Рішення від 14 жовтня 2026 р. у справі №440/9713/26 — Полтавський окружний адміністративний суд

Суд: Полтавський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 14 жовтня 2026 р.

Справа: №440/9713/26

Суддя: Г.В. Костенко

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 рокум. ПолтаваСправа № 440/9713/26

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костенко Г.В. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Полтаві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні з військової служби ОСОБА_1 відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» з підстав, що зазначені в абзаці 13 пункту 3 частині 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу»;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення з військової служби ОСОБА_1 , згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» з підстав, що зазначені в абзаці 13 пункту 3 частині 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та виключити ОСОБА_1 з списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

В обґрунтування позву покликається на те, що є військовослужбовцем та проходить військову службу у відповідача. Позивачем подано рапорт про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком, який є інвалідом І групи та потребує постійного стороннього догляду, відповідно до документів, що додаються до рапорту. За результатом розгляду рапорту відповідачем прийнято рішення «Залишити рапорт без реалізації», у зв`язку із наявністю іншого члена сім`ї, а саме брата та мати позивача, яка перебуває за межами України. Вважає свої права порушеними з цього питання, а відтак звернувся до суду із позовом за захистом у судовому порядку.

27 липня 2026 через "Електронний суд" відповідачем подано до суду відзив, який містив заперечення на позов. Наводить аргументи про те, що є інші члени сім`ї - ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю І групи (підгрупи Б) та потребує постійного стороннього догляду має сина – ОСОБА_3 . Документів, які б підтверджували в нього самого потребу в постійному сторонньому догляді (за формами визначеними Міністерством охорони здоров`я України) до рапорту долучено не було. Окрім цього, ОСОБА_2 має матір – ОСОБА_4 , однак документів, які б підтверджували у неї самої необхідність постійного стороннього догляду до рапорту також долучено не було. Тож, вимоги законодавця для звільнення військовослужбовця з військової служби не виконано, підстави для звільнення у військовослужбовця відсутні.

27 липня 2026 через "Електронний суд" Позивачем подано до суду відповідь на відзив. Наводить аргументи про те, що відповідно до наданих документів та акту обстеження сімейного стану військовослужбовця складом Комісії було проведено обстеження щодо реальної необхідності та можливості здійснення постійного догляду за батьком Позивача, та Комісією в ході перевірки було підтверджено необхідність здійснення постійного догляду, а також зазначено, що не виявлено осіб, які можуть здійснювати догляд за батьком позивача. Військовою частиною НОМЕР_1 не враховано реальну необхідність здійснювати постійний догляд за батьком Позивача, оскільки батько дійсно потребує догляду, а інші особи не можуть здійснювати його.

29 липня 2026 через "Електронний суд" відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив, в якій він підтримує доводи викладені у відзиві на позовну заяву.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 22 липня 2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У період з 31 серпня 2026 по 30 вересня 2026 суддя Костенко Г.В. перебувала у відпустці.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд прийшов до наступного з огляду на таке.

Позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України, що підтверджено матеріалами справи.

Суд установив, ОСОБА_1 є військовослужбовцем, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації на посаді оператора безпілотних літальних апаратів 3 відділення безпілотних авіаційних комплексів 2 механізованого батальйону, солдат військової частини НОМЕР_1 .

Позивачем 06.06.2026 було подано рапорт на звільнення з військової служби, на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із тим, що у нього існує необхідність здійснювати постійний сторонній догляд за своїм батьком, який є особою з інвалідністю І групи та потребує постійного стороннього догляду.

За результатами розгляду рапорту на звільнення з військової служби Позивач довідався, що його рапорт не погоджено, з тієї причини що нібито додані до рапорту документи не підтверджують наявність у нього підстав для звільнення з військової служби.

Вважаючи протиправними дії відповідача по незвільненню позивача зі служби, останній звернувся із вказаною позовною заявою до суду.

Надаючи оцінку позовним вимогам, суд виходить з наступного.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон № 2232-XII.

Згідно із частиною першою статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

На підставі частини другої цієї статті проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

За змістом частини четвертої вказаної статті порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною першою статті 3 Закону № 2232-XII визначено, що правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який діє до тепер.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Статтею 26 Закону №2233-ХІІ встановлено підстави для звільнення з військової служби Військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах:: 2) під час дії воєнного стану: г) через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Частиною 12 статті 26 Закону №2233-ХІІ встановлює підстави звільнення з військової служби через сімейні обставини: Військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: 3) під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Згідно з п.233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.

Згідно норм постанови №531 «Про затвердження Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України» від 06.08.2024 р. (далі – постанова №531). У разі непогодження рапорту безпосереднім командиром (начальником), наступним прямим командиром (начальником) або відповідальною посадовою особою служби діловодства рішення про відмову в задоволенні вимог рапорту, із зазначенням правової підстави та обґрунтуванням, зазначається в окремому документі - «Резолюції до рапорту», на який накладається кваліфікований електронний та/або удосконалений електронний підпис особи, що прийняла рішення про непогодження рапорту, та/або накладається кваліфікована електронна печатка технічного адміністратора Державного вебпорталу.

