Рішення від 13 жовтня 2026 р. у справі №420/19593/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/19593/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 жовтня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Попова В.Ф., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 2262440010054 від 11 травня 2026 року в частині визначення стажу судді 32 роки 2 місяці 7 днів та в частині визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 74 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді;

- зобов`язати відповідача визначити стаж роботи на посаді судді як 41 рік місяці 19 днів;

- зобов`язати відповідача встановити з 01 квітня 2026 року довічне грошове утримання судді у відставці в розмірі 90 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що відповідач під час призначення щомісячного довічного грошового утримання протиправно не зарахував до стажу роботи позивачки на посаді судді 9 років 2 місяці 12 днів її роботи в органах юстиції з 1984 по 1994 рік. Позивачка зазначає, що відповідно до законодавства, чинного на момент її обрання суддею, до суддівського стажу має зараховуватися час роботи на посадах у підвідомчих Міністерству юстиції органах на місцях, що були пов`язані з організаційним керівництвом та контролем за діяльністю судів. З урахуванням цього періоду її загальний суддівський стаж становить 41 рік 4 місяці 19 днів, що надає їй законне право на отримання довічного утримання в розмірі 90 відсотків суддівської винагороди, а не 74 відсотків, як було розраховано Пенсійним фондом.

За змістом відзиву, відповідач позовні вимоги не визнає та у задоволенні позову просить відмовити. Зазначає, що спірні періоди роботи позивачки на посадах консультанта та головного консультанта в органах юстиції з 1984 по 1994 роки не підлягають зарахуванню до стажу роботи на посаді судді, оскільки такі посади не передбачені вичерпним переліком статті 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Крім того, відповідач вказує, що навіть за умови застосування положень про зарахування додаткового стажу, який вимагався для призначення на посаду судді, цей період не може перевищувати 2 років відповідно до законодавства, чинного на момент її першого призначення. З огляду на це, Пенсійний фонд вважає правомірним розрахунок стажу та розміру довічного грошового утримання на рівні 74%.

Судом встановлено наступне.

Постановою Верховної Ради України від 23 грудня 1993 року № 3775-ХІІ позивачка обрана на посаду судді Київського міського суду строком на десять років.

Постановою Верховної Ради України від 19 лютого 2004 року № 1524-IV позивачка обрана безстроково на посаду судді Апеляційного суду міста Києва, Указом Президента України від 28 вересня 2018 року № 297/2018 переведена на посаду судді Київського апеляційного суду.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 24 березня 2026 року № 469/0/15-26 позивачку звільнено у відставку у зв`язку з поданням заяви про відставку. Відповідно до цього рішення загальний стаж роботи ОСОБА_1 , який дає їй право на відставку, становить понад 20 років, а саме 34 роки 3 місяці 2 дні.

Позивачка звернулась до органу Пенсійного фонду України з заявою, в якій просила зарахувати до стажу роботи судді 9 років 2 місяці 12 днів.

Вказану заяву за принципом екстериторіальності розглянуло ГУ ПФУ в Одеській та прийнято рішення про відмову в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Вважаючи таке рішення протиправним позивачка звернулась до суду з цим позовом.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Суд зазначає, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу та поширюються на всіх суддів України. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Таким чином, конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень, так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі по тексту також - Закон № 1402-VIII).

Частина друга статті 142 Закону № 1402-VIII передбачає, що суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно з частиною третьою статті 142 Закону № 1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

Згідно із частиною першою статті 137 Закону № 1402-VIII до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді:

1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України;

2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді (частина друга статті 137 Закону № 1402-VIII).

Відповідно до пункту 34 Розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.05.2019 у справі № 9901/805/18 зазначила, що частину другу статті 137 Закону № 1402-VIII (у редакції, яка діє з 05.08.2018) потрібно тлумачити таким чином, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) судді у сфері права, який вимагається законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення, оскільки вказана норма закону призвела до покращення правового становища суддів, надавши можливість зараховувати до стажу роботи на посаді судді їхній стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення їх на посаду.

Необхідність зарахування до суддівського стажу, що дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання, стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, підтверджується також постановами Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2020 у справі № 9901/537/19, від 17.09.2020 у справі № 9901/302/19 та постановою Верховного Суду від 21.01.2021 у справі № 560/499/19.

За приписами частини першої статті 7 від 15.12.1992 року № 2862-XII Закону України «Про статус суддів» (що діяв на момент призначення позивачки на посаду судді та втратив чинність згідно і Законом України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів»), на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п`яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.

Як зазначив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11.10.2005 № 8- рп/2005, право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання, є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.

Конституційний Суд України у мотивувальній частині рішення від 14.12.2011 № 18- рп/2011 вказав на неможливість звуження змісту та об`єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у рішеннях, а саме: від 24.06.99 № 6-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 01.12.2004 № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11.10.2005 № 8- рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18.06.2007 № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів); рішення № 10-рп/2008 від 22.05.2008.

Також в рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 № 3-рп/2013, (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 2, абз. 2 розділу 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).

Відповідно до пункту 11 Основних принципів незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року), термін повноважень суддів, їх незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом.

Так згідно із пунктом 54 Рекомендації CM/Rec (2010)12) від 17.11.2010, Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам рекомендовано щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки «оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов`язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв`язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці».

