члена сім`ї другого ступеня споріднення - особи з інвалідністю І чи ІІ групи;

- необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи;

- відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Відтак, лише за умови підтвердження таких взаємопов`язаних між собою обставин військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 14 з урахуванням положень абз.14 п. 3 ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ.

Звільнення військовослужбовців з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або наявність інших поважних причин здійснюється шляхом подання військовослужбовцем, який не висловив бажання продовжувати військову службу, рапорту та документів, які підтверджують наявність правових підстав для звільнення його з військової служби, і такий рапорт має бути адресований вищій посадовій особі.

Верховний Суд у постанові від 26.06.2024 у справі №420/23353/23 зазначив, що розгляд рапорту про звільнення з військової служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність, зокрема, сімейних обставин або інших поважних причин, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.

Як свідчать встановлені у справі обставини, позивач обґрунтовує наявність у нього підстав для звільнення з військової служби необхідністю у здійсненні постійного догляду за своєю бабою - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка є особою з інвалідністю І "Б" групи та потребує постійного стороннього догляду. Вказані обставини підтверджуються довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ №591134, виданою Луцькою міжрайонною МСЕК 10.01.2024 (а.с.31,87) та заключеннями ЛКК №37, №22 (а.с.35, 89).

За результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами командиром Військової частини НОМЕР_1 повідомлено про відмову у задоволенні рапорту та про відмову у звільненні, оскільки позивачем не підтверджено існування підстав для звільнення.

Так, судом було встановлено, що у листі від 16.04.2025 №2/126, яким Військова частина НОМЕР_1 повідомила позивачу про відмову у задоволенні рапорту та про відмову у звільненні, серед іншого було зазначено: «Доданий до рапорту акт проведення обстеження сім`ї від 16.12.2024 №446, складений виконавчим комітетом Берестечківської міської ради, не може підтверджувати відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які здійснюють або можуть здійснювати догляд, оскільки: зазначений акт складено з метою підтвердження факту спільного проживання з особою, якій надаються соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, та догляду за нею, згідно форми, затвердженої наказом Міністерства соціальної політики України від 29.01.2021 № 37; зазначена у акті інформація суперечить фактичним обставинам: у акті зазначено, що Ви щоденно здійснюєте догляд за ОСОБА_2 , однак Ви перебуваєте на військовій службі; у акті не зазначено про наявність у Вас рідної тітки; акт затверджено ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 . В той же час затвердження керівником відділу ТЦК та СП акту проведення обстеження сім`ї (згідно форми, затвердженої наказом Міністерства соціальної політики України від 29.01.2021 № 37) не передбачено чинним законодавством, акт затверджено керівником відділу, а не керівником ІНФОРМАЦІЯ_2 . Окрім того, комісія, яка провела обстеження сім`ї, не формувалась за розпорядженням начальника ТЦК та СП, представників ТЦК та СП не було залучено до складання акту обстеження, тому згідно вимог підпункту 2.8.5.10 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, керівник ТЦК та СП об`єктивно не може затверджувати такий акт.

Доданий до рапорту акт обстеження сімейного стану військовослужбовця від 05.03.2025, також не може підтверджувати відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які здійснюють або можуть здійснювати догляд, оскільки: акт затверджено ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , а не керівником ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зазначена у акті інформація суперечить фактичним обставинам: у акті зазначено, що Ви здійснюєте постійний догляд за ОСОБА_2 , однак Ви перебуваєте на військовій службі; у акті не зазначено про наявність у Вас рідної тітки».

Водночас, суд зауважує, що порушення вимог щодо форми акта, якщо воно і мало місце, то таке є наслідком діяльності уповноваженого органу, а не самого військовослужбовця, а відтак не може бути підставою для відмови позивачу у реалізації його законного права на звільнення. Перекладення наслідків недоліків у роботі ТЦК та СП на самого військовослужбовця суперечить принципу верховенства права та не може бути підставою для позбавлення особи законних прав унаслідок формальних порушень, допущених не з її вини.

Суд зазначає, що зі змісту норми абз.14 п.3 ч. 2 ст.26 Закону № 2232-XII слідує, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:

- відсутність інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи;

- якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Таким чином, відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж юридичної наявності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абз.14 п.3 ч.12 ст.26 Закону № 2122-IX.

У листі від 16.04.2025 №2/126 Військова частина НОМЕР_1 також зазначила:

«Згідно наданої Вами інформації, яка зазначена у картці соціально-демографічних даних військовослужбовця, у Вас є рідна тітка ОСОБА_3 , яка проживає за адресою Волинська обл., Луцький р-н, с. Смолява.».

При цьому, у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач при розгляді рапорту позивача про звільнення з військової служби вжив заходів щодо перевірки можливості вказаної особи здійснювати догляд за ОСОБА_2 та/або наявності у неї самої потреби у постійному догляді, у листі про відмову у звільненні з військової служби відомості про перевірку вказаного факту не зазначено.