За змістом підпункту «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-XII (тут і далі - в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин на підставі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Зі змісту наведеної норми випливає, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов:

- відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

- інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Таким чином «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2122-IX.

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 27.02.2025 року по справі № 380/16966/24, що враховується судом, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.

Як зазначає КАС ВС у постанові по справі № 520/14746/25 від 29.04.2026 р. При цьому, колегія суддів акцентує увагу, що відповідно до підпункту 26 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, одним із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення чи другого ступеня споріднення є акт перевірки сімейного стану військовослужбовця, який наявний у матеріалах справи, але не досліджений належним чином судами попередніх інстанцій.

Ураховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що виявлене процесуальне порушення є самостійною та достатньою підставою для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та направлення справи на новий розгляд.

У вищевказаній постанові КАС ВС фактично вказує на важливість такого доказу як акт перевірки сімейного стану військовослужбовця, так як саме під час дослідження обставин постійного догляду військовослужбовця за особою першого або другого ступеня споріднення, комісія на місці досліджує чи справді інші особи не можуть здійснювати догляд, сприймаючи інформацію безпосередньо від осіб, які догляду потребують. Саме тому дані з акту перевірки сімейного стану військовослужбовця, затвердженого керівником ТЦК та СП є ключовим доказом при вирішенні питання про наявність права на звільнення на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Із матеріалів справи установлено, що позивач подавав рапорт про звільнення зі служби у зв`язку з необхідністю догляду за батьком, який є особою з інвалідністю І групи.

До наведеного рапорту в якості додатків було долучено, зокрема, свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , згідно якого батьками Позивача є ОСОБА_2 та ОСОБА_5 ; нотаріально засвідчена копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 , серія НОМЕР_3 ; нотаріально засвідчена копія паспорту ОСОБА_1 , НОМЕР_4 ; нотаріально засвідчена копія РНОКПП ОСОБА_1 ; нотаріально засвідчена копія свідоцтва про народження ОСОБА_2 , серія НОМЕР_5 ; нотаріально засвідчена копія паспорту ОСОБА_2 , НОМЕР_6 ; нотаріально засвідчена копія РНОКПП ОСОБА_2 , НОМЕР_7 ; нотаріально засвідчена копія свідоцтва про народження ОСОБА_6 , серія НОМЕР_8 ; нотаріально засвідчена копія паспорту ОСОБА_6 , НОМЕР_9 ; нотаріально засвідчена копія РНОКПП ОСОБА_6 , НОМЕР_10 ; повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження, № 00057952417 від 24.04.2026; нотаріально засвідчена копія Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, ОСОБА_2 номер витягу 9/25/2062/В від 16.07.2025 номер рішення 9/25/2062/P (про потребу у постійному догляді та встановлення І групи інвалідності); нотаріально засвідчена копія Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, ОСОБА_6 , номер витягу 251/26/3720/В від 11.05.2026 номер рішення 251/26/3720/P (про встановлення ІІІ групи інвалідності); нотаріально засвідчена довідка ЛКК №597 від 19.11.2025 на ОСОБА_6 (про неможливість здійснення ним постійного догляду); нотаріально засвідчена копія заочного рішення про розірвання шлюбу ОСОБА_5 №546/555/19 від 28.11.2019 та ОСОБА_2 , нотаріально засвідчена копія свідоцтва про одруження ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , серія на НОМЕР_11 ; нотаріально засвідчена копія пенсійного посвідчення ОСОБА_9 № НОМЕР_12 ; нотаріально засвідчена копія свідоцтва про смерть ОСОБА_10 № НОМЕР_13 ; нотаріально засвідчена копія акту перевірки сімейного стану військовослужбовця від 04.05.2026 року.

Відповідно до наданих документів та акту обстеження сімейного стану військовослужбовця складом Комісії було проведено обстеження щодо реальної необхідності та можливості здійснення постійного догляду за батьком Позивача, та Комісією в ході перевірки було підтверджено необхідність здійснення постійного догляду, а також зазначено, що не виявлено осіб, які можуть здійснювати догляд за батьком позивача. Військовою частиною НОМЕР_1 не враховано реальну необхідність здійснювати постійний догляд за батьком Позивача, оскільки батько дійсно потребує догляду, а інші особи не можуть здійснювати його.

Позивачем також було надано докази того, що його брат, ОСОБА_6 та його бабуся, ОСОБА_9 не в змозі здійснювати догляд за ОСОБА_2 .

Брат Позивача – ОСОБА_6 є особою з інвалідністю ІІІ групи згідно з витягом з ЕКОПФО. Також згідно з довідкою ЛКК №597 від 19.11.2025 ОСОБА_6 «протипоказана важка фізична праця, фізичні навантаження, підйом предметів більше 5 кг., обмеження підйомів вантажу з підлоги, з підвищення, тривале перебування в одному положенні та не може здійснювати сторонній догляд за іншою особою». ОСОБА_9 , яка є матір`ю батька Позивача ОСОБА_2 (свідоцтво про народження міститься у додатках) є особою похилого віку, та користується правом на пенсію за віком. Через свій вік вона не в змозі здійснювати догляд за своїм сином, батьком Позивача. Вказані відомості були долучені до рапорту на звільнення. Як вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_9 було отримано довідку ЛКК №332 від 15.07.2026 р., згідно з якою було сформовано наступний висновок «за станом здоров`я не може здійснювати сторонній догляд іншої особи».