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду в постанові від 09.11.2018 по справі № 559/443/17 зробив висновок, що право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання є єдиним, обраховується та встановлюється (з`ясовується) як встановлення довічного грошового утримання та визначення його розміру.

Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 06.03.2018 у справі № 308/6953/17, від 19.06.2018 у справі № 243/4448/17, від 11.09.2018 у справі № 428/4671/17, від 01.10.2018 у справі № 541/503/17, від 17.10.2018 у справі № 140/263/17, від 23.10.2018 у справі № 686/10100/15-а, від 30.01.2025 у справі № 620/15098/24.

Крім того, у зв`язку із систематичним нехтуванням пенсійними органами стажу судді, що визначається Вищою радою правосуддя при звільненні суддів у відставку, рішенням Ради суддів України від 11.04.2024 № 6 звернута увага Пенсійного фонду України на необхідність приведення діяльності органів Пенсійного фонду України у відповідність до висновків щодо застосування норм права, викладених у зазначених постановах Верховного Суду, та вказано на неприпустимість перегляду органами Пенсійного фонду України стажу роботи судді, що дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, що визначений у рішенні Вищої ради правосуддя при розгляді заяви про відставку.

Рішенням Ради суддів України від 11.04.2024 № 6 також наголошено, що необхідний стаж роботи на посаді судді, з якого має розраховуватись та виплачуватись відповідне грошове утримання, обчислюється Вищою радою правосуддя як єдиним, конституційним органом, при прийнятті рішення про звільнення судді у відставку.

З рішення Вищої ради правосуддя від 24.03.2026 № 469/0/15-26 вбачається наявність підстав для зарахування до стажу роботи на посаді судді стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді 2 роки.

При цьому, на переконання суду, відповідач необґрунтовано та безпідставно вдався до оцінки суддівського стажу позивачки, оскільки розрахунок такого стажу не входить до повноважень пенсійного органу.

На це вказує Порядок подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 № 3-1 (далі по тексту також - Порядок № 3-1), згідно з яким, призначення щомісячного довічного утримання судді у відставці здійснюється, зокрема, на підставі розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, що складається (оформляється) відповідним судом.

Отже не зарахування до відповідного стажу роботи на посаді судді стажу роботи, який надавав право для призначення на посаду судді, і врахування відповідачем для встановлення/ визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи на посаді судді, суд вважає неправомірним.

Водночас позовні вимоги в частині зарахування до стажу роботи судді періоду з 14.11.1984 року по 12.08.1991 по 25 січня 1992 року задоволенню не підлягають, оскільки встановлення факту наявності у судді необхідного стажу для відставки та здійснити обчислення такого стажу відповідно до спеціального законодавства належить до виключної компетенції Вищої ради правосуддя, якою визначено, що загальний стаж роботи судді позивачки становить 34 роки 3 місяці 2 дні.

Таким чином, для захисту порушених прав позивачки потребує зобов`язання відповідача зарахувати позивачці у стаж роботи судді, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), наявність якого відповідно до вимог закону надавала право для призначення на посаду судді, 2 роки, визначивши загальний суддівський стаж у 34 роки 3 місяці 2 дні, як зазначено у рішення Вищої ради правосуддя від 24.03.2026 № 469/0/15-26.

Як вже зазначалося судом, згідно з частиною третьою статті 142 Закону №1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

Оскільки відповідачем протиправно не враховано до стажу суді, який дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), наявність якого відповідно до вимог закону надавала право для призначення на посаду судді, 2 роки, суд дійшов висновку про невірний обрахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивачки, виходячи з 74% від суддівської винагороди (грошового утримання) судді, який працює на відповідній посаді.

Враховуючи викладене, з метою відновлення прав та інтересів позивачки, за захистом яких вона звернулась до суду, та з метою дотримання судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання відповідача здійснити позивачці перерахунок призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 01.04.2026, у розмірі 78% (20 років 50%, 14 років 28%) від суддівської винагороди (грошового утримання) судді, який працює на відповідній посаді, та провести відповідні виплати з урахуванням раніше виплачених сум грошового утримання, що не є втручанням у дискрецію суб`єкта владних повноважень через відсутність у відповідача права адміністративного розсуду.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судовий збір розподілено відповідно до 139 КАС України.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним Рішення ГУ ПФУ в Одеській області № 2262440010054 від 11.05.2026 року в частині визначення стажу судді 32 роки 2 місяці 7 днів та в частині визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання в розмірі 74 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посад.

Зобов`язати ГУ ПФУ в Одеській області визначити ОСОБА_1 стаж судді станом у розмірі 34 роки 3 місяці 2 дні з виплатою щомісячного довічного грошового утримання судці у відставці в розмірі 78 відсотків місячної суддівської винагороди працюючого судді з 01.04.2026 року.

Зобов`язати ГУ ПФУ в Одеській області провести ОСОБА_1 перерахунок щомісячного грошового утримання судді у відставці виходячи зі стажу судді 34 роки 3 місяці 2 дні в розмірі 78 відсотків місячної суддівської винагороди працюючого судді з 01.04.2026 року, з урахуванням раніше виплачених сум грошового утримання.

У задоволені іншої частини позову відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати за сплату судового збору у розмірі 1311,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (адреса: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012, ЄДРПОУ 20987385).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя В.Ф. Попов