Відтак, оскільки відповідач неповно розглянув рапорт позивача про звільнення з військової служби, не дослідив усі обставини, необхідні для прийняття рішення за наслідками розгляду вказаного рапорту, суд, з метою дотримання принципу пропорційності, вважає за необхідне задовольнити позовні в частині визнання протиправною бездіяльності командування військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду рапорту солдата ОСОБА_1 щодо звільнення його на підставі абзацу 14 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» в зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за бабусею, ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю І групи, а також потребує постійного догляду та зобов`язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт солдата ОСОБА_1 від 05.04.2025 про звільнення з військової служби на підставі абз.14 п. 3 ч. 12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з урахуванням висновків суду.

При цьому, позовні вимоги в частині позовних вимог про зобов`язання командування Військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення стрільця третього стрілецького відділення третього стрілецького взводу п`ятої стрілецької роти другого стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_1 на підставі абз.14 п. 3 ч. 12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за бабусею, ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю І групи, а також потребує постійного догляду до задоволення не підлягають.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на зазначене та виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково.

За приписами ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Так, за подання даного адміністративного позову позивачем сплачений судовий збір в сумі 1211,20 грн, а тому судові витрати останнього в частині сплаченого судового збору в сумі 605,60 грн підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд враховує наступне.

Відповідно до ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Пунктом 1 частини третьої цієї статті до витрат, пов`язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.1, 2 ст.134 цього Кодексу, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

На виконання вимог ч.4 ст.134 КАС України представник позивач подав до суду копії: договору про надання правничої допомоги; додаткової угоди, акту приймання-передачі наданих послуг до договору, який містить детальний опис наданих послуг; квитанції до прибуткового касового ордера; ордер на надання правничої допомоги.

Суд звертає увагу, що згідно з п.2 ч.3 ст.134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України, від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України, від 30 березня 2004 року у справі Меріт проти України, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року у справах №810/3806/18, №810/2816/18, №810/3806/18), від 22 листопада 2019 року у справі №810/1502/18.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд встановив, що відповідно до договору, укладеного між Адвокатським бюро "Рущак і партнери" та позивачем, адвокатське бюро бере на себе зобов`язання надати Клієнту правничу допомогу щодо:

-надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань;

-складання звернень (заяв, скарг, пропозицій) та інших документів правового характеру;

-складання процесуальних документів (заперечень, клопотань, претензій, позовних заяв, апеляційних і касаційних скарг, заяв про вжиття заходів забезпечення позову та інших документів відповідно до вимог процесуального законодавства).

Представництва та захисту інтересів Клієнта в будь-яких органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а також у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного, кримінального та конституційного судочинства, провадження у справах про адміністративні правопорушення, органах державної виконавчої служби, органах Національної поліції України, прокуратури, органах Державної фіскальної служби України та усіх інших правоохоронних органах, органах Державної реєстраційної служби України, Міністерства юстиції України тощо з будь-яких питань (п.1.1).

Відповідно до п.3.1 Договору розмір гонорару, який Клієнт сплачує Бюро за надану в межах цього Договору правову допомогу, визначається сторонами окремою додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною цього Договору. Така додаткова угода може бути викладена у формі додатку до Договору, який набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками Сторін.

Так, 20.04.2025 між Адвокатським бюро "Рущак і партнери" та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду №1.

Відповідно до п.2 якої сторони дійшли згоди встановити наступний порядок та розміри грошової винагороди Адвокатському бюро, а саме: 10 000 (десять тисяч) гривень за надання правничої допомоги та представлення інтересів в суді першої інстанції.

Згідно з актом приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правової допомоги №35/25 від 17.02.2025 Адвокатське бюро «Рущак і партнери» надано позивачу наступні послуги:

-надання усної консультації (вартість 500,00 грн);

-вивчення документів наданих клієнтом, відповідних нормативних актів (1500,00 грн);

-підготовка рапорту та документів на звільнення (вартість 2000,00 грн);

-підготовка позовної заяви (вартість 4000,00 грн);

-представлення інтересів клієнта в суді (вартість 2000,00 грн).

Отже, за обставинами справи, надана позивачу правова допомога охоплювалася виключно підготовкою позовної заяви з додатками, а відтак об`єктивно відсутні підстави для відшкодування витрат на правничу допомогу в частині представлення інтересів клієнта в суді вартістю 2000,00 грн.

Водночас, суд зазначає, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним ст.19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суті виконаних послуг, затрачений адвокатом час на надання правничої допомоги, суд прийшов до висновку, що заявлена до відшкодування сума у 10000,00 грн, є надмірною, неспівмірною із складністю справи та фактичним обсягом наданих адвокатом послуг, отже підлягає зменшенню у зв`язку з відсутністю ознак співмірності, визначених ч.5 ст.134 КАС України.

Відтак, суд, виходячи з критерію пропорційності, вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 6000 грн, а саме - за надані послуги щодо підготовки рапорту та документів на звільнення та підготовки позовної заяви. Решту витрат на правову допомогу повинен понести позивач.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльності командування Військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду рапорту солдата ОСОБА_1 від 05.04.2025 щодо звільнення його на підставі абз.14 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт солдата ОСОБА_1 від 05.04.2025 про звільнення з військової служби на підставі абз.14 п. 3 ч. 12 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 судовий збір в сумі 605,60 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 6000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )

Повний текст рішення складений 14.10.2026.

Суддя Олег ГРЕСЬКО

Оригінал: reyestr.court.gov.ua