Батько ОСОБА_2 , - ОСОБА_10 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно зі свідоцтвом про смерть № НОМЕР_14

Всі ці обставини підтверджують факт відсутності інших осіб, які можуть здійснювати догляд за батьком Позивача.

Суд вважає за необхідне зазначити, що обов`язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків закріплено в статті 51 Конституції України.

Відповідно до ст. 172 Сімейного кодексу України, дитина, повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу.

Відповідач вважає, що перебування (проживання) особи за кордоном не звільняє її від обов`язку здійснювати утримання та догляд за батьком.

Разом з тим, слід вказати, що обов`язок «здійснювати утримання батьків» та «здійснювати догляд за батьками», не є тотожнім у спірних правовідносинах.

Постійний догляд - це форма догляду за особами з різними фізичними або психічними обмеженнями, що вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки.

Згідно з частиною першою статті 202 Сімейного кодексу України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Тобто, «здійснювати утримання за батьками» це надання матеріальної допомоги, в той час як «постійний догляд» це вимагає постійної присутності доглядача для надання необхідної допомоги та підтримки.

Судом враховано, що сестра позивача перебуває за кордоном та нею не виявлено бажання повертатися на Україну та здійснювати догляд за батьком, а тому позивач є єдиною особою, яка відповідно до закону зобов`язана та має фактичну можливість здійснювати щоденно та постійно догляд за своїм батьком.

Суд повторно зазначає, що абзац тринадцятий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 цього Закону № 2232-XII регламентує можливість звільнення військовослужбовця з військової служби через необхідність постійного догляду за одним із батьків - в даному випадку особою з інвалідністю ІI групи. При цьому така підстава є правомірною за умови, якщо інший член сім`ї першого або другого ступеня споріднення через об`єктивні причини не може виконувати відповідні обов`язки (такі обставини встановлюються і враховуються в кожному конкретному випадку).

Отже, з огляду на вказані обставини справ та приписи законодавства суд дійшов висновку про протиправності висновків відповідача щодо необхідності відмови в задоволенні рапорту позивача з підстав виключно наявності рідної сестри ОСОБА_1 .

Рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Висновки та рішення суб`єкта владних повноважень повинні ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Разом з тим, як встановлено в ході судового розгляду справи, відповідачем у спірному рішенні не надано жодної правової оцінки наданим позивачем документам, які підтверджує необхідність постійного догляду за хворим батьком.

З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку про неналежний розгляд рапорту позивача від 06.06.2026 про звільнення з військової служби за підпунктом “г” пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме: у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком з числа осіб з інвалідністю I групи.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Відповідачем жодних належних доказів на підтвердження правомірності власних дій, які є предметом оскарження, надано не було.

Суд зазначає, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб`єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Так, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”).

Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі “Пантелеєнко проти України” зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі “Дорани проти Ірландії” Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття “ефективний засіб” передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Салах Шейх проти Нідерландів”, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи “Каіч та інші проти Хорватії” (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі “Chahal проти Об`єднаного королівства” (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути “ефективним” як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі “Афанасьєв проти України”).

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов: лише у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача; повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач. Повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав; вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.

Враховуючи встановлені у справі фактичні обставини, а саме неналежний розгляд відповідачем рапорту позивача від 06.06.2026 про звільнення з військової служби за підпунктом “г” пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, з метою повного та належного захисту прав позивача, суд відповідно до вимог ч.2 ст.9 КАС України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та обрати спосіб захисту порушеного права позивача, що в повній мірі сприяє досягненню ефективного захисту інтересів позивача та встановлює спосіб відновлення його права від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, суд дійшов висновку, що ефективним та належним способом відновлення порушеного права позивача буде визнання протиправними дій відповідача щодо неналежного розгляду рапорту позивача від 06.06.2026 про звільнення з військової служби за підпунктом “г” пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме: у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком з числа осіб з інвалідністю I групи, та зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорт позивача від 06.06.2026 про звільнення з військової служби за підпунктом “г” пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме: у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком з числа осіб з інвалідністю I групи, з урахуванням висновків суду, а позов задовольнити частково.

У відповідності до ст. 139 КАС Україна розподіл судових витрат не здійснюється, у зв`язку із звільненням позивача від сплати судового збору у відповідності до закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 255, 257-262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_15 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_16 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії– задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного розгляду рапорту ОСОБА_1 від 06 червня 2026 року про звільнення з військової служби за підпунктом “г” пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме: у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком з числа осіб з інвалідністю I групи.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 06 червня 2026 року про звільнення з військової служби за підпунктом “г” пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме: у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком з числа осіб з інвалідністю I групи, з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий суддяГ.В. Костенко